Засоби цивільно-правового захисту права власності

Законодавець встановлює для учасників спільної часткової власності додаткові гарантії на випадок відчуження одним з них частки у спільному майні стороннім особам. Так, при продажу частки у спільній власності сторонній особі решта учасників .спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частини, що продається за ціною, за якою вона продається і на інших рівних умовах, крім продажу з прилюдних торгів.

Відповідно до ст. 362 ЦК України продавець частки у спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі інших учасників спільної власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов продажу. Прода-вець має право продати свою частку сторонній особі у таких випадках:

1) коли всі інші учасники спільної власності відмовляться здійснити право привілеєвої купівлі;

2) коли співвласники не ' здійснять цього права протягом 1 місяця -- стосовно будинку чи , 10 днів -- стосовно іншого майна -- з дня одержання ними повідомлення.

Продавець має право вибору покупця у разі, якщо ; кілька учасників виявили бажання викупити його частку.

У разі коли продавець частки у спільному майна порушив зазначений порядок продажу, інший учасник спільної власності має право звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця протягом трьох місяців Детально про захист прав співвласників див.: Цивільне право. -- К., 1997. Ч. 1.-С. 347-372.. Однак у законодавстві нічого не сказано про те, чи повинна визнаватись недійсною попередня угода про відчуження частки у спільні ч власності з порушенням права привілеєвої купівлі. Не орієнтує суди на визнання такої угоди недійсною і Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. Натомість у цій постанові зазначається, що при розгляді позову про переведення на підставі ст. 362 ЦК України прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним ;і порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частко-вій власності, слід з'ясувати платоспроможність позивача. Доказом цього може бути внесення позивачем на депозитний рахунок суду суми дійсної вартості частки. Але, на наш погляд, за такого підходу може зберігатися правова невизначеність тоді, коли до говір був оформлений письмово та нотаріально посвідчений, г якому чітко визначаються його сторони. Тому вважаємо, що прийняттю рішення про переведення прав та обов'язків має передувати прийняття рішення про визнання договору купівлі-продажу частки у спільній власності недійсним в частині умов про особу покупця та інших умов, пов'язаних з особою покупця.

Якщо ж оцінювати правову природу позову про переведення прав і обов'язків покупця на співвласника, то його не можна ви знати засобом захисту права власності, адже співвласник, який виявив намір придбати відчужену без його згоди частку, не є її власником. Тому такий позов необхідно розглядати як засіб захисту права на власність.

Отже, основними спеціальними засобами захисту прав спільної власності є позови про поділ спільної власності, про ви діл частки у спільній власності, про встановлення порядку користування спільним майном.

При цьому у таких позовах можуть міститися також вимоїн про визнання за позивачем права на певну частку у спільні власності, що надає таким вимогам ознак речево-правового захисту права власності.

Тривала безвісна відсутність громадянина створює невизначеність правовідносин, учасником яких він був; його кредитори не знають, як і від кого вимагати виконання зобов'язань безвісно відсутнього. Найважливішою метою у такій ситуації є охорон, майнових інтересів самого відсутнього. Адже його майно залишилося без нагляду. Тому законодавець створив інститут ви-знання громадянина відсутнім та оголошення громадянина по-мерлим.

Громадянин може бути визнаний судом безвісно відсутнім, Якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування (ч. 1 ст. 43 ЦК).

У разі визнання громадянина безвісно відсутнім над його майном встановлюється опіка. За заявою заінтересованих осіб, орган опіки і піклування може призначити опікуна для охорони майна відсутнього громадянина та управління ним і до закінчен-ня одного року з дня одержання останніх відомостей про місце його перебування (ст. 44 ЦК).

3 майна особи, визнаної безвісно відсутньою, видається утри-мання громадянам, яких ця особа зобов'язана була за законом утримувати, погашається заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Отже, вживаючи заходів щодо охорони майна безвісно відсутнього, суд здійснює захист його прав, допускаючи можливість його з'явлення. Тому у разі з'явлення чи виявлення місцеперебування безвісно відсутнього суд скасовує свої попередні рішення, (ст. 45 ЦК) і знімає опіку над майном.

Рішення суду про оголошення громадянина померлим приймається відповідно до вимог ст. 46 ЦК України. Щодо юридичних наслідків такого судового рішення, то вони збігаються з на-слідками, передбаченими у разі смерті громадянина:

1) відкривається спадщина;

2) припиняється шлюб;

3) припиняються зо-бов'язання, пов'язані з громадянином, оголошеним померлим;

4) певні особи набувають право на отримання пенсій як і при ви-гнанні громадянина безвісно відсутнім.

Законом (ст. 48 ЦК) передбачено також наслідки, пов'язані зі з'явленням громадянина, оголошеного померлим. У цьому випадку суд скасовує своє попереднє рішення, а громадянин набуває права вимагати:

1) повернення майна, що збереглося і безоплатно перейшло до особи після оголошення громадянина померлим;

2) повернення майна, що збереглося і перейшло за сплатними угодами до інших осіб у разі коли вони знали, що громадянин, оголошений померлим, є живим;

3) у випадку переходу майна до держави в порядку спадку-вання і його реалізації -- повернення суми, вирученої від реалі-зації цього майна.

Цілком очевидно, однак, що для реалізації громадянином, Який після оголошення померлим повернувся, захисту своїх май-нових прав недостатньо лише самого рішення суду про скасуван-ня попереднього рішення на підставі ст. 48 ЦК України. Адже треті особи можуть не повернути власникові майно, не відшкоду-вати його вартість добровільно. Малоймовірно, щоб у справі про скасування рішення про оголошення померлим розглядалися водночас і вимоги про повернення майна. Перед власником може постати проблема визначити зміст матеріально-правових вимог та обґрунтувати їх. Тому постає питання про правову природу передбачених ст. 48 ЦК України трьох засобів захисту майнових прав, а врешті воно зводиться до того, чи достатньо у позові по-силатися на положення цієї статті, чи необхідно також залучати положення інших інститутів цивільного права, у тому числі про віндикаційний позов. Щоб дати відповідь на це питання, необхід-но детальніше проаналізувати варіанти захисту.

Так, зміст положень ст. 48 ЦК України про порядок повер-нення майна прибулим власником дає підстави припустити, що в даному випадку передбачено правові наслідки, аналогічні пра-вовим наслідкам, встановленим ст. 387 ЦК щодо віндикації май-на власника, правда з тією особливістю, що у першому випадку йдеться про витребування майна, а в другому -- про повернення майна.

Таким чином, є всі підстави ствер-джувати, що в ст48 ЦК передбачені самостійні спеціальні за-соби захисту прав власників -- громадян, які з'явилися після оголошення їх померлими, на жаль, положення ст. 48 про повер-нення майна, на наш погляд, не можуть забезпечити належний захист прав власника в деяких ситуаціях.

Так, очевидно, що положення ст. 22 ЦК щодо повернення без-оплатно одержаного майна розраховані на застосування незалеж-но від факту добросовісності набувача такого майна. Якщо це так, то не зрозуміло, чому законодавець не передбачив для гро-мадянина права вимагати від недобросовісного набувача (який знав, що громадянин, оголошений померлим, є живим) відшко-дування вартості використаного майна та одержаних доходів.

Законодавець передбачив обов'язок недобросовісного набува-ча повернути оплатно одержане майно громадянинові, але не пе-редбачив правових наслідків у разі відсутності майна у такого набувача та порядку розрахунків у разі одержання набувачем до-ходів чи здійснення витрат з утримання майна.

Отже, у практиці може виникнути чимало проблем щодо захисту прав громадянина, який повернувся після оголошення померлим. Проте, на наш погляд, не існує правових перешкод для субсидіарного застосування норм інших інститутів цивільно-го права, що регулюють порядок віндикації майна, зобов'язання з безпідставного придбання чи збереження майна, деліктні зо-бов'язання.

Наприклад, у разі з'явлення громадянина, оголошеного по-мерлим, він має право вимагати повернення майна, що збереглося і безоплатно перейшло до особи після оголошення його по-мерлим, як безпідставно збереженого, а щодо майна, що збереглося і перейшло за сплатними угодами до інших осіб у разі коли вони знали, що громадянин, оголошений померлим, є живим, Витребування цього майна за віндикаційним позовом.

Засоби захисту прав власників у випадках втручання державних органів у здійснення власником його правомочностей та ви-дання державними органами актів, які порушують права власни-ків, застосовують як при неправомірному, так і при правомірно-му заподіянні державними органами збитків власникам.

Особливістю цього способу захисту є те, що відповідачами виступають державні органи, наділені владними повноваження-ми. Тобто це означає можливість відповідальності держави за прийняття її органами рішень, що порушують право власності, причому незалежно від того, чи законні вони, чи ні. Цей спосіб захисту був запроваджений Законом України "Про власність".

Важливою загальною гарантією захисту прав власників є встановлення обов'язку державних органів у разі порушення Прав власників відшкодувати заподіяні збитки у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення Права власності, включаючи неодержанні доходи (п. 4 ст. 48 Зако-ну України "Про власність).

Так, згідно з п. 4 ст. 48 Закону України "Про власність" у разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє право власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки у повному розмірі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи неодержанні дохо-ди. Громадянин не може бути позбавлений права власності на зе-мельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду. Вилучення земельної ділянки за рішенням суду здійсню-ється, якщо це необхідно для задоволення державних і громад-ських потреб. Захист прав власника земельної ділянки у цьому разі відбувається шляхом надання йому іншої рівноцінної за якістю земельної ділянки. Крім того, заподіяні цим вилученням збитки підлягають відшкодуванню на загальних підставах (ст. 51 Закону України "Про власність"). Зміст цієї статті дає підстави вважати, що вона стосується лише власників-громадян.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про власність" припи-нення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або на-садження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встанов-лених законодавчими актами України і з попереднім відшкоду-ванням збитків, причому лише за згодою власника. У разі незго-ди власника на вилучення земельної ділянки рішення не може бути виконано до розв'язання спору судом, арбітражним судом або третейським судом.

За ст. 56 Закону не допускається втручання державних орга-нів у здійснення власниками чи титульними володільцями їх правомочностей щодо володіння, користування та розпоряджен-ня своїм майном або встановлення непередбачених законодав-ством додаткових обов'язків чи обмежень. За шкоду, заподіяну неправомірним втручанням державних органів, на них поклада-ється відповідальність в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 Закону.

Статтею 57 Закону України "Про власність" також встановле-но, що у разі порушення прав власника чи титульного володіль-ця щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, заподіяного в результаті видання акта органом дер-жавного управління або місцевим органом державної влади, та-кий акт визнається недійсним за позовом власника чи особи, права якої порушено. Заподіяні цими діями збитки відшкодову-ються за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного ор-гану влади або управління в розмірі, передбаченому п. 4 ст. 48 Закону. Частина 2 ст. 394 проекту передбачає також можливість власника вимагати відновлення становища, в якому він перебу-вав до прийняття цього акта, а вже в разі неможливості віднови-ти попереднє становище (майно втрачене, знищене тощо) влас-никові відшкодовуються збитки. Але в даному випадку йдеться вже не про захист права власності, а про захист майнових інте-ресів власника.

В юридичній літературі заподіяння шкоди виданням акта, ви-знаного недійсним, розглядається як деліктна відповідальність, настає за ст. 1175 ЦК України Єрьоменко Г. В. Цивільно-правові засоби захисту прав осіб від неправо-мірних актів органів влади і управління: Автореф. дис. ... канд. юр. наук. -- Харків, 1994.

.

Думається, що для застосування власником перелічених засобів захисту своїх майнових прав необов'язковою є наявність ви державного органу. Головне, щоб був встановлений факт про-типравного порушення цивільних прав. Власне до такого виснов-ку можна дійти в результаті аналізу Роз'яснень Президії ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26 січня 2000 р. Інформаційний вісник Вищого арбітражного суду України. -- 2000. Згідно з п. 2 цих Роз'яснень підставами для ви-знання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення таким актом прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Тобто на ці від-носини не повинні повністю поширюватися правила про делікт-ну відповідальність, зокрема в частині умови про вину.

Власник жилого будинку має право на компенсацію, пов'яза-ну із зниженням цінності будинку, спричиненим діяльністю під-приємств, установ, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території. У цьому разі власник майна має право на компенсацію зниження цінності будинку (ст. 53 Закону).

Відповідно до ст. 54 Закону у разі технологічних і екологіч-них катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав що-до володіння, користування і розпорядження майном, йому від-шкодовується у порядку, встановленому законодавством Украї-ни, вартість майна в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 Закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.

Конституція і Закон України "Про власність" встановлюють гарантії від примусового вилучення майна у власників, зокрема громадян. Конфіскація може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Вод-ночас Конституція України допускає можливість примусового сплатного вилучення майна. Так, це можливо щодо об'єктів пра-ва приватної власності лише як виняток з мотивів суспільної не-обхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, а також в умовах воєнного чи надзвичайного стану з наступним повним відшкодуванням вартості примусово відчужених об'єктів (ст. 41 Конституції).

У ст. 55 Закону України "Про власність" конкретизовано ви-падки позбавлення права власності і закріплено загальний прин-цип оплатності вилучення майна. Так, за обставин надзвичайно-го характеру (у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій) майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реалізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з випла-тою його вартості. Допускається сплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи) в інших випадках, передбачених законом.

Закон України "Про власність" допускає конфіскацію майна не лише. за судовим рішенням, а й на підставі рішення компе-тентного органу (службової особи), що не узгоджується з Кон-ституцією України.

Не викликає заперечень допустимість вилучення майна влас-ника при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і в порядку, встановлених законодавством (ст. 55 Закону України "Про власність").

Висновки

В даній дипломні роботі, тема якої "Цивільно-правовий захист права власності", ми розглянули наступні питання: витребування майна власником з чужого незаконного володіння; витребування цінних паперів на пред'явника; захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння; інші засоби цивільно-правового захисту права власності. Висвітливши ці питання в даній дипломні роботі і давши визначення окремим поняттям можна зробити висновки про значення захисту права власності.

Захисту права власності наш законодавець завжди приділяв велику увагу, оскільки власність громадян, колективна та державна власність є основою розвитку Української держави. Отже, коли здійснюється захист зазначених форм власності, йдеться, по суті, про захист основ нашого суспільства, Необхідність всебічного захисту власності громадян зумовлюється ще й тим, що вона безпосередньо має задовольняти їхні матеріальні та культурні потреби.

Переважна більшість громадян виконують свої конституційні обов'язки: берегти і зміцнювати колективну та державну власність, поважати права та інтереси інших громадян, у тому числі їх право власності. Однак є ще багато осіб, які порушують зазначені обов'язки. До них застосовуються не тільки засоби виховного характеру, а й примусу.

Значне місце в Законі України “Про власність” посідають норми, які передбачають гарантії та захист права власності. В основному це цивільно-правові норми, які мають бути підставою для дальшого вдосконалення саме цивільно-правового захисту права власності.

Слід підкреслити, що на захист права власності спрямовані норми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема кримінального, адміністративного, трудового тощо.

Цивільно-правовий захист права власності здійснюється своїми особливими методами відмінними від кримінально - та адміністративно-правових. Цивільно-правовий захист крім загальної мети для всіх методів захисту права власності - виховання громадян у дусі дбайливого ставлення до власності - переслідує ще й особливі цілі, властиві саме цивільно-правовим методам захисту. Такою специфічною метою є прагнення відновити порушені права, попередній майновий стан особи, права якої порушено.

Якщо у власника вкрадено річ, він може пред'явити позов про її витребування. Коли хтось заважає власнику користуватися своєю річчю, він може пред'явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Якщо власник не може витребувати з якихось причин річ, що вийшла з його володіння, він може при наявності певних умов вимагати відшкодування завданих йому збитків і таким чином відновити свій попередній майновий стан. Отже, в усіх цих випадках йдеться про відновлення попереднього майнового стану особи, права якої порушено.

У цій галузі права розглянуті лише позови "речового" характеру, спрямовання на захист права власності, які на відміну від зобов'язально - правових характеризуються перед усім тим, що власник не перебуває з порушником його прав у договірних чи інших зобов'язальних правовідносинах.

Список використаних джерел

2. Цивільний процесуальний кодекс України, Закон Української РСР від 18 липня 1963 р. - Відомості Верховної Ради УРСР, 1963, № ЗО, ст. 464..

3. Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. - Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991, X" 20, ст. 249.43.

4. Про захист від недобросовісної конкуренції. Закон України від 7 червня 1996 р. - Відомості Верховної Ради України, 1996, № 36, ст. 164.

5. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі. Закон України від 15 грудня 1993 р. - Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 32

6. Про охорону прав на промислові зразки. Закон України від 15 грудня 1993 р. - Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34.

7. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг. Закон України від 15 грудня 1993 р. - Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7. Ст. 36.34.

8. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 23 грудня 1993 р. - Відомості Верховної Ради України, 1994, № 13, ст. 64.65.

9. Про введення в дію Закону України «Про внесення змін і допов-нень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності». Постанова Верховної Ради України від 28 лютого 1995 р. - Ві-домості Верховної Ради України, 1995, № 13, ст. 86.

10. Цивільний кодекс України К.: Школа, 2003р.

11. Цивільний Кодекс Української РСР. Затверджений законом від 18 липня 1963 року. Офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 4 березня 1996 року // Кодекс України. - 1996. №2.

12. Цивільне право. Частина перша. К.: Вентурі, 1997р.

13. Калмиков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. - Саратов., 1976.

14. Гражданское право. Ч. 1. - М.: Тейс, 1996р.

15. Цивільне право. Дзера О.В. Київ 2002р.

16. Цивільне право: навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. А.О. Підопригора, Д.В. Боборова та ін. - К.: Вентурі., 1997р. - 544с.

17. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України: навч. посібник - К.:Наук.думка,2000

18. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно - правові документи. - К.: Наук.думка,2000.

19. Гражданское и семейное право Украины: Учеб.-практич. Справочник / под ред. Е.А. Харитонова. - Х.: Одисей,2000.

20. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузніцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999

21. Власник і право власності. -- К., 1994.

22. Гражданское право. -- М., 1998. - 4.2.

23. Ромовская 3. В. Защита в советском семейном праве. -- Львов, 1985.

24. Гражданское право. -- М., 1998. -- Ч. 1

25. Юридичний довід-ник. - К., 1996.

26. Елисейкин П. Ф. Правоохранительнне норми: Понятие, виды, структура // Защита субьективных прав и гражданское судопроизводство. -- Ярославль,

27. Крашенинников Е. А. Структура субьекгивного права и право на защиту // ;

28. Ромовская 3. В. Защита в семейном праве. -- М., 1998.

29. Советское Гражданское право. -- Харьков, 1983. -- Ч. 1.

30. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності". -- Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 р.

31. Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. -- К., 1996. -- № 1.

32. Скворцов О. Ю. Вещные иски в судебно-арбитражной пракгике. -М., 1998.

33. Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суд України. - 1995. - № 34.

34. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. -- К., 1999.

35. Агарков М. М. Возникновение обязательств из причинений вреда // Гражданское право. -- М., 1944.

36. Антимонов Б. С. Значение вины погерпевшего при гражданском правонарушении. -- М., 1959;

37. Серебровский В. Й. Обязательства, возникающие из причинения вреда // Советское гражданское право. -- М., 1950.

38. Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтных обязательствах в совстском гражданском праве. -- Л., 1983;

39. Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причияенного источником повышенной опасности. -- М., 1966;

40. Белякова Л. М. Имущественная ответственность за причинение вреда.-- М., 1979; Боброва Д. /).

41. Проблемы Деликтной ответственности в советском гражданском праве. -- Харьков, 1988.

42. Красько И, Неосновательное приобретение и сбережение имущества // Бизнес. - 1999. - 15 марта. - № 11 (322)

43. Толстой Ю, К. Обязательства из неосновательного приобретения или сбережения имущества // Вестник ЛГУ. -- 1973. -- № 5.

44. Флейшиц Е. А. Обязательства из причинений вреда и неосновательного обогащения. -- М., 1951.

45. Иоффе О. С. Обязательственное право. -- М., 1975.

46. Советское градсданское право / Под ред. В. А. Рясенцева. -- М., 1965. -- Т. 1.

47. Венедиктов А. В, Гражданско-правовая охрана социалистической собст-венности в СССР. - М.-Л., 1954.

48. Ерошенко А.А. Личная собственность в гражданском праве.

49. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. іт-№5.-

50. Єрьоменко Г. В. Цивільно-правові засоби захисту прав осіб від неправо-мірних актів органів влади і управління: Автореф. дис. канд. юр. наук. -- Харків, 1994.

51. Інформаційний вісник Вищого арбітражного суду України. -- 2000

52. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. -- 1940.

53. Матвеев Г. К. Вина в советском гражданском праве. -- К., 1951.

54. Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву. -- Л.„ 1955.

55. Яичков К. К. Система обязательств из причинений вреда в советском праве // Вопросы гражданского права. -- М., 1957.

56. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. -- М., 1958.

57. Малеин Н. С. Имущественная ответстнснность в хозяйственннх отношениях. ~ М., 1968.

58. Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. Е. А. Суханова. -- М., 1993. -- Т. 1.

59. Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положения. - М., 1997.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7