Офісні будівлі в історичному середовищі

Офісні будівлі в історичному середовищі

Міністерство освіти і науки України

Національний університет "Львівська політехніка"

Кафедра проектування будівель і споруд

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

"ОФІСНІ БУДІВЛІ В ІСТОРИЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ"

Виконала: ст. гр. АР-201 Сидорович О.Р.

Прийняла: Лінда С.М.

Львів 2010

Архітектура першої половини XIX ст. пережила свій розквіт у рамках класицизму. У цей час у Парижі, Лондоні, Берліні, Санкт-Петербурзі, Києві, Львові з'являються численні архітектурні ансамблі, які додали головним європейським столицям характерного вигляду.

У роки правління Наполеона у Франції склався стиль ампір (від французького імперія), який став продовженням і одночасно завершенням класицизму. Будівлі і споруди в стилі ампір відрізнялися монументальністю й урочистістю, часто вони прикрашалися військовою атрибутикою. Ці будівлі були покликані прославляти перемоги Наполеона: Вандомська колона, споруджена за зразком давньоримського стовпа імператора Траяна, Тріумфальна арка (архітектор Ф.Шальгрен) - кращий зразок стилю ампір, яка стала одним із символів Парижа.

З Франції класицизм і його різновид ампір поширилися у Росії, де досягли вершини в архітектурі Петербурга. Образ міста на Неві склався саме у першій половині XIX ст., коли виникли основні його обриси у формі тризубця та численні комплекси: Васильєвського острову (арх. Тома де Томон), Адміралтейства (арх. А.Захаров) та Казанського собору (арх. А.Н.Вороніхін). Вищим здобутком класицизму в Росії стали роботи зодчого К.Россі, який завершив створення ансамблів Палацової площі дугою й аркою будівлі Головного штабу і Сенатської площі – будовами Сенату і Синоду. В другій чверті сторіччя в Петербурзі був побудований за проектом архітектора О.Монферрана грандіозний Ісаакіївський собор.

Завдяки посередництву французьких містобудівників класицизм став поширюватися навіть у США, де став першим національним стилем під назвою "грецьке відродження". У цьому стилі в Вашингтоні був зведений Капітолій - будівля конгресу США, і Білий дім - резиденція президентів.

Що ж до романтизму, то він не створив власної школи архітектури, хоч його вплив вельми помітний у декількох "історичних стилях": неоготиці, неоренесансі, романсько-візантійському стилі, необароко, які набули поширення в першій половині сторіччя. У неоготичному стилі побудований ансамбль англійського парламенту в Лондоні, вплив візантійського стилю відчувається в куполах знаменитої паризької церкви Сакре-Кер, в неоруському стилі (будівлі, споруджені в цьому стилі, містять риси, які беруть початок у давньоруській архітектурі, орнаменти, які запозичені з народної вишивки або відтворюють у камені різьблення по дереву) зведені будівлі, які остаточно оформили Красну площу у Москві, - Історичний музей і Верхні торгові ряди (нині – ГУМ).

До середини XIX ст. відкритим у світовій архітектурі залишалося питання про новий стиль. Звернення до старовини підготувало появу еклектизму (від грецького "еклектикос" - той, що вибирає) - архітектурної практики, основаної на змішуванні різних стилів. Прикладом таких споруд можуть служити будівля паризького театру "Гранд-опера" і помпезний берлінський рейхстаг.

Міцніючий капіталізм і технічний прогрес поставили нові завдання перед архітектурою і особливо містобудуванням. Бурхливо росли міста, в яких з'явилися нові типи будівель: заводи, фабрики, вокзали, універсальні магазини, виставочні павільйони, нові типи видовищних споруд (цирки, театри). Поряд з особняками великої буржуазії будувалися багатоповерхові доходні будинки з квартирами, які здавалися у найм, бараки і казарми для робітників. З'явився міський громадський транспорт.

Першим містом, яке зазнало перебудови, став Париж. Незабаром після революції 1848 р. почалася реконструкція міста вузьких заплутаних середньовічних вулочок, зручних для будівництва барикад, у місто широких прямих авеню і кільцевих бульварів, які згодом стали знаменитими. Вони зв'язали центр і передмістя в єдине ціле. Незабаром за зразком французької столиці стали перебудовуватися Берлін, Відень та інші європейські столиці. Невід'ємною їх частиною стають громадські парки. Значно просунулася будівельна техніка, стали широко застосовуватися нові матеріали (чавун, сталь, в кінці століття - залізобетон) і нові прийоми та методи будівництва. Але конструкції, створені на основі промислової технології, вважалися дуже грубими і негідними стати основою нового архітектурного стилю. Їх використовували поки що тільки при будівництві мостів, вокзалів, критих ринків, у спорудах всесвітніх промислових виставок. Першим прикладом застосування збірних конструкцій в будівництві став "Кришталевий палац" у Лондоні, споруджений для першої Всесвітньої промислової виставки 1851 р. Унікальною для XIX ст. спорудою була Ейфелева вежа у Парижі - висотна інженерно-технічна споруда, яка складається з гратчастих металевих конструкцій. І все ж основна маса будівель продовжувала оформлятися у традиційних архітектурних формах. Таким чином, на кінець XIX ст. між технічною і художньою сторонами архітектури виникають своєрідні "ножиці", які з плином часу стали розходитися все більше і більше. Спроба подолати це розходження була зроблена новим напрямом в архітектурі, який отримав назву модерн (французькою - "сучасний"). Представники цього стилю в архітектурі використали нові технічні і конструктивні засоби, вільне, частіше асиметричне планування і сучасні матеріали в обробці фасадів і інтер'єрів будівель (кераміка, поливні кахлі) для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель і споруд.

У рамках модерну кінця XIX ст. у США виникла так звана чікагська школа архітектури, найбільш помітною фігурою якої став Луїс Саллівен, який запропонував тип висотної офісної будівлі з мінімумом декору - хмарочос. Модерн, так би мовити, завершив творчі пошуки будівельників XIX ст. і став сходинкою до архітектури сторіччя ХХ-го.

У сучасному місті не треба забороняти забудову в історичних районах, а навіть навпаки. З історією треба уміти розмовляти. Якщо до роботи береться архітектор високого класу, то він і в історичному середовищі, розуміючи цю історію, користуючись нею, відповідаючи їй, запроектує красиві об'єкти. Але не можна це робити фрагментарно. Якщо узятися за історичні квартали і почати реставрувати, оновлювати історичне середовище, витримувати її контекст, то це треба вирішувати не на одній споруді, а ширше, масштабно. За кордоном існує видимий підхід до містобудування в таких містах, як Відень, Берлін, Нюрнберг і багато інших. Ці міста демонструють, наскільки тактовно і уміло можна працювати, якщо шукати підхід не до однієї споруди, а поквартально, з виявленням поваги до історичних цінностей, із збереженням максимально красивих рис цієї історичної цінності, з сучасними доповненнями. Адже "історія архітектури" не завжди красива. На жаль, Києву не повезло в цьому сенсі. Якщо говорити про центральні частини таких міст, як Відень, Будапешт, Прага та інші, там дійсно присутні багатошарові пласти "Прекрасної Архітектурної" історії. Але або архітектори були професіональніші, або вимоги замовників були вищими, але ці міста відбулися в тій класичній, історичній архітектурі, яку ми шукаємо і про яку говоримо в Києві.

У Києві немає таких цілісних історичних кварталів, ансамблів, вулиць, споруд. Подивимося, наприклад, на Поштову площу: куди вже більш історичне місце – набережна, яка була гордістю Дніпра, комірами в місто, з підйомом до Володимирської гори. Те, що там набудували зараз, не гідно професіоналів. Але справа не тільки в архітекторах, а і у вимогах чиновників і замовників. Бізнес вимагає більше квадратних метрів, і це є хворобою, що привела до того, що в історичному середовищі міста виникли такі невдалі архітектурні рішення. Хоча автори і прагнули до історичної архітектури, але не вистачило професійного просторового уявлення про ці місця і етичного, душевного регламенту, до якого людина повинна прислухатися, працюючи в історичному середовищі. Працювати в історичному середовищі, реконструювати, пристосовувати, відновлювати можна і сучасними стильовими прийомами архітектури. Тобто, не тільки повторення є алгоритмом роботи в історичному середовищі – можна і нове створити, але потрібно цим проникнутися, щоб старе і нове було одним єдиним містобудівним текстом. Але це вже питання майстерності. А захищати історичне середовище треба скоріше не від забудови, а від кандидатів в архітектори. Коли така робота потрапляє до рук професіоналів, у них все виходить уміло, і захищати історію немає необхідності. У розділ кута необхідно ставити питання не "що побудувати", а як.

Середина 1990-х — початок 2000-х років: Софійський собор і Софійська площа. Наразі існує реальна загроза руйнування головної і найдавнішої пам’ятки вітчизняної духовності, історії та культури — Софійського собору. Пам’ятка, що вистояла за часів татаро-монгольської навали і фашистської окупації, може загинути в незалежній Українській державі. Поблизу фундаментів собору розташований елітний підземний фітнес-центр із басейнами і паркінгом. Два чотириповерхові стародавні будинки — цінні пам’ятки архітектури (вул. Володимирська, 20-22), що стоять над фітнес-центром, — понівечені протиправною надбудовою спільного мансардного поверху з агресивними за формами вежами і фронтонами, що, піднімаючись над витонченими куполами собору, позбавили його колишньої монументальності (архітектори С.Бабушкін, В.Смирнов). Облаштування підземної бетонної коробки порушило режим циркуляції підземних джерел, що сформувалися протягом століть, і через підйом ґрунтових вод почалося замокання стін собору. На протилежному боці Софійської площі протягом десяти років (зі значними перервами) здійснювалося протиправне будівництво гігантського готелю у вигляді скляного барабана. "Хаят" звели на місці трьох зруйнованих заради цього пам’яток архітектури: двох на Михайлівському провулку і однієї, зверненої головним фасадом на Софійську площу. Через скандал, що виник у результаті обурення громадськості діями "забудовників", фасад останньої пам’ятки був відтворений, хоча й із відчутними втратами елементів декору. Його безглуздо вмонтували у "криве дзеркало" головного фасаду готелю (архітектори Я.Віг, С.Бабушкін). Побудований вище Софійського й Михайлівського соборів готель порушив візуальну вісь між цими святинями, вніс різкий дисонанс в історично сформований архітектурний ансамбль Софійської площі.

Не вписується в історичне середовище одного із заповідних куточків центру Києва (можна сказати, його візитної картки) і нещодавно побудований висотний монстр (Рильський пров., 4), що візуально "сперечається" із дзвіницею Софійського

У своїх інтерв’ю тодішній мер Києва О.Омельченко говорив, що він засуджує протиправне будівництво фітнес-центру, розпочате під виглядом "археологічних розкопок", і що винні будуть покарані. Однак, очевидно, слова Омельченка були лише дипломатичним прийомом. Адже архітектор С.Бабушкін — автор готелю й фітнес-центру на Софійській площі — ще багато років після цього цілком затишно почувався у кріслі головного архітектора міста, шокуючи київських поціновувачів старовини своїми "шедеврами".

Кінець 1990-х — початок 2000-х років: Михайлівська площа. Строгий образ пам’ятки архітектури епохи класицизму, розташований з тильного боку скульптурного монумента св. Ольги, був зіпсований надбудовою еклектичного за формами напівповерху. З порушенням охоронної зони як цієї пам’ятки, так і низки інших, зокрема й тих, які в ансамблі площі відігравали досі домінантну роль, тут зведена величезна висотна (36 м) готельна будівля у кітчевих псевдоісторичних формах. Це територія заповідника "Місто Володимира". Отже, у разі відтворення давньоруського Федорівського собору (фундаменти якого збереглися у тилу новобудови) неможливим буде вільний огляд собору і під’їзд до нього (автор і цього монстра — архітектор С.Бабушкін). Найцінніші археологічні знахідки, виявлені тут під час риття котловану, гідні були експонуватися відразу, як це відбувалося, скажімо, в Італії після виявлення помпейських артефактів.

Можна назвати справжнім злочином межі ХХ—ХХІ століть знищення київської археологічної "Помпеї", що сталося внаслідок авральних темпів і методів укладання плит на товстий шар бетону на двох київських стародавніх площах — Софійській та Михайлівській — без проведення достатніх археологічних досліджень: археологи лише подекуди встигали перед ковшами екскаваторів і колісьми самоскидів вихопити то кісточку, то черепок, а то й срібну гривню.

Протиправні будівельні заходи, здійснені в охоронній зоні ансамблю споруд "Софія Київська" (1990-ті — початок 2000-х рр.).

Михайлівський провулок, 24. Знищена пам’ятка архітектури задля будівництва величезного, такого, що не вписується в історичне середовище, житлового комплексу.

Вул. Ірининська, 7. В історичне середовище введений величезний житловий будинок (для співробітників СБУ), що, перевищивши висоту куполів собору, спотворив історичну панораму міста.

По вул. Софійській, руйнуючи історичне середовище, вставлена "свічка" "Промінвестбанку" (архітектор С.Бабушкін). Порушена охоронна зона будинку-музею Т.Г.Шевченка. Непродумане місце для паркування транспортних засобів спричинило транспортні затори на вулиці.

По вул. Софійській, 12, 14, дощенту розібрані дві міцні, добре збережені пам’ятки. Під тиском громадськості влада вирішила відтворити будинки. Однак при цьому на один-два поверхи була підвищена їх поверховість, а на фасадах не відтворені деякі деталі декору.

Вул. Володимирська, 12. Споруджена величезна офісна будівля у вигляді скляного циліндра, що брутально "увірвалася" у заповідне архітектурно-історичне середовище, перекривши візуальну вісь між Софійським собором і Андріївською церквою. У ЗМІ публікувалися обіцянки тодішнього мера (О.Омельченка) розібрати верхню частину будівлі, проте ці обіцянки виявилися порожніми. Більше того, на початку 2000-х років влада міста допустила, щоб розміщений на цій же осі (вул. Володимирська, 4) чотириповерховий будинок-пам’ятка був надбудований ще трьома поверхами (архітектор Ю.Лосицький). Отже, у разі позитивного вирішення питання про відтворення Десятинної церкви (фундаменти якої розташовані на цій самій осі), храм навряд чи матиме монументальний вигляд.

Вул. Ярославів Вал, 16. Пам’ятка архітектури з розкішним декором головного фасаду спотворена дисгармонійно надбудованими двома поверхами (архітектори В.Смирнов, Ю. Духовичний).

Вул. Михайлівська, 7. Зруйнована двоповерхова пам’ятка архітектури (з багатим декором зверненого до вулиці головного фасаду). Новобуд, що виріс тут, своїми сучасними формами й матеріалами різко дисгармонує з історичним середовищем.

Пейзажна алея (над урочищами Гончарі-Кожум’яки). Під час підготовки ділянки заповідника "Місто Володимира" до протиправної забудови найцінніший археологічний пласт без належних археологічних досліджень згрібався ковшем екскаватора і на самоскидах вивозився у невідомому напрямку.

Початок 2000-х років: Майдан Незалежності. Оскільки вул.Хрещатик і площі, прилеглі до неї, є комплексною пам’яткою містобудування (вулицею-пам’яткою), то в її архітектурно-охоронній зоні неприпустимі ніякі масштабні зміни. Приводом для реконструкції послужила політична ситуація: потрібно було видалити з площі антикучмівське наметове містечко. У результаті реконструкції була зрізана значна частина історичного ландшафту й зелених насаджень, характерних для Києва, і виконане "заскління" площі. Замість живих дерев і кущів вимощений плиткою простір площі прикрасили штучною зеленню та вазонами (архітектор А.Комаровський). Отож головну столичну площу перетворили на дах супермаркету, при цьому ліквідувавши "Музей Лядських воріт" із фрагментами фундаментів давньоруського часу. "Тріумфальна арка", побудована над землею "замість" підземних Лядських воріт, має надумані форми, непропорційну скульптуру Архангела над нею й, будучи поставленою під кутом до головної вісі площі, додає абсурду до різностильового "вінегрету", привнесеного на Майдан його реконструкцією.

Кінець 1990-х років: вул. Спаська, 30. Зведений величезний офісний будинок з бетону і скла поруч із шедевром бароко — церквою Миколи Набережного — позбавив храм колишньої монументальності. Задля новобудови була зруйнована пам’ятка стилю "модерн" і порушене периметральне планування стародавнього кварталу в заповіднику "Древній Київ". Під стінами храму утворилася стихійна автостоянка. Почалося підмочування фундаменту і стін храму. У стінах з’явилися і збільшуються вертикальні тріщини. Автор будинку-монстра — С.Бабушкін.

На межі ХХ—ХХІ століть: на вул. Боричів тік знищено багато пам’яток архітектури й історії — задля зведення на їхньому місці кітчевих приватних особняків і котеджів. Новобудови загрожують збереженню Андріївської церкви, яка вінчає Андріївський пагорб. Усе це відбулося й продовжує відбуватися, попри те, що земля у заповіднику "Древній Київ" (до нього входить і вулиця Боричів тік), згідно із законодавствомає статус національного надбання і приватизації не підлягає.

Середина 1990-х — початок 2000-х років: Урочища Гончарі-Кожум’яки й провулок Воздвиженський. Незважаючи на численні обіцянки міської влади зберегти загальний колорит невисотної історичної забудови урочищ і створити тут парк-музей "Київська Русь" (де б у майстернях експонувалося стародавнє ремісниче виробництво), в урочищах у середині 1990-х рр. здійснено справжній погром. Безжально знищені пам’ятки історії й архітектури заради створення елітного житлового комплексу. З порушенням стародавнього садибного планування впритул один до одного тут були зведені стилізовані під старовину особняки підвищеної поверховості з по-чудернацьки оздобленими фасадами. Цей небувалий несмак перетворив урочища на далеку для заповідника "фантасмагоричну" країну. Підвищена поверховість нових еклектичних будинків на сусідньому Воздвиженському провулку перекрила краєвид на Андріївську церкву. Тут була підрита Старокиївська гора без належних археологічних досліджень.

Кінець 1990-х — початок 2000-х років: Поштова площа. Площа є частиною території заповідника "Древній Київ". У центрі площі в перші роки незалежності України відтворили церкву Різдва Христового (так звана Шевченківська), що стала (як це було у давнину) висотною домінантою ансамблю Поштової площі. Здавалося б, восторжествувала історична справедливість, відтворено храм, по-варварськи зруйнований у 30-ті роки більшовиками. Однак згодом на площі (попри протести й пікети фахівців і громадськості) виросла нова будівля — готель "Рив’єра", що перевищила не лише висоту куполів церкви, а й її дзвіниці, перекрила краєвид як на Андріївську церкву, так і на панораму Задніпров’я, яким раніше могли милуватися кияни і туристи, піднімаючись і спускаючись схилом гори на фунікулері. Виходить, що й сьогодні ми по-більшовицькому доруйновуємо нашу культурну й історичну спадщину.

На протилежному боці площі (вул. Набережно-Хрещатицька, 1-А) ще зовсім недавно був будинок-пам’ятка, зведений у 1912 р. за проектом знаменитого зодчого О.Вербицького. Нині його безцеремонно розібрано і розпочато зведення висотної готельно-офісної споруди у кітчевих псевдоісторичних формах, аж ніяк не характерних для стародавньої забудови Подолу. Будівництво ненадовго зупинилося, коли в сусідній будівлі філії Парламентської бібліотеки раптом з’явилися загрозливі тріщини. Але питання швидко вирішили, розібравши бібліотеку за одну квітневу ніч 2007 року. Як результат — новий монстр надзвичайно розрісся, порушивши охоронну зону стародавньої будівлі елеватора, впритул приліпившись до нього. Після цього з’явилися тріщини й у елеваторі — цій найоб’ємнішій пам’ятці на Поштовій площі. Автор двох готельних будинків на площі — архітектор В.Смирнов.

Страницы: 1, 2