Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика
Завершуючи аналіз структури особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, можна стверджувати, що особистість співробітника ОВС, який вчинив злочин, це сукупність соціально-психологічних властивостей, що обумовлюють вчинення протиправних дій особами, наділеними особливими повноваженнями по охороні громадського порядку, прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, попередженню та припиненню злочинів та інших правопорушень, розслідуванню злочинів і розшуку злочинців.
Типологія та мотивація співробітників ОВС, що вчинили злочини
Діяльність, спрямована на попередження злочинності, багато в чому залежить від типології особи. За К.Є. Ігошевим, є типологія особи один з методологічних принципів аналізу особистості [16]. Типологія є тою основою, на якій ґрунтуються методика прогнозування індивідуальної злочинної поведінки і застосування диференційованих та індивідуалізованих заходів профілактичного впливу.
Типологія використовується з метою порівняльного вивчення найсуттєвіших відмінних ознак тих чи інших об'єктів, у нашому випадку - співробітників ОВС, які вчинили злочини. Потреба визначення типології особистості злочинця виникає у зв'язку з важливістю систематизації різних властивостей і ознак такої особистості з метою побудови узагальненої моделі. Моделі ж, у свою чергу, не лише характеризують найсуттєвіші властивості і ознаки певних типів злочинців, але й “дозволяють передбачати злочинну поведінку індивідів, близьких за своїми характеристиками моделі, що описується” [34].
Правильна науково обґрунтована типологія дозволяє не лише глибше вивчити особистість злочинця, але й на підставі такого вивчення удосконалювати систему заходів профілактичного характеру для попередження тих чи інших злочинних проявів. Зазначимо, що до сьогодні у кримінології висловлювались різні думки з приводу типології і близької до неї класифікації злочинців. Так, одні автори, вивчаючи особистість злочинця, ведуть мову про класифікацію злочинців, виділяючи в ній угрупування і типологію злочинців [36]. Типологія розглядається ними як вид класифікації. Інші ці поняття не розмежовують і розглядають їх як тотожні [35]. Треті проводять чітку межу між поняттями типології і класифікації [59].
Типологія є класифікацією предметів чи явищ за спільністю певних ознак [55]. При цьому не можна не погодитися з тим, що у порівнянні з класифікацією типологія перебуває на вищому рівні абстракції. Її базисом є властивості, що існують об'єктивно і визначають в кінцевому підсумку характер розвитку цих явищ. Типологія фіксує головне, без чого не має і не може бути особистості злочинця, розкриває внутрішні стійкі зв'язки між суттєвими ознаками і тим самим сприяє виявленню закономірностей, властивих злочинцю як типу [16].
У спеціальній юридичній літературі можна зустріти безліч варіантів типології злочинців. У залежності від критеріїв типологізації, усі відомі типології поділяють на три групи. Перша група поділяє злочинців у залежності від характеру індивідуально-мотиваційних властивостей, що виявляються у злочинній поведінці (корисливі, насильницькі, необережні тощо). Друга у їх залежності від ступеню вираження криміногенного ураження особистості (криміногенний і нестійкий типи злочинців). Підставою віднесення злочинців до третьої типології є соціальна спрямованість особистості (професійний, звичний, випадковий типи злочинців) [66].
Прогресуючі негативні тенденції злочинності співробітників ОВС і багатий емпіричний матеріал дозволив деяким авторам звернути увагу на особливості особистісних властивостей і ознак співробітників правоохоронних органів, які вчиняють злочини, і вичленити їхні типи.
Так, О.М. Юцкова пропонує умовно виділити три типи співробітників правоохоронних органів, які вчинили злочини, використовуючи як критерій розподілу комплекс їх особистісних рис. Розгляд особливостей особистості цієї категорії злочинців має, на її думку, враховувати ступінь професійної деформації і залежність від впливу об'єктивних причин злочинності. Перший тип характеризується достатньо рівним плином служби протягом тривалого часу, але з певного моменту з боку співробітника починають спостерігатися порушення службової дисципліни, в результаті чого до нього застосовуються заходи дисциплінарного впливу, накладаються на нього стягнення. Непоодинокі випадки, коли такі співробітники починають зловживати спиртними напоями, демонструвати злочинну поведінку. Стаж практичної діяльності цієї категорії співробітників, як правило, перевищує вісім років, що дає підстави стверджувати про наявність певних “симптомів” поступової професійної деформації.
Другий тип складають особи, які мають практичний стаж роботи в правоохоронних органах від п'яти до восьми років. Для них характерна нижча моральна і психологічна стійкість стосовно сприйняття негативних цінностей і норм моралі, які неминуче супроводжують період інтенсивного реформування суспільства.
Третій тип представлений особами з мінімальним стажем практичної діяльності в органах внутрішніх справ. Їм властива орієнтованість на вчинення посадових і інших злочинів та набагато менша морально-психологічна стійкість [66].
Коротка характеристика описаних вище типів, на наш погляд, не може бути повністю узята за основу. Вивчаючи особистість співробітника ОВС, який вчинив злочин, варто взяти до уваги, що сьогодні не виявлений якийсь особливий її тип, оскільки як розглянуті суб'єкти, так і форми їх злочинних проявів надзвичайно різноманітні. Тим часом, з огляду на особливості цієї категорії злочинців, їх можна класифікувати, узявши за основу стійкість антигромадської спрямованості особистості. Це дозволить не лише знайти і вичленити в злочинцеві щось типове, але й дасть збалансовану уяву про характер, мету та зміст мотивів злочинної поведінки.
Слід зазначити, що загальна типологія особистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, в українській (та пострадянській) кримінології майже не проводилася, за винятком спроб, зроблених у Росії. Виходячи з класифікації визначених кримінологом С.О. Алтуховим блоків “міліцейських” злочинів, а також їх складових, він поділяє злочинців на “службістів” та умисних загальнокримінальних злочинців [21].
У першій групі він виділив такі типи як “азартні силовики”, “хабарники”, “кар'єристи”. Серед осіб, які вчинили загальнокримінальні злочини - “перевертнів” і “випадкових” злочинців. Такий поділ, на його погляд, не лише відображає причини індивідуальної злочинної поведінки, їх специфіку, але й дає можливість для нейтралізації криміногенних факторів і проведення профілактики злочинів, що вчиняються співробітниками ОВС [58].
В своїй роботі автор проводить типологію особистості злочинців у залежності від видів злочинів (пов'язаних із службовою діяльністю, чи не пов'язаних з нею). Але при цьому залишається не зовсім зрозумілим - за якою конкретною ознакою була здійснена ця типологія. При цьому виділення такого типу як “перевертні” пов'язане, на наш погляд, не стільки з науковим, скільки з ідеологічним характером оцінки особистості злочинця.
Досягнення сучасної психології свідчать про те, що основним стимулом людської діяльності є мотив. Саме в ньому відображається те, заради чого вчиняються ті чи інші діяння. Діяльність людини, як правило, полімотивована, тобто визначається низкою мотивів, які є нерівнозначними. Одні з них є провідними, основними, а інші виступають у ролі додаткових, супутніх. Отже, особистість найбільше відображена в мотиві, а тому буде справедливим твердження, що вона саме така, який мотив її поведінки.
Виходячи з цього, мотив злочинних діянь був узятий нами як основна ознака для типології особистості категорії злочинців, яка досліджувалась. У мотиві, як зазначав К.Є. Ігошев, фіксується соціальна позиція, яку займає особистість у тій чи іншій конфліктній ситуації, що передує вчиненню небезпечного для суспільства діяння [16]. Крім цього, визначення типології за цією підставою дозволяє виділяти типи злочинців у залежності від вчинених злочинів, а саме “професійних” і “загальнокримінальних”.
Злочин являє собою один із специфічних видів свідомої людської діяльності, тобто вольовий акт, що зумовлює мету, вибір засобів, мотив і оцінку дій [44]. У цьому він складає найважливішу характеристику суб'єкта злочину як особистості, її свідомості і психіки. Тому розкрити особливості злочинів, які вчиняють окремі співробітники ОВС, неможливо, якщо детально не вивчити мотиви, що обумовили їх злочинну поведінку. Дослідження саме мотиву злочинної поведінки відповідає на запитання, чому людина обрала для себе правомірний чи неправомірний спосіб життя? Умисно опускаючи деякі відмінності, можна стверджувати, що в юридичній літературі мотив розглядають як безпосередню причину злочину і розуміють під ним внутрішнє спонукання, яким керується людина, коли вчиняє злочин [43].
Мотив також можна визначити і як основний структурний елемент мотивації в генезисі злочинної поведінки. З огляду на це, справедливим вбачається зауваження В.В. Лунєєва, що мотиваційна сфера є “центром” внутрішньої структури особи, яка інтегрує її активність [44]. У цьому розумінні мотив відіграє важливу роль у процесі реалізації психічної детермінації злочинної поведінки, яким обумовлюється вибір варіантів поведінки та формування мети при вчиненні злочину.
От чому для розуміння соціальної природи і соціально-психологічної характеристики злочинця, як типу, надзвичайно важливі виявлення і аналіз мотиваційної сфери його суспільно небезпечної діяльності. Цей аналіз допомагає розкрити і соціальний зміст особистісних рис злочинця як типу, і детермінанти злочинної поведінки, і найтиповіші властивості соціально-психологічного механізму злочинної діяльності.
Як вже зазначалося, важливою характеристикою особистості злочинця виступає мотив злочину. Ширшим, ніж мотив, є поняття “мотивація”. У психологічній і кримінологічній літературі однозначного розуміння мотивації злочинних дій ще не досягнуто. Одні вчені визначають її як сукупність мотивів, інші - як метод самоврядності особистості через систему стійких спонукань, тобто через мотиви [53].
На думку Р.Р. Романова, термін “мотивація” може означати процес формування мотиву [63]. Про це ж пише й В.Д. Филимонов, визначаючи мотивацію як процес визначення особистістю характеру і спрямованості поведінки, процес формування мотиву, що є результатом цього процесу. Рівнозначним мотивації поняттям, на нашу думку, є поняття мотивування злочинних дій. Під ним розуміється раціональне пояснення суб'єктом злочину своєї поведінки, обставин, які спонукали його до вибору цієї дії. Отже, саме мотив виступає своєрідним “рушієм” будь-якої діяльності, виражає ставлення злочинця до суспільства, інших громадян, до закону.
Серед дослідників, які вивчали проблему вчинення злочинів співробітниками ОВС, не досягнуто єдиної думки про мотиви їх вчинення. Наприклад, С.А. Алтухов, розглядаючи вчинені злочини у сфері службової діяльності та злочини проти правосуддя, говорить про те, що вони вчиняються як без негідної мотивації, так і з негідною мотивацією. При цьому автор не розкриває, що треба розуміти під негідною мотивацією. Найвірогідніше, під цим автор розуміє корисливі спонукання співробітників [21].
У свою чергу, Н.В. Тарасов виділяє такі мотиви, як “не було іншого виходу”, “упевненість у безкарності і вседозволеності”, “фінансові проблеми і соціально-побутова невлаштованість”. Важко погодитися з думкою автора про те, що зазначені фактори є мотивами вчинення злочину [61]. На наш погляд, вони є умовами, що сприяють вчиненню винними злочинів, але ніяк не їх мотивами. Мотиви злочинів формуються і утримуються у свідомості винних і саме вони визначають спрямованість та характер їхніх дій - корисливих, насильницьких чи інших, а названі обставини лише прискорюють, служать своєрідним каталізатором для реалізації цих дій.
Позиція Ю.О. Мерзлова є НАЙПОСЛІДОВНІШОЮ. Він виділяє такі мотиви злочинних дій співробітників ОВС: 1) кар'єристські; 2) відомчо-корпоративні; 3) статусно-виконавчі; 4) службово-корисливі; 5) ідейні [48].
Перші три види мотивів пов'язані як з недоліками функціонування усієї правоохоронної системи, так і з мотивами колективізму, що завжди схвалювались у будь-якому соціумі. Стосовно службово-корисливих мотивів, зауважимо, що за останні роки в Україні набуває поширення тенденція неухильного зростання корисливих мотивів посадових злочинів. Серед найвагоміших причин цього - погіршення матеріального становища співробітників ОВС, неадекватність розміру грошового утримання інтенсивності фізичних, психічних і часових навантажень, що супроводжують його повсякденну діяльність, деформація ціннісних орієнтирів, які визначають шляхи досягнення соціальних ідеалів. В основі цієї мотивації лежать користолюбство, прагнення до власної вигоди і наживи, здирство і зажерливість, культ грошей та матеріальних цінностей, жадоба накопичення. Причому, для досягнення цієї мети на озброєння беруться будь-які засоби, у тому числі й далекі від моральності і пристойності. Службово-корислива мотивація характеризує ті посадові злочини співробітників ОВС, які вчиняються через корисливі спонукання або з корисливою метою.
Зазначимо, що на співробітників ОВС, які мають досить виражені корисливі мотиви в поведінці, в останні роки, що характеризуються складними соціально-економічними умовами життя, роблять певну ставку кримінальні структури з метою їх залучення на свій бік для розширення своїх можливостей у своєчасному отриманні інформації про оперативне реагування та дії правоохоронців. Для вирішення цього завдання застосовуються не стільки насильницькі методи чи погрози фізичної розправи стосовно співробітників чи їх близьких, скільки привабливі обіцянки про отримання компенсації за послуги та підкуп. Представники криміналітету добре розуміють, що встановлення сталих контактів з такими співробітниками значно спрощує активну протидію правоохоронним структурам і практично набуває формули “товар - гроші - товар”. У злочинців службово-корисливого типу не виникає серйозних внутрішніх протиріч, відсутні стримуючі морально-етичні установки. У практиці відомі непоодинокі факти, коли кримінальні угруповання, всебічно вивчивши особистість співробітника міліції, корисливої спрямованості, беззастережно пропонують йому виконувати для них роботу за обопільно визначену суму винагороди. При цьому гарантуються конфіденційність, надійність і конспіративність взаємин.
Ідеологія ж мотивації таких співробітників характеризується негативним ставленням до суспільних та загальнолюдських цінностей, державних інституцій, економічного ладу, способу життя. В основі мотиваційної сфери лежать деформовані ціннісні орієнтири, надмірно високі соціальні потреби та антисоціальна поведінка. Особливими рисами та симптомами, характерних для особистості службово-корисливої спрямованості, є відсутність глибоких інтересів позитивного характеру, прояви соціального паразитизму, чітко виражена антисоціальна спрямованість особистості, стійкість та переконаність у своїх низьких “принципах”, що іноді доходить майже до фанатизму. Як правило, співробітникам цього типу властиві сформованість і продуманість тактичних прийомів злочинної діяльності. Особи з такою мотивацією здебільшого виступають у ролі керівників або найактивніших і ініціативних учасників організованих злочинних угруповань.
На нашу думку, серед мотивів злочинів загальнокримінальної направленості, вчинених окремими співробітниками ОВС, найпоширенішими є: 1) корисливість; 2) прагнення до демонстрування своєї зверхності над іншими людьми; 3) хуліганські мотиви; 4) помста або ревнощі; 5) легковажно-безвідповідальні мотиви.
Слід зазначити, що зроблений аналіз мотиваційної сфери співробітників ОВС, скоївших злочини, носить трохи умовний характер, тому що він не може охопити розмаїття мотивів їх злочинної поведінки.
БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА
Кримінологічні попередження злочинів загального характеру
Актуальною проблемою вбачається посилення цілеспрямованої розробки проблематичних питань соціально-правового і кримінологічного наукового мислення, з урахуванням нових завдань і умов діяльності ОВС, негативного і позитивного досвіду попередження злочинів та інших правопорушень з боку окремих їх співробітників та концентрація уваги на формуванні кримінологічного мислення щодо цієї проблеми, на чіткому визначенні компетентного кола суб'єктів і учасників профілактичної діяльності.
Суттєве значення має те, що до цієї проблеми треба підходити як до реального явища, яке має свою природу, а не як до тимчасового прояву у специфічній сфері діяльності і особливих правовідносин. Тому важливо з цього приводу мати не побутове, а професійне кримінологічне мислення, яке співіснує з правовими феноменами і в процесі цієї взаємодії забезпечує реалізацію профілактичної діяльності, враховуючи специфіку і особливу систему правового регулювання та взаємовідносин. Особливу увагу в цій діяльності треба приділити розгляду самого процесу попередження злочинів у середовищі співробітників ОВС у динаміці, з урахуванням умов функціонування об'єкту, його позицій, учасників, справжніх причинно-наслідкових зв'язків, реальних протиріч, що мають місце у самій системі та за її межами у суспільстві. У тому числі мусять братися до уваги особливості соціальної структури населення, неспівпадання інтересів окремих співробітників з інтересами системи, у якій вони працюють, а також з інтересами різних соціальних груп, які поповнюють склад ОВС. Не слід забувати і про визначення справжніх пріоритетів запобіжного впливу як соціального, так і спеціального характеру та засобів попередження не виключаючи методів переконання, виховання, а за потреби - і примусу. Розробка методик організації, планування та реалізації на практиці профілактичного впливу, своєчасне розпізнавання і виявлення проблемних ситуацій, прогнозування та вибору способів проведення запобіжних заходів, поетапне вирішення прикладних завдань теж дасть свої позитивні наслідки.
Для глибокого вивчення проблеми попередження злочинів серед співробітників ОВС, є потреба розглянути та проаналізувати точки зору вчених та практиків на цю проблему. Литвак О.М. вважає, що попередження злочинності розглядається як система заходів, що їх вживає суспільство для того, щоб стримати її зростання і, по можливості, знизити реальний рівень шляхом усунення і нейтралізації причин та умов, що їй сприяють, (профілактика), чи через запобігання та припинення окремих конкретних злочинів. При цьому він розмежовує загальносоціальне попередження із спеціально-кримінологічним попередженням та репресивною діяльністю держави щодо подолання злочинності. Одночасно підкреслює якісні відмінності попереджувальної діяльності, яка орієнтується на досягнення мети без застосування примусу [28]. Протилежну думку стосовно розширення кола суб'єктів попереджувальної діяльності має В.В. Голіна, який розглядає спеціально-кримінологічне попередження злочинів як сукупність самостійних, але внутрішньо пов'язаних між собою і доповнюючих один одного напрямів боротьби зі злочинністю, змістом яких є діяльність державних органів, громадських організацій і громадян у розробці та реалізації заходів, спрямованих на попередження виникнення, обмеження, усунення криміногенних явищ і процесів, що створюють злочинну детермінацію, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки. Зокрема він вважає, що суб'єктами спеціально-кримінологічного попередження злочинів є законодавчі, виконавчо-розпорядчі, державні координуючі, правоохоронні та правозастосовчі органи, органи державного, культурно-виховного і господарського управління, навчальні, медичні, релігійні й інші органи, організації та установи, воєнізовані формування, громадські організації, рухи, фонди, соціальні групи, об'єднання громадян, батьків, родичі, сусіди тощо [46]. А з позиції В.Д. Малкова і А.Ф. Токарєва попередження злочинів розглядається в широкому (загальносоціальному) і вузькому (спеціально-кримінологічному) аспектах, де загальносоціальним попередженням вважається функціонування усіх позитивних соціальних інститутів (економічних, політичних, виховних, ідеологічних тощо), потенціал яких реалізується опосередковано. До того ж загальносоціальне попередження слугує основою, фундаментом спеціально-кримінологічного (спеціального) попередження, тобто заходів, прямо і безпосередньо спрямованих на виявлення на ранніх стадіях процесів формування злочинної поведінки та недопущення злочинів. І, як справедливо вважають ці автори, чим досконаліше загальносоціальне попередження злочинів, тим у подальшому звужується поле діяльності для їх спеціально-кримінологічного попередження. Водночас автори висловлюють точку зору на спеціально-кримінологічне попередження злочинів як на діяльність спеціальних державних і недержавних органів, а також їх представників, спрямовану на виявлення і усунення детермінантів злочинів, здійснення позитивного регулюючого впливу на осіб з кримінально-орієнтованим способом життя і поведінки, з метою добровільної відмови на замах, готування чи припинення незакінченого, триваючого чи продовжуваного злочину [46].
Входячи з поняття попередження злочинності як однієї з найважливіших галузей соціального регулювання, управління і контролю, що забезпечує упорядкованість суспільних відносин шляхом недопущення небезпечних посягань на них як складного комплексу різноманітних заходів упереджувальної дії на все, що породжує, відтворює злочинність як соціально негативне явище, визначає її тенденції, якісні та кількісні характеристики відповідно до рівня, масштабу, змісту, стадій та інших підґрунть і ознак, на нашу думку, можна виділити різноманітні види і форми цієї діяльності, серед яких - попередження злочинів, що вчиняються співробітниками ОВС.
У зв'язку з цим варто констатувати численні різновиди попереджувальних заходів, що являють собою найдієвіший шлях боротьби зі злочинністю. Увесь їх арсенал дозволяє виявляти, нейтралізувати та блокувати витоки злочинної діяльності з метою недопущення настання небезпечних і шкідливих наслідків. Як зазначає А.І. Алєксєєв, “попередження злочинів дає можливість вирішувати завдання боротьби зі злочинністю найгуманнішими способами, з найменшими втратами для суспільства, зокрема без включення на “повну силу” складного механізму кримінальної юстиції і без застосування такої гострої форми державного примусу, як кримінальне покарання” [37].
На наш погляд, саме такі позиції повинні підтримуватись і впроваджуватись у попереджувальну діяльність серед співробітників ОВС України.
Таким чином, загальне попередження злочинності серед співробітників ОВС мусить розглядатися в контексті загальносоціальних заходів як система дій, спрямована на усунення процесів детермінації, що впливають на все населення та поділяються за різними соціальними, економічними та іншими критеріями і збільшують імовірність злочинної поведінки групи населення чи окремих громадян, які підпадають під їх вплив.
Розглядаючи спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинності серед співробітників ОВС, слід сказати, що на відміну від загальносоціальних, вони здійснюються більш конкретно та спрямовано. Передусім, вони вирішують завдання усунення, мінімізації або в цілому нейтралізації криміногенних факторів. Спеціальна визначеність для виявлення і усунення причин є основною ознакою. Поряд з цим спеціально-кримінологічні заходи попередження містять у собі такі додаткові засоби недопущення кримінально-караних діянь, як добровільна відмова від задуманого чи припинення розпочатого злочину. Вони мають часові рамки, локалізовані у часі та просторі, природно доповнюють і конкретизують загальносоціальні заходи.
Певна протидія вчиненню злочинів співробітниками ОВС здійснюється з боку так званих неспеціалізованих суб'єктів попередження законодавчої та виконавчої влади, її структурних органів та установ, а також органів судової влади та інших органів державного контролю тощо. Усі вони в межах своєї компетенції здійснюють функції державно-правового управління системою МВС і безпосередньо на різних рівнях проводять цілеспрямовані заходи попередження злочинності в цілому в різних суспільних інституціях, у тому числі і в органах внутрішніх справ. До даного виду суб'єктів попередження також можна віднести і різноманітні формування та об'єднання громадян, які теж можуть здійснювати виховно-профілактичну роботу. А особливу роль у цій сфері попередження відіграють суди. Вони виявляють причини і умови вчинення злочинів співробітниками ОВС, реагують на факти невиконання їх обов'язків, оцінюють стан і ефективність профілактичної роботи безпосередньо в системі МВС з точки зору законності, повноти і своєчасності.
При виявленні фактів ігнорування відповідних документів чи приписів щодо вжиття конкретних заходів суд виносить окремі ухвали (постанови) на адресу керівників ОВС чи їх окремих підрозділів або служб.
До числа спеціалізованих суб'єктів попередження злочинів серед співробітників ОВС, на наш погляд, можна віднести лише суб'єкт із числа владних державних структур. Ці висновки випливають передусім з того, що самі органи внутрішніх справ та їх співробітники за специфікою своєї служби теж є державними суб'єктами попередження злочинності, а тому здійснювати цю діяльність стосовно їх самих на достатньому професійному рівні можуть лише уповноважені державою органи, організації та установи, компетентні вирішувати ці завдання і які мають на це визначене законом право. Для цих компетентних органів попередження злочинів в цілому, у тому числі й серед співробітників ОВС, є або основною, або однією із основних (профілюючих) функцій, виконанням яких вони професійно займаються. Це передусім правоохоронні органи, що здійснюють контроль і нагляд за виконанням законів і підзаконних актів у системі ОВС, у встановленому законом порядку реагують на факти їх порушення, притягують до відповідальності винних осіб з числа співробітників ОВС, виявляють причини та умови злочинності в системі і здійснюють заходи їх усунення.
З практичної точки зору значимішими етапами попередження злочинів варто вважати ті, які у відповідності із розвитком криміналізації співробітників і її конкретними проявами являють собою дієві контрзаходи протидії заходам на етапах профілактики, відвернення та припинення злочинної діяльності.
З цієї точки зору профілактика злочинної поведінки серед співробітників ОВС являє собою заходи по виявленню та усуненню причин, умов, обставин та факторів, інших детермінант злочинності в специфічному, чітко рекомендованому щодо своїх дій, середовищі співробітників ОВС.
З урахуванням специфіки попереджувальної діяльності в середовищі співробітників ОВС та специфіки діяльності суб'єктів попередження потрібно розробляти організаційно-управлінські, оперативні, виховні та інші напрями попередження злочинів у системі.
Виходячи із завдань попереджувальної роботи, що випливають з головної мети боротьби зі злочинністю, а саме - забезпечення стабілізації, стримування і в подальшому - суттєвого її скорочення, вона залишається одним з основних напрямів роботи з кадрами ОВС.
Розглядаючи проблему зниження та створення передумов для повного усунення з діяльності системи МВС злочинних проявів, потрібно мати на увазі її повну залежність від здійснення послідовних заходів попереджувального характеру, що мусять забезпечуватися на загальнодержавному рівні. У першу чергу йдеться про важливість досягнення державою позитивних зрушень у соціально-економічній сфері країни, забезпечення жорсткого державного та громадського контролю за дотриманням усіма державними і недержавними інституціями прав і свобод людини, проведення комплексу виховних, освітніх, культурно-просвітницьких та інших заходів гуманітарної сфери, спрямованих на формування у суспільстві законослухняності, потреби громадян у безумовному дотриманні моральних і правових норм, послідовне втілення у життя цієї політики. Взяті у сукупності названі завдання по-суті складають основу загальної профілактики злочинів в органах внутрішніх справ і передбачають створення передумов, потрібних для усунення безпосередньо в системі кримінальної юстиції підґрунтя виникнення криміногенної поведінки.
До основних напрямів загальної профілактики в системі МВС треба віднести такі заходи, як соціально-економічні, що передбачають здійснення загальнодержавних програм, спрямованих на підвищення матеріального добробуту співробітників, культурно-освітні, які спрямовані на підвищення культурного та освітнього розвитку суспільства в цілому та співробітників ОВС зокрема, забезпечення дотримання прав і свобод людини у суспільстві, створення умов для прояву громадської активності членів суспільства, розширення можливостей впливу сім'ї на виховання особистості тощо. Ця група заходів має велике значення для подолання злочинності серед співробітників ОВС, оскільки тісно пов'язана з вирішенням проблем підвищення їх матеріального добробуту та посилення соціального захисту. Ігнорування ж питань забезпечення відповідного освітньо-культурного рівня, формування високої моральності та самосвідомості співробітників системи МВС може призвести до втрати ними таких важливих рис, як почуття колективізму, взаємодопомоги, поваги до людей, готовності до самопожертви в ім'я захисту їх прав і законних інтересів.
Здійснюючи загальні попереджувальні заходи, варто визначитися з пріоритетними напрямами та тактикою їх реалізації. Без подолання реальних причин і умов, які продукують злочинність у середовищі співробітників ОВС, намагання вирішити цю проблему окремими разовими “кампаніями” чи поверховими заходами позитивних результатів не матиме. У сфері цього виду попереджувальної діяльності треба враховувати діалектику взаємодії таких відомих філософських сентенцій як “свідомість визначається буттям” і не менш значуще зворотне - “буття залежить від свідомості”. Ці точки зору ґрунтовно розглядаються В.М. Кудрявцевим [37] та Г.А. Аванесовим [17].
Одним із найважливіших завдань попередження є нейтралізація усього ланцюга взаємодії причинних зв'язків між негативною об'єктивною дійсністю та її суб'єктивним сприйняттям, що охоплює не лише співробітника ОВС, але й малі і значніші групи співробітників системи МВС і сприяє вчиненню ними злочинів чи інших правопорушень.
Першочерговим напрямком у цій сфері, зокрема, є подолання кризових явищ у владі, наявність яких веде до некерованості та дезорганізації усіх соціальних інститутів та систем у тому числі й МВС, протиріч між суспільством і державою, а також у самій державній системі (надмірна бюрократизація державного апарату, розростання його чисельності, корумпованість чиновників, нехтування ними інтересів державної служби тощо).
Втілення у життя усіх наведених напрямів попереджувальної діяльності дасть реальну можливість поглибити протидію криміналізації системи МВС, сприятиме недопущенню злочинних проявів з боку окремих співробітників ОВС.
Розглядаючи питання виявлення і подолання факторів та обставин, що негативно впливають на криміногенну ситуацію в середовищі ОВС, та засобів протидії їм, треба мати на увазі такі значущі, на наш погляд, елементи, як активність і реакцію держави, її владних структур на злочинність як суспільну проблему. Мається на увазі не завжди адекватне реагування вищої ланки органів влади на злочинні прояви в плані забезпечення принципового наступу на злочинність і державного підходу до реалізації політики у цій сфері суспільних відносин.
Як зазначає В.П. Бахін, в Україні зареєстрований досить високий показник вкрай негативної оцінки населення діяльності держави у сфері боротьби зі злочинністю”. За результатами опитування позитивну оцінку дали лише 2,6 % респондентів, задовільну - 21,3 %, незадовільну - 47,5 % і вкрай негативну - 28,6 %. [24]
Також було вивчене ставлення до цієї проблеми колишніх співробітників ОВС, засуджених за вчинені злочини. Вкрай негативну оцінку діяльності держави по боротьбі зі злочинністю дали 45,3 % опитаних, що значно перевищує відповідні показники, отримані при опитуванні населення. Зокрема це пояснюється самими ж засудженими як наслідок непослідовної державної політики з протидії злочинності, в результаті чого постраждали і вони. При цьому наголошувалося на недоліках державного регулювання в цій сфері суспільних відносин - від глобальних - відсутність цілеспрямованої предметної діяльності державних органів по боротьбі зі злочинністю, до особистих (приватних), але надзвичайно важливих для кожної конкретної особи, зокрема - несвоєчасна виплата грошового утримання, крім цього:
а) різке підвищення професійного рівня злочинців та значно краща їх технічна і бойова оснащеність;
б) корумпованість державних структур зі злочинними угрупованнями;
в) вкрай низький рівень матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів;
г) наявність у високих посадових осіб не передбачених чинним законодавством привілеїв, недотримання ними законів, продажність тощо.
За даними дослідження В.Я. Горбачевського (були опитані начальники відділень, відділів, управлінь по боротьбі з економічною злочинністю районного, міського та обласного рівнів, а також співробітники підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, керівні співробітники служби карного розшуку, податкової міліції, слідчих апаратів тощо - всього 1030 осіб). На наявність корупції в районі чи місті вказали від 77,5 % до 83,9 % опитаних. Одним із найвагоміших недоліків у системі МВС більше половини назвали “офіційну” комерціалізацію забезпечення діяльності правоохоронних органів, на що штовхає вкрай низьке їх фінансування (хоча дехто відмітив “комерціалізацію” як позитивний фактор).
Тому варто підтримати думку авторів, що в країні потрібно досягти реального (фактичного) стану рівності усіх без винятку перед законом, усунути саму можливість користуватися “винятковістю” свого становища, спираючись на високе посадове місце, багатство чи належність до певної владної структури тощо [15].
Під час здійснення загально-профілактичних заходів протидії криміналізації ОВС поряд з названими раніше заходами треба звернути увагу на постанову Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1120 “Про стан виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки” [12]. В цьому документі, зокрема, сформульовані вимоги до МВС щодо недопущення посадових злочинів, більшої активної протидії організованій злочинності та корупції в державних органах, у тому числі в органах внутрішніх справ. Урядом також вказано, що сьогодні профілактичні заходи ще не повністю задовольняють вимоги Указів Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 та від 18 лютого 2002 року № 143, якими визначені першочергові завдання щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян.
Важливою вимогою цієї постанови до МВС України є невідкладна розробка пропозицій стосовно внесення змін і доповнень до Закону України “Про міліцію” у зв'язку з прийняттям нових законодавчих актів, зокрема Закону України “Про попередження насильства в сім'ї” [8].
Своєрідним загально-профілактичним засобом протидії правопорушенням у системі МВС є відповідні рішення колегії міністерства. В якості прикладу боротьби з фактами порушень та тиску на слідчі органи МВС у сфері здійснення досудового слідства може бути рішення колегії МВС від 19 липня 2002 року №8/КМ. Зокрема в ньому зазначається потреба удосконалення слідчої роботи і недопущення правопорушень у цій сфері.
Колегією наголошувалось, що останні два роки слідчим підрозділам майже не виділялась передбачена табельною належністю криміналістична техніка, у більшості слідчих відсутні окремі робочі кабінети та автономні номери телефонного зв'язку, мають місце численні випадки порушення законності, дисципліни, вчинення злочинів [13].
Цим питанням був присвячений і наказ МВС України від 26 березня 2002 року № 295 “Про проведення експерименту з апробації нової системи підпорядкування слідчих підрозділів ОВС” [52]. Ним було передбачено з 1 квітня по 31 грудня 2002 року в ГУ МВС, у АР Крим та Київській області, УМВС в Донецькій та Одеській областях встановити підпорядкованість слідчих підрозділів по вертикалі, удосконалити правове забезпечення діяльності слідчих, для чого підготувати відповідні законопроекти про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, що, в свою чергу, сприятиме усуненню недоліків у роботі, пов'язаних з порушеннями процесуальних термінів провадження по кримінальних справах, недопущенню прихованої тяганини, зловживань та фальсифікації у цій сфері діяльності. Крім того, наголошувалося на потребу серйозного поліпшення кадрового та матеріально-технічного забезпечення і зміцнення професійного ядра слідчого апарату.
У зв'язку з гостротою проблеми соціально-організаційної адаптації молодих фахівців у слідчих підрозділах, підкреслювалась нагальність створення належних умов для продуктивної праці слідчих, усунення недоліків у виховній роботі серед цієї категорії співробітників ОВС. На вирішення цих завдань спрямована Програма заходів щодо удосконалення організаційного, правового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення слідчого апарату ОВС, зміцнення дисципліни і законності в його діяльності на 2002-2005 роки.
В числі передбачених програмою заходів визначені і такі, що спрямовані на викриття і розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків. З цією метою передбачене проведення двотижневих занять підвищення кваліфікації слідчих, зокрема на базі Національної академії внутрішніх справ України. В подальшому в системі підвищення кваліфікації слідчих запланована розробка і запровадження обов'язкового курсу “Тактика розслідування особливо тяжких справ, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків”, а також розслідування специфічних категорій злочинів (кримінальні вибухи, підпали тощо), порядку взаємодії з правоохоронними органами інших держав під час розслідування кримінальних справ та запровадження ознайомчого курсу щодо обліку злочинів та складання слідчої звітності. Крім цього визначені першочергові завдання поліпшення ресурсного та фінансового забезпечення слідчих підрозділів ОВС і відповідальні за виконання цих доручень органи та посадові особи, затверджені конкретні терміни виконання програми [23].
Запобіганню правопорушень серед окремих співробітників ОВС сприятиме запровадження в практику їх діяльності принципів роботи поліції (міліції) з населенням, сформульованих у цілому ряді міжнародних і внутрішньодержавних нормативних актах - Загальній Декларації прав людини (1948 р.), Договорі про Європейський Союз (1957 р.), Кодексі поведінки посадових осіб щодо підтримки правопорядку (1979 р.), Конституції України, Законі України “Про міліцію” та інших. Як справедливо зазначає М.І Ануфрієв, деяким співробітникам міліції ще властиві зловживання посадовим становищем, невжиття заходів до правопорушників, байдужість, формалізм, помилкова орієнтація окремих служб на широке застосування адміністративних санкцій, що формує атмосферу зловживань і порушень серед особового складу і небажання населення співпрацювати з органами внутрішніх справ [23]. Тому всі ці фактори враховані МВС України у Комплексній програмі кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2001-2005 роки, якою передбачено:
- проведення моніторингових досліджень громадської думки про діяльність ОВС;
- розробка і впровадження правового механізму поновлення порушених співробітниками міліції прав та інтересів громадян, відшкодування персонально завданих ними матеріальних збитків;
- поширення практики прийому громадян в органах внутрішніх справ та безпосередньо за місцем їх проживання, у трудових колективах та громадських приймальнях;
- розробка системи матеріального і морального заохочення… [2].
Суворе дотримання статутних вимог у житті і діяльності служб та підрозділів було і лишається одним із найважливіших організаційних заходів для попередження правопорушень серед співробітників ОВС. Прагнучи до зміцнення службової дисципліни керівник повинен діяти чітко в межах закону і статутних вимог та відповідних нормативних документів МВС. При цьому має суворо дотримуватися правовий статус співробітника, забезпечуватись постійна турбота про його здоров'я, достойні матеріально-побутові умови життя, вивчення і послідовне вирішення їх правомірних потреб, здійснюватися захист від криміногенного негативного впливу і неправомірних дій з боку посадових осіб.
Важливо запровадити дієвий соціальний контроль за умовами проходження служби в органах внутрішніх справ. В числі його основних елементів можна виділити:
- науково обґрунтовані правові норми, що відповідають міжнародним стандартам, і які мають дістати свою реалізацію в законах, статутах, настановах, інструкціях, положеннях і наказах (нормативний елемент);
- реальний і послідовний контроль з боку керівників (начальників) за дотриманням співробітниками цих норм та правозастосовча практика стимулювання і, за потреби, - примусу до виконання чинного законодавства (організаційний елемент);
- громадська думка, оцінка і висновки про дотримання діючих норм права, формування в колективах співробітників ОВС позитивних установок на правомірну поведінку і, відповідно, негативного ставлення до неправомірної поведінки (психологічний елемент).
Системне використання цих елементів соціального контролю в зміцненні службової дисципліни, законності і порядку допомагає вирішувати і профілактичні завдання.
