Професійна таємниця, її види

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Банківська таємниця може розкриватися лише у визначеному законом порядку і лише у таких випадках:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

При цьому вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

ь бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

ь бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

ь містити передбачені Законом підстави для отримання цієї інформації;

ь містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Також банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України „Про Національний банк України”, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Національний банк України має право відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності надати інформацію про банк органу банківського нагляду іншої країни, якщо:

ь це не порушує державні інтереси та банківську таємницю;

ь є гарантії того, що отримана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду;

ь є гарантія того, що отримана інформація не буде передана за межі органу банківського нагляду.(Закон України від 20.03.1991 „Про банки і банківську діяльність”)

Зрозуміло, що ці положення не поширюються на випадки повідомлення банками відповідно до законодавства про операції, що мають сумнівний характер, та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання усіх перелічених видів таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Особливості інституту імунітету свідків у зарубіжних країнах

ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА

Свідки допитуються з приводу обставин конкретної справи, стосунків з обвинуваченим і потерпілим. Якщо свідок без поважних причин відмовляється від дачі показань, або від проголошення присяги, то він зобов'язаний відшкодувати завдані його відмовою збитки. Одночасно на нього може бути накладено штраф, або адміністративний арешт строком до 6 місяців.

Існує особливий порядок допиту президента, депутатів, міністрів (на їхній роботі, в суді проголошуються протоколи за їх згодою, згодою уряду... §§ 49, 50 КПК ФРН).

Деякі категорії громадян мають право відмовитись від дачі показань: близькі родичі, малолітні, священики, захисники обвинуваченого, члени уряду, журналісти... §§ 52, 53 КПК ФРН.

ФРАНЦІЯ

Свідки допитуються з приводу діянь обвинуваченого, його особи та моральності. Потерпілі теж допитуються як свідки.

Особа, названа в скарзі потерпілого, що супроводжується пред'явленням цивільного позову, має право відмовитися давати показання як свідок. Після ознайомлення зі скаргою слідчий суддя повинен попередити про це названу особу й зробити відмітку в протоколі. У разі відмови давати показання як свідок ця особа може бути допитана як обвинувачений.

Забороняється допитувати як свідків осіб, проти яких є серйозні докази щодо їхньої вини, коли це завідомо тягне за собою порушення права на захист.

Не можуть заслуховуватися під присягою показання батька, матері, сина, дочки та інших родичів обвинуваченого по висхідній і низхідній лініях, братів і сестер, свояків, подружжя, в тому числі й після розлучення, цивільного позивача (потерпілого), дітей віком до 16 років. Однак, коли хто-небудь із цих осіб був допитаний під присягою, то це не означає недійсність його показань, якщо прокурор, або жодна із сторін не заперечують проти принесення присяги. У разі заперечень свідок може бути заслуханий у порядку одержання відомостей так званого довідкового характеру.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає особливий порядок допиту членів уряду й повноважних представників іноземних держав.

Прем'єр-міністр та інші члени уряду Франції можуть виступати перед судом як свідки лише з дозволу Ради Міністрів, прийнятого за доповіддю міністра юстиції. Такий дозвіл оформляється декретом. Якщо суд не вимагає особистої явки зазначених осіб або на неї не було дозволу, то за дорученням суду, який розглядає справу, вони допитуються за місцем їхнього проживання в письмовій формі першим головою апеляційного суду або головою трибуналу великої інстанції. У суді присяжних такі показання оголошуються публічно й використовуються в дебатах.

Письмові показання представників іноземної держави можуть бути витребувані судом через міністра зовнішніх зносин. Якщо вимога буде прийнятою, допит провадить перший голова апеляційного суду або магістрат, якого він уповноважить.

АНГЛІЯ

Не допустимі свідчення за чутками. Свідок, котрий знає будь-які факти від іншої людини, якої немає в суді, не вправі навіть згадувати про ці факти у своїх показаннях. Із цього правила, як і з усіх інших, є винятки. Свідку дозволяється говорити про те, що він чув від третьої особи про зізнання обвинуваченого. Він може також говорити про повідомлення, які зробила будь-яка людина перед своєю смертю.

Показання свідків -- найпоширеніше джерело доказів. Як свідок може бути допитана будь-яка особа, котрій відомі факти, що стосуються справи. Будь-яка особа визнається компетентною давати показання, якщо тільки, на думку судді, вона внаслідок юного віку, нетверезого стану або психічного захворювання не позбавлена здатності розуміти значення присяги або свій обов'язок говорити правду чи давати розумні показання. Особи, які страждають частковою втратою розуму, не є некомпетентними свідками з приводу обставин, не пов'язаних з їхньою хворобою. Але якщо їхні показання суд вважатиме недоброякісними внаслідок психічної неповноцінності свідків, присяжні можуть не брати їх до уваги.

В англійському доказовому праві передбачений інститут імунітету свідків, тобто право окремих категорій осіб за певних умов відмовитися давати показання.

Свідка забороняється примушувати відповідати на запитання або вимагати від нього який-небудь документ, якщо він під присягою запевняє, що це потягне за собою обвинувачення його в злочині, накладення на нього штрафу або конфіскацію його майна.

Свідок має право відмовитися подавати до суду для огляду документи, які належать йому на праві власності.

Подружжя має право відмовитися повідомляти відомості, які стали відомі одному з них від другого під час перебування в шлюбі. Дружина або чоловік обвинуваченого можуть бути викликані як свідки лише на прохання обвинуваченого, за винятком справ про державну зраду або при посяганні на свободу, здоров'я одне одного.

Адвокати та їхні клерки не можуть давати показань про дані, які були їм довірчо повідомлені їхніми клієнтами або від імені клієнтів, а також подавати без згоди клієнта документи, одержані ними від клієнтів.

Свідок не має права відповідати на запитання, якщо це пов'язано з розголошенням офіційних повідомлень, що, на думку судді, завдасть шкоди публічним інтересам. Тому, наприклад, поліцейський чиновник, який виступає в суді як свідок, може не називати імені інформатора; свідку також не можна ставити запитання, чи не є він сам інформатором поліції. [43;75]

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

Найпоширенішим джерелом доказів у США, як і в інших країнах, є показання свідків.

Як докази використовуються показання анонімних свідків, у тому числі таємних поліцейських агентів, їм надається так звана гарантія невикриття, суть якої полягає в тому, що свідок обвинувачення - поліцейський таємний агент -- на судове засідання не викликається, його показання оголошуються в суді без вказівки джерела їх одержання.

Законом "Про засекречення інформації" у США передбачена можливість доповіді слідчих матеріалів особисто суддею окремо від захисту й підсудного, для спільного вирішення питання про доцільність долучення їх до справи. [28;78]

У США як і у багатьох країнах гостро стоїть проблема врегулювання питання імунітету свідків, професійної таємниці, на що вказують наступні публікації:

1. Питання про допустимість розголошення таємниці сповіді знову обговорюється в США в контексті шпигунського скандалу, у центрі якого виявився католик Роберт Ханссен, співробітник ФБР, що працював на КДБ, передає агентство "Благовест-инфо".

Оскільки Ханссен, якого обвинувачують у передачі російським спецслужбам секретної оперативної інформації, був активним членом католицької громади і регулярно приступав до таїнства сповіді, співробітники ФБР, що розслідують справу про шпигунство, виявляють цікавість до його контактів з представниками духівництва. Зокрема, стало відомо, що представники спецслужб кілька разів зустрічалися з настоятелем церкви св. Іоанна в Маклені, парафіянином якої був Ханссен.

Зі своєї сторони, представники Католицької Церкви в США, рішуче засуджуючи державну зраду, наполегливо підкреслюють, що таємниця сповіді не підлягає розголошенню ні за яких умов. Навіть якщо провина Ханссена буде доведена, католицький священик, що приймав його сповіді, не зможе о сприяти владі, тому що відповідно до канону 983 „таємниця сповіді” не може бути розкрита.

Востаннє питання про розголошення таємниці сповіді привернуло увагу громадськості США кілька років тому, коли слідчі органи записали за допомогою підслуховуючого пристрою, сповідь ув'язненого в одній з в'язниць штату Орегон. Того разу Католицька Церква також рішуче виступила проти втручання зовнішніх сил у таїнство сповіді.

Це питання якось зустрічалось в книгах з історії покаянної дисципліни, де обговорювалося питання поступової зміни публічної сповіді і канонічного покарання, що переважали в перший період - таємною сповіддю деякому духовно-досвідченому ченцю чи праведнику. Захищати таємницю сповіді довелося вже значно пізніше. Держави як правило істотно обмежували цю таємницю законами - список того „що не вважається таємним” у Візантії і Росії включав в основному різні антидержавні провини.

2. Прокурор звернувся у верховний суд штату Міссурі з проханням дозволити йому допитати лідерів громади Cвідків Ієгови про зміст сповіді передбачуваного злочинця.

Мова йде про деякого Роберта Ейзенхауері, дружина якого повідомила правоохоронним органам, що її чоловік, сповідаючи старійшинам громади Свідків Ієгови, розповів про те, що розбестив двох неповнолітніх. У той же час жінка відмовилася виступити як свідок обвинувачення, а американські закони не дозволяють примушувати її до дачі показань.

У зв'язку з цим прокурор Дуг Гастон вважає, що єдиним способом домогтися покарання збоченця є одержання показань від старійшин.

Раніше суддя Майкл Вульф відмовив Гастону, мотивуючи своє рішення тим, що допит старійшин стане порушенням Першої поправки до конституції США, що гарантує повне відділення Церкви від держави. Однак прокурор наполягає на своєму, стверджуючи, що спокушання дітей є настільки страшним злочином, що заради його розкриття можна порушити і таємницю сповіді.

3. Порушення таємниці сповіді змусило суд скасувати вирок.

Суд Нью-Йорку звільнив ув'язненого, що просидів у в'язниці 12 років за вбивство. Підставою для цього сталі показання священика, що повідомив, що багато років тому на сповіді в цьому злочині зізналася інша людина. Реабілітований Хосе Моралес (Jose Morales) звільнений без застави, повідомив, що у 1988 році над ним відбувся суд за обвинуваченням у вбивстві Хосе Антоніо Рив'єри. Обоє вони були членами гангстерського угрупування з назвою Wolf Pack. У 2000 році католицький священик Джозеф Тоуле (Joseph Towle) зробив сенсаційну заяву, що через рік після суду в скоєному вбивстві йому зізнався інший член тієї ж банди на ім'я Ісус Форнес (Jesus Fornes), якому в 1989 році було 16 років. На сповіді він сказав, що його спільниками були два чоловіки, серед яких Моралеса не було.

„Важко уявити собі, що суд без усякого сумніву визнав винність Моралеса”, - сказав Тоуле в суді. Протягом усього минулого часу священик мовчав, не дозволяючи собі порушити таємницю сповіді. Але потім він прийшов до висновку, що цю сповідь не можна вважати священною з погляду католицького закону, оскільки визнання підлітка було зроблено в ході особистої бесіди з Тоуле. Тільки після цього святий батько вимовив слова, що означають відпущення гріхів. Показання Тоуле свідчать також про невинність іншого ув'язненого, Рубена Монтальво, що у 1988 році був засуджений як спільник Моралеса. Суддя заявив, що якщо адвокати Монтальво подадуть відповідну апеляцію, він також буде реабілітований. Прокурори стверджують, що рішення суду нелегальне, оскільки за законом священик може давати такого роду показання тільки за згодою людини, що йому сповідалася. Але Ісус Форнес не може дати свою згода, оскільки він був вбитий чотири роки тому. Дружина жертви, єдиний безпосередній свідок злочину, абсолютно упевнена у тому, що на власні очі бачила саме Моралеса. Дочка вбитого Ванда Рив'єра залишила зал засідання зі словами про те, що Моралес і Монтальво - жорстокі злочинці і через священика вони хочуть відпустити злочинців, а система правосуддя розвалилася. Серед американської громадськості, особливо церковної, цей випадок породив багато суперечок про те, що варто, а що не слід вважати сповіддю з погляду католицизму. *

Останнє доводить, що не лише Україні не вистачає законодавчого вирішення питання на належному рівні, адже проблема немалозначна, що викликає багато протиріч у повсякденному житті, породжує суперечки та протистояння професійних інтересів, інтересів держави, суспільства, тих осіб, яких захищають чи обвинувачують. Тому варто серйозніше поставитись до вирішення такої проблеми і приділити їй більше уваги у наукових працях та законодавстві.

WWW. lenta. Ru

Висновок

Проведений аналіз даної проблеми підтверджує всю її серйозність та нагальність вирішення.

Формування інституту імунітету свідків та професійної таємниці відбувалося тривалий час і було обумовлено історично. Існування такого роду таємниці - ще одна гарантія правового захисту людини та громадянина.

На нинішньому етапі кримінально-процесуальний інститут імунітету свідків включає: 1) правові норми, що надають свідку право відмовитися від дачі показань у випадках, що стосується родинних відносин, і 2) правові норми, що надають свідку аналогічне право в інтересах захисту державної, службової чи професійної таємниці.

Перша група правових норм закріплюється в ч. 1 ст. 63 Конституції України. Вона говорить: „Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або давати пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом”

Щодо другої групи правових норм - не підлягають допиту і не можуть бути допитані як свідки:

- захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;

- представники потерпілого, цивільного позивача та відповідача за такого ж роду обставинами;

- фахівці у галузі права та адвокати, що здійснюють надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості;

- особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них.

- особа, яка у відповідності зі статтею 523 КПК України дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;

- особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який у відповідності зі статтею 523 КПК України дає показання під псевдонімом щодо цих даних;

- особи, які мають право дипломатичної недоторканності, без їх згоди а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.

А відмовитись від дачі показань як свідки мають право:

- члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

- особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину;

- особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв.

В даній роботі було дано загальну характеристику вищезазначених понять та більш детально розглянуто види професійної таємниці, яка пов'язана з діяльністю адвоката, лікаря, священика, нотаріуса, та ін.

Аналіз наукових праць та нормативної бази з цього приводу дає підстави вважати, що проблема ще не розроблена. Чіткого і систематизованого викладу положень на сьогоднішній день, на мій погляд, не існує. Ми маємо одну статтю в Конституції, статтю в чинному КПК України, яка не відомо чи залишиться у такому вигляді або взагалі чи буде вона у новому, адже в проекті вона має „скорочену версію”, а також існує безліч спеціальних законів, які регулюють це питання. Проблема неоднозначна і викликає суперечки серед науковців. Деякі виступають проти існування такого інституту, адже він нібито спрямований на обмеження рівності усіх громадян перед законом і судом, інші ж стверджують, що це гарантія захисту.

Хотілось би наголосити на тому, що це не є обмеженням. Просто існує гостра потреба у систематизованому викладі норм з цього приводу, необхідно передбачити у законі і чітко окреслити:

а) коло осіб, на яких поширюється інститут імунітету та обов'язок (або право) не розголошувати професійну таємницю;

б) коло питань, щодо яких діятиме цей принцип;

в) у яких випадках можливо або необхідно уникнення конфіденційності;

г) саму процедуру і механізм реалізації імунітету свідків.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001

3. Кримінально - процесуальний кодекс України від 28.12.1960.

4. Проект Кримінально - процесуального кодексу України

5. Закон України від 20.12.1990 „Про міліцію”

6. Закон України від 20.03.1991 „Про банки і банківську діяльність”

7. Закон України від 12.05.1991 „Про захист прав споживачів”

8. Закон України від 06.12.1991 „Про збройні сили України”

9. Закон України від 18.02.1992 „Про оперативно-розшукову діяльність”

10. Закон України від 02.10.1992 „Про інформацію”

11. Закон України від 15.12.1992 „Про статус суддів”

12. Закон України від 16.11.1992 „Про друковані засоби масової інформації”

13. Закон України від 17.11.1992 „Про статус народного депутата України”

14. Закон України від 19.12.1992 р. „Про адвокатуру”

15. Закон України від 02.09.1993 „Про нотаріат”

16. Закон України від 16.12.1993 „Про державну службу”

17. Закон України від 21.01.1994 „Про державну таємницю”

18. Закон України від 24.03.1999 „Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України”

19. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій від 18.06.1994

20. Правила адвокатської етики від 02.10.1999.

21. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 22.04.1992 р. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1995. - № 3 (ч. 2).

22. Ф. А. Агаєв „Імунітети в російському кримінальному процесі”, М., 1997.

23. В. Ф. Баєло. Науково - практичний коментар КПК України. К., 1999.

24. М. Барщевський „Адвокатська етика”, Самара, 1999.

25. Ватман Д.П. „Адвокатська етика”, М., 1977.

26. М. Видря „Учасники судового розгляду і гарантії їх прав”, Краснодар, 1979.

27. Волкотруб С. П. „Імунітет і проблеми його захисту в кримінальному судочинстві”. Автореф. Харків, 2003.

28. Г. Ф. Горський „Судова етика”, М., 1997.

29. В.Г. Даєв „Імунітети в кримінально-процесуальній діяльності”. Правоведение, М., 1993.

30. „Деякі проблеми забезпечення слідчим допустимості доказів”// Російський слідчий, 2002 № 2.

31. „Довідник нотаріуса”, 2003 р. № 3

32. Комаров В. В., Баранкова В. В. „Нотаріат та нотаріальний процес” Харків, 1999.

33. В. Конєв, М. Громов „Імунітет свідків у кримінальному процесі”// Російська юстиція, 1997 № 9.

34. С. Логінова „Адвокатська таємниця; історико - правовий підхід” //Право України 2001 № 3

35. Логінова С. М. „Адвокатська таємниця - теорія і практика”, К., 2002.

36. С. Логінова „Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія, право” //Право України, 2000 № 5.

37. В.Ф.Матвеєв „Основи медицинської психології, этики і деонтології”, М., 1989.

38. М. Михеєнко „Кримінальний процес України”, К., 1999.

39. В. Молдован „Порівняльне кримінально - процесуальне право”, К.,1999.

40. Павлов Н.Е. Борг свідка. М.: Радянська Росія, 1989.

41. А. Петров, Є. Резніченко „Адвокатська таємниця як гарантія правового захисту”// Соціалістична законність, 1982 №8.

42. „Правовий самозахист журналістів”, Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, 2003

43. В. Руднєв „Імунітети в кримінальному судочинстві”// Російська юстиція, 1996 № 8.

44. Святоцькии О.Д., Медведчук В.В. „Адвокатура: історія і сучасність.” , К., 1997.

45. Таваркіладзе Н. М. „Етичні основи адвокатської діяльності”. Автореф. Одеса, 2003.

46. В. М. Тертишник „Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі”, Дніпроп., 2002.

47. Л. Д. Удалова „Імунітет у кримінальному процесі України”// Право України, 2003 № 7.

48. Фурса С. Я. Нотаріальний процес: Теоретичні основи., К., 2002.

49. ЧистяковО.И. Вступ. Російське законодавство X--XX століть. В 9т. - Т. 1.

50. В. П. Шибіко. КПК України з постатейними матеріалами, К., 2000.

51. С. П. Щерба „Охорона прав потерпілих та свідків у кримінальних справах”, М., 1996.

Страницы: 1, 2, 3, 4