Католицька культова архітектура України XIV-18 століть

Одним із маловивчених сторін української ренесансної архітектури є хрещаті костели, що з’явилися в католицькому культовому зодчестві з першої половини XVIІ століття.

Ймовірно, першим на українських землях однонавним храмом з двома симетричними каплицями обабіч, є парафіяльний костьол у Ліську, збудований, приблизно, 1539 року. У плані, це прямокутник, без виділеного пресбітеріуму, до якого прилягають квадратові каплиці, що разом творять поперечну вісь, доконечну при хрещатій композиції. Таке розв’язання унікальне не тільки для України, а й для сусідньої Малопольщі.

Храм збудував Петро Кміта, на той час краківський воєвода та великий маршалок коронний. Придворний достойник міг собі дозволити побудувати оригінальну споруду, його зв’язки з австрійським королівським двором дають можливість припустити, що майстрів для цього запрошено з Австрії.

Близько семидесятих років XVI століття до однонавових костелів у Фельштині та Куликові, зведених у першій половині цього століття, добудованих, як і в Ліську, по дві бічні квадратові в плані каплиці, для сполучення з навою зроблено широкі стрільчасті отвори в стінах. Та попри це, внутрішні простори їх лишилися ізольованими.

Риси подібні до Ліська виявляє також костьол у Дунаєві (1585 рік). Це однонавова, однопросторова споруда з двома виокремленими бічними каплицями, ускладнена гранчастою формою пресбітеріуму та вежею на західному фасаді. Будував її львівський Ян Димитр Соліковський - у традиціях Австрійських північних земель, де також були популярні "чисті зали".

На початку XVIІ століття однонавовий костьол з двома каплицями усталюється в архітектурі як сформований архітектурний тип. Так збудовано костьол у Тулиголовах у 1600 році, та деякі інші храми. Можна виділити дві тенденції в подальшій еволюції цієї структури; перша спрямована на розвиток каплиць як самостійних об’ємів, а друга – навпаки, на злиття їх із основною масою будинку й створення таким чином нової хрестоподібної цілості.

Перша з них може бути представлена костьолом у Бережанах (1600 рік). У плані - це однонавовий корпус із невиділеним присбітеріумом. До нього з боків прилягають дві двоярусні каплиці, східна частина яких повторює форми вівтаря. Як в інтер’єрах, де обидва яруси каплиць розкриваються широкими арками всередину, так і ззовні це цілком автономні об’єми, що відіграють у загальному просторовому розв’язанні пам’ятки значну роль. Проте вже в спорудженому у 1610-1620 роках костьолі в Бігці (майстри Варфоломей та Ян Косьба) спостерігаємо повернення до усталеного зразка: квадратові каплиці відкриваються в храм високими арками. Крім того, вони підведені під один каприз з усім обсягом костелу, тому справляють враження трансепта.

Перехідну форму від споруд Гербуртів до вказаного розв’язання у Мостиськах ( приблизно 1600-1620-ті роки): при подібності планувисочина каплиць менша за височину самого храму.

3. Розвиток католицької культової архітектури на Україні в XVII-XVIII століттях

3.1 Будівнича діяльність католицьких чернечих орденів

Характерною ознакою Католицької Церкви на Україні було зростання кількості чернечих орденів. Найперше досягли українських земель - так звані "ордени жебраків" - тобто ті, що утримувалися з милостині - ордени доміканців та францисканців. Відразу після свого утворення в ХІІІ столітті вони послали своїх ченців-місіонерів на Русь. Власне ці ордени в значній мірі причетні до встановлення і розвитку місцевих структур Римсько-Католицької Церкви. Від самого початку Апостольський Престол надав їм широкі повноваження, які іноді перевищували навіть компетенції папських легатів. Особливо слід підкреслити роль ордену домініканців, який вже в 1612 році мав самостійну руську провінцію Святого Яцека. Слід зазначити, що у 1648 році домініканці налічували 50 осередків, а в 1772 році - вже 62.

Монахи-францисканці від початку свого утвердження на українських землях мали самостійний руський вікаріат, залежний безпосередньо від генералу ордену. Після поділу орденів в 1517 році на дві течії - францисканців конвентуальних і францисканців обсервантів (або ж бернардинців); обидва керунки мали свої окремі організації на Україні; францисканську руську провінцію непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і бернардинську руську провінцію святого Антонія з Падуї. В 1619 році цілком відділився від францисканців орден капуцинів, який також мав декілька своїх монастирів на Україні, котрі належали до польської провінції. До цих же "орденів жебраків" відносяться й кармеліти, від яких свого часу відділилися кармеліти босі. До польської провінції босих кармелітів належали монастирі в Бердичеві, Кам’янці-Подільському, Львові, Вишнівці, Старому Загорові. Натомість орден кармелітів від 1687 років мав окрему руську провінцію Святого Йосифа. Досить скромно був представлений орден августинців, що мав свої монастирі у Львові, Залозцях, Затурцях і Жидачеві. Слід зазначити, що до Краківського монастиря августинців вступив відомий український духовний письменник, автор знаменитого панагирика на честь гетьмана Петра Сагайдачного, домашній учитель родини воєводи Адама Киселя - о. Касіян Сакович. У Кракові він був настоятелем костьолу, що належав до цього ордену.

Крім "орденів жебраків", на Україні засновувались й інші чернечі спільноти. Так особливого розповсюдження набув орден Тринітаріїв, який займався викупленням християнських в’язнів з неволі, особливо турецької та татарської. Постійна загроза нападів на українські землі зі сторони південно-східних сусідів створила необхідні умови для реалізації покликання монахів-тринітаріїв. У 1688-1752 роках вони організували 18 походів, під час яких викупили 437 чоловік з рук мусульман. Особливим шпитальним орденом, заснованим у ХVI столітті Святим Йоаном Божим, були отці боніфрати. Ченці у своїх шпиталях, опікувалися хворими і набули слави як знавці лікарських рослин, їхні осередки на Україні містилися у Львові та Луцьку. Декілька монастирів на Україні належали ордену паулінів, що в ХVIІ - ХVIІІ століттях переживав велике піднесення. На Ясній Горі в Ченстохові (Польща) вони були хранителями чудотворної ікони Матері Божої, так званої Чорної Мадонни. Тільки єдиний монастир у Львові мав орден театинців, які в 1664 році прибули сюди, щоб заопікуватися місцевою вірменсько-католицькою спільнотою.

На особливу увагу заслуговує діяльність ордену єзуїтів або Товариства Ісусового, який прибув на Україну, коли поряд з драматичним занепадом Православної Церкви помітний був загальний зріст протестантських течій. Ставлячи собі за мету поширювати в таких умовах католицизм, єзуїти перш за все звернули увагу на стан освіти. У 1582 році єзуїтів запросив до Львова місцевий архієпископ Йоан Дмитро Суліковський. Єзуїтські монастирі виникають і в інших українських містах: Луцьку, Кам’янці-Подільському, Вінниці, Фастові та інших. Разом з монастирями закладалися школи-колегії.

Хоча система освіти базувалася на європейському схоластичному методі з латинською мовою викладання, однак траплялися також випадки ведення єзуїтами "слов’янських шкіл", в яких також вчили по-українськи (так було в Луцьку). З єзуїтської академії виник перший на наших землях. Львівський Університет в 1661 році.

До тимчасової ліквідації ордену в 1773 році єзуїти тримали в своїх руках все шкільництво Речі Посполитої. Крім піднесення рівня науки, вони активно включалися до місіонерської праці; проводячи душпастирство в найбільш небезпечних умовах. Так, на початку XVII століття в українські степи регулярно висилялася єзуїтами missio ucrainensis для проголошення Слова Божого і уділення Святих Таїнств позбавленим релігійної опіки християнам. Значні заслуги має цей орден в справі укладення Берестейської унії. Натхненниками укладення міжцерковного поєднання, результатом якого стала Греко-Католицька (уніатська) церква, були монахи-єзуїти: Петро Скарга, Бенедикт Гербест і Антоніо Поссевіно. Справі зміцнення унії на Україні служила проведена єзуїтами реформа чернечого життя, яка фактично була заснуванням на нових началах греко-католицького ордену отців-василіан.

На ниві освіти відзначився також шкільний орден піярів, що мав монастирі у Львові, Межирічі Корецькому, Золочеві. Цей орден брав участь в прогресивному реформуванні шкільництва у середині XVIIІ століття. Окрему групу монаших спільнот становили отці комуніяни (від лат. Communio - спільнота) і отці місіонери. Завданням цих священичих об’єднань було підвищення душпастирського рівня духовенства і поглиблення релігійності віруючих шляхом проведення парафіяльних місій. Серед жіночих орденів, що діяли на Україні слід згадати про відповідники вже згадуваних чоловічих орденів. Це домініканки (Львів, Жовква), кармелітанки (Львів), кармелітанки босі (Львів), бернардинки (Дубно, Львів). Крім цього діяв жіночий орден бенедиктинок (Львів), а також сестер Святого Духа (Львів). Типово жіночими були ордени бригідок (Львів, Луцьк, Самбір, Сокаль) та шариток (Броди, Городок, Львів, Житомир).

На Закарпатті ще в середньовіччі спостерігається активний розвиток католицького чернечого життя. Одним з його осередків було м. Берегово. Першими в межах міста заснували свою обитель лицарі ордену тамплієрів, потім на їхньому місці поселився лицарський орден Святого Йоана. Жінка короля Лайоша Великого королева Єлизавета передала монастир отцям домініканцям. З її іменем пов’язане також заснування у берегові в 1370 році францисканської спільноти.

На перелом XІV-XV століть припадає заснування францисканського монастиря у Виноградові. Свої осередки на Закарпатті мали пустельники-паулінки. Їхні монастирі були у Виноградові, Тячеві, Кішбергу, Горянах.

Римо-католицькі чернечі ордени на протязі всієї своєї діяльності на Україні, вели активну будівничу діяльність. Практично, починаючи з другої половини ХІІ століття можна спостерігати значне пожвавлення католицького культового будівництва на території західних земель України.

Одною з перших таких споруд вважається закладений в 30-ті роки XVII столітті. Костьол місіонерів у Львові. Невеликих розмірів, збудований із цегли та каменю. Однонефний, в плані складається з прямокутного основного об’єму, більш вузької та видовженої напівкруглої апсиди та квадратного притвору. Двоскатний дах нефу утворює щипці на західному і східному фасадах. По обох сторонах притвору, по рівень карнизу, симетрично розташовані невеликі приміщення.

Храм відрізняється гармонійністю архітектурних форм та об’ємів, витриманий в пізньоренесансній манері, хоча, можна прослідкувати окремі готичні риси - стрільчастої форми вікна. Перекритий хрестовими склепіннями з розетками на перетині вузьких пучків в нефі. Відсутність на споруді пілястрів та інших членуючих елементів надає їй суворого вигляду. Єдиним декором є консольний фриз під масивним карнизом та профілюючі обрамлення стрільчатих вікон.

Іншим раннім пам’ятником монастирського будівництва на Львівщині є комплекс Францисканського монастиря у містечку Городок. Закладений, приблизно у XVI столітті (1419 рік). В його комплекс входять келії та костьол.

Костьол належить до пізньоренесансних споруд у периферійному варіанті. Це однонефна споруда з напівкруглою апсидою, та циліндричним перекриттям, декор на поверхні стін майже відсутній. Корпус келій - цегляна одноповерхова споруда, коридорної системи з прямокутним внутрішнім подвір’ям. Перекриття коридорів циліндричне з розпалубками, приміщення - хрестові та плоскі.

У 1390 році у Луцьку був заснований монастир отців домініканців. Спочатку він був дерев’яний. Перші кам’яні будівлі збудовані тільки на початку XVIIІ століття. На сьогоднішній день комплекс монастиря являє собою стильові риси як бароко так і раннього класицизму.

Іоана Хрестителя костьол XVI-XVII ст базилікального типу, тринефний з масивною баштою на західному фасаді. Збудований з каменю та цегли. Складається з квадратного у плані чотиристовпного основного об’єму, видовженого хору з граненою апсидою та квадратної башти. Між баштою і північним нефом прибудована напівкругла башта з кам’яними сходами, яка веде на хори та верхні поверхні. Стіни укріпленні контрфорсами. Неф та хор перекриті одним дахом, чотириярусна башта (четвертий ярус восьмигранний) завершена куполом з ліхтарем.

Храм споруджувався в два етапи. До першого відноситься хор та бічне приміщення, до другого основний тринефний об’єм. В архітектурі ранньої частини, яка датується 1530 - 1565 роки збереглися елементи готики. До них належать зірчасті склепіння хору з камінними нервюрами, стрільчасті вікна та арки, готичні двері бокового приміщення, яке перекрите циліндричним склепінням. До цього ж періоду відноситься і ліплений декор на склепінні головного нефу.

Притвор перекритий циліндричним склепінням, другий ярус башти на рівні хору - хрестовим.

Історично склалося так, що будівництво католицьких костьолів і монастирів на теренах центральної та центрально-східної України тісно пов’язані з діяльністю монаших місіонерських орденів. Саме місіонерами-домініканцями був збудований перший собор Святого Миколая на Подолі у Києві. В 1623 році монахи-францисканці отримали від родини Сулімовських ланку землі між містом і замком на правому березі Дніпра, де збудували монастир та церкву в ім’я Успіня пресвятої Діви Марії. На жаль, цей осередок християнства був знищений козаками в 1648 році. На початку XVII століття францисканці з’явилися ще в декількох містечках Київської єпархії, де також збудували свої храми. Після 1643 року в місті Батурині з’явилася єпископська резиденція та костьол в ім’я Святого Варфоломія, спалений козаками в 1648 році.

У 1635 році князь Ярема Вишневецький запросив францисканців до свого міста Лубни, де на його кошти був збудований монастир на храм в ім’я св. Михайла, де збереглася чудотворна ікона Божої матері. В 1648 році костел було знищено. В 1638 році послідовники святого Франциска прибули до Фастова, де їм було віддано єпископом Соколовським монастир і костьол. Невдовзі при монастирі був відкритий колегіум. В 1648 році війська Богдана Хмельницького пограбували і спалили костьол і учбовий заклад.

Наприкінці XVIIІ століття з’явилися представники ордену капуцинів. Перший свій храм вони побудували в містечку Брусилів близько 1790 року, де зберігалася чудодійна ікона Божої Матері. Другий храм монахи збудували у Старокостянтинові в ім’я Іоанна Христителя.

Великий вклад у храмове будівництво зробили монахи ордену кармелітів "босих". Ще на початку XVII століття в 1627 році вони оселилися в місті Бердичеві в замку-фортеці на правому високому березі ріки Гнилоп’яті. В 1634 році монахи збудували "нижній" підземний костьол в ім’я Пресвятої Діви Марії. Поступово розширяється площа укріплень, монастирські споруди оточуються валом та ровом. Але не зважаючи на ці заходи безпеки в 1648 році фортеця була взята військами Богдана Хмельницького. В 1687 році через, часті набіги, кармеліти змушені покинути укріплення, і виїхати за межі України. Повернулися місіонери лише в 1717 році і залишилися в місті як здавалося назавжди. Старі стіни фортеці ремонтуються, посилюється артилерія, збільшується гарнізон. В 1739 році розпочинається будівництво великого надземного костьолу. Для потреб будівництва в сусідньому селі Бистрик були збудовані великі цегляні заводи, а з Поділля привозився камінь.

Для будівництва були запрошені архітектор та інженер Ян де Вітт, та архітектор Григорій Тарнавський. Після закінчень храм був розписаний італійським художником В. Фредиріче. В 1799 році храм був реконструйований, дах накрили мідними пластинами. Значні реставраційні роботи проводились в 1810-1816 роках.

Споруда храму представляє собою тринефну, шестистовпну, однокупольну базиліку з трансептом в стилі бароко. Головний вхід вирішений у вигляді широких напівкруглих в плані сходів. В оздобленні фасадів використаний коринфський ордер. Інтер’єр костьолу багато прикрашений мармуром, позолотою,. Різьбленням по дереву та фресками. В ньому домінує високий відкритий підкупольний простір.

"Нижній" костьол заглиблений в землю і представляє собою тринефний, шестистовпний, склепінчастий зал з окремими камерами-криптами.

До костьолу приєднаний цегляний з додаванням каменю, двоповерховий корпус келій з двома триярусними баштами-дзвіницями симетрично розташованими по обом сторонам фасаду споруди. Келії прямокутні за планом з величезним замкнутим внутрішнім двором, в якому знаходився невеликий монастирський сад. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розташуванням приміщень. Фасади, які входять в внутрішній двір ритмічно розділені двома ярусами вікон з напівциркульними склепіннями. В корпусі розташовані келії, ризниця, трапезна, бібліотека, шпиталь та кухня.

Існував ще один корпус монастиря, вхідний, який зберігся частково. Збудований у другій половині XVIIІ століття, під час укріплення і розширення фортеці і слугував головним воротам монастиря. В цілях збільшення воріт розміщувалися великі подвійні чавунні ворота.

Трохи раніший пам’ятник католицької храмової архітектури можемо розглянути в селі Стара Котельня (Житомирська область). Це костьол Антонія Падуанського, будівництво якого завершено в 1786 році. Храм знаходиться на схід від давньоруського городища біля засипаного оборонного рову.

Костьол в стилі бароко представляє собою цегляну, тринефну, чотиристопну базиліку з п’ятигранним пресбітерієм та прямокутними сакристіями, з гвинтовими дерев’яними сходами (такі самі гвинтові сходи по бокам головного входу ведуть хори). Центральний неф перекритий напівциркулярними склепіннями. Фасади прикрашені спареними пілястрами іонічного ордену та гірляндами в капітелях, арка головного входу фланкірована тосканськими колонками. Споруд опоясує розвинутий багато профільний карниз.

Костьол огороджений цегляною огорожею з ворітьми та трьох пролітною дзвіницею.

Заснований у 1624 році Домініканський монастир, також ,спочатку входив до складу оборонного комплексу Мури, оточеного товстими стінами з бійницями та кутовими баштами займав північно-західну частину. Споруди монастиря спочатку були дерев’яними, а в 1760 році на їх місці був збудований цегляний костьол з келіями. Пам’ятник складається з костьолу, які примикають до нього келій та оборонної стіни з кутовою баштою.

Костьол цегляний, в плані прямокутний, тринефний, шестистовпний з прямокутними сакристіями. До нього прилягають келії. Фасади костьолу та келій вирішені в стилі бароко. В інтер’єрі збереглися фрагменти настінного живопису XVIIІ століття. Перекриття напівциркульне з розпалубками. На хори ведуть гвинтові сходи. Під приміщенням знаходяться крипта.

Келії збудовані близько 1765 року, цегляні, подібні у плані, двоповерхові, разом з костьолом утворюють внутрішнє подвір’я. Північні фасади келій завершені арочними фронтонами. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням кімнат. В келіях перекриття плоске балочне, в коридорах - напівциркульні склепіння з розпалубками. Башта і стіни носять оборонний характер. Стіни оснащені бійницями, башта - цегляна квадратна у плані споруда з заокругленими кутами, на високому розширюючомуся цоколі укріплена контрфорсами, перекрита напівциркульним склепінням.

Єзуїтський монастир у Вінниці збудований 1610 - 1617 роках. В комплекс входять костьол, колегіум келії. Костьол в стилі бароко, цегляний, прямокутний в плані, з баштою-каплицею на південному фасаді, тринефний, восьмистовпний, з криптою. На жаль, після пожежі 1778 року споруда була пристосована під гімназію в результаті чого був видозмінений головний фасад.

Колегіум - цегляна двоповерхова П-подібна в плані споруда з несиметричними бічними крилами. Південна його стіна укріплена контрфорсами. Фасади в стилі бароко. Північний завершується фігурним фронтоном прикрашеним декоративними вазами.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6