Нові тенденції і прикладні аспекти інженерії знань

Можливості конструкта обмежені. Вони можуть бути застосовані тільки до деяких об’єктів. Це знайшло своє віддзеркалення в понятті «діапазону придатності» конструкта. Англійські психологи Франселла і Банністер вважають правило «діапазону придатності» відмінною рисою техніки репертуарних решіток. Під діапазоном придатності можна розуміти область уявлень людини про світ, поняття якої можна співвіднести з конкретною референтною віссю конструкта, що виділявся. Психологічно осмислений результат вийде тільки в тому випадку, якщо елементи, використовувані в репертуарних решітках; потраплятимуть в «діапазон придатності» конструктів випробовуваного.

Конструкти – не ізольовані утворення. Вони взаємодіють один з одним, причому характер цієї взаємодії не випадковий, а має цілісний системний характер.

В процесі заповнення репертуарних решіток випробовуваний повинен оцінити кожен об’єкт по кожному конструкту або іншим чином поставити у відповідність елементи конструктам.

Визначення репертуару означає, що елементи вибираються за певними правилами так, щоб вони відповідали певній області і всі разом були зв’язані смисловим чином (контекстом) аналогічно репертуару ролей в п’єсі. Передбачається, що, змінюючи репертуар елементів, можна «настроювати» методики на виявлення конструктів різних рівнів спільності і що відносяться до різних систем.

При перекладі з англійської мови термін матриця не використовується, оскільки репертуарні решітки не завжди є матрицею в точному значенні цього терміну: у ній на перетині рядків і стовпців не обов’язково стоять числа, не завжди витримується прямокутний формат, рядки можуть бути різної довжини.

Другий зміст цього визначення полягає в тому, що в техніці репертуарних решіток часто елементи задаються у вигляді узагальнених інструкцій, репертуару ролей, на місце яких кожна конкретна людина в думках підставляє своїх знайомих людей або конкретні предмети, якщо як елементи задані назви предметів.

Репертуарні решітки краще вважати специфічним різновидом структурованого інтерв’ю. Зазвичай ми досліджуємо систему конструктів іншої людини в ході розмови з нею. В процесі бесіди ми поступово починаємо розуміти, як вона бачить світ, що з чим пов’язане, що з чого виходить, що для чого важливе, а що ні, як вона оцінює інших людей, події і ситуації.

Решітки формалізують цей процес і дають математичне обґрунтування зв’язків між конструктами певної людини, дозволяють детальніше вивчити окремі підсистеми конструктів, помітити індивідуальне, специфічне у структурі й змісті світогляду людини.

Важливе положення техніки репертуарних решіток: орієнтація на виявлення власних конструктів випробовуваного, а не нав’язування їх йому ззовні.

Гнучкість і ефективність репертуарних решіток, якість і кількість одержуваної інформації роблять їх придатними для вирішення широкого кола завдань. Методики цього типу використовуються в різних галузях практичної діяльності: у педагогіці й соціології, у медицині, рекламі й дизайні. Метод репертуарних решіток виявився ідеально пристосованим для реалізації у вигляді діалогових програм на комп’ютері, що також сприяло його широкому розповсюдженню. Достоїнства й переваги цього методу повністю розкриваються тоді, коли є можливість, здійснивши дослідження, швидко опрацювати результати й проаналізувати їх для того, щоб уже при наступній зустрічі з випробуваним можна було уточнити й перевірити виниклі припущення, скласти й уточнити репертуарні решітки іншого типу, а якщо це необхідно, і доповниш колишню, змінивши репертуар елементів або вибірку конструктів.

2.2 Методи виявлення конструктів. Метод мінімального контексту

Метод мінімального контексту або метод тріад найчастіше використовується для виявлення конструктів. Елементи подаються групами по три. Це мінімальне число, що дозволяє визначити подібність і розходження.

Випробовуваній особі надаються три елементи з усього списку й пропонується назвати яку-небудь важливу якість, за якою два з них подібні між собою й, отже, відмінні від третього. Після того як експериментатор запише відповідь, респондента просять назвати, у чому конкретно полягає відмінність третього елемента від двох інших (якщо випробовуваний не вказав, які саме два елементи були оцінені як подібні між собою, то його просять зробити це). Відповідь на це запитання і являє собою протилежний полюс конструкта. Випробовуваному надається стільки тріад елементів, скільки вважає за потрібне експериментатор. Специфічних правил не існує. Все залежить лише від величини вибірки, тобто від кількості конструктів, що підлягають дослідженню.

Приклад

Є список із назв фруктів. Береться тріада «яблуко-груша-апельсин». Респондент виділяє два подібних об’єкти – «яблуко й груша»; якість, що визначає подібність, «відсутність алергічної реакції в респондента», відмінність третього об’єкта – «алергічність». Так виявлено особистісний конструкт «алергічність/її відсутність».

Інші методи виявлення конструктів

Франселла й Банністер описують методи, які також використовують тріади:

♦       послідовний метод;

♦       метод самоідентифікації;

♦       метод рольової персоніфікації.

У двох останніх методах у тріаду включається елемент «я сам». Келлі запропонував використовувати тріади для виявлення конструктів, оскільки цей метод відбивав його теоретичні уявлення про те, як конструкти вперше виникають. Однак у зв’язку з тим, що у випробовуваного виявляються вже сформовані конструюй, не обов’язково використовувати неодмінно три елементи. Тріада не є єдиним способом виявлення протилежною полюса.

Для виявлення конструктів можна використовувати два елементи (виявлення конструктів за допомогою діод елементів) або більш, ніж три, як це робиться в методі повного контексту. Часто використовуваний метод техніка сходового спускання Хінкла:

ü    конструкти видобувають стандартним методом;

ü    із приводу окремого конструкта задається запитання «До якого полюса цього конструкта ви б хотіли бути віднесені?»;

ü    потім: «Чому Ви віддаєте перевагу цьому полюсу?». «Що протистоїть цьому?».

Таким чином утворюється новий конструкт, більше узагальнений, ніж вихідний.

Процес повторюється, і виділяється ієрархія конструктів.

2.3 Аналіз репертуарних решіток

Аналіз репертуарних решіток дозволяє визначити силу й спрямованість зв’язків між конструктами респондента, виявити найбільш важливі й значимі параметри (глибинні конструкти), що лежать в основі конкретних оцінок і відношень, побудувати цілісну підсистему конструктів, що дозволяє описувати й пророкувати оцінки й відношення людини.

Аналіз одиничних репертуарних решіток

Можна використовувати форму кластерного аналізу для групування конструктів. Цей алгоритм структурує конструюй в лінійний порядок так, що конструкти. які перебувають близько в просторі, також виявляються близькими в порядку. Цей алгоритм має переваги під час демонстрації, тому що подання просто реорганізує решітки, показуючи сусідство конструктів і елементів. Отже, формуються дві матриці: одна – для елементів, інша – для конструктів. Кластери визначаються вибором найбільших значень у цих матрицях тобто найбільш зв’язаних складових матриці доти, поки всі елементи й конструкти не будуть включені в кластери с черево. Програма робить ієрархічну кластеризацію системи конструктів експерта й відображає видобуті знання.

Крім того, для кожного конструкта є чисельні значення в решітках як вектор величин, пов’язаних з розташуванням елементів щодо полюсів цього конструкта. Із нього погляду кожний конструкт може бути зображений як точка в багатомірному просторі, а його площина визначається кількістю пов’язаних з ним елементів. Природною мірою відношення між конструктами с відстанню між ними в цьому багатовимірному просторі. Два конструкти з нульовою відстанню між ними – це конструкти, стосовно яких елементи структуруються однаково. Отже, можна вважати, що вони використовуються однаково. У деякому сенсі – це еквівалентні конструкти.

Для нееквівалентних конструктів можна аналізувати їхні просторові відношення, визначаючи ряд осей як проекцію кожного конструкта на вісь, найбільш віддалену від них, проекцію на другу вісь, пов’язану з відстанями, що залишилися, і т.д. Це метод аналізу головних компонент простору конструктів. Він пов’язаний з факторним аналізом семантичною простору, використаного у вивченні семантичного диференціала. Метод аналізу головних компонент дозволяє подати елементи й конструкти так, що між ними можуть бути виявлені взаємозв’язки. Можна побудувати логічний аналіз репертуарних решіток, використовуючи конструкти як предикати щодо елементів.

Аналіз декількох репертуарних решіток

Досить часто виникає ситуація, коли потрібно зрівняти кілька репертуарних решіток. Аналіз серії репертуарних решіток, заповнюваних тією самою людиною в різні моменти часу, дозволяє стежити за динамікою конструктів і оцінок, будувати траєкторії зміни стану людини в системі його власних суб’єктивних шкал.

Проаналізуємо кілька репертуарних решіток, заповнюваних різними людьми.

Аналіз пар системних конструктів використовується для вимірювання згоди й порозуміння між людьми. Для цього два експерти, що мають різні точки зору, створюють і заповнюють решітки зі спільної області знань. При цьому кожний незалежно від іншого вибирає елементи, виявляє конструкти й оцінює їх. Потім кожний робить дві порожні копії своїх решіток, залишаючи елементи й конструкти без значень їхньої оцінки. Обидві ці решітки заповнюються партнерами. При цьому одна заповнюється так, як він сам собі це уявляє, а друга так, як він уявляє собі заповнення оригінальної решітки її автором. Порівняння пар решіток допомагають досягти згоди й порозуміння між двома людьми. Існують три способи порівняння двох решіток.

1.                 Зчеплення решіток, що мають спільні елементи, і їхня подальше опрацювання одним з описаних алгоритмів так, ніби вони становлять одну більшу решітку. Таким чином можна досліджувати взаємодію ідей через перевірку змішаних кластерів конструктів з різних решіток.

2.                 Цей шлях вимагає наявності двох решіток з однаковими назвами елементів і конструктів і показує розбіжності між ними через вимірювання відстані між тими самими назвами. Результати показують згоду в розумінні й виявляють розходження між двома решітками, заснованими на однакових назвах і конструктах.

3.                 Цей спосіб також використовує дві решітки з однаковими назвами елементів і конструктів. знаходить елементи й конструкти. що змінюються найбільше, й видаляє їх із решіток. Таким чином визначаються базові елементи й конструкти, які показують згоду й порозуміння.

Аналіз груп системних конструктів.

Аналізується серія репертуарних решіток, отриманих від групи людей, що використовували однакові елементи. Порівнюється кожна пара й показується «групова мережа», що відображає зв’язки подібних конструктів усередині групи. Створюються решітки, що відображають конструкти, які розуміються більшістю груп, і це служить підставою для подальшого аналізу. Кожний конструкт, невикористаний у рамках групи, оцінюється за силою зв’язаності з іншими конструктами.

2.4 Автоматизовані методи

Уперше автоматизоване створення репертуарних решіток і видобування з експертів конструктів було реалізовано в системі PLANET. Подальшим розвитком системи PLANET є інтегроване середовище KITTEN, що підтримує ряд методів видобування знань. Д. Буза у системі ETS використав метод репертуарних решіток для виявлення понятійної системи предметної області. Нащадками ETS є система NewETS та інтегроване середовище для видобування експертних знань AQUINAS [19].

Відомо багато прототипів експертних систем, для створення яких використовувалася ETS. Серед них:

Ø    порадник вибору інструментарію для розробників експертних систем;

Ø    консультант з мов програмування;

Ø    аналізатор геологічних даних;

Ø    порадник із налагодження Фортран-програм;

Ø    консультант із систем керування базами даних та ін.

Проте сфера застосування ETS обмежена видобуванням експертних знань для нескладних завдань аналізу, що не вимагають для свого рішення процедурних, каузальних і стратегічних знань.

ETS взаємодіє з експертом у діалоговому режимі: проводить з ним інтерв’ю і допомагає аналізувати створювану базу знань. В архітектурі ETS можуть бути виділені підсистеми:

·                   видобування елементів;

·                   виявлення конструктів;

·                   побудови репертуарних решіток;

·                   побудови графа імплікативних зв’язків;

·                   генерації продукційних правил;

·                   тестування баз знань; корекції баз знань;

·                   генерації баз знань для різних інструментальних засобів створення експертних систем.

У діагностичній системі MORE [20] використано принципи, подібні до тих, які лежать в основі обох описаних вище систем. Тут уперше використано кілька різних стратегій інтерв’ю. Техніка інтерв’ю, використана в MORE, спрямована на виявлення таких сутностей:

♦                   гіпотези – підтвердження яких має своїм результатом діагноз;

♦                   симптоми – спостереження яких наближає наступне прийняття гіпотези;

♦                   умови – деяка множина подій, що не є безпосередньо симптоматичною для якої-небудь гіпотези, але яка може мати діагностичне значення для деяких інших подій;

♦                   зв’язки – з’єднання сутностей;

♦                   шляхи – виділений тип зв’язку, що з’єднує гіпотези із симптомами.

Відповідно до цього в системі використовуються такі стратегії інтерв’ю: диференціація гіпотез, розрізнення симптомів, симптомна обумовленість, розподіл шляху й деякі інші.

Стратегія диференціації гіпотез спрямована на пошук симптомів, які забезпечують точніше розрізнення гіпотез. Найпотужнішими є ті симптоми, які спостерігаються під час однієї події, яку піддають діагностиці.

Стратегія розрізнення симптомів виявляє специфічні характеристики симптому, які, з одного боку, ідентифікують його як наслідок деякої гіпотези, з іншого боку – протиставляють іншим.

Стратегія симптомної обумовленості спрямована на виявлення негативних симптомів, тобто симптомів, відсутність яких має більшу діагностичну вагу, ніж їхня присутність.

Стратегія розподілу шляхів забезпечує знаходження симптоматичних подій, які лежать на шляху до вже знайденого симптому. Якщо такий симптом існує, то він має більше діагностичне значення, ніж знайдений раніше. У системі KRITON [21] для видобування знань використовуються два джерела:

·                   експерт із його знаннями, отриманими на практиці;

·                   книжкові знання, документи, описи, інструкції (ці знання добре структуровані й фіксовані традиційними засобами).

Для видобування знань із першого джерела в KRITON застосовано техніку інтерв’ю, що використовує стратегію репертуарних решіток – розбивання на щаблі. Стратегія розбивання на щаблі спрямована на вияв¬лення спадкової структури предметної області. Акцент робиться на виявленні струкгури родових і видових понять (супертииів). При цьому типи, виявлені на черговому кроці застосування стратегії, стають базисом для подальшого її застосування.

У системі застосований прийом перемикання стратегій: якщо при роботі стратегії репертуарних решіток, надаючи трійки семантично зв’язаних понять, експерт не в змозі назвати ознаку, що відрізняє два з них від третього, система запускає стратегію розбивання на щаблі й, задаючи експертові запитання про поняття, пов’язані з попередніми відношеннями «рід – вид», робить спробу з’ясувати таксономічну структуру цих понять з метою виявлення ознак, що їх розрізняють.

3. Керування знаннями

3.1 Що таке «керування знаннями»?

Поняття «керування знаннями» (KM – Knowledge Management) виникло в середині 90-х років XX ст. у великих корпораціях, де проблеми опрацювання інформації набули особливої гостроти й стали критичними. При цьому стало очевидним, що основним вузьким місцем є опрацювання знань, накопичених фахівцями компанії, тому що саме знання забезпечують переваги над конкурентами. Часто інформації в компаніях накопичено навіть більше, ніж вони здатні опрацювати. Різні компанії намагаються вирішував н це питання по-різному, але при цьому кожна компанія прагне збільшити ефективність опрацювання знань [22].

Ресурси знань розрізняються залежно від галузей індустрії й додатків, але, як правило, включають керівництва, листи, новини, інформацію про замовників, відомості про конкурентів і дані, що нагромадилися в процесі розроблення. Для застосування КМ-систем використовуються різноманітні технології:

ü    електронна пошта;

ü    бази й сховища даних (Data Wharehouse);

ü    системи групової підтримки;

ü    браузери й системи пошуку;

ü    корпоративні мережі й Інтернет;

ü    експертні системи й бази знань; інтелектуальні системи.

Традиційно проектувальники КМ-систем орієнтувалися лише на окремі групи споживачів – головним чином менеджерів. Сучасніші КМ-системи спроектовані вже з розрахунку на цілу організацію.

Сховища даних, які працюють за принципом центрального складу, були одним з перших інструментаріїв KM. Як правило, сховища містять багаторічні версії звичайної бази даних, фізично розташовані в тій самій базі. Коли всі дані утримуються в єдиному сховищі, вивчення зв’язків між окремими елементами може бути більш плідним.

При цьому активи знань можуть перебувати в різних місцях: у базах даних, базах знань, у картотечних блоках, у фахівців і можуть бути розосереджені по всьому підприємству. Занадто часто одна частина підприємства повторює роботу іншої частини просто тому, що неможливо знаходити й використовувати знання, що перебувають в інших частинах підприємства.

Страницы: 1, 2, 3