Кримінальне право України

Джерелами кримінального права, згідно зі ст.52 КУ, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

§ 7. Структура кримінального закону. Диспозиція і санкція та їх види.

Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і КК. Кожна частина КК поділяється на глави: у Загальній частині їх 5, в Особливій - 11. Кожна глава має назву та об`єднує сукупність статей, які теж мають назви. У свою чергу, майже кожна стаття складається з частин, якими є кожен окремий абзац статті. Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають літерні або цифрові позначки. При посиланні на закон вказуються й індекси цих пунктів. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів буде кваліфікуватися за п.”а” ст.93, призначення покарання за злочин, вчинений за обтяжуючих обставин - у стані сп`яніння, буде мотивуватися з посиланням на п.11 ст.41, а якщо злочин було вчинено за наявності пом`якшуючих обставин, наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, то таке мотивування буде з посиланням на п.6 ч.1 ст.40. Деякі статті КК мають дуже специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз`ясняють певні терміни закону і теж можуть мати частини (абзаци). Наприклад, у ст.81 є примітка, яка в ч.1 вказує критерії визнання вчиненого розкрадання державного або колективного майна повторним, а в ч.2 та ч.3 визначає поняття розкрадання у великому та особливо великому розмірах. Водночас пояснення термінів, що вживаються у кримінальному законі, дається і в окремих частинах (абзацах) певної статті Особливої частини КК. Наприклад, у ч.3 ст.164 дається визначення таких понять, як істотна шкода та тяжкі наслідки, якщо вони були спричинені злочинними діями посадової особи; в ч.4 ст.164 - визначається великій розмір хабара; в ч.5 ст.164 - розкривається поняття повторного злочину, вчиненого посадовою особою, а в ч.6 ст.164 дається визначення понять вимагання хабара. У кінці КК - перелік майна, що не підлягає конфіскації.

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими нормами, то вони включаються до КК у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, з обов`язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядковий номер.

Кримінально-правова норма, яка і всяка правова норма, має трьохланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з`ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовані за принципом логічної норми. Для опису ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із 4-х видів диспозицій: просту, описову, відсильну, бланкетну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту (ст.98 вбивство з необережності). Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст, дає його визначення (ст.56- вичерпний перелік дій, характерних для держаної зради; ч.1 ст.140 - поняття крадіжки індивідуального майна громадян). Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. При цьому використовуються один з варіантів: 1) наступна частина певної статті починається зі слів “ті ж дії…”, а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпечності даного злочину (напр. ч.2 ст.177 завідомо неправдивий донос); 2) називається вид злочину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказуються обтяжуючі обставини (напр. ч.2 ст.140). У деяких статтях дається відсилання до іншої статті КК (напр. ст.215-2 до ст.215). Іноді ж відсилання до іншої статті може стосуватися виключення певних більш небезпечних способів вчинення даного злочину (умисне вбивство за ст.94 вважається таким лише тоді, коли воно вчинене без вказаних у ст.93 ознак). Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів (напр. ст.219 порушення правил при проведенні будівельних робіт, для з`ясування змісту злочинного діяння у кожному окремому випадку треба звертатися до відповідних нормативних актів, що містять будівельні правила або правила експлуатації будівельних механізмів; ст.109 незаконне проведення аборту - ст.50 Основ законодавства про охорону здоров`я, де визначається поняття аборту та умови його проведення).

Санкції, що як структурна частина Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні. Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижню межу, але обов`язково вказуючи його верхню межу (напр. ст.94 від 7 до 15 років - верхня і нижня межі). Якщо ж текстуально нижча межа санкції не вказана, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на підставі певної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання (напр. ч.1 ст.140 - для визначення нижчої межі покарання необхідно звернутися до ст.25 позбавлення волі від 3х місяців, та ст.29 виправні роботи від 2х місяців, це і будуть мінімальні строки для ч.1 ст.140). Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне (напр. ст.126 образа: виправні роботи до 1 року, штраф від 30 до 80 мінімальних зарплат, або громадська догана).

В історії радянського кримінального законодавства відомі інші види санкцій: 1)невизначена - строки покарання не визначались; 2) абсолютно визначена - строк покарання встановлювався конкретно, напр., позбавлення волі на три роки за хуліганство; 3) відсильна - запозичала вид і розмір покарання для певних видів злочинів з інших статей КК.

В окремих випадках, прямо передбачених нормами Загальної частини КК, може відбутися зміна тих обсягів (меж) санкцій, які зазначені в статтях Особливої частини кримінального закону. Така зміна можлива на підставі норм Загальної частини КК за вироком суду або за актом помилування (ч.1 ст.25 КК).

§ 8. Тлумачення кримінально-правових норм та його види.

Тлумачення закону, в т.ч. кримінального, - це з`ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі. Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб`єкта, способів та обсягів тлумачення. За суб`єктом тлумачення поділяють на: 1) офіційне; 2) судове; 3) доктринальне. До прийняття КУ 1996р. ВР України мала права тлумачення чинних законів та їх окремих положень. Таке тлумачення мало назву - аутентичне. Тепер ВР при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремих понять та термінів у примітці до самого закону (окремих його частин). У зв`язку із цим аутентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз`яснення закону самим законодавцем - ВР України, не застосовується. Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) - це тлумачення чинних законів або їх окремих положень Конституційним Судом України. Згідно зі ст.147 КУ “Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів КУ і дає офіційне тлумачення КУ та законів України”.

Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ. Коли суд будь-якого рівня застосовує по кожній справі певні кримінально-правові норми, з`ясувавши їх зміст та відповідність КУ. У разі невідповідності кримінального закону КУ суд повинен застосувати норму КУ як норму прямої дії. У разі невизначеності питання про те, чи відповідає КУ застосовуваний закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до ВС України, який відповідно до ст.150 КУ, може порушувати перед КС України питання про відповідність КУ законів та інших нормативно-правових актів. Судове тлумачення кримінального закону може здійснюватись і Пленумом ВС України у вигляді його постанов щодо певної категорії кримінальних справ. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати його зміст. Положення, які містяться в таких постановах Пленуму, є обов`язковими для судів.

Доктринальне тлумачення кримінального закону - це наукове тлумачення, яке даються фахівці в галузі права - вчені та практичні працівники - в монографічних роботах, наукових статтях, коментарях тощо. Доктринальне тлумачення не має обов`язкової сили, евентуально впливає на формування законодавства та кримінально-правової політики в державі, а також і на свідомість правозастосовувачів та ін.

За способами тлумачення поділяються на: 1) філологічне (аналіз самого тексту); 2) логічне (з`ясування змісту закону та обсягу його правової регламентації, визначення моменту закінчення злочину тощо); 3) системне (співставлення змісту відповідного кримінального закону з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи цього положення в системі кримінального права, національній правовій системі); 4) історичне (з`ясування змісту закону в різних аспектах).

Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільно небезпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, поділяються на: 1) буквальне (з`ясування змісту кримінально-правової норми у точній відповідності до тексту закону); 2) поширювальне (надання дії закону ширших меж, ніж це безпосереднє випливає з буквального тлумачення кримінально-правової норми, оскільки певні аспекти цього діяння розуміються контекстуально); 3) обмежене (надання дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми).

§ 8. Чинність кримінальних законів у просторі.

КК України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального закону (ст.4-6). Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб. Просторова юрисдикція (ст.4,5) кримінального закону ґрунтується на 3 основних принципах: територіальному, національному та універсальному. Територіальний принцип (ч.1 ст.4) регламентує чинність кримінального закону на території України. Винятком із територіального принципу є принцип дипломатичного імунітету (ч.2 ст.4). Він передбачає, що кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, що мають дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні злочинів. Тому до відповідальності за ці злочини вони притягаються в державі, яка є акредитуючою. Національний принцип (принцип громадянства), який передбачено ч.1 ст.5, регламентує чинність кримінального закону щодо діянь, вчинених за межами України її громадянами та особами без громадянства, що постійно проживають в Україні. Універсальний принцип (ч.4 ст.5) передбачає поширення чинності кримінального закону України щодо діянь, вчинених за межами України іноземними громадянами, у випадках, передбачених міжнародними договорами. Просторові принципи, в основному, визначаються нормами кримінального закону України. Однак за сучасної мирової спільності просторові принципи все більш корелюються міжнародними угодами. Це стосується ч.2 ст.4 - про коло осіб, які не підлягають юрисдикції кримінального закону України, та ч.4 ст.5 - щодо кола іноземних громадян, які вчинили злочини за межами України і не проти інтересів України, боротьба з якими ведеться на основі міжнародних договорів. Однак найбільш яскравим прикладом є приєднання України до Європейської конвенції та укладення країнами СНД Мінської конвенції 1993р. Ці конвенції суттєво корелюють зміст територіального та національного принципів просторової чинності кримінального закону України.

§ 9. Територіальний принцип чинності кримінального закону.

Територіальний принцип просторової чинності (дії) кримінального закону України сформульовано у ч.1 ст.4. Він полягає в тому, що усі особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК та імплементованих норм міжнародного права. “Усі особи” - громадяни України, іноземні громадяни, які не користуються правом особистої недоторканності і дипломатичного імунітету, а також особи без громадянства. Основні положення поняття “територія України” закріплені у ст.1-6 ЗУ “Про державний кордон України” від 04.11.1991. (надалі ЗУ): державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України 0 суші, вод, надр, повітряного простору” (ст.1 ЗУ). Поняттям “територія України” охоплюються: 1) суша, море, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, в т.ч. й над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави; 3)невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкритому просторі під розпізнавальним знаком України. Територіальна чинність кримінального закону України поширюється і на іноземні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи портах України. Згідно п.5 ст.28 ЗУ прикордонні війська мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передьачено міжнародними договорами України. Злочин (у формі готування, замаху, виконання, підмовництва, пособництва, організаційної діяльності) визнається вчиненим на території України у випадках: 1) коли він розпочатий і закінчений на території України; 2) коли він розпочатий за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України; 3) коли суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України. Юрисдикція української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазначати часткових обмежень а підставі норм міжнародного права (Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972р; Конвенції про передачу засуджених осіб 1983р; Європейської конвенції про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964р.), або ж навпаки, доповнюватися ще й делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в іноземній державі (в Україні), тобто може ґрунтуватися на одночасному національного (українського) та іноземного законодавства (Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993р.). Відповідні повноваження в аналогічних випадках делегує також українська держава іншим договірним державам.

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо України передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження). Передача кримінального провадження передбачена Європейській конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах 1972р., до якої Україна приєдналася 22.09.1972р., і яка набрала чинності для України 01.01.1996р. Згідно ст.2 Конвенції передача кримінального провадження полягає в тому, що одна держава передає іншій договірній державі “повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої договірної держави”.

Юрисдикція України може обмежуватись і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних громадян певних договірних держав у випадках передачі Україною цих громадян договірній державі для виконання вироку (Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983р, Україна приєдналася 22.09.1995р., чинна в Україні з 01.01.1996р., учасники - 37 країн). Підстави для передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянство якої він має: 1) засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на території України, до позбавлення волі на такий строк який на момент отримання запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би не менш як 6 місяців (ч.2 ст.2, п.”с” ч.1 ст.3 конвенції); 2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п.”а” ч.1 ст.3 Конвенції); 3) добровільна згода засудженої особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного представника засудженої особи, якщо вона за віком або станом здоров`я не здатна прийняти самостійне рішення (ч.2 ст.2, ч.2 ст.4, п.”d” ч.1 ст.3 Конвенції); 4) вчинене засудженим діяння визнається злочином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави виконання вироку (п.”е” ч.1 ст.3 Конвенції).

Юрисдикція України може передаватись іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину умовно або з відстрочкою виконання вироку чи відстроченням виконання покарання (ст.45, 46-1, 46-2 КК) або умовно-достроково звільнених від покарання (ст.52, 53 КК), для застосування цією державою до переданої особи визначених українським судом заходів, здатних сприяти виправленню і соціальній реабілітації цієї особи, та для здійснення контролю за її поведінкою і для застосування санкції (Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 30.11.1964р., Україна приєдналася 22.09.1995р., чинна для України з 01.01.1996р., учасники 16 країн).

Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 22.01.1993р. враховує при кваліфікації діяння або індивідуалізації покарання судимості за злочин, вчинений на території договірних країн, використання делегованих повноважень іншої договірної держави. Для цього (ст.79 Конвенції) кожна із сторін щорічно сповіщає учасників Конвенції про обвинувальні вироки, що набули чинності, винесені її судами щодо громадян відповідної договірної сторони, одночасно пересилаючи відбитки пальців засуджених; надає відомості про судимість осіб, засуджених раніше їх судами (на запит).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13