Сучасні організаційні форми реалізації інновацій
Сучасні венчурні підприємства — це гнучкі, мобільні структури, що
характеризуються високою цілеспрямованою активністю. Це зумовлено особистою
зацікавленістю працівників фірми і партнерів з венчурного бізнесу в прискореній
успішній комерційній реалізації певної ідеї, продукції чи технології. За
темпами доведення розробки до комерційної реалізації з ними не можуть
конкурувати навіть великі промислові підприємства. Саме малі венчурні фірми
дали путівку в життя таким винаходам, як електрографія, вакуумні лампи,
кулькова ручка, реактивний двигун, кольоровий папір тощо. Статистика стверджує,
що життя понад 60% важливих нововведень XX ст. дали венчурні фірми. Саме вони
передають свої розробки експлерентам, патієнтам, комутантам.
Серед вітчизняних підприємств, що створюють інноваційну продукцію, —
науково-технічна компанія «Тест» (Харків), яка є розробником і виготовлювачем
установок для очищення стічної води; науково-технічний центр «Техносистем»
(Дніпропетровськ), що виготовляє установки для оброблення рідких розчинів і
стічних вод з використанням фізико-хімічних перетворень; фірма «Арон» (Київ),
яка розробила обладнання для цілорічного вирощування зеленого корму; мале
підприємство «Комос» (Київ), яке створило нові телевізори з
електронно-променевою трубкою, здатною безвідмовно функціонувати протягом 20
років, та ін.
Попри наявність в Україні деяких сприятливих передумов для розвитку
венчурного бізнесу — велика кількість вчених, наукових шкіл, навчальних
закладів, лабораторій, бібліотек — у цій справі є ще багато проблем, насамперед
через:
— економічну нестабільність, дефіцит фінансових коштів, загрозу інфляції;
—відсутність чіткої державної політики сприяння розвитку венчурного
бізнесу;
— відсутність економічної зацікавленості більшості господарських
суб'єктів у реалізації принципово нових Розробок, нововведень високого
техніко-економічного Рівня;
— нерозвинутість ринку цінних паперів;
— недостатньо продуману податкову політику у сфері стимулювання
діяльності інноваційних підприємств;
—обмеженість правової бази, яка регулює сферу дрібного бізнесу;
— високі відсотки за кредит;
— відсутність інфраструктури венчурного фінансування;
— відсутність конкуренції на внутрішньому ринку науково-технічної
продукції;
— невисоку наукову кваліфікацію бізнесменів. Ринкові суб'єкти
інноваційної діяльності відіграють значну роль у прискоренні економічного зростання країни, здійснюючи
перший крок на шляху реалізації інновацій, беручи на себе основний ризик від їх
упровадження. Завдання держави — підтримати їх у цьому прагненні, створюючи,
зокрема, різноманітні організаційні структури підтримання інноваційного
підприємництва.
Організаційні структури підтримання інноваційного підприємництва
У створенні інновацій та їх практичному застосуванні значну роль відіграє
малий бізнес, який може включатися в інноваційний процес на різних його
стадіях: від створення інновацій (венчурні фірми) до їх використання на стадії
згасання (фірми-комутанти). Гнучкість, мобільність малих фірм забезпечують
високу сприйнятливість до інновацій. Однак вони через невеликі масштаби
діяльності часто не спроможні реалізувати перспективну підприємницьку ідею
самотужки, оскільки не мають відповідних коштів.
2. Бізнес-інкубатор
З метою підтримання розвитку підприємницьких структур на етапі їх
становлення у багатьох країнах створюють бізнес-інкубатори.
Бізнес-інкубатор — організаційна структура, метою якої є формування
сприятливих умов для стартового розвитку малих підприємств через надання їм
певного комплексу послуг і ресурсів.
Бізнес-інкубатори як інституції для «вирощування» малих підприємств
з'явилися наприкінці 50-х років XX ст. у
США. Першим був проект одного соціолога, над яким свого часу сміялася Америка.
Ідея здавалася не дуже серйозною: соціолог орендував за безцінь нікому не
потрібний
старий вокзал, поділив його на невеличкі кімнатки, найняв кваліфікованих
юриста та економіста і дуже дешево здавав офіси для початківців малого бізнесу.
Результати перевершили сподівання. Якщо за звичайних умов із 100
бізнесменів-початківців на ноги зводилося ледве 12, то в цьому
бізнес-інкубаторі майже 30% їх успішно перейшло з малого в середній бізнес, а
значна кількість успішно заволоділа певною ринковою нішею.
Успіх першого бізнес-інкубатора привернув увагу державних структур, і
місцева влада багатьох штатів США почала підтримувати такі ініціативи.
Бізнес-інкубатор сприймали як школу для бізнесменів, своєрідний стартовий
майданчик для розвитку бізнесу в регіоні. Від кількості малих підприємств у
регіоні залежало забезпечення постійною роботою його мешканців. Це впливало і
на розмір податків у місцевих бюджетах.
Бізнес-інкубатори набули поширення і в Європі. Вони працюють не тільки у
країнах із розвинутою ринковою економікою, а й у Польщі, Чехії, Угорщині,
започатковуються в Росії та Україні. Вони привабливі для
бізнесменів-початківців. Річ у тім, що багато людей можуть продукувати цікаві
ідеї, але реалізувати їх здатні лише одиниці, оскільки для цього необхідні
досвід і спеціальні знання. Якщо ж існує структура, яка бере на себе виконання
специфічних робіт з правового чи економічного забезпечення бізнесу, то успіху
можуть досягти навіть ті, хто не має спеціальних знань щодо організації власної
справи. Йдеться про бізнес-інкубатори. Вони надають найважливіші ділові
послуги, технічну допомогу, допомогу в управлінні, забезпечують спрощений
доступ до фінансування.
До послуг бізнес-інкубаторів відносять:
—оренду площ (офісних, виробничих, лабораторних, конференц-залів);
—технічно-адміністративне обслуговування (пошта, Інтернет, телефон, факс,
ксерокс, офіс-секретар тощо);
— консультаційні (з бізнес-планування, юридичних, Податкових та інших
питань);
—економічні (послуги бухгалтера, фінансиста, економіста, маркетолога,
менеджера);
—інвестиційні (пошук інвесторів, залучення кредитів, Стартове
фінансування новостворених компаній, створення кредитних союзів);
—науково-технічні (впровадження нових технологій, ноу-хау, нових
продуктів);
—навчальні (тренінги, курси перепідготовки, навчання за програмою
загального менеджменту й інших економічних дисциплін, необхідних для ведення
бізнесу);
—презентаційні (виставки, конкурси, конференції);
—інформаційні (створення баз даних, передавання нових інформаційних
технологій, що можуть використовуватися у бізнесі, Інтернет-центри і мережі);
—видавничі (видання буклетів, рекламних проспектів, листівок, новітніх
методичних розробок тощо);
— працевлаштування (пошук роботи, внесення до бази даних професій і
вакансій, підготовка резюме, підготовка до співбесіди з роботодавцями тощо).
У процесі організації бізнес-інкубатора важливим є створення діючої
мережі організацій, установ і суб'єктів господарювання різних форм власності,
які можуть впливати на економічний розвиток регіону. Об'єднання можна
здійснювати по-різному: від пайової участі при створенні бізнес-інкубатора як
юридичної особи до участі в консультаційній раді або співробітництві на
договірній основі.
Партнерами бізнес-інкубаторів є:
—місцеві органи влади, які можуть сприяти його організації, надати йому
статус бізнес-інкубатора, забезпечити необхідну підтримку, якщо з'являються
бюрократичні перешкоди;
—об'єднання підприємців регіону (союзи, гільдії, асоціації, фонди), що
мають авторитет у підприємницьких колах, впливають на формування економічної
політики, визначають пріоритети та перспективи розвитку регіону;
— банки та інші кредитні установи, що можуть стати джерелом залучення
інвестицій для новостворених підприємств через бізнес-інкубатор;
—наукові установи та вищі навчальні заклади, що можуть сприяти залученню
нових кадрів підприємців, висококваліфікованих фахівців — менеджерів,
фінансистів, економістів, інженерів, розробників ноу-хау, технічних і
технологічних новацій, а також базові установи для проведення навчання і
перепідготовки (тренінгу) працівників компанії, для налагодження ділових
контактів, обміну досвідом, знаннями, відшукування ніш ринків та ін.
Залежно від мети, особливостей регіону і можливостей організаторів
створюються різні типи бізнес-інкубаторів:
1) які підтримують нові, інноваційні види бізнесу;
2) які зорієнтовані на створення нових фірм, компаній;
3) що об'єднують мережу існуючих перспективних фірм різних форм
власності;
4) комбіновані бізнес-інкубатори, що спеціалізуються на різних формах
діяльності.
При створенні бізнес-інкубатора важливо виважено підбирати учасників
бізнес-інкубатора. Критеріями підбору можуть бути:
— інноваційний характер діяльності створюваних фірм;
—потреба в консультуванні з питань загального менеджменту;
— наявність необхідного потенціалу розвитку фірми в регіоні;
—наявність, необхідних ресурсів у бізнес-інкубаторі для реалізації
визначеної учасником цілі (площа під оренду, оснащення);
—взаємна зацікавленість у послугах з боку інфраструктури
бізнес-інкубатора та окремих бізнес-структур;
— взаємне доповнення і можливість ефекту синергії.
Крім знову створених, у бізнес-інкубатор можуть входити на обмежений
термін і фірми, які успішно функціонують, якщо вони відповідають хоча б одній з
таких вимог: : — фірма стабільно працює, прибуткова і може забезпечити
надходження коштів у бізнес-інкубатор за надані їй послуги;
—фірма має досвід, що може бути корисним для інших учасників
бізнес-інкубатора;
—фірма виробляє товари (надає послуги), що можуть бути безпосередньо
використані учасниками даного бізнес-інкубатора.
Добираючи учасників бізнес-інкубаторів, важливо правильно оцінити
складові їх майбутнього успіху: бізнес-ідеї, команди і компанії.
Оцінювання бізнес-ідеї
У його основі — комерційний (підприємницький) підхід до сутності ідеї,
який визначається такими критеріями:
— попит на товари (послуги), що пропонуються до виробництва (величина
абсолютного попиту, можлива частка ринку, ступінь задоволення попиту тощо);
—наявність необхідних ресурсів (доступність ресурсів, Загальна вартість,
величина стартового капіталу);
—рівень конкуренції (норма прибутку в області, регіо-*&; умови
входження на ринок, кількість конкурентів);
—ступінь інтеграції в структуру регіону (розміщення Постачальників і споживачів,
географічні умови, національні традиції);
— потенціал розвитку бізнес-ідеї (перспективи зростання ринків збуту,
тривалість життєвого циклу товару, цінова політика);
— кількість і структура новостворених робочих місць порівняно з іншими
проектами, рівень оплати праці персоналу, потреба у кадрах високої
кваліфікації).
Оцінювання команди
Оцінювання ініціативної групи і кожного ініціатора бізнес-проекту
провадиться за такими критеріями:
— професійні та ділові якості;
— особисті психологічні характеристики;
— накопичений досвід;
— цілі та прагнення особистості;
— універсальність і компетентність команди;
— злагодженість у діях команди.
Оцінювання компанії. Здійснюється за такими критеріями:
— етап життєвого циклу фірми (етап становлення);
— потенціал зростання (темпи реальні і прогнозні);
— досягнуті результати (частка ринку, рівень якості продукції, фінансові
показники). Цей критерій важливий у разі залучення до бізнес-інкубатора вже
існуючої фірми для підвищення його іміджу і життєздатності.
Функціонування бізнес-інкубаторів приносить неабияку користь не тільки
тим, хто набуває підприємницького досвіду в їх складі, а й регіону, в якому
вони створені. Як правило, тривалість перебування фірми в складі інкубатора
обмежується трьома роками. Вважають, що після виходу з бізнес-інкубатора фірма
має досягти такого рівня самостійності, який забезпечить їй ефективне
функціонування.
Збільшення кількості й активності таких підприємницьких структур у
регіоні вирішує багато його проблем: зростає кількість робочих місць та
зайнятість населення, скорочуються витрати місцевого бюджету, пов'язані з
безробіттям; збільшуються надходження в місцевий бюджет, розвивається
регіональна інфраструктура, підвищується рівень життя населення тощо.
Бізнес-інкубування може розвиватися і як партнерство між великими і
малими компаніями у межах технології-Значна частина великих підприємств
стикається із труднощами, пов'язаними з неефективністю виробництва і реалізації
виробничої продукції. Часто причиною цього є відставання технології, неефективність
використання виробничих потужностей, нездатність переорієнтуватися на випуск
нової продукції, що пов'язано з великою інертністю великого бізнесу. Малі
підприємства є значно мобільнішими, але у них не вистачає приміщень і
устаткування, вони відчувають потребу в підтримці на період становлення.
Створення на базі великих підприємств і за їхньої підтримки
виробничо-технологічних центрів, на площах яких будуть інкубуватися малі
підприємства, може вирішити такі завдання:
— розвиток нових технологій для великих підприємств;
— виконання субпідрядних робіт;
— надання маркетингових і консалтингових послуг;
— надання сервісних послуг;
— створення нових виробництв і нових робочих місць. У процесі взаємодії
поєднуються підприємницьке чуття
малих підприємств із менеджментом, комерційними і технічними навичками
великих компаній, що створює синергічний ефект, реалізує потенційні можливості
обох сторін. В Україні перспективність бізнес-інкубаторів визначається такими
факторами:
— невпинно зростає попит підприємницьких структур на нові технології
навчання, консалтинг та інформаційне забезпечення;
— потенційні інвестори всі частіше вимагають від фірм Не тільки
підтверджень стійкого матеріального і фінансового стану, а й доказів уміння
розпорядитися наданими їм капіталовкладеннями;
1 — кредитна політика банків не дає можливості фірмам брати кредити на
придбання основних засобів, особливо будинків, приміщень, офісної й іншої
техніки, що призводить До збільшення їх витрат і зменшення оборотних коштів;
— ринок, що практично вже сформувався, збільшує конкуренцію і змушує
підприємців більше часу займатися поточною реалізацією товарів (послуг),
відволікаючи їхню Увагу від питань функціонального менеджменту і стратегічного
маркетингу;
— фірмам, що починають свій бізнес, в умовах фіскальної політики
держави потрібен час для становлення і пристосування до ринку.
Зважаючи на ці позитиви бізнес-інкубаторів, в Україні їхня діяльність
може принести неабияку користь. Однак Поки що реальних результатів у створенні
бізнес-інкубаторів досягли тільки деякі регіони. Пов'язано це здебільшого 8
відсутністю реальної підтримки їх розвитку державою.
У всьому світі бізнес-інкубатори — це здебільшого неприбуткові
організації, які існують на кошти муніципалітетів чи спонсорів. Вони можуть
бути самоокупними лише на 10—60%. Тому держава повинна надавати реальну
фінансову підтримку бізнес-інкубаторам.
Українські бізнес-інкубатори здебільшого існують за рахунок фінансування
міжнародних донорських організацій, приміщення їм надають служби працевлаштування
населення при держадміністраціях міст і районів. Джерелами їхнього фінансування
найчастіше є кошти міжнародних фондів та грантових програм і лише невеликою
мірою — кошти місцевих адміністрацій та спонсорів. Для сприяння розвитку
бізнес-інкубаторів в Україні створено Українську асоціацію бізнес-інкубаторів
та інноваційних центрів. Вона зареєстрована Міністерством юстиції України 15
жовтня 1998 р. як міжнародна благодійна організація, її місією є сприяння
практичній реалізації загальнодержавних, регіональних, місцевих і міжнародних
програм, спрямованих на розвиток підприємництва шляхом створення і підтримки
діяльності бізнес-інкубаторів, технопарків, центрів підтримки підприємництва й
інших інноваційних структур, а також осіб, що займаються наданням послуг у
сфері підприємництва.
Отже, внесок організаційних структур малого бізнесу в розвиток
інноваційних процесів значний. Проте часто їх інноваційний продукт не
вирізняється високим ступенем новизни, що спричинено відсутністю належної
матеріальної бази для його створення. Розвиток бізнес-інкубаторів та
інноваційних центрів підвищує їх здатність втілювати підприємницькі ідеї у
життя, створює необхідні умови для успішного їх становлення. Однак масштабні
інноваційні проекти силами малого бізнесу не можуть бути реалізовані. Для цього
у практиці управління інноваційною діяльністю використовують інші організаційні
форми — регіональні науково-технологічні центри, парки і технополіси.
3. Організаційні форми інтеграції науки і виробництва
Кожне місто і регіон завжди зацікавлені в розширенні наукомістких
виробництв, в стабільних темпах розвитку науково-технічного потенціалу,
створенні робочих місць, формуванні виробничої і соціальної інфраструктури,
підтримці активної підприємницької діяльності і постійного стимулювання
розвитку науки. Це може бути забезпечено співпрацею науково-дослідницьких
закладів із бізнесовими структурами, що здійснюється за підтримки влади.
Ефективними організаційними формами співробітництва промислових фірм з
вищими навчальними закладами є науково-технологічні центри, технопарки і
технополіси. їх розвиток фахівці пов'язують із значними досягненнями і
технологічними вибухами за останні роки. Створення таких структур означає
якісно нове бачення умов реалізації та забезпечення інноваційних процесів і
створення сприятливого середовища, в якому наукові ідеї перетворюються на
унікальну конкурентоспроможну науково-технічну продукцію, здійснюють черговий
ривок у галузі новітніх технологій.
У зарубіжній практиці поняття «науковий технологічний парк» використовують
як узагальнююче визначення потужної інноваційної структури. До цієї групи
відносять дослідницькі центри та парки, наукові парки, інноваційні центри,
центри передових технологій, технологічні центри і парки, технологічні поліси.
Всі вони є основою спеціалізованих інноваційних об'єднань, створених у
провідних індустріальних регіонах світу.
Регіональні науково-технологічні центри (РНТЦ). Є засобами формування та
здійснення регіональної інноваційної політики, спрямованої на забезпечення
економічного розвитку регіону.
Для ефективної інноваційної політики необхідно сформувати систему
моніторингу інноваційного потенціалу регіону, створити регіональну систему
підтримки і розвитку інноваційної діяльності, координувати діяльність
організацій, що здійснюють інноваційну діяльність, сприяти розвитку
інтелектуального та кваліфікаційного по-яенціалу населення регіону. Всі ці
питання в компетенції РНТЦ.
РНТЦ можуть вибудовувати свою діяльність, спираючись на ті особливості
регіону, які для нього є визначальними, забезпечують його випереджальний
розвиток. Цим зумовлена різноманітність регіональних центрів. Так, у Німеччині
існують переважно засновницькі центри, центри інновацій і центри промислової тех.
нології.
3.1 Засновницькі центри
Це територіальні об'єднання новостворених підприємств (здебільшого
обробної промисловості й виробничих послуг). Їх засновники — комуни, а також
промислово-торговельні палати, банки, економічні союзи, університети. Центри
координують діяльність комерційних фірм, підтримуючи їх на етапі становлення і
сприяючи розвитку тих, які забезпечують краще використання ресурсного
потенціалу регіону.
Центр інновацій
Здійснює спільні дослідження з фірмами, навчає слухачів основам
винахідництва та управління інноваціями, організовує нові комерційні фірми на
основі інновацій. У центрі реалізуються прикладні дослідження з високою
вірогідністю успіху, для яких витрати на технічні і комерційні консультації не
перевищують 5 тис. дол. Якщо ж проект доведено до стадії впровадження і
визначено його високу комерційну вигідність, його фінансують за програмою, яка
передбачає створення нової компанії.
Страницы: 1, 2, 3
|