Типи керівництва

Типи керівництва

Зміст

Вступ

1. Стиль керівництва: поняття і чинники формування

1.1 Поняття стилю керівництва

1.2 Чинники формування стилів

2. Класифікація стилів керівництва

2.1 Одновимірні стилі керівництва

2.2 Багатомірні стилі керівництва

2.3 Додаткові стилі керівництва

Розрахункова частина курсової роботи

Висновок

Список використовуваних джерел

Вступ

В умовах ринкової економіки менеджмент, як управління, є найважливішою функцією у всіляких сферах життєдіяльності.

Менеджмент – специфічний орган функціонуючого підприємства. Це вигляд оперативного мистецтва з його повсякденними рішеннями, що відносяться до проведення політики, до забезпечення прибутку, до мінімізації втрат.

Однією з найважливіших проблем менеджменту є лідерство, як стиль діяльності менеджера.

Стиль управління керівника своїми підлеглими багато в чому визначає успіх організації, динаміку розвитку фірми. Від стилю керівництво залежить мотивація працівників, їх відношення до праці, взаємини і багато що інше. Таким чином, ця область менеджменту має величезне значення в управлінні і, на мій погляд, обов'язкова і корисна для вивчення.

Метою роботи є аналіз стилів керівництва, і виявлення найбільш оптимального варіанту поєднання методів дії на працівників.

Завданнями роботи є:

1.     Розглянути, що є поведінковим і ситуаційним підходами стилям керівництва.

2.     Розглянути різні класифікації і моделі стилів керівництва, їх достоїнства і недоліки.

1. Стиль керівництва: поняття і чинники формування

1.1 Поняття стилю керівництва

Кожен керівник в процесі управлінської діяльності виконує свої обов'язки у властивому лише йому стилі. Стиль керівництва виражається в тому, якими прийомами керівник спонукав колектив до ініціативного і творчого підходу до виконання покладених на нього обов'язків, як контролює результати діяльності підлеглих. Прийнятий стиль керівництва може служити характеристикою якості діяльності керівника, його здібності забезпечувати ефективну управлінську діяльність, а так само створювати в колективі особливу атмосферу, сприяючу розвитку сприятливих взаємин і поведінки. Міра, до якої керівник делегує свої повноваження, типи власті, використовувані їм, і його турбота, перш за все про людські відносини або, перш за все, про виконання завдання - все відображає стиль керівництва даного керівника.

Слово "стиль" грецького походження. Спочатку воно означало стержень для писання на восковій дошці, а пізніше вживалося в значенні "почерку". Звідси можна вважати, що стиль керівництва – свого роду "почерк" в діях менеджера. Стиль керівництва ‑ типовий вигляд поведінки керівника у відношенні з підлеглими в процесі досягнення поставленої мети. Однією із складових функцій управління є лідерство (керівництво). Стиль керівництва – індивідуально-типові характеристики стійкої системи методів, способів, прийомів дії керівника на колектив з метою виконання організаційних завдань і управлінських функцій. Це звична манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих, аби зробити на них вплив і спонукати їх до досягнення цілей організації. Міра, до якої керівник делегує свої повноваження, типи власті, використовувані їм, і його турбота, перш за все про людські відносини або, перш за все про виконання завдання – все відображає стиль керівництва, що характеризує даного лідера.

Стиль відрізняється стійкістю, яка виявляється в частому вживанні різних прийомів управління. Але ця стійкість відносна, оскільки стилю зазвичай характерний динамізм. Правильно вироблений стиль керівництва відповідний склався ситуації здатний здолати, здавалося б, непереборні перешкоди. І він приведе систему до несподівано високих кінцевих результатів. Стиль керівництва багато в чому визначається індивідуальними якостями керівної особи. Але при всій їх значущості особливості особи не виключають інші компоненти, що формують стиль управління. Компоненти ці складають суб'єктивний елемент стилю, але стиль завжди має і загальну об'єктивну основу. Об'єктивно, який би стиль не був вибраний керівником, його вибір визначається свідомою метою, яка характеризує спосіб і метод його дій. Окрім цього існують і інші об'єктивні компоненти стилю. До них відносяться: закономірність управління; специфіка сфери конкретної діяльності; єдині вимоги, що пред'являються до керівників; соціально - психологічні риси виконавців (вік, пів, кваліфікація, професія, інтереси і потреби і ін.); рівень ієрархії управління; способи і прийоми управління, використовувані вищестоящими керівниками. Дані об'єктивні доданки стилю показують поєднання в діяльності керівника, виробничій функції і функції регулювання взаємин в колективі, характер традицій, що склалися в ній, і прийомів спілкування, а тим самим і стиль роботи.

Існують два походи до вивчення стилю керівництва.

1.      Поведінкові теорії, що розглядають проблему з позиції поведінки керівника, прагнучого ефективно організувати діяльність підлеглих йому працівників.

2.      Ситуаційні теорії, що досліджують стиль керівництва в контексті ряду ситуаційних чинників. До таких чинників відносяться ясність і характер завдання, об'єм інформації, що є у керівника, особисті якості підлеглих, наявність профспілки і тому подібне.

Дані теорії будуть розглянуті нами в другій главі.

1.2 Чинники формування стилів

Головною характеристикою ефективності керівництва є стиль управління, який застосовує в своїй роботі менеджер. Вивчення стилю керівництва ведеться психологами вже більш за півстоліття. Дослідники накопили до теперішнього часу чималий матеріал з даної проблеми.

Кожен керівник в процесі управлінської діяльності виконує свої обов'язки у властивому лише йому стилі. Стиль керівництва виражається в тому, якими прийомами керівник спонукав колектив до ініціативного і творчого підходу до виконання покладених на нього обов'язків, як контролює результати діяльності підлеглих. Прийнятий стиль керівництва може служити характеристикою якості діяльності керівника, його здібності забезпечувати ефективну управлінську діяльність, а так само створювати в колективі особливу атмосферу, сприяючу розвитку сприятливих взаємин і поведінки. Міра, до якої керівник делегує свої повноваження, типи власті, використовувані їм, і його турбота, перш за все про людські відносини або, перш за все, про виконання завдання - все відображає стиль керівництва даного керівника.

Стиль відрізняється стійкістю, яка виявляється в частому вживанні різних прийомів управління. Але ця стійкість відносна, оскільки стилю зазвичай характерний динамізм. Правильно вироблений стиль керівництва відповідний склався ситуації здатний здолати, здавалося б, непереборні перешкоди. І він приведе систему до несподівано високих кінцевих результатів. Стиль керівництва багато в чому визначається індивідуальними якостями керівної особи. Але при всій їх значущості особливості особи не виключають інші компоненти, що формують стиль управління. Компоненти ці складають суб'єктивний елемент стилю, але стиль завжди має і загальну об'єктивну основу.

Об'єктивно, який би стиль не був вибраний керівником, його вибір визначається свідомою метою, яка характеризує спосіб і метод його дій. Окрім цього існують і інші об'єктивні компоненти стилю. До них відносяться: закономірність управління; специфіка сфери конкретної діяльності; єдині вимоги, що пред'являються до керівників; соціально - психологічні риси виконавців (вік, пів, кваліфікація, професія, інтереси і потреби і ін.); рівень ієрархії управління; способи і прийоми управління, використовувані вищестоящими керівниками. Дані об'єктивні доданки стилю показують поєднання в діяльності керівника, виробничій функції і функції регулювання взаємин в колективі, характер традицій, що склалися в ній, і прийомів спілкування, а тим самим і стиль роботи.

Будь-яка управлінська діяльність має і суб'єктивну основу. Керівник, перш ніж прийняти яке - або рішення спочатку в думках продумує всі можливі способи дії на підлеглих і вибирає залежно від ситуації найбільш на його думку доцільні. І, не дивлячись на те, що обов'язки керівника наказують посадовою інструкцією, стиль роботи має відбиток неповторної особи керівника. Саме у стилі керівника виявляються його особисті якості, які декілька змінюються залежно від особливостей і потреб колективу. Сильну дію на стиль надають інтелект і культура керівника, рівень професійної і політичної підготовки, особливості характеру і темперамент, етичні цінності керівника, уміння уважно відноситься до підлеглих, здатність вести за собою колектив, створювати атмосферу захопленості роботою, нетерпимості до недоліків і байдужості.

Отже, в стилі керівництво виділяє, з одного боку, його загальну об'єктивну основу, а з іншого боку, властиві даному керівникові способи і прийоми здійснення управлінських функцій. Об'єктивна складова стилю визначається сукупністю соціальних і економічних вимог до керівної діяльності. Суб'єктивні компоненти характеризуються рисами особи керівника. Але якщо в стилі не можна чітко виділити його об'єктивну основу, то жодні, навіть найпрекрасніші, якості керівника не здатні забезпечити успіх діяльності організації.

Можна виділити основні чинники, що характеризують стиль керівництва:

Вимоги, що пред'являються до керівників відносно їх компетентності, діловитості, відповідальності, особистих якостей, моральності, характеру, темпераменту і пр.;

Специфіка системи - її цілі і завдання, управлінські структури і технологія управління, функції керівника;

Виробниче довкілля - технологічний рівень виробництва, форма організації праці, забезпеченість матеріальними ресурсами і тому подібне

Особливості керованого колективу - його структура і рівень підготовленості, характер взаємин, що склалися в нім, його традиції і цінності.

Стиль роботи визначає не лише діяльність керівника, він безпосередньо позначається на всіх сторонах діяльності системи і безпосередньо на підлеглих.

Таким чином, кожна організація є унікальною комбінацією індивідів, цілей і завдань. Кожен керівник - це унікальна особа, що володіє рядом здібностей. Кожен керівник є творцем того стилю управління, який він застосовує на практиці. Але при цьому він враховує безліч об'єктивних і суб'єктивних умов і обставин, в залежності, від яких стиль отримує свій конкретний вміст. Стиль є соціальним явищем, оскільки в нім відбиті світогляд і переконання керівника, а так само він багато в чому визначає результати діяльності всієї системи.

2. Класифікація стилів керівництва

2.1 Одновимірні стилі керівництва

До "одновимірних" тобто обумовленим одним якимсь фактором, стилям управління відносяться: авторитарний, демократичний і ліберальне потурання.

Концептуальною основою авторитарного стилю управління і його "експлуататорського" і "доброзичливого" різновидів являєтся "Теорія X і В " Дугласа Мак-Грегора, яка представлена на схемі 1.

Схема 1. "Теорія X і В " Дугласа Мак-Грегора

"Експлуататорський" авторитарний стиль зводиться до того, що керівник, не довіряючи підпорядкованим і не запитуючи їх думки і порад, сам вирішує всі питання і берет на себе відповідальність за все, даючи виконавцям лише вказівки, що, як і коли робити, а як основна форма стимулювання використовує покарання.

Співробітники в основному відносяться до нав'язаних керівником рішень байдуже або негативно, радіють будь-якій його помилці, знаходячи в ній підтвердження своєї правоти. В цілому в результаті цього в організації або підрозділі формується неблагосприятливий морально-психологічний клімат і створюється грунт для розвитку виробничих конфліктів.

При м'якшому "доброзичливому" різновиді авторитарного стилю керівник відноситься до підлеглих снисходительно, по-батьківськи, цікавиться при ухваленні рішень їх думкою, хоча, не дивлячись на його обгрунтованість, може поступити по-своєму, і якщо це робиться демонстративно, психологічний клімат погіршується, надає підпорядкованим певну самостоятільність, нехай навіть в обмежених межах. Мотивування страхом покарання тут має місце, але воно мінімальне.

Ще до Макгрегора об'ємнішу одновимірну систематизацію стилів керівництва запропонував До. Льовін. У його класифікації як крайні полюси були поставлені автократичне і потурання (у вихідній термінології — ліберальне) керівництво, а демократичний стиль виступав як компромісний і найбільш прийнятний варіант. Континуум стилів управління по К. Льовіну представлений на рис. 1.

Рис 1. Стилі керівництва по К. Льовіну

Дослідники звернули також увагу на те, що діяльність автократичного керівника підпорядкована перш за все виробничим завданням і що люди. Для нього мають другорядне значення. І навпаки, для демократичного лідера на першому місці виявляються люди, працівники, чия взаємодія він перш за все і прагне організувати. Ці характеристики також вимірюються шкалою, полюсами якої є, з одного боку, орієнтація керівника на роботу, з іншою, —на людей і відношення в трудовій групі.

Організації, в яких домінує демократичний стиль управління, характеризуються високою мірою децентралізації повноважень, активною участю співробітників в прийнятті рішень, створенням таких умов, при яких виконання службових обов'язків виявляється для них привабливо, а досягнення при цьому успіху служить винагородою.

На практиці виділяють два різновиди демократичного стилю: "консультативну" і "партисипативну". В умовах "консультативної" керівник значною мірою довіряє підпорядкованим, консультується з ними, прагне використовувати все краще, що вони пропонують. Серед стимулюючих мерів преобладает заохочення, а покарання використовується лише в исключительних випадках. Співробітники в цілому задоволені такій системою керівництво, не дивлячись на те, що більшість рішень фактично підказуються їм зверху, і зазвичай стараються показати своєму начальникові посильну допомогу і підтримати морально в необхідних випадку.

Нарешті, "партисипативная" різновид демократичного стилю управління передбачає, що керівники повністю довіряють підпорядкованим у всіх питаннях, завжди їх вислуховують і використовують всі конструктивні пропозиції, організовують широкий обмін всесторонньою інформацією, залучають підлеглих до постановки цілей і контролю за їх виконання.

Зазвичай демократичний стиль управління застосовується у тому випадку, коли виконавці добре, деколи краще керівника, знаються на тонкощах роботи і можуть внести до неї новизну і творчість.

Спеціальні дослідження показали, що хоча в умовах авторитарного стилю керівництва можна виконати в кількісному відношенні в два рази більший об'єм роботи, чим в умовах демократичного, але якість роботи, оригінальність, новизна, присутність елементів творчості будуть на такий же порядок нижче. З цього можна зробити вивід, що авторитарний стиль предпочтительнее для керівництва простими видами діяльності, оріентованими на кількісні результати, а демократичний для керівництва складними, де на першому місці виступає якість.

Там же, де йдеться про необхідності стимулювання творчого підходу виконавців до вирішення поставлених завдань, найбільш переважний ліберальний стиль управління. Його суть полягає в тому, що керівник ставить перед виконавцями проблему, створює необхідні організаційні умови для їх роботи, визначає її правила, задає кордони рішення, а сам відходить на другий план. За собою він залишає функції консультанта, арбітра, експерта, що оцінює отримані результати.

При цьому заохочення і покарання відступають на другий план в порівнянні з внутрішнім задоволенням, отримуваним підлеглими від можливості реалізувати свої потенції і творчі здібності. Підлеглі позбавлені від настирливого контролю, "самостійно" приймають рішення і шукають в рамках пред’явлених повноважень дороги їх реалізації, не підозрюючи, що керівник часто все вже заздалегідь продумав і створив для цього процесу необхідні умови, що багато в чому зумовлюють кінцевий результат. Така робота приносить їм задоволення і формує сприятливий морально-психологічний клімат в колективі.

Вживання цього стилю знаходить все більше поширення у зв'язку із зростаючими масштабами науково-технічної діяльності і дослідно-конструкторських розробок, здійснюваних руками висококласних фахівців, не приймаючих тиску, дріб'язкової опіки і ін. Його ефективність обумовлена реальним прагненням підлеглих до цього, чітким формулюванням керівником завдань і умов їх діяльності, його справедливістю відносно оцінки результатів і винагороди.

В той же час такий стиль легко може трансформуватися в бюрократичний, коли керівник зовсім усувається від справ, передаючи їх до рук "висуванців", які від його імені керують колективом, застосовуючи при цьому все більш і більш авторитарні методи. Сам же він лише вдає, що влада знаходиться в його руках, а насправді все більше і більше стає залежним від своїх добровільних помічників.

Авторитарний, демократичний і ліберальний стилі керування не мають між собою якогось непереборного бар'єру, і на ділі плавно переходять один в одного, утворюючи безперервну цепочку, що добре видно на схемі 2.

Схема 2. Авторитарний, демократичний, ліберальний стилі управління

В цілому в рамках перерахованих стилів управління можливі наступні варіанти взаємодії керівника і підлеглих:

ü    керівник приймає рішення і дає підпорядкованим команду його виконати;

ü    керівник приймає рішення і роз'яснює його підпорядкованим;

Страницы: 1, 2