Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД

3) розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту - це знищення існуючих ідеологічних, політичних, дипломатичних та інших перешкод і надання можливостей для розвитку агресії (наприклад, ультиматум іншій державі тощо);

4) участь у змові, що спрямована на планування, підготовку та розв'язування агресивної війни, передбачає наявність попередньої змови двох чи більше осіб про вчинення таких дій;

5) ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій - це здійснення будь-якого акту агресії проти іншої держави.

Ключовими поняттями в цих діях є агресивна війна і воєнний конфлікт, які є видами актів агресії, що відрізняються між собою масштабами дій, і передбачають застосування державою чи від її імені збройних сил першою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або народу (нації). При цьому будь-який спір, що виникає між двома державами і викликає введення в дію збройних сил, є воєнним (збройним) конфліктом, незалежно від його тривалості, наслідків, а так само факту заперечення однією із сторін наявності стану війни. Війна або воєнні дії можуть бути кваліфіковані як агресивні лише Радою Безпеки ООН і може бути застосоване тільки щодо відповідальності держав, але не до персоналій. [19, c. 860-861]

Суб'єктом злочину є осудна фізична особа, що досягла 16 років. Проте у перших трьох формах, а також у п'ятій цей злочин може вчинюватися лише службовою особою збройних сил чи інших військових формувань країн СНД або службовою особою вищого органу державної влади чи центрального органу державної виконавчої влади, яка за своїми повноваженнями фактично може спланувати, підготувати чи розв'язати або ініціювати ведення агресивної війни (воєнний конфлікт).

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямими умислом. [16, c. 851]

Пропаганда війни, відповідальність за даний злочин передбачена у кримінальному законодавстві всіх держав-учасниць СНД і характеризується в них однаковими ознаками. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: Договір про відмову від війни як знаряддя національної політики («Пакт Бріана-Келлога») від 27 серпня 1928 р. СРСР приєднався до договору «б» вересня 1928 р., Декларація ООН про право народів на мир від 12 листопада 1984 р., Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р.

Безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, які виникають в процесі охорони миру і мирного співіснування держав. Предметом злочину є матеріали із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіокасети, дискети, лазерні диски тощо). [23, c. 924]

Об'єктивна сторона проявляється у формі дії. По своїй структурі склад злочину є формальним. Дії передбачені в об'єктивній стороні проявляються у трьох формах, а саме:

1) публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;

2) виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;

3) розповсюдження матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту.

Для того, щоб пропаганда носила злочинний характер вона має бути публічною (доведеною до широкого кола людей) в усній, письмовій чи інших формах з метою переконати їх в необхідності початку агресивної війни проти будь-якого народу та держави.

Суб'єкт злочину загальний, осудна фізична особа, що досягла 16 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому винний бажає нав'язати певному колу осіб думку про необхідність агресивної війни чи розв'язування воєнного конфлікту. Не обов'язково, щоби винний сам вважав агресивну війну чи розв'язування воєнного конфлікту необхідними: він може, наприклад, діяти за корисливим мотивом (з метою отримати матеріальну винагороду за свою пропагандистську діяльність, одержати державне замовлення на виробництво зброї тощо), або з метою перешкодити процесу укладення договору про дружбу та співробітництво з іншою державою, із помсти певним державним діячам.

Кваліфікуючими ознаками в деяких державах-учасницях СНД цього злочину визнаються: пропаганда війни посадовими особами, що передбачено ч. 2 ст. 123 Кримінального Кодексу Білорусії, ч. 2 ст. 140 Кримінального Кодексу Молдови, ч.2 ст. 157 Кримінального Кодексу Казахстану. Іншою кваліфікуючою ознакою є пропаганда війни з використанням ЗМІ, яка визначається в Кримінальному Кодексі Казахстану (ч. 2 ст. 157).

Міжнародний тероризм - це організація вчинення або вчинення на території іноземної держави вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на знищення людей чи заподіяння тілесних ушкоджень, руйнування або пошкодження будівель, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв'язку або іншого майна з метою провокації міжнародних ускладнень, війни або дестабілізації внутрішнього становища цих держав. Відповідальність за даний злочин встановлюється в кримінальному законодавстві Вірменії (ст. 389 Кримінального кодексу Вірменії), Білорусії (ст. 126 Кримінального кодексу Білорусії), Узбекистану (ч. 1 ст. 155 Кримінального кодексу Узбекистану). [20, c. 695-697]

Особливістю даного злочину є те що безпосередніми об'єктами міжнародного тероризму можуть виступати: мир, якщо метою терористичних дій є провокація війни, мирне співіснування держав, якщо тероризм здійснюється з метою провокації міжнародних ускладнень, основи громадської безпеки або політична системи іноземної держави, якщо терористи діють з метою дестабілізації внутрішнього положення цього держави. Через це даний злочин не у всіх державах-учасницях СНД його віднесли до злочинів проти миру. В якості додаткових об'єктів можуть виступати життя і здоров'я людей, а також власність. Залежно від способу терористичних дій і характеру знищуваного майна в якості додаткових можуть виступати й інші об'єкти, наприклад екологічна безпека.

Об'єктивну сторону тероризму утворює вчинення будь-якої з наступних дій:

1) організація терору. Організаційна підготовка акту терору має на увазі попередній етап приготувань. З огляду на підвищену небезпеку тероризму для суспільства, законодавець переніс момент виникнення відповідальності за злочин як вже за закінчений на стадію готування (усічений склад) ;

2) вчинення вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на знищення людей чи заподіяння тілесних ушкоджень;

3) вчинення вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на руйнування або пошкодження будівель, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв'язку або іншого майна.

4) вчинення технологічного тероризму, тобто з використанням отрути і отруйних речовин, створення аварій на підприємствах, катастроф та аварій на транспорті, зараження місцевості, поширення небезпечних захворювань і т.п. Тероризм в даній формі може вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності, що прирівнюється до дії. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідних діянь незалежно від наслідків, які настали (формальний склад).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони тероризму у формі вчинення вибуху та інших подібних дій є місце вчинення злочину - територія іноземної держави. Відповідальність за організацію терористичних дій настає незалежно від місця здійснення організаційних дій, за умови, що організовувався вчинення тероризму на території іноземної держави.

5) терористичний акт проти державного чи громадського діяча іноземної держав, який може вчинятися: вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень, заподіянням шкоди майну

Потерпілими від терористичного акту виступають державні чи громадські діячі іноземних держав. В якості мішені терористи обирають найбільш популярних у суспільстві осіб. У зв'язку з цим номінальна посада державного діяча в державному апараті носить другорядний характер. До числа громадських діячів належать не лише керівники і активні члени політичних партій та громадських об'єднань, але й видатні діячі мистецтва, науки, освіти, журналісти, правозахисники і т.п.

Склад терористичного акту є матеріальним. Злочин вважається закінченим в момент настання смерті, заподіяння тілесних ушкоджень або майнової шкоди. Тяжкість тілесних ушкоджень та розмір матеріальних збитків не впливають на кваліфікацію та враховуються лише при визначенні міри відповідальності. [22, c. 432-434]

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочинного діяння.

Суб'єктивну сторону міжнародного тероризму утворюють дві обов'язкові ознаки - вина і мета. Вина виражається у вигляді прямого умислу на терористичні дії, стосовно ж до наслідків можливий непрямий умисел, наприклад, по відношенню до смерті потерпілої. Метою міжнародного тероризму є провокація міжнародних ускладнень або війни або дестабілізація внутрішнього становища іноземних держав. [21, c. 301]

Терористичний акт проти представника іноземної держави, склад даного злочину закріплений в кримінальному законодавстві Білорусії і Вірменії (ст. 124 БКК і ст. 388 ВКК), проте ознаки даного злочину охоплюються і в кримінальному законодавстві інших держав СНД(наприклад, ч.1 ст. 444 Кримінального кодексу України.)

Безпосереднім об'єктами даного злочину є мир - якщо ціллю злочину є провокація війни чи мирне співіснування держав, якщо ціллю цих дій є провокація міжнародних ускладнень. Обов'язковими додатковими об'єктами в основному складі є здоров'я і особиста свобода людини.

Потерпілими даного злочину можуть бути представники іноземної держави чи міжнародної організації. До них належать: глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ, а також члени сім'ї , що його супроводжують, а також інші особи, що мають міжнародний захист, а також члени сім'ї, що проживають з ним разом.

Об'єктивна сторона злочину складає скоєння наступних дій: насильницькі дії, викрадення, позбавлення волі.

Насильницькі дії виражаються в психічному і фізичному насильстві. Психічне проявляється в погрозі нанесення фізичного болю чи вбивством. Фізичне насильство - це завдання болю, тілесних пошкоджень чи іншої шкоди потерпілому, враховуючи тяжкі тілесні ушкодження.

Викрадення означає захоплення і насильницьке утримання потерпілого незалежно від способів скоєння таких дій (відкрито, таємно, шляхом обману тощо).

Позбавлення волі пов'язане з насильницьким перешкоджанням фізичного переміщення потерпілого.

Склад злочину матеріальний.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину. [22, c. 451-453]

Суб'єктивна сторона злочину включає в себе дві обов'язкові ознаки: вину і мету. Вина виражається в прямому умислі, при якому свідомістю винного охоплюються як приналежність потерпілого до числа представників іноземної держави або міжнародної організації, так і характер скоєних проти нього насильницьких дій. Метою застосування насильства є провокація міжнародних ускладнень або війни. До міжнародних ускладнень можуть бути віднесені: розрив дипломатичних відносин, введення економічних санкцій проти країни, виключення країни з міжнародних організацій і т.п. За відсутності спеціальної мети насильство по відношенню до представника іноземної держави або міжнародної організації кваліфікується як відповідний злочин проти особистості. [21, c. 352]

Напад на заклади, які користуються міжнародним захистом закріплений кримінальним законодавством всіх держав. Безпосереднім об'єктом злочину є мир, якщо винний має на меті спровокувати війну, або мирне співіснування держав, якщо метою є провокація міжнародних ускладнень.

Предметом злочину є службові або житлові приміщення, а також транспортні засоби установ, що користуються міжнародним захистом. Установи, про які йде мова при кваліфікації даного злочину, перераховані в різних міжнародних правових актах.

Об'єктивна сторона складу злочину утворюється вчиненням активних дій, які визначені як напад і спрямовані на насильницьке захоплення відповідних приміщень або транспортних засобів. Напад може бути скоєно як на будівлю або комплекс будівель, так і на окремі приміщення будівель, супроводжуватися вторгненням (проникнення всередину) і не супроводжуватися вторгненням у приміщення або транспортні засоби (блокування). Загальна тривалість нападу не має значення для кваліфікації.

Напад може супроводжуватися насильством над особами, що знаходяться в приміщеннях або транспортних засобах. У цьому випадку питання про кваліфікацію дій винного залежить від того, хто є потерпілим і яке до нього застосовано насильство. Якщо потерпілим є представник іноземної держави або міжнародної організації, то незалежно від тяжкості насильства відповідальність додатково настає за терористичний акт проти представника іноземної держави. Коли ж потерпілими виявляються інші особи, то застосування до них насильства, не більш небезпечного, ніж менш тяжкі тілесні ушкодження, охоплюється іншими складами цього злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту нападу безвідносно до того, чи вдалося винним здійснити захоплення і встановити контроль над приміщенням або транспортним засобом (формальний склад). Не впливає на відповідальність винного і досягнення чи недосягнення мети цього злочину. Місце вчинення злочину не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу даного злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою провокації міжнародних ускладнень або війни.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальності підлягають особи, які досягли на час вчинення злочину шістнадцятирічного віку.

Кваліфікований склад злочину, передбачає здійснення аналогічного дії, але вже призвело з необережності смерть людини або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження або сполученого з умисним знищенням майна або важливих документів.

Заподіяння смерті з необережності може бути результатом нетяжкий фізичного насильства, або наслідком пошкодження або знищення майна. Суб'єктивна сторона в цьому випадку характеризується складною виною, а злочин в цілому буде визнаний умисним.

Умисне знищення майна або важливих документів у процесі нападу може бути здійснено будь-яким способом (механічне пошкодження, підпал і т.п.). Розмір матеріальних збитків не впливає на кваліфікацію і враховується лише при визначенні міри відповідальності. Якщо винні мали намір здійснити напад з умисним знищенням майна або важливих документів, але проти своєї волі не змогли здійснити їх знищення, то відповідальність повинна наставати за замах на напад, поєднане з умисним знищенням майна або важливих документів. [16, 864]

3. Злочини, які посягають на регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни в державах-учасницях СНД

Порушення законів та звичаїв війни закріплено в кримінальному законодавстві всіх держав-учасниць СНД. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років, Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах І та II до них 1977 p., Санкт-Петербурзька декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 p., Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів 1925 p., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1981 р. та інші документи. [15, c. 833]

Безпосереднім є регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни. Додатковим об'єктом даного злочину є залежно від форми злочину життя та здоров'я особи, власність.

З об'єктивної сторони злочин характеризується переважно діями, в окремих випадках закони і звичаї війни можуть порушуватися шляхом бездіяльності. Формами цього злочину є:

1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, тобто: завдання смерті чи поранення ворога, який здався в полон, використання, щодо цивільного населення та військовополонених тортур, мордування, піддавання їх медичним та науковим дослідам. При цьому військовополонений - це особа, яка перебуває у складі збройних сил, ополчення, та ін.. військових загонах і була захоплена у полон ворогом, а цивільне населення - це всі люди, що не входять до складу збройних сил та інших військових загонів;

2) вигнання цивільного населення для примусових робіт - це такі, під час яких цивільне населення без його добровільної згоди примушується брати участь у військових операціях, роботи, які виконуються за межами окупованої території, де знаходиться це населення, які не оплачуються чи оплачуються несправедливо, які явно не відповідають фізичним чи інтелектуальним здатностям працівників, до яких залучаються особи, що не досягли 18-річного віку, а так само роботи, пов'язані з мобілізацією працівників в організацію, що має військовий чи напіввійськовий характер, крім дій прямо дозволяються Конвенцією про захист цивільних осіб під час війни. До примусових не належать також роботи, виконання яких звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного відповідно до встановленої законом процедури, а також інші роботи, перелічені у ст. 4 Європейської конвенції з прав людини;

3) розграбування національних цінностей на окупованій території. Міжнародні акти прямо забороняють захоплювати власність ворога, крім випадків воєнної необхідності, віддавати на пограбування міста і місцевості, розграбовувати громадську чи приватну власність;

4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, тобто застосування певних вдів зброї (нейтронної зброї, лазерної збої, що осліплює, зброї, що ранить осколками, які не можна виявити тощо), використання зброї штучно викликаних явищ природи (землетрусів, цунамі тощо), використання присутності чи пересування цивільного населення для захисту певних пунктів чи районів від військових дій, або використання голоду серед цивільного населення, оголошення про те, що нікому не буде дано пощади, бомбардування незахищених сіл, міст, осель, будівель тощо, піддавання нападу об'єктів, які необхідні для виживання цивільного населення. Проте порушення законів і звичаїв війни, як застосування забороненої зброї масового знищення, кваліфікується за іншою складом і статтею;

5) віддання наказу про вчинення таких дій під ним слід розуміти пряму, обов'язкову для виконання вимогу начальника про вчинення підлеглими певних дій по службі, відповідно до яких вони повинні жорстоко поводитися з військовополоненими або цивільним населенням, виганяти цивільне населення для примусових робіт, розграбовувати національні цінності на окупованій території, застосовувати засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, вчиняти інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами;

6) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана державою;

Склад злочину є формальним і не може настати відповідальність за порушення звичаю війни, який не отримав юридичного закріплення у відповідному міжнародному договорі. [16, c. 872-874]

Суб'єкт злочину загальний, особа, що досягла 16 років. В шостій формі спеціальний: ним є службова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати накази, які стосуються права війни. Накази про ті чи інші порушення законів та звичаїв війни можуть віддаватися не тільки військовим, а й політичним керівництвом країни. Але висновками Нюрнберзького, Токійського і Гаазького трибуналів підтверджено, що провідну роль під час війни чи збройного конфлікту відіграють саме представники військового командування. Це пояснюється централізацією керівництва, єдиноначальністю та військовою дисципліною.

Страницы: 1, 2, 3