Виникнення та реєстрація права інтелектуальної власності

Зазначений перелік об'єктів промислової власності не вважається вичерпним, оскільки Конвенція від 14 липня 1967 р. поширюється і на інші права щодо інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах. Україна бере участь у Паризькій конвенції з 25 грудня 1991 р. Потрібно зазначити, що поняття “інтелектуальна власність” ширше, ніж поняття “промислова власність”. Інтелектуальна власність окрім промислової охоплює права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів; виконавчої діяльності митців, звукоза-пису, радіо- та телевізійних передач.

Останнім двом групам прав у курсі лекцій присвячується окрема тема. Перша група цих прав відома як авторське право -- копірайт (copyright), друга -- суміжні права (related rights, neighbouring rights). Отже, схематично інтелектуальну власність можна зобразити так:

Інтелектуальна власність = Промислова власність + Копірайт + Суміжні права

У сфері промислової власності Паризька конвенція є своєрідним “ветераном”.

Паризька конвенція передбачає, що держави-члени можуть укладати між собою окремі спеціальні угоди. Ці угоди можуть охоплювати певні аспекти промислової власності. Зрозуміло, що згадані спеціальні угоди мають узгоджуватися з нормами Паризької конвенції і не суперечити їй. Країни -- учасниці Паризької конвенції утворюють Паризький cоюз з охорони промислової власності. Станом на 15 січня 2001 р. учасницями Паризької конвенції стали 160 держав.

Паризька конвенція порівняно невеликий документ, що складається з 38 статей. Основні норми Конвенції стосуються національного режиму, права пріоритету та загальних правил. У світі існують також інші міжнародно-правові акти:

1. Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty). Ук-ладений у Вашингтоні 19 червня 1970 р. Відомий як Договір “пі-сі-ті”. Переглядався у 1979 і 1984 р.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1977 р. цей договір було ратифіковано. Щодо СРСР він набув чинності 29 березня 1978 р. (у деяких джерелах вказується 1 червня 1978 р.). Україна -- учасниця Договору з 25 грудня 1991 р.

2. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks) та Протокол від 28 грудня 1989 р. до неї. Україна бере участь в Угоді з 25 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків” від 1 червня 2000 р. № 1763-ІІІ. У Законі міститься застереження такого змісту:

“Строк про повідомлення про відмову в охороні буде становити 18 місяців, а у випадку, коли відмова в охороні може бути результатом заперечення проти надання охорони, то про таку відмову може бути по-відомлено після закінчення 18 місяців” (Офіційний вісник України. -- 2000. -- № 23).

3. Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, вказівок походження товарів (Madrid Agreement for the Repression of False or Deceptive Indications of Source of Goods). Укладена у Мадриді у 1891 р.

4. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (Budapest Treaty on the International Recognition of the Deposit of Microorganisms for the Purposes of Patent Procedure) від 28 квітня 1977 р. та Інструкція до нього від 31 січня 1981 р. Україна приєдналася до Договору та Інструкції відпо-відно до Закону України від 1 листопада 1996 р. № 474/96-ВР. Договір набрав чинності 31 січня 1981 р., для України -- 2 липня 1997 р.

5. Лісабонська угода про найменування місць походження і їх між-народну реєстрацію (Lisbon Agreement for the Protection of Appelations of Origin and their International Registration). Укладена у 1958 р.

6. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Hague Agreement Concerning the International Deposit of Industrial Designs). Укладена в 1925 р.

7. Локарнська угода про встановлення Міжнародної класифікації промислових зразків (Locarno Agreement Establishing an International Classification for Industrial Designs). Укладена в італійському місті Ло-карно в 1968 р.

8. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Nice Agreement Concerning the International Classification of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks). Укладена у французькому місті Ніцца 15 червня 1957 р. Зміни до неї вносилися 28 вересня 1979 р. Україна приєдналася до Угоди згідно із Законом України “Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжна-родну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків” від 1 червня 2000 р. № 1782-ІІІ (Офіційний вісник України. -- 2000. -- № 23).

9. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (Strasbourg Agreement Concerning the International Patent Classification). Укладена у французькому місті Страсбурзі у 1971 р.

10. “Віденська угода про встановлення міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків” (Vienna Agreement Establishing an International Classification of the Figurative Elements of Marks). Укладена в 1973 р.

11. Найробійський договір про охорону олімпійського символу (Nai-robі Treaty on the Protection of the Olympic Symbol). Укладений у столиці Кенії Найробі 26 вересня 1981 р. У березні 1998 р. Президент України підписав Указ про приєднання України до Договору. З 20 грудня 1998 р. Договір набрав чинності стосовно України.

12. “Європейська патентна конвенція” (Convention on the Grant of European Patents). Укладена у Мюнхені (ФРН) 5 жовтня 1973 р. на кон-ференції, в якій узяла участь 21 держава. Україна не є стороною цієї Конвенції.

13. Договір про Закон щодо товарного знака (Trademark Law Treaty). Прийнятий на Дипломатичній конференції 27 жовтня 1994 р. Верховна Рада України ратифікувала Договір Законом від 13 жовтня 1995 р. № 380/95-ВР. Договір набрав чинності для України з 1 серпня 1996 р.

14. Угода про пов'язані з торгівлею аспекти прав інтелектуальної власності, зокрема торгівлю контрафактними товарами (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, Including Trade in Counterfeit Goods -- TRIP). Трапляється і дещо інша абревіатура Угоди англійською мовою -- TPIPS. Угода була укладена в рамках VIII (Уруг-вайського) раунду переговорів ГАТТ (GATT) у квітні 1994 р. у марок-канському місті Маракеш. Вона є однією з опор Світової організації тор-гівлі (СОТ), у діяльності якої Україна участі поки що не бере.

15. Євразійська патентна конвенція. Офіційне підписання відбулося 9 вересня 1994 р. у Москві на засіданні Ради глав країн СНД. Україна є учасницею Конвенції.

16. Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин (International Convention for the Protection of New Varieties of Plants). Укладе-на 2 грудня 1961 р. Україна приєдналася до Конвенції відповідно до За-кону України від 2 червня 1995 р. № 209/95-ВР.

Радянський Союз приєднався до Паризької конвенції відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 8 березня 1965 р. № 148. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 вересня 1968 р. було ратифіковано Стокгольмський акт Паризької конвенції про охорону промислової власності і Конвенцію, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності. Заявою Прем'єр-міністра України від 26 серпня 1992 р. була підтверджена чинність на території України Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків та Вашингтонського договору про патентну кооперацію.

Кожна країна має свою систему захисту патентів, торговельних знаків, авторських прав. У цій сфері країни ОЕСР активно співробітничають на міжнародному рівні.

Оформлення прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки в іноземних державах.

В умовах переходу України до ринкової економіки суттєво змінився характер відносин, пов`язаний із охороною об`єктів промислової власності, зокрема винаходів. Якщо раніше права на результати інтелектуальної діяльності мала держава і декларувала свій обов'язок забезпечити їх практичне використання, то на цей час власник результатів інтелектуальної діяльності має сам опікуватись щодо забезпечення їх надійної правової охорони і визначення шляхів реалізації їх на ринку. Успішна комерційна реалізація конкурентоспроможності продукції і передових технологій без надійної правової охорони винаходів, які є їх основою, не дуже ефективна. Тому важливо мати чітке уявлення про необхідні дії та заходи, що дозволять досягти реальних успіхів на “ринку споживачів”. Доцільно розробити основні принципи стратегії охорони та використання прав на результати інтелектуальної діяльності, які при мінімальних витратах забезпечать можливість одержання максимальних переваг і прибутків авторам та їх правонаступникам в умовах ринкової економіки. Правова охорона об'єктів промислової власності надає реальну перспективу більш раціонально використовувати потенціальні можливості комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності. Право на винаходи, корисні моделі промислові зразки можливо одержати шляхом подання заявки на патент в компетентний орган (патентне відомство) держави і одержання патенту.

Статтею 37 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі“ передбачено, що будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах за умови попереднього подання заявки на винахід (корисну модель) в Україні. Якщо протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заявки до заявника не надійде повідомлення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, то у заявника немає перешкод до подання заявки в патентне відомство іноземної держави. За клопотанням заявника йому надсилається повідомлення щодо можливості патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах раніше зазначеного строку.

Реалізацію патентних прав та контроль за правомірністю їх використання третіми особами здійснює власник патенту.

Визначення доцільності одержання прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки в іноземних державах.

Немає сенсу патентувати в іноземній державі винахід, якщо патент на нього можуть легко обійти конкуренти.

Як показує досвід іноземних фірм, позитивні фактори від патентування спрацьовують тільки за умови професійної організації дій, направлених на забезпечення комплексної охорони прав на об`єкти промислової власності. Сукупність таких дій та заходів і визначають те, що зветься патентною політикою.

Звичайно національні законодавства в галузі промислової власності регулюють тільки дії, що підпали під юрисдикцію цієї країни. Отже, патент на винахід є дійсним тільки в тій державі, у якій державне патентне відомство надало патент, і не є дійсним в інших державах. Враховуючи це, охорону винаходу необхідно одержувати у кожній окремій державі.

Патентування винаходів в іноземній державі може бути здійснено з використанням таких процедур патентування:

Патентування винаходу, промислового зразка відповідно до вимог національних законодавств держав патентування (традиційна система патентування).

Подання міжнародної заявки на винахід відповідно до вимог Договору про патентну кооперацію (РСТ).

Використання процедури, передбаченої Гаазькою угодою про міжнародну реєстрацію промислових зразків.

Патентування з використанням процедур, що передбачаються регіональними угодами: Європейською патентною конвенцією (ЄПК), Євразійською патентною конвенцією (ЄАПК), Угодами Африканської організації інтелектуальної власності (ОАРІ) і Африканської регіональної організації з охорони інтелектуальної власності (АRIPO).

Патентування винаходів, промислових зразків в окремій державі відповідно до вимог національного законодавства (традиційна процедура) до 70-х років ХХ століття часу було єдиною можливістю одержання правової охорони іноземними заявниками на зазначені об'єкти.

Незважаючи на те що на цей час більшість винаходів патентуються з використанням різних міжнародних і регіональних угод, патентування винаходу за традиційною процедурою залишається дуже важливим інструментом патентного захисту і ще довго не втратить своєї актуальності. У деяких випадках вибір заявником цієї процедури є найбільш доцільним, а інколи і єдино можливим.

Відповідно до цієї процедури, заявка на видачу патенту на винахід подається заявником в патентне відомство кожної із держав патентування. У більшості випадків національні патентні законодавства передбачають в обов`язковому порядку ведення всього діловодства за заявками на одержання патенту, починаючи з подання заявки і закінчуючи одержанням патенту і підтримкою його чинності, виключно через патентних повірених цієї держави. Це пояснюється тим, що діловодство по заявками регламентується великою кількістю підзаконних нормативних актів, інформацією про які іноземний заявник не володіє.

Для того, щоб заявка була прийнята іноземним патентним відомством, вона має відповідати всім передбаченим законодавством формальним вимогам. Як правило заявка має містити заяву, опис винаходу, формулу винаходу, креслення, якщо вони необхідні для розуміння опису, реферат, легалізовану копію первинної заявки, що була подана в іншу державу для встановлення пріоритету, переклад заявки на офіційну мову держави патентування (переклад може надійти протягом установленого строку після подання заявки), довіреність патентному повіреному, документ про сплату відповідного збору. Деякі національні законодавства передбачають подання декларації про авторство, передаточний акт, якщо право на одержання патенту передається.

Заявка має стосуватись одного винаходу або групи винаходів, пов`язаних єдиним винахідницьким задумом.

Національні законодавства встановлюють спеціальні вимоги до опису винаходу і формули.

Законодавство багатьох країн, передбачає складання докладного і повного опису винаходу. Опис має розкривати суть винаходу чітко і ясно, таким чином щоб середній спеціаліст у даній галузі міг здійснити винахід не докладаючи творчих зусиль. Незважаючи на цю вимогу національних законодавств, заявник має пам`ятати, що секрети виробництва (типа "ноу-хау), які можуть мати самостійну цінність, по можливості не повинні розкриватися в описі винаходу.

Правила до викладення формули, що знайшли відображення в різних національних законодавствах, прийнято умовно розділяти на декілька систем викладення формули винаходу. Всі національні законодавства передбачають багатоланкові формули. Система, що прийнята в європейських державах, дістала назву “германська”, “формула з виділеною новизною” або “логічна”. Така система прийнята у державах Європи (крім Великобританії), а також Японії, Аргентині, державах СНД. Але, навіть в тих державах, де формула має основні риси “європейської формули”, національні законодавства передбачають свої особливості. В США і деяких інших державах прийнята, так звана, “американська формула”. Необхідно зазначити, що на цей час в США допускається також “американська формула” з проявами рис “європейської”. В Великобританії - “британська”. Для цієї системи складання формули характерно поєднання ознак “європейської формули” і “американської”. Окремий пункт формули складається за правилами “американської формули”, а принципи побудови всієї формули наближаються до “європейської”.

Кожна з цих систем має свої особливості, які проявляються як в принципах складання головного пункту формули так і взагалі всієї формули.

Перелік документів, необхідних для подання заявки на патент, а також вимоги до їх оформлення встановлюються національними законодавствами. За процедурою оформлення документи розподіляються на такі, що:

· підписуються тільки заявником і / чи винахідником;

· оформлюються у присутності свідків;

· підлягають нотаріальному оформленню;

· підлягають консульській легалізації в іноземних консульствах і посольствах.

Звичайно патентні закони містять характеристику ознак (критеріїв патентоспроможності), яким має відповідати технічне рішення для визнання його винаходом і видачі на нього патенту. У різних державах підхід до критеріїв патентоспроможності різний, проте їх можна звести до трьох основних критеріїв: новизна, винахідницький рівень (неочевидність) і промислова придатність. Прийнято розрізняти новизну: абсолютну, відносну, локальну (місцеву).

Абсолютна світова новизна передбачає недопустимість розкриття відомостей щодо винаходу у публікації в жодній країні світу, а також винахід не повинен відкрито використовуватись в жодній країні.

Відносна світова новизна передбачає недопустимість розкриття відомостей щодо винаходу у публікації в жодній країні світу, проте відкрите використання винаходу розглядається як обставина, що порочить новизну, тільки, якщо воно мало місце у країні патентування, а факт використання винаходу за кордоном не впливає на оцінку його новизни.

Локальна (місцева) новизна передбачає невідомість винаходу тільки у межах країни патентування.

В національних законодавствах країн світу чітко визначають три види експертиз, за якими проходить процедура розгляду заявок на винаходи в національних патентних відомствах : явочна (реєстраційна), відкладена та перевірочна системи.

Явочна система характеризується тим, що патент на винахід, видається без перевірки технічного рішення щодо відповідності його критеріям патентноспроможності. Проводиться тільки перевірка заявки щодо формальних вимог, після чого видається патент під відповідальність заявника.

Перевагою цієї системи є досить невелика вартість та швидкість одержання патентних прав. У чистому вигляді така система використовується в таких державах як Греція, Італія, Латвійська Республіка, Литовська Республіка та інш. Недоліком такої системи є те, що патент може бути легко оскаржений в суді і визнаний недійсним.

Перевірочна система експертизи відрізняється тим, що після експерти за формальними ознаками технічне рішення детальною перевіряється щодо відповідності його критеріям патентноспроможності. Перевага перевірочної системи - можливість одержання “міцного” патенту. Тобто такого патенту, який досить важко оскаржити. При цьому заявник має одразу сплатити досить великі патенті збори і експертиза може тривати від 3 до 7 років. В чистому вигляді така процедура діє в США, з деякими особливостями в Фінляндії, Швеції, Іспанії, Індії, Австрії.

Відкладена система експертизи з'явилась дещо пізніше. Ця система передбачає експертизу за формальними ознаками, публікацію всіх заявок, що подаються у Відомство, через 18 місяців, встановлення тимчасової правової охорони з дати публікації заявки до моменту видачі патенту, проведення за клопотанням заявника експертизи по суті (на відповідність критеріям патентоспроможності). Клопотання подається у відповідності до національних законодавств в строк від 3 до 7 років. Цей строк достатній для оцінки необхідності одержання патенту. Переваги цієї системи в тому, що заявник одержує тимчасову правову охорону і має можливість оцінити ефективність винаходу, здійснити кроки для його комерційної реалізації. В разі порушення прав заявника після опублікування заявки або відомостей про неї, він має право на відшкодування збитків особою, що знала або одержала письмове попередження про наявність заявки на розгляді в патентному відомстві.

Аналіз діючих в світі систем експертизи показує, що кожна країна використовує таку систему, яка є найбільш раціональною і вигідною для національних заявників. Основна умова - не порушувати основних принципів Паризької Конвенції по охороні промислової власності. Кожна держава - член Паризького Союзу має можливість відповідно до своїх національних потреб визначати ті чи інші особливості своєї патентної системи.

Більшість держав учасниць Паризького Союзу запровадили відкладену систему експертизи або змішану.

Наприклад, Бельгія має два види патентів. Один строком дії 6 років видається, якщо заявник не подав клопотання щодо проведення пошуку. Якщо клопотання подається і патентний збір сплачено - то проводиться пошук. Заявник має змогу внести корективи в матеріали заявки. Патент в результаті цих процедур видається строком дії 20 років. Але цей патент не вважається таким, за заявкою на який проведена повна експертиза.

Франція має, систему проміжну між явочною і перевірочною.

Швейцарія має також проміжну систему між явочною і перевірочною. Але ця система докорінно відрізняється від системи Франції. Повна експертиза проводиться за заявками на винаходи, що стосуються годинників і текстильної промисловості.

В 1995 року Нідерланди, одна із країн з класичною відкладеною експертизою, запровадила цікаву систему видачі патентів, направлену на підтримку національних заявників. Паралельно з патентом строком дії 20 років, який можна отримати, за відкладеною експертизою, запроваджено патент строком дії 6 років, який видається без проведення експертизи заявки по суті за явочною системою. Переваги цього “короткого патенту” активно пропагуються Патентним відомством Нідерландів. Цей патент дає змогу заявнику швидко отримати права і почати їх використовувати. Одночасно можна подати заявку на той же винахід до Європейського патентного відомства і отримати патент строком дії 20 років. У разі видачі патенту строком дії 20 років “короткий патент” припиняє свою дію.

Необхідно сказати, що заявник має змогу одержати “міцній” патент, за яким здійснено перевірку критеріїв патентоспроможності в державі - учасниці Європейської патентної Конвенції, подаючи заявку за системою РСТ та в Європейське патентне відомство.

Заявниками винаходу в іноземних державах можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Питання про зміну заявника при патентуванні винаходу за кордоном має бути вирішено по узгодженню із заявником в Україні. Ця зміна має бути оформлена відповідним договором або передаточним актом.

Вартість одержання правової охорони на винахід в одній державі з використанням традиційної процедури з моменту подання заявки до одержання охоронного документа становить від 3 до 8 тис. дол. США. В цю вартість входить і сплата послуг патентного повіреного в державі патентування.

Матеріали заявки заявник готує самостійно чи користуючись послугами патентних повірених, що зареєстровані у патентному відомстві України. Підготовка матеріалів заявки передбачає складання опису винаходу і формули, а також необхідних юридичних документів, відповідно до вимог законодавств країн патентування.

3. Задача

Працівник К., працюючи у видавництві, винайшов новий склад типографської фарби. Типографія видавництва використовувала даний розчин протягом року, але винагороду К. не виплачувала. К. звернувся до керівництва видавництва з вимогою про виплату гонорару, посилаючись на Закон України "Про авторське право і суміжні права", вказуючи, що авторське право на твір, створене за договором з автором, який працює за наймом, належить автору, і автор має право на отримання винагороди. Адміністрація відмовила у задоволенні вимог. К. звернувся за юридичною консультацією.

Дати консультацію. Які правовідносини регулюються авторським правом?

Відповідь

Порядок виникнення і здійснення авторського права регламентується Законом України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року N 3792-XII.

Закон визначає авторське право як особисті (немайнові) та майнові права авторів та їх правонаступників, що пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва, а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права. Статті 14 та 15 Закону конкретизують зміст особистих (немайнових) та майнових прав.

Стаття 8. «Об'єкти авторського права» дає перелік об'єктів, які підпадають під вищезгаданий закон. В нашому випадку винахід нового складу типографської фарби працівника К. не відноситься до авторського права. Працівнику К. необхідно було б запатентувати свій винахід, тільки тоді він мав би право на свій винахід і на отримання на умовах договору з керівництвом типографії винагороди у законному порядку.

Список літератури

1. Актуальные вопросы международного частного права Кудашкин В.В., Москва, 2004

2. Вельяминов Г.М. Международное экономическое право и процесс (Академический курс): Учебник. - М.: Волтерс Клувер, 2004

3. Дахно І. І.: Міжнародне приватне право: Навч. посіб. -- 2-ге вид., стереотип.

4. Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року N 3792-XII.

5. Закон України “Про власність” від 07.02.1991 №697-ХІІ

6. Закон України “Про державну таємницю”, від 21.01.1994 №3855-ХІІ

7. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, від 15.12.1993 №3687-ХІІ

8. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.1993 №3689-ХІІ

9. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15.12.1993.

10. Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”» від 1 червня 2000 р № 1771-III.

11. Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР

12. Международное частное право: Учебник. Издание 2. Богуславский М. M., Москва, 1997

13. Міжнародне приватне право. Навчальний посібник 2-ге, видання, стереотипне Дахно І. І., Київ, 2004

14. Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти Юлдашев О. Х., Київ, 2004

15. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності: Учебник. - К., 2005

16. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІУ

17. Юлдашев О. Х.: Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти.

Страницы: 1, 2