Визнання та виконання рішень іноземних судів

Не важко помітити, що англійські підстави визнання і приведення до виконання деякою мірою відрізняються від загальноприйнятих норм, що мають місце в міжнародних договорах і конвенціях. Деякі принципи англійської процедури викладені настільки широко, що можуть використовуватись для перегляду рішення по суті, без чого неможливо встановити „наявність недоліків у застосуванні права”, якщо не обмежувати цю норму конкретними положеннями. Така можливість, що існувала "case stated" ("case stated" - встановлені в справі факти, на основі яких суд вирішує питання права (англ.) в Англії дозволяла стороні передавати "питання права" на розгляд у Верховний Суд у Лондоні. Як стверджує г-н К. Содерлунд, мабуть, що будь-який юрист, що володіє деякими новаторськими навичками, може трансформувати будь-яке питання в "питання права" і, таким чином, провести повторний розгляд арбітражної справи у відповідному державному суді. На практиці ця можливість сильно лякала діловий світ вибирати місцем проведення арбітражу Англію, що призвело до остаточного скасування в Англії звичаю "case stated" у міжнародному арбітражі Развитие арбитражного законодательства, правил и практики. Кристер Содерлунд, юридическая фирма Винге. Стокгольм. Доклад на международной конференции 8-13 февраля 2003 г. Стокгольм, Швеция.

Апеляційний суд, розглянувши клопотання про скасування рішення арбітражу, вправі повернути його арбітрам для повторного вирішення комерційного спору, саме такий підхід описаний у ст." 68 Закону Англії "Про арбітраж". Це ж положення свідчить про адекватність повноважень апеляційного суду України та Англії стосовно визнання і приведення до виконання рішень.

Цікавим для аналізу належності розглядуваного інституту до певних галузей права є й положення Цивільного кодексу Квебеку (Канада), у відповідності до якого питання про визнання та приведення до виконання іноземних рішень і про юрисдикцію іноземних влад входить до титулу 4 цього кодексу Гражданский кодекс Квебека: Современное зарубежное и международное частное право /Исследовательский центр частного права. // Пер. Г.Е. Авилов, М.В. Боряк, Д.А. Гришин и др. - М.: Статут. - 1999. - 472 с. Це положення представляє інтерес з декількох напрямків, оскільки, по-перше, Квебек не є самостійним суб'єктом міжнародного права, а тому не може встановлювати особливі умови визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів. По-друге, важко вважати процедуру визнання і приведення до виконання складовою частиною цивільного права. В цьому випадку доцільно розподіляти питання процедури визнання та приведення до виконання і матеріальні та процесуальні підстави відмови у задоволенні відповідних клопотань. Тому не має правових підстав для аналізу конкретних норм ЦК Квебеку на предмет їх суттєвої відмінності від загальновизнаних і застосованих в міжнародних конвенціях. Такий приклад свідчить про те, що неможливо питання визнання і приведення до виконання вирішувати на рівні адміністративних одиниць держави, наприклад, Автономної республіки Крим, оскільки ратифікуючи відповідні угоди держава бере на себе виконання їх умов на всій її території. Зокрема, це положення можна підтвердити на підставі федерального законодавства РФ, в якому відтворено загальні для всієї її території принципи визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів та арбітражів.

Відповідно до п.5 § 328 Цивільного процесуального кодексу ФРН на території цієї держави не виконуються рішення іноземних судів, якщо не забезпечена взаємність виконання. Останній припис ставить визнання і виконання рішення німецького судовою органу в залежність від того, чи буде воно виконане на території тієї країни, де винесене. Взаємність як передумова визнання і виконання іноземних судових рішень, посідає особливе місце. У книзі «Міжнародний цивільний процес» Н.Нагель і П-Готвальд наводять перелік держав, в яких взаємність виконання рішень юрисдикційних органів ФРН забезпечена на умовах взаємності. Серед країн, де взаємність як обов'язковий принцип міжнародного права не забезпечена, фігурує Україна. А це означає, що рішення українських судів не виконуються у ФРН, а німецьких в Україні.

Таким чином, рішення іноземних судів та арбітражних судів можуть визнаватися і виконуватися в Україні на засадах взаємності, яка забезпечується міжнародними договорами, укладеними нашою державою. Оскільки такий договір не укладений між Україною і ФРН, рішення українських судів в Німеччині та німецьких в Україні не можуть бути виконані. Виняток становлять лише рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України і аналогічного органу ФРН, які можуть бути виконані, оскільки обидві країни є учасницями відповідних міжнародних конвенцій Коссак В. Проблеми взаємного визнання і виконання рішень юрисдикційних органів України і ФРН // Право України. - 2000. - № 10. - С.118-119.

Формуючи національне законодавство у відношенні міжнародного арбітражу, Україні бажано забезпечити дотримання наступної рівноваги. З одного боку, необхідно установити такі правила, що відповідають вимогам ефективності третейського розгляду, що забезпечується інститутом "судової підтримки" - примусовим виконанням рішень третейських судів. З іншого боку, необхідно утриматися від прийняття у національному законодавстві норм, що припускають надмірне судове втручання у розгляд справ арбітражами. Але необхідно адекватно сприймати рішення іноземних арбітражів, як подібні рішення арбітражів України визнаються та приводяться до виконання в іноземних країнах.

Тому загалом автор погоджується з необхідністю уніфікації не тільки процедури розгляду арбітражних справ у модельному Арбітражному процесуальному кодексі СНД, а й визначає потребу в однаковому сприйнятті рішень арбітражних судів в країнах СНД та на міжнародному рівні. При цьому, Україна може виступати суб'єктом нормотворчих ініціатив.

2.2 Підвідомчість, підсудність та порядок подання клопотань про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів

Аналіз питань підвідомчості і підсудності клопотань про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів доцільно розпочати з проблемних аспектів. Якщо питання підсудності на теоретичному рівні не викликають проблем і добре досліджені фахівцями, які визначають умови підсудності справ, то проблеми підвідомчості справ судам призводять до значних труднощів на практиці. Зокрема, арбітражні суди не приймають до свого провадження справи за позовами до відповідачів, місцезнаходження яких за межами України, свідченням чого є судова практика Вищого арбітражного суду України. Виняток становлять випадки, коли міждержавними договорами чи угодами України передбачене інше, як наприклад, у п. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, 1992 р. Київська угода про порядок вирішення спорів, повязаних зі здійсненням господарської діяльності 1992// http://zakon.rada.gov.ua. Згідно з вказаною нормою підвідомчість спорів може визначатись угодою сторін (договірна підвідомчість) за винятками, викладеними у пп. 3 і 4 ст. 4 зазначеної Угоди. Якщо сторони домовилися вирішити спір у арбітражному суді України, підсудність справи визначається за загальними правилами територіальної та предметної підсудності. Як правило, у судовій практиці правильно застосовуються відповідні норми Фединяк Л. Норми Арбітражного процесуального кодексу України та інших актів про міжнародну договірну підсудність // Право України. - 1998. - № 12. - С.108-109.

Проблемними ж вважаються питання, коли вирішується спір про можливість визнання і приведення до виконання неординарних рішень іноземного суду іншим способом, ніж передбачає сучасне законодавство. Так, досліджуючи матеріали Верховного Суду України привертає на себе увагу ухвала судової колегія в цивільних справах від 21 жовтня 1998 року, за якою НВФ "Ареса-Сервіс" звернулася до суду із заявою про затвердження мирової угоди у порядку часткового виконання рішення Міжнародного арбітражного суду при Білоруській торгово-промисловій палаті від 10 квітня 1997 р. Ця справа тривалий час розглядалась судами України, а у наступному судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України постановила: судові рішення скасувати і направити справу на розгляд суду першої інстанції Высший Хозяйственный Суд Республики Беларусь. Об исполнении решений иностранных судов, а также международных арбитражных судов. Письмо № 03-25/771 от 16 апреля 2002 г. // www.court.by. Тобто, на наш погляд, дана справа підкреслює складність вирішення питання підвідомчості, оскільки процедура визнання і приведення до виконання рішення іноземного арбітражного суду була порушена з самого початку. Мирова угода мала місце стосовно часткового виконання рішення арбітражного суду, тобто це питання не може розглядати суд першої інстанції.

Автор вважає, що визначаючи підвідомчість правового питання суду необхідно враховувати правовий статус іноземного арбітражного рішення, а тому навіть затвердження умов мирової угоди має здійснювати суд, який розглядатиме питання про визнання і приведення до виконання самого рішення, а не той, що розглядав справу по суті.

Загалом клопотання про визнання й виконання судового рішення (рішення третейського суду), постановленого на території держави-Договірної Сторони, відповідно до Київської Угоди вирішується компетентним судом іншої Договірної Сторони за правилами цієї Угоди. Наявність у клопотанні посилань на Нью-Йоркську або Європейську конвенцію сама по собі не може бути підставою для відмови в його задоволенні.

Оскільки згідно зі ст. 84 Закону "Про виконавче провадження" (1999)рішення іноземних судів (арбітражів) визнаються й виконуються в Україні за відповідними міжнародними договорами (конвенціями, угодами) за її участю, то в разі, коли держава, до якої надійшло клопотання про виконання рішення суду чи арбітражу, не є учасницею такого договору, суди України не розглядають цього клопотання і відмовляють у його прийнятті на підставі п. 2 ст. 122 ЦПК України, крім випадків, коли арбітражні рішення відповідно до застережень України до Нью-Йоркської Конвенції Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgiвиконуються на умовах взаємності. Разом з тим для вирішення питання про визнання й виконання рішення не має правового значення, чи була особа, щодо якої постановлено рішення судом (арбітражем) Договірної Сторони міжнародного договору, громадянином цієї держави, якщо інше не випливає з даного договору.

Нині клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів в Україні подаються в порядку, визначеному відповідним міжнародним договором, ЦПК, Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж»(1994) та Законом України «Про міжнародне приватне право»(2005).

Згідно зі ст. 53 Мінської Конвенції воно подається в компетентний суд Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню, або ж до суду, що постановив рішення у справі по першій інстанції, який надсилає його компетентному суду. Такий самий порядок подачі клопотань передбачено договорами України з республіками Молдова Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 238/94-ВР від 10 листопада 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua, Узбекистан Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах. Договір ратифіковано Законом № 238-XIV від 05.11.98 р. // webmaster@rada.gov.ua, Польща Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3941-XII від 4 лютого 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua.

За договорами України з Республікою Грузія Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 451/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua, Литовською Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3737-XII від 17 грудня 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua, Естонською Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 450/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua, Латвійською Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 452/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua республіками клопотання про дозвіл на виконання рішення подається до суду, що розглядав справу по першій інстанції, а той надсилає його до суду, компетентного постановити за ним рішення.

Договорами між Україною і Китайською Народною Республікою Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 2996-XII від 5 лютого 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua, Україною та МонголієюДоговір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 471/96-ВР від 1 листопада 1997 р. // webmaster@rada.gov.ua визначено, що клопотання про визнання й виконання судового рішення подається заявником до суду, який постановив це рішення, і пересилається останнім до суду іншої Договірної Сторони через її центральні установи (у даному разі - через Верховні Суди). Якщо ж заявник проживає або перебуває на території Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню, клопотання може бути подано і безпосередньо до суду цієї Сторони. Але у даному положенні не встановлюється повноваження Верховного Суду з приводу визначення підвідомчості рішення виконанню на території певної держави.

Відповідно до Київської Угоди господарюючі суб'єкти кожної з держав-учасниць можуть звертатись із клопотанням про виконання рішення загального, арбітражного (господарського) чи третейського суду однієї з них безпосередньо до компетентного суду іншої, на території якої це рішення підлягає виконанню.

Через Міністерство юстиції України зазначені клопотання пересилаються в тому разі, коли такий порядок їх подання встановлено міжнародним договором, на підставі якого в даному випадку провадяться визнання й виконання рішення. У випадку, коли міжнародним договором передбачено, що відповідний іноземний суд має пересилати клопотання компетентному суду України через центральні органи, цим органом є Міністерство юстиції, якщо це прямо передбачено міжнародним договором. Якщо ж такої прямої вказівки в міжнародному договорі немає, таким центральним органом є Верховний Суд України, який за ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

У Конвенції зазначено, що із додержанням усіх наведених вище вимог щодо порядку подачі, форми і змісту клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів мають подаватись і клопотання про визнання й виконання рішень судів та арбітражів України на території держави - іншої Договірної Сторони. У випадках, коли клопотання, яке згідно з установленим порядком обов'язково має подаватись лише через суд (арбітраж), що постановив рішення, або через відповідний центральний орган Договірної Сторони, подано безпосередньо компетентному суду України, останній відмовляє в його прийнятті на підставі ст.121 ЦПК ( в редакції 2005 року) оскільки за таких умов воно не може бути предметом судового розгляду. Разом з тим якщо клопотання, з яким сторона у справі мала право звернутися безпосередньо до компетентного суду України, направлено зазначеному суду через центральний чи інший орган Договірної Сторони, це не є перешкодою для розгляду даного клопотання.

У порядку, передбаченому статтями 35, 36 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж"(1994) і Нью-Йоркською Конвенцією, розглядаються клопотання про визнання й виконання рішень комерційного арбітражу, що провадяться за арбітражною угодою сторін (третейського суду), а не органів судової системи держави, до відання яких законодавством останньої віднесено розгляд господарських та інших комерційних спорів (господарських, арбітражних судів тощо).

Зокрема, Нью-Йоркською Конвенцією визначено, що вона застосовується щодо визнання й виконання арбітражних рішень, постановлених на території іншої держави, ніж держава, де запитуються їх визнання й виконання, за спорами, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також щодо арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями у тій державі, де запитуються їх визнання й виконання. Йдеться про арбітражні рішення, постановлені як арбітрами, призначеними в кожній конкретній справі, так і постійними арбітражними органами, до яких сторони звернулись (ст. 1) відповідно до їх письмової угоди про зобов'язання передавати в арбітраж усі або які-небудь спори, що виникли або можуть виникати між ними у зв'язку з будь-якими конкретними договірними чи іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду (ст.2).

Перераховані вище міжнародні договори, за винятком Угоди про порядок вирішення спорів, зв'язаних зі здійсненням господарської діяльності, 1992 р. (далі - Київська Угода), містять норми про те, що іноземні рішення визнаються і приводяться у виконання компетентним судом держави по процесуальних нормах, передбачених національними актами тієї держави, в якій запитується виконання, тобто норми угоди є колізійними і відсилають до положень національного процесуального законодавства.

При цьому стаття 8 Київської Угоди визначає приведення у виконання рішення по клопотанню зацікавленої сторони і приводить перелік документів, які необхідно додавати до клопотання. За умовами Угоди (стаття 8) зацікавлена сторона - стягувач самостійно направляє клопотання з додатком необхідних документів на адресу компетентного суду іноземної держави - учасника СНД.

У тому випадку, якщо стягувач не має інформації про компетентний суд іноземної держави, то відповідно до частини 2 статті 53 Конвенції про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним, і кримінальним справам зацікавлена сторона вправі направити своє клопотання в суд, що виніс рішення в справі по першій інстанції, який пересилає його зі своїм супровідним листом у компетентний суд іноземної держави - учасника СНД.

Зокрема, Компетентним судом Республіки Білорусь є суд за місцем перебування боржника або за місцем перебування його майна відповідно до пункту 2 Додатка 2 до Господарського процесуального кодексу. Компетентні суди в інших державах - учасницях СНД встановлюються законодавчими актами цих держав. Інформацію про компетентні суди іноземних держав господарські суди областей вправі запитувати у відділі міжнародних відносин Управління законодавства і міжнародних відносин Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь. Київська Угода є єдиним діючим міжнародним договором, що встановив, що для виконання рішення, яке вступило в силу, стягувач разом із клопотанням повинен надати виконавчий документ суду, що виніс рішення. Тут припускається, що при відсутності яких-небудь спірних обставин, повинне забезпечуватися оперативне приведення у виконання судових рішень Высший Хозяйственный Суд Республики Беларусь. Об исполнении решений иностранных судов, а также международных арбитражных судов. Письмо № 03-25/771 от 16 апреля 2002 г. // www.court.by. Тобто Вищим Господарським Судом Республіки Білорусь визначається необхідність надавати разом із рішенням арбітражного суду виконавчий документ суду, що виніс рішення, але арбітражні суди виконавчих документів не складають. Це положення ускладнюватиме визнання і приведення до виконання рішень арбітражних судів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13