Творча особистість журналіста

Будь яка творчість не мала би розвитку без фантазії (уяви). Творча уява становить значний інтерес як здібність, яка відіграє важливу роль у всіх сферах людської діяльності і є її складовою частиною. Щодо участі фантазії у художній творчості існує багата цікавих міркувань. Творча фантазія бере участь також і в духовному формуванні особистості. Активне життя людини починається в грі, і саме в ній фантазія створює особливий новий світ, в якому дитина почуває себе повним господарем і завдяки якому вона, граючись, дістає можливість збагнути найпростіші відношення в оточуючій її дійсності. Творча фантазія має знайти духовний вихід у людських вчинках. У зрілому віці фантазія не деградує, як думають деякі психологи, а лише переключається на виконання нових завдань, які ставить перед людиною суспільство, та істотно перетворюється [14].

Існує таке загальноприйняте формулювання фантазії: це «створення нових образів із старого досвіду» або «нова комбінація старих елементів»[14]. Чи не можна на основі самого лише мислення прийти до нової ідеї? Як відомо, у звичайному логічному міркування людина встановлює досить довгу низку опосередкувань, щоб мати суцільний логічний ланцюг доказів. Але для виникнення самого процесу мислення людина повинна вже мати перед собою проблему, ідею, задум. І тут на допомогу приходить фантазія. Саме вона, ніби ігноруючи цей мислений ланцюг, дає можливість зіставляти віддалені речі - ланки цього ланцюга, повертати їх у різних площинах так, що між ними раптом виникла певна спорідненість. І от, коли таке зіставлення відбулося і фантазія зіграла свою роль у наближенні фактів, з'являється, нарешті, можливість детально їх проаналізувати, з'ясувати тонкі структурні зв'язки тощо. Як свідчить досвід науки, мистецтва, творча знахідка часто приходить до людини зненацька, в найнесподіваніший для автора момент. До речі, ця особливість так зближує фантазію та інтуїцію, що їхні творчі механізми деякі дослідники небезпідставно ототожнюють.

Як художня, так і наукова фантазія відтворюють певну подію у формі відповідного образу чи думки. Але подія в художній інтерпретації побудована та, що вона показує одиничне явище і разом з тим відображає типові характери, обставини, вчинки. При цьому саме одиничне повинно підноситися до типового, але так, що при створенні образу і при його сприйманні виступає насамперед індивідуальне явище. Інакше зникає сила художньої правди. В науці навпаки, індивідуальна подія має місце тільки як момент, що зникає, указуючи на існування закону. Художня фантазія може бути пояснена насамперед тією її особливістю, що вона створює ефект присутності людини, яка сприймає твір, стає свідком і навіть незримим актором, героєм, співучасником події. Ефект присутності можна також назвати ефектом перенесення в зображувальний світ [14]. Тут не можемо не згадати такий жанр журналістського твору як репортаж. Адже ключовим у репортажі є саме ефект присутності. Читач (глядач, слухач) ніби переноситься у самий центр події і якість репортажу залежить не тільки від інформативності, а й від фантазії журналіста, його вміння яскраво зобразити подію, створивши таким чином «прилад телепортації». Прикладом вдалих репортажів може послугувати авторська передача Леоніда Парфьонова «Намедни», що виходила на російському телеканалі НТВ до 2003 року. Яскраві, насичені образністю, але разом з тим не уступають в інформативній насиченості.

1.3. Особливості масово - комунікативної творчості

Журналістикознавець В. Олешко каже, що масово - комунікативна творчість як вид діяльності має мотиви, цілі, функції і результати. Та умовно називає такі три мотиви творчості :

1. Потреба виразити в слові будь яке явище життя і пов'язана з цим потреба виразити самого себе. Всі люди за своєю природою балакучі, вони розмовляють про роботу, політику, друзів, коханих, дозвілля і багато що інше. Говорять і про себе, тому що хочуть «вибратися» з самих себе, розібратися в собі, «розірвати» хоч би на мить пута лише індивідуального існування, позбавитися від самотності. Багато хто довіряється друзям, деякі - психотерапевтам. І лише одиниці обирають інший шлях: довіряють свої думки, відчуття паперу або ще ширшій аудиторії - телеглядачам, радіослухачам, допомагаючи тим самим розкритися собі і тим, хто читає, дивиться, слухає їх твори. Аудиторія впізнає в героях журналістських творів себе, свої проблеми і шукає вихід з важких життєвих ситуацій за допомогою ЗМІ. Іноді потрібні дуже сильні потрясіння, болісні або радісні, щоб викликати слова одкровень. Прикладом тут може служити, скажімо, військова та післявоєнна публіцистика радянської пори або журналістські твори, присвячені якимось трагічним ситуаціям: землетрусам, повеням, нападам терористів, на зразок тих, що трапилися 11 вересня 2001 року в США. Журналіст, який володіє даром слова, утілює загальне прагнення виразити свій світ і себе, і в цьому він підкоряється природному імпульсу людської натури, а разом з тим стає виразником тих людей, хто не вміє і не може висловитися. У такої людини схильність до самовираження знаходить особливу силу, здається, що вона є необхідним додатком до його життя і як би підсилює її. Прагнення увічнити явище в якусь мить може бути увінчане небувалим творчим тріумфом: автором створюються нові масово-комунікаційні цінності [11].

2. Нездійснені прагнення. У XVIII-XIX століттях, в публіцистиці і особливо в літературі, творчість повинна була в якійсь мірі компенсувати незнатне походження особи автора, удари долі, матеріальну незабезпеченість. Їм нерідко створювався якийсь вигаданий світ, оскільки реальний світ часто перетворював публіциста на розчаровану людину. У своїх творах він як би наділяв себе ідеальними якостями, створював інше життя, таку, яку йому хотілося б прожити. Це близько до функції компенсації. Тут же слід згадати і про такі мотиви творчої діяльності, у тому числі і в масово-комунікаційній сфері, як мода на журналістику. Або такий мотив, як комерційний інтерес, жадання влади. До цих пір в середовищі людей, далеких від журналістики, існує думка, що тут можна не отримувати величезні гроші «ні за що»: «пописуваючи», «мелючи язиком», переходячи з презентації на презентацію, з фуршету на фуршет». Словом, деякі люди бачать в даному виді творчості шлях до «вершини», можливо тому, що їм він здається найбільш легкою [11]. На мою думку, мотив нездійснених бажань, як назвав його дослідник В. Олешко не мотивує людину до справжньої журналістської професійної діяльності, а лише вводить в оману і з такою мотивацією журналіст навряд виявить себе творчо у процесі роботи над матеріалами у редакції чи студії, він буде шукати легких шляхів, а таким чином справжнього успіху досягти у професійній діяльності навіть важче ніж тернистим шляхом проб та помилок, але з натхненням, жагою до пізнання та розкриття себе в улюбленій роботі.

3. Захоплення самим процесом творчості. Той, хто хоч раз випробував стан творчого підйому, намагається знову і знову випробувати це відчуття. Багато журналістів і дослідники творчості називають цей стан прозрінням, натхненням [11]. Тут, ми вважаємо, журналістові необхідно бути вдвічі уважним, адже захоплення самою творчістю може призвести до неоперативності та необ'єктивності матеріалу, а для журналістської практики це недопустимо не при яких обставинах, адже на першому місці є правдивість, оперативність та об'єктивність. Також обережніше треба бути зі словом, адже воно повинне бути чіткім, зрозумілим і гострим. Таким чином літературні «метаморфози» зі словом, ускладнення конструкцій речення - не є показником високого рівня професіоналізму журналіста.

Олешко також подає у своїй книзі думку Юлію Кисляк, яка стверджує, що мотиви у свою чергу складаються з:

· Із зживання за допомогою творчості часто навіть не усвідомлюваних потягів і бажань.

· За допомогою творчості і таким чином відбувається процес самопізнання особи. Людина пізнає себе і мир у дії, а дія для нього - це творчість.

· У творчості пізнається мир. Чим більше дізнається чоловік, тим більше він хоче дізнатися і старається це зробити. Звідси поява нових робіт.

· Естетичні відчуття народжують естетичні потреби. Естетичні відчуття можна реалізувати через естетичні потреби, потреби в творчості.

Ю. Кисляк визначає й функції творчості:

1. Пізнавальна функція. З погляду діяльності, пов'язаної з пізнанням і віддзеркаленням природи суспільства, творча людина відображає об'єктивний світ через свій суб'єктивний.

2. Художньо-образна. Творчий твір має ідейний зміст, але на відміну від наукового трактату воно виражене в конкретно-образній формі. Особлива сила художньої уяви публіциста полягає перш за все в тому, щоб представити аудиторії нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвої реальності. А завдання подібного твору, створеного творчою людиною, - показати те, що бачить автор, з такою пластичністю, щоб це побачили інші.

3. Творча діяльність як вираз емоцій. Ситуації, герої, образи, суб'єктивно відібрані і представлені журналістом аудиторії, є передумовою, стимулом і обґрунтуванням діяльності для якогось соціуму або суспільства в цілому. Стимулюючи до дії, наприклад мрія, виступаюча метою однієї людини, або якась нестандартна дія можуть опосередковано стати мрією або потенційними вчинками інших людей. Опосередковано означає завдяки засобам масової інформації. Отже, споглядаючи світ ЗМІ, люди в своєму реальному житті роблять дії, які продиктовані новими цілями, відображеними в цьому новому для них світі [11].

Тож бачимо, що, виходячи з вищесказаного, журналістська творчість направлена на аудиторію і без неї існувати не може, але в ній присутні як і в іншій творчості такі фактори, як емоційність, образність. Важко однозначно сказати, що саме керує творчим журналістом при написанні матеріалу, на мою думку найточнішим й найоб'єктивнішим мотивом саме журналістської творчості є потреба виразити у слові будь яке явище життя і пов'язана з цим потреба виразити самого себе, інші, зазначені В. Олешко, ми вважаємо другорядними.

1.4. Творчий процес та його стадії. Творчий процес у журналістиці.

Доречно почати з висвітлення основних стадій творчого процесу будь якої галузі. Одна з перших та найвідоміших спроб розкрити етапи творчого процесу належить російському інженерові П. К. Енґельмаєру. В своїх дослідженнях він зближує психологічну структуру творчості технічної, наукової та художньої. У появі кожного винаходу спостерігається триакт, що складається з бажання, знання та вміння, тобто з накресленої мети, плану досягнення цієї мети і матеріального виконання. Відповідно до своїх вихідних позицій Енґельмаєр накреслює ступені творчого процесу. Першою дією виступає зародження задуму, акт, в якому головним діячем є інтуїтивне мислення, пов'язане з інтуїтивним мисленням, з певними бажанням, стимулом. Для журналіста таким стимулом слугує редакційне завдання, або власне відкриття, яке спричинило зародження задуму, хоча вчені - журналістикознавців не завжди погоджуються з думкою, що завжди початком творчої діяльності журналіста над матеріалом є задум, інколи першою з'являється тема, особливо, якщо це редакційне завдання, інколи - концепція, а інколи реальна конкретна ситуація. (Але це стосується журналістики, на разі розглядається спільні риси етапів творчого процесу всіх галузей творчої діяльності.) Другий етап - це дискурсивне мислення, логіка, міркування та емпіричне дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче, виробляється те, що вона може. На третьому етапі винахідник вступає у двобій з матерією, аби свій план виконати реально. П. Енґельмаєр каже : «ми розглядаємо будь-який винахід як тричлен: принцип, схема (система, план) і конструкція.

Чи не найпопулярнішою стала чотири стадійна теорія «творчого мислення», створена Г. Воллесом. Він розмежував такі його стадії: підготовка, визрівання, натхнення (осяяння) та перевірка істинності. На його думку ці чотири стадії в повсякденному потоці мислення перекривають одна одну, коли ми досліджуємо різні проблеми.

Психолог Е. Гетчинсон провів інтерв'ю з 250 знаменитими сучасними мислителями Англії та Сполучених штатів Америки, чиї наукові досягнення без сумніву були названі творчими. Аналізуючи ці інтерв'ю, Гетчинсон розрізняє «систематичне» мислення і творчий «інсайт». У першому - об'єктивність, проблема і метод чітко визначені; емоції та фрустрація мало відчуваються. Існують чотири істотні стадії у творчому інсайті: стадія підготовки або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з оживленням минулого досвіду; стадія фрустрації. Фрустрація характеризується емоційною напруженістю, неспокоєм, чуттям приниженості. (у журналістиці та письменстві подібний стан називають «синдромом білого аркушу», який пов'язаний з творчими муками.); період або момент інсайту. Його не можна передбачити! Він супроводжується потоком ідей, альтернативним навіюванням рішень та швидким успіхом (тут також можна навести приклад, коли скажімо публіцист після мук шукання нових форм вираження авторської думки, враз так би мовити «за один присіст» пише відмінний, насичений матеріал); стадія перевірки, розробки, оцінки. Тут використовуються технічні та експліцитні правила практики [13].

Звичайно, що всі ці стадії - річ досить умовна, бо навряд чи можна повністю розкласти «по поличкам» настільки багатогранне явище людського буття як творчість.

На разі ми зараз спробуємо більш детально проаналізувати творчий процес саме журналіста, щоб далі більш повно охарактеризувати саму творчу особистість журналістського «Я».

Г. Лазутіна у книзі Основи творчої діяльності журналіста каже, що творчий процес у людини у будь-якому вигляді діяльності безперервний. Його внутрішня, протікаюча на рівні психіки сторона - прихована від очей лабораторія переробки інформації, що не знає передиху. Але зовні він виявляється переривистим, дискретним: продукція видається порціями - окремими творами. Це дозволяє нам роботу над окремим твором узяти за одиницю спостереження творчого процесу, визначивши її як творчий акт. Особливості творчого процесу відбиваються в нім, як море в краплі морської води [6].

Тож журналіст, працює не як, скажімо, робочий на заводі - 8 годин, його мозок спрямований на творчу діяльність всі 24 години. 24 години на добу він знаходиться у творчих пошуках і результатом такої діяльності є якісний матеріал. В. Аграновский писав, що коли що всі оточуючі легко відключаються від різних турбот, у тому числі і професійних, журналісти продовжують працювати, їх мозок постійно «відбирає» і фіксує те, що повинне увійти до майбутнього нарису, статтю репортаж і т. д. [1]. Але так чи інакше, журналіст неодмінно проходить деякі типові етапи творчого процесу і першим, зрозуміло, є початок діяльності. Г. Лазутіна далі говорить, що початок будь-якого творчого процесу пов'язаний з накопиченням інформації. Освоєння дійсності - обов'язкова умова подолання тієї проблемної ситуації, яку є початковий момент творчого акту: є творча потреба, є орієнтовне завдання, але відповіді на питання про її рішення у вигляді конкретного задуму твору немає [6]. Накопичення інформації є дуже відповідальним для журналіста процесом, адже від правдивості, інформативної насиченості і яскравості фактів залежить подальша доля матеріалу. Він або стане вдалим зразком журналістської творчості, або ще одним «прісним» твором. Дослідниця вказує на яскраво виражену стадіальність творчого акту у журналістиці, який предстає як єдність двох самостійних частин - стадії отримання інформації так і стадії створення тексту. І хоча «залізної стіни» між ними немає (своєю внутрішньою, суб'єктивною стороною вони частково накладаються одна на одну), зовні їх відносна самостійність очевидна. Нерідко вона навіть підтверджується командировочним посвідченням, що відносить журналіста на певний час в певну точку простору, де і розгортається його робота по здобичі даних, на основі яких в ході наступної стадії творчого акту він створить свій матеріал [6]. Тож, перший етап - збір інформації, і хочу наголосити на наступних словах дослідниці, яка вказує на те, що умови освоєння життя у журналістів специфічні: процес пізнання часто починається при недостатньому рівні компетентності, нетривалий за часом, а головне - невід'ємній від спілкування, зв'язаній з активним емоційним переживанням ситуації [6]. Дійсно, журналіст - це не одноманітна професія писання чогось, за потребою журналіст стає тим ким зобов'язує його тема майбутньої публікації й політологом, й економістом, й психологом, й екологом. Впродовж першої стадії журналіст розв'язує наступні завдання :

1) виявити (або уточнити) адресу шуканої реальної ситуації - конкретний об'єкт дійсності, про який журналіст писатиме (тому іноді цю операцію так і називають - «вибір об'єкту»);

2) визначити ті масштабні проблеми, в контексті яких може бути значуща дана ситуація, і розглянути можливі варіанти їх зв'язку;

3) спланувати і організувати практичне забезпечення ходу роботи.

Наступна частина роботи, це, звичайно, написання самого журналістського твору. І тут дослідниця виділяє такі операції, які проробляє журналіст при створенні тексту, називаючи їх сходинками на дробинці, яка веде до успішного журналістського твору.

Перша сходинка цієї «драбинки» - операція «остаточне формування задуму». В ході творчого акту журналіста вона має на увазі народження цілісного, хоча поки що і не цілком виразного бачення майбутнього твору. Виникає таке бачення на базі отриманої під час вивчення ситуації концепції. Концепція - це знання про дійсність плюс її трактування, відношення до неї. А задум - вже уявний образ майбутнього твору, що включає в згорнутому вигляді і тему його, і ідею, і принцип його організації. Тобто задум і є та конкретна мета, виробленню якої присвячена початкова стадія творчого акту і якою була присвячена початкова стадія творчого акту і якою під час його завершуючої стадії належить утілитися в текст [6]. Наступна операція це - «конкретизація задуму», коли журналіст вже бачить у голові текст твору, вирішує, як він почнеться і як закінчиться, на яких проблемах треба зробити особливий акцент. Ще одна операція - «авторське редагування тексту». Постійно йде пошук якнайкращих варіантів. У даному ж випадку мається на увазі усвідомлена завершальна процедура творчого процесу, що має контрольний характер [6].

Зрозуміло, що всі стадії творчого процесу мають умовний характер, адже це не є чітко регламентованою дією, більш того, творчий процес доволі абстрактне і багатопланове поняття у всіх сферах діяльності людини в тому числі і в журналістиці.

1.5. Творча особистість, якості творчої особистості.

Творча особистість журналіста.

Отже, розібравшись з поняттями творчості та творчого процесу, приступаємо до розглядання найважливішого компонента творчої діяльності, адже без творчої особистості творчий процес не можливий.

В. Олешко називає творчу особистість суб'єктом творчості, основним елементом творчого процесу, додаючи, що сучасне розуміння творчості як сутнісна характеристика людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються, в соціальному світі [11]. У журналістиці на тему змін дуже влучно висловився В. Симонов: «Змінилася сама професія... Журналістика була ближча до літератури, до художньої творчості. Сьогоднішні професіонали не зобов'язані писати краще, красивіше, яскравіше за інших. І навіть, висловлю крамольну думку, не зобов'язані думати глибше за інших. Їх головний обов'язок -- встигнути раніше, встигнути в номер. Бути першими. Вони не гірші за своїх попередників, вони -- інші» [11]. На нашу думку, слова В. Симонова якоюсь мірою мають рацію, адже журналістика - дзеркало буденності, і зі зміною устрою життя суспільства, зі збільшенням швидкості самого життя, міняється і журналістика. Ми вважаємо, що це не показник непрофесіоналізму, а просто зміна самого значення ЗМІ в суспільстві. М. Ким на основі сказаного Симоновим каже, що професійні якості сучасного журналіста можна звести до уміння швидко орієнтуватися в ситуації і оперативно інформувати читачів про тих або інших суспільно значущих фактах. Безумовно, ці якості важливі. Але чи достатньо їх, щоб розібратися в серйозній проблемі, щоб грамотно провести журналістське розслідування, щоб кваліфіковано написати аналітичну статтю, щоб уміло використовувати всю жанрову палітру журналістики [5]. Перед тим як розглянути всі сторони творчої особи журналіста слід дати визначення самого поняття «творча особистість».

Страницы: 1, 2, 3