Аналіз та прогнозування ринку праці

Офіційна статистика це теж засвідчує. За даними Держкомстату, кількість громадян, які перебували на обліку в службах зайнятості, у грудні минулого року становила 876,2 тис. Проте вже у січні цього року Україну накрила друга хвиля скорочень - на 30 січня кількість безробітних сягнула 930 тисяч. Щоправда, за перші два тижні лютого скорочення ніби призупинились. "Приріст" становив лише 1,9 тисячі. Але схоже на те, що це - тимчасове затишшя перед новою "бурею". Адже розвиток загально-економічної та політичної ситуації в країні підштовхує саме до таких висновків.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у березні 2010р. порівняно з лютим п.р, зріс на 1,9 в.п. та становив 6,4%. Найбільше зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалось у м. Києві та Кіровоградській області (дивись таблицю 1)

Сьогодні ринок праці начебто завмер, але таке відчуття, що ми напередодні другої хвилі.

Пояснюється це значною кількістю людей – 1 млн. 700 тис. осіб, – що перебувають у стані латентного безробіття, сидячи у безстрокових відпустках чи працюючи неповний день або тиждень. За даними Держкомстату, у грудні у режимі неповної зайнятості працювало 928 тис. чоловік, а у неоплачуваних адміністративних відпустках перебувало 829 тис. чоловік.

За прогнозами, сформованими на основі методології Міжнародної організації праці, у 2010 році рівень безробіття в Україні сягне 9%. Без роботи залишаться близько 3 млн. чоловік.

Таблиця 1

Статистичні дані по безробіттю в Україні, (тис. осіб)

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просування того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки передпенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.

Сучасна економічна наука довела, що на стан зайнятості населення справляють безпосередній вплив на процентні ставки по кредитах та депозитах, інвестиційна активність суб’єктів підприємництва, система оподаткування тощо. Усе це підкреслює значення вивчення закономірностей організації робочих місць і функціонування ринку праці в тісному взаємозв’язку з вказаними економічними явищами.

Знизився інтелектуальний потенціал України, який визначає її роль і місце у світовому «табелі про ранги». Виходячи з зазначеного, для організації робочих місць і підвищення рівня зайнятості населення головним є розвиток промисловості, яка має базуватися на нових технологіях з урахуванням вимог часу, а для цього потрібні капітальні вкладення.

2.2 Аналіз ринку праці в народному господарстві

Згідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови, „становлення” – це філософська категорія, що відображає процес діалектичного переходу від одного ступеня розвитку до іншого як момент взаємоперетворення протилежних, а водночас взаємопов’язаних моментів розвитку – виникнення і зникнення; формування когось, чогось у процесі розвитку. Звідси „розвиток” – це процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого.

Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні – до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар’єром економічного зростання.

Чисельність та віковий склад економічно активного населення.Зрушення вікової структури і їх вплив на ринок праці. Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними масштабами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні економічної активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі – для Тернопільської, Чернівецької та Ів.-Франківської областей.

Загальна чисельність економічно активного населення останніми роками залишається практитчно незмінною, однак високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п’ята економічно активна особа – старша 50 років, а кожна чотирнадцята – старше працездатного віку) створює певні перешкоди для нормализації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.

Особливо гострою є проблема старіння робочої сили у сільській місцевості, передусім у Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській областях. Це може стати непереборним бар’єром розвитку нових відносин у аграрному секторі цих регіонів.

Освітня та професійна підготовка робочої сили. Якість підготовки робочої сили має першочергове значення саме у період економічного зростання в зв’язку з необхідністю запровадження нових технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому контексті слід позитивно оцінити невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів (відповідно на 36,2 та 43,6%), обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей. Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому, протягом останніх років обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася. [19].

Таким чином, нажаль, здобуття вищої освіти в Україні не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З другого – якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, які висуваються з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидкими економічними зрушеннями, зокрема економічним піднесенням. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої підготовки робочої сили необхідно запроваджувати систему освіти протягом всього трудового життя.

Після тривалого скорочення стабілізувалися обсяги підготовки кваліфікованих робітників у системі професійно-технічної освіти. Є позитивні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти, зорієнтованих насамперед на підготовку спеціалістів для аграрного сектору економіки. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об’єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, а отже, нагальною потребою стає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. Аналіз і прогноз потреби в робочій силі за професіями та рівнями кваліфікації має стати дієвим інструментом реформування системи професійної підготЗовнішня трудова міграція. При обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України, передусім у віці 20-49 років, стають трудовими мігрантами. Понад 80% учасників трудових міграцій не мали постійної роботи в Україні і ще 7% перебували в неоплачуваних відпустках отримання можливостей роботи за кордоном хронологічно збіглося з початком економічного спаду і стало засобом поліпшення не тільки економічного становища, а й соціального статусу, особливо у сільській місцевості та невеликих містах західних регіонів. Не змінилася на краще ситуація з працевлаштуванням і з початком економічного зростання. Понад те, за оцінками Нацбанку, обсяги переказів заробітної плати робітників, які працюють за кордоном менше 1 року, останніми роками збільшилися у 2,2 рази, а тих, хто працює за кордоном більше 1 року, – вдвічі. Тимчасові поїздки українських громадян за кордон стали об’єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем, масштаби якого, за оцінками, становлять близько 2 млн. осіб на рік. При цьому за сприянням офіційних посередників за кордоном працевлаштовано лише трохи більше 40 тис. осіб. Водночас, виходячи з фінансових потоків, зменшується зайнятість іноземної робочої сили в Україні.

Найчастіше трудовими мігрантами стають особи з професійно-технічною та повною середньою освітою. Малоосвічені люди через низьку кваліфікацію мають заздалегідь невеликі шанси працевлаштування за кордоном, а високоосвічені прошарки менше зацікавлені в цьому через кращі можливості працевлаштування в Україні. Українські трудові мігранти-чоловіки зайняті переважно малокваліфікованою працею, зокрема на будівництві, сільськогосподарських роботах тощо. Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Загалом наші співгромадяни займаються переважно роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні.

Основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів є Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-15%), Італія (майже 10%), Португалія (4-6%). У цілому понад 90% загального потоку трудових мігрантів припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Словакія, Чехія, Угорщина) та держави Південної Європи.

Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить у середньому близько шести місяців. Оскільки в трудових міграціях бере участь майже 10% економічно активного населення, то пропозиція робочої сили громадян України за межами нашої держави складає 5% від загальної пропозиції робочої сили. Таким чином, сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.

Ситуація, ймовірно, істотно зміниться вже найближчим часом у зв’язку зі вступом до ЄС західних сусідів України. Поліпшення можливостей зайнятості в країнах Південної Європи (Португалія, Греція) не компенсує втрати таких можливостей у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині. Менше 10% колишніх трудових мігрантів відкриває в Україні власну справу, і лише окремі особи створюють робочі місця для найманих працівників – переважна частина після повернення працює за наймом. Отже, ймовірне зменшення масштабів трудової міграції викличе певне посилення навантаження на вітчизняний ринок праці.

Отже, основними проблемами у сфері пропозиції робочої сили є:

а) невідповідність потребам економіки за професійно-кваліфікаційними ознаками;

б) високий рівень старіння, насамперед у сільській місцевості;

в) „вимивання” через трудову міграцію прошарку населення із середнім рівнем кваліфікації, але високою економічною активністю. [18].

2.3 Аналіз ситуації в загальному секторі та в секторі молодих спеціалістів без досвіду роботи

Дані аналізу ринку праці України за регіонами знаходяться в таблиці 2. З таблиці видно, що найбільша кількість вільних робочих місць (вакансій) зосереджена в найбільших містах – Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Харкові. Безперечним лідером за кількістю вакансій є Київ – в _анному місті знаходиться 65% пропозицій роботодавців. Відповідно кількості вакансій в містах Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Харкові найбільшою є і кількість шукачів роботи. І знову місто Київ виступає лідером – в ньому зосереджено 86% осіб, що шукають роботу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5