Звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності

2

План

Вступ

1. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності і його правові наслідки.

2. Види звільнення від кримінальної відповідальності.

3. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності:

3.1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із дійовим каяттям та у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.

3.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки.

3.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки.

3.4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Висновки

Список нормативного матеріалу та літератури

Вступ

У цій роботі розглядаються правові основи одного із найважливіших інститутів кримінального права України - звільнення від кримінальної відповідальності. Підґрунтя цього правового інституту лежить у принципі гуманізму та виражене у Конституції України, зокрема у ст.3, де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Правовий статус інституту звільнення від кримінальної відповідальності спирається на низку нормативно-правових актів, серед яких чільне місце посідає Кримінальний кодекс України, що визначає підстави і умови такого звільнення, затверджує виняткову роль суду у цьому питанні (ч.2 ст.44 ККУ). У ККУ вказується також на можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставі актів про амністію та помилування. Відповідно до ч.3 ст.92 Конституції України, видання актів про амністію є повноваженням виключно Верховної Ради. В свою чергу, Президент України має право здійснювати помилування згідно п.27 ст. 106 Основного Закону. Звуження меж кримінальної репресії, демократизація та гуманізація кримінального права знайшли своє відображення у статтях ККУ, що значно розширив коло підстав, за якими відбувається звільнення від кримінальної відповідальності. Наприклад, ст. 45 ККУ встановлює таку підставу звільнення від кримінальної відповідальності як дійове каяття, хоча раніше, у КК 1960 р. ця обставина розглядалася лише такою, що пом'якшує відповідальність [Коментарій, 118]. Наслідком гуманізації закону про кримінальну відповідальність, цілком природно, стало збільшення кількості справ, закритих навіть без винесення обвинувального вироку у порядку, передбаченому статтями 7 - 10 КПК України.

Актуальність теми, що розглядається, пов'язана також із загальною тенденцією до щорічного збільшення кількості осіб, що звільняються в Україні від кримінальної відповідальності. Варто привести дані Управління організації роботи з ведення судової статистики, діловодства та архіву судів Державної судової адміністрації України Офіційний сервер Державної судової адміністрації України (http://court.gov.ua). Наприклад, у 2005 р. у зв'язку із дійовим каяттям звільнено від кримінальної відповідальності 2 тис. осіб, у 2006 р. - 3 тис. осіб. У зв'язку із зміною обстановки у 2005 р. звільнено 5,3 тис. осіб, у 2006 р. - 5,8 тис. осіб. Кількість осіб, звільнених із передачею на поруки у 2005 р. склала 2,2 тис. осіб, у 2006 р. - 2,3 тис. осіб. На підставі примирення винного із потерпілим у 2005 р. звільнено 4,6 тис. осіб, а у 2006 р. - 4,9 тис. осіб.

Таким чином, загальна кількість осіб, звільнених від кримінальної відповідальності на підставі ст..45-48 КК у 2005 р. склала 14,1 тис., а у 2006 р. - 16 тис. (що більше на 11,8%). Разом з тим, значна кількість осіб була звільнена у зв'язку із амністією (у 2005 р. - 12,3 тис. осіб).

У 1-му півріччі 2007 року в Україні розглянуто 6,4 тис. справ щодо вирішення питання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності, звільнено від кримінальної відповідальності 3,4 тис. осіб.

Актуальним є також визначення меж, у яких суди застосовують звільнення від кримінальної відповідальності. У деяких випадках відбувається безпідставне зловживання цим кримінально-правовим інститутом. Так, за даними Державної судової адміністрації у 1 півріччі 2007 р., деякими судами звільнені від кримінальної відповідальності з підстав дійового каяття (ст.45 КК) та у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК) особи, які вчинили тяжкі злочини (4 особи) та середньої тяжкості (111 осіб). У зв'язку з передачею особи на поруки (стаття 47 КК України), у зв'язку із зміною обстановки (статті 48 КК України) можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності особи, яки вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, незважаючи на це, окремі суди звільняють від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили тяжкі злочини (40 осіб), а 1 особа за вчинення особливо тяжкого злочину. Тому важливим є неухильне дотримання усіх визначених законом підстав та умов звільнення від кримінальної відповідальності.

1. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності і його правові наслідки

Розглядаючи поняття звільнення від кримінальної відповідальності, варто перш за все сформулювати його визначення. Нажаль, у законі про кримінальну відповідальність не міститься конкретна дефініція цього кримінально-правового інституту. Однак, його сутність випливає із інших норм ККУ, головним чином, тих, що дають визначають таке поняття як кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність - це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави [Тацій, 27]. Звідси випливає, що звільняючись від кримінальної відповідальності, особа хоча і визнається такою, що вчинила злочин, державного осуду не зазнає, і на неї не поширюються наслідки, передбачені відповідними санкціями кримінального закону. Тому після такого звільнення кримінально-правові відносини між особою і уповноваженим державою органами розриваються, і особа, хоча і вчинила злочин, звільняється не лише від покарання, а й від будь-яких наслідків, що складають кримінально-правову відповідальність.

Важливим у питанні звільнення від кримінальної відповідальності є відокремлення його від суміжних кримінально-правових інститутів. Особливо треба звернути увагу на інститут звільнення від покарання. Він не є тотожним інституту звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки звільнення від покарання можливе тільки після настання кримінальної відповідальності. У першому випадку ж особа звільняється від “потенційної” відповідальності, тобто такої, що ще не настала. Для розрізнення звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання необхідно визначити час настання кримінальної відповідальності. У цьому буде корисним звернутися до наявних тлумачень із цього приводу Конституційного Суду, а саме: рішення від 27.10.1999 р. (справа про депутатську недоторканість). У висновку встановлено, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину, тобто починається з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого. У той же час, кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду [КСУ]. Виходячи із цього, стає можливим звільнення від кримінальної відповідальності навіть після винесення вироку у першій інстанції, у апеляційному порядку (протягом семи днів згідно ст.48 КК). Однак уже після набрання вироком суду законної сили, мова може йти лише про звільнення від покарання, оскільки особа уже вважається такою, що зазнає дію кримінальної відповідальності. Тому можна визначити період, під час якого можливе застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Він починається з моменту вчинення злочину і закінчується в день, коли закінчується строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначений для вчиненого злочину ст. 49 КК

Поняття звільнення від кримінальної відповідальності та особливості здійснення судочинства у цих випадках розглядаються у Постанові Пленуму Верховного Суду №12 від 23.12.2005 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”. У цьому документі дається наступне визначення. Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. [Пленум ВСУ]. Тут вказується на процесуальні особливості звільнення від кримінальної відповідальності - закриття кримінальної справи шляхом винесення постанови суду (ст.48 КК), де поряд із доказами винності особи в учиненні слід зазначити умови та підстави, з урахуванням яких суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності.

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру [Коментар, 117]. Відмова від засудження при звільненні від кримінальної відповідальності означає, зокрема, не застосування до особи, що вчинила злочин, правового статусу судимості. Тобто, така особа не набуває в подальшому правового статусу судимої із усіма обмеженнями прав і свобод, що із нього випливають.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності характеризується деякими особливостями у його застосуванні. Насамперед, він, як правило, застосовується до осіб, що вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості. Хоча у деяких випадках звільнення від кримінальної відповідальності можливе і при вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів, наприклад із закінченням строків давності (ст. 49 КК). Це пояснюється тим, що держава спрямовує гуманну дію передусім з огляду на суспільну небезпечність діяння, тобто чим менше суспільна небезпека, тим більше можливостей для звільнення. Іншою особливістю звільнення від кримінальної відповідальності є наявність такого фактора, як вчинення злочину вперше, тобто відсутність рецидиву. У цьому випадку, держава та суспільство, проявляючи гуманізм, не лише економить засоби кримінально-правового впливу, а й немовби дає другий шанс особі, що вчинила злочин вперше у житті. Особливе ставлення при звільненні від кримінальної відповідальності також і до суб'єкту злочину. Так, законами про амністію найперше звільняються від кримінальної відповідальності особи, що мають найбільш уразливий соціальний статус: вагітні, неповнолітні, хворі на невиліковні захворювання, ветерани, люди похилого віку.[Закон про амністію 2007] У цьому випадку, держава, яку уособлює Верховна Рада, також керується принципом гуманізму.

Важливо відрізняти інститут звільнення від кримінальної відповідальності від інших кримінально-правових інститутів, що дещо схожі на нього за своєю формою та зовнішніми ознаками. Іншими за своєю суттю є випадки, коли кримінальна відповідальність не може настати через те, що відсутній склад злочину як обов'язкова підстава кримінальної відповідальності. Так, на відсутність суб'єкта злочину вказується у ч. 2 ст. 19 ККУ (вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою) та у ст. 22 (вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності). Також кримінальна відповідальність виключається у ст.17 КК, коли особа добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця [Коментар, 117].

Не йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності і у випадках коли особа вчинює діяння за обставин, що виключають злочинність діяння. У цьому разі кримінальна відповідальність не може настати, оскільки відсутня об'єктивна сторона злочину, діяння не є не тільки злочинними, а навіть можуть бути суспільно корисними. Ці обставини передбачені у таких статтях КК: ст.36 (необхідна оборона), ст.37 (уявна оборона), ст.38 (затримання особи, що вчинила злочин), ст.39 (крайня необхідність), ст.40 (фізичний або психічний примус), ст.41 (виконання наказу або розпорядження), ст.42 (діяння, пов'язане з ризиком), ст.43 (виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації). Відсутність кримінальної відповідальності у згаданих випадках не є звільненням від кримінальної відповідальності, а є логічним наслідком відсутності складу злочину.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності варто відмежовувати від декриміналізації діяння. У цьому випадку, закон, діючи у часі у зворотному напрямку (бо має зворотну силу), скасовує злочинність діяння, і до особи не може бути застосована кримінальна відповідальність, оскільки для цього не має юридичних підстав. Отже застосування ст.5 ККУ (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі) не є звільненням від кримінальної відповідальності.

Необхідно також розглянути правові наслідки, що виникають при звільненні від кримінальної відповідальності. Застосування цього інституту має наслідком скасування кримінально-правових правовідносин, що виникли між особою, яка вчинила злочин та компетентними органами держави. З цього моменту в суб'єктів кримінально-правових правовідносин зникають права й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням. Що стосується особи, то вчинене нею раніше діяння вважається таким, що не має будь-яких юридичних наслідків [Александров, 213]. Однак звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням особи невинною. При цьому кримінальна справа щодо такої особи закривається за нереабілітуючими обставинами. Реабілітуючими ж, є такі обставини закриття справи, за якими особа визнається невинною у вчиненні злочину, в зв'язку з чим відновлюється її добре ім'я, репутація. Це відсутність події злочину, відсутність у діянні складу злочину, недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пункти 1, 2 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК). При закритті справи з реабілітуючих обставин повинні бути відновлені порушені права громадянина, відшкодована шкода, заподіяна незаконним затримуванням, запобіжними заходами, притягненням як обвинуваченого (ст.531 КПК). Питання відновлення порушених таким чином прав регламентуються у Законі України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Відповідно до цього закону громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода. [Закон про відшкодування]

Окрім матеріальної компенсації, можуть бути вчинені заходи щодо повернення доброго ім'я та репутації особи, наприклад, шляхом повідомлення про реабілітацію у засобах масової інформації та звернення до її трудового колективу.

Очевидно, що до особи звільненої від кримінальної відповідальності, справа якої закрита за нереабілітуючих обставин, усі вищезгадані заходи щодо поновлення її прав не застосовуються. У цьому випадку усі процесуальні дії, а саме: притягнення як обвинуваченого, взяття і тримання під вартою, проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади) та інші, є законними, тому завдана ними шкода не компенсується.

Саме через відсутність таких компенсаторних заходів щодо особи, яка звільняється від кримінальної відповідальності, законодавство дає їй можливість не погодитися із закриттям справи за нереабілітуючих обставин. Ст. 71 КПК вказує, що закриття справи із визначених підстав не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. Такими підставами дійове каяття; примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим; застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; передача особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації; закінчення строків давності. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Таким чином, може виявлятися впевненість обвинуваченого у можливості закриття справи за реабілітуючими обставинами, або у винесенні виправдувального вироку. Внаслідок чого можливе відновлення доброго ім'я та репутації особи, а також відшкодування майнових витрат та інші визначені законом реабілітаційні заходи.

Оскільки після звільнення від кримінальної відповідальності кримінально-правові відносини між особою та уповноваженими органами припиняються, то відповідні кримінально-правові наслідки для такої особи не виникають. О.О. Житний вважає, що “про повне припинення кримінально-правових відносин при звільненні від кримінальної відповідальності свідчить те, що вчинення після цього особою наступного, нового злочину не враховується у будь-якому виді множинності (що безпосередньо випливає зі змісту ч.4 ст.32 та ч.2 ст.33 КК України)” [Житний, 30].

Таким чином, хоча особа і не визнається невинною, обвинувальний вирок не виноситься або виноситься, але не набирає законної сили (у разі звільнення від кримінальної відповідальності у апеляційному/касаційному порядку). Відповідно, до звільненої особи не застосовується покарання, що також сприяє економії засобів кримінально-правового впливу. І хоча звільнення від кримінальної відповідальності не є її реабілітацією, особа вважається такою, що не має судимості. Судимість - це особливий правовий стан особи, який виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї, яким вона засуджується до певного покарання, і пов'язаний з настанням для цієї особи певних негативних правових наслідків [Александров, 297]. Отже, при вчиненні цією особою нового злочину правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів, що пов'язані із судимістю, не настають (відповідно до статей 32-35 КК).

2. Види звільнення від кримінальної відповідальності.

Розглядаючи такий інститут кримінального права України як звільнення від кримінальної відповідальності, варто відзначити значну кількість нормативно-правових підстав для його застосування. Внаслідок цього з'являються окремі види звільнення від кримінальної відповідальності, які можна диференціювати за різними критеріями.

Страницы: 1, 2, 3