Види забезпечення зобов’язань

Види забезпечення зобов’язань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття і види забезпечення зобов'язань

1.1 Види забезпечення виконання зобов`язань

1.2 Класифікація і форма правочину щодо забезпечення виконання зобов`язань

Розділ 2. Характеристика видів забезпечення зобов'язань

2.1 Зобов'язально-правові способи забезпечення зобов'язань

2.1.1 Історичні передумови виникнення, поняття, предмет та стягнення неустойки

2.1.2 Поняття, відповідальність та припинення договору поруки

2.1.3 Поняття, обов`язки і припинення гарантії

2.1.4 Визначення завдатку як зобов`язально-правового способу забезпечення виконання зобов`язань

2.2 Речово-правові способи забезпечення виконання зобов`язань

2.2.1 Загальний огляд і види застави

2.2.2 Право притримання як речово-правовий спосіб

Розділ 3. Порядок оформлення способів забезпечення зобов'язань

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Зараз в умовах низького рівня договірної дисципліни, ненадійності контрагентів все більший розвиток повинні отримувати різні способи забезпечення виконання зобов'язань.

У цивільному праві під способом забезпечення виконання зобов'язань розуміються передбачені законодавством або договором спеціальні заходи майнового характеру, стимулюючі належне виконання зобов'язань боржниками шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредиторів. Зобов`язання з моменту його виникнення має основною метою виконання. Під виконанням слід розуміти досягнення такого корисного результату, що його сторони хотіли досягнути, вступаючи у нього. Згідно зі статтею 526 ЦКУ зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Курсова робота присвячена дослідженню формування, цивільно-правової характеристики, поняття та функцій видів забезпечення виконання зобов'язань. У ній проаналізовано стан цивілістичних наукових та практичних джерел, в яких було в тій чи іншій мірі досліджено способи забезпечення виконання зобов'язань.

Фундаментальні дослідження способів забезпечення виконання зобов'язань проводилися у різний час багатьма ученими, серед яких слід виділити М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, Т.В. Боднар, О.І. Гелевого, Б.М. Гонгало, А.Г. Діденка, М.М. Дякович, Л.В. Ємельянову, О.С. Йоффе, Р.А. Камалітдінову, В.С. Констянтинова, А.В. Латинцева, В.В.Луця, Д.І. Мейєра, Л.О. Новосьолову, К.П. Победоносцева, О.П.Печеного, І.Й. Пучковську, С.В. Сарбаша, М.М. Сібільова, Є.О. Суханова, Г.Ф. Шершеневича, Є.О.Харитонова, Р.Б. Шишку, Т.С. Шкрум та інших.

Актуальність даної теми полягає в тому , що відносини, які регулюють способи забезпечення виконання зобов`язань, розвивалися ще з того моменту, коли зароджувалося лише саме поняття «держава». А це означає, що в певному середовищі види зобов`язань відігравали величезну роль в житті кожної особи впродовж століть, бо майнові відносини між боржником і кредитором зародились ще в Стародавньому Римі. Розвиваючись з роками, види набувають все більше можливостей, для повного задоволення вимог кредитора і боржника. Ці види розвивались поступово, ніби доповнюючи і відкриваючи один одного.

Практичне застосування видів забезпечення виконання зобов'язань загострилось тим, що потреба інтеграції України в СОТ зумовлює необхідність пристати на єдину, а саме цивілістичну концепцію регулювання ринкових відносин. Якщо вступ України в СОТ, ЄС чи ЄЕП потребує врегулювання ринкових відносин на єдиних і достатньо прозорих правилах і формах, особливо договорі як універсальній правовій формі товарообороту, то ми повинні адаптувати своє законодавство до стабільних правових порядків.

Мета дослідження. Метою роботи є встановлення загальних ознак інститутів забезпечення виконання зобов'язань, дослідження функціональних зв'язків між окремими інститутами забезпечення виконання зобов'язань та цивільно-правовою відповідальністю.

З огляду на поставлену мету перед роботою поставлені наступні завдання:

- ознайомитись з літературними джерелами присвячені забезпеченню зобов'язань;

- розкрити способи забезпечення зобов'язань;

- визначити порядок оформлення способів забезпечення зобов'язань.

Об'єктом дослідження є зобов'язальні відносини, що виникають при використанні інститутів забезпечення належного виконання зобов'язань.

Предметом дослідження стали окремі види та механізм забезпечення виконання зобов'язань, цивільне і, зокрема, зобов'язальне право, правозастосувальна та судова практика.

Заключаючи вище сказане, я рахую, що саме ця тема є найпоширенішим видом, який найбільш використовується у суспільних відносинах.

Розділ 1. Поняття та види забезпечення зобов'язань

1.1 Види забезпечення виконання зобов`язань

зобов'язання порука правова цивільна

Забезпечення виконання зобов`язання - традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов`язання саме по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при застосуванні кредитором мір відповідальності відносно несправного боржника в останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантії належного виконання зобов`язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть настати у випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі заходи називаються видами забезпечення виконання зобов`язань[4, с.653].

Види забезпечення виконання зобов`язань мають характерні ознаки:

-- мають майновий зміст;

-- націлені на спонукання боржника до виконання свого зобов`язання;

-- мають додатковий (акцесорний) характер;

-- можуть забезпечувати лише дійсні зобов`язання.

Враховуючи викладенні характерні риси, види забезпечення виконання зобов`язань можна визначити як передбачені законом або договором спеціальні заходи майнового характеру, що стимулюють належне виконання зобов`язань боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора.

Те, чи буде виконано зобов`язання, значною мірою залежить від волі самого боржника вчинити дії щодо виконання цього зобов`язання. Кредитор, у свою чергу, може бажати такого виконання та отримати правові механізми, спрямовані на гарантування виконання таких зобов`язань. Функцію таких правових механізмів виконують способи забезпечення виконання зобов`язань.

Цивільний Кодекс України встановлює такі види забезпечення виконання зобов`язань: неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава, притримання.

Неустойка, яка згідно з нормами ЦКУ може бути у формі штрафу та пені, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. [6, с.145].

Наступним видом забезпечення виконання зобов`язань є порука. Порука - це договір, за яким до зобов'язання основного боржника додатково приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель.

Гарантія, як і порука, має за мету залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких, поряд із майном боржника теж могло би слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, а тому є надійним забезпеченням виконання зобов'язань.

Слідуючий вид забезпечення виконання зобов`язань - завдаток.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Видаючи завдаток у грошовій сумі слід мати на увазі: якщо не буде встановлено, що ця сума є завдатком, то вона вважатиметься авансом і не матиме наслідків завдатку, тобто не вважатиметься забезпеченням виконання зобов`язання.

Сутність застави полягає в тому, що кредитор-заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов'язання забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Поряд із звичайною заставою ЦКУ передбачає ще й спеціальні види застави - іпотеку та заклад.

Новим методом забезпечення виконання зобов'язань є притримання (ст.ст.594-597 ЦК). Сутність виду полягає в тому, що кредитор, в якого знаходиться річ, призначена для передачі боржнику, або особі, вказаній боржником, у випадку невиконання боржником в термін зобов'язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредитору пов'язаних з нею витрат й інших збитків, має право утримувати її у себе доти, доки відповідне зобов'язання не буде виконане.

Усі способи забезпечення виконання зобов`язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх у три групи:

I - встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);

II - супроводжуються виділенням із майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);

III - мають на меті залучення до зобов`язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

Забезпечення виконання зобов`язання будь-яким із вище вказаних способів, також створює зобов`язальне правовідношення між кредитором та боржником (або іншою особою, яка забезпечує зобов`язання боржника).

1.2 Класифікація та форма правочину щодо забезпечення зобов'язань

Засоби забезпечення виконання зобов`язань можуть бути класифіковані за різними підставам. Так, залежно від часу способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов`язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь передбачають конкретні наслідки невиконання зобов`язання. До таких засобів належить: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання.

Універсальним засобом забезпечення зобов`язань є відшкодування боржником збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов`язання. Особливістю його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної домовленості сторін про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений лише після невиконання зобов`язань.

Нікчемний правочин - окремий випадок недійсності правочину. Відповідно до ст. 215 ЦК, нікчемний правочин - це такий, недійсність якого встановлена законом і не вимагає її судового визнання.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція та відшкодування збитків.

Частина третя ст. 548 ЦК уособлює в собі одну з характерних рис забезпечення виконання зобов`язань - акцесорність. Ця особливість забезпечувального зобов`язання, тобто його додатковий характер, проявляється у багатьох моментах:

-по-перше, недійсність основного зобов`язання зазвичай спричиняє недійсність зобов`язання, яке його забезпечує, та навпаки, недійсність правочину про забезпечення виконання зобов`язань, наприклад, внаслідок дефекту форми, не спричиняє його недійсність;

-по-друге, забезпечувальне зобов`язання наслідує долі основного зобов`язання при зміні особи у зобов`язанні, наприклад при переході прав кредитора іншій особі при відступлені права вимоги. Так при заставі майна його відчуження може здійснюватися тільки за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченою заставою;

-по-третє, припинення основного зобов`язання, як правило, спричиняє і припинення його забезпечення.

Розділ 2 Характеристика видів забезпечення зобов'язань

2.1 Зобов`язально-правові способи забезпечення виконання зобов'язань

Цивільно-правові зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно. До особи, яка не виконує або виконує неналежним чином юридичний обов'язок, можуть бути застосовані заходи примусу. Водночас з метою посилення захисту інтересів уповноваженої особи можуть застосовуватися додаткові стимули у вигляді спеціальних засобів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно з Цивільним кодексом України виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утриманням та іншими способами, встановленими законами або договором. Загалом ці способи забезпечення поділяють на зобов'язально-правові та речово-правові. До першої групи віднесено неустойку, поруку, гарантію та завдаток, до другої -- заставу і притримання [1, с.119].

2.1.1 Історичні передумови виникнення, поняття, предмет та стягнення неустойки

Незважаючи на уявну простоту, неустойка є одним з давніх та складних способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона застосовувалась у цивільному обороті ще з часів римського права. Неустойкою називалося додаткове зобов`язання боржника виплатити кредитору певну суму грошей в разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов`язання. Найголовнішими функціями неустойки в Стародавньому Римі були забезпечувальна та компенсаційна. Належне та своєчасне виконання зобов`язання забезпечувалося певною грошовою сумою, яку боржник повинен був сплатити кредиторові в разі його невиконання. Крім того, контрагенти, які побоювалися, що збитки, які виникнуть в разі невиконання одним з них свого зобов`язання, буде важко довести або вони взагалі не виникнуть, могли за допомогою неустойки закріпити свої позиції. Встановлення неустойки у догорівних зобов`язаннях мало ще одну додаткову функцію - за її допомогою можна було закріпити договір, який сам по собі не користувався юридичним захистом.

В нормативних актах, що діяли на теренах Російської імперії, не зустрічається чіткого та безпосереднього визначення неустойки (воно з`явилося тільки в проекті Цивільного уложення Російської імперії 1913р. - ст. 1601). Однак, зважаючи на те, що на практиці цей інститут застосовувався широко, вчені-правознавці того часу в своїх наукових працях приділяли увагу даній проблемі. І основні суперечності стосувалися саме можливості встановлення неустойки у вигляді не тільки грошової суми, а й іншого майна.

1 березня 1921 р. на 10-му з`їзді РКП(б) радянським урядом був проголошений початок нової економічної політики. Вона передбачала принципово інше функціонування всіх галузей суспільного буття, а тому виникла необхідністю створення нової нормативної бази для його врегулювання. Перший радянський „непівський” Цивільний кодекс 1922 р. мав досить значну кількість норм, запозичених з цивільних кодексів буржуазних держав.

Новий Цивільний кодекс Української РСР був введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні до теперішнього часу. Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщо ЦК 1922 р. виділяв на законодавчому рівні лише такі способи, як неустойка і завдаток, то ЦК 1964 р. присвячує забезпеченню виконання зобов`язань окрему Главу 16. Забезпечувальні способи, об`єднані в цій главі, законодавець розмістив відповідно до практичного значення кожного на той час. І звичайно на перше місце були поставлені норми про неустойку як такі, що мають найбільше практичне застосування, оскільки на той час умови про неустойку були обов`язковими для будь-якого планового зобов'язання.

Визначення неустойки, що наводиться у ст. 179 ЦК 1964 р., порівняно з визначенням, що наводилося у ЦК 1922 р., більш деталізовано та більш пристосовано до реалій тих часів. Так ЦК 1964 р. дозволяє, по-перше, визначати неустойку як договір, так і нормативний акт (закон), а, по-друге, застосовували її у всіх зобов`язальних як договірних, так і позадоговірних.

В теперішні часи згідно з ЦК неустойка є традиційний і найбільш поширений вид забезпечення виконання зобов`язань у цивільному праві. За статтею 549 неустойкою визначається грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання[1, с.120].

Неустойці притаманні такі риси:

- можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов`язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір;

- можливість для сторін за своїм розумінням сформулювати умови договору про неустойку, у тому числі в частині її розміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.

Механізм стягнення з боржника неустойки у вигляді майна на практиці уявляється досить складним, оскільки незрозуміло, до якого виду неустойки воно належить, а звідси - як воно має обчислюватися та встановлюватися у договорі чи законі. Згідно зі ст. 549 ЦК штраф та пеня обчислюється лише у відсотках. Норма, яка встановлює таке положення, не є диспозитивною, тобто сторони не в змозі змінити її положення та встановити у договорі штраф або пеню у вигляді твердої суми або в кратному відношенні до суми зобов`язання.

Згідно із статтею 551 ЦК, неустойка виступає у вигляді не тільки традиційної грошової суми, але й рухомого та нерухомого майна. У законодавстві та судовій практиці виділяють договірну та законну неустойку. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, і, як правило, її розмір, умови застосування і т. п. визначається виключно тільки на їх розсуд.

Що стосується законної неустойки, то вона підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачено цей обов'язок угодою сторін. Поняття законної неустойки є досить умовним, оскільки неустойка може встановлюватися не тільки законом, а й іншим актом цивільного законодавства. Разом із тим, актом цивільного законодавства може встановлюватися лише неустойка, предметом якої є грошова сума. По відношенню до неустойки, встановленої законом, в ЦК передбачено правило, згідно з яким її розмір може бути змінений за домовленістю сторін лише в сторону збільшення. Розмір, законної неустойки, встановленої іншим актом цивільного законодавства, сторони можуть зменшити, крім випадків, передбачених законом[9, с.23].

Відповідно до частини третьої ст. 551 ЦК, суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, наприклад, істотного погіршення майнового стану боржника.

Страницы: 1, 2, 3