Здійснення права на спадщину

Моральна та майнова шкода, яку завдав спадкодавець, спадкоємцеві відшкодовують у межах вартості майна, яке вони одержали в спадщину. При цьому вартість майна, отриманого в спадщину, може бути підтверджена за допомогою опису такого майна, що провів нотаріус (ст. 1281-1282 ЦК України).[18, с. 410]

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди тощо.

Для зменшення розміру відповідальності спадкоємця за борги спадкодавця необхідними є такі умови: 1)звернення спадкоємця до суду з позовом; 2) доведення ним того, що розмір сум, які має сплатити спадкоємець, є дуже великими прівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, що він одержав у спадщину Разом з тим хоча суд може зменшити розмір платежів, але не може повністю звільнити спадкоємця від обов'язку їх сплати.

Обов'язок відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця переходить у спадок за умови: 1) фактичного понесення таких витрат; 2) розумності цих витрат, тобто їх виправданості обставинами, за яких витрати були вчинені. Розумні витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені на користь тих осіб, що їх фактично понесли, у повному обсязі й за весь час, коли вони відбувалися, але не більше ніж за три роки до смерті спадкодавця (ст 256-267, 261, 267 ЦК України)".[8, с. 276-279]

Розділ 2 Реалізація спадкових прав

2.1 Час та місце відкриття спадщини

"Спадкоємці як за законом, так і за заповітом набувають право на спадщину незалежно від свого бажання, в силу однієї події - факту смерті спадкодавця.

Реальне здійснення суб'єктивних прав можливо лише за умови існування передбачених законом правових гарантій їх реалізації. Здійснення права на спадкування тісно пов'язано із такими юридичними фактами: 1) відкриття спадщини; 2) здатністю особи виступати спадкоємцем; 3) наявність спадкового майна; 4) прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за заповітом.

Відкриття спадщини - це наявність підстав, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають зі сметрю громадянини або оголошенням його у встановленому порядку померлим.

Саме з часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як: 1) коло спадкоємців; 2) строк для прийняття спадщини чи відмова від спадщини; 3) склад спадкового майна; 4) закон, яким потрібно керуватися; 5) можливість спадкоємців здійснити надане їм право на спадщини; 6) можливість вжити заходів для охорони спадкового майна; 7) звернення спадкоємців за свідоцтвом про право на спадщину.

Спадщина відкривається з того моменту, коли припиняються всі належні фізичній особі права та обов'язки майнового характеру.

Час відкриття спадщини відіграє важливе значення для визначення складу спадкового майна.

В ст. 1220 ЦК зазначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відкриття спадщини пов'язане перш за все із днем смерті спадкодавця, факт і дата смерті якого підтверджуються свідоцтвом органів РАЦС чи іншим документом, який видається у встановлених законом випадках (наприклад повідомлення Міністерства оборони про загибель військовослужбовця тощо). Сам факт зникнення громадянини безвісти (на фронті чи під час техногенної катастрофи) або визнання його безвісно відсутнім у судовому порядку не тягене за собою відкриття спадщини.

Коли спадкодавець оголошується померлим за рішення суду, днем смерті вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення такого громадянини померлим. Якщо ж громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували йому смертю або давали підстави припускати, що він загинув від певного нещасного випадку, або у зв'язку з воєнними діями, суд може оголосити його померлим від дня ймовірної смерті (ст. 46 ЦК).

У ЦК законодавець не дає прямої відповіді на питання, коли ж відкривається спадщина після смерті особи, яку було посмертно реабілітовано. Наприклад, якщо особу було засуджено до смертної кари, а як додаткову міру покарання було застосовано конфіскацію майна, то, звичайно, спадщина не відкривалася, оскільки об'єкта спадкування як такого не було. Якщо ж після посмертної реабілітації часом відкриття спадщини вважати день смерті реабілітованого, то спадкоємці пропускають строк на прийняття спадщини.

В Законі України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" говориться, що часом відкриття спадщини посмертно реабілітованого у встановленому порядку є день прийняття рішення районною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна спадкоємцям першої черги. Факт смерті такого спадкодавця визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що підтверджують відповідні факти. [25]

За умов, коли внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків на виробництві, на транспорті, в побуті гинуть щорічно десятки тисяч громадян, в тому числі й ті, які б могли спадкувати одні після одних, законодавець вперше закріпив правило, за яким особи, що померли протягом однієї доби, вважаються такими,що померли одночасно, тому, відповідно, спадщина відкривається окремо щодо кожної з них (ст. 1220 ЦК).

Законодавець не дає правового значення годинам та хвилинам настання смерті. Правові наслідки пов'язані лише з днем смерті. Якщо особи померли в один і той самий день (незалежно від часу смерті), вони не спадкують одна після одної, про це прямо зазначено в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. "Про практику розгляду судами справ про спадкування". Якщо внаслідок автотранспортної події чоловік загинів на місті події, скажімо, о 1-й годині ночі, а його дружина померла в лікарні через 20 годин, спадщина після чоловіка для жінки не відкривається, оскільки подружжя померло в один день. Якщо ж чоловік помер об 11-й вечора, а його дружина - через півтори години, то в цьому випадку дружина, яка була жива на день відкриття спадщини після чоловіка, закликається до прийняття спадщини як спадкоємець першої черги, а після смерті дружини її спадщину спадкують відповідно її спадкоємці.[24]

До комморієнтів, тобто осіб, які померли одночасно, не відносять тих, смерть яких настала при обрахуванні часу в різних часових поясах. Скажімо, внаслідок авіакатастрофи батько загинув, а сина для надання медичної допомоги було вивезено у район іншого часового поясу, де він і помер, але вже в іншу добу. Аналогічно, якщо особи померли в сусідніх державах одночасно, але в різні дні, внаслідок введення так званого, літнього часу".[5, с. 147-149]

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживан-ня спадкодавця - місто, село тощо (ст. 1221 ЦК України).[8, с. 392]

"Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті спадкодавця. Наприклад, якщо він помер не в місці свого постійного проживання: під час перебування у відрядженні, санаторіях, місцях позбавлення волі. У цих випадках місцем відкриття спадщини вважається той населений, де громадянин постійно проживав. Так, місцем проживання (і відповідно, місцем відкриття спадщини) студентів, військовослужбовців строкової служби, осіб, засуджених до відбуван-ня покарання у вигляді позбавлення волі, вважається місто, село, селище тощо, в якому вони постійно проживали до вступу у відповідний навчальний заклад, або до призову на військову службу чи альтернативну службу, або до призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Проте в разі смерті громадянина, що постійно проживав у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться ця установа.

Місцем проживання неповнолітніх або осіб, що перебувають під опікою, визнається місце проживання їхніх батіків, усиновителів, опікунів.

Щодо громадян України, які постійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно проживали. Свідоцтво про право на спадщину в такому разі видається консульською установою або дипло-матичним представництвом України (крім випадків, коли держава, де постійно проживав померлий, має на це виключну компетенцію). Для громадян України, які тимчасово проживали за кордоном і померли там, місцем відкриття спадщини буде їхнє останнє місце проживання в Україні до їх виїзду за кордон. Якщо у спадкодавця є нерухоме майно на території декількох держав, то згідно з Конвенцією "Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" між країнами СНД, підписана в м. Кишиневі 07.10.2002 року у тих країнах, що приєдналися до цієї Конвенції, свідоцтво про право на спадщину видається в кожній країні згідно з чинним законодавством країни, але з урахуванням кола спадкоємців, що подали заяви про прийняття спадщини за основним місцем відкриття спадщини.[23]

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо (наприклад, через те що він часто змінював місця проживання, ніде не затримуючись надовго), місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться нерухоме майно або основна його частина. Таким місцем може бути місто, де громадянин мав квартиру; село, в якому знаходиться земельна ділянка, що належить спадко-давцеві на праві приватної власності, тощо. Якщо ж спадкодавець мав одночасно кілька квартир, будинків, земельних ділянок тощо, що знаходилися в різних населених пунктах, то місце відкриття спадщини визначається з урахуванням вартості цього нерухомого майна. Де знаходиться майно більшої вартості, там і відкривається спадщина. Якщо ж той, хто помер, не мав нерухомості, то місцем відкриття спадщини вважається те місце, де знаходиться основна частина рухомого майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується відповідними документами: свідоцтвом органів РАЦС про смерть спадкодавця, якщо його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; довідками житлово-експлуатаційної організації, витягом з трудової книжки покійного тощо. Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконкому місцевої ради про місцезнаходження спадкового майна чи його частини".[8, с. 274-275]

2.2 Прийняття та відмова від спадщини

Відкриття спадщини недостатньо для того, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого і здійснив своє право на спадкування. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.[16, с.539]

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова право-здатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства. Відкриття спадщини і закликання до неї недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого.[5. с. 182]

Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтернатива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Для того, щоб стати правонаступником померлого, спадкоємці повинні прийняти спадщину, тобто, надане законодавцем право на спадщину спадкоємець повинен реалізувати. Спадщину може бути прийнято як формальним (з поданням відповідної заяви і отримання свідоцтва про право на спадщину), так і неформальним способом, коли в силу закону спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину. При закликанні спадкоємця до спадкування водночас за декількома підставами (за законом, за заповітом, в порядку спадкової трансмісії) спадкоємець може прийняти спадщину за однієї із підстав. Прийняття спадщини одним спадкоємцем не означає прийняття спадщини всіма спадкоємцями, кожен із них повинен самостійно заявити про свій намір прийняти спадщину.[5, с. 151-152]

Прийняття спадщини - засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі правовідносини спадкодавця, які в сукупності становлять спадщину. Таку згоду має бути виражено встановленим законом способом, тобто шляхом вчинення певних передбачених законом правових дій (ст. ст. 1268, 1269 ЦК).

ЦК передбачає такі способи прийняття спадщини: 1) фактичне прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом 6 місяців не заявив про відмову від спадщини; 2) подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно не проживав із спадкодавцем; 3) малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, яка обмежена в цивільній дієздатності за рішенням суду, вважається такою, що прийняла спадщину в силу прямого припису закону, за винятком випадку, коли вони (їх опікуни) за дозволу органів опіки та піклування відмовилися від прийняття спадщини. [11, с.405-406]

В одному тільки випадку не вимагається вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини - якщо спадкоємцем є територіальна громада. Це може мати місце, якщо: 1) у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом (таке майно називають виморочною спадщиною); 2) усі спадкоємці позбавлені права спадкування, тобто, якщо спадщини їх позбавив заповідач безпосередньо у заповіті або вони виявились "негідними"; 3) спадкоємець заповів все своє майно або його частину територіальній громаді; 4) усі спадкоємці відмовилися від спадщини або не прийняли її у встановленому порядку; 5) заповіт визнано недійсним, а спадкоємців за законом немає; 6) заповідано лише частину майна, а спадкоємців за законом немає; 7) юридична особа, якій було заповідано спадщину, ліквідована; 8) спадкоємці за заповітом не виконали умов заповіту за яким їм належала спадщина, а спадкоємців за законом немає. Якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, то за рішенням суду спадщина визнається відмерлою і переходить до територіальної громади, яка набуває спадщину як звичайний спадкоємець в порядку універсального правонаступництва.

Фактичне прийняття спадщини за своєю правовою природою являє собою односторонній конклюдентний правочин, оскільки дії спадкоємця свідчать про його відношення до майна, як до свого (ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків). Вважається такою, що прийняла спадщину, особа, яка проживала разом із спадкодавцем, вжила заходів до охорони спадкового майна, сплачувала податки, захищала майно від посягань інших осіб, вчиняла дії, спрямовані на підтримання його в належному стані тощо. Факт спільного проживання може посвідчуватися довідкою відповідного житлового органу, міської адміністрації, а також за рішенням суду.[5, с. 153-155]

Свідченням фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здачу в ломбард речі, технічного паспорту на автотранс-портний засіб, державного акта на право приватної власності на землю тощо. Хоча не завжди фактичні дії можуть відображати дійсну волю спадкоємця на прийняття спадщини. [5, с. 152-153]

В пп. "в" п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні", фактичний вступ в управління чи володіння спадком майном, яке спадкодавець заповів іншій особі, або одержання за заповідальним розпорядженням вкладу в банківській установі не може розглядатися як вчинення дій з прийняття спадщини.[27]

Спадкоємець може особисто звернутися з заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.[Додаток А]

"Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. У заяві про прийняття спадщини зазначається: 1) найменування нотаріальної контори, в якій заведено або має бути заведено спадкову справу; 2) прізвище, ім'я та по батькові заявника, його адреса; 3) підстави спадкування (родинні чи сімейні зв'язки, заповіт, спадковий договір); 4) спадкове майно (а якщо воно підлягає державній реєстрації, то можна зазначити і місце знаходження такого майна); 5)інших можливих спадкоємців; 6) частку майна, яку заявник просить йому виділити, якщо спадкоємців декілька. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежено, вважаються такими, що прийняли спадщину".[5, с.155]

"Спадкоємці, які закликаються до спадщини, повинні її прийняти протягом певного терміну. Строк встановлюється з метою визначення правового статусу спадкового майна, оскільки, якщо спадщину не приймають спадкоємці черги, яка закликається до спадщини, то право на спадщину переходить до спадкоємців наступної черги, а за відсутності таких взагалі майно набувається територі-альною громадою за місцем відкриття спадщини.

Заяву про прийняття спадщини подає спадкоємець особисто.[Додаток А] Нотаріус перевіряє особу спадкоємця і приймає заяву про прийняття спадщини. Якщо заява пересилається, підпис спадкоємця про прийняття спадщини має бути посвідчено. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчено, надійшла поштою, її приймає нотаріус, заводить спадкову справу, а спадкоємцю пропонує надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини (наприклад, він доведе, що не знав і не міг знати про відкриття спадщини або звернутися із заявою про прийняття спадщини і йому перешкоджали надзвичайні обставини), суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини".[5, с. 156]

З метою реалізації спадкових прав, ст. 63 Закону України "Про нотаріат" передбачає обов'язок державного нотаріуса повідомити про відкриття спадщини тих спадкоємців, місце роботи або проживання яких йому відоме.[26]

"Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину і реалізувати свої права, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців. Спадкоємець за заповітом - на користь спадкоємців за заповітом, спадкоємець за законом - на користь спадкоємців за законом. На користь інших спадкоємців не може відмовитися обов'язковий спадкоємець, оскільки його право на обов'язкову частку є суто особистим правом, яке обумовлене його неповноліттям, непрацездатністю, утриманням за кошт померлого. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Якщо спадкоємець не скористався своїм правом на відмову від спадщини на користь інших спадкоємців протягом 6 місяців, то після закінчення цього строку він може передати належне йому спадкове майно іншим спадкоємцям вже на підставі цивільних договорів: купівлі - продажу, дарування, міни. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття". [5, с. 158-159]

Цивільне законодавство України передбачає випадки, коли право громадянини стати спадкоємцем обмежується. Керуючись нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає і коло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв'язки з померлим, а в певних випадках, і на раніше висловлену волю спадкодавця в заповіті. Відповідно до ст. 1224 ЦК усуваються від права на спадкування: 1) за закононом, і за заповітом - особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого із можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Якщо, незважаючи на вчинений замах, спадкодавець складе на користь такої особи заповіт, вона спадкує на загальних підставах; 2) за законом - батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені і цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверждено в судовому порядку; 3) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування в них чи в інших осіб, або сприяли збільшенню їх частки у спадщині. Від спадщини усуваються і особи, шлюб між якими визнано недійсним.[18, с.392-393]

Страницы: 1, 2, 3, 4