Товарознавча експертиза якості жіночого шкіряного взуття вітчизняного виробництва на матеріалах магазину "Каблучок" м. Полтави

г) видом і кольором матеріалу підошви, який повинен гармоніювати зі всією конструкцією заготовки;

д) виразністю, яскравістю й охайністю нанесення маркування.

Ергономічні властивості - це насамперед зручність у користуванні взуттям.

Зручність - складний комплекс показників, на який впливають внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду задника, пружність підноска, гігієнічні властивості - волого- і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке чищення. Крім того взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може виникнути у зв'язку з широким використанням полімерних матеріалів.

Внутрішня форма і розміри взуття залежать від форми і розмірів затяжних копилів. У процесі розробки копилів враховують результати масового обміру основних параметрів стопи споживачів у різних регіонах, ступінь допустимого стискування стопи взуттям. При навантаженні стопи збільшується в довжину на 1 - 3 мм, ширину - на 1 - 7 мм, в обхваті в пучках - на 4 - 12 мм. Тиск на тильну поверхню стопи повинен бути мінімальним.

На внутрішню форму та розміри взуття значно впливає товщина і жорсткість матеріалів верху. Під час проектування взуття з тонких гнучких матеріалів (наприклад шкір хромового дублення) внутрішні поперечні розміри (об'ємні) дещо зменшують порівняно з обхватом стопи. Навпаки, для взуття з верхом із юхти поперечні розміри проектуються з припуском, порівняно з розміром стопи оскільки її заготовка гірше облягає ногу, а саме взуття, як правило, одягають на товсті шкарпетки і панчохи.

Із внутрішньою формою і розміром пов'язані й зовнішні розміри параметрів взуття, їх форма і зовнішній вигляд. Хоча внутрішня форма і розміри обґрунтовані, однак бувають випадки, коли втручається мода. Залежно від її напрямків і коливань відбувається відхилення форми та розмірів носкової частини від норми - сильно звужена і витягнута або сильно розширена. П'ятково-геленочна частина уніфікована, тобто має досить визначену форму і розміри для взуття одного виду, розміру, повноти.

Форма п'яткової частини взуття залежить від висоти каблука. За даними Ю.П. Зибіна, висота підйому п'ятки стопи у взутті повинна бути в межах 20 - 40 мм. Відсутність каблука (набійки) допускається лише в спортивному взутті, для повсякденного взуття це недопустимо, оскільки можливий розвиток плоскостопості. Крім того, при великому підйомі п'яткової частини (більше 40 мм) значне навантаження припадає на передню частину стопи, тобто на її схил, що може призвести до його опускання.

Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амортизаційні властивості. Під час експлуатації жорсткого взуття з'являються больові відчуття від тертя та інші неприємні ефекти.

Одночасно з максимальною гнучкістю конструкції шкіряне взуття повинне мати жорсткі задники та пружні підноски. М'які задники для взуття недопустимі, оскільки вони осідають і зношуються. Без жорстких задників виготовляють окремі види спортивного взуття та дорожні туфлі.

На зручність взуття впливає характер застібки, а також фрикційні властивості його низу. Взуття не повинне ковзатися. Ковзання спостерігається у взутті з підошвами з полімерних матеріалів непористої структури з гладкою, не рифленою поверхнею [8].

Серед комплексу гігієнічних властивостей, що визначають температуру і вологість внутрівзуттєвого простору, тобто мікроклімат взуття, необхідно відзначити волого обмін. Взуття, з одного боку, повинне сприяти виходу поту назовні, а з іншого - мати вологозахисні властивості.

Для взуття весняно-осіннього і зимового призначення, зокрема юхтових чобіт, напівчобіт і черевиків, надзвичайно важливими є волого- і теплозахисні властивості.

Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взуття чинити опір надмірній тепловіддачі від стопи у зовнішнє середовище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високо пористої структури або за рахунок конструкції. Високі теплозахисні властивості характерні для взуття, в якому для вкладних устілок використовують фетр або повсть, для між підкладок під деталі для верху - сітчасті матеріали, а для підошов - гуми пористої структури.

Матеріали для утеплення взуття, особливо весінньо-осіннього призначення, повинні мати вологозахисні властивості. Пористі гумові підошви, що не поглинають вологу, мають переваги над підошвами зі шкіри.

Здатність матеріалів для взуття до газо- і повітрообміну не має великого значення, оскільки вона забезпечується за рахунок конструкції, тобто нещільного прилягання до ноги, наявності перфорацій, просічок.

Надійність взуття полягає в збереженості, довговічності, ремонтопридатності.

Збереженість - незмінність властивостей взуття в процесі транспортування і зберігання.

Довговічність характеризується терміном експлуатації до повного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуванням розуміють неможливість товару задовольняти потреби споживача внаслідок пониження рівня споживних властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування - непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання.

Довговічність взуття залежить від конструкції в цілому і окремих деталей верху, низу, зносостійкості матеріалів, з яких викроєні деталі, комбінацій матеріалів, що застосовуються, міцності клейових, ниткових, гвинто-цвяхових та інших швів. На довговічність впливають деякі приховані дефекти.

Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонт є малоефективним, якщо підошва у взутті сандального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки платформи при строчечно-клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі кріплення тощо.

Для визначення надійності і довговічності окремих елементів взуття розроблено систему показників.

Споживні властивості взуття формуються в процесі розробки конструкції і моделі, залежать від точності виконання технологічних операцій, ретельності обробки взуття, у тому числі й маркування. Проте зручність і довговічність взуття залежить насамперед від тих матеріалів, з яких вони виготовлені. Саме вони визначають і зовнішній вигляд взуття. Таким чином, експертизу якості шкіряного взуття проводять за комплексом одиничних показників.

4. ВИВЧЕННЯ ДЕФЕКТІВ ЖІНОЧОГО ШКІРЯНОГО ВЗУТТЯ

Класифікація дефектів. Залежно від характеру і мети діяльності дефекти розподіляються і групуються за різними ознаками.

За характером впливу на якість взуття розрізняють дефекти функціональні і зовнішнього вигляду. Функціональні дефекти позначаються на функціях і надійності взуття, а дефекти зовнішнього вигляду впливають на естетичні властивості [6-8].

За ступенем впливу на якість дефекти оцінюють як критичні, значні й незначні. Критичними вважаються дефекти, наявність яких не дозволяє використовувати взуття за призначенням. Такими є дефекти, неприпустимі для певної групи взуття. Наприклад значна деформація деталей, особливо носків і задників, сильно виражені горбики і виступи скріплювачів на устілці, відставання і розшарування деталей, складки на підкладці, механічні пошкодження.

До значних відносять дефекти, які істотно впливають на рівень функціональності і довговічності взуття, помітно погіршують зовнішній вигляд. Розміри і ступінь вираженості таких дефектів обмежуються стандартами.

Незначні дефекти впливають лише на зовнішній вигляд. Вони виявляються при огляді взуття, але малопомітні при носінні. Якщо в стандартах такі дефекти не названі серед допустимих, то вони повинні бути усунені.

Знання дефектів серед визначених груп полегшує сортування взуття.

За характером розташування дефекти розподіляють на поодинокі (відособлені), місцеві й розповсюджені.

За можливістю виявлення дефекти бувають явні і приховані. Для виявлення явного дефекту в нормативних документах передбачені відповідні правила, методи та засоби. Приховані дефекти виявляються в процесі експлуатації взуття. Для їх виявлення передбачено гарантійні терміни носіння.

За можливістю кількісного вираження дефекти бувають вимірювані й не вимірювані. Вимірювані дефекти виражаються одиницями довжини або площі.

Для прийняття рішення за результатами контролю якості розрізняють дефекти усувні і неусувні. До усувних відносяться дефекти, усунення яких технічно можливе й економічно доцільне.

За стадіями виникнення дефекти розподіляються на перед виробничі, що виникають при моделюванні і проектуванні (неправильний вибір копилів за розмірами, повнотами і фасонами, нераціональна конструкція взуття), виробничі і після виробничі, що виникають на стадіях транспортування, зберігання і реалізації взуття. Визначення стадій і причин виникнення дефектів дозволяє керувати якістю, обґрунтувати пропозиції щодо її підвищення.

Основні причини виникнення дефектів такі: не технологічність конструкції, недоброякісність матеріалів, незадовільна робота устаткування, порушення технологічного й організаційного режиму, правил пакування, транспортування й зберігання.

Не технологічність конструкції виявляється в розриві заготовок під час формування або знімання взуття з копилів, утворення складок надлишків підкладки, руйнування швів, що з'єднують настрочені берці з союзкою, під час носіння взуття.

Наявність дефектів матеріалів і деталей пояснюється недостатнім контролем, наявністю прихованих дефектів. Порушення технології може виявлятися у невиконанні передбачених операцій, порушенні нормативів і режимів виконання. Незадовільна робота устаткування також є причиною численних дефектів складання заготовок, кріплення деталей низу, опорядження. Різноманітні дефекти можуть виникати через порушення організаційного режиму: неузгодженості швидкості руху конвеєра і пропускної спроможності устаткування, несвоєчасного забезпечення матеріалами, вузлами і фурнітурою згідно зі зразками-еталонами, порушення режиму роботи тощо.

Для вивчення дефектів найдоцільніше розглянути їх у логічній послідовності за стадіями виникнення.

Дефекти розкроювання матеріалів, обробки деталей і складання заготовок. Неправильно викроєна деталь - викроювання деталі без врахування напряму мінімальної тягучості і наявність неприпустимих дефектів матеріалів.

Невідповідність контуру деталей шаблону - відхилення ліній контуру деталей від контору шаблону, нерівні краї деталей, задирки.

Непарність однойменних деталей - розбіжності між деталями за товщиною, щільністю, мереєю, відтінком кольору, іншими ознаками.

Деформація країв деталей - зміни параметрів країв деталей заготовки в наслідок їх неправильної обробки.

Неправильно розташовані (з'єднані) деталі - зміщення деталей заготовки і оздоблень при їх взаємному розташуванні перед кріпленням: перекіс, різна довжина, ширина і висота в парі носків, союзок, берців, язичків, задників тощо.

Неправильна перфорація - зміщення, не наскрізна або неточно виконана перфорація на деталях верху порівняно з шаблоном.

Неправильно нанесений візерунок - зміщення або нечітке нанесення візерунка на деталі.

Недостатнє тиснення матеріалу - відмінність кольору, глибини і яскравості тиснення заготовки.

Пропуск стібка - відсутність стібка, тобто переплетення котушкової і шпульної ниток у місці проколу деталей голкою.

Повторний шов - повторення частини шва, що погіршує зовнішній вигляд і знижує міцність деталей.

Зміщення стрічки - проходження строчки в неустановленому місці.

Звалювання стрічки - зміщення строчки на край настрочуваної деталі.

Співпадання суміжних строчок - перетинання паралельних строчок, що знижує міцність деталей і погіршує зовнішній вигляд.

Невтягнута стрічка - недостатня щільність з'єднання деталей внаслідок слабкого натягу ниток.

При з'єднанні деталей на швейних машинах можуть виникнути петлі, вузли, зморшкуватість деталей по лінії стрічки, відтяжка строчок, перекіс і неправильність строчок, просічка матеріалу деталей строчкою, відтяжка строчок, перекіс і несиметричність блочків, звалювання окантовки з обстрочених деталей, виступання підкладки по верхньому канту.

При безниткових методах складання заготовки можуть виникнути такі дефекти: розплавлення зварювання деталей, наскрізний пробій деталей по лінії з'єднання, просічка матеріалу по лінії тиснення, нерівні (рвані) краї деталей, розшарування клейового шва, відшарування лицьового покриття, нечітке тиснення строчки і нерівномірне розташування імітуючої строчки від краю деталей.

Дефекти формування заготовок. Неправильно вклеєний підносок - перекіс і різна довжина підносків у парі, м'який підносок, що втрачає форму, нерівності на поверхні носка, загнуті всередину краї підноска.

Вилягання країв підноска - наявність видимого краю підноска на союзці.

Неправильно вклеєний задник - невідповідність висоти задника нормативам, різна висота задників у парі, різна довжина крил у задника, місцеве відставання деталей верху від задника, не приклеєна підкладка, м'які задники, нерівності на поверхні деталі, що закриває задник, розведені крила задника, вилягання країв задника.

Погане формування п'яткової чи носкової частини - наявність горбиків, зморшок, складок по грані сліду.

Неправильне надягання заготовки на копил є причиною таких дефектів: перекіс заднього зовнішнього ременя (шва), перекіс переднього ременя або шва, що з'єднує напівсоюзки, перекіс і різна ширина відкритої носкової частини літніх туфель, зміщення шийки переда відносно осьової лінії сліду взуття, різна висота берців, халяв, задників і задинок у парі, несиметричність декоративних прикрас.

До дефектів формування заготовок також відносять: розриви і тріщини на деталях верху і підкладки, зморшки на деталях верху, зморшки і складки на підкладці, забруднення підкладки, нерівності на обтягнутих платформах і каблуках, неправильна і різна у парі форма носків і п'яткової частини.

Дефекти кріплення деталей низу. Недостатня стійкість геленкової частини може бути викликана застосуванням недоброякісних, вкорочених геленків або таких, що не відповідають профілю геленкової частини копила.

Вилягання грані устілки - наявність видимої грані устілки на боковій поверхні верху взуття.

Деформація сліду підошви - зміна форми сліду підошви відносно форми сліду копила.

Невідповідність простилки - невідповідність форми або розмірів простилки заповнюваному нею заглиблення.

Горбики і западини - на поверхні устілки, опуклість або ввігнутість підошви, нерівномірне простилання сліду внаслідок неправильності.

Вилягання складок затяжного пруга - деформація підошви на ділянках складок.

Строчіння повз порізки - розташування строчки поза заглибленням по контуру підошви. Підошва, устілка або рант перебиті строчкою - пошкодження деталей внаслідок надмірної частоти стібків.

Щілини між деталями низу - помітні з боку урізу ділянки нещільного з'єднання деталей.

Відхилення ходової поверхні каблука від горизонтальної площини - зазор між гранню каблука і горизонтальною площиною.

Неправильно скуйовджений затяжний пруг - скуйовдження вище грані сліду у вигляді зі знятим лицьовим шаром на деталях верху вище грані підошви.

Зміщення підошви - неправильне накладання підошви на слід взуття перед кріпленням.

Не приклеєна підошва (каблук, набійка) - місцеве розшарування деталей низу.

Звужений крокуль - неповне закривання фронтальної поверхні каблука язичком (кроку лем) підошви.

Спалювання верху - порушення цілісності або зниження міцності заготовки внаслідок термічного руйнування по лінії дотику з напів-матрицями прес-форми при кріпленні підошви методом пресової вулканізації. Западини раковини - заглиблення на поверхні деталей.

Пузир (булька) - закрита порожнина всередині або на поверхні деталей низу.

Недолив - ділянка на різних частинах деталей низу взуття литтєвого методу кріплення , на яких відсутній використаний для лиття матеріал.

Задирка - надлишковий об'єм матеріалу, витисненого з прес-форми.

Недопресовка - нечіткість контурів і візерунка деталей низу внаслідок недостатньої товщини або пластичності заготовки з полімерного матеріалу або гумової суміші під час пресування пуансоном.

Різна довжина, товщина, ширина підошов - різниця в лінійних розмірах підошов на ідентичних ділянках пари взуття.

Деформація ранта - зміна форми ранта за висотою, шириною, контуром. Вкорочення ранта - недостатня протяжність швів, що прикріплюють рант до губи і підошву до ранта, не досягаючих рівня граней каблука. Неправильно з'єднані кінці ранта - наявність щілин, напусків і деформації кінців ранта.

Неправильне пристрочування підошов - викривлення строчки, нерівномірна частота стібків, вузли, петлі й обрив ниток, повторна строчка, не втягнута строчка тощо.

Скупченість скріплювачів - часте розташування скріплювачів (цвяхів, гвинтів), що знижує міцність деталей низу. Недостатнє втоплення голівок цвяхів - виступання цвяхів над площиною поверхні підошви.

Нерівномірне розташування скріплювачів - різна відстань між центрами скріплювачів по лінії кріплення.

Виступаючі скріплювачі - наявність виступаючих кінців скріплювачів над поверхнею устілки.

До дефектів цвяхового методу кріплення також відносяться: не проходження цвяхів через устілку, проходження повз устілки або потрапляння в край устілки, сліди повторного кріплення, додаткове кріплення.

Неправильне кріплення каблука - непарність каблуків за розмірами (висотою, шириною, довжиною), кольором і відтінком, зміщення відносно грані сліду.

Дефекти опорядження. Вихопини під час фрезерування і шліфування урізу підошов і каблуків. Хвилястість урізу - заглиблення на окремих ділянках урізу, що порушують плавність ліній контуру.

Виступання грані устілки за грань підошви - звуження на окремих ділянках або вкорочена підошва щодо грані устілки внаслідок неправильного фрезерування урізу або накладання підошви.

Різна ширина ранта (полички підошви) - різниця в ширині ділянки ранта (підошви), вступаючих за грань сліду, на ідентичних ділянках півпари, невідповідність контура підошви контуру сліду.

Страницы: 1, 2, 3