Взяття під варту - строки та порядок виконання

Така практика суддів є правильною. Водночас недоліком у їх роботі можна вважати те, що , приймаючи рішення про продовження строку затримання особи, вони іноді не зазначають у постанові які саме обставини підлягають з'ясуванню та які конкретно дії треба для цього виконати.

Окремі суди продовжували строк затримання з метою надання часу для проведення слідчих дій, не пов'язаних із встановленням обставин, що мають значення для обрання запобіжного заходу. Мали місце факти, коли суди порушували вимоги ч. 8 ст. 165-2 КПК щодо строків продовження затримання.

Затримання відповідно до ч. 8 ст. 165-2 КПК виходячи з мети його застосування є додатковим заходом, спрямованим на встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення питання про обрання запобіжного заходу.

У разі, коли питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вирішується щодо особи, затриманої в порядку, передбаченому ст. 106 КПК, час, протягом якого вона трималася під вартою, включається до строку затримання, продовженого судом відповідно до ч. 8 ст. 165-2 КПК.

На постанову судді про обрання запобіжного заходу або про відмову в обранні запобіжного заходу прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача цієї апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

До того ж згідно з вищевказаним наказом Генерального прокурора України у кожному випадку відмови суду в наданні дозволу на взяття під варту підозрюваного чи обвинуваченого слід вирішувати питання про внесення апеляційного подання[9].

Відмова суду у взятті під варту обвинуваченого не перешкоджає слідчому за згодою прокурора повторно звернутися до суду з поданням у тій самій кримінальній справі за умови одержання нових даних, які свідчать на користь застосування цього запобіжного заходу.

3. Процесуальний порядок продовження строку тримання під вартою.

Питання про продовження строку тримання під вартою в порядку, передбаченому ст. 165-3 КПК, вирішується суддями відповідно до вимог ст. 156 цього кодексу (абзац перший п.19 постанови) [3]. За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання під вартою має бути порушене з таким розрахунком, щоб це питання було розв'язане до закінчення встановленого строку тримання під вартою. Відповідно до ч. 2 ст. 165-3 КПК подання про продовження строку до 4, 9, 18 місяців направляється до суду за 5, 15, 20 діб до його закінчення відповідно.

Подання про продовження строків тримання під вартою має розглядатись суддею за умов, що воно згідно з ч. 1 ст. 165-3 погоджене з відповідним прокурором та що строки проведення досудового слідства не закінчилися або продовжені відповідно до ст. 120 КПК.

Щодо участі у розгляді зазначеного подання обвинуваченого, то, як випливає зі змісту ст. 165-3 КПК вона не є обов'язковою. Це питання вирішується суддею в кожному конкретному випадку з урахуванням поданих клопотань. Обвинувачений доставляється в суд, наприклад, тоді, коли певні обставини можна з'ясувати тільки шляхом його опитування (стан здоров'я, обґрунтованість його заяв про неправильне ведення чи безпідставне затягування розслідування справи, наявність у нього бажання і фінансових можливостей бути звільненим під заставу тощо)[3].

Дуже суттєвим елементом досліджуваного мною запобіжного заходу, що сприяє поширенню тяганини у справах, є обмеження строків тримання під вартою, встановлені ст. 156 КПК. Адже, у разі закінчення строку тримання під вартою начальник місця попереднього ув'язнення зобов'язаний звільнити з-під варти обвинуваченого, про що повідомляє орган, у провадженні якого перебуває справа, і прокурора.

Практично, такі випадки не допускаються, оскільки, окрім дисциплінарної відповідальності слідчого, це може призвести до звільнення особи, яка є небезпечною для суспільства, негативно вплинути на встановлення істини у справі, сприяти ухиленню обвинуваченого від слідства і суду тощо.

Таким чином, обмеження цього строку стимулює органи досудового слідства швидко і не завжди якісно проводити розслідування кримінальних справ і направляти їх до суду, оскільки процедура продовження пов'язана з оформленням певних документів. Крім того, зміни до КПК внесені згідно з Законом України від 3 квітня 2003року "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України", які набрали законної сили з 25 липня 2003року, фактично ще більше скоротили продовжені строки. Так, тепер для закінчення розслідування у справі, по якій хоча б одному обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, органу розслідування фактично надається 3, 8, 17 місяців з моменту затримання особи, оскільки матеріали кримінальної справи мають бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, не пізніше як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, продовженого відповідно до ч. 2 ст. 156 КПК.

Порушення цього терміну, безумовно, призведе до таких негативних наслідків, як звільнення обвинуваченого з-під варти після закінчення граничного строку тримання під вартою незалежно від будь-яких обставин, навіть якщо матеріали справи не були надані своєчасно з поважних причин. Продовжити строк тримання під вартою під час ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи у такому випадку неможливо, оскільки зміни до ст. 165-3 КПК позбавляють суд цього права.

Проте, якщо дотримуватись букви закону правовий режим пред'явлення матеріалів досудового слідства заздалегідь обвинуваченому, який утримується під вартою, поширюється лише на випадки продовженого строку.

Відповідно до ч.6 ст. 156 КПК такий порядок застосовується лише до строків, передбачених ч. 2 цієї ж статті. Таким чином, якщо двомісячний строк тримання під вартою, передбачений ч. 1 ст. 156 КПК не пролонгувався у встановленому порядку, то матеріали кримінальної справи мають бути пред'явлені до його закінчення, а не за місяць до його закінчення.

Частина 8 ст. 156 КПК передбачає порядок продовження строків тримання під вартою у разі недостатності часу для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. І не зважаючи на те, що цей порядок згідно із законом застосовується лише до випадків додержання місячного терміну до закінчення строку, вважається за доцільне застосовувати такий же порядок і для продовження строків тримання під вартою тих обвинувачених, строк тримання під вартою яких не продовжувався більше 2 місяців.

Такий висновок обумовлений тим, що час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи тепер враховується при обчисленні строку тримання під вартою, і по закінченні двомісячного строку, якщо його не продовжити, начальник місця попереднього ув'язнення відповідно до ч. 11 ст. 156 КПК звільнить обвинуваченого.

Необхідно зазначити, що зміни до КПК, внесені Законом від 3 квітня 2003 року, взагалі сприяють підвищенню ступеня бюрократизації процесу досудового слідства.

Для більш наочного уявлення візьмемо такий приклад. Слідчим 20 липня порушено кримінальну справу за ч. З ст. 187 Кримінального кодексу України за фактом розбійного нападу на магазин. Під час досудового слідства було встановлено, що злочин вчинено 4 особами: С, П., В. і Д.

В. було затримано безпосередньо після вчинення злочину 18 липня. Інші співучасники були затримані: С. - 21 липня, П. - 24 серпня, Д. - 14 вересня.

В. було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, усім іншим співучасникам - утримання під вартою. Оскільки потерпілий тривалий час знаходився на лікуванні, судово-медична експертиза була проведена лише 13 жовтня. Слідство у справі було закінчено 30 жовтня.

За таких обставин слідчий має вносити 2 подання для продовження строків слідства до 4 місяців; подання про продовження строків тримання під вартою: 2 стосовно С. ( спочатку до 4, а потім - до 5 місяців), 1 - стосовно П.

Крім того, якщо підсудним буде недостатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи до 14 листопада, то слідчий буде вимушений вносити ще й подання в порядку ч. 8 ст. 156 КПК, а з 20 листопада - подання про продовження строків досудового слідства.

Із цього прикладу вбачається, що майже всі подання будуть вноситись слідчим з об'єктивних причин. Таким чином, зазначені дії, які не є слідчими, у більшості таких випадків призводитимуть до невиправданих витрат робочого часу слідчого апарату, матеріальних затрат[ 13 ;59-60].

Дуже часто на практиці виникають питання, як повинен діяти суд, коли подання про продовження строку тримання під вартою надійшло до суду з порушенням строків, зазначених у ч. 2 ст. 165-3 КПК. Закон не визначає правових наслідків такого порушення, тому, на нашу думку, саме по собі воно не є підставою для відмови у розгляді подання. Проте, на таке порушення суд повинен реагувати окремою постановою(ухвалою). Підставою для відмови у розгляді подання, внесеного в порядку ст. 165-3 КПК з порушенням строків, установлених ч. 2 цієї статті, може бути закінчення на час його внесення строку проведення досудового слідства (за умови, що цей строк не було продовжено в установленому законом порядку) або коли відпали обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, чи умови, за яких продовження строку є можливим - закриття кримінальної справи, перекваліфікація на менш тяжкий злочин тощо.

Проаналізуємо, як регулює продовження терміну утримання під вартою при поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування нині діючий КПК і поданий у Верховну Раду новий варіант.

Як уже зазначалося, законодавець поклав обов'язок із обрання цього запобіжного заходу і продовження терміну утримання обвинуваченого під вартою виключно на суд. При цьому статтями 165-2 і 165-3 чинного КПК та статтями 146-150 проекту нового Кодексу передбачено направлення слідчим до суду оформленого належним чином і узгодженого з прокурором подання, в якому вказуються підстави для обрання такого запобіжного заходу або ж необхідність продовження його термінів. У суді проводиться повноцінне судове засідання з участю прокурора, слідчого, обвинуваченого та його захисника, кожен із яких в умовах змагальності намагається переконати суддю в безпомилковості своєї позиції. І це правильно, оскільки суд і тільки суд має право обмежити конституційне право на свободу.

Однак, негайно треба вдосконалювати норми закону, адже, наші законодавці надали право чиновникам від досудового слідства утримувати людину в неволі стільки, скільки вони вважатимуть за потрібне.

Йдеться про частину 9 ст. 139 проекту КПК України, у якій зазначається: “При поверненні судом справи прокуророві або на додаткове розслідування термін утримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокуророві і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного терміну проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи в суд у порядку й у межах, встановлених частиною другою цієї статті”.

Фактично ж це означає: якщо людина під час досудового слідства перебувала під вартою, скажімо, два місяці, і після цього її кримінальна справа була направлена з обвинувальним висновком до суду, а суддя повернув її на додаткове розслідування, то термін перебування людини під вартою продовжується до двох місяців автоматично, тобто без дотримання передбаченої статтею 150 КПК судової процедури.

І це при тому, що відповідно до частини 10 статті 139 КПК, слідчий, дізнавач і прокурор, які ведуть розслідування, зобов'язані негайно звільнити обвинуваченого з-під варти, якщо цей термін не продовжений у суді у встановленому порядку. А частина 13 цієї ж статті зобов'язує начальника слідчого ізолятора негайно звільнити обвинуваченого, стосовно якого не надійшла постанова судді про продовження термінів утримання під вартою.

Важливо, що єдиним документом, який є підставою для продовження утримання обвинуваченого в СІЗО, закон називає постанову судці про продовження строків утримання під вартою, а не ухвалу судді про повернення справи на додаткове розслідування. Однак людей, чиєї вини не доведено в суді і не підтверджено обвинувальним вироком, продовжують місяцями утримувати у в'язниці, а слідчі, прокурори, й адміністрація СІЗО пояснюють захистові такий стан речей сформованою практикою.

Тоді постає запитання, що важливіше в нашій державі - закон, чи "сформована практика"? І кому вигідна така практика - обвинувачуваному, який марно роками чекає у камері вироку суду чи потерпілому, який втрачає надії на захист своїх прав і інтересів.

Стало загальновідомо, що завдяки такому механізмові повернення справи на додаткове розслідування у слідчих органів та оперативних служб існує можливість виконувати замовлення на проведення репресивних заходів щодо усунення політичних противників і конкурентів у бізнесі, а також використовувати цю можливість у своїх небезкорисливих цілях. Адже сфальсифікувати кримінальну справу, висунути обвинувачення за надуманими і незаконними підставами нині, при "сформованій практиці", простіше простого. Про схожі факти з нашої дійсності ми чули неодноразово.

Таким чином можна роками тримати людину в слідчому ізоляторі без передбаченої законом судової процедури і без ухвали судді. У кримінальній справі, що надійшла в суд, перебіг терміну утримання підсудного під вартою припиняється на весь час судового процесу. Якщо кримінальна справа дуже об'ємна, процес може тривати не один місяць. Крім того, суддя після кількох місяців слухання може знайти допущений у справі брак і повернути її слідчому на додаткове розслідування. Через два місяці справа знову надходить у суд, і засідання починається спочатку. При цьому немає ніяких гарантій, що через кілька місяців судового слідства суддя знову поверне справу на додаткове розслідування. І налагоджений механізм спрацює ще раз, а якщо комусь дуже хочеться, то ще й ще... [14].

Отже, вельми важливим є законодавче врегулювання порядку продовження термінів тримання під вартою обвинуваченого при поверненні справи на додаткове розслідування. Це питання має вирішувати суд одночасно з поверненням справи на додаткове розслідування. На жаль, у чинному КПК і його проекті чітка регламентація процесуального порядку їхнього продовження при виникненні подібних ситуацій відсутня.

Із урахуванням того, що основним завданням у сфері євроінтеграції, яке нині стоїть перед Україною, є адаптація нашого законодавства до європейських стандартів, зазначені проблеми на повинні залишатися поза увагою народних депутатів, оскільки запропоновані шляхи їхнього розв'язання спрямовані на приведення Кримінально-процесуального законодавства у відповідність із Конституцією України.

31

Висновки

Проаналізувавши все викладене у моєму дослідженні, слід звернути увагу на те, що при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту нагляд прокурора не повинен допускати жодного випадку незаконного та необґрунтованого взяття під варту, оскільки це буде грубим порушенням законності, що завдає суттєвої шкоди правам, свободам та інтересам людини і громадянина. Інша справа, що закони наші не зовсім досконалі. Це дуже добре видно з попереднього пункту мого дослідження.

Поділяю думку, висловлену в літературі, про те, що ніякі інші порушення законів не спричиняють людям таких моральних та фізичних страждань, як порушення, що стосуються незаконних затримань та арештів, необґрунтованого притягнення до відповідальності та засудження невинних.

До того ж прокурор має вживати заходів, спрямованих на те, щоб на свободі не перебували особи, які вчинили небезпечні злочини, перш за все, рецидивісти. Якщо така особа залишатиметься на свободі, то виникнуть об'єктивні умови для вчинення нею нових злочинів.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що розглянуті питання щодо сутності, значення та завдань прокурорського нагляду за обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинні спрямовуватись на зміцнення законності і правопорядку, відповідати Конституції України, а також демократичним принципам та міжнародним стандартам із забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Список використаної літератури