Стародавні Афіни та Спарта

Аттика була розділена на десять територіальних фил, кожна з яких уключала три, що знаходяться в різних місцях території - міську, прибережну і землеробську. Вони поділялися у свою чергу на деми. Така структура фил підривала політичні позиції земельної аристократії, тому що на перших двох територіях переважали торгово-ремісничі шари рабовласників. Селянство було звільнено від впливу древніх родових традицій, на яких ґрунтувався авторитет знаті, доступ до участі в політичній позиції одержали і ті, хто не входив у місцеву племінну організацію. На зміну кровнородинному прийшов територіальний принцип розподілу населення.

Клисфен скасував Раду чотирьохсот і на основі знову створеної територіальної організації населення заснував Раду п'ятисот, що формувалася з представників 10 філ по 50 чол. від кожної. Рада керувала політичним життям Афін у період між скликаннями народних зборів і здійснював виконання його рішень. Був створений ще один орган - колегія десяти стратегів, що також комплектувалася з урахуванням територіальної організації населення: по одному представнику від кожної філи. Спочатку стратеги мали лише військові функції, але пізніше вони відтіснили на другий план архонтів і стали вищими посадовими особами Афінської держави.

З метою запобігти спроби аристократії реставрувати старі порядки при Клисфені в практику народних зборів була введена особлива процедура, що одержала назву остракізму. Щорічно відбувались народні збори, що визначали голосуванням, немає чи серед співгромадян таких осіб, що є небезпечними для держави. Якщо такі особи називалися, збори скликались удруге, і кожен його учасник писав на остраконі (глиняному черепку) ім'я того, хто, на його думку, був небезпечний. Засуджений більшістю голосів віддалявся за межі Аттики терміном на 10 років. Остракізм, спрямований спочатку проти родової аристократії, використовувався згодом у політичній боротьбі між різними угрупованнями, що існували в афінському суспільстві.

Реформи Клисфена завершили тривалий процес становлення держави в Давніх Афінах.

Державний апарат Афін складався з наступних органів влади: Народних зборів, Ради п'ятисот, гелиэи, колегії стратегів і колегії архонтів.

Народні збори (экклесия) були головним - суверенним і законодавчим - органом афінської держави. Право участі в його роботі мали всі повноправні афінські чоловіки, що досягли двадцятилітнього віку, незалежно від їхнього майнового положення і роду занять.

Повноваження Народних зборів були досить широкими: вони охоплювали практично всі сторони життя Афінського поліса. Тут приймали закони, вирішували питання війни і світу, обирали посадових осіб, заслуховували звіти магістратів по закінченні термінів їхніх повноважень, вирішували питання постачання міста продовольством, обговорювали і затверджували державний бюджет, здійснювали контроль за вихованням юнаків. У компетенцію народних зборів входив і такий надзвичайний захід як остракізм. Специфічне значення мали права Народних зборів по охороні основних законів. З цією метою була заснована спеціальна колегія для охорони законів (номофілаків), що одержувала свої повноваження безпосередньо від Народних зборів. Це був спеціальний орган “хоронителів законів”, що спостерігав за строгим виконанням афінських законів всіма органами держави.

Крім того, будь-який член Народних зборів міг виступати в экклесії з надзвичайними заявами про державні злочини, у тому числі з письмовими скаргами проти осіб, які внесли у народні збори пропозиції, що порушують суспільні закони. Інститут “скарги на противозаконність” оберігав непорушність основних законів від спроб зміни або обмеження їх на шкоду правам народу шляхом законодавчих актів. У Народних зборах був установлений досить демократичний порядок роботи. Виступити перед співгромадянами міг будь-який його учасник. Однак, оратор повинний був дотримувати деяких правил, що, зокрема, забороняли повторюватися, ображати свого опонента, говорити не по суті справи і т.п.

Экклесія збиралася досить часто: кожна пританія, за повідомленнями Аристотеля, скликала 4 Народні збори, тобто - приблизно 1 раз у 8-9 днів. Нерідко збиралися і позачергові збори. На одному - головному з цих зборів, як зауважує Аристотель, вирішувалося, вважає народ політикові влади правильної чи ні.

Головував на Народних зборах голова пританів.

Наприкінці V століття до н.е. за відвідування Народних зборов прості громадяни Афін стали одержувати плату: спочатку в розмірі обола, а потім - трьох оболів. Це уможливило участь у Народних зборах широких мас населення, у тому числі - незаможного.

Важливу роль у системі державних органів грав і Раду 500 (булэ). Будучи одним з основних інститутів афінської демократії, Рад був робочим органом Народних зборів, наділеними правом законодавчої ініціативи. Обирався він за допомогою жереба з числа повноправних громадян, що досягли тридцятирічного віку, по 50 чоловік від кожної з 10 філ - територіальних округів поліса.

У компетенцію Ради входила підготовка й обговорення всіх справ, які необхідно було вирішити на Народних зборах. Він давав попередній висновок по обговорюваних питаннях, без якого народ не міг винести постанови.

Крім того, Рада стежила за дотриманням рішень Народних зборів, контролював діяльність усіх посадових осіб, заслуховував їхні звіти. Важливою функцією Ради була організація будівництва флоту.

Рада 500 робив також перевірку (докимассію) дев'яти архонтів і кандидатів у члени Ради на наступний рік, вів спостереження за всіма суспільними будівлями, відав виконанням суспільних і державних справ. Рада мала право залучати до суду посадових осіб, насамперед, винних у неправильній витраті державних засобів. Вироки Ради могли бути оскаржені в гелиэе.

Повсякденними справами афінської держави керувала безпосередньо одна десята частина Ради - тобто одна філа. Чергування і термін чергування десятої частини Ради (філы) називалося однієї пританіей. “Обов'язку прітанов, - як пише про це Аристотель, - виконують кожна з філ по черзі. Перші чотири - по 36 днів кожна, а наступні шість - по 35 днів кожна.” В обов'язку пританів входило збирати Рада і народ: Рада - щодня, а Народні збори - 4 рази в кожну пританію.

Притани шляхом жеребкування щодня обирали зі свого середовища голови, що потім очолював і роботу Народних зборів. Засідання Ради відбувалися щодня, крім неслужбових днів.

Термін повноважень членів Ради - 1 рік, після закінчення якого вони повинні були відзвітувати перед народом. Склад Ради обновлявся щорічно, причому повторне обрання дозволялося лише через кілька років і тільки 1 раз. Членам Ради виплачувалася платня в розмірі 5-6 оболів.

У системі державних органів Афін V в. до н.е. зберігався й ареопаг, у який входили представники афінської аристократії шляхом кооптації на довічний термін. Ареопаг спостерігав за станом суспільних вдач і виступав як судову інстанцію по справах про убивства, підпали, тілесних ушкодженнях, порушеннях релігійних розпоряджень.

Функції виконавчої влади в Афінах виконували дві колегії: стратегів і архонтів.

Колегія десяти стратегів обиралася шляхом відкритого голосування підняттям рук з числа найбільш багатих і впливових громадян Афін. Вона здійснювала верховне керівництво і командування всіма збройними силами поліса. Відповідно, чим вище в той або інший період було значення афінської армії і флоту, тим більша вага в суспільстві мала і колегія стратегів.

По афінських законах, усіх десять стратегів мали рівні права і мали однакові обов'язки. У реальності ж установився неписаний звичай, відповідно до якого один зі стратегів займав чільні позиції - і не тільки в колегії, але і у всій державі.

У веденні колегії архонтів знаходилися справи релігійні, сімейні і питання моральності. Дев'ять архонтів (шість фесмофетов, архонт-эпоним, базилевс і полемарх), а також їхній секретар обиралися за допомогою жереба по одному від кожної філи. Після цієї процедури всі дев'ять архонтів піддавалися докимассии в Раді п'ятисот. Остаточне твердження в посаді архонти одержували в геліэе, де проходило голосування шляхом подачі камінчиків.

Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган - гелиэя, що крім чисто судових функцій виконувала ще і функції законотворчості. Гелиэя складалася з 6 тисяч чоловік, що щорічно обиралися архонтами з числа повноправних громадян не молодше 30 років по 600 чоловік від кожної філи.

Як судовий орган геліэя розбирала частки справи афінських громадян, усі державні справи, суперечки між союзниками Афін і найбільш істотні справи громадян союзних держав.

Як уже відзначалося, функції геліэї виходили далеко за межі чисто судових розглядів. Величезна політична вага цьому органові додавало насамперед його участь в охороні конституції і законодавства.

Крім геліэї в Афінах діяло ще кілька судових органів: ареопаг, 4 колегії эфетов, суд диэтетов, колегія 40.

Таким чином, за свідченням Аристотеля, практично всі посади, “вхідні в коло звичайного керування”, в Афінах були виборними. Кандидати на них обиралися по жеребі, за винятком посад військових, а також “скарбника військових сум, завідувача видовищним фондом і попечителя водопроводів”, яких обирали “підняттям рук”.

Широка участь громадян у керуванні державою досягалося шляхом збільшення числа колегій, їхньої змінюваності і підзвітності Раді 500 і Народним зборам, а також шляхом включення до складу гелиэї представників усіх категорій афінського громадянства.

Невдоволення існуючим ладом, яке довго накопичувалося, прорвалося назовні у вигляді так званої Кілонової смути в 30-х роках VII ст.

Першою серйозною поступкою евпатрідів було видання писаних законів - законів Драконта. У 621 р. одному з архонтів - Драконту - було доручено переглянути і записати чинне звичаєве право, що він і виконав. Так виниклі Драконтові закони.

Закони Драконта, згідно з переказами, відзначалися надзвичайною жорстокістю (“Драконові закони”), що свідчить про грубість і жорстокість цієї епохи. Страта здійснювалася навіть за такі злочини, як ледарство, крадіжка овочів. “Закони Драконта написані не чорнилом, а кровю”, - так характеризували ці закони самі греки.Розповідали, що коли запитали самого законодавця, чому він майже за всі злочини призначає страту, Драконт, ніби-то, відповів, що незначні проступки, на його думку, заслуговують цього покарання, для значних же він міг придумати більшого. Особливою лютою була кара за порушення прав приватної власності - крадіжки, підпали, вбивство та інші цивільні правопорушення.

Проте, при всій жорстокості, технічній недосконалості і примітивності правосвідомості закони Драконта мали велике історичне значення - як перемога рабовласницького демократичного полісу над елементами родового ладу, хоча б тому, що деякі статті були спрямовані проти кровної помсти. Писане право вносило певний порядок у майнові і ділові відносини.

У законах Драконта крім страти були встановленні й інші міри покарання: штраф, обчислюваний биками, безчестя, вигнання.

Злочини. Велике місце в каральній політиці Афін займали державні злочини: державна зрада, обман народу, образа богів, внесення протизаконних пропозицій у народні збори й ін.

Зрада. У це поняття включається замах на існуючий лад, коли дії винного створювали серйозну небезпеку для держави та державного ладу. Це було підставою для обвинувачення в державній зраді (ейсангелії). Звичайним покаранням була страта.У ряді випадків поняття зради зливалося з поняттям “обман народу”. “Обман народу”, який виявився, наприклад, у “нечесній” поведінці оратора в Народних зборах. Так, Мальтіад після невдалого походу на Парос піддався обвинуваченню в обмані народу і був присуджений до сплати значного штрафу.

Неправдивий донос по справах про політичні злочини давав підставу притягти донощика до суду за обвинуваченням у сіковантії.

Злочиин проти сімї переслідувалися в одних випадках у порядку приватного обвинувачення, а в інших - у порядку обвинувачення, що має державний інтерес. Злочином вважалося погане поводження дітей із батьками, опікуна - із сиротами, батьків - з дітьми, спадкоємцями. Зрада дружини давала чоловікові право убивати винну на місці. Якщо ж чоловік не учиняв розправи, проти винної могла бути порушена кримінальна справа судом. Проте, якщо обвинувачення вважалося безпідставним і чоловік затримував людину невинну, то можливе було зустрічне обвинувачення з приводу необґрунтованого притягнення до відповідальності.

Злочином проти особи, крім убивства, вважалося нанесення ударів, лайка, обмова, образа тощо. Навмисне нанесення ран звичайно каралося вигнанням із конфіскаціею майна.

При крадіжках покарання було різним, в залежності від того, чи був злодій захоплений на місті крадіжки, чи ні. Якщо був захоплений - його можна було схопити і піддати ув'язненню, якщо вночі - можна було вбити. Подібні положення встановлювали закони XII таблиць у Римі.

Покарання в Афінах були такі: при найбільш серйозних злочинах (державних та ін.) призначалася смертна кара, причому засудженому надавалося право прийняти отруту. Іноді пропонували на вибір меч чи вірьовку, у деяких випадках злочинців продавали в рабство. Так поступали з професійними злочинцями. Звичайним покаранням вільних були штрафи і конфіскації (рабів - тілесні покарання), позбавлення волі застосовувалося лише як запобіжний захід із метою попередження втечі. Широко застосовувалося в якості покарання безчестя - атимія, що полягала в позбавленні деяких політичних прав і супроводжувалося конфіскацією майна. Іноді атипія означала повне позбавлення прав, у тому числі права звертатися зі скаргою в судові органи.

В Афінах було кілька судових органів. Найстародавнішим із них був Ареопаг, який розглядав справи про навмисне вбивство. Для розгляду кримінальних справ існувала Колегія одинадцяти - їй підсудні були справи розбійників, нічних злодіїв, кишенькових злодіїв, викрадачів громадян тощо.

Геліея була першою інстанцією з найважливіших судових справ і апеляційною інстанцією по справах, вирішених іншими судовими інстанціями.

Справи виникали за заявою потерпілого або його законного представника, чи за заявою будь-якого повноправного громадянина, незалежно від того, були порушені його особисті інтереси, чи ні.

Перший процес можна було припинити, не доводячи справи до кінця. Другий процес, який розпочався, належало довести до постанови або рішення під загрозою штрафу в 1000 драхм. Якщо громадянин вигравав процес, він нічого не отримував. Процес за заявою потерпілого починався з внесення судового мита. Правда, при деяких процесах заявник одержував частину конфіскованого майна (якщо особа не сплатила податки, мита, порушувала правила хлібної торгівлі і т. п). Ці вигоди спонукали окремих афінян спеціально займатися доносами. Їх називали сикофантами (професійний донощик чи шпигун).

Виклик обвинувачу вального або відповідача в суд проводився не органами держави, а самим обвинувачем (позивачем).

Сторони пред'являли всі необхідні в справі документи: показання свідків, давали клятви. Жінки і діти (неповнолітні) не могли давати показання. Характерним для Афін було те, що раби не допускались в якості свідків, але допитувалися, як правило, під катуванням (биття батогами, підвішування, заливання носа оцтом).

У VII-VI ст. до н.е. у грецьких містах-державах ще збереглася найдавніша форма суду - суд у народних зборах. В Афінах народні суди (дикастерии) зберегли до V в. древню назву - “гелиея фесмофетов”. Геліея - давня назва народних зборів у грецьких містах-державах. Відбувається воно від слова геліос - сонце, тому що народні збори відбувалися тільки вдень і закінчувалися з заходом сонця. Будучи зібрано архонтом під його головуванням, воно називалося «геліэей архонта» і займалося політичними справами; скликане басилєем під його головуванням, воно називалося «телиэей басилея» і займалося релігійними справами; скликане під головуванням полемарха, воно називалося «геліэей полемарха» і займалося військовими справами, нарешті, «геліэея фесмофетов» під головуванням фесмофетов займалася судовими справами. Геліэя в часи Солона втратила яке би те ні було реальне значення тому, що її витиснула «экклесия». Солон, описуючи положення, що було до нього, протиставляє «демосові» - городянам, що брали участь у народних зборах, «бідняків». Очевидно в часи Солона фактично скликалися для обговорення державних питань тільки один вид народного собрания-экклесия, у якому найбідніша частина громадян не могла брати участь.

«Геліэя фесмофетов» з повновладного народного судилища перетворилася тепер у просте оточення, у людей, що є присутнім на суді шести фесмофетов.

Цей присутній на суді фесмофетов народ не приймай ніякої участі в розгляді діли і винесенні вироку. Суд діяли архонти-фесмофети. Вони не були зв'язані народним схваленням, однак, як можна думати, нерідко змушені були вважатися з ним. Компетенція геліэї фесмофетов з часом усе більш і більш звужується. Її діяльність у VI в. до н.е. тісно зв'язана з найбільш демократичної з мір, проведених Солоному, із установленим «правом апеляцій на рішення аристократичних посадових осіб у цю останню загальнонародну установу -- геліэю фесмофетов. До розбору апеляцій на рішення посадових осіб, імовірно, і вводилися з реформи Солона всієї її функції.

Місто Спарта було засноване в Х ст. до н.е. на лівому березі р. Еврот. Сусіди називали його Лакедемон. В архаїчну епоху, до початку VII ст. до н.е., спартанська община перебувала в стадії військової демократії й розвивалась, як й інші дорійські племінні утворення. В кожній із трьох її філ були свій базилей, народні збори, рада старійшин.

Держава Спарта займала територію, що знаходилася на півдні півострова Пелопоннес, але поступово спартанці захопили всю Ла-коніку. Корінне населення, ахейці, опинилися під владою спартан-ців. Верхівка місцевих жителів злилася з родовою знаттю спар-танців, увійшла до общини переможців. Завоювання Лаконії су-проводжувалося масовим пограбуванням корінного населення.

Поява приватної власності на землю і рабів сприяла процесу класоутворення. Поділ жителів за родами, філами поступово за-мінявся на територіальний. Утворилося п'ять областей. Спартан-ські села із центрів родових общин перетворювалися на дрібні адміністративні центри. Розбагатіла знать із спартанців і ахейців, здобуваючи все нове майно у вигляді землі, худоби, грошей, пере-творювалась у панівний стан. Розвиток товарно-грошових відно-син створив грунт для закабалення й експлуатації общинників. Процес класоутворення і формування держави тут протікав так само, як і в Афінах до реформ Солона. Однак ситуація ускладню-валась аграрним перенаселенням. У VII ст. до н.е. нестача родю-чих земель стала відчуватися особливо помітно.

Почалася війни з метою захоплення Мессенії, розташованої в центрі півострова. В результаті першої та другої мессенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з багато чисельним населенням: 200 тис. рабів-ілотів; 32 тис. періеків (особисто вільних, але позбавлених політичних прав); 10 тис. спартитів (чоловіків-воїнів).

Розбагатіла спартанська знать стала ігнорувати колишні зви-чаї й традиції, її самоправність набула широких масштабів. Де-мос та аристократія відокремились і протистояли один одному. Спартанська община була на межі розвалу, легендарний Лікург охарактеризував її як «хворе тіло, вражене всілякими хворобами».

Страницы: 1, 2, 3