Кримінальне право України

Кримінальна відповідальність виникає із моменту вступу обвинувального вироку, яким засуджується особа, що вчинила злочин, у законну силу. Припиняється з моменту виконання всіх тих обов`язків (і відповідно здійснення всіх прав), що становлять основний зміст таких відносин; цим моментом має бути, очевидно, той, з якого особа визнається такою, що не має судимості.

Форми кримінальної відповідальності: 1) покарання; 2) звільнення від покарання; 3) умовне незастосування покарання.

Кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов`язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.

§ 16. Поняття складу злочину та його значення.

Кожен злочин містить визначені ознаки, характерні для даного складу. Візьмемо, приміром, такий порівняно розповсюджений злочин, як крадіжка особистого майна громадян (ст.140 КК). Ознаками крадіжки є: а) викрадення особистого майна громадян, тобто зазіхання на чужу власність; б) таємний характер викрадення; в) здійснення викрадення навмисно, при наявності корисливого мотиву і мети заволодіти чужим майном і розпорядитися їм як своїм власної; г) здійснення розкрадання особою, яка досягла 14-літнього віку і здатною усвідомлювати свої дії і керувати своїми вчинками (осудною). Для визнання крадіжки, зробленої при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.140 КК), необхідна, крім того, один з наступних ознак: а) заподіяння значного збитку потерпілому; б) здійснення крадіжки за попередньою змовою групою осіб; в) здійснення крадіжки повторно. Обов'язкові ознаки крадіжки, названі вище, є необхідними елементами складу цього злочину. Вони відрізняють крадіжку від інших злочинів, у тому числі і від злочинів проти особистої власності громадян. Так, крадіжка відрізняється від грабежу (ст.141 КК), у першу чергу за ознакою таємності викрадення чужого майна. Крадіжка особистого майна громадян відрізняється від крадіжки державного чи колективного майна (ст.81 КК) за ознакою приналежності майна, що викрадається, в окремих громадян, або ж у держави чи громадській організації. Всі інші ознаки крадіжки (здійснення її чи удень уночі, здійснення її в чи селі в місті, у чи застосуванням без застосування технічних засобів і т.д.) на склад злочину не впливають. Однак у процесі попереднього розслідування необхідно виявити, досліджувати ці ознаки, тому що без них картина зробленого злочину була б неповної, не відбивала б усього злочину, подій, що відбувалися при його здійсненні.

§ 17. Елементи та ознаки складу злочину.

Орієнтована сукупність елементів для створення юридичного складу злочину.

Загальна структура, специфічна конструкція та конкретний зміст юридичного складу злочину крадіжки (таємного викрадення індивідуального майна громадян.

§ 18. Види складів злочинів.

Класифікація юридичних складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки: 1) основний склад злочину - фіксує різновид злочину певного виду без пом`якшуючих і без обтяжуючих обставин; 2) кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину - фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими (особливо обтяжуючими) обставинами (ч.4 ст.117, ч.2 ст.166 КК тощо); кілька альтернативних обтяжуючих обставин, передбачених у диспозиції однієї і тієї ж самої частини (пункту) статті Особливої частини кримінального закону, утворюють один кваліфікований склад злочину; 3) привілейований склад злочину - фіксує різновид злочину певного виду з пом`якшуючими обставинами (ст.95,96,97,103,104 КК).

Класифікація юридичних складів за особливостями конструкції їх об`єктивної сторони:

Матеріальний склад злочину - передбачає наслідки як обов`язковий елемент його об`єктивної сторони (причинний зв`язок між діяннями та наслідками). Напр.: вбивства (ст.93-98 КК), тілесні ушкодження (ст.101-106 КК). Наслідки: реальні (ч.3 ст.77, ч.2 ст.77-1) та альтернативні (ч.1 ст.218, ч.1 ст.219).

Формальний склад злочину - не передбачає наслідки як обов`язковий елемент об`єктивної сторони. Напр.: шпигунство (ч.1 ст.57),. Одержання хабара (ч.1 ст.168).

Усічений склад злочину - момент закінчення злочину пов`язується в вчиненням діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. Типовим прикладом усіченого складу злочину є юридичний склад розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить момент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ч.1 ст.140, ч.1 ст.141, ч.1 ст.142 КК). Отже тут закінченим злочином визнається діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками (ч.2 ст.17 КК) є, по суті, замахом на злочин.

Формально-матеріальний склад злочину - передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам чи ознакам, у результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є матеріальним, а в іншій --формальним. Напр.: згвалтування , вчинене особливо небезпечним рецидивістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також згвалтування малолітньої (ч.4 ст.117): якщо в специфічну конструкцію особливо кваліфікованого складу згвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить - згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом чи згвалтування малолітньої - цей склад розглядається як формальний.

Класифікація за моментом закінчення злочину: у матеріальному складі - це час настання передбачених у ньому наслідків, у формальному - час вчинення діяння, у формально-матеріальному - можливі обидва варіанти.

Класифікація юридичних складів за способом їх описання в кримінальному законі:

простий склад злочину - склад, “специфічна” частина якого містить описання єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах однієї і тієї ж самої форми вини. Напр.: крадіжка (ст.140), вбивство з необережності (ст.98), халатність (ст.167).

складний склад злочину - склад, “специфічна” частина якого містить описання одного ускладненого чи кількох різних за змістом альтернативних діянь, що можуть вчинятися з різними формами вини, різними способами або призводити до кількох наслідків. Напр.: вимагательство (ст.144), умисне знищення або пошкодження державного або колективного майна (ст.89), виготовлення, придбання, зберігання або збуту отруйних і сильнодіючих речовин (ст.229).

§ 19. Кваліфікація злочинів (поняття та значення).

Кваліфікувати злочин - це значить виявити основні ознаки зробленого злочину (чи готується до здійснення) суспільно небезпечного діяння й установити їхня відповідність конкретному складу злочину, передбаченій конкретною статтею КК.

У практиці кримінально-правової боротьби зі злочинністю нерідко зустрічається недооцінка слідчими й особами, що проводять дізнання правильної кваліфікації злочинів, а тим часом правильна кваліфікація є однієї з найважливіших гарантій законності в попередньому розслідуванні.

У силу своїх службових обов'язків працівники міліції покликані реагувати не тільки на злочини, але і на адміністративні правопорушення й інші антигромадські вчинки, тобто на діяння, суспільна небезпека яких набагато менше небезпеки злочинів. Ступінь суспільної небезпеки діяння залежить від цілого ряду об'єктивних обставин. По кожнім складі злочину, розслідуваному працівниками чи міліції слідчими, необхідно відрізняти основні ознаки складу від факультативних ознак. Встановлення в розслідуваному діянні ознак складу злочину, передбаченого відповідної статтею КК, і є кваліфікацією злочину. Правильна кваліфікація злочину, що складає у встановленні повної відповідності зробленого суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, передбаченого в карному законі, має дуже важливе значення для виконання вимог законності при відправленні правосуддя. У відповідності зі ст.3 КК кримінальній відповідальності і покаранню підлягає тільки особа, винна в здійсненні злочину, тобто яка навмисне по чи з необережності скоїла передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Це означає, що для визнання особи винною і притягнення її на цій підставі до кримінальної відповідальності і до осуду необхідно установити, що в зробленому нею діянні маються всі ознаки складу того чи іншого злочину. Відсутність складу злочину виключає визнання особи винною у здійсненні злочину і її кримінальну відповідальність.

Правильна кваліфікація злочину - необхідна умова проведення в життя основних початків кримінальної політики держави, заснованої на повному і точному виявленні дійсного характеру і стану злочинності в країні. Відповідна до закону кваліфікація злочинів безпосередньо зв'язана з установленим Конституцією правом обвинувачуваного на захист, оскільки є гарантією від необґрунтованого притягнення до відповідальності за більш тяжкий злочин і застосування необґрунтовано суворого покарання. Ціль кваліфікації полягає в тому, щоб визначити, яке саме злочин скоєно, указати конкретну юридичну підставу для притягнення винного до кримінальної відповідальності і для призначення йому, у необхідному випадку, міри покарання, що відповідає скоєному діянню. Правильна кваліфікація злочину дає можливість суду продумано і вірно, з урахуванням ступеня суспільної небезпеки зробленого злочину і самої особистості винного індивідуалізувати, у межах санкції відповідної статті КК, вид і розмір кримінального покарання, для того, щоб воно, будучи карою для винного за скоєний ним злочин, разом з тим сприяло б його перевихованню і виправленню.

Навпаки, неправильна кваліфікація злочину може викликати необґрунтовано м'яке чи необґрунтовано тяжке покарання винного. А це - серйозна перешкода в боротьбі зі злочинністю, тому що неправильне застосування судом покарання не тільки ставить під погрозу можливість виправлення і перевиховання винного, але і негативно позначається на інших особах, перешкоджаючи попередженню злочинів. Не відповідному закону кваліфікація злочинів завжди приводить до неправильного представлення про злочинність у даному населеному пункті й у цілому в країні. Перекручування дійсного стану злочинності в країні може негативно позначитися на організації боротьби зі злочинністю і навіть на розвитку кримінального законодавства.

Унаслідок неправильної кваліфікації злочину може виникнути ряд негативних правових наслідків:

Кваліфікацією злочину визначається підслідність і підсудність справи, тому неправильна кваліфікація в ряді випадків веде до передачі від органів дізнання до слідчого чи органа навпаки, а також від одного слідчого органа до іншого і т.д., що затягує терміни розслідування і відбивається на якості наслідку.

Від кваліфікації злочину в процесі дізнання і попереднього наслідку в чималому ступені залежить характер запобіжних заходів і інших засобів процесуального примуса, застосовуваних до обвинувачуваного (підозрюваному). Неправильна кваліфікація злочину може викликати необґрунтоване взяття обвинувачуваного під варту, накладення арешту на його майно, відсторонення від займаної посади. Це має також і наслідки зворотного порядку: якщо тяжкий злочин кваліфікується як злочин, що не представляє підвищеної небезпеки, то до злочинця застосовуються м'які запобіжні заходи, нажите злочинним шляхом майно залишається в його розпорядженні, нерідко він до суду працює на тій же посаді й у результаті може продовжувати свою злочинну діяльність.

Від кваліфікації злочину, що міститься у вироку суду, безпосередньо залежить не тільки вид і розмір кримінального покарання, але й умови відбування засудженим покарання в місці позбавлення волі. Виходячи з кваліфікації злочину, суд визначає режим місць висновку для засудженого.

Таке важливе питання, як умовно-дострокове звільнення засудженого, зважується адміністрацією місць позбавлення волі і судом у залежності від кваліфікації злочину. Необґрунтовано сувора кваліфікація злочину приводить до того, що ув'язнений, незважаючи на гарне поводження і всі ознаки виправлення, не може бути представлений до умовно-дострокового звільнення. Навпаки, через неправильну кваліфікацію злочину в змісті його необґрунтованої м'якості може бути вже по відбуванні половини терміну позбавлення волі пред'явлений до умовно-дострокового звільнення ув'язнений, що фактично зробив тяжкий злочин і не підлягаючому умовно-достроковому звільненню.

У прямого зв'язку з кваліфікацією злочину знаходиться рішення вищими органами державної влади питання про застосування до ув'язнених амністій, що повідомляються з нагоди ювілейних чи свят у зв'язку з іншими важливими подіями. Результатом неправильної кваліфікації злочини може бути застосування амністії до осіб, що цього зовсім не заслуговують і, навпаки, незастосування її до ув`язнених, що не представляють підвищеної суспільної небезпеки.

§ 20. Поняття об`єкта злочину та його структура.

Об`єкт як елемент складу злочину - це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду.

Структура об`єкта злочину та функціональне значення його компонентів:

§ 21. Класифікація об`єктів злочинів.

У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі об`єкта злочину, “вертикальна” класифікація об`єктів включає три рівні: загальний об`єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах видовий).

Загальним об`єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок тощо). Але практична вся сукупність суспільних відносин не може бути об`єктом як елементом складу злочину. По суті цей об`єкт кримінально-правової охорони не слід ототожнювати з поняттям об`єкта злочину. Тому достатньо включати до класифікації об`єктів злочину два види - родовий та безпосередній.

§ 22. Родовий та видовий об`єкти злочинів (поняття, значення).

Під родовим об`єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об`єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об`єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох глав: 7 - посадові злочини, і 11 - військові злочини, конструкція яких враховує, насамперед, суб`єкт злочину. Значення родового об`єкта полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з`ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, в кінцевому підсумку, правильній кваліфікації злочинного діяння. Так, у теорії кримінального права і судовій практиці не було єдиної думки щодо кваліфікації дій посадових осіб, винних у порушенні правил техніки безпеки, що призвели до смерті потерпілих, які були сторонніми по відношенню до підприємства, де стався такий випадок. Зокрема, ряд науковців і юристів-практиків вважали, що такі дії можна кваліфікувати за ст.135. Але це не зовсім правильно. Родовим об`єктом злочину, передбаченому ст.135, є трудові права громадян. Трудові права осіб, які постраждали внаслідок порушення на виробництві правил техніки безпеки, але не мали відношення до діяльності цієї організації, установи або підприємства, не порушуються. У цих випадках - інший об`єкт посягання - нормальна діяльність посадових осіб підприємств, організації, установ будь-якої форми власності. Злочинні дії таких осіб треба кваліфікувати як посадовий злочин, зокрема, за ст.167 (халатність). А потерпілими від злочину, передбаченого ст.135, можуть лише особи, діяльність яких постійно або хоча б тимчасово пов`язана з даним виробництвом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13