Звільнення від кримінальної відповідальності

Другою обов'язковою умовою для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям є його сприяння розкриттю злочину. Під цим видом позитивної посткримінальної поведінки слід розуміти: свідчення проти співучасників злочину; надання допомоги у їх виявленні, у необхідних випадках, затриманні та доставленні до органів внутрішніх справ; правдиве викладення усіх обставин вчиненого, активна участь у слідчих діях; допомога у пошуку речових доказів.

Слід сказати про такі випадки, коли обвинувачений своїми діями сприяє розкриттю злочину, але всупереч його волі, у зв'язку з якимись причинами ці дії не дали позитивного результату. У таких ситуаціях дії такої особи також слід розглядати як сприяння розкриттю злочину, оскільки цей результат не наступив з обставин, які не залежали від волі обвинуваченого.

Повне відшкодування заподіяних збитків або усунення завданої шкоди - другий елемент дійового каяття, під яким розуміють усвідомлені вольові дії обвинуваченого, що спрямовані на недопущення або суттєве зменшення розміру та обсягу таких наслідків чи на їх ліквідацію, а також запобігання негативним наслідкам [7, 100].

До шкоди, яку належить усунути, належить будь-яка шкода, що заподіяна потерпілому злочином: моральна, фізична та майнова. Усунення шкоди може полягати у виплаті грошової компенсації, відновленні пошкодженого майна, поверненні аналогічного майна, придбанні ліків, санаторно-курортних путівок, вибаченні перед потерпілим. Ці дії обвинуваченого повинні бути зафіксовані у матеріалах справи. Слідчий при допитах потерпілого та особи, яка вчинила злочин, а також при проведенні інших слідчих дій повинен з'ясувати, яким чином була відшкодована заподіяна майнова, фізична чи моральна шкода, та зафіксувати дані дії у протоколах проведення цих слідчих дій.

КПК України передбачає додаткову гарантію законності й обґрунтованості закриття справи. Це - роз'яснення обвинуваченому правових засад прийняття цього рішення та можливості заперечувати проти нього. Але дана процедура поверхово регламентована у КПК України. У частині 3 статті 7-1 КПК України говориться: «Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі провадження по справі продовжується у звичайному порядку» [8, 7-1]. Яким чином повинно відбуватися таке роз'яснення, які правила проведення такої дії, - ці питання не врегульовані у КПК України, що призводить до помилок та порушення прав громадян. За змістом Закону слідчий має провести процесуальну дію, при якій обвинуваченому роз'яснюються його права та складається відповідний протокол через закриття кримінальної справи на підставі статті 72 КПК України. Разом з тим без уваги залишена стадія порушення кримінальної справи. На думку автора курсової роботи, цю прогалину треба усунути. Якщо, наприклад, особа з'явилася з повинною та повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду, то чи доречно порушувати кримінальну справу, а потім її закривати на підставі статті 72 КПК України ?

У КПК України слід передбачити правило про право суду не тільки закривати кримінальні справи, але й відмовляти у їх порушенні, якщо є підстави, передбачені статтею 45 КК України, та особа добровільно з'явилася з повинною про вчинений злочин до органів досудового розслідування, прокурора або суду.

Дійове каяття як самостійна підстава звільнення від кримінальної відповідальності, згідно зі статтею 45 КК України, застосовується тільки до осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості. Однак, автор курсової роботи вважає, що поширення цієї статті на ненасильницькі злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, сприяло б більш активному та зацікавленому співробітництву осіб, які вчинили ці злочини, з органами досудового слідства, реальному відновленню порушених такими злочинами прав громадян, суспільства та держави.

Згідно зі статтею 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Встановлення наявності всіх перелічених обставин на будь-якій стадії кримінального процесу зобов'язує відповідний орган направити справу до суду, а суд зобов'язаний прийняти рішення про закриття кримінальної справи [9, 72].

Цей вид звільнення фактично є констатацією втрати особою суспільної небезпеки, а отже, й недоцільності доведення справи до постановлення Вироку. Наявність цієї норми дає можливість досягти повного відшкодування збитків та інших наслідків злочину, а також забезпечити його всебічне розкриття.

Закон каже про можливість застосування цього інституту тільки при вчиненні особою вперше злочину невеликої тяжкості (поняття злочину невеликої тяжкості дається в частині 2 статті 12 КК України).

Вчинення злочину вперше означає, що до цього моменту особа не вчинила жодного злочину, відносно якого б не закінчилися строки давності або у неї не була б погашена чи не знята судимість. Інакше застосування статті 45 КК України неможливе.

Прикладом злочинів, за вчинення яких особа має бути звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, вказаними у статті 45 КК України, є порушення законодавства про захист рослин (стаття 247 КК України), незаконне перетинання державного кордону (частини 1 і 2 статті 331 КК України).

Щире каяття особи може полягати у її явці з повинною, визнанні себе винною у пред'явленому обвинуваченні, висловленій готовності понести покарання, публічному вибаченні перед потерпілим.

Активне сприяння розкриттю злочину може полягати у повному і достовірному свідченні відносно обставин вчинення злочину, сприянню виявлення всіх співучасників, знарядь і засобів вчинення злочину.

Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди має полягати у задоволенні претензій фізичних і юридичних осіб з приводу наслідків вчиненого злочину. Це може бути ремонт пошкоджених речей, передача тотожних речей замість знищених або їх грошового еквівалента, оплата витрат на лікування потерпілого [10, 410].

Усі вказані дії повинні бути вчинені добровільно, що не виключає впливу близьких осіб або працівників правоохоронних органів.

Виконання всіх вимог, розглянутих вище, не завжди можливе, та й не завжди потрібне, щодо конкретної справи. Так, характер злочину може виключати наявність потерпілої особи, у справі може бути не завдано збитків або шкоди. Злочин може бути розкритий раніше, ніж особа, яка вчинила злочин, змогла сприяти в цьому. Це не виключає застосування статті 45 КК України. Але якщо особа не виконала всіх вимог, які вона повинна була і могла виконати, її звільнення від кримінальної відповідальності неможливе (не повідомила про наявність співучасника, не відшкодувала завдані збитки).

2.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Згідно зі статтею 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

І в даному разі наявна повна або значною мірою втрата особою суспільної небезпеки, що робить недоцільним доведення справи до постановлення Вироку.

Поняття злочину невеликої тяжкості, вчинення його вперше, а також відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди - аналогічні розглянутим у попередньому питанні курсової роботи.

Крім відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди особа повинна ще примиритися з потерпілим (потерпілими, якщо їх декілька).

Потерпілим є фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. При застосуванні розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності потерпілий має бути таким, що здатний самостійно приймати рішення. Треба вважати, що ним не може бути малолітня особа або особа, яка має психічну хворобу. В такому разі не виключається примирення з представником потерпілого.

Характерними злочинами стосовно розглядуваного виду звільнення можуть бути погроза вбивством (частина 1 статті 129 КК України), порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами [11, 286].

Примирення означає, що потерпіла особа повністю вибачає винній особі вчинене нею діяння, не має до неї будь-яких претензій і просить в письмовій формі державні органи і суд закрити справу. Мотиви примирення можуть бути будь-які.

Ініціатива примирення може походити як від винної особи, так і від потерпілої, а також від третіх осіб, але головним є те, що потерпілий добровільно погодився на примирення, не зазнаючи ніякого психічного тиску. Примирення не дає підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, якщо не відшкодовані завдані збитки або не усунена заподіяна шкода (скажімо, в угоді про примирення винна особа обіцяє відшкодувати збитки у майбутньому).

Встановлення наявності всіх вказаних в Законі обставин зобов'язує суд на будь-якій стадії кримінального процесу до обов'язкового прийняття рішення про закриття кримінальної справи [12, 8].

Згідно з частиною 1 статті 27 КПК України, справи про злочини, передбачені статтею 356 КК України, щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого. Такі справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Ця процесуальна підстава для примирення не охоплюється статтею 46 КК України. Вона існує окремо і незалежно від підстав звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених у статті 46 КК України.

2.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

Згідно з частиною 1 статті 47 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялась, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є дискретним (факультативним), тобто його ініціювання залежить від рішення прокурора або слідчого за згодою прокурора, а також судді, який приймає остаточне позитивне або негативне рішення, керуючись обставинами справи.

У справі обов'язково має бути клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу особи на поруки, прийняте на загальних зборах (стаття 10 КПК України).

У клопотанні повинно бути відображено зобов'язання колективу контролювати поведінку особи, взятої на поруки, і вести щодо неї виховну роботу [13, 412].

Йдеться саме про колектив (принаймні його більшість), а не про якусь громадську організацію (наприклад, профспілку).

Підприємство, установа, організація може бути будь-якої форми власності. Кількість членів колективу Закон не обмежує, але очевидно, що він має складатися щонайменше з декількох десятків людей.

Сказане обумовлює можливість вирішення питання про передачу на поруки особи, яка вчинила злочин як невеликої, так і середньої тяжкості (за останній може бути згідно з частиною 3 статті 12 КК України передбачене покарання до п'яти років позбавлення волі).

Наприклад, умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання (стаття 116 КК України), протидія законній господарській діяльності (частини 1 і 2 статті 206 КК України).

Поняття вчинення злочину вперше і щире каяття як неодмінну вимогу при розгляді справи про передачу особи на поруки та її можливе позитивне вирішення висвітлені в другому питанні курсової роботи.

Суд оцінює вчинений злочин, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також посткримінальну поведінку особи, можливість колективу позитивно впливати на неї. В основі позитивного рішення лежить переконання суду, що особа повністю або значною мірою втратила суспільну небезпеку.

Згідно із Законом, в умовах передачі на поруки має бути зазначено, що особа не ухилятиметься від заходів виховного характеру (як колективних так і індивідуальних) та не порушуватиме громадського порядку (не вчинятиме адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок).

Зазначається також, що рішення про передачу на поруки має умовний характер і що, згідно з частиною 2 статті 47 КК України, у разі порушення особою умов передачі її на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Закон не потребує ініціювання притягнення особи до кримінальної відповідальності в такому випадку з боку колективу.

Рішення про відміну передачі на поруки приймає суддя по матеріалах, що надійшли до нього від прокурора [14, 215].

Через рік правові наслідки передачі на поруки перестають діяти.

Виявляється, що у разі вчинення особою протягом іспитового річного строку нового злочину, вона повинна нести відповідальність за сукупністю злочинів.

2.4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки

Судово-правова реформа в Україні тільки набирає своїх обертів. Вагомим внеском в її здійснення стало проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконалення кримінально-процесуального законодавства в напрямі його демократизації і приведення у відповідність до нової Конституції України та міжнародно-правових стандартів. Вітчизняне кримінальне судочинство поступово позбавляється інквізиційних проявів, які були характерними для радянського кримінального процесу [15, 346].

Економічні та соціальні реалії суспільного життя свідчать про значний рівень криміналізації українського суспільства, загальне зростання як побутової злочинності, так і її організованих форм. Небезпечні тенденції поширення серед населення антисоціальних установок та їх реалізація зовні у актах протиправної поведінки потребують невідкладного реагування на них з боку компетентних державних органів. Тому на перший план виступає проблема ефективності боротьби із злочинністю.

У сучасних умовах боротьби зі злочинністю законодавець повинен усвідомлювати, що досягненню завдань кримінально-правової охорони особи, суспільства, держави сприяє як практика невідворотності і посилення суворості примусових заходів, так і практика повної відмови від кримінальної репресії у певних, визначених Законом, випадках. На це вказують основні напрями розвитку національного законодавства і світової кримінально-правової політики. Як показує аналіз основних тенденцій світової кримінальної політики, проведений ООН, характерною рисою сучасних систем правосуддя є «процес вибування» кримінальних справ у зв'язку з їх закриттям ще в досудовому провадженні. При цьому, залишаючи поза увагою різні процедури здійснення даного інституту в різних країнах, його юридична сутність залишається в більшості з них тією ж самою - закриття кримінальних справ за наявності факту вчинення злочину. Державний примус - вимушений, крайній засіб впливу на осіб, що порушили кримінальний Закон. Основним напрямом світової кримінальної політики, як зазначають І.Я. Козаченко та З.А. Незнамова, виходячи з принципів гуманізму, диференціації та індивідуалізації відповідальності, є виправлення злочинця (якщо для цього є реальна можливість) без реалізації заходів кримінально-правового впливу.

На думку В.Н. Кудрявцева та А.В. Наумова, соціальний досвід показує, що нерідко створюються такі умови, коли для реалізації завдань кримінального законодавства немає потреби, щоб винувата особа зазнала покладення на неї заходів кримінальної відповідальності (в тому числі і покарання). Тому законодавець передбачив випадки, коли за певних умов держава в особі її компетентних органів і посадових осіб, відмовляється від реалізації свого виняткового права на подальше проведення кримінального переслідування осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, і звільняє їх від кримінальної відповідальності, отже, - і від покарання.

Можливість такого звільнення об'єктивно зумовлюється тим, що притягнення до кримінальної відповідальності і призначення покарання не завжди є єдиним і найбільш правильним засобом досягнення цілей виправлення та перевиховання особи, загального та окремого попередження злочинів. П.С. Матишевський, П.П. Андрушко та С.А. Шапченко вважають, що за наявності певних обставин більш ефективним і раціональним інструментом у цьому може стати застосування різних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Крім того, в інституті звільнення від кримінальної відповідальності водночас реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації відповідальності. Це поширюється і на інститут звільнення від покарання.

Одним з найбільш неоднозначних і таких, що не набули єдиних підходів до їх трактування з боку теорії і практики, видів звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, і далі залишається передбачене чинним кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки [16, 347].

Загальновідомо, що діяння, які посягають на суспільні відносини та соціальні блага, які перебувають під охороною кримінального Закону, а також особистість правопорушника не можуть залишатись незмінними, константними величинами. В результаті певних об'єктивних змін соціальної дійсності вони дістають іншу оцінку з боку суспільства хоч їх оцінка з боку права залишається незмінною.

Згідно зі статтею 48 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Щодо понять «вчинення злочину невеликої» або «середньої тяжкості» і «вперше», то вони відповідають розглянутим у другому питанні цієї курсової роботи. Слова «особу ... може бути звільнено» свідчать про дискретний (факультативний) характер застосування цього інституту: остаточне слово про звільнення чи не звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки належить судді.

У статті вказується на дві незалежні одна від одної підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які констатуються на час розслідування або розгляду справи в суді:

1) зміна обстановки, яка обумовлює той факт, що вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність;

2) зміна обстановки, внаслідок чого особа, що вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною.

Страницы: 1, 2, 3