Стародавні Афіни та Спарта

Стародавні Афіни та Спарта

2

Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”

Кафедра загально правових дисциплін

Контрольна робота

з історії держави та права зарубіжних країн

на тему:

“Стародавні Афіни і Спарта”

Виконав студент

I курсу гр. 31

Бороденков І.С.

Київ-2003

План:

I. Афінська держава.

1.Передумови утворення

2.Реформи Солона і Клісфена.

3.Порядок формування і функціонування основних органів держави.

4.Основні риси права.

5.Судова система.

II. Спарта.

1.Винекненя держави.

2.Державний устрій.

3.Основні риси права.

4.Реформи Лікурга.

Стародавні Афіни і Спарта

Рабовласницька держава досягла найвищого рівня розвитку в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. В історичній науці рабовласницьке суспільство цих країн прийнято називати античним (від латинського - антиквуус - стародавній).

Держава в Стародавній Греції створювалась у своєрідній формі - міста-держави (держава-поліс).

Найбільшої могутності з численних грецьких держав-міст (полісів) досягли дві держави - Афіни і Спарта. Саме вони помітно вплинули на долю більшості інших грецьких держав.

Основні риси господарської структури держав-полісів Древньої Греції свідчать про формування в середині першого тисячоріччя до н.е. особливої системи класових відносин, що дослідники античності визначають як розвите рабовласницьке суспільство. У найбільш закінченому виді ця система склалася в розвитих торгово-промислових полісах Греції, одним із яких були Афіни. Під впливом багатьох соціально-економічних, етичних і політичних факторів тут до того ж склалася особлива політична система, що стала першим в історії зразком демократичної державності, що сприяла в V-IV ст. до н.е. розквітові афінського суспільства - його продуктивних сил, полісної організації, давньогрецької культури.

Першим кроком до утворення Афінської держави були реформи, які приписують Тезею. Окремі племінні поселення Аттики і Греції були об'єднані в єдиний народ із центром в Афінах.

У стародавню епоху Аттика, за повірям, складалася з кількох самостійних держав, які ворогували між собою. Згодом відбувається обє'днання різних общин. Таке об'єднання мало в Греції назву синойкізму. У повір'ях розповідається, що після того, як царську владу одержав Тезей, який поєднував у собі силу з розумом, він упорядкував країну.

Остаточний удар по родовому ладу був нанесений реформами Солона і Клісфена.

ДО VI століття до н.е. в Афінах складається вкрай складна обстановка. Розвиток товарно-грошових відносин привело до подальшого соціального розшарування вільного населення. У середовищі вільних виникає цілий комплекс протиріч - між багатими і збіднілими эвпатридами, що усе ще утримують влада, і багатіями з землевласників, торговців і ремісників, що прагнуть до влади і використовують невдоволення бідноти і середніх і дрібних власників. Ці протиріччя кристалізувалися як протиріччя між багатою родовою аристократією і народом (демосом), очолюваним багатіями.

Для зм'якшення цих протиріч і зімкнення усіх вільних у єдиний панівний клас були потрібні глибокі соціальні і політичні перетворення. Початок їм поклав Солон, обраний архонтом у 594 році до н.е. Головною метою реформ Солона було примирення інтересів різних ворогуючих угруповань вільних. Тому вони носили компромісний, половинчатий характер.

У цей час у місті було три партії: горці, що хотіли усі змінити; паралии, що хотіли змінити деяке; педиеи, що не хотіли нічого змінювати. Підкуплені безпристрасністю Солона, усі ці партії дали йому необмежену владу, надали в його розпорядження всі посади і доходи; словом, проголосили його необмеженим володарем на увесь час, потрібне для пристрою держави. Друзі Солона переконували його удержати цю владу назавжди і зробитися тираном замість того, щоб бути тільки законодавцем; але він відповідав їм їдкими глузуваннями і продовжував свою роботу.

Перш ніж мріяти про пристрій держави, потрібно було викорінити сьогодення зло - борги, і зупинити поширення цього зла. Солоний досяг цього, видавши закон про погашення боргів (сисахфия - боргова реформа), що полегшувала сплату зміною величини відсотків і номінальної ціни монети. Інший закон повернув волю тим, борги яких зробили їх рабами, і віднявши в кредиторів усяке право в майбутньому на особистість боржника. Завдяки цьому законові, з полів Аттики стали зникати огорожі і заставні стовпи, що вказують на поземельні борги. Солоний хвалився, що очистив від боргів афінську землю.

Спочатку багато хто були незадоволені цими законами, але згодом усі переконалися в їхній мудрості. І протягом трьох століть, поки існувала афінська демократія, вона жодного разу не поверталася до цієї міри Солона. Повага до власності так глибоко укоренилося в розумі, що ніхто не насмілювався вимагати прощення боргів і зменшення ціни монети. Спокій, що оселився від цих первісних мір, дало Солону більше часу і волі для складання інших законів. Він і в них уніс ту ж м'якість і помірність, намагаючись погодити моральні правила і вигоди матеріальні, і «з'єднати», як він сам говорив, “силу і правосуддя”.

Насамперед він проголосив загальну амністію або прощення, з якої виключалися зрадники й убивці.

З древньої конституції Солоний зберіг тільки деякі положення, інші скасував. Він почав зі знищення законів Дракона, за винятком тих, котрі відносилися до вбивць. Архонтство, ареопаг і чотири триби з їхніми підрозділами були залишені. Але він надав право громадянства тим іноземцям, що оселилися в Аттиці з родинами і майном. Він узаконив два головних нововведення: по першому, кожен громадянин мав відомі права, що доставляло йому його звання; другим він розділив усе населення на чотири класи по стані. Перший закон був цілком демократичний; другий був демократичний тим, що знищував потомствене дворянство, і аристократичним тим, що ставив багатих на чолі держави.

Чотири класи були організовані в такий спосіб. У перший входили всі громадяни, що володіли річним доходом, принаймні, у 500 медимнов пшениці або відповідною кількістю олії або провина. Вони називалися пентакосиомедимнами. З них вибиралися архонти, головні посадові особи, проводирі війська і флоту.

Другий клас - вершники або гипеи - повинні були мати більш 300 медимнов доходу - стан, визнаний необхідним для змісту коня. Цей клас поставляв кавалерію і, крім того, йому надавалися другорядні посади.

Третій клас - зевгиты або власники двох мулів: їхній стан дорівнював від 150 до 200 медимнов, вони поставляли тяжеловооруженную піхоту і займали нижчі посади.

Четвертий клас - теты або поденники; він укладав усіх тих, хто мав менш 150 медимнов; з них набирали рекрутів для легкої піхоти і флоту. Вони не допускалися до суспільних посад і почестей, але могли брати участь у народних зборах і судах.

Це нерівність у суспільному становищі винагороджувалося розподілом державних податей: четвертий клас нічого не платив, і це було дійсним задоволенням. Три перші класи займали відповідні посади і платили подати, що відповідає їх станові; вона була так розподілена, що не могла збуджувати непорозумінь.

Потрібно, однак, помітити, що державні податки стягувалися тільки в разі потреби; постійні ж мита на товари ввозу платилися як бідними, так і багатими.

По конституції Солона чотири політичних установи управляли керуванням країни: архонти, сенат, народне збори й ареопаг.

Архонтів було завжди дев'ять, і підрозділялися вони, як і колись. Вони виконували також суддівські обов'язки, але не приймали участі в судах присяжних, члени яких вибиралися по жеребі з усіх трьох класів. Вступаючи в посаду, архонти клялися виконувати закони; залишаючи неї, вони давали звіт своєї діяльності в народних зборах. Поки ж вони були убрані владою, їхня особа вважалася священною.

За словами Плутарха, ті два якорі, якими тримався державний корабель Афін, навіть під час бури, були ареопаг і сенат, або рада чотирьохсот. Чотириста сенаторів вибиралися з трьох перших класів. Кожна триба поставляла сто членів, що обираються спочатку по більшості голосів, а пізніше по жеребі; їхні недоліки виправлялися строгими іспитами, яким вони піддавалися, будучи ще кандидатами. В організації афінського сенату є одна відмінність від сенату спартанського, що служать яркою характеристикою обох республік. У Спарті сенатори вибиралися довічно, повинні були мати не менш 60 років і за рішення зборів окремі члени відповідальні не були. В Афінах призначеним віком були 30 років; склад сенату мінявся щорічно, і члени його були відповідальні; це було цілком демократично. Сенат в Афінах складав і обговорював закони до представлення їх на твердження народних зборів; вів фінансові й адміністративні справи; обнародував постанови, що протягом року мали силу закону, і мав право накладати грошові штрафи. Сенат поділявся на дванадцять комісій з однаковим числом членів; ці комісії називалися пританіями, і кожна з них мала головне значення протягом одного місяця, як у сенаті, так і в народних зборах. Кожна пританія під час своєї діяльності відшукувала способи для задоволення невідкладних нестатків і інтересів держави. Вона утримувалася на засоби уряду.

Народні збори, скликуване завжди сенатом, складалося з усіх громадян, число яких коливалося між п'ятнадцятьма і двадцятьма тисячами. Хоча місто гостинно відкривало свої ворота для іноземців, але якщо хто-небудь з них проникав у народні збори до одержання звання громадянина, він піддавався страти, тому що був узурпатором, тобто незаконно захватили влада. Збори починалися жертвопринесенням і молитвою; саме ж засідання - читанням постанови сенату, що пропонувалося на твердження народу; герольд запрошував зійти на трибуну тих, хто хотів дати пораду, корисний для держави. Голоси подавалися підняттям руки, без розходження класів і стану. Народні збори затверджували закони, обирало суддів, що повинні були давати йому звіт по закінченні виконання обов'язків, обговорювало політичні справи, представлені сенатом. Словом воно погоджувалося, відкидало і виправляло. Кожен громадянин мав право відкрито висловити свою думку перед народом, але ніхто, навіть архонти, не могли цього робити без посередництва сенату. Кожен громадянин від 20 до 50 років міг подавати голос у збори, але старі мали право говорити першими, - слабка перевага, що дається старості. Утім, звичай був суворіше правила, і звичайно на трибуну вступали тільки державні оратори: 10 громадян, яким було доручено, після публічного іспиту, захищати словом інтереси республіки. Це була одна із самих почесних і впливових суспільних діяльностей. Кожен громадянин мав право зрадити оратора судові, якщо життя його була не цілком бездоганна; якщо він був дурний син або поганий солдат, або, якщо він пропонував видати декрет, незгодний із вже існуючим законом. В останньому випадку проти нього вели процес по законах, і оратор або піддавався вигнанню, або на нього накладали такий штраф, що дорівнював руйнуванню.

Фукидід говорить, що дуже рідко простої збори перевищували 5000 членів, тому що афинці повинні були заробляти їжу землеробством, ремеслом або торгівлею, тому що закон забороняв ледарство і змушував кожного громадянина повідомляти щорічно, яким заняттям він жив; це робилося для того, щоб зберегти звичку до праці.

Поряд із загальними зборами могутність народу проявилося в судах, де головували архонти, і ще більш - у суді геліастів або присяжних, що складався з 6000 громадян, що вибиралися по жеребі без розходження стану, мали не менш 30 років, користувалися гарною репутацією і ніколи не були боржниками суспільного майна. Геліасти судили або всі разом, або окремими комісіями в 500, 1000 або 1500 членів. У цих комісіях обговорювалися найважливіші політичні справи. Число членів показувало, по-перше, що це суд народний, а, по-друге, позбавляло багатих і могутніх підсудних можливості підкупом і погрозами діяти на рішення суду. Геліасти клялися судити за законами і карати тих, хто них порушував. Ця установа довершувала політичну могутність народу, початок якому було покладено народними зборами. Гелиасты вибиралися щорічно і тому були натхнені тими ж ідеями, як і народ, з якого вони виходили й у який знову поверталися.

Щоб попередити занадто велике скупчення процесів, Солон ухвалив, щоб шістдесятирічні громадяни, прийняті обома партіями, могли складати верховний суд, рішення якого вважалися безапеляційними, тобто остаточними.

Ареопаг - давня установа, яка користувалась великою повагою народу, розбирав справи по особливо важливих злочинах: убивства, отрути і зради. Його засідання відбувалися на пагорбі бога війни Арея, під відкритим небом. У члени ареопагу обиралися тільки архонти, отже, люди вже літніх і досвідчені в справах. Солон збільшив владу ареопагу, перетворивши його у верховний суд; він доручив йому нагляд над народом, його вдачами, вихованням і релігією; дав йому право ревізувати постанови народних зборів і відновляти ведення справ і процесів. Члени ареопагу обиралися довічно. Формі засідань був доданий урочистий і суворий характер. Вони відбувалися вночі, при світлі смолоскипів, під головуванням другого архонта. Підсудний клявся насамперед говорити тільки правду, і потім викладав свою справу, причому розповідь повинна була бути простою і, по можливості коротка; відступ, відозви до жалості і милосердя суддів строго заборонялися. Ареопагіти подавали голосу за допомогою камінчиків, що вони кидали або в олов'яну урну милосердя, або в дерев'яну урну смерті. Рішення ареопагу вважалося незмінним, але винному давалося право видалитися у вигнання до виконання вироку. Головна сила цієї установи полягала в тій високій повазі, якою воно користувалося в суспільній думці.

Можливо, що деякі з названих установ були встановлені до Солона або, ще імовірніше після нього. Але навіть і без особливої точності в найменуванні законів Солона легко зрозуміти їхній загальний дух: Солон, як він сам говорив, поклав кінець роздратуванню бідних проти багатих і дав кожної партії не спис для атаки, а щит, щоб мати можливість укритися і захищатися від нападів.

Помітимо ще, що, даючи бідним право участі в головних зборах і в судах, цей щирий мудрець показав тим самим, по-перше, те висока повага, яке він харчував до почуття власного достоїнства громадян, а, по-друге, своє розуміння того, що гарні закони повинні піднімати громадянина, а не принижувати його. В Афінах не було політичних партій або безправних; Солон намагався, щоб кожен громадянин мав ясне поняття про головні інтереси міста, - щоб могти правильно подавати голос, - про закони і моральність, щоб справедливо судити.

В Афінах мало почувалися узи цивільних і політичних установ, а це залежало від того, що особистість не поглиналася громадянином, а маєтку належали не тільки урядові; навпроти, кожен громадянин, що мав право власності, володів нею цілком вільно і незалежно. Цю волю заснував теж Солоний, видавши закон про духівниць. Солон, що предпочитав дружбу спорідненню і волю примусові, хотів, щоб кожний був паном свого стану і тому дозволив тим, у кого не було дітей, мати у своєму розпорядженні своє майно за бажанням. Але він затверджував тільки ті заповіти, що писалися при повному розумі, тобто, коли в заповідача не був ослаблений ні хворобами, ні зайвим уживанням вина, ні пристрастю. Він вважав незаконними і ті заповіту, що складалися по примусі, або на подяку за пещення. Родичі успадковували тільки в тому випадку, якщо заповіту не було. Якщо в померлого минулого діти, то спадщина поділялася нарівно між синами, що зобов'язувалися, однак, дати придане сестрам; коли не було сина - спадкоємицею вважалася дочка.

Солон додав більше значення шлюбним союзам, перешкоджаючи тим з них, що мали вигляд покупки. Він хотів, щоб шлюб представляв «тісний союз чоловіка з дружиною, ціль якого - засновувати нові сімейства і насолоджуватися насолодою взаємної ніжності». Щоб досягти цього, Солон заборонив старим з корисливих цілей женитися на багатих спадкоємицях, а нареченим приносити чоловіку придане більше трьох плаття і невелика кількість недорогого домашнього начиння.

Родина поважалася всіма, і ніхто, навіть уряд, не мав право намагатися проникнути в таємниці священного сімейного вогнища. Солон зобов'язує дорослого сина годувати хворого батька і перш ніж обрати громадянина у високу посаду за вимогою закону, потрібно було справитися, чи був він гарним сином: чи поважав своїх батьків при житті чи шанував пам'ять після смерті.

До 16 років батьки виховували дитину як хотіли. У 16 років афінянин робився учнем держави і надходив у суспільний гімназіум, де до 18 років учився під наглядом посадових осіб і піддавався строгій дисципліні.

У 18 років, тобто в рік свого цивільного повноліття, юнак мав право вступити у володіння родовим маєтком. У цей же час він надходив на військову службу.

У 20 років - у рік політичного повноліття - молода людина робилася повноправним громадянином. Він брав участь у народних зборах, де вже користувався правом голосу.

У 30 років громадянин мав право надійти в сенат.

У 60 років він залишав військову службу і міг відпочивати.

Бажаючи підняти промисловість країни, Солон усіляко заохочував заняття торгівлею і ремеслами. По одному із солонових законів, батько, що не навчив сина ремеслу, не мав права вимагати, щоб син містив і годував його в старості, і ареопаг, що стежив за заняттями громадян, повинний був карати дозвільних; таким чином, про Афіни можна сказати, що вони звели працю в закон.

Реформи Солона з'явилися важливим етапом в утворенні держави в Афінах, і їхні результати можна порівняти з політичною революцією.

Компромісний характер реформ перешкодив дозволові гострих протиріч. Реформи викликали невдоволення родової аристократії і не задовольнили цілком демос. Боротьба між ними продовжувалася і привела до встановлення тиранії Писістрата, а потім його синів (560- 527 р. до н.е.), що закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією й усталили політичний лад, створений Солоном. Писістрат полегшив положення дрібних землевласників, надавши їм кредит. Великий розмах будівництва суспільних споруджень давав засобу існування бідноті.

Однак ці заходи вимагали всі зростаючих коштів , поповнення яких покладалося на багатих афінян, що викликало їхнє невдоволення. За підтримкою Спарти , опасавшейся посилення Афін, тиранія була скинута. Спираючи на бідноту, багата торгово-реміснича верхівка афінських рабовласників, очолена Клисфеном, вигнала спартиатов і закріпила свою перемогу новими реформами. Реформи Клисфена, проведені в 509 році до н.е., ліквідували в Афінах останні залишки родового ладу. Вони знищили старий розподіл населення на чотири племена.

Страницы: 1, 2, 3