Діяльність органів державної влади щодо ініціювання та запровадження антикризових програм

Все вищеперелічине - загальнонаукові методи досліджень. Тобто ці методи присутні у будь-якій конкретній науці - від астрофізики, мікробіології аж до державного управління. У відповідності до специфіки предмету дослідження ці загальнонаукові методи можуть доповнюватися спеціальною методологією. У переважній більшості випадків ця спеціальна методологія являє собою частковий, специфічний випадок загальнонаукової та може бути зведена до неї. Так контент-аналіз в соціології та аналіз крові в медицині (а це і є приклади спеціальних методів) з технічної точки зору не мають між собою нічого спільного, але обидва походять від загальнонаукового методу аналізу.

Ситуація принципово змінюється, коли в якості предмету дослідження постають явища, які не виникли поза межами людського існування, а породжені самою людиною: від політики, економіки, адміністративної діяльності аж до емоцій, почуттів, мистецьких творів тощо. Спільна риса всіх цих явищ - це те, що вони є продуктом людської діяльності. У сукупності вони і отримали назву соціально-гуманітарних. До цього ж класу явищ належіть і державне управління. Й при спробі застосувати по відношенню до них загальнонаукову методологію виникають дуже серйозні проблеми. Насамперед, це проблема об'єктивності соціально-гуманітарного знання, якої в принципі не може бути стосовно природничих, точних та технічних наук (точніше, в принципі така проблема виникнути може, але існують відпрацьовані та перевірені методи її вирішення: стосовно явищ позалюдської реальності не дуже складно відрізнити суб'єктивну думку від об'єктивної інформації).

Візьмемо в якості прикладу таке явище, як Указ Президента України. Як він може "існувати поза межами нашої свідомості"? Чи може взагалі? Відповідь дуже проста: в принципі може, але тільки в якості свого матеріального субстрату (тобто аркушу паперу, на якому він надрукований). Це і є об'єктивний, матеріальний зміст такого явища, як Указ Президента України, і цей зміст, безперечно може бути досліджений за допомогою загальнонаукової методології. Але що таке дослідження скаже нам про Указ в якості саме соціального явища? На жаль, нічого не скаже. Намагання встановити об'єктивний зміст соціально-гуманітарного явища в сенсі природничих, точних та технічних наук веде до того, що поза межами дослідження опиняється саме соціальний, якісний характер цих явищ

Відчуття, в яких ми сприймаємо аркуш паперу, на якому надрукований Указ Президента, не мають практично жодного відношення до змісту цього Указу. Але сам цей зміст не може існувати "поза межами нашої свідомості" - поза цими межами він просто втрачає сенс. Аналогічним чином цей зміст не може бути "незалежним" від свідомості - щоб виконати Указ Президента, потрібно усвідомити, про що в цьому Указі йдеться. Всі вищенаведені спостереження підводять нас до фундаментальної проблеми наукового пізнання в соціально-гуманітарній галузі: те, що функціонально виконує роль об'єкту дослідження, за своєю внутрішньою природою взагалі не може бути схарактеризоване як об'єктивна реальність. Указ Президента України не є і в принципі не може бути такою ж "об'єктивною реальністю" як, скажімо, сила гравітації або температура повітря.

Ще з часів Аристотеля логіка оперувала двома галузями значень: "істино" або "хибно". Будь-яке наше твердження можна оцінити або як "істино", або як "хибне". Доки мова йде про знання, яке описує явища позалюдської природи - така шкала в принципі є достатньою. "Сонце сходить на Заході", "Яка спека при 40 градусах морозу", - хибні твердження. "При температурі вище 0 градусів крига тане", "Якщо кинути каменюку - вона впаде на землю", - істині твердження. Але, знов таки, ситуація принципово змінюється, коли мова йде про соціально-гуманітарні явища. Така двозначна шкала "істино"-"хибно" виявляється недостатньою та виникає необхідність введення нових галузей значень. Запроваджуються такі галузі значень, як "істиннозначний провал" та "супероцінка".

"Істинозначний провал" - це ані істино, ані хибно. В найбільш простому вигляді "істинозначний провал" набуває вигляду відсутності інформації про предмет дослідження. З істинозначним провалом пов'язаний закон зворотного співвідношення обсягу та змісту поняття: якщо обсяг поняття прагне нуля, його зміст прагне безкінечності і навпаки. Уявимо собі, що хтось пише магістерську роботу за темою "Система публічного адміністрування на третій планеті зеленої зірки Альтаїр". Зміст такого поняття прагне нуля: ми не знаємо, чи існує така планета, чи існує там життя, чи розвилося це життя до розумних форм, чи створили ці розумні форми систему публічного адміністрування. А відтак обсяг поняття прагне безкінечності: вигадуй що завгодно, все буде, так би мовити, "в масть". А ось інше поняття - Указ Президента України номер такий-то від такої-то дати. Зміст цього поняття прагне безкінечності: достеменно відомі реквізити документу, його зміст, причини появи тощо. Й обсяг поняття падає до нуля: вже нічого принципово нового про таке поняття сказати неможливо.

"Супероцінка" - це і істино, і хибно одночасно. Галузь значень "супероцінки" відкрив німецький філософ І.Кант. Ще середньовічні схоласти сформулювали 5 доказів буття Бога, які з формально-логічної точки зору неспростовно доводили, що Бог існує і не може не існувати. У відповідь на це Кант сформулював 5 доказів небуття Бога, які так само неспростовно доводили, що Бога не існує і в принципі існувати не може. Проблема буття/небуття Бога - це один з прикладів супероцінки. Але до цієї ж галузі значень потрапляє багато фактів людського буття. "Вона мене насправді кохає чи ні?", "Чи бажає пані Тимошенко (або пан Янукович) добра Україні?", - все це приклади супероцінки, коли на кожний аргумент "за" можна навести аргумент "проти". Супероцінка - це галузь значень, яка знаходиться за межами однозначно вимірюваного знання.Одна з найбільш складних методологічних проблем полягає в тому, що соціально-гуманітарне знання завжди працює з неоднозначною інформацією - і в цьому полягає його докорінна відмінність від природничих, точних та технічних наук. Знання, яким оперують науки соціально-гуманітарного циклу, завжди зміщується до галузей значень істинозначного провалу та супероцінки. Це завжди знання, яке ані істине, ані хибне або і істине, і хибне одночасно. Саме через це соціальні та гуманітарні науки й неспроможні досягти тієї ж точності, що й природничі та технічні науки.

Але, попри все, науки соціально-гуманітарного циклу існують. Яким же чином вирішуються методологічні ускладнення, про які щойно йшла мова? Загалом можна відокремити три основних методологічних підходу до наукового пізнання в соціально-гуманітарній галузі. Ці підходи наступні:

1). іконографічний (описовий);

2). об'єктивістський;

3). герменевтичний.

Розглянемо ці підходи докладніше.

1) Іконографічна (описова) методологія полягає не в дослідженні, а в описі суспільних явищ. Якщо неможливо дослідити соціальні явища науковими методами, ми мусимо їх описувати та систематизувати відомості про них. Власне кажучи, такого підходу притримувалися і "батько історії" Геродот, і Нестор Літописець, з якого почалася наша власна писана історія.

Існує наочна недостатність іконографічної методології. Це, по суті, капітулянтський підхід. Дослідник, який залишається в межах виключно іконографічної методології, практично заздалегідь відмовляється від виконання однієї з провідних функцій науки - прогностичної. Отже, іконографічна методологія є необхідним, але недостатнім елементом наукового пізнання в соціально-гуманітарній галузі.

2) Об'єктивістська методологія. Предметом дослідження виступає ланка опосередкування між об'єктом та суб'єктом людської діяльності, досліджується не сама людина, а соціально-технологічна функція. Тобто досліджується не неповторна індивідуальність (що в принципі неможливо), а "виробник", "споживач", "платник податків", "державний службовець" тощо.

Основний масив наукових дисциплін соціально-гуманітарного циклу розробляється саме на таких методологічних засадах. До цього комплексу відносяться такі науки як соціологія, політекономія, юриспруденція, політологія та й у дуже високому ступені - державне управління. Переважна частина наукової інформації про суспільні процеси отримана саме таким шляхом.

Соціально-технологічні функції, які виступають предметом дослідження, самі по собі є продуктом достатньо високого рівня абстрагування. В тому вигляді, в якому вони вивчаються, їх взагалі не існує в реальному житті. Справді, що таке "платник податків як такий"? В реальності податки сплачують конкретні, живі люди. Але, щоб застосувати загальнонаукову методологію, цих живих людей доводиться виносити за дужки та досліджувати абстракцію "платника податків як такого".

Так, в межах теорії держави та права вивчається "інститут Прем'єр-Міністра України". На практиці ж цю посаду займає конкретна людина, яка проводить певну політику. В реальному житті це завжди Юлія Тимошенко або Віктор Янукович. Але з висот об'єктивної теорії держави та права відмінності між Олією Тимошенко та Віктором Януковичем слід ігнорувати як "випадкові", "другорядні", "несуттєві" та вивчати чисту, не існуючу в реальності абстракцію - інститут Прем'єр-Міністра України "як такий". Хоча, безперечно, реальний зміст суспільного процесу залежить насамперед не від цієї абстракції, а саме від відмінностей між Віктором Януковичем та Юлію Тимошенко.

Глибинна методологічна проблема полягає в тому, що соціально-гуманітарне знання працює саме з такими об'єктивованими, а не об'єктивними відомостями. Через це теоретичні моделі в соціально-гуманітарній галузі, при всій зовнішній формальній подобі до теоретичних моделей природничих, точних та технічних наук, несуть істотно інший зміст. І через те, що теоретичні моделі соціально-гуманітарного ґатунку встановлюють не об'єктивні закони, а об'єктивовані тенденції їх і прогностична функція, і характер відображення предмету дослідження істотно відрізняються від природничих та технічних наук. Тому більш точно й коректно вести мову саме про об'єктивістський, а не про об'єктивно-науковий методологічний підхід в галузі соціально-гуманітарного знання.

3) Герменевтика. В прямому перекладі слово "герменевтика" означає наука про розуміння та початково сформувалася як метод літературної критики, насамперед - метод тлумачення текстів. У випадку застосування герменевтики як загальногуманітарної методології дослідження в якості тексту інтерпретується суспільний процес. Вихідний принцип герменевтичної методології полягає в наступному. Оскільки об'єктивний зміст суспільного процесу є в значному ступені фіктивним, його встановлення з епістемологічної точки зору в значній мірі знецінюється.

Яскравим прикладом практичного застосування герменевтичної методології являє собою робота відомого розвідника, військового історика та письменника Віктора Суворова "Криголам" (російською - "Ледокол"). В нашому нинішньому контексті навіть не дуже важливо, чи має рацію Суворов з об'єктивної точки зору. Більш цікавим є наступне. Суворов бере до розгляду тільки відкриті радянські документи, які ніколи не приховувалися, які були оприлюднені мільйонними накладами та зміст яких відомий десяткам мільйонів людей - і на цій підставі логічно неспростовно доводить, що Радянський Союз готував зненацький напад на Німеччину в липні 1941 р. Тобто малюнок історичних подій, який сприймався масовою свідомістю в якості "загальновідомої очевидності" вивертається навпаки - причому документальний зміст цього малюнку не змінився ані трішки. Вищенаведене і є прикладом такої контекстної інтерпретації.

Причому слід мати на увазі, що така інтерпретація може мати не тільки конструктивний, але й деструктивний характер. Власне кажучи, теорія військової та політичної дезінформації будується саме на герменевтичній методології. В 1970-і рр. був популярним документальний фільм німецького журналіста фон Денікіна "Спогади про майбутнє". Основною ідеєю цього фільму було те, що стародавні цивілізації Землі мали контакти з космічними прибульцями. Одним з речових доказів на користь цієї версії був барельєф давніх майя, на якому начебто зображено космонавта, який летить в ракеті. При бажанні там дійсно можна побачити стилізоване зображення людини в космічній ракеті. Але з'ясувалася наступна річ. Цей барельєф був кришкою саркофагу. Коли археологи робили розкопки, вони ламали стіну поховання. Й з ракурсу пролому в стіні барельєф дійсно нагадував космонавта в ракеті. Точніше кажучи, зображення в контексті уявлень сучасної людини нагадувало космічну ракету з космонавтом. Але коли розкопали сходи, якими слід було потрапляти до поховання, то з такого ракурсу космонавт з ракетою зникли, а на барельєфі виявилося зображення людини, яка спочиває під деревом. Отже, зміна контексту сприйняття зображення призвела до докорінної зміни його сенсового значення.

Герменевтична методологія - специфічна методологія саме гуманітарного знання. Поза гуманітарним знанням вона втрачає сенс, застосування її щодо позалюдських явищ в принципі неможливо (щоправда, можливо застосувати таку методологію до природничих, точних та технічних наук як предмету дослідження). По-друге, герменевтична методологія дійсно спроможна розшифрувати сенс тієї чи іншої суспільної події - й в цьому її перевага перед загальнонауковою методологією, яка в принципі неспроможна схопити подібні нюанси. Але, по-третє, герменевтична методологія неспроможна створити цілісну картину суспільного процесу (теоретичної моделі), яку спроможний створити загальнонауковий підхід. Тобто в реальності мова може йти про те, що загальнонаукова та герменевтична методології доповнюють одна одну при проведенні досліджень в соціально-гуманітарній галузі.

Наука державного управління - відносно самостійна галузь сучасних наукових знань про технологію і сенс державно-управлінської діяльності чи ширше - публічного управління усіма суспільними процесами. Прийняти безпосередню участь у формуванні та розвитку такої науки - висока місія, професійний обов'язок і громадське покликання слухачів і науковців Академії.

1.3 Публічність влади - залог вдалого ініціювання та запровадження антикризових програм. Зарубіжний досвід громадського контролю: уроки для України

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням [2, ст. 1].

Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, Національна академія наук України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації можуть ініціювати розроблення державної цільової програми, розробляти та проводити громадське обговорення концепції програми [2, ст. 6].

Існує аксіома: якщо бізнес видався невдалим, то на 90% це - слідство невдалого менеджменту [49, с. 20]. Якщо усі спроби вивести країну з кризи тривалий час не призводять до якихось задовільних результатів, то означає, що винна в тому існуюча система управління державою.

В новітній історії України не було ще жодного уряду, якій постійно не помилявся. У державі останні 19 років відбувається перманентна урядова революція. Кожний новоспечений прем'єр, заступаючи на нову посаду починає, як це відбувалося завжди, з гучних заяв. Суть цих заяв, якщо не вдаватися до дрібниць, - проголосити обов'язково "новий" курс на проведення вкрай необхідних суспільству демократичних реформ. З часом, заяви забуваються, бо треба весь час у пожежному порядку то боротьби з енергетичною кризою, то з продовольчою, то з міжнародними кредиторами, чи то мало з чим і з ким приходиться щоденно воювати уряду. Все що робиться у державі є предметом обговорення і прийняття рішень нашого Кабінету Міністрів України. Підкреслюю, все без винятку має знати уряд і про все він мусить подбати. Всі центральні органи виконавчої влади живуть тільки одним - отримати команду з вул. Грушевського і потім звітувати перед ним.

За таким принципом живе і працює уся владна вертикаль - обласні державні адміністрації, районні, і , що взагалі неприпустимо, ще й органи місцевого самоврядування. "Щупальці з владних кабінетів намагаються дістатися кожного підприємця, кожного громадянина. І уся ця, скроєна за радянських часів машина, сотні тисяч людей, десятки тисяч кабінетів, безліч телефонних апаратів, ксероксів, автомобілів і інша, існуюча за рахунок виробника і платника податків армія чиновників, робить "роботу". Де ж той результат, заради якого витрачаються такі величезні ресурси? [27, с. 107].

Безумовно, що державні установи мають управляти країною. Без чіткої і скоординованої на державному рівні політики суспільство розвиватись не може. Але питання у іншому: чим управляти і як управляти?

Перше, куди б урядовцям було заборонено втручатися, мав би бути приватний бізнес. Підкреслюю, не державній владі, а урядовцям. Бізнес-середовище має розвиватися згідно чіткого законодавства і державна влада, в першу чергу законодавча її гілка, зобов'язані створити підприємцям відповідні сприятливі умови. Тобто, питання розвитку і функціонування підприємницького сектору мають вирішуватися лише на нормативно-правовій основі. Уряду варто залишити лише ту частку обов'язків по оперативному управлінню економікою, яка стосується лише її державного сектору. На цьому шляху зроблено вже немало. Прийняти Закони "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарчої діяльності" [3], "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності"[4]. На їх виконання повсюдно створені реєстраційні і дозвільні офіси, що мало б значно спростити і обмежити втручання чиновників у підприємницьку діяльність. Сьогодні існує спрощена система оподаткування для малого бізнесу і багато іншого, що безумовно є кроком на зустріч бізнесу, але все це не дає підстави вважати, що в Україні нарешті запанували ринкові відносини і ми прийшли до вільного і конкурентного ведення бізнесу. І причина тут дуже проста, що перехід на відкрити і прозорі стосунки з бізнесом, значна частина чиновництва лишається безпосереднього впливу на цій дуже прибутковий шматок економіки і автоматично, можливості отримання тіньових податків - доходів (хабарів) [27, с.110-111].

Існує й інша мотивація у чиновників для втручання в справи бізнесу і безпосереднього керування економікою. Її відстоюють прибічники "державного курсу". Час від часу активність "державників" активізується й набирає обертів. Прибічники "державного курсу" обґрунтовують необхідність активного втручання у господарські відношення у категоріях "успіхів" в області економічного зростання, прискорення темпів росту, наповнення державного бюджету і решта показників макроекономічного плану. Це саме ми маємо нагоду побачити й на прикладі урядової політики України останніх років. І це є безперечні факти, які підтверджуються відповідними статистичними даними. Але тільки на цій підставі не можна стверджувати, що прийнята на сьогодні економічна політика є політикою сталого розвитку [24]. Ті невеличкі паростки економічного зростання і добробуту громадян, якими ми вправі гордиться, слід віднести до успіхів антикризового управління, а ніж стратегії довготривалого соціально-економічного розвитку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14