Вiдбір i пiдготовка собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах Одеського Кiнологiчного центру ДМСУ

1) Тварину так чи інакше змушують зробити потрібний рух.

2) Роблять так, щоб цей рух доставляв би тварині задоволення.

3) Одночасно дають потрібний сигнал.

Якщо це вдається проробити кілька разів в одній і тій самій формі, то у тварини утвориться асоціація по суміжності (сполучний рефлекс). Його спосіб відрізняється тим, що він не застосовував болі, а намагаюся викликати необхідні рухи яким завгодно прийомом, тільки не болем, звідси і нагорода інша, у нагороду він годував і пестив тварин (В.Н.Зубко, 1977).

При здійсненні твариною потрібної дії Дуров заохочував її ласощами, ласкою або вигуком «браво». Це підкріплення він називав смакоозаохоченням. Головне - це уміння відчути час і момент застосування заохочення. Пропущений момент псує усе раніше здобуте. Насправді великий російський дресирувальник В.Дуров відкрив зовсім нову форму навчання тварин, яка отримала назву «оперантне (інструментальне) навчання» (Л.І.Крушинський, 1952; Е.А.Асратян, 1970; Е.В.Котенкова, А.В.Суров, 1991).

Історично склалося так, що в СРСР і на пострадянському просторі дресирувальні процеси розглядалися тільки з погляду фізіології вищої нервової діяльності (ВНД). Фізіологія ВНД - це наука про будівлю й організацію структур (починаючи з рівня клітини), що входять до складу нервової системи, і їхньому функціонуванні (Ф.Й.Поліщук, 2003; О.Менинг, 1982).

Поведінка тварини контролюється його психікою. Досить складні форми поводження, властивим собакам, стають можливими завдяки вищій нервовій діяльності (ВНД).

Вища нервова діяльність (А.С.Дмитриев, 1974):

- поведінка тварин обумовлена функціонуванням вищих відділів головного мозку;

- нейрофізіологічна основа поведінки, що представляє собою сукупність уроджених (інстинктивних) і придбаних (умовно-рефлекторних) механізмів діяльності центральної нервової системи, що забезпечують ефективне пристосування до навколишнього середовища. Уроджене поведінка виявляється у виді безумовних рефлексів і інстинктивних дій, на основі яких будується придбана поведінка (Н.Тиберген, 1985).

Безумовні рефлекси є генетично заданими і жорстко підігнаними під відповідні даному виду екологічні умови (П.Г.Воронін, 1952).

Під впливом раннього індивідуального досвіду уроджені рефлекси перетерплюють значні зміни і для остаточного формування (дозрівання) уроджених поведінкових актів необхідно навчання, що передбачає корекцію інстинктивного поводження в конкретних умовах навколишнього середовища. Іншими словами відбувається адаптація до зовнішнього середовища за допомогою утворюваних в результаті навчання умовних рефлексів.

Умовний рефлекс - це відповідна реакція організму на зовнішні подразники. Завдяки умовним рефлексам забезпечується первинна орієнтація тварини по ознаках навколишнього середовища ще на самому початку будь-якого поведінкового акту. Принциповою особливістю умовного рефлексу є його сигнальний характер - упередження виникненню безумовно рефлекторного впливу.

Розрізняють два види умовних рефлексів: класичні, котрі утворюються при зближенні в часі індиферентного подразника з наступною дією подразника, що викликає безумовний рефлекс (підкріплення), і інструментальні (оперантні) умовні рефлекси, при виробленні яких підкріплення дається тільки після якої-небудь рухової реакції.

Умовно-рефлекторне поведінка формується в процесі навчання і може відбуватися у формах імпринтирування, утворення класичних умовних рефлексів, інструментальних умовних рефлексів, домінанти, звикання, наслідування й осязання. У формуванні придбаного поводження значну роль грають процеси аналізу і синтезу подразників пам'яті, механізми формування моделей сьогодення і майбутнього, конструювання програми поводження і контролю досягнутого результату, мотиваційні стани, а також апарат емоцій. Вивченням ВНД займається ряд наук: нейрофізіологія, фізіологія ВНД, етологія, зоопсихологія, генетика поводження і т.д. (Мазовер А. П., 1957).

Родоначальником інструментальної форми навчання вважається Э.Торндайк, який ще наприкінці минулого століття назвав таку форму навчання «методом проб, помилок і випадкового успіху». Однак, більш відомий американський учений, викладач Гарвардського університету Беррес Фредерик Скіннер, який вніс основний вклад у вивчення закономірностей утворення інструментальних рефлексів. Запропоноване ним визначення оперантного навчання й оперантного умовного рефлексу зараз найбільше поширені при характеристиці інструментальної форми навчання. Може бути не дуже систематично, але популярно і талановито оперантний метод навчання й оперантний метод дресирування викладений у роботах американського психолога і дресирувальника Карен Прапор (А.І.Орлов, 1978).

Замість кількаразового застосування сполучень, характерного для вироблення класичних умовних рефлексів, Скіннер розробив методику вільного оперантного поводження, при якій тварині дозволяють робити різні дії, потрібні з яких підкріплюють.

Характерна риса цієї поведінки - його спрямованість на задоволення якої-небудь потреби собаки. Собака використовує його як інструмент (звідси назва: «інструментальне») для досягнення тієї мети, до якої вона на цей момент прагне (насичення, спарювання, угамування спраги і т.д.). Причому, досягти мети собака намагається шляхом проб і помилок, зрозуміло, з урахуванням накопиченого досвіду. Різні обставини і ситуації, у які попадають тварини,

змушують їх робити ті або інші дії, пристосовуючись або активно пручаючись зовнішньому світові. Дії, у свою чергу, приводять до яких-небудь результатів або наслідків, від яких залежить, чи будуть вони надалі повторювати ці дії або уникати їх. Таким чином інструментальний умовний рефлекс будується на активній, цілеспрямованій діяльності тварини в основі якої лежить внутрішня потреба. Послідовність подій і результат їх у даному випадку залежать не тільки від зовнішньої сигналізації, але і від поведінки самої тварини. При утворенні інструментальних умовних рефлексів зв'язок утворюється між поведінкою і результатом (задоволенням потреби), у той час коли при утворенні класичного умовного рефлексу зв'язок утворюється між умовним і безумовним подразником. Тому навчання у формі утворення інструментальних умовних рефлексів має велике значення в дресируванні, тому що в даному випадку поведінка, яка формується дресирувальником, стає біологічно доцільним длясамої тварини (В.Б.Малик, 1986).

Найчастіше домогтися бажаної поведінки можна простою зміною дресирувальних прийомів, доти, поки один з них не виявиться ефективним, але найбільш перспективним є аналіз поведінки і його причин за допомогою теорії функціональних систем, до якої ми будемо звертатися в тих випадках, коли захочемо розібратися в причинах тієї або іншої поведінки собаки.

З огляду на сучасні поняття про поведінку, можна сказати, що дресирування це формування поведінки. Склад поведінкового репертуару, створюваного в процесі дресирування, визначається метою використання собаки: собака-компаньйон, собака-поводир, вівчарський собака, мисливський собака, собака для занять спортом, собака для виступу в цирку, собака для охорони і захисту, для пошуку вибухових або наркотичних речовин та інше. Приймаючи до уваги визначальну роль людини в дресирувальному процесі, варто підкреслити, що дресирування це вид діяльності людини по формуванню у тварин необхідної поведінки в господарській або з іншою метою. Зміст дресирування не вичерпується формуванням умінь і навичок. Під час дресирування відбувається взаємне становлення рольових функцій людини і собаки в здійсненні спільної діяльності, у собаки формуються норми співробітництва з людиною, тому що норми взаємодії з представником чужого виду навряд чи представлені вичерпно в генотипі собаки. І необхідно підкреслити, що формування зоосоціальних взаємин людини і собаки є найважливішим при дресируванні, тому що саме в цьому середовищі здійснюється співробітництво. Відбувається реалізація знань, умінь і навичок собаки при досягненні спільної мети. Здається, що ефективність дії собаки залежить саме від рівня взаємин з людиною (М.І.Сахаров, 1963).

Як усяка діяльність людини, дресирування має свої теоретичні і практичні підстави (теорія і техніка дресирування), що повинні реалізовуватись в методах, способах і методиці дресирування.

З огляду на вищенаведене, предметом теорії дресирування повинне бути поведінка і навчання тварин, а саме закони, причини, механізми й умови формування поведінки, придбання індивідуального досвіду: знань, умінь і навичок. Тобто теорія дресирування повинна розглядати дані цілого комплексу наук (етології, зоопсихології, теорії функціональних систем і т.д.) і різнихпсихологічних і зоопсихологічних шкіл, не обмежуючи себе рамками «фізіологічних основ».

Потреб у такої високорозвиненої тварини, як собака, багато. Є потреби вітальні ( тобто безпосередньо, зв'язані з підтримкою життя ), є зоосоціальні, є інформаційні і т.д. Одна з них завжди ведуча (найбільш сильна). Її прийнято називати мотивацією. Мотивація це домінуюча потреба. До кожної потреби додається спадкова генетична програма її задоволення, те що ми і називаємо інстинктивною поведінкою.

Генетично спадкові програми задоволення потреб є тим мінімумом, з яким народжується собака. У процесі життєдіяльності інстинктивна поведінка змінюється - модифікується відповідно до конкретних умов навколишнього середовища, у рамках якої відбувається задоволення потреб. У такий спосіб відбувається нагромадження досвіду - навчання.

При нагромадженні досвіду інстинктивної поведінки тварини активно застосовують свої інтелектуальні можливості, що найбільш яскраво виявляється в нестандартних (не передбачених генетично) ситуаціях задоволення потреб.

Інформація про рішення задачі по задоволенню потреби (умови, способи і дії) зберігаються в пам'яті і використовуються тваринами в міру необхідності для побудови поводження у виді знань, умінь і навичок. Знання можуть існувати у виді інформації (наприклад, знання про який-небудь об'єкт) або у виді алгоритму якої-небудь дії. Обидва види знання активно використовуються в структурі поведінкового акта. Якщо сформований поведінковий акт виявився ефективним, він повторюється в поведінковому репертуарі і здобуває властивості уміння. Якщо в силу яких-небудь причин для задоволення даної потреби найбільш підходить лише одне з умінь, воно, повторюючись частіше інших (тобто тренується), здобуває властивості навичок.

Таким чином, навчанням є внутрішній безперервний процес пізнання навколишнього світу, тобто частиною поведінки і відбувається без участі людини.

Психіка тваринного організму влаштована таким чином, що мотивація викликає в емоційній сфері негативну емоцію (занепокоєння). А занепокоєння, у свою чергу викликає прагнення до дії, спрямованої на задоволення мотивації (зняття занепокоєння).

Таким чином, послідовність протікання оперантної поведінки така: спочатку виникає мотивація, що ініціює діяльність, яка продовжується доти, поки не буде задоволена мотивація.

Основне завдання дресирувальника полягає в тому, щоб скористатися існуючою мотивацією (або створити нову) і поставити собаку в такі умови, коли для задоволення мотивації їй потрібно буде зробити необхідні дресирувальникові дії, а потім закріпити їх багаторазовим, своєчасним підкріпленням (В.І.Бочаров, 1955).

Таким чином, сучасне дресирування засноване на активній цілеспрямованій діяльності тварини, а сам дресирувальний процес складається з наступних етапів:

1. створення у тварини визначеної мотивації;

2. використання оперантного поводження, тобто поводження здійснюваного без будь - яких зовнішніх стимулів і спрямованого на задоволення створеної мотивації, для вибору необхідного дресирувальникові поведінкового акту;

3. закріплення отриманого поведінкового акту за допомогою багаторазового своєчасного задоволення створеної мотивації (тобто підкріплення) і в результаті формування навички - дії, що характеризується високою відтворюваністю і незначним контролем з боку вищих нервових центрів;

4. уведення стимульного контролю, тобто вироблення стійкого зв'язку між яким-небудь подразником (найчастіше командою) і виконанням навички, у результаті чого подразник стає стимулом, що санкціонує, а навичка здобуваючи стимул, що санкціонує, починає функціонувати в якості оперантного (інструментального рефлексу);

5. уведення рамкового контролю - найчастіше у виді розширення переліку аферентацій навколишніх обставин, що дозволяють пускову аферентацію (генералізація навички).

Тобто дресирування як навчання підкоряється існуючим законам навчання. І дресируванням навчання стає тільки в результаті активної участі в ньому людини. Людина як дресирувальник контролює зовнішні умови процесу навчання, визначає мету і задачі навчання і відповідно до цього організовує процес їхнього здійснення, вибираючи відповідні методи і способи впливу на тварину, причому з деякими з них тварини ніколи не зустрічалася б у природному середовищі існування. Тобто дресирування це насамперед діяльність людини (Г.І.Дуліна, 1986).

У процесі дресирування формуються і знання, і уміння, і навички. Навик при своєму формуванні обов'язково проходить стадію поведінкового акта. І так чи інакше, свідомо або несвідомо, але дресирувальник конструює поведінковий акт, створюючи потребу, контролюючи обставинну і пускову аферентації, створює у собаки акцептор результату дії і забезпечує підкріплення потрібної, з його погляду, дії.

2. Матеріали, методики й аналіз технології відбору й підготовки службових собак

Дослідження проводились в умовах Одеського Кінологічного центру ДМСУ під час постійної роботи. За методичну основу досліджень був прийнятий діалектичний метод пізнання. У процесі досліджень застосовували широко розповсюджені методи: статистичний, розрахунковий, абстрактно-логічний, аналітичний, проте головний був порівняльний метод на основі постановки дослідів по групам пар-аналогів.

У світовій практиці по відбору службових собак для спеціального дресирування існує три тенденції: відбір службових собак цуценячого віку до 6 місяців, підрощених собак віком до 8 місяців та дорослих собак віком 3 років. Всі ці тенденції мають свої позитивні й негативні сторони.

Матеріалом досліджень слугували 8 собак різних порід, що проходили курс спеціальної підготовки до пошукової служби в умовах даного кінологічного центру та належать фахівцям-кінологам - два собаки цуценячого віку, дві - підрощені, та чотири дорослих собаки:

1. Кобель за кличкою ЯНУШ РИЧ ХАУС, породи німецька вівчарка; мати BORUSSIY IZ OLOVI, батько PRIYOR VON CRISINEN BRUNNEN, у віці 3 місяця;

2. Кобель за кличкою АНГЕЛ МАВР, породи німецька вівчарка, мати АВРОРА ГОТТ МИТ УНС, батько ВОЛЬФ ИЗ ЦИТАДЕЛИ, віком 5 місяців;

3. Сука за кличкою ФАЕР МОЗАЇК ТАЙГРЕТ, породи німецька вівчарка, мати ZHEOZE TAIGRET, батько IRVING GREEN HUNTER HILL, віком 6 місяців;

4. Кобель за кличкою РЕКС ГОЛД БАТЕРФЛЯЙ, породи німецька вівчарка, мати ДОРІС БЕЛЬФОРТ, батько РІО ВЕЛЕС РЕВЕЛІН, віком 7 місяців;

5. Кобель за кличкою DEN VON URBAN HAUS, породи німецька вівчарка, мати TERRI VON URBAN HAUS, батько OSLO VOM RESTSTRAUCH, віком 11 місяців.

6. Кобель за кличкою BIGALOW BELGABON, породи німецька вівчарка, мати BONA VOTRE SANTE, батько UNINENGO DES ET DES AUTRES, віком 7 років.

7. Сука за кличкою ANTALAS KOKO CHANEL, породи німецька вівчарка, мати STEINVEYZ TASTE OF CHOCOLATE, батько STENVEYZ GET POPULAR, віком 1 рік 3 місяці.

8. Кобель за кличкою БАК, породи західноєвропейська вівчарка, родовід відсутній, віком 2 роки 8 місяців.

Ця група собак, різна за статтю та віком, використовувалась з метою виявлення їх придатності та подальшого використання до пошуку вибухових речовин та зброї.

Загальна схема досліджень наведена у таблиці 1, з якої видно, що робота

виконувалась у 3 етапи. На І етапі досліджень вивчали особливості відбору собак до пошукової служби цуценячого та підрощеного віку (перша група), на II етапі досліджень вивчали особливості відбору собак до пошукової служби дорослого віку (друга група), на III етапі - ефективність різних методів дресирування та годування (різниця між групами полягала у різному віці та поведінки, проте всі групи одержували рекомендований догляд з необхідного віку та відповідний навчальний процес) за загальноприйнятими у собаківництві методиками.

Розглянемо послідовно кожний етап, наведений у нижчевикладеній таблиці.

Таблиця 1. Загальна схема досліджень

2.1 Особливості утримання собак при використанні у пошуковій службі в умовах кінологічного центру

Умови розміщення собак чинять значний вплив на збереження їх здоров'я і працездатності. Собаки багато часу проводять на місці свого утримання, де відпочивають, відновлюють свою енергію, витрачену на службі. Позбавлені свободи пересування собаки, знаходячись в несприятливих умовах утримання, легко піддаються різним захворюванням, і навпаки, правильно організоване утримання собаки позитивно сприяє на стан її здоров'я і ефективно запобігає простудним, шкіряним і іншим захворювання. (В.Г.Сикерин, В.Н.Погорєлов, Н.Е.Шаолобот, 1999) Тому вольєр, де розміщується собака, повинен відповідати певним зоогігієнічним вимогам: температура, відносно вологості, освітленості, і газового складу повітря, які приведені в таблиці 2.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6