Виникнення юридичних осіб

В Україні відсутністю обов'язковості реєстрації всіх суб'єктів господарювання розуміється відсутність єдиної системи органів, що реєструють. Як органи, так і порядок державної реєстрації різні і залежать нині від виду регіструючого суб'єкта.

Некомерційні організації реєструються різними органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування. При цьому порядок реєстрації визначається спеціальними нормами, що в основному містяться в законодавчих актах, що визначають правовий статус окремих видів некомерційних організацій. Так, для благодійних організацій він установлений ст. 8 Закону України «Про добродійність і благодійні організації» від 16 вересня 1996 р. і Положенням про державну реєстрацію благодійних організацій від 30 березня 1998 р., для громадських організацій, правовий статус яких спеціальними законодавчими актами не визначений, -- ст. 15 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р., для релігійних організацій -- ст. 4 Закону України «Про волю совісті і релігійних організацій» від 23 квітня 1991 р. і т.д.

Порядок реєстрації суб'єктів підприємництва в порівнянні з порядком реєстрації некомерційних організацій більш уніфікований, але і він неоднаковий і залежить від сфери здійснення підприємницької діяльності створюваного суб'єкта. Загальний порядок, як правило, поширюється на учасників ринку товарів і послуг. Він урегульований ст. 8 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. і Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності від 25 травня 1998 р. (далі -- Положення про державну реєстрацію). Поряд із загальними, можна виділити спеціальні правила реєстрації окремих суб'єктів підприємництва. Вони встановлені для банків, фондових бірж, засобів масової інформації й ін. Саме державна реєстрація підтверджує виникнення нової юридичної особи і завершує процес її створення.

Викладене свідчить про те, що в українському законодавстві останнього десятиліття просліджується тенденція до введення принципу обов'язковості державної реєстрації юридичних осіб. Такий напрямок розвитку законодавства відповідає законодавчій практиці багатьох країн. Так, наприклад, Німецьке цивільне укладення вимагає обов'язковості реєстрації комерційних об'єднань, некомерційних союзів, іноземних союзів. Подібним чином урегульовані відносини державної реєстрації й у Російській Федерації. Тут введена обов'язковість державної реєстрації «усіх видів юридичних осіб». Передбачено і створення єдиної системи органів, що реєструють, в особі органів юстиції.

Законодавство України не містить визначення державної реєстрації, відсутня і вказівка на її мету, функціональну роль і призначення. Це у визначеній мері могло б визначити зміст реєстрації як юридичного акта, її процедуру.

Різні думки з приводу мети державної - реєстрації висловлені в юридичній літературі. З державною реєстрацією, по загальному визнанню, зв'язується момент виникнення нового самостійного суб'єкта права. Затверджується, наприклад, що метою державної реєстрації є легітимація суб'єктів підприємництва Ноздрачев А. Легитимация предпринимателей // Хозяйство и право. -- 1992. -- № 3. -- С. 26--31. , виявлення можливих порушень установленого порядку утворення юридичної особи і невідповідності установчих документів закону, створення умов для обліку і контролю з боку держави знову створюваних суб'єктів права; визнання того, що порядок створення юридичної особи і його установчі документи відповідають закону Воробьев И. О., Дрокин О. Г., Игнатенко А. А., Изотова С. В. и др. Федеральный закон «Об акционерных обществах». Практика применения. Поря-док регистрации. Образцы учредительных документов. -- М.: Филинъ, 1996. -- С. 53--54.. Висловлена також думка, що метою державної реєстрації є підтвердження факту і визнання законності створення суб'єкта підприємництва Брызгалин А. Государственная регистрация субъектов предпринимательства // Советская юстиция. -- 1996. -- № 24. -- С. 26--27..

Видимо, до такої якості державної реєстрації варто прагнути при регулюванні порядку її здійснення. Однак навряд чи діючий порядок реєстрації юридичних осіб підтверджує законність порядку створення і змісти їхніх установчих документів.

Усе сказане дозволяє погодитися з думкою, що державна реєстрація є юридичним актом компетентного державного органа. У той же час про реєстрацію можна говорити і як про процес її здійснення.

Органом, що здійснює в Україні державну реєстрацію юридичних осіб, є виконавчі комітети міської, районної ради в чи місті районні державні адміністрації міст Києва і Севастополя, якщо інше не передбачено законом (п. 2 Положення про державну реєстрацію).

Однак єдності поглядів щодо того, який орган повинний здійснювати реєстрацію, немає . Селеванова И. Создание и регистрация хозяйственных субъектов. Правовые вопросы // Право Украины. -- 1992. -- № 2. -- С. 7; . По даній проблемі висловлені різні судження: передати державну реєстрацію органам юстиції; залишити її в компетенції виконавчої влади, передавши іншим суб'єктам; передати від виконавчої влади судової, податковим органам. Разом з тим усі єдині в тім, що діяльність по державній реєстрації повинна здійснюватися на професійному рівні, особами, що володіють спеціальними юридичними знаннями.

По-різному зважується питання ведення державної реєстрації й у законодавствах інших країн. В Франції її здійснюють торгові суди, що відають торговим реєстром О торговых товариществах: Закон Франции № 66--537 от 24 июля 1966 г. // Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сб. нор-мативных актов: законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции: Учеб. пособие / Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. -- М.: Изд-во УДН, 1987. -- С. 16., у Великобританії -- спеціальні посадові особи -- державні реєстратори, у США -- секретарі штатів, штатні чи прокурори судді. У РФ, як указувалося, державна реєстрація всіх юридичних осіб буде здійснюватися органами юстиції.

Державна реєстрація провадиться по місцезнаходженню організації. Місцезнаходженням юридичної особи на момент державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного з засновників чи інша адреса.

Для реєстрації юридичної особи необхідно представити чи направити поштою до органу, що реєструє, комплект документів, що включає:

а) установчі документи, необхідні для створення суб'єкта даної організаційно-правової форми відповідно до вимог законодавства:

-- рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органа про створення юридичної особи. Якщо засновників чи уповноважених осіб двоє і більше, таким рішенням виступає установчий договір, а також у випадках, передбачених законом, -- протокол установчих зборів (конференції);

-- статут (положення), якщо він потрібно для створення даної організаційно-правової форми господарювання;

б) реєстраційну картку встановленого зразка;

в) документ, що підтверджує оплату державної реєстрації;

г) документ, що підтверджує внесення кожним учасником первісного внеску для формування статутного фонду засновниками в розмірі, не нижче встановленого законом.

Додатково повинні бути представлені й інші документи, якщо це передбачено законодавством, зокрема:

-- доручення -- якщо реєстрацію здійснює уповноважене засновниками особа;

-- звіт про наслідки підписки на акції;

-- документ, що підтверджує реєстрацію іноземної юридичної особи -- засновника в країні місцезнаходження у встановленому законом порядку;

-- документ, що підтверджує право власності цілісного майнового комплексу, -- при реєстрації правонаступника державного підприємства й ін., але тільки якщо це передбачено законодавством.

Перелік необхідних для державної реєстрації документів є вичерпним. Якщо зазначений комплект документів наданий, державна реєстрація повинна бути проведена в 5-денний термін. Нині передбачена можливість прискореної реєстрації суб'єкта підприємництва -- протягом одного дня, що вимагає сплати потрійного розміру реєстраційного збору.

Практичний інтерес представляє і момент закінчення державної реєстрації, що повинний бути моментом виникнення нової юридичної особи. Разом з тим цей момент чітко не встановлений у законодавстві, тільки вказується, що при необхідності реєстрації юридичної особи її правоздатність виникає «з моменту реєстрації». Що варто вважати моментом реєстрації: момент винесення рішення виконкому про реєстрацію чи момент внесення в Єдиний державний реєстр? В. С. Щербина вважає, що день включення в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій є вдень реєстрації підприємства Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. -- К.: Атіка, 1999. -- С. 71.. Однак момент реєстрації і момент внесення даних про реєстрацію до державного реєстру збігаються в законодавствах тих країн, у яких той самий суб'єкт є органом, що реєструє, і реєстродержателем. В Україні інакше: збір інформації для реєстру і ведення реєстру віднесені до компетенції різних органів: державна реєстрація -- до органів місцевого самоврядування, а державний реєстр -- до органів статистики. Тому існує часовий розрив між моментом винесення рішення виконкому про реєстрацію і момент внесення підприємства в Єдиний державний реєстр. Такий висновок випливає з аналізу положень п. 13 Положення про державну реєстрацію і п. 9 Положення про Єдиний реєстр підприємств і організацій України від 21 січня 1996 р. (далі -- Положення про Єдиний реєстр). Відповідно до них орган, що реєструє, зобов'язаний у 5-денний термін із дня державної реєстрації передати органу статистики дані для внесення до Єдиного реєстру, повідомити про реєстрацію в податкові органи.

Думаємо, що діюче українське законодавство варто змінити і державна реєстрація дійсно повинна закінчуватися внесенням підприємства, організації в Єдиний державний реєстр (однак для цього орган, що реєструє, повинний вести і державний реєстр). Це дозволить іншим учасникам ринку при необхідності одержувати інформацію про передбачуваного контрагента й у визначеній мері буде сприяти захисту їхньої економічної безпеки.

У підтвердження реєстрації орган, що реєструє, видає свідчення про державну реєстрацію (оригінал і три копії) (п. 12 Положення про державну реєстрацію). На наш погляд, свідчення про державну реєстрацію не є «дозвільним» документом на заняття підприємницькою діяльністю, воно лише доводить факт державної реєстрації. Думаємо, що змінений зміст правових норм, що допускають нині видачу дубліката посвідчення про державну реєстрацію при дотриманні визначеної процедури (пункти 29--31 даного Положення), більше відповідає функціональної ролі посвідчення про держрегістрацію, чим практика, що раніше існувала, що сприймала відсутність у правових нормах указівки на видачу дубліката свідчення про державну реєстрацію як заборона.

Відмовлення органа, що реєструє, у державній реєстрації може бути оскаржений у судовому порядку, а порушення термінів реєстрації надає право залучити його до відповідальності.

Правові норми не визначають, у чому суть перереєстрації. У той же час перереєстрація організації може мати місце, якщо остання уже визнана як суб'єкта права. І тому представляється обґрунтованим пропозицію про те, що непорозумінь з перереєстрацією підприємств не виникало, якби законодавством була встановлена інша процедура їхньої реєстрації -- у єдиному реєстрі. У цьому випадку перереєстрація провадилася б шляхом внесення змін до єдиного реєстру. Правильно, на наш погляд, визначені і мотиви введення процедури перереєстрації -- недостатньо точне вираження можливостей (на наш погляд, вірніше говорити про прагнення) контролю з боку держави за змінами, що відбуваються на підприємстві . Право собственности в Украине / Под ред. Я. Н. Шевченко. -- К.: Блиц-Информ, 1996. -- С. 82; . Думаємо, що така ситуація викликана поділом функцій реєстрації і ведення державного реєстру. При такім положенні орган, що реєструє, виконує роль своєрідного посередника, і внесення змін ним до реєстру прямо, без звернення в Єдиний державний реєстр органів статистики, неможливо.

Питанням скасування реєстрації присвячений цілий комплекс правових норм. Разом з тим не визначена її правова природа. Скасувати її можна за бажанням засновників (добровільний порядок) чи за рішенням суду (примусовий порядок). При добровільному скасуванні державної реєстрації підставою служить заява суб'єкта підприємництва. Випадки скасування державної реєстрації в примусовому порядку визначені законодавством (ч. 11 ст. 8 Закону України «Про підприємництво»). Підставою для неї є рішення суду.

З роз'яснень Вищого Господарського суду України випливає, що примусове скасування державної реєстрації можливе тільки на підставі рішення суду. Без цього орган, що реєструє, не має права скасувати своє рішення про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва. Порушення судового порядку скасування державної реєстрації дозволяє визнати недійсним прийняте органом, що реєструє, рішення в порядку, установленому чинним законодавством.

Аналіз основ скасування державної реєстрації, переліку необхідних для цього документів, юридичних наслідків ухвалення рішення про скасування державної реєстрації дозволяє зробити висновок, що метою скасування державної реєстрації є реєстрація факту припинення суб'єкта підприємництва. Скасування державної реєстрації збігалося б з виключенням суб'єкта з Єдиного державного реєстру, якби реєстрація і ведення реєстру здійснювалися тим самим суб'єктом. Зараз скасування державної реєстрації -- це передостання стадія припинення суб'єкта підприємництва, що має своєю метою контролювати законність процедури припинення суб'єкта. Рішення виконкому про скасування державної реєстрації є проміжним документом, необхідним для виключення підприємства з Єдиного державного реєстру і для зміни статусу громадянина в реєстрі фізичних осіб.

Висновки

В основі створення юридичної особи лежить вольове рішення власника майна про спосіб його використання. Воно не вимагає спеціального оформлення при утворенні громадянином приватного підприємства і підтверджується твердженням його статуту. Якщо засновників два і більш, результатом їхнього спільного волевиявлення й угоди є установчий договір, якщо він необхідний для суб'єкта даного виду й організаційно-правової форми (ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 26 Закону України «Про господарські товариства», ст. 8 Закону України «Про підприємництво», п. 3 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності).

При розмежуванні осіб, що беруть участь на різних етапах створення й існування юридичної особи, варто враховувати, по-перше, момент вступу суб'єкта у внутрішні правовідносини; по-друге, обсяг і підстави його відповідальності перед третіми особами; по-третє, його процесуальні права при участі в керуванні. Таке розмежування обумовлене і практичною значимістю, оскільки окремі правові норми адресовані саме засновникам. Зокрема, тільки засновники: несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях, що виникло до реєстрації АТ (ч. 3 ст. 26 Закону України «Про господарські товариства»); повинні бути власниками акцій протягом 2 років на суму не менш 25 відсотків статутного фонду АТ (ст. 30 Закону); відповідають по зобов'язаннях, укладеним до моменту реєстрації товариства і їм надалі не схваленим (ч. 3 ст. 8. Закону).

Законодавство України, на відміну від законодавства інших країн з розвинутою ринковою інфраструктурою, не містить детального загального порядку створення основних учасників комерційного обороту -- комерційних організацій і обов'язкові етапи цього процесу .

Список використаних джерел

Нормативні акти.

1. Конституція України.

2. Закон України "Про власність".

3. Закон України "Про заставу".

4. Закон України “Про підприємництво”.

5. Закон України "Про підприємства в Україні”.

6. Закон України «Про господарські товариства»

7. Закон України «Про банки і банківську діяльність»

8. Закон України «Про страхування»

9. Земельний кодекс України.

10. Цивільний кодекс.

11. Цивільний кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 р. - К.: Істина, 2003. - 368.

12. Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах / Відп. Ред. П.І. Шевчук. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 496.

Література

1. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. - М., 2001. - С.513.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків, 2001. - С.359.

3. Цивільне право України. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. - К., 2000. - С.66.

4. Цивільне право України. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - К., 2000. - С.117.

5.Цивільне право. За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. - К., 1995. - С.85.

6. Лаптев В. В. Акционерное право. -- М.: Юрид. фирма «Контракт»; ИНФРА-М., 1990. -- С. 40.

7.Щербина В. С. Господарське право України. -- К.: Атіка, 1999. -- С. 66.

8.Хозяйственное право . Под. Ред. Мамутова В.К. - К., 2002. - С.386.

9.Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные отношения. --Харьков: Право, 1998. -- С. 49--50

10.Панкратов П. А. Учредительный договор с участием иностранных юридических и физических лиц // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11, Право. -- 1992. -- № 3. -- С. 45.

11.Саниахметова Н. А. Учредительный договор // Бизнес. -- 1995. -- № 10. --С. 12;

12.Кравчук В. Засновник -- підприємство: сутність взаємовідносин // Право України. -- 1998. -- № 8. -- С. 105.

13.Віник О. М., Щербина В. С. Акціонерне право. -- К.: Атіка, 2000. -- С. 54;

14.Акционерный закон от 6 сентября 1965 г. // Германское право. Часть ІІ. Торговое уложение и другие законы: Пер. с нем. -- Серия Современное зарубежное и международное частное право. -- М.: Международный центр финансово-экон. развития, 1996. -- С. 186.

15.Предпринимательское (хозяйственное) право. -- М.: Юрист, 2000. -- С. 288.

16.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.116.

17.Ноздрачев А. Легитимация предпринимателей // Хозяйство и право. -- 1992. -- № 3. -- С. 26--31.

18.Воробьев И. О., Дрокин О. Г., Игнатенко А. А., Изотова С. В. и др. Федеральный закон «Об акционерных обществах». Практика применения. Порядок регистрации. Образцы учредительных документов. -- М.: Филинъ, 1996. -- С. 53--54.

19.Брызгалин А. Государственная регистрация субъектов предпринимательства // Советская юстиция. -- 1996. -- № 24. -- С. 26--27.

20 Селеванова И. Создание и регистрация хозяйственных субъектов. Правовые вопросы // Право Украины. -- 1992. -- № 2. -- С. 7;

21.О торговых товариществах: Закон Франции № 66--537 от 24 июля 1966 г. // Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сб. нормативных актов: законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции: Учеб. пособие / Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. -- М.: Изд-во УДН, 1987. -- С. 16.

22.Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. -- К.: Атіка, 1999. -- С. 71.

23.Право собственности в Украине / Под ред. Я. Н. Шевченко. -- К.: Блиц-Информ, 1996. -- С. 82;

Страницы: 1, 2, 3