Інформаційний ринок та "інтелектуальне піратство"

Первинною причиною піратства є надзвичайно низька матеріальна складова в собівартості ліцензійної продукції. Сучасні технології зробили копіювання інформації дуже простою та дешевою справою. Раніше легальні виробники мали природний захист у вигляді технологічної переваги та ефекту масштабу. Кожен міг переписати книжку вручну чи набити текст на друкарській машинці, але собівартість та якість такої копія далеко поступалися оригінальним виданням. Зараз якість «саморобних» копій цілком співставна - наприклад, елементарний набір офісної техніки дозволяє зробити аналог видання книжки в м'якій обкладинці причому собівартість буде не вище ринкової ціни. А книга є самим «матеріальним» з інтелектуальних продуктів. Що стосується програмного забезпечення чи «відцифрованої» музики, то різниця в якості між ліцензійним та піратським продуктом часто взагалі відсутня за величезної різниці в цінах.

Щодо вартості масової продукції, що є об'єктом прав інтелектуальної власності, то в розвинутих країнах вона визначається високою платоспроможністю попиту. Матеріальна складова в собівартості вельми незначна - не більше кількох відсотків. Таким чином основна додана вартість в подібній продукції створюється за рахунок права власності на використання. Виникає ситуація коли споживачі мають платити за продукт який (чи подібний співставної якості) можна отримати заплативши в багато разів менше якщо порушити право власності. Саме перспектива отримати надприбуток (абсолютний чи відносний у вигляді економії) і є першопричиною піратства, але слід зауважити, що пірати лише користуються з створеної тримачами прав ситуації вкрай нерівномірного перерозподілу прибутків на свою користь. Піратство у галузі інтелектуальної власності особливо поширене у країнах з невисоким прибутком на душу населення. Основною причиною широкого розповсюдження піратства у таких країнах є неплатоспроможність населення цих країн адже ціни на піратські продукти є у десятки разів нижчими аніж ціни які встановлюють правовласники. Окрім цього піратство може сприяти забезпеченню доступу широких верств населення до інформації, поширення якої обмежене правовласниками із певної причини.

Розділ 3. Правовий аспект боротьби з інтелектуальним піратством на Україні

Піратство зробило практично безкоштовним користування продуктами чужої інтелектуальної власності - програмами, фільмами, книгами, фонограмами, - і у цих умовах стали практично порожніми ринкові ніші, призначені для національного інтелектуального виробництва. Наукові, художні, театральні школи стрімко старіють - молодь не хоче працювати там, де немає гідної винагороди, а її не може бути за розквіту піратства: вітчизняні інтелектуальні продукти ніколи не зможуть конкурувати з піратськими (практично безкоштовними) найкращими світовими зразками. Відтак без придушення піратства будь-які неринкові механізми захисту вітчизняного виробництва не можуть виявитися ефективними. Що заважає розвитку виробництва продукції інтелектуальної власності в Україні та вдосконаленню її захисту? Широко розповсюдженою є думка про недосконалість українського законодавства у цій сфері. Однак аналітики стверджують, що недоліки законодавства не є головною причиною поганого стану захисту інтелектуальної власності. Наприклад, основний законодавчий акт у цій сфері - Закон України «Про авторське право та суміжні права» як у старій редакції від 1993 року, так і в новій від 2001 року - вже неодноразово аналізували на відповідність міжнародним та європейським нормам [15]. Результати аналізу засвідчують, що хоча законодавство України з авторського права і містить деякі відмінності від міжнародних норм та має деякі термінологічні і процедурні недоліки, але з урахуванням ратифікації українським парламентом цілої низки міжнародних документів, передовсім Бернської угоди та договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності, воно може ефективно використовуватися для захисту власності як українських, так і іноземних авторів. Навіть міжнародні правозахисні організації, з ініціативи яких здійснювався і здійснюється тиск на Україну, критикували не українське законодавство з прав інтелектуальної власності, а невиконання його положень. Ця критика стосувалась і недостатньої, на їхній погляд, суворості кримінальних покарань (стаття 136 Кримінального кодексу в старій редакції) та відсутності механізмів контролю за виробництвом компакт-дисків. 1 вересня 2001 року ці зауваження були внесені в нову редакцію Кримінального кодексу України у вигляді 176 статті. Що стосується виробництва, експорту та імпорту компакт-дисків, то зауваження експертів були враховані лише частково, що й зумовило подальшу критику стану захисту прав інтелектуальної власності в Україні з боку міжнародних організацій та збереження за Україною сумнівного статусу PFC. Співробітники правоохоронних органів, судді та слідчі не можуть доконечно знати безліч особливих умов, дотримання яких вимагають правовласники при використанні своїх творів. Отож важливу роль відіграє експертиза, що проводиться як у ході здійснення оперативних акцій, так і в ході слідства та суду. Проблема якісної, незалежної і своєчасної експертизи об'єктів інтелектуальної власності вперше в історії української судової практики була вирішена без жодних витрат державного бюджету [16]. Наявність достатньої кількості технічних спеціалістів високої кваліфікації дозволила запровадити в Україні в цілковитій відповідності із чинним законодавством систему проведення судових експертиз на базі приватних компаній. На першому етапі київська компанія «ІТ-консалтінг» розробила та узгодила комплекс методичних матеріалів для проведення експертизи. На другому - здійснила навчання інших компаній у регіонах. На даний час такі компанії здійснюють понад 90% експертиз при розгляді справ із захисту інтелектуальної власності.

3.1 Здобутки у боротьбі з інтелектуальним піратством

У світовій практиці ефективному функціонуванню системи боротьби з інтелектуальним піратством допомагає інформаційна кампанія у поєднанні з активною роботою правоохоронних органів. Проте, закликати населення до придбання ліцензійної продукції, яка коштує у 2-3 рази дорожче за неліцензійну, і при цьому за якістю нічим їй не поступається, є нелогічним. Набагато краще працює законодавство, яке було б підкріплене політичною волею уряду, і враховувало б інтереси як виробників, так і споживачів й авторів. Оскільки в Україні «піратом» бути модно і прибутково це є великою перешкодою для тих підприємців, які працюють у законодавчому полі. Безліч існуючих монополій у сфері розповсюдження інтелектуального продукту, з одного боку, і низька купівельна спроможність кола його потенційних споживачів, з іншого, дають індустрії піратства неозоре поле для маневрів. Відтак усі важелі юридичного впливу на ситуацію, зокрема й запровадження єдиної ліцензійної марки для мультимедійного продукту, зможуть лише на деякий час призупинити потік розкраденого інтелектуального майна на внутрішній і зовнішній ринки. У світовій практиці боротьба з піратством - це стратегічне завдання в першу чергу видавничої індустрії, яке виконується засобами ринкової конкуренції, а не тільки послідовного поліційного переслідування. Очевидна безпорадність офіційного українського рекордингового ринку та видимість правового захисту не може тривати безмежно. На створення відповідних передумов для нашої споживацької чесності тільки і залишається сподіватися кожному з нас і головною передумовою подолання «піратства» може стати підвищення життєвого рівні пересічного споживача [17].

Які здобутки боротьби з інтелектуальним піратством можна констатувати на даний час? Головний із них - виникнення ринку легальних продуктів інтелектуальної власності. В Україні з'явилося декілька великих операторів ринку інтелектуальної продукції. У секторі відеопродукції це «Інтерфільм», в секторі аудіопродукції - «Ukrainian Records», у секторі комп'ютерних програм - «Квазар-мікро», «Софтпром», Центр ліцензійного програмного забезпечення, в секторі мультимедіа - «Мультитрейд», Національна мультимедійна компанія. Уперше за всю новітню історію не тільки зарубіжні, а й українські автори та виконавці почали отримувати прибуток від продажу примірників своїх творів [16].

Виникнення легального ринку крім надання прибутку державі й авторам кардинально змінило ситуацію із захистом прав інтелектуальної власності. Тепер такий захист - це вже не тільки справа правоохоронних органів. Оператори ринку матеріально зацікавлені в його дієвості. Поява легального ринку інтелектуальних продуктів українського виробництва ставить крапку на багатьох піратських операціях, кожен продукт повинен мати свою ціну. Нація повинна отримувати винагороду за свою інтелектуальну працю, а не бездумно діставати від піратів чужий інтелектуальний допінг. І тоді поряд із малодоступними населенню України виробами іноземних корпорацій знайдуть попит і більш дешеві продукти українських виробників музики, фільмів, книжок та програм для комп'ютерів.

На сьогоднішній момент держ.службовцям репрезентуються матеріали законопроекту «Про використання Відкритих форматів даних та Вільного програмного забезпечення в державних установах і державному секторі господарства», розробленого в атмосфері широкого публічного обговорення та з допомогою численних ентузіастів групою фахівців, та внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України, Віце-президентом Ради Європи Б. І. Олійником. Цей документ пропонує швидкий та відносно безболісний для бюджету (тобто дешевший, ніж ліцензійні виплати всім західним виробникам комерційного програмного забезпечення) спосіб вирішення проблеми - для програмного забезпечення комп'ютерної техніки. Суть полягає в тому, що перед застосуванням жорстких «каральних заходів» (які нині широко застосовуються) - держава повинна запропонувати власним підприємствам, бізнесу та громадянам взагалі - альтернативні рішення, які не зводилися б виключно до лобіювання інтересів тих або інших закордонних виробників програмного забезпечення. Подані документи описують механізм та кроки, в результаті яких в Україні в найкоротші строки і в масовому вжитку може з'явитися альтернативне ліцензійне програмне забезпечення, яке за ціною практично не відрізняється від неліцензійних («піратських») програм, і таким чином прийнятне у всіх випадках, коли підприємство або громадянин не можуть дозволити собі придбання дорогого закордонного комерційного програмного забезпечення. Принагідно комплекс пропонованих заходів вирішує повністю або частково ряд інших «гострих» питань - як-от:

відсутність програмного забезпечення, відкритого для детального вивчення і відповідно ліцензованого («з відкритим кодом») у сферах освіти та науки;

широка доступність суспільно-важливої інформації для населення та створення реальної бази для проектів на кшталт «електронного уряду»;

відповідність інформаційних стандартів потребам силових відомств;

відродження української індустрії програмного забезпечення;

відповідність останнім міжнародним стандартам та тенденціям у сфері розвитку програмного забезпечення [11].

Загальновідомо, що Україна займає 4 місце в світі за кількістю дипломованих та сертифікованих фахівців у сфері інформаційних технологій.

Загальновідомо, що більшість тих фахівців або емігрує за першої можливості, або працює в офшорних місцях за копійки, і що таким чином абсолютно всі гроші, які наша держава витратила на їх навчання - доконечно і безповоротно вилітають в трубу, а рідне міністерство освіти та науки в результаті, хоче того чи ні - працює на закордонні технологічні корпорації.

3.2 Спільна діяльність світових організацій у боротьбі з інтелектуальним піратством

Вже близько року працює в Україні Альянс ділового програмного забезпечення Business Software Alliance (BSA). Завдання цієї всесвітньої організації - захист розробників програмного забезпечення від піратства. Асоціація об'єднує фактично всіх основних розробників програмного забезпечення, від таких монстрів, як Adobe, Autodesk, Apple, Corel, EMC, HP, IBM, Intel, Microsoft та ін. і до локальних, місцевих розробників. Єдиною метою асоціації є захист авторських прав на програмне забезпечення. Створена наприкінці 1980-х років, коли власне програмне забезпечення стало не додатком до комп'ютера, а необхідним інструментом бізнесу, на сьогодні BSA працює у 80 країнах світу. Торік вона поширила свою діяльність і на Україну. До того окремі правовласники (зокрема Microsoft) захищали в нашій державі свої авторські права самостійно. Тепер зусилля об'єднані в межах однієї асоціації. Незважаючи навіть на те, що продукти деяких компаній-членів BSA є конкурентами на ринку, всі розробники виступають союзниками у захисті своїх прав. Низка заходів була присвячена інформуванню громадськості про стан справ з піратством в Україні. Зросла і кількість т.зв. перевірок - заходів, які здійснюють правоохоронні органи щодо діяльності суб'єктів господарювання, використання ними ліцензійного програмного забезпечення. До речі, діяльність BSA не поширюється на приватних користувачів. Інша справа - комерційні структури, які піратський «софт» використовують як інструмент бізнесу. Такі дії є безпосереднім порушенням закону.

Як BSA впливає на правопорушників? Формат роботи такий: з різних джерел отримується інформація про можливі правопорушення. Це можуть бути анонімні повідомлення, може бути сигнал від продавця ліцензійного програмного забезпечення, який потерпає від піратської конкуренції, чи сигнал від самого правовласника. BSA звертається до компанії із листом-попередженням, в якому йдеться про відповідальність за скоєні порушення авторських прав, і закликає придбати ліцензійне програмне забезпечення. Якщо протягом певного часу відповіді немає, тобто таке звернення ігнорується, тоді вони звертаються до правоохоронних органів із заявою-проханням провести перевірку певної компанії. Заява подається від імені кількох правовласників: тих, чиї продукти може використовувати порушник. У багатьох випадках після такої заяви проводиться перевірка. Представник розробника програм або представник BSA, не приходить до порушника, це може зробити лише правоохоронна система. Відсоток перевірок, які здійснюються саме з метою переслідування порушників, зростає. Минулого року в Україні відбулося близько 250 перевірок саме щодо дотримання прав компаній-членів BSA. А загалом у 2008 році було близько 1000 справ про порушення авторських прав. Не так уже й багато, але й немало. Коли ж перевірка засвідчує, що використовують піратські копії програмного забезпечення, у міліції є підстави порушити або адміністративну, або кримінальну справу. Різниця між ними полягає у розмірі шкоди, спричиненої діями порушника, а розмір обраховується, зважаючи на вартість програмного продукту. Умовно кажучи, якщо підприємство на трьох комп'ютерах використовує неліцензійну операційну систему, Microsoft Office і Adobe Phоtоshop, вартості цих продуктів цілком вистачає для порушення кримінальної справи (мінімальний розмір шкоди для неї на сьогодні становить 6 400 грн. - це вартість невеликої кількості програмних продуктів). Буде покарано окремого співробітника - керівника підприємства або системного адміністратора, а також фінансові санкції накладуть на підприємство як юридичну особу. В цьому суть роботи асоціації.

Оцінюючи досвід боротьби з «інтелектуальним піратством» інших країн, зокрема сусідніх, відзначається, що акцент на виховну роботу там навіть більший, аніж на карні заходи. Там апелюють до таких почуттів, як гідність, повага до себе, притаманні сучасній цивілізованій людині. І такі заходи є деколи значно дієвішими, ніж перевірки за участі міліції. Але така пропаганда повинна бути постійною. Закордонні колеги активно розробляють нові методи боротьби з інтелектуальним піратством у цифрових мережах, впроваджуючи різні системи відносин на ринку інтелектуальної власності. Планується створення своєрідних копірайт-центрів, що видаватимуть ліцензії на використання творів, матимуть власну базу даних та контролюватимуть отримання авторами винагороди [17]. Але реалізація такої системи неможлива без створення всесвітньої бази даних та обміну інформацією на державному рівні. Над розробкою загальної мережі, що дозволить країнам використовувати єдину пошукову стратегію та обмінюватися технічною та відомчою інформацією вже працюють патентні відомства США, Японії та деяких країн Європи. Наші російські колеги розглядають у найближчому майбутньому можливість створення веб-депозитарію - спеціалізованого архіву для об'єктів інтелектуальної власності, що розміщені в електронному вигляді в мережі Інтернет. Це дасть можливість автору в разі виникнення суперечки підтвердити свої права на твір. Без перебільшення, епохальним рішенням можна назвати проект створення всесвітньої інформаційної мережі відомств з інтелектуальної власності, що у березні 1998 року був схвалений Асамблеєю держав - членів Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Передбачається, що нова система, яка матиме назву Wiponet, дасть змогу всім країнам-учасницям обмінюватися даними про здобутки інтелектуальної власності кожної з держав Також Wiponet візьме на себе виконання частини функцій ВОІВ, зокрема можливою буде подача та реєстрація міжнародних заявок в електронному вигляді. Така потужна світова інфраструктура, без сумніву, допоможе вирішити багато проблем інтелектуальної власності, у тому числі і в нашій країні [12]. А закордонний досвід буде корисний українським громадянам при вирішенні суперечок у суді.

Та чи свідчить все це про те, що проблеми із захистом від інтелектуального піратства вирішені? До такого висновку поки що далеко, і щодня на лотках продається піратська музика, фільми та програми. Десятиріччя мало хто здогадувався, що всі ми беремо участь у масовому розкраданні чужого майна. Десять років поспіль наші виконавці, співаки, художники, кінематографісти, поети та програмісти перебували в найтяжчих умовах конкурування з майже безкоштовними піратськими фільмами, музикою, програмами. Така «конкуренція» була заздалегідь приречена на поразку українських авторів. За ці роки «завдяки» піратам ми втратили значну частину інтелектуального потенціалу нації, носії якої виїхали в пошуках роботи за межі України - острова безпеки піратів.

3.3 Висновок до третього розділу

З формальної точки зору, українське законодавство з проблеми вирішення питань інтелектуальної власності та піратства є доволі прогресивним. Наш закон про авторське право відповідає аналогічним законодавчим актам в інших країнах. Україна приєдналася фактично до всіх міжнародних конвенцій, договорів у цій сфері. Адже навіть однією із умов вступу України до СОТ була імплементація угоди про деякі аспекти інтелектуальної власності. Під міжнародним впливом суттєво змінилося і національне законодавство. Санкції, передбачені українським законодавством за порушення авторських прав, також є достатньо суворими. Наприклад, максимальне покарання за такі дії в кримінальному кодексі - шість років позбавлення волі. Проблема, як завжди, не в тому, які в нас закони, а в тому, як вони виконуються. Через відсутність ефективної системи захисту авторських прав порушення залишаються не те що не покараними, а навіть непоміченими. Удосконалення законодавства, перш за все Кримінального кодексу, закону «Про авторське право та суміжні права», початок активної протидії піратам, підвищення професійної підготовки правоохоронних органів, слідчих, суддів, адвокатів, поява операторів ринку легальної інтелектуальної продукції - всі ці фактори свідчать про незворотний характер позитивних змін у захисті прав інтелектуальної власності. А високий рівень такого захисту - це не тільки необхідна умова для вступу в СОТ та зростання надходжень до бюджету, але, що головне, основоположна засада збереження інтелектуального потенціалу нації, яка без такого захисту приречена на провінційність та культурний занепад. Мають функціонувати державні структури, які уповноважені контролювати дотримання законів про захист авторських прав, та звичайно потрібні передовсім зміни у ставленні до чужої інтелектуальної власності з боку самих користувачів.

Висновок

Проблеми боротьби з інтелектуальним піратством сьогодні вийшли у світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов'язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення. У світі Україну відносять до країн із низькими стандартами охорони інтелектуальної власності. Серед проблем охорони інтелектуальної власності в Україні найгострішими є охорона комп'ютерних програм і баз даних, захист від недобросовісної конкуренції, охорона знаків для товарів і послуг (товарних знаків), охорона виробників аудіовізуальної та мультимедійної продукції. Власне, у будь-якій державі є проблема піратства. Україна протягом останніх трьох-чотирьох років пройшла серйозний шлях до легалізації ринку товарів, на які є авторські права.

Однак сучасні технології дають можливість піратам стати винахідливішими: якщо для тиражування компакт-дисків потрібна була спеціальна студія, дороге обладнання, то тепер майже кожен власник комп'ютера без проблем зробить копію.

До того ж нині в Україні немає ефективних механізмів заохочення винахідників. Проблема в тому, що з тисячі патентів у виробництво впроваджують лише шість. Тоді як у Франції - тридцять. Тому в останній день минулого року Президент України Віктор Ющенко підписав указ про створення агентства інновацій та інвестицій. Воно має організувати інфраструктуру, котра потурбувалася б, аби українські патенти на винаходи були затребувані у вітчизняній та зарубіжній економіках. У Фінляндії, наприклад, на п'ять мільйонів жителів є дві з половиною тисячі фінансових установ (приватних, спільних, державних, громадських, благодійних), що опікуються використанням винаходів і виплатами коштів їхнім авторам. У нас таких організацій лише кілька. Найавторитетніша - Національна академія наук, де є відповідний відділ. Тому Фінляндія займає перше місце в світі щодо конкурентноздатності економіки. Щоб вітчизняним винахідникам не довелося ставати одночасно і патентознавцями, і менеджерами у світі фінансів, і бізнесменами, треба з однієї сторони, створювати інституції, які б допомагали впроваджувати інтелектуальні інновації життя. А з іншої сторони забезпечували захист цих інновацій та розробок. Потенціал у держави великий. На сьогоднішній момент тенденції у сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони.

Список використаних джерел

1. Антоненко І. І. Кваліфікаційні вимоги до фахівців у сфері керування інформаційними процесами : підручник / І. І. Антоненко. ? К. : Знання, 2006. ? 156 с.

2. Алулуев О. Г. Проблема интеллектуального пиратства в мировом масштабе : уч. Пособие / О. Г. Алулуев. ? М. : Фемида, 1999. ? 56 с.

3. Быков С. С. Право интеллектуальной собственности : учебник / С. С. Быков. ? М. : Юрист, 2002. ? 266 с.

4. Веймарн А. А. Интеллектуальное пиратство : учебное пособие / А. А. Веймарн. ? М. : Знание, 1995. ? 89 с.

5. Виталиев Г. М. Черная повязка на глазу или о борьбе с пиратством в сфере программного обеспечения / Г. М. Виталиев // Интеллектуальная собственность. ? 1995. ? № 3/4.? С. 18-23.

6. Корнеев В. В. Базы данных. Интеллектуальная обработка информации : уч. пособие / В .В. Корнеев. ? К. : Нолидж, 2006. ? 202 с.

7. Николаев О. Г. Компьютерная преступность : учебник / О. Г. Николаев. ? М. : Юрист, 2002. ? 374 с.

8. Мишутин А. В. Пираты ХХІ века : учебное пособие / А. В. Мишутин. ? М. : Новый Одеон, 2004. ? 52 с.

9. Пирогов Л. Н. Борьба с компьютерной преступностью : учебник / Л. Н. Пирогов. ? М. : Право, 2001. ? 311 с.

10. Пархоменко В. Д. Науково-технічна інформація - інтелектуальний капітал країни : підручник /В. Д. Пархоменко. ? К. : ФПУ, 2000. ? 89 с.

11. Рогозин Д. Н. Право интеллектуальной собственности в аспекте мирового права : уч. пособие / Д. Н. Рогозин. ? К. : Глобус, 2002. ? 163 с.

12. Симкин Л. М. Как остановить компьютерное пиратство? / Л. М. Симкин // Российская юстиция. ? 1996.? № 10. ? С. 37-39.

13. Столяров Ю. Н. Библиотечный фонд правовой документации : учебно-практическое пособие / Ю. Н. Столяров. ? : Знание, 2003. ? 256 с.

14. Хаметов Р. М. Лазейки в законодательстве поощряют интеллектуальное пиратство / Р. М. Хаметов // Интеллектуальная собственность. ? 1997. ? № 11-12. ? С. 66-68.

15. Хорошавина Н. Ю. Теория и практика российского пиратства/ Ю. Н. Хорошавина // Интеллектуальная собственность. ? 1997. ? № 7-8. ? С. 2-7.

16. Ярошенко А. В. Авторское право : учебник / А. В. Ярошенко. ? М. : Астра-М, 2000. ? 281 с.

17.Яременко О. Б. Информационный рынок и комплексные информационные продукты : учебное пособие / О. Б. Яременко. ? М. : Мир, 2001. ? 113 с.

Страницы: 1, 2, 3