Земельна ділянка - основа нерухомості

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту й розвитку об'єктів транспорту. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями й спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарств, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

До земель морського транспорту належать землі під морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту; гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт. На підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів відповідно до закону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель.

До земель річкового транспорту належать землі під портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт; пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами; судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями; берегоукріплювальними спорудами й насадженнями; вузлами зв'язку, радіоцентрами та радіостанціями; будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверфями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного й паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди та насадження, протилавинні та проти сельові споруди, вловлюючі з'їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження.

До земель авіаційного транспорту належать землі під аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту; вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. На приаеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель.

До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні та надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.

До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного й колійного господарства, сигналізації та зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні та кабельні телефонно-телеграфні лінії й супутникові засоби зв'язку. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.

Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру та сонця й інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

1.3 Земельні відносини

Головний елемент земельних відносин - земельна власність. Право власності громадян і юридичних осіб на земельні ділянки виникає в результаті приватизації державних або муніципальних земель, спадкоємства, купівлі-продажу, дарування, обміну, інших операцій із землею, а також у результаті їх внесення в статутний капітал (пайовий) юридичної особи.

Земельні відносини виражають взаємодію між органами державної влади, місцевого самоврядування, юридичними особами та громадянами з приводу володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, а також з приводу державного управління земельними ресурсами.

Учасниками земельних відносин є громадяни, юридичні особи, суб'єкти, муніципальні утворення. Права іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб на придбання у власність земельних ділянок визначаються відповідно до Земельного кодексу й інших законів України.

Об'єктами земельних відносин виступають земельна ділянка в певних межах фіксованої площі та місцеположення, земельні частки (паї) й права на них. Правові норми, що регулюють відносини власності на землю, підрозділяються на загальні, властиві усім земельним відносинам, і спеціальні, характерні для певних категорій земель і умов їх використання. Земельні відносини включають установлені земельним законодавством:

· порядок надання або вилучення земельної ділянки;

· права та обов'язки землекористувача;

· оподаткування, плату за землю;

· санкції за порушення земельного законодавства.

· Кодекс розмежовує власність на землю (рис. 3.2). Згідно кодексу землі, які не є власністю громадян, юридичних осіб і муніципальних утворень, є державною власністю.

Республіканська власність на земельні ділянки визнається законами. Право такої власності виникає при розмежуванні державної власності на землю і у зв'язку з придбанням земельних ділянок на підставах, передбачених ІІКУ.

У відповідності до закону у національній власності можуть також знаходитися не надані у приватну власність земельні ділянки.

У власності суб'єктів, згідно з законодавством, знаходяться земельні ділянки:

· визнані такими законами;

· одержані суб'єктами при розмежуванні державної власності на землю;

· придбані суб'єктами на підставах, передбачених ЦКУ.

У власності суб'єктів України можуть знаходитися не на дані у приватну власність земельні ділянки:

· зайняті об'єктами нерухомості, що є власністю суб'єктів;

· надані органами державної влади суб'єктам, державним унітарним підприємствам і установам, суб'єктам, створеним органами влади;

· віднесені до земель природних територій регіонального значення, що особливо охороняються;

· віднесені до земель лісової фундації, що знаходяться у власності суб'єктів відповідно до федеральних законів;

· віднесені до земель водної фундації, зайнятими водними об'єктами, що знаходяться у власності суб'єктів;

· зайняті приватизованими об'єктами нерухомості, що знаходилися до приватизації у власності суб'єктів.

До третього виду державної власності на землю - муніципальної - відносяться ділянки:

· визнані такими законодавчо і прийнятими відповідними законами;

· право муніципальної власності на які виникло при розмежуванні державної власності на землю;

· придбані на підставах, встановлених ЦКУ.

У власність муніципальних утворень для забезпечення їх розвитку можуть безоплатно передаватися землі, що знаходяться в державній власності, в тому числі за межами кордонів муніципальних утворень.

За умов розгортання земельних відносин варто прийняти такі поняття та визначення:

власники земельних ділянок - особи, що є власниками земельних ділянок;

землекористувачі - особи, що володіють й користуються земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) або безоплатного часового користування;

землевласники - особи, що володіють і користуються земельними ділянками за правом довічного успадкованого володіння;

орендарі земельних ділянок - особи, що володіють та користуються земельними ділянками за договорами оренди й суборенди;

володарі сервітути - особи, що мають право обмеженого користування чужими земельними ділянками.

Економічні взаємозв'язки між власниками й користувачами земельних ресурсів характеризуються рентними відносинами. Рента складається з трьох основних джерел:

· дару природи (родючості грунту, сприятливих кліматичних умов, цінності річкових ресурсів і корисних копалин тощо);

· забезпечення за допомогою комунального обслуговування певного рівня життя та праці. Муніципалітети справедливо підвищують рівень земельної ренти на підтримку й розвиток соціальної, інженерної, транспортної, виробничої інфраструктури;

· підприємницької діяльності на кожній окремо взятій земельній ділянці.

Успішна діяльність підприємця, дозволяє отримувати на даній ділянці землі очікуваний дохід, частина якого надходить до місцевих органів влади у вигляді орендної плати, а частина залишається у підприємця.

Одним з основних напрямів реформування земельних відносин є включення в господарський обіг найбільш економічно значимих земель (урбаністичний підхід). В сучасних умовах розвитку ринкових відносин доцільним є перехід на конкурсну (аукціонну) форму продажу прав на земельні ділянки або права їх оренди. Такий підхід грунтується на системному розгляді комплексу об'єктів нерухомості та їх земельно-ресурсної й просторової основи. Технологічно даний підхід реалізується через процедури формування нерухомості, у тому числі через її містобудівне та землевпоряджувальне проектування (моделювання) і міський землеустрій (розмежування), уточнення земельних резервів міст й самої межі поселень, державну реєстрацію прав на нерухомість та облік самих об'єктів нерухомості, складання й ведення державного земельного кадастру, зміну системи оподаткування об'єктів нерухомості на основі їх реальної ринкової оцінки, розвиток інфраструктури ринку нерухомості, земельний контроль та моніторинг.

Базовим для формування нової земельної й містобудівної політики є те, що земельну ділянку та інші об'єкти нерухомості не можна розглядати роздільно не лише при здійсненні операцій з об'єктами нерухомості, але й за самого планування й проектування їх створення. Земельні відносини в міських і сільських поселеннях нерозривно пов'язані з містобудуванням й навпаки.

З урахуванням економічної значимості землі та інших об'єктів нерухомості, актуальності, найтіснішого взаємозв'язку та взаємозалежності земельних і містобудівних перетворень реформування доцільно здійснювати синхронно в межах єдиної земельно-містобудівної діяльності (принцип урбанізму).

1.4 Основи землеустрою в Україні

Землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (Закон України "Про землеустрій").

Види робіт із землеустрою - обстежувальні, пошукові, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-пошукові роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою. Діяльність у сфері землеустрою -наукова, технічна, виробнича та управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, що здійснюється при землеустрої. Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження та розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо. До заходів із землеустрою відносять передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження та підвищення родючості грунтів.

Проект землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обгрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років. Землеустрій забезпечує:

· реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обгрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння та землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо;

· надання інформації для правового, економічного, екологічного та містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

· встановлення та закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників та землекористувачів;

· прогнозування, планування та організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному та господарському рівнях;

· організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури та розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосів пасовищезміни;

· розробку та здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості грунтів, рекультивації порушених земель й землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;

· організацію території підприємств, установ й організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення;

· отримання інформації щодо кількості та якості земель, їх стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Система землеустрою включає:

а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;

б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою;

в) організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою;

г) здійснення землеустрою на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) державний та самоврядний контроль за здійсненням землеустрою;

д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою;

є) суб'єкти та об'єкти землеустрою.

Суб'єктами землеустрою є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі.

Землеустрій базується на таких принципах: дотримання законності; забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного й соціального розвитку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища; організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну та соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість й стабільність довкілля та агро-ландшафтів; створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їх конституційних прав на землю; забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння та землекористування; забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Страницы: 1, 2, 3, 4