Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами

Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра “економіка підприємств”

Керівник: _____________________

__________________

На тему: Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами

К У Р С О В А Р О Б О Т А

з дисципліни: економіка підприємств

Студента 413 групи 3-го курсу

Факультет облік і аудит

Компанійця Євгена Олександровича

Курсова робота захищена з оцінкою____

Підписи викладачів:

__________________

__________________

__________________

Мелітополь. 2006.

ЗМІСТ

2. Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами 22

2.1. Державна підтримка сільськогосподарських підприємств 22

2.2. Програми кредитування фермерів Запорізької області 24

2.3. Особливості кредитування Запорізької області 27

Висновки 34

Список використаних джерел 36

ВСТУП

Кредит, безперечно, необхідний уже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібний тому, хто тільки прагне організувати виробництво, але не має для цього власних коштів. Для одержання кредиту потрібно, щоб той, хто його надає, довіряв тому, хто хоче ним скористатися. Звідси і термін “кредит”, що походить від латинського сrеdо, що означає “вірю”. Коли ж однієї довіри недостатньо, оскільки існує великий ризик щодо своєчасного та повного повернення кредиту, необхідні певні гарантії того, хто має відповідні кошти, або страхової компанії.[2]

З розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний замкнений ланцюг тісно пов'язаних між собою ланок. Найменше порушення в будь-якій з цих ланок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Кредит допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. [4]

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства та об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські та торгові структури, як держава, уряд, так і окремі фізичні особи.

Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю підвищення рівня розвитку сільського господарства Запорізької області, виходу сільськогосподарських підприємств з кризи, яка існує на даний період.

Мета даної роботи - проаналізувати забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами.

Також необхідно дослідити, яка ситуація виникла з обсягами державної, та банківської фінансової допомоги сільськогосподарським підприємствам Запорізької області.

Таке дослідження, дасть змогу визначити, який вплив здійснює кредит на такі головні процеси нашої області як:

· становлення сільського господарства;

· вибір програм кредитування;

· використання досягнень НТП;

· підвищення продуктивності праці.

Отже, необхідно розглянути кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку сільського господарства, визначити його роль та вплив на формування сучасного стану сільськогосподарських підприємств Запорізької області.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Сутність та джерела кредиту

Кредит (від латинського слова сredo -- вірю) є форма руху грошового капіталу, який надають на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності. Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого -- підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Кредит -- це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.[16]

Структура кредиту складається з таких елементів:

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає вартість у тимчасове користування.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримує позику.

Окрім кредитора та позичальника елементом структури кредиту є об'єкт передачі - позичкова вартість, яка представляє собою нереалізовану вартість.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь не менше ніж дві сторони: позичальник -- сторона, що зацікавлена в одержанні позички для досягнення своєї певної цілі, кредитор -- сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, є об'єктом кредиту.[15]

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин.

1. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами -- з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці. Але навіть в середині цього типу угод кредитні відносини неоднорідні. Вони залежать від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником.

2. Кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. З цим кредитом тісно пов'язаний кредит банків місцевим бюджетам.

3. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Якщо в умовах адміністративно-командної системи з метою контролю за діяльністю підприємств і за грошовими потоками підприємствам суворо заборонялося кредитувати одне одного, то з переходом до ринкової економіки такі обмеження зняті.

4. Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. Розширення кредитування банками населення стримується, бо в умовах інфляції та гострого дефіциту товарів воно ще більше їх поглиблювало б. Поки що частіше населення кредитує банки через вклади в них, купівлю їх сертифікатів тощо. Кошти населення сьогодні є основним кредитним ресурсом банків.

5. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням -- з іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби.

6. Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).

7. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.[12]

Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра насамперед визначається складом суб'єктів цих відносин. У свою чергу, це визначає умови кредитної угоди (об'єкти кредитування, умови користування кредитом та погашення його тощо).

Кредит як економічні відносини між людьми своїм об'єктом має гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує гроші чи речі для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об'єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживну вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальником у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого неможливе самозростання капіталу.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси -- матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко.[3]

Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним. На практиці відомі окремі випадки, коли проценти за кредит не стягуються. Однак, як правило, вартість надається кредитором позичальнику з метою одержання доходу. Без цього у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші.

У зв'язку з цим відносини між кредитором і позичальником будуються таким чином, що перший здійснює постійний контроль за другим. Якщо виникає загроза поверненню кредиту, то кредитор проводить певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості по позичці. Водночас і сам позичальник зацікавлений, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообігу авансованих коштів, тим швидше повернеться позичка, а отже, і меншу суму процентів доведеться сплатити за користування нею.

Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його, як уже зазначалося,--це постійні ресурси, а друга--змінні. Характер і структура ресурсів суттєво впливає на напрями надання позичок, а також строки користування ними. Так, постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових кредитів, а змінні-- переважно для короткострокових позичок.

Позичковий фонд перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит нерідко трактується як форма руху позичкового фонду.

Форма кредиту характеризує зовнішній прояв і організацію кредитних відносин. Зміна його змісту, обумовлена зміною в характері виробничих відносин, призводить до зміни або появи нових форм кредиту.

Форма кредиту визначається за такими ознаками:

характером кредитних відносин;

складом учасників;

рівнем та джерелом виплати процента;

речовим проявом кредитної угоди;

Кредитні відносини мають вартісну форму оскільки вони виникають за умов, коли гроші передаються на умовах повернення.

Залежно від форми, в якій кошти передаються кредитором позичальнику, розрізняються дві форми кредиту -- товарний і грошовий.

У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (продаж товарів населенню в кредит, надання населенню послуг у кредит та ін.).

В умовах ринкової економіки типовим є грошовий кредит. У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й переважна більшість позичок надається і погашається грошима.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний.[8]

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички.

Банківський кредит - це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами(баками) та суб'єктами кредитування(позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Банківський кредит - основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування які застосовуються до конкретних економічних умов.[11]

Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення наступних задач:

збільшення основного і оборотного капіталу господарюючих суб'єктів;

накопичення сезонних (тимчасових) запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, виробничої продукції і товарів;

задоволення споживчих потреб населення;

викупу державного майна;

для інших цілей за умов невідповідності надходжень і видатків у процесі кругообігу власного капіталу.

Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити налаються на підставі укладання кредитної угоди для кожного позичальника індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди була мінімальна. Якщо кредит надається на пільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок установи(законодавчої або виконавчої влади), яка прийняла це рішення, або за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Банківський кредит може бути прямий та опосередкований. Прямі (банк - позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується опосередковане банківське кредитування, тобто надання позик через посередника.

Система банківського кредитування охоплює принципи, об'єкти кредитування, механізм надання та повернення позик, а також контроль у процесі кредитування. Принципи кредитування - головні положення правила, яких потрібно дотримуватися при здійсненні кредитування. Ці положення і правила визначаються природою, роллю, функціями та суспільними умовами в яких вони проявляються.

Кредит, як економічна категорія, пов'язаний з іншими вартісними категоріями, тому існують принципи загальноекономічного порядку, які відносяться до усіх цих категорій, у тому числі і до кредиту, наприклад, такі як економність, комплектність, диференційованість.

Економність характеризується досягненням найбільшої ефективності використання позики при найменших обсягах кредитних внесків.

Комплектність передбачає таку кредитну політик, яка проводиться при обліку закономірностей розвитку в певний період.

Диференційованість - різний підхід до кредитування різних категорій позичальників. Принципи кредитування, що випливають із сутності кредиту: строковість і поверненість, цільовий характер, матеріальна забезпеченість, платність.

Строковість і поверненість характеризуються тим, що позики повинні бути повернені банку не пізніше зазначеного терміну, визначеного у кредитному договорі.

Термін кредиту - це період використання позики, який починається з моменту одержання позики і до кінцевого її погашення. В залежності від періодів використання кредит поділяється на:

короткостроковий ( до 1 року);

середньостроковий ( вид1 до 3 років);

довгостроковий ( більше 3 років).

Кожен з цих типів кредиту має специфічні умови кредитування, особливі умови надання та погашення кредиту, об'єкти кредитування.

Короткостроковий кредит надається банком на термін, що випливає із плану виробництва, реалізації продукції, зниження запасів товарно-матеріальних цінностей. Він складає більшу частину банківських активів. Товарні матеріальні цінності є особливим об'єктом банківського кредитування. Банки кредитують також потреби господарюючих суб'єктів, що виникають у зв'язку з розрахунками, витратами виробництва тощо.

Середньострокові позики можуть надаватися під затрати майбутніх періодів (для оплати обладнання), таким чином об'єктом кредитування можуть бути як такі витрати.

Довгостроковий кредит використовується для формування основних фондів. Об'єктами кредитування виступають капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення існуючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію.

За термінами погашення позики поділяються на:

термінові;

відстрочені;

прострочені.

Термінові - позики, термін погашення яких вже почався, або почнеться через деякий невеликий проміжок часу.

Відстрочені - позики, термін погашення яких відкладений банком на більш пізній період за проханням позичальника.

Прострочені - позики, які не були повернені вчасно. Завчасне погашення практикується як за ініціативою позичальника так і кредитора, наприклад, при появі додаткових коштів, при погіршанні діяльності позичальника, яка породжує сумнів щодо необхідності подальшого кредитування.

Цільовий характер позики, її призначення визначає позичальник, однак і банк при наданні кредиту може виходити із об'єкта кредитування.

Принцип матеріальної забезпеченості означає те, що позичальник повинен придбати ті матеріальні цінності або здійснити витрати, на які була видана позика.

При наданні позики в якості забезпеченості банківського кредиту можуть прийматися: застава під майно; гарантія; порука; страхове посвідчення про страхування відповідальності за непогашення кредиту; будь-яке вільне не закладене під заставу майно.[13]

За ступенем ризику банківські позики поділяються на:

стандартні;

з підвищеним ризиком;

пролонговані;

прострочені;

безнадійні до погашення.

До стандартних відносяться позики, які були за таких умов: коли позика і договір на заставу оформлені вірно; на рахунок позичальника постійно надходять кошти; застава, порука, гарантії або договір страхування надійні.

Страницы: 1, 2, 3