скачать рефераты

МЕНЮ


Мурування стін полегшеної конструкції; монтаж плит перекриття; зварювання сталі 15 гс товщиною 4 мм в нижньому положенні

а) дюралюмінієве; б) дерев'яне

 

Правило. Пристрій зроблений з відфугованого дерев'яного бруска або дюралюмінієвого профілю завдовжки 1,2–2 м (рис. 10). Правило призначене для контролю поверхні викладених стін.

Складаний метр і рулетки (рис. 11). Бувають завдовжки 2–20 м, Використовують для лінійних вимірів під час мурування.

Рівень. Лінійка, яка знаходиться у металевому корпусі завдовжки 750 мм. Всередині лінійки знаходяться ампули, які фіксують горизонтальний і вертикальний рівні (рис. 12). Ним перевіряють мурування.


Рис. 12. Рівень:                  Рис. 13. Установка розчинова:

1) корпус; 2) ампули; 3) кришка 1) Рама; 2) ємкість з гвинтом для перемішування розчину; 3) моторний відсік; 4) кришка,

5) секторний затвор для видачі розчину;

6) підвіска


4. При виконанні кам'яного мурування використовують різноманітний інвентар.

Установка розчинова до 2 м3 (рис. 13). Призначена для приймання, підігріву, перемішування і дозованої видачі товарного розчину у спеціальну тару.

Бункер з щелепним затвором (рис. 14). Вміщує до 1,2 м3. Призначений для приймання і подачі розчину на робоче місце.

Захват, що сам затягується (рис. 15). Вантажопідйомність – 1,75 т. Пристрій має вигляд прямокутної рами з двох щелепних підйомних затискувачів. Застосовується для розвантажування пакунків силікатної цегли без піддонів з автотранспорту і подачі їх до місця мурування.


Рис. 14. Бункер:                     Рис. 15. Захват:

1) штурвал; 2) затвор 1) рама; 2) натяжні пластини; 3) затискуючі балки; 4) захватний пристрій

 

Підхоплювач-футляр. Вантажопідйомність – 1,5 т. Складається з двох півфутлярів Г-подібної форми, які закріплені на захватних важільцях (рис. 16). Підхоплювач-футляр призначений для розвантаження одразу двох пакунків цегли з автомобіля і подачі їх на робоче місце.

Бак для змочування цегли. Ємкість, яку заповнюють водою (рис. 17). У жарку і суху погоду піддони з цеглою опускають у бак, змочують і подають на робоче місце.

Переносні світильники. Мають вигляд розсувної рами з телескопічним стояком з плафонами (рис. 18). Призначені для освітлення робочого місця у темний час доби.

Контейнер для схову одягу, інвентарю, пристосувань бригади мулярів. Має відділення для двох змін (рис. 19).

5. Технологічно необхідний набір інструментів, пристосувань та інвентарю, розрахований на бригаду, називають нормокомплектом. Дбайливе використання такого нормокомплекту сприяє підвищенню якості, безпеки та продуктивності праці мулярів.


Рис. 16. Підхоплювач: Рис. 17. Бак: Рис. 18. Світильники:

1) захватні важільці зі 1) цегла; 2) прогони 1) розсувна рама;

стінкою; 2) вісь; 3) піддон 2) телескопічний стояк з цеглою       3) дріт; 4) плафон

 

Порядівки (рис. 20). Пристосування з кутиків, труб або рейок з позначеннями, що відповідають товщині горизонтальних рядів кладки: для звичайної цеглини – 77 мм (65 мм товщина цеглини + 12 мм товщина шва), для стовщеної цегли – 100 мм. Пристосування призначене для закріплення причального шнура, дотримання горизонтальності й вертикальності рядів стін, що зводяться.



Рис. 19. Контейнер:           Рис. 20. Трубчаста порядівка:

1) петля; 2) двостулкові двері 1) нерухома частина; 2) віджимний гвинт;

3) рухома частина; 4) стояк; 5) повзунок; 6) шнур


Устаткування зварювального поста для ручної дугової зварки і його обслуговування зварювальний пост

Зварювальний пост – робоче місце зварювача, обладнане всім необхідним для виконання зварювальних робіт. Зварювальний пост укомплектований джерелом живлення, електричними дротами, електродотримачем, складально-зварювальними пристосуваннями і інструментом, щитком або маскою.


Рис. 21. Зварювальні пости для ручного і напівавтоматичного зварювання:

а) – ручне зварювання від зварювального трансформатора або зварювального випрямляча; б) – зварювання шланговим напівавтоматом; 1 – мережа електроживлення; 2 – рубильник або магнітний пускач; 3 – джерело живлення дуги; 4 – зварювальні дроти; 5 – підвіска напівавтомата; 6 – котушка з електродним дротом; 7 – механізм подачі дроту; 8 – шланг для подачі електродного дроту; 9 – пальник або електродотримач; 10 – консолі з рейкою.


Зварювальні пости залежно від роду вживаного струму і типу джерела живлення дуги ділять на наступні види:

·          постійного струму з живленням від однопостового або багатопостового зварювального перетворювача або зварювального випрямляча;

·          змінного струму з живленням від зварювального трансформатора.

Зварювальні пости можуть бути стаціонарними або пересувними.

Стаціонарні пости є відкритими зверху кабінами для зварювання виробів невеликих розмірів. У кабіні звичайно поміщають однопостовий зварювальний трансформатор або зварювальний випрямляч. Перетворювач постійного струму, що обертається, створює при роботі сильний шум, тому його краще розміщувати за межами кабіни. При живленні зварювальних постів від багатопостових випрямлячів зварювальний струм розводять по кабінах дротами або шинами. У кабіні встановлюється рубильник або магнітний пускач для включення джерела зварювального струму. На робочому столі розташовуються спеціальні пристосування для збірки і затискання зварюваних деталей, а також ящики для штучних електродів і інструменту. На стінці кабіни підвішують сушильну шафу для прожарювання електродів.

Пересувні пости застосовують при зварюванні великогабаритних виробів безпосередньо на виробничих площах цехів або будівельних майданчиках. Захист від проміння дуги в цих випадках виробляється щитами, а захистом джерел живлення дуги від дощу і снігу служать навіси або на монтажі пересувні машинні зали.

Схеми зварювальних постів для ручного і напівавтоматичного дугового зварювання дані на рис. 21.

Приладдя і інструмент зварювальника

Для затискання електроду і підведення до нього зварювального струму служить електродотримач. Досконалішими є електродотримачі з пружинами (рис. 22); застосовуються також гвинтові, пластинчасті, вилки і інші типи електродотримачів.

Згідно ГОСТ 14651–78Е електродотримачі випускаються трьох типів залежно від сили зварювального струму: I типу для струму 125 А; II типу – 125…315 А; III типу – 315…500 А.

Електродотримач повинен витримувати без ремонту 8000 затисків електродів. Час зміни електроду не повинен перевищувати 4 с.


Рис. 22. Типи електродотримачів: а) – з подовжньою пружиною, б) – з поперечною



Щитки і маски виготовляються згідно ГОСТ. Матеріалом служить чорна фібра або пластмаса з матовою поверхнею. Маса щитка не повинна перевищувати 0,48 кг, маски – 0,50 кг.

Захисні стекла (світлофільтри) призначені для захисту очей і шкіри особи від проміння дуги, бризок металу і шлаку. Основні види світлофільтрів приведені в таблиці 1.


Таблиця 1. Світлофільтри

Основні види світлофільтрів

Позначення

Класифікаційний номер

Марка скла

1. Світлофільтри для зварювальників при силі струму:

від 30 до 75 А

Э-1

9

ТС-3

від 75 до 200 А

Э-2

10

ТС-3

від 200 до 400 А

Э-3

11

ТС-3

вище 400 А

Э-4

12

ТС-3

2. Світлофільтри для допоміжних робочих

В-1

В-2

В-3

2,4

3

4

ТС-1

ТС-1

ТС-2


Розмір світлофільтру 52х102 мм. Світлофільтр вставляється в рамку щитка або маски. Світлофільтр захищають від бризок зовні прозорим склом, яке змінюється у міру забруднення.

Зварювальний дріт служить для підведення струму від джерела живлення до електродотримачу і виробу. Електродотримачі приєднуються до гнучкого з мідними жилами дроту ПРГД або ПРГДО (ГОСТ 6731–77*Е). За відсутності значних механічних дій можна використовувати дріт АПРГДО з алюмінієвими жилами. Мідний дріт ПРГД може протистояти дії ударних навантажень, а також тертю об металеві конструкції, абразивні матеріали. Мідний дріт ПРГДО і алюмінієвий АПРГДО не можуть піддаватися значній механічній дії. Довжина гнучкого дроту, до якого приєднується електродотримач, звичайно рівна 2–3 м, решта частини його може бути замінена дротами марок КРПТ, КРПТН, КРПГ, КРПС, КРПСН з мідними жилами і АКРПТ, АКРПТН з алюмінієвими жилами (ГОСТ 13497–77Е). Кабель марки КПРС має підвищену гнучкість і може в процесі роботи піддаватися значним ударним навантаженням. З'єднання дротів різних марок виконується муфтами, паянням або мідними кабельними наконечниками і болтами.

Дріт, що сполучає зварюваний виріб з джерелом живлення, може бути менш гнучким і дешевшим. В цьому випадку застосовують дріт марки ПРГ (ГОСТ 20520–80).

Для приєднання до зварюваного виробу дріт часто забезпечують швидкодійним затискачем, виготовленим з електропровідного металу (мідь, бронза). Затискачі можуть бути пружинного або гвинтового, типу (рис. 23). Дротом від джерела живлення до виробу може служити алюмінієва або сталева шина, укладена в дерев'яному кожусі.

Перетини мідних дротів вибираються по встановлених нормативах для електротехнічних установок 5–2 А/мм2 при струмах 100–300 А.

Одяг зварювальника – куртка і брюки – шиються з брезенту, іноді з сукна або азбестової тканини. Брюки надягають поверх взуття для оберігання ніг від опіків гарячими огарками, що утворюються при зміні електродів, і бризками металу. Одяг з прогумованого матеріалу не застосовується, оскільки легко пропалюється нагрітими частинками металу. Всі зварювальники повинні користуватися брезентовими рукавицями. При виконанні зварювальних робіт усередині замкнутих посудин (казанів, місткостей, резервуарів і ін.) зварювальників забезпечують гумовими килимками, калошами, особливими наколінниками, підлокітниками і дерев'яними підставками.



Рис. 23. Затискачі для приєднання зварювального дроту до зварюваного виробу:

а) – пружинний, б) – гвинтовий


Перелік засобів захисту і правила їх використовування визначаються Нормами видачі на підставі законодавства про працю. Адміністрація підприємства зобов'язана стежити за тим, щоб робітники обов'язково користувалися засобами захисту, які є власністю підприємства. Засоби не дозволяється виносити за межі підприємства. Для їх зберігання адміністрація обладнає спеціальні приміщення.

Інструмент електрозварювальника. При виконанні дугової зварки необхідний такий інструмент: сталева щітка для зачистки кромок перед зварюванням і для видалення з поверхні швів залишків шлаку; молоток-шлаковіддільник для видалення шлакової кірки.

3. Організація робочого місця та технологічний процес


При муруванні глухих ділянок стін робоче місце (рис. 24) має бути завширшки 2,5–2,6 м і поділяється на зони: робочу (завширшки 60–70 см), де працює муляр; складування (завширшки до 1,6 м), де ящики з розчином чергуються з піддонами цегли; вільну (завширшки 30–40 см) для проходу.


Рис. 24. Робоче місце муляра при муруванні глухих ділянок стін


Робоче місце при муруванні простінків (рис. 25) має бути завширшки до 2,6 м і також поділяється на зони: робочу; складування; вільну. Для того, щоб муляр виконував менше рухів, піддони з цеглою розміщують напроти простінків, довгим боком перпендикулярно стіні споруди, яку зводять будівельники.


Рис. 25. Робоче місце муляра при муруванні простінків

При муруванні кутів стін робоче місце організовують таким чином: уздовж ділянки мурування залишають вільну смугу (робочу зону) завширшки 60–70 см; піддони з цеглою ставлять ближче до кутка, повернувши ящик з розчином довгим боком упоперек стіни (рис. 26).

При муруванні стовпів робоча зона має бути завширшки 70 см і розташовуватися між матеріалами мурування по один бік стовпа, який викладають.

Цеглу розміщують ліворуч, а розчин – праворуч від муляра (рис. 27). Запасу цегли на робочому місці муляра повинно вистачити на 2–4 години роботи. Розчин у ящики завантажують перед початком мурування з розрахунком на 40–45 хвилин роботи.


Рис. 26                           Рис. 27


У процесі мурування запас цегли та розчину поповнюють. За умови раціональної організації робочого місця, достатньому запасі будівельних матеріалів підвищується продуктивність праці муляра.

Організація робочого місця при муруванні конструкцій зі штучних та природних каменів

Робоче місце організовують відповідно до типових схем, на яких графічно зображене розташування мурувальних матеріалів тощо.

При муруванні глухих ділянок зовнішніх стін з керамічних, силікатних або природних каменів правильної форми мурувальні матеріали розташовують уздовж фронту роботи у порядку, що чергується. Ящики з розчином і піддони з каменями встановлюють довгою стороною перпендикулярно до стіни (рис. 28).

При муруванні стін з прорізами піддони розташовують навпроти простінків, а ящики з розчином – навпроти прорізів (рис. 29).

При муруванні стовпів (рис. 30а) піддони з каменями розташовують зліва, а ящики з розчином – справа від будівельника. Робоча зона має бути завширшки 700 мм. При роботі з помостів мурувальні матеріали встановлюють не ближче як за 50 мм від краю робочого настилу.

При муруванні внутрішніх стін і перегородок (рис. 30б) стінові матеріали і ящики з розчином розташовують у порядку, що чергується. Піддони з каменями і ящики з розчином установлюють довгою стороною вздовж фронту робіт. Між ящиками і піддонами залишають проходи завширшки 200–250 мм.

При муруванні перегородок з гіпсобетонних плит (рис. 31) на робочому місці встановлюють два ящики: один з сухим гіпсом, другий – для приготування розчину. По обох сторонах ящиків розташовують піддони з плитами.


Рис. 28. Організація робочого місця при муруванні зі штучного каменю глухих ділянок стін і простінків:

1) піддони з каменями; 2) ящики з розчином



Рис. 29. Організація робочого місця при муруванні стін з прорізами:

1) піддони з каменями; 2) ящики з розчином


Рис. 30. Організація робочого місця при муруванні з природного і штучного каменю стовпів (а), внутрішніх стін і перегородок (б):

1 – піддон з каменями; 2 – стовп, що викладається; 3 – ящик з розчином; 4 – підмости; 5 – стіна, що викладається


Рис. 31. Організація робочого місця при муруванні перегородок з гіпсобетонних плит:

1) плити; 2) перегородка, що викладається; 3) ящик з гіпсом; 4) ящик з розчином

4. Мурування стін полегшеної конструкції

Підготовчий етап. До початку робіт необхідно:

-   перевірити розміточні осі;

-   доставити на робоче місце матеріали, інструменти і необхідне пристосування;

-   встановити (у разі необхідності) і перевірити на міцність під
мости.

Технологія процесу й організація праці. Стіни, де частину мурування замінює утеплюючий матеріал або повітряний прошарок, називають полегшеними. Такі конструкції економічні за вартістю й витратою стінових матеріалів. Найбільшого поширення набули такі види полегшених мурувань, як з трирядними діафрагмами у поздовжніх стінах і кутах, з повітряним прошарком, колодязне, сенкерне з утеплювачем з теплоізоляційних плит. Розглянемо види мурувань докладніше.

Мурування з трирядними діафрагмами. Поздовжні цегляні стіни через п'ять рядів по висоті перев'язують трьома горизонтальними рядами – діафрагмою (рис. 32). Простір між зовнішньою і внутрішньою верстами заповнюють легким бетоном, або іншим теплоізоляційним матеріалом.

Мурування з трирядними діафрагмами у кутах виконується суцільним. Для міцності воно має не перевищувати трьох поверхів.


Рис. 32. Мурування з трирядними діафрагмами:

1) легкий бетон; 2) діафрагма з трьох рядів мурування; 3) розчинова стяжка.


Розкладку цеглини при муруванні прямих кутів з повітряним прошарком або теплоізоляційними плитами зображено на рисунку 33.

Мурування з повітряним прошарком ведуть за багаторядною системою перев'язування. Поширений шов розташовують у зовнішньої поверхні. Повітряний прошарок завширшки до 50 мм використовується зазвичай як теплоізоляційний (рис. 34). Висота мурування – до п'яти поверхів.

Колодязне мурування. Дві поздовжні цегляні стінки з'єднуються між собою вертикальними діафрагмами (перегородками), як це зображено на рисунку 35.

При колодязному муруванні стін завтовшки у 2 цеглини викладаються дві паралельні стіни завтовшки у 0,5 цеглини кожна. Зв'язують їх між собою через один ряд по висоті діафрагми у 0,5 цеглини. Відстань між поперечними стінками від двох до чотирьох цеглин (53–105 см). Пустоти (колодязі) заповнюють легким бетоном, (керамзитобетоном), шлаком або іншим утеплюючим матеріалом (рис. 36).

Для попередження обсипання сипучих утеплювачів в колодязі через 5–6 рядів по висоті необхідно влаштувати розчинову стяжку.


Рис. 33. Розкладка стін при муруванні прямого кута стін із повітряним прошарком або теплізоляційними плитами: 1) неповномірні цеглини;

2) зазор, заповнений утеплюючими плитами


Рис. 34. Мурування з повітряним Рис. 35. Колодязне мурування:

прошарком:                     1) утеплювач; 2) вертикальні діафрагми

1) повітряні зазори; 2) перев'язування тичками       з тичкових цеглин


Рис. 36. Колодязне полегшення мурування:

а – загальний вигляд мурування: 1–4) ряди мурування; 5) поперечна стінка; 6) розкладання цегли на стіні; 7) заповнення колодязів; 8) розчинова постіль для мурування внутрішньої стінки; б зображення 1-го ряду мурування; в-зображення 2-го ряду мурування


Цю стяжку треба армувати дротовою сіткою. Гранична висота колодязного мурування зазвичай становить 2 поверхи.

Страницы: 1, 2, 3, 4


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.