скачать рефераты

МЕНЮ


Житлове право України

Абсолютним правом на житлове помешкання наділений і відказоодержувач. Підставою виникнення цього права є заповідальний відказ. Подібне право виникає і у відчужувана за договором довічного утримання.

Відносними визнаються такі житлові правовідносини, в яких правомочній особі протистоїть у якості зобов'язаних суб'єктів досить визначене коло осіб. Ці суб'єкти повинні вчинити певні дії вчинення або утримання від їх вчинення. Такими відносинами, зокрема, є ті, що виникають із договору купівлі-продажу, найму, безоплатного користування та інші. Наприклад, продавець зобов'язаний передати покупцеві у власність, наймодавець - у користування житло і т. д. Відносні правовідносини виникають і тоді, коли порушуються абсолютні права. При порушенні суб'єктивного права на житло деліквент повинен відшкодувати завдану правомочній особі шкоду. В цих випадках особа, що порушила право іншої, повинна відновити його.

Житлові права можна поділити на речові і зобов'язальні. В основу цієї класифікації покладено об'єкт правовідносин. Речові права передбачають можливість володіти, користуватись, розпоряджатись річчю спираючись на закон. У здійсненні права на житло (річ) правомочний суб'єкт не потребує вчинення активних дій з боку зобов'язаних осіб. До таких відносяться право власника, членів сім'ї власника житла, відказоодержувач та деякі інші правовідносини. Порушене речове право користується особливим захистом - речовим позовом. Серед них можна вказати віндикаційний, негаторний позов та позови про виключення житла з акту опису та зняття арешту, позов про визнання права власності.

Зобов'язальні відносини - це ті, що дають можливість правомочній особі вимагати від зобов'язаної тільки скоєння певної дії: передати житло, сплатити гроші за користування та інше.

В залежності від підстав виникнення житлових правовідносин їх можна класифікувати на договірні і позадоговірні. Договірні передбачають виникнення їх із двостороннього правочину, тобто обов'язковою умовою є співпадання волі, як мінімум, двох сторін. Такими е, наприклад, правовідносини найму, безоплатного користування житлом, дарування. До позадоговірних можна віднести ті, що виникають із одностороннього правочину чи з делікту. Наприклад, право користування житлом відказоодержувача, права членів сім'ї власника житла.

Залежно від змісту права, за допомогою якого особа задовольняє свою житлову потребу, їх можна поділити на право власності, обмежені речові права, право користування (як сплатне, так і безоплатне).

Залежно від способу задоволення потреби у житлі житлові правовідносини можна класифікувати на ті, що задовольняються шляхом будівництва, шляхом придбання у власність, шляхом отримання у користування.

В юридичній літературі можна зустріти й іншу класифікацію.

Як зазначається у правовій літературі, право на житло в механізмі цивільно-правового регулювання має три основні форми реалізації: нормативну, правосуб'єктну і форму суб'єктивного права.

Нормативна форма здійснення права на житло - це ті житлово-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з приводу житла. У цьому зв'язку не можна не відзначити, що право на житло - це, на думку В.П. Грибанова, гарантована законом, а значить і державою можливість задоволення потреби в житлі нужденних громадян різноманітними засобами. Правосуб'єктна форма реалізації представляє собою певний елемент змісту правоздатності та дієздатності громадян. Вона є юридичною передумовою виникнення, зміни та припинення конкретних житлових правовідносин. Суб'єктивна форма здійснення права на житло - це конкретне суб'єктивне право на визначене житло. Воно (право) є елементом змісту відповідних цивільних житлових правовідносин. Коло таких суб'єктивних цивільних прав на житло досить широке і різноманітне у зв'язку з тим, що за законом громадянин може займати його на різних підставах (на правах власника, наймача, користувача, тимчасового мешканця, члена сім'ї та ін.).

Відомо, що поняття «здійснення (реалізація) суб'єктивного права» містить у собі не тільки дії, які слугують задоволенню позитивних інтересів суб'єкта, а і протидію - порушення позитивних прав управомоченої особи. Як відомо, структура змісту суб'єктивного права передбачає наявність можливостей двоякого роду: це правова можливість здійснення певних дій самою правомочною особою та правова можливість правомочної особи вимагати від іншої чинити певні дії або утримуватись від них.

Відповідно до Конституції України громадяни можуть реалізувати своє право на житло шляхом будівництва, набуття у власність або отримання в оренду (найм). В свою чергу, кожний із вказаних способів має свій спектр відносин. Громадянин може задовольнити свою житлову потребу будівництвом через самостійне будівництво індивідуального житлового будинку, через вступ до житлово-будівельного кооперативу, через дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку і т. д. Набути житло у власність особа може шляхом приватизації, спадкування, через укладення цивільно-правових договорів тощо. Отримати житлове помешкання у користування можна за договором найму, безоплатного користування, за заповітом і т. і.

Таким чином, в умовах ринку житла кожен громадянин при здійсненні своїх житлових прав повинен розраховувати на те житлове помешкання, яке він може набути. Але необхідно зазначити, що з урахуванням принципу справедливості, на якому повинні базуватися всі правові стосунки, дія відомого закону природи - «слабкий гине» стосовно даного випадку обмежена Конституцією України.

Здійснення житлового права шляхом протидії порушенню буде розглянуто в цій роботі пізніше.

§6. Житлове право як галузь законодавства, навчальна дисципліна та наука

1. Житлове право як галузь законодавства

Житлове законодавство - це сукупність нормативних актів, що регулюють суспільні відносини по задоволенню потреб громадян у житлі і пов'язані з ними відносини по управлінню житловим фондом, забезпеченню його цілості, експлуатації і ремонту.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний із кардинальним реформуванням житлової сфери. Головним напрямком розвитку житлового законодавства в цих умовах у першу чергу є зміна принципів надання жилих приміщень із державного та громадського житлових фондів, проведення приватизації, створення ринку житла, регулювання відносин власності і т.д. У зв'язку з цим за останні роки почало формуватись нове житлове законодавство, в якому знаходять своє місце і норми, прийняті зі «старого» законодавства.

Однією з основних тенденцій його розвитку є правове забезпечення задоволення житлової потреби громадян не шляхом безоплатного надання квартир (будинків), а через створення умов для будівництва, придбання у власність чи найм (оренду) за свій кошт. Тільки окремі категорії осіб, соціальне незахищені, можуть отримати житлове помешкання від держави, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів безоплатно чи за доступну ціну.

Такий підхід є логічним, виправданим, суспільне справедливим. В умовах ринку житла кожен громадянин повинен при вирішенні житлового питання розраховувати не на безоплатне приміщення, а на те, котре він має можливість придбати. У свою чергу ця можливість визначається розміром винагороди, яку громадянин отримує за свою працю, яка вартість його праці.

Необхідно погодитись і з твердженням, що з точки побудови системи права норми житлового законодавства відносяться до різних галузей права (конституційного, адміністративного, цивільного і т. і.). Регулювання житлових відносин нормами різних галузей прав, без об'єднання їх у самостійну галузь законодавства, теоретично було неможливим здійснити, якщо діяти заради чистоти відособлених галузей. Таке вирішення питання суперечило б факту реальної дійсності.

Систему житлового права створюють різні закони та підзаконні акти. За ступенем своєї сили закони діляться на основні (конституційні) і звичайні. Конституція України є правовим базисом розвитку житлового законодавства. Вона має найвищу силу і пряму дію. Закони, що видаються на основі Конституції України, називаються звичайними законами і створюють самостійну галузь законодавства. Вона ввібрала в собі майже всі норми про договори найму (оренди), безоплатного користування житлом, ряд норм, що стосуються придбання і здійснення речових прав, а також всі норми адміністративного права, що регулюють відносини по управлінню житловим фондом. Необхідно відзначити, що з урахування завдань, які стоять перед державою, підходів до врегулювання житлових відносин такий підхід є доцільним в урегулюванні відносин у житловій сфері.

Основними законодавчими актами, що регулюють житлові відносини в Україні, є Цивільний кодекс УРСР, введений у дію 1 січня 1964 року, та Житловий кодекс України, введений удію 1 січня 1984 року.

Проте вказані Закони не вичерпують усього цивільного законодавства. Після їх прийняття було видано цілий ряд законодавчих актів, що мають велике значення для житлового права і входять до системи законодавства. Сюди відносяться Закони України «Про власність», «Про приватизацію державного житла», «Про заставу» і т. д.

2. Житлове право як навчальна дисципліна та наука

Навчальна дисципліна житлового права - це систематизована певним чином сукупність знань, теорій, ідей, які пояснюють: виникнення житлового права як сукупності нормативних актів і законодавства; призначення їх у суспільстві. Вона складає частину науки житлового права, яка є в тому числі наукою про засоби одержання нових знань, необхідних для подальшого удосконалення житлового права, про правове регулювання суспільних відносин, про засоби ефективності такого регулювання.

Предметом навчальної дисципліни житлового права є саме житлове право, як певна сукупність норм (правил) поведінки, встановленої або санкціонованої нашою державою. Вона розкриває закономірності житлово-правового регулювання суспільних відносин. Результатом такого регулювання є сформоване вчення про житлове право, що складається із системи взаємозалежних і взаємопогоджуваних понять, поглядів, суджень, Ідей, концепцій і теорій. Оскільки норми житлового права втілені в численних актах законодавства України, останні також входять у предмет дисципліни.

Для правильного розуміння змісту житлово-правових норм, виявлення закономірностей їх прийняття і наступного вивчення необхідно мати достатньо глибокі уявлення про ті суспільні відносини, що регулюються нормами житлового права. Так, неможливо одержати правильне уявлення про право сплатного користування житлом без виявлення сутності й змісту відношень договору найму, регульованих цим правом.

У свою чергу в основі будь-яких правовідносин лежать відповідні юридичні факти, вивчення яких також відноситься до завдань навчальної дисципліни.

Для виявлення закономірностей взаємодії правових норм і регульованих ними суспільних відносин важливе значення набуває практика застосування норм житлового права судами, іншими правозастосовчими органами.

У сферу житлово-правової дисципліни входить вивчення житлового права не тільки України, але й інших країн як ближнього, так і дальнього зарубіжжя.

Навчальна дисципліна житлового права - це ще й база, на якій будується вивчення й освоєння її основних положень. Навчальна дисципліна, хоч і пов'язана з законодавством, але не зводиться до простого його коментування. Знання повинні будуватися на міцному фундаменті, на теоретичних концепціях і повинні сприяти юридичному мисленню, не повинні обмежуватися матеріалами, що містяться в нормах права та законодавстві.

Виходячи зі сказаного, нами буде розглянуто житлові відносини як приватноправові. Курс житлового права як навчальної дисципліни складається із: вступу, загальної частини, здійснення права на житло шляхом його побудови, шляхом придбання у власність, шляхом отримання у користування, захист житлових прав.

У тих випадках, коли це продиктовано необхідністю об'ємного бачення всієї картини здійснення права на житло розглядаються правовідносини, які хоча і не спрямовані прямо на задоволення житлових потреб громадян, але тісно пов'язані з ними.

§7. Поняття житлового фонду і види житлових фондів

Житло, що знаходиться на території України, утворює житловий фонд нашої держави.

Житловий фонд - сукупність усіх житлових помешкань незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціалізовані будинки, квартири, службові житлові помешкання, інші житлові помешкання в інших будівлях, придатні для проживання.

Необхідно відзначити, що поняття «житловий фонд» не означає, що власником житлового фонду є один суб'єкт -держава. Житлові будинки і житлові помешкання можуть належати різним суб'єктам. Для житлового фонду країни характерна множинність суб'єктів-власників окремих частин цього фонду.

У основі класифікації житлового фонду лежить критерій однорідності правового режиму житла. Це визначає також однорідність правового регулювання суспільних відносин, які залежать від певного засобу, за допомогою якого кожен громадянин реалізує право на житло. Відповідно до цього відбувається отримання житлового помешкання в тому або іншому будинку та встановлюється відповідний режим володіння, користування і розпорядження ним. Традиційно житловий фонд України поділяють на чотири групи.

Житловий фонд містить у собі житлові будинки і житлові помешкання в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд).

Житлові будинки і житлові помешкання, що належать кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям, створюють громадський житловий фонд.

Житлові будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам, віднесені до фонду житлово-будівельних кооперативів.

Житлові будинки, квартири, що належать громадянам на правах приватної власності, створюють приватний житловий фонд.

У житловий фонд не входять нежилі помешкання в житлових будинках, призначені для торгових, побутових і інших потреб непромислового характеру. Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих органів самоврядування, міністерств, державних комітетів, відомств. Реалізація конституційних прав здійснюється шляхом надання громадянам прав на одержання житлового помешкання в ньому або будівництва особистого житла. Реалізуючи свої права, громадяни вступають у житлові правовідносини. Це відносини по володінню, користуванню і розпорядженню житловим помешканням. Зрозуміло, що обсяги цих правомочностей у кожному випадку різні.

§8. Поняття житла та його ознаки

Зараз нормотворчими органами різних рівнів використовується поняття «житло». У той же час єдиного тлумачення цього поняття у законодавстві не наведено. Крім Конституції України, цей термін використовується у «Концепції державної житлової політики», що схвалена Постановою Верховної Ради України від 30.06.95 р. № 2541, у ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.92 р.1, Наказі Держжитлокомунгоспу від 17.10.96 р. № 87 «Про затвердження положення про порядок відшкодування власникам житла витрат на технічне обслуговування внутрішньо будинкових мереж і обладнання житлового фонду та збирання платежів з населення». Саме це поняття використовується також у перспективному законодавстві, зокрема у ст. ст. 382, 688 та інших проекту ЦК України.

Поряд з поняттям «житло» вживаються також інші. Наприклад, у ст. 227 ЦК УРСР йдеться про відчуження житлового будинку. Але з приватизацією значної частини державного житлового фонду з'явилася можливість відчужувати також квартири у багатоквартирних будинках, житлову площу у будинках як з житловими, так і з нежилими приміщеннями та окремі кімнати в квартирі, що знаходиться в загальній приватній власності. При буквальному ж тлумаченні терміну «житловий будинок» незрозуміле, чи розповсюджується ст. 227 ЦК УРСР на все це житло. Якщо ні, то власники квартир в багатоквартирних будинках виявляються в більш привілейованому становищі, ніж власники житлових будинків. Адже перші ніби мають можливість зареєструвати договір на відчуження житла також на біржі, а другі - тільки посвідчити у нотаріуса. Але тут доречним є застосування історичного методу. ЦК УРСР був прийнятий ще у 1963 році, коли договори на відчуження житла укладалися переважно з житловими будинками, що були в особистій власності громадян. На той момент відчуження квартир було неможливе, оскільки вони не перебували в приватному житловому фонді. Тому стає зрозумілим, що в зв'язку з розширенням предмету житлових правовідносин необхідною є зміна, зокрема у ст. 227 ЦК УРСР, словосполучення «житловий будинок» на більш узагальнююче поняття «житло». Крім того, у ст. 6 ЖК і далі вживається поняття «житлове приміщення», але воно також не без недоліків. Адже в житловому приміщенні знаходяться і нежилі приміщення, що також його складають (комори, балкони, лоджії тощо), а це породжує деяку колізію понять.

Тому вважаємо, що саме використання поняття «житло» у нормативних актах останнім часом не є випадковим, та воно потребує теоретичного визначення. З аналізу нормативних актів та практики вживання, що склалися, пропонуємо наступне формулювання поняття «житло». Житло -це квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в квартирах чи одноквартирних будинках, а також інші приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання людей, що завершені будівництвом та віднесені у встановленому порядку до житлового фонду.

Запропоноване визначення поняття «житло» містить у собі найбільш розповсюджені зараз об'єкти житлового фонду - квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в квартирах чи одноквартирних будинках. Але будь-яке визначення повинно мати універсальний характер. Відповідно до цього, з одного боку, не виключено, що законодавець за певних умов дозволить відносити до житлового фонду також інші приміщення, що зараз не знаходяться у ньому (наприклад, дачі). З іншого боку, у період гострої потреби в житлі зустрічаються випадки, коли житло розміщується в нежилих за своїм функціональним призначенням приміщеннях. Наприклад, у Кримській астрономічній обсерваторії співробітники проживають в окремих кімнатах і квартирах, розташованих безпосередньо в приміщенні обсерваторії. Саме з цих міркувань нами у поняття житло було впроваджено словосполучення «інші приміщення».

Із запропонованого поняття житла можна виділити його ознаки. Першою ознакою житла є те, що це певне приміщення. Будь-якому житлу в об'єктивному смислі притаманно те, що це певна будівельна споруда чи її частина. Воно має стіни, перекриття, підлогу, стелю, дах. Більше того, житло-це споруда капітального типу. Це зумовлено певними санітарними та технічними нормами, що пред'являються до житла та в найбільш загальному вигляді закріплені у ЖК. Безперечно, особа, яка проживає у чистому полі, може вважати його своїм житлом. Але це є суб'єктивне поняття житла і воно не охоплюється правовим регулюванням житлових відносин, тому не включено до поняття житла, що розглядається нами. Друге. Житлом є не будь-яке приміщення, а саме таке, що призначено для постійного чи тимчасового проживання людей. Основна відмінність житла від нежилих будівель полягає у різному їх призначенні. Перші призначені для постійного чи тимчасового проживання громадян (ст. 6 ЖК). Інші використовуються для потреб промислового характеру, як об'єкти інфраструктури, адміністративні заклади тощо. Призначення будь-якої будівлі визначається у технічному паспорті будівлі чи споруди, що ведеться за даними технічної інвентаризації. До житла, через його призначення, пред'являються спеціальні вимоги щодо санітарно-технічного стану. У разі порушення цього стану житла та неможливості його відновлення таке житло підлягає зносу чи переведенню у нежилий фонд. Це регламентоване «Положенням про обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків та жилих приміщень непридатними для проживання», яке затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 26.05.84р. № 1891.

Житло завжди має цільове призначення. Воно розраховане саме для проживання людей. Це закріплено у ст. 6 ЖК. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Третя ознака житла полягає у тому, що споруда повинна бути завершеною будівництвом. Якщо споруда не є завершеною будівництвом, це вже не житло, а незавершений будівництвом будинок. Про те, що будівництво є завершеним, зокрема, свідчить акт державної комісії про прийняття споруди в експлуатацію.

Четверта ознака житла - приміщення повинно у встановленому порядку бути віднесено до житлового фонду.

Про це свідчить інвентаризаційна справа, яка ведеться на кожен з об'єктів житлового фонду. Крім того, у довідці-характеристиці БТІ, що є одним з необхідних документів при відчуженні житла, вказується, чи віднесена нерухомість до житлового фонду. Ст. 4 ЖК встановлює, що житлові будинки, а також жилі приміщення в інших спорудах, що знаходяться на території нашої країни, створюють житловий фонд. До житлового фонду не входять нежилі приміщення у житлових будинках, що призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Отже, окреслення на понятійному рівні терміну «житло» сприятиме єдиному вживанню та систематизації термінології у житлових правовідносинах. Цей термін є найбільш уніфікованим поряд з іншими термінами, що також вживаються: «житловий будинок», «житлове приміщення» тощо та охоплює усі існуючи об'єкти житлового фонду. Виділення ознак житла дозволяє безпомилково визначити цей об'єкт права серед інших з урахуванням притаманних йому специфічних якостей.

Страницы: 1, 2


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.