Захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів

Захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів

21

Міністерство освіти і науки України

Європейський університет

Юридичний факультет

Контрольна робота

з Актуальних проблем захисту суб'єктів господарювання

Захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів

Київ 2008

Зміст

Вступ

1 Загальні питання забезпечення фінансової безпеки держави

2 Значення банківської системи в забезпечення фінансової безпеки держави

3 Поняття банківскього капіталу

4 Захист стабільності формування банківського капіталу банків

5 Проблема внутрішніх та зовнішніх загроз для банківської системі України

6 Іноземний банківський капітал: конкуренція та можливі наслідки

Загальні висновки

Використана література

Додаток А

Вступ

Попередження небезпек, ризиків, викликів і загроз державі як суспільно-політичній інституції та мінімізація їхніх рівнів до бажаних умов безпеки існування і стратегічного розвитку суспільства, народу, нації, людини і громадянина у сучасній демократичній державі передбачає узгоджене функціонування складових елементів системи забезпечення безпеки: військово-політичних, економічних, соціальних, ідеологічних, інформаційних, психологічних, науково-технічних, соціокультурних, правових, правоохоронних та інших механізмів. Перелічені елементи складають таке поняття як „система забезпечення національної безпеки”. Необхідно зазначити, що поняття „національна безпека”, як і „система забезпечення національної безпеки” мають не лише загальні характерні для багатьох держав риси, особливості побудови та вдосконалення. Вони є багатоаспектними і мають поряд із загальними унікальні, специфічні лише окремим суспільствам риси. У даному випадку має місце унікальність розвитку систем безпеки на пострадянському просторі, в якому Україна не є винятком і посідає чільне місце.

Загальновідомо, що атрибутом могутності держави є самодостатня система національної безпеки. Слід відразу ж зазначити, що дана система включає найбільш важливі складові: 1) безпека людини і громадянина; 2) безпека соціуму; а також 3) безпека держави. Саме цей триєдиний організм утворює національну безпеку в сучасному її розумінні. Тому всяка спроба підмінити національну безпеку не то виключно державною, не то безпекою особистості є за своєю суттю вихолощеним смислом.

Національна безпека за своєю природою утворює дуалістичну систему, репрезентовану державною і недержавною підсистемами забезпечення безпеки. Механізм функціонування міжоб'єктової системи безпеки суб'єктів господарювання недержавної сфери утворює відповідну систему взаємодії з усіма державними структурами, що мають відношення до вирішення більш широкої проблеми - національної безпеки України. Діяльність зазначеної міжоб'єктової системи безпеки реалізується в межах спільних з урядом України програм, які охоплюють, у тому числі, загальнонаціональні програмні напрямки забезпечення безпеки з забезпечення захисту капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів.

Розглянемо останнє питання в цієї роботі.

1 Загальні питання забезпечення фінансової безпеки держави

На фінансах базується економіка будь-якої країни, фінанси -- “кров” економічної системи держави. Проблема належної підтримки фінансової безпеки держави є найактуальнішою, оскільки зачіпає усі галузі національного господарства, приватних підприємців, усі прошарки населення, все суспільство і державу в цілому.

На грунті концепції фінансової безпеки має бути розроблена державна стратегія фінансової безпеки, яка може бути основою опрацювання державної фінансової політики, надаючи орієнтири, визначаючи національні інтереси, цілі і пріоритети. Стратегія фінансової безпеки має також включати програму забезпечення фінансової безпеки.

Грунтуючись на Концепції національної безпеки України, структура концепції фінансової безпеки може бути такою:

основна мета підтримання фінансової безпеки держави;

принципи організації підсистеми фінансової безпеки;

основні методи забезпечення фінансової безпеки;

загрози фінансовій безпеці;

основні критерії, що мають характеризувати фінансово-кредитну сферу з точки зору підтримання її безпеки на належному рівні;

національні інтереси у фінансово-кредитній сфері;

основні напрями (пріоритети) державної політики у сфері фінансової безпеки;

система підтримання безпеки у фінансово-кредитній сфері на належному рівні.

Безпечним слід вважати такий стан фінансово-кредитної сфери, який має характеризуватися збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Тоді основна мета підвищення фінансової безпеки полягає у безперервному підтриманні саме такого стану фінансово-кредитної сфери. При цьому параметри фінансово-кредитної сфери мають бути такими, що забезпечують і внутрішню, і зовнішню збалансованість. Їх значення повинні бути достатніми для забезпечення ефективного функціонування економіки, а механізми, що використовуватимуться при цьому, здатні забезпечувати належну стійкість до дії загроз.

Основні методи забезпечення фінансової безпеки. До основних методів доцільно включити наступні: збирання і аналітичну обробку інформації про досвід і заходи з забезпечення безпеки фінансово-кредитної сфери в інших країнах, постійний моніторинг і аналіз умов, чинників, загроз та індикаторів фінансової безпеки, прогнозування умов, дії чинників та значень індикаторів у перспективі, розробку і здійснення конкретних заходів щодо підтримання фінансової безпеки на належному рівні.

Загрози фінансовій безпеці. Постійне відстеження і визначення основних загроз фінансовій безпеці значно полегшує її підтримку на належному рівні. Це надає можливість своєчасно розробляти й здійснювати практичні заходи щодо зниження негативного впливу загроз чи їх повної ліквідації. Усі загрози фінансовій безпеці можна поділити на внутрішні та зовнішні, існуючі та можливі. Критерієм поділу загроз на існуючі або можливі має бути порогове значення того чи іншого індикатора, який характеризує певну загрозу. Загрози, що уже перевищили порогові значення, слід вважати існуючими або наявними, якщо ні -- можливими.

Внутрішні загрози.

1. Недосконалість і незавершеність законодавства у фінансово-кредитній сфері.

2. Відсутність достатнього золотовалютного запасу і алмазного фонду держави. 3. Низький рівень інвестиційної діяльності.

4. Неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків.

5. Недосконала бюджетна система, низький рівень бюджетної дисципліни і надмірний дефіцит Державного бюджету.

6. Високий рівень інфляції.

7. Зростання “тіньової” економіки, посилення її криміналізації, нелегальний перетік валютних коштів за кордон.

8. Недосконалість банківської системи.

Зовнішні загрози

1. Значне від'ємне зовнішньоторговельне сальдо.

2. Залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів.

3. Зростання зовнішнього державного боргу.

4. Втручання в національну фінансово-кредитну сферу міжнародних фінансових організацій.

5. Залежність вітчизняного фінансового ринку від світового.

6. Дефіцит платіжного балансу країни.

Національні інтереси в фінансово-кредитній сфері. Визначення національних інтересів має базуватись, по-перше, на сукупності цілей соціально-економічного розвитку країни на конкретному етапі, по-друге, на існуючому стані фінансово-кредитної сфери і змісті визначених загроз у ній, по-третє, на системі визначених критеріїв стану фінансово-кредитної сфери. Виходячи з цього, основними (пріоритетними) національними інтересами в фінансово-кредитній сфері держави на сучасному етапі стабілізації та економічного зростання можуть бути:

-- забезпечення фінансової стабілізації в країні та подолання кризи платежів;

-- здійснення бюджетної реформи, зниження дефіциту Державного бюджету до 1% ВВП, систематичне виконання дохідної частини Державного бюджету, ліквідація нецільового використання бюджетних коштів;

-- суттєве удосконалення податкової системи і посилення її стимулюючого впливу на розвиток виробництва;

-- легалізація “тіньової” економіки в офіційну, ліквідація криміналізованого бізнесу і корупції;

-- створення достатнього золотовалютного запасу держави;

прискорення розвитку національної банківської системи;

створення ефективного фондового і страхового ринків, надійної системи довірчого управління майном.

2 Значення банківської системи в забезпечення фінансової безпеки держави

Динаміка розвитку фінансового ринку, конкуренція та співробітництво між банківськими інститутами з належною якістю фінансових послуг, визначають зрілість економічних (і особливо -- грошово-кредитних) відносин. Значення банків як фінансових інститутів в економіці будь-яких країн є достатньо акцентованим: „Банки контролюють механізм виплат, обслуговують угоди, підтримують ліквідність економіки і слугують провідниками монетарної політики” Синки Дж. Финансовый менеджмент в банке и индустрии финансовых услуг. -- М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. С. 47..

У Додатку А наведені показники діяльності банківської системи України. Банки експансивно пропонують і реалізують широкий диверсифікований спектр послуг. Провідні конкурентні позиції банків на фінансовому ринку зумовлюються також характером їх діяльності: „Банки виробляють унікальну продукцію -- такі різноманітні фінансові технології обслуговування клієнтів (вирішення їх проблем), без яких не може обійтися жодний суб'єкт господарювання” Тавасиев А., Мазурина Т. К оценке ситуации с банковским кредитованием реального сектора экономики // Российский зкономический журнал, № 2, 2005. с. 32..

Для фінансової системи України характерна стабільно висока частка банківського кредиту в сукупності інструментів фінансування. Обсяги кредитного портфеля вітчизняної банківської системи істотно зросли протягом 2000-2007 рр.: у декілька разів -- відносно ВВП країни (за попередніми даними, майже до 60%) та більш як у 20 разів -- у вартісному вираженні (до більш як 485,5 млрд. грн.).

У структурі кредитів комерційних банків найбільша питома вага припадає на кредити, надані суб'єктам господарювання (хоча має місце і зниження цього показника з 93,3% у 2000 р. до 61% у 2007 р.). На іншому полюсі спостерігається кількарічний бум кредитування потреб домогосподарств. Динаміка надання кредитів фізичним особам (обсяг яких тільки за 2005-2007 рр. збільшився майже у 4,5 раза, що й зумовило істотне зростання використання боргових інструментів свідчить одночасно як про затребуваність відповідних банківських інструментів у сегменті споживчого ринку, так і про підвищення доходів населення, які повертаються до економічного кругообороту переважно через кредитні, а не через інвестиційні інструменти Корнеєв В. Банкоцентрична основа фінансового ринку України // Економіка України, 2008, № 9. С. 25..

Отже, ринкова трансформація національної економіки, а також становлення інститутів та інструментів фінансового ринку мають чітке відображення євроконтинентального типу господарювання, з формуванням банкоцентричної фінансової моделі. Підтвердженням тому слугують домінування банків у сукупності фінансових установ, переважне використання кредиту і сформованих на його основі боргових інструментів для забезпечення потреб економічного розвитку.

3 Поняття банківскього капіталу

Складність та багатогранність категорії “капітал” суттєво вплинули на трактування поняття “банківський капітал”, в яке (залежно від контексту) вкладається різний зміст. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі та практиці для характеристики банківського капіталу використовуються різні терміни, зокрема “сукупність грошових капіталів”, “банківські ресурси”, “власні кошти”, “ресурсна база банку”. Термін “ресурсна база банку” є найбільш придатним з погляду розроблення стратегічних засад формування банківських ресурсів порівняно з терміном “банківські ресурси”, що відображають кошти, які вже фактично перебувають у розпорядженні банків. Тобто термін “ресурсна база банку” характеризує можливість залучення банками з грошового ринку коштів, що вже беруть або ще не беруть участі в банківському обороті, створюючи засади розвитку та розширення банківської діяльності. Оскільки взагалі під ресурсами розуміють можливості, кошти, запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби, в дисертації під банківськими ресурсами розуміється сукупність грошових коштів та виражених у грошовій формі матеріальних, нематеріальних та фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і можуть бути використані ними для здійснення банківських операцій та надання послуг.

Банківський капітал -- це частина банківських ресурсів, що залучені банками в оборот і використовуються ними з метою одержання прибутку. Відтак у будь-який момент ресурси банку більші або дорівнюють його капіталу. Рівність означає, що всі наявні ресурси використовуються продуктивно, тобто для одержання прибутку.

Найсуттєвішою рисою банківського сектору України є його незначна питома вага в економіці, ізольованість від її реального сектору. Власний капітал українських банків становить близько 5% від ВВП, тоді як у багатьох країнах з перехідною економікою цей показник наближається до 40%, а в розвинених - 80% і більше. Звісно, така банківська система не є і не може бути ефективним інструментом політики економічного розвитку країни Алексеєнко М.Д. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні 2003 года. Автореф. дис... д-ра екон. наук. --К., 2003. С. 12.. Отже, важливими проблемами вітчизняних банків залишаються підвищення якості активів та капіталізація банків.

Стабілізація та подальший розвиток банківської системи перебувають у тісному взаємозв'язку з нарощенням обсягів банківського капіталу. Воно повинно відбуватися не лише за рахунок власних джерел, залучених та позичених коштів, а й у результаті реорганізації банків через їх злиття чи приєднання, створення банківських об'єднань та входження банків до складу фінансово-промислових груп. Масштаби вітчизняної економіки вимагають і вимагатимуть у майбутньому наявності різних за розміром банків, що мають свою нішу. Великі банки спроможні підтримувати великі комерційні структури, кредитувати важливі програми, виконувати функції розрахункових центрів для клієнтів завдяки розвиненій мережі філій, упроваджувати в регіони новітні банківські продукти та технології, тобто стати справжніми фінансовими супермаркетами для клієнтів. Наявність середніх та малих банків має свої переваги: більшу гнучкість, керованість, ширші можливості щодо індивідуального підходу до потреб клієнтів. Головне, що потрібно враховувати, - це прибуткову діяльність банків, якої вони повинні беззаперечно дотримуватися.

Ефективність формування та використання банківського капіталу пов'язана не лише з операціями банків, а й з наданням клієнтам послуг. Водночас банківські операції та послуги взаємозв'язані, надаються клієнтам одночасно, в одному “пакеті”.

В Україні простежується тенденція поступового зменшення кількості зареєстрованих та діючих банків, а також їх трансформація із товариств з обмеженою відповідальністю в акціонерні, причому відкритого типу. Регіональне розміщення банків свідчить про їх зосередженість у небагатьох регіонах, зокрема у м. Києві - понад 54% усієї кількості банків. Територіальна концентрація та деконцентрація банків має як переваги, так і вади, змушуючи банки приділяти підвищену увагу розвитку власної філійної мережі, удосконаленню її структури та управління. Стратегія регіонального розвитку банківської системи повинна виходити з принципу: банки для регіонів, а не регіони для банків.

Формування банківського капіталу відбувалося і відбувається у складних умовах реформування економіки держави. Соціально-економічна нестабільність країни протягом тривалого періоду, недосконалість правових та організаційних умов функціонування банківської системи негативно позначилися на капіталізації банків, їх фінансовій стійкості і фінансових результатах.

На банківський капітал суттєво впливають грошові заощадження, які утворюються у суспільстві. Попри поширене використання в економічній літературі та практиці терміна “заощадження” для досліджень у даній сфері характерним є відсутність чітко окреслених підходів до його трактування. Відтак пропонується виходити з таких основних положень: заощадження формуються не тільки у домашньому господарстві, а й у таких суб'єктів економіки, як фірми та держава; слід ураховувати сукупні доходи суб'єктів ринку, а не лише поточні доходи або окремі їх види; одержувані суб'єктами економіки доходи виступають не тільки у грошовій формі та використовуються не лише на споживання, а й на сплату податків і неподаткових платежів. За такого підходу заощадження є частиною доходів суб'єктів економіки, не використаною на споживання, сплату податків і неподаткових платежів і призначеною для забезпечення потреб у майбутньому. Це дало змогу запропонувати в роботі комплексну класифікацію заощаджень за ознаками, що впливають на практику використання заощаджень під час формування ресурсної бази банків. Актуальним є групування заощаджень: за формою нагромадження (грошові, натурально-речові та фінансові активи); мотивами утворення (мотивовані та немотивовані); стимулами утворення (добровільні та вимушені); характером мобілізації (організовані та неорганізовані). Саме організовані грошові заощадження слугують найважливішою складовою ресурсної бази банківської системи. Здійснюючи посередницьку діяльність, банки забезпечують рух грошових потоків в економіці, сприяють поєднанню у неперервний процес виробництво, розподіл, обмін і споживання, а також перетворенню нагромадженої у грошовій формі вартості в капітал, спрямовуваний на розвиток економіки.

Перед банками постають надзвичайно актуальні завдання мобілізації та ефективного перерозподілу коштів між секторами економіки, посилення їх ролі у формуванні та організованому використанні заощаджень населення, зміцнення позицій банків на грошовому ринку. Це можливо лише за умови достатньої стабільності та фінансової стійкості банківської системи, наявності довіри до неї населення та інших кредиторів через розміщення грошових коштів у банківських установах, подальшого розвитку грошового ринку та запровадження нових фінансових інструментів.

Страницы: 1, 2