Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика

Досить високу питому вагу в числі злочинів, вчинених не при виконанні службових обов'язків, посідають тілесні ушкодження. В середньому за 1991-2001 роки в числі притягнутих до кримінальної відповідальності за злочини, не пов'язані з виконанням службових обов'язків, вони складали 10,2 %. За питомою вагою цей вид злочинних проявів теж характеризується певною стабільністю. Найвищі його показники зареєстровані у 1998 році - 14,5 %, а також у 1997 та 2000 роках - відповідно 13,9 % та 13,6 %, а найнижчі - у 1991 році 2,9 %, у 1994 році 6,5 % та у 1996 році 8,6 %.

Не набагато менше, ніж тілесні ушкодження, співробітники ОВС вчиняли один з найтяжчих злочинів проти особи - вбивство. За період з 1991 по 2001 роки притягнуто до кримінальної відповідальності за цей вид злочину 153 колишніх співробітники, або 8,6 % від загальної кількості притягнутих до відповідальності за злочини, не пов'язані з виконанням службових обов'язків.

Зазначимо, що за кількісними показниками протягом останніх десяти років щороку притягуються до кримінальної відповідальності за вбивство в середньому 14 осіб. Найвищий кількісний показник засуджених за вбивства зареєстровано у 1993 році - 23 особи, хоча питома вага в загальній кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за злочинні дії, не пов'язані з виконанням службових обов'язків, цього року була однією з найнижчих - 7,2 %. Найменше притягнуто до кримінальної відповідальності за вбивства у 1991 році - 7 (6,9 %), у 1992 році 1 (0,7 %), у 1993 та 2001 роках - по 9 (відповідно, 5,4 % і 14,3 %). Звідси можна зробити висновок, що такі злочини, як вбивство, достатньо стабільно проявляються серед співробітників ОВС, і в цілому за 10 років не набагато різняться як від середніх статистичних даних, так і за своїм місцем у загальній структурі злочинів.

Варто зважити й на те, що існуючий у системі МВС поділ злочинів, які вчиняються співробітниками ОВС, на злочини у сфері службової діяльності (тобто за об'єктом посягання) та на “інші” (головний критерій об'єднання - суб'єкт злочину) є досить умовним, бо є усі підстави вважати, що значна кількість злочинів навіть у сфері, не пов'язаній з виконанням службових обов'язків, вчиняється тому, що співробітник органів дозволяє собі певні відхилення від загальноприйнятих стандартів поведінки та нехтує правилами співжиття саме через свою належність до правоохоронної системи.

Окремо слід сказати про злочини, що пов'язані з безпекою руху та експлуатацією транспорту. У період з 1991-2001 рр. було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 286 КК України 414 осіб, що складає 23,3 % від загальної кількості засуджених за злочини, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Зазначимо, що цей вид злочинної поведінки, як і крадіжки, впродовж багатьох років теж характеризується відносною стабільністю і не зазнає відчутних коливань як середньостатистичних показників, так і процесів, що відбуваються у суспільстві загалом, і в середовищі системи зокрема. Так, амплітуда відхилень від середньої статистичної величини кількості вчинених злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту в загальному діапазоні складає 15,8 % (від найвищого показника у 1992 році - 32,6 %, до найнижчого у 1995 році - 16,8 %). При цьому варто врахувати, що кількісні показники притягнутих до відповідальності були найвищими саме в 1995 і 1997 роках (відповідно 54 та 56 випадків), що в загальній кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за цей вид злочину склало більше, ніж четверту частину. Коли порівняти дані кількості дорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслідками в цілому по Україні з аналогічними показниками в органах внутрішніх справ, то можна дійти висновку про більшу інтенсивність скоєння ДТП саме співробітниками міліції.

Найхарактернішою ознакою злочинної поведінки значної частини співробітників міліції є ігнорування правил безпеки дорожнього руху. В переважній більшості дорожньо-транспортні пригоди з тяжкими наслідками стають можливими саме тому, що частина співробітників, використовуючи своє службове становище та відомчу корпоративність, нехтують його правилами, грубо порушують швидкісні режими на дорогах, перебувають за кермом у нетверезому стані. Цьому сприяє і своєрідна кругова порука, що її демонструють співробітники Державтоінспекції щодо колег по відомству, не застосовуючи до них передбачених законом санкцій і обмежуючись такою формою “покарання”, як зауваження з побажанням “не нарушать”. Крім того, кримінально карані випадки дорожньо-транспортних пригод у переважно відбуваються в період виконання службових обов'язків чи відразу ж після закінчення служби при прямуванні до місця проживання чи відпочинку.

Не можна вважати не пов'язаними зі службовою діяльністю і значну частину наявних випадків крадіжок, оскільки більшість з них вчиняється на об'єктах, що перебувають під охороною співробітників міліції, і нерідко саме ними. Ці ж обставини характерні й для таких злочинних проявів, як нанесення тілесних ушкоджень чи зґвалтування. Можна навести безліч випадків, коли вони заподіюються саме в період виконання співробітниками своїх службових обов'язків. Аналогічно вчиняється і багато випадків зґвалтування.

Треба зважати й на те, що значна кількість вбивств вчиняється співробітниками (умисно чи за необережності) з табельної зброї.

Зазначимо, що збір статистичних відомостей про злочини в системі МВС України сьогодні ведеться за двома напрямами:

1) фіксуються усі випадки порушення кримінальних справ за певний період;

2) фіксуються усі факти прийняття судами рішень по кримінальних справах проти співробітників органів з призначенням їм відповідної міри покарання або закриття кримінальної справи за реабілітуючими чи нереабілітуючими ознаками.

Така подвійна оцінка криміногенної ситуації в системі МВС далеко не завжди відповідає її справжньому станові і в багатьох випадках вводить в оману керівників і служби, покликаних вести профілактичну роботу серед співробітників і виокремлювати найбільш криміногенні ділянки для забезпечення постійного впливу на стабілізацію обстановки.

Аналіз порушених кримінальних справ показує, що з їх загального числа лише близько половини мають реальну судову перспективу і завершуються обвинувальними вироками судів. Коли ж проаналізувати терміни провадження по таких справах, то можна переконатися, що вони повністю реалізуються протягом одного - семи років. Проте переважна більшість порушених кримінальних справ завершується провадженням вже на другий рік після вчинення (реєстрації) злочину.

Стосовно реалізації кримінальних справ, порушених у році вчинення злочину, то вони, у залежності від обставин завершуються провадженням від 4 % до 13 %.

І аналогічним чином характеризується питома вага засуджених у залежності від періоду вчинення злочину і в наступні роки. У 1998 році було зареєстровано 533 злочини, з них лише 71 (13,3 %) були розглянуті судами в році реєстрації з винесенням обвинувальних вироків. Як і в попередньому році, у 1998 році основна маса завершених провадженням кримінальних справ (63,2 %,), по яких судами винесені обвинувальні вироки, припадає відповідно на 1997 (44,1 %) та 1996 (19,1 %) роки. По решті завершених провадженням кримінальних справ злочини були вчинені: у 1995 р. 7,3 %, у 1994 р. 5,9 %, у 1993 р. 2,2 %, у 1992 р. 1,4 %.

На наш погляд, існуюча форма статистичного обліку та аналізу повідомлень про злочини і прийнятих по них рішеннях не дає повної уяви про стан криміногенної обстановки в системі, що, в свою чергу, не дозволяє організації та проведенню кваліфікованої та ефективної профілактичної роботи.

Для більш точної й реальної оцінки криміногенної обстановки в системі ОВС з використанням такого критерію як кількість засуджених співробітників, потрібно передусім враховувати розподіл завершених розглядом у судах кримінальних справ у залежності від моменту скоєння злочину. Для прогнозування криміногенної обстановки в ОВС в цілому або окремо взятому підрозділі, варто мати на увазі, що з числа порушених кримінальних справ тільки близько половини завершуються винесенням обвинувальних вироків судами та, по-друге, не можна оцінювати криміногенну ситуацію поточного року в органах внутрішніх справ лише за кількістю засуджених у цьому році співробітників, оскільки серед них близько 90 % притягнуті до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у минулі роки; по-третє, варто мати на увазі, що досить значна кількість кримінальних справ - близько 50 % - порушується недостатньо мотивовано, лише за деякими зовнішніми ознаками в діях співробітника складу злочину, і заздалегідь не має перспективи для реалізації.

Отже, вчинення злочинів співробітниками ОВС зумовлене наявністю суб'єктивних та об'єктивних чинників, викликаних суттєвими недоліками в доборі співробітників на службу, а також наявністю гострих соціальних проблем, які негативно впливають на моральну стійкість співробітників та їхнє ставлення до служби.

Крім цього негативну роль у створенні в колективах ОВС протидії злочинним проявам відіграють кругова порука з боку колег по службі, низька вимогливість окремих командирів та начальників, недоліки в роботі спецслужб по своєчасному виявленню і припиненню кримінально караних діянь.

Латентність злочинів та обставини її існування

Поняття латентності злочинів має декілька визначень. Частина авторів вважає, що латентна злочинність - це сукупність злочинів, які були не виявленими, а тому залишилися невідомими органам ОВС, прокуратури, СБУ, судам, інші вважають латентними такі злочини, що приховані від одного чи кількох державних органів, яким законом надане право розслідувати чи вести провадження по справах про вчинені злочини. Характеризуючи латентну злочинність мабуть і ті, й інші автори праві, тому логічно було б запропонувати таке визначення цього явища: під латентними варто розуміти злочини, які через певні обставини небули виявленими або були умисно приховані від обліку незалежно від причин та мотивів такої дії, а тому не дістали свого відображення в офіційній статистиці. І незважаючи на те, що всі ці визначення відрізняються одне від одного - акцент у них єдиний: вчинені злочини не були певним чином зареєстровані у відповідних державних органах, тобто офіційно вони не легалізовані. І справа не лише в тому, що є злочини, інформація про які все ж (повністю чи частково) поступає до правоохоронних органів, але за різних причин не реєструється. Зокрема так буває при приховуванні ними злочинів від обліку. Інформація поступила і раптом пропала, а злочинець уникнув законного покарання. Можуть бути й інші ситуації чи обставини. Тому латентною здебільшого і вважають злочинність, відомості про яку не надійшли до офіційних звітних чи узагальнених статистичних даних. У цьому випадку ми стикаємося з суб'єктивною оцінкою латентної злочинності (числом латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри досить різноманітні і досить відрізняються одна від одної. Обережні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів приблизно коливається в межах 1:3 чи 1:5. Сміливіші припускають співвідношення 1:10, а то й більше.

Науковці США вважають, що коли офіційне число вчинених у їхній країні злочинів становить 13-15 мільйонів, то латентна злочинність дорівнюватиме близько 30 мільйонам, чи, навіть більше. В нашій країні подібні оцінки поки що не фігурували. Звичайно, Україна особливо нічим від інших країн не відрізняється щодо криміногенної ситуації у сучасних умовах розвитку суспільства. І латентність злочинів у нас така ж велика. Особливо, якщо врахувати досить поширену в період існування колишнього СРСР практику замовчування справжнього стану злочинності, мотивуючи її зниження тим, що в країні ліквідоване соціальне підґрунтя для вчинення злочинів.

Існування латентної злочинності безпосередньо в органах внутрішніх справ зумовлене багатьма обставинами. Серед основних можна виділити невизначеність суб'єкта у незареєстрованих злочинах, яким може виявитися співробітник міліції, чи невиявлення самого вчиненого злочинного діяння. І все ж найбільшу розповсюдженість отримали факти, коли вчинене співробітником міліції злочинне діяння не лише законним порядком не реєструється, але й умисно не “помічається”, що дає можливість визначення і обмеження його відповідальності на розсуд посадової особи чи осіб, яким стало відомо про цей злочин. Така практика часто проявляється коли проти співробітника, який вчинив діяння з ознаками складу злочину, кримінальна справа не порушується, а на підставі зібраних відповідними службами матеріалів він звільняється зі служби за власним бажанням, рідше - у дисциплінарному порядку за негативними мотивами.

Аналізуючи латентну злочинність у системі МВС України, треба мати на увазі, що як і в загальній практиці деякі її види більш латентні, інші - менш. Це залежить як від особливостей конкретних видів злочинів, так і від позиції керівників органів, підрозділів і служб та оперативних співробітників, які не завжди приймають рішення про своєчасне порушення кримінальних справ чи передачу матеріалів до органів прокуратури для вирішення по суті. Такі випадки свідчать про наявність у системі кругової поруки, а іноді й випадків, коли вчинене співробітником злочинне діяння (найчастіше - дорожньо-транспортні пригоди) колегами по службі зовні обставляється таким чином, що потерпілий від злочину перетворюється в обвинувачуваного. А в ряді випадків причиною цього може бути помилка при кваліфікації злочину. В той же час не можна скидати з рахунків намагання деяких керівників у такий спосіб “покращити” показники стану і структури злочинних проявів з боку співробітників міліції того чи іншого регіонів.

Дані статистики свідчать, в середньому щороку близько 25 тис. людей пропадають безвісти та перебувають у розшуку, частина з них зникає безслідно. Вибіркові дослідження показують, що приблизно половину з них було вбито. З урахуванням того, що останнім часом викрито кілька організованих злочинних угруповань у яких активну участь брали як колишні, так і діючі співробітники органів, і на рахунку яких не одне викрадення людей з подальшим їх вбивством, ймовірно передбачити причетність до частини таких вбивств співробітників ОВС.

Найбільшу латентність, на наш погляд, мають крадіжки (переважно незначні) особливо з об'єктів харчової промисловості та підприємств сільського господарства, що охороняються міліцією. Це ж можна сказати про зґвалтування, хабарництво, перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовим становищем. “Керованими” в плані латентності можна вважати такі злочини, як хуліганство чи порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами. “Зовнішні” показники цих видів злочинів можуть змінюватись у залежності від різних обставин, далеких як від інтересів боротьби за очищення ОВС від негідних співробітників, так і боротьби зі злочинністю в цілому.

Між тим, боротьба зі злочинністю в системі ОВС може бути успішною лише тоді, коли відомий її справжній стан. Інакше усі зусилля по зміцненню кадрового потенціалу системи, підвищенню надійності її співробітників у боротьбі зі злочинністю не дадуть бажаних наслідків, а сукупність профілактичних заходів носитиме поверховий і примітивний характер. Крім того, не маючи реальної картини рівня та структури злочинності серед співробітників ОВС, неможливо передбачити, розробити і закріпити на державному рівні заходи, що сприяли б покращенню добору кадрів за рахунок докорінного поліпшення їх матеріального, соціального та фінансового забезпечення з тим, щоб зробити службу в органах внутрішніх справ привабливішою для населення. А це в свою чергу сприятиме розширенню можливостей для конкурсного прийняття на службу. Але, без сумніву, латентність злочинів як у суспільстві в цілому, так і в органах внутрішніх справ зокрема залишається високою.

В даній проблемі, яка є досить специфічною, переплітається надто багато різноманітних інтересів: політичних, кар'єристських, корисливих тощо. Є підстави стверджувати, що офіційна статистика ніколи не матиме справжньої цифри вчинених злочинів. Не буде вона повною і для неофіційних джерел.

Однак, в інтересах зміцнення ОВС потрібно з допомогою наявних матеріалів та засобів осягнути хоча б максимально наближену до істинної цифру злочинності. Це цілком реальне завдання.

Зокрема, виявити латентність злочинності з боку окремих співробітників ОВС можна з допомогою науково організованого опитування населення, окремі групи якого за тих чи інших обставин входили у безпосередній контакт з міліцією, тобто шляхом віктимізації. Це дасть можливість хоч і надто наближено встановити співвідношення між зареєстрованими та незареєстрованими злочинами у сфері службової діяльності. Відомості про рівень прихованих злочинних проявів з боку співробітників можна також отримати шляхом ретельного вивчення матеріалів перевірок та службових розслідувань різного роду надзвичайних подій з участю особового складу ОВС, а також підстав для звільнення співробітників цих органів за негативними мотивами, і особливо - за власним бажанням.

Скажімо, з 1985 по 1990 роки Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом [7] не було передбачене звільнення “за власним бажанням”, а тому мотивами для залишення співробітниками служби могли бути лише вік, вислуга років, стан здоров'я і вчинення проступку, несумісного з подальшою службою. В середньому з ОВС щороку звільнялося 9,8 тис. співробітників, з них дещо більше 3 тис. (33,3 %) за негативними мотивами.

З 1991 року до Положення внесена підстава для звільнення “за власним бажанням”. Цього ж року з 7512 звільнених з ОВС 2737 (36,4 %) були звільнені за негативними мотивами і майже стільки ж - 2785 (37,0 %) за власним бажанням. В наступні роки число звільнених за негативними мотивами почало зменшуватися, тоді як число звільнених за власним бажанням - зростати. При цьому у нас немає підстав стверджувати, що стан дисципліни і законності чи криміногенна ситуація в органах внутрішніх справ докорінно змінилась на краще.

Одним із способів виявлення латентної злочинності в органах внутрішніх справ може бути і метод експертних оцінок. В деяких випадках можна доручити вивчення цієї проблеми кільком експертам для подальшого співставлення їх думок та результатів.

Таким чином, латентна злочинність - велика соціальна проблема, а науковий підхід до її виявлення та аналізу дасть змогу з'ясувати близьке до істини число злочинів, що вчинені співробітниками ОВС, а значить реально й обґрунтовано підійти до розробки певних заходів попередження злочинності в системі.

Спад рівня злочинності серед співробітників ОВС у період реорганізації та скорочення їх штатної чисельності, зниження соціальних гарантій і матеріального забезпечення - факт, що суперечить світовому і вітчизняному досвіду. В усіх країнах світу в період скорочення силових структур службова ретельність їх співробітників, особливо тих, хто підпадає під скорочення і звільнення, стає надзвичайно проблематичною. Як наслідок, погіршується стан дисципліни, зростає число злочинних проявів, у структурі вчинених злочинів спостерігається зростання кримінально караних справ корисливої спрямованості.

Реально криміналізацію ОВС чи окремих їх підрозділів і служб можна оцінити лише об'єднавши так звану “видиму” (зареєстровану) та “невидиму” (незареєстровану) злочинність. Саме ці дві складові в комплексі дадуть можливість не лише отримати реальну картину стану злочинності та структури злочинів, але й розширять можливості для прогнозування криміногенної обстановки та визначення заходів її оздоровлення. Коли ж злочинність на фоні несприятливих фінансово-економічних і соціальних умов життя і всупереч усім кримінологічним закономірностям, що ґрунтуються на досвіді розвитку перехідних суспільств, починає знижуватися це є не що інше, як прояв її латентності і сигнал для наведення порядку в обліково-реєстраційній сфері.

Зазначимо, що маніпулювання цифрами, які характеризують рівень злочинності в системі МВС, надзвичайно небезпечне явище. Адже латентна злочинність сама по собі вже є потужним криміногенним фактором. За нею стоять безкарність і вседозволеність, брутальність і неповага до людей, безвідповідальність і беззаконня. Тому поширення такого явища, як латентна злочинність, неодмінно тягнутиме за собою інтенсивне зростання не лише числа кримінальних проявів серед окремих співробітників системи, але й їх зухвалості і тяжкості, і приховати цього буде вже неможливо.

Можна стверджувати про наявність певних закономірностей у офіційній статистиці про стан злочинності в органах внутрішніх справ від зміни керівників як на регіональних, так і вищих рівнях. На початку їх діяльності спостерігається пожвавлення роботи по виявленню, реєстрації та судовому розгляду кримінальних справ стосовно співробітників ОВС (новая метла чисто метёт). По-перше, даний факт можна пояснити принциповішим реагуванням на негативні прояви серед окремих співробітників і, по-друге, потребою найближчим часом вирішити наявні проблеми, що накопичились при минулому керівництві, але подальший період їхньої діяльності, як правило, характеризується зниженням статистичних показників, що характеризує обстановку в системі МВС.

Злочинна поведінка деяких співробітників органів проявляється у надзвичайно широкому спектрі. Вона торкається як сфери службових обов'язків, так і позаслужбових стосунків. В числі найпоширеніших злочинів у галузі службової діяльності варто назвати перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовим становищем, хабарництво. Ці злочинні прояви складають 46,2 % в числі усіх злочинів, вчинених співробітниками, і 93,3 % в числі вчинених злочинів у сфері службової діяльності. Серед злочинних проявів, що не торкаються службової діяльності, найчастіше зустрічаються крадіжки, порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, тяжкі тілесні ушкодження та вбивства. В загальному числі вчинених злочинів вони складають 34,0 %, а серед злочинів, не пов'язаних зі службовою діяльністю, 67,4 %.

Оцінка кожного виду злочину має свої особливості. Для прикладу візьмімо дорожньо-транспортні пригоди (ДТП). Як правило, кримінально карані ДТП з участю співробітників міліції реєструються лише у тому випадку, коли приховати їх стає просто неможливо (наявність жертв, тяжко травмованих, серйозно пошкоджена техніка тощо). У той же час не можна не помічати, що досить багато порушень правил дорожнього руху, навіть з явними ознаками злочину, залишаються без відповідного реагування. Непоодинокі випадки, коли співробітникам, які вчинили кримінальне ДТП, колеги по відомству дають можливість домовитися з потерпілими чи їх близькими про те, що останні не мають ніяких претензій до наслідків дорожньо-транспортної пригоди. При цьому для досягнення бажаного результату у ряді випадків застосовуються залякування, шантаж, пропозиції надати певні послуги чи матеріально відшкодувати збитки.

Досить часто до співробітників, які вчинили діяння з ознаками складу злочину, навіть не застосовуються заходи дисциплінарного впливу, передбачені Дисциплінарним статутом. Зокрема, для того, щоб не реєструвати злочин і не псувати показники рівня дисципліни в колективі, деякі керівники віддають перевагу такій формі приховування злочину від обліку, як звільнення підлеглого з ОВС, як правило, “заднім числом” і за власним бажанням. При цьому злочин не піддається реєстрації, а особа, яка його вчинила, - передбаченому законом покаранню.

У свою чергу, така практика досить небезпечна для майбутнього системи МВС. Адже звільнення за позитивними підставами дає можливість порушникові через деякий час поновитися на службі. А останнім часом звільнені з ОВС порушники досить часто звертаються за захистом своїх прав до суду, мотивуючи причину свого звільнення тиском керівництва.

Отже, розглядаючи проблему латентної злочинності та можливості для її подолання, треба врахувати наступне:

 існування латентної злочинності в системі МВС в більшості зумовлене суб'єктивними факторами, що ґрунтуються на принципі сприянні колег по службі в уникненні реєстрації правопорушення, так і відповідальності за його вчинення;

 значний рівень латентності даного виду злочинів зумовлений тим, що значна частина співробітників ОВС, які вчиняють правопорушення, мають достатній рівень знань в оперативно-розшуковій діяльності, кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, за наявності яких вони можуть досить вдало приховувати сліди вчиненого злочину та уникати відповідальності за нього;

 латентність зазначеного виду злочинів обумовлена неправомірною поведінкою потерпілих, які побоюються покарання за раніше вчинені правопорушення, не вірять у можливість притягнення винних співробітників до відповідальності і не повідомляють у зв'язку з цим до органів прокуратури чи внутрішньої безпеки ОВС;

 формуванню латентної злочинності сприяє недосконалість організації статистики в органах внутрішніх справ подій серед особового складу і наявність можливостей маніпулювання нею;

 висока латентна злочинність у системі пов'язана з суттєвими недоліками в оцінці результатів роботи з підлеглими, оскільки чим більше злочинів виявляється і реєструється, навіть за власною ініціативою керівника, тим нижче оцінюються результати його роботи.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС, ЩО ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ

Злочин, як акт свідомої і цілеспрямованої діяльності людини, так чи інакше обумовлений різноманітними особливостями індивіда, який обирає саме таку форму поведінки. Тому знання особистості злочинця, її характерних рис і властивостей складають неодмінну умову успішної організації діяльності по розкриттю і попередженню злочинів. Особливого значення ця проблема набуває при здійсненні профілактично-попереджувальних заходів у правоохоронних органах, зокрема в органах внутрішніх справ. Адже незважаючи на достатньо всебічну і ретельно продуману систему відбору кадрів на службу, непоодинокі випадки вчинення окремими з них у період проходження служби злочинів.

Проблема особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, як самостійний об'єкт дослідження відноситься у вітчизняній кримінології до категорії маловивчених. Як правило, про неї лише згадувалося в окремих дослідженнях, присвячених злочинності в цілому чи окремим її видам. Тому для того, щоб скласти кримінологічну характеристику особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, потрібно передусім визначитися з деякими загальними початковими поняттями.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8