Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку

Грузії, Казахстану, Молдові, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану

й Україні. У доповненні до цього Болгарії, Росії, Румунії і Туреччині

наданий статус оглядача. У засіданні робочої групи брали участь, крім

зазначених країн, представники Всесвітнього Банку, ЕБРР, Міжнародного

агентства по енергетиці, Секретаріату Європейської енергетичної

хартії й інших фінансових і міжурядових організацій.

Крім програм комерційної чи освітньої користі, ЄС проводить ряд

програм гуманітарного напрямку, ціль яких допомогти людям, які

опинились в тяжких умовах внаслідок конфліктів або природніх

катаклізмів. [22]

2.4. Інвестиційна діяльність ЄС в Україні.

В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають

вичікувальну позицію. Лише три країни на середину 1999 р. мали

вкладення капітал в українську економіку в сумі понад 100 млн. дол.

США: Німеччина — $ 165,9 млн. або 10,0 % всіх іноземних інвестицій і

Україну, Нідерланди -$ 160,2 млн. (9,7%) Великобританія - $ 130,9 млн.

(7,9%). При цьому, наприклад, інвестиції провідного партнера —

Німеччини — порівняно з кінцем 1997 р. навіть зменшилися на 17 млн.

дол. Практично немає великих інвестицій у виробничий сектор, що

значне обмежує реальне значення таких капіталовкладень для української

економіки.

На практиці оцінка внесків сторін інвестиційного співробітництва є

досить складної і не має однозначних рішень. По-перше, при оцінці в

конвертованій валюті й оцінці в українській валюті можуть бути

отримані різні співвідношення внесків сторін. По-друге, використання

світових цін і цін українського ринку також веде до неоднозначних

результатів. При цьому кожна сторона зацікавлена збільшити свій внесок

у спільне підприємство. [10]

Нижче в таблиці показані обсяги інвестицій країн ЄС в галузі

економіки України, так і інвестиції України в пріоритетні галузі

економіки європейських країн світу. Для більшого розуміння стану

інвестиційного клімату й обстановки на Україні узятий розрахунковий

період 1-ої половини 2000 року.

Таблиця 2.4.

Прямі Інвестиції ЄС в Україну і з України по галузях економіки (тис.

дол. США)

| |Обсяг прямих |Обсяг прямих|

| |інвестицій ЄС в|інвестицій |

| |Україну на |ЄС з України|

| |01.07.00 |на 01.07.00 |

|Харчова промисловість |503082.10 |14.47 |

|Внутрішня торгівля |389130.13 |813.93 |

|Машинобудування і металообробка |336048.42 |8152.82 |

|Фінанси, кредит, страхування, пенсійне |197741.10 |4287.97 |

|забезпечення | | |

|Хімічна промисловість |131523.62 |3992.55 |

|Охорона здоров’я, фізична культура і |115285.10 |17173.33 |

|соціальне забезпечення | | |

|Будівництво |88634.65 |11200.57 |

|Транспорт |75303.19 |61765.10 |

|Промисловість будівельних матеріалів |70814.70 |36.12 |

|Сільське господарство |55917.56 |0.49 |

|Зв’язок |49959.48 |- |

|Загальна комерційна діяльність |46887.68 |- |

|Деревообробна і целюлозо-паперова |46524.45 |- |

|промисловість | | |

|Виробничі види побутового обслуговування|46123.65 |4.17 |

|населення | | |

|Кольорова металургія |37073.34 |1336.15 |

|Легка промисловість |35376.00 |26.05 |

|Паливна промисловість |35000.17 |3684.81 |

|Чорна металургія |33135.25 |4704.73 |

|Зовнішня торгівля |20419.56 |380.96 |

Тут і далі приведені галузі економіки України, у підприємства яких

здійснені інвестиції.

Основними формами залучення інвестицій були грошові внески - 56.4

млн. дол. (69.8 % вкладеного обсягу) і внески у формі спонукуваної і

нерухомості - 37.6 млн. дол. (27.3 %).

Капітал нерезидентів зменшився на 18.5 млн. доларів США. Найбільші

обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з Нідерландів - 49.7 млн.

дол. , Німеччини - 35.0 млн. дол., З’єднаного Королівства - 28.3 млн.

дол. , Ліхтенштейну - 17.5 млн. дол. Найбільший інтерес в інвесторів

щодо вкладення капіталу у викликають такі галузі економіки України як

харчова промисловість - 98.1 млн. дол. (20.4 % у загальний обсяг),

внутрішня торгівля - 57.1 млн. дол. (15.8 %), машинобудування і

металообробка – 56.9 млн. дол. (13.6 %), фінанси, кредит,

страхування, пенсійне забезпечення - 39.7 млн. дол. (8.0 %), хімічна

промисловість - 41.5 млн. дол. (5.3 %). [13]

Зрозуміло, що міри, необхідні в умовах реформування української

промисловості, мають потребу в технічній, науково-практичній і

матеріальній підтримці, що далеко не завжди можливо в умовах

економічної кризи. Тому важливим кроком у даному напрямку є залучення

і захист інвестицій у цю сферу. Відповідні повноваження і компетенція

Співтовариства і держав-членів дають можливість установити сприятливий

клімат для внутрішніх і іноземних інвестицій шляхом створення умов для

їхнього захисту, руху капіталу, а також обміну інформацією про

можливості інвестування. З цією метою між державами-членами й Україною

при необхідності підписуються угоди про залучення і захист інвестицій,

виключенні подвійного оподатковування, формуванні стабільної і

незалежної законодавчої бази й умов в області підприємницької

діяльності, а також про обмін інформацією, про закони, положення й

адміністративну практику в області інвестицій взагалі і зокрема, під

час проведення торгових ярмарків, виставок, торгових тижнів і інших

заходів. [3]

Як відомо, основна умова співробітництва, особливо міжнародного, —

відкритість дій сторін, що є запорукою здорових відносин на основі

взаєморозуміння. Особливо це торкається підприємницької діяльності, де

відсоток ризику залежить від ступеня відкритості, публічності спільної

діяльності. З цією метою Україна і ЄС створюють умови для відкритого і

конкурентноздатного підписання контрактів на товари і послуги, у тому

числі шляхом проведення так званих тендерів.

Особливо проблема збільшення інвестицій і розвитку торгівлі

стосується гірничодобувної промисловості і сировинних ресурсів.

Складність її очевидна, оскільки необхідно організаційно точно

забезпечити цю область співробітництва. Тут важливі не тільки обмін

інформацією про розвиток гірничодобувної промисловості, кольорової

металургії (хоча без відкритості, вірогідності інформації в цій

області неможливий її розвиток взагалі), але і розробка правових основ

співробітництва, причому на основах взаємовигідності. [25]

В висновку до цього розділу можна сказати, що безумовно, вже

сьогодні країни ЄС перетворились на важливого партнера України у

розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані

статистики, які показують значне збільшення торговельного обороту між

ними в останні роки. Зовнішньоторговельні стосунки країни з ЄС

відзначаються неабияким динамізмом. Український експорт до цих

вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1999 р.р.) зростав щороку

більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16 % зростання. Це

безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та

зовнішньої торгівлі України на Захід. Однак існує ціла низка проблем

торговельних стосунках України з країнами ЄС.

В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають

вичікувальну позицію. Особливо проблема збільшення інвестицій і

розвитку торгівлі стосується гірничодобувної промисловості і

сировинних ресурсів.

Розділ ІІІ. Перспективи співробітництва України з ЕС, та шляхи його

прискорення.

3.1. Проблеми у відносинах України і ЄС.

На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають

з Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з

них уже розпочали безпосередні переговори про вступ до нього, в Угоді

про партнерство і співробітництво прямо не йдеться про перспективи

приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною

повноправного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС

щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня

1999 року. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше

визнав "європейські прагнення України" і привітав її “проєвропейський

вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на

чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна

Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було,

зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і

співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку

Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.

[26]

Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила

політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі

питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона

запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які,

за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до

Європейського Союзу.

Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її

невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є

закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні

реформ - роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн

Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні

ринкові перетворення. Домінування "декларативної" і брак

"імплементаційної" культури в органах виконавчої влади, слабка

інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики

європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні

механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених

рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців

навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції,

негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і

співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі

України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби

компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна

вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і

деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого,

передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише

тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною

опозиційністю" Верховної Ради. [27]

Корпоративна закритість системи державного управління, високий

рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість

громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми,

що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного

національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і

зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України

з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.

Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки. Наявне правове

поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для

інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і

обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.

Основними формами співробітництва України та Європейського Союзу

сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За

обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії

місце серед колишніх радянським республік. Головними пріоритетами

такої допомоги, що здійснюється в межах програми ТАСІС є ядерна

безпека та захист довкілля, реструктуризація державних підприємств,

розвиток приватного сектора. Це показує приведена нижче Таблиця 3.1.

Таблиця 3.1.

Програми та шляхи економічного співробітництва ЄС з Україною.

Стосовно торгівлі, то в 2000 році на частку ЄС припадало

18 % зовнішньоторгівельного обороту України (16,1 % товарного експорту

та 19,8 % імпорту). Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером

України після колишніх радянських республік. Товарна структура

торгівлі України з ЄС подібна до структури торгівлі ЄС з іншими

країнами СНД (за винятком Росії, враховуючи її традиційну

спеціалізацію на експорті сировинних товарів - нафти та газу). В

експорті України до ЄС переважають вироби з низьким ступенем обробки,

тоді як машин та транспортного обладнання Україна продає надто мало.

Імпорт з ЄС представлений переважно промисловими товарами, машинами та

транспортним обладнанням.

Водночас питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС

незначна: на її частку припадає лише 0,42 % загальної торгівлі ЄС.

Обсяги прямих іноземних інвестицій країн ЄС в Україну також дуже малі

як порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи, так і

враховуючи потреби України в капіталовкладеннях, і не мають істотного

значення для національної економіки. Ця ситуація пояснюється високим

рівнем ризикованості операцій на ринку України, що робить її

малозначущим і непривабливим економічним партнером та інвестиційним

ринком для Європейського Союзу. [21]

Таким чином, сучасний стан економічних відносин між Україною та ЄС

можна назвати «торговельною моделлю співробітництва". Її характерною

рисою є те, що структура зовнішньої торгівлі України визначається

порівняльними перевагами, що сформувалися ще тоді, коли Україна була

частиною радянського економічного комплексу. Така ситуація виникла

внаслідок цілої низки об'єктивних та суб'єктивних причин, а саме:

1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які фірми

та товари мають формувати зовнішньоторговельний профіль країни в

середньо- та довготерміновому періодах.

2. Економічна криза гальмує вихід на світовий ринок в цілому та

європейський зокрема і утвердження на них потенційно

конкурентоспроможних українських підприємств. До того ж нагромадження

взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку

нормальної кооперації, без чого неможливо забезпечити випуск кінцевої

продукції. Слід ще окремо відзначити, що саме економічна криза є

причиною того, що Україна не може (за невеликим винятком) повністю

використати квоти, встановлені ЄС на ввезення українських товарів.

3. Інтеграція України в європейську економіку значною мірою

гальмується структурою виробництва, успадкованою від СРСР, у минулому

Україна спеціалізувалася переважно на випуску проміжної промислової

продукції, тоді як виробництво кінцевих товарів знаходилося за межами

республіки.

4. Архаїчна структура промисловості України залишається практично

без змін. У ній традиційно переважають матеріало- та енергомісткі

виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна

промисловість, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів

тощо. Високо-технологічні виробництва сьогодні не визначають

промисловий профіль країни. Ось чому значна частина українських

виробів малоконкуренто-спроможні або й зовсім неконкурентоспроможні

на світових ринках.

5. Європейський ринок досить насичений товарами з низьким ступенем

обробки, промисловими товарами споживчого призначення та

сільськогосподарською продукцією. А саме ці товари сьогодні

становлять основну частку українського експорту. Насиченість ринку ЄС

виробами традиційного машинобудування, що їх випускає вітчизняна

промисловість, означає, що утвердження України на ринку ЄС як

виробника складної продукції об'єктивно вимагає активізації

інноваційного процесу в країні.

б. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на

зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується

недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств та

відомств. До того ж можна назвати численні випадки, коли Україна

втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення

та реалізації економічної політики в цілому.

3.2. Шляхи прискорення входження України до ЄС.

У зв’язку з викладеними фактами можна сформулювати і основні завдання

зовнішньоекономічної політики України у відносинах з країнами ЄС :

1. Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-

членами загальних принципів торговельно-економічного

співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті

Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ),

Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та

Віденської нарад НБСЄ, Бонської Конференції НБСЄ з економічного

співробітництва, у Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”,

Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської

конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7