Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку

Основним рішенням даної проблеми є перенарізка виборчих округів. Але багатомандатному окрузі, на відміну від одномандатного, перенарізка не потребує зміни кордонів, достатньо лише передати 1 чи 2 місця від одного округу до іншого.

Ще однією проблемою, пов'язаною з нарізкою виборчих округів, є часті махінації з визначенням їх кордонів, так звана проблема виборчої географії або джеррімендерінгу (цей термін виник в США в 1912 році, коли в одній з газет було розміщено малюнок одного з виборчих округів штату Массачусетс у вигляді саламандри - англ. Мовою salamander і цей малюнок назвали Derrymander - губернатором штату в цей час був Е. Джеррі, який практикував махінації з нарізкою виборчих округів для того, щоб забезпечити перевагу своєї партії). Основними принципами джеррімендерінгу є: в регіонах, де твоя власна партія особливо міцна, намагайся стримувати величину округа настільки, наскільки дозволяють закони, а регіонах, де сильні інші партії збільшувати величину виборчого округу Див: Р. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем.// Полис. - 1997. - №3 - с. 122.

1.4. Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати.

Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати можна поділити на ті, що застосовуються в одномандатних (мажоритарна), та на ті, що застосовуються в багатомандатних округах (пропорційна виборча система). В свою чергу ці дві категорії мають свої підвиди, в яких діють свої специфічні правила.

Спочатку розглянемо правила розподілу місць в мажоритарних округах, бо вони порівняно прості.

У світовій практиці застосовують уніномінальні мажоритарні системи - вибори проводяться по одномандатних виборчих округах і поліномінальні - у багатомандатних округах Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці./ Віче. - 1997. - №3. - с. 75

.

Серед уніномінальних мажоритарних систем розрізняють: систему відносної більшості, систему абсолютної більшості та систему кваліфікованої більшості.

Система відносної більшості історично найдавніша. Вибори за нею проводилися ще наприкінці XVIII століття. Зараз вона використовується в таких країнах, як: США, Нова Зеландія, Індія, Великобританія, Австралія тощо. За системою відносної більшості вибори проводяться в один тур, переможцем в кожному одномандатному окрузі стає той кандидат, який набрав більше голосів, ніж кожен з його супротивників. Голоси подані за переможених кандидатів не враховуються. Застосування такої системи має ряд позитивних рис. Зокрема, вона передбачає проведення результативних виборів і обрання представницької інституції; забезпечується тісний взаємозв'язок кандидата з виборцями; підвищується (хоч і суб'єктивному розумінні електорату) відповідальність кандидата перед тими, хто його обрав. До вад системи слід віднести те, що підривається принцип представництва, адже значна частина голосів виборців втрачається. Класичним прикладом втрати значної кількості голосів виборців слугують вибори 1987 року до парламенту Великобританії. Консерватори, одержавши 42% голосів, отримали 59,5% мандатів, а коаліція, маючи підтримку 23% електорату, отримала лише 3% місць у парламенті. Більше того, одержавши суттєву перевагу в меншості виборчих округів і програвши з незначним розривом у решти, можна програти вибори, зібравши більше голосів по країні, ніж партія переможець. Так сталося при виборах до британського парламенту у 1951 та 1974 роках. У 1951 р. консерватори, одержавши на 26 мандатів більше, ніж лейбористи, сформували уряд, хоча голосів зібрали на 224 тисячі менше. А на виборах 1974 р. лейбористи отримали на 4 мандати більше, ніж консерватори, і сформували уряд, хоча голосів зібрали на 270 тисяч менше.

Отже, система відносної більшості, хоч і має ряд своїх переваг, але водночас значно спотворює волевиявлення електорату, що є суттєвим недоліком, враховуючи велике значення виборів для життя країни.

Наступна система, що буде характеризуватися - мажоритарна система абсолютної більшості. За цією системою для перемоги необхідно отримати більше 50% голосів виборців. Для відвернення ситуації, коли кандидат, що переміг, користується підтримкою менше ніж 50% виборців, вводяться правила розподілу місць, що передбачають проведення другого туру голосування, або ж дозволяють виділити найбільш прийнятного для більшості виборців кандидата на основі ординального бюлетеню (голосування).

При категоричному голосуванні (голосуванні у два тури) передбачається, що якщо в першому турі жоден з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, то проводиться другий тур, в якому для перемоги необхідно набрати відносну більшість голосів. В другому турі беруть участь два кандидати, які набрали більше голосів в першому, хоча, наприклад, при виборах до Національних зборів Франції з 1958 до 1985 року в другий тур проходили всі кандидати, що отримували в першому не менше 12,5% голосів зареєстрованих виборців в окрузі.

Позитивних рисами даної системи є те, що унеможливлюється формування однопартійного уряду більшості партією, яка загалом по країні зібрала менше голосів, а також зменшується, порівняно з системою відносної більшості, розрив між кількістю поданих за партію голосів та її парламентським представництвом. Також проведення другого туру підштовхує близькі за політико-ідеологічними позиціями партії до блокування, що дає можливість до політичної самореалізації не тільки найбільшим, але й середнім за впливом партіям.

До негативних рис мажоритарної системи відносної більшості слід віднести те, що, по-перше, дорожчає процедура виборів внаслідок двох турів, по-друге, відбувається фактично нехтування волевиявленням 50% виборців.

Існує ще один різновид системи мажоритарної системи абсолютної більшості, що дозволяє уникнути проведення другого туру. Це так зване альтернативне голосування, що відбувається на основі ординального бюлетеню. За цією системою виборець в одномандатному виборчому окрузі голосує не за одного кандидата, а за декількох, вказуючи цифрами навпроти прізвищ їх перевага для нього. Навпроти прізвища самого бажаного кандидата ставиться 1, навпроти наступного - 2 і т.д. Якщо кандидат отримав більше половини перших переваг, він вважається обраним. В разі, коли жоден з кандидатів не набрав зазначеної кількості голосів, то з розподілу виключаються кандидати, що набрали найменшу кількість перших переваг, а їх голоси передаються іншим кандидатам відповідно до других переваг. Якщо ж і після цього жоден з кандидатів не набрав абсолютної кількості голосів, то з розподілу виключаються кандидати з найменшим числом перших і других переваг, і процес продовжується до того часу, доки жоден з кандидатів не набере відносної більшості голосів.

Наступною уніномінальною виборчою системою є мажоритарна система кваліфікованої більшості. Вона передбачає те, що обраним вважається той кандидат, який набрав кваліфіковану більшість голосів, що встановлює законодавством і як правило перевищує абсолютну. Через нерезультативність ця система застосовується рідко, хоча використовується для обрання сенаторів в Італії, де для перемоги в першому турі потрібна кваліфікована більшість у 65% голосів. Але в разі, якщо в першому турі не було набрано кваліфікованої більшості голосів, то проводиться другий тур, в якому необхідно набрати абсолютну більшість.

Серед поліномінальних виборчих систем виділяють два види: пропорційні та напівпропорційні (деякі науковці їх ще називають поліномінальні мажоритарні системи Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці.// Віче. - 1997. - п№3. - с. 77) виборчі системи. До напівпропорційних систем відносяться: система єдиного голосу, що передається, далі СЄГП; система єдиного голосу, що не передається, далі СЄГНП; кумулятивне голосування.

За СЄГНП величина виборчого округу від 3 - 5 місць, виборець має один голос, а переможцями стають кандидати, які набрали відносну більшість голосів. Дана система існувала у Великобританії впродовж 1885 - 1945 роки, а також використовується в Японії.

Серед позитивних рис системи - створення середньовпливовим партіям суттєво більших умов для політичної реалізації, ніж за уніномінальних виборчих систем, тобто прихильних таких партій в багатомандатному виборчому окрузі мають змогу, зосередивши підтримку на обмеженій кількості кандидатів, провести їх (або принаймні одного з них) до парламенту. До того ж, система найбільш проста і зрозуміла виборцям порівняно з іншими пропорційними та напівпропорційними системами.

Негативними рисами даної системи є те, що при розподілі мандатів може викривитися волевиявлення виборців внаслідок неадекватної політичної тактики партій. Зокрема, провідна політична сила в окрузі теоретично може одержати кількість мандатів, неадекватну її впливу, бо її виборці підтримують висунутих кандидатів нерівномірно. Наприклад один з кандидатів одержав величезну, порівняно з необхідністю для обрання, кількість голосів і пройшов до парламенту. Це в свою чергу призвело до відтягування голосів виборців від решти представників даної партії і в кінці-кінців до їх поразки. За цих обставин не досить впливові, за кількістю отриманих голосів, партії можуть одержати ті місця, які втратила провідна партія.

Слід відмітити, що існує виборча система, яка в певній мірі схожа на СЕГНП. Це, так звана, система з обмеженим числом голосів, далі (СОГ). Дана система використовується на загальнонаціональному рівні при виборах до Сенату Іспанії. Особливістю даної системи є те, що число кандидатів, за яких голосує виборець, більше 1, але менше від величини округу і, голосуючи за декількох кандидатів, надати комусь перевагу він не може.

Дану систему не можна віднести ні до чисто категоричного, ні до чисто ординального голосування. Адже за цієї системи виборець не може надати одному кандидату більшу перевагу, ніж іншому, отже це не ординальне голосування. В цей же час виборець має широкий вибір кандидатів від різних партій.

Переваги даної системи визначити важко. Говорячи про недоліки, необхідно зазначити, що виборці, маючи декілька голосів, цілком природно, проголосують і за найвпливовішу партію, і за партію, що має середній рівень підтримки. Це ставить у невигідне положення найвпливовішу партію, і водночас необ'єктивно збільшує представництво середньої за рівнем підтримки партії, що в певній мірі спотворює уподобання електорату.

Наступна система, що заслуговує уваги, це СЕГП, або як її ще називають - система Гер-Кларка. Особливостями даної системи є те, що виборець має можливість позначати в бюлетені цифрами найбільш прийнятних для нього кандидатів у порядку надання їм переваг, відповідно до того, кого він би хотів бачити переможцем в першу чергу, другу, третю і т.д. Величина виборчого округу має бути невеликою, тому що в іншому випадку справитись з голосуванням, тобто розставити кандидатів в порядку надання їм переваг, буде складно навіть для добре інформованих виборців. Так величина виборчого округу в Ірландії становить 3 - 5 місць. Підрахунки голосів відбуваються за такою схемою: спочатку вираховується квота, наступним кроком є переадресація голосів. Надлишкові голоси (голоси більше квоти, отримані кандидатами-переможцями) передаються кандидатам, яким виборці надали перевагу в другу чергу, а кандидати, що отримали найменшу кількість голосів викреслюються зі списку, а їх голоси переадресовуються таким же чином. Тоді цей процес повторюється знову, доки всі місця не будуть зайняті.

Дана система має ряд позитивних рис. По-перше, вона доводить до максимуму ефективність кожного голосу; по-друге виборець може проголосувати за будь-який набір кандидатів, тобто він отримує максимальну свободу вибору; по-третє, СЕГП дозволяє голосувати виборцям за найбільш прийнятного для нього кандидата, навіть якщо його перемога малоймовірна, адже нема підстав хвилюватися, що цим самим він сприяє успіху найгіршого кандидата, бо виборець сам вирішує до кого перейде його голос, в разі поразки найбільш прийнятного для нього кандидата.

Щодо вад системи, то вона мало сприяє зміцненню політичних партій. Також, дехто стверджує, що вона є досить складною і незрозумілою для виборців. Хоча в Ірландії виборці двічі рятували СЕГП, коли питання про реформування виборчої системи виносилось на референдумР. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем.// Полис. - 1997. - №3 - с. 129.

Ще однією системою, що відноситься до напівпропорційних є система відносної більшості з кумулятивним голосування, про механізм якої вже йшлося вище. Нині застосовується при виборах до палати представників в штаті Іллінойс (США). Має практично ті ж самі переваги і недоліки, що і СЕГП.

Отже, розглянуті вище напівпропорційні системи надають виборцям ширші можливості і об'єктивно враховують їх вибір, ніж уніномінальні системи.

Наступним видом виборчої системи, що застосовується в багатомандатних округах є пропорційна система. Вперше була запроваджена в Бельгії у 1889 році. Зараз використовується у більше, ніж 60 країн світу, в тому числі в Ізраїлі, Іспанії, Італії, Португалії тощо.

Зміст пропорційної системи зводиться до того, що виборці голосують за списки партій, і кожна партія отримує в парламенті число мандатів, пропорційно числу поданих за її кандидатів голосів.

Існують такі різновиди пропорційної системи, коли виборець може мати, а може і не мати можливість віддавати перевагу кандидатам внесеним у список партії.

Пропорційна система при якій виборці не мають можливості впливати на розташування кандидатів в списки партій є системою жорстких списків. Деякі науковці вважають її “чистою” пропорційною системою Див: Р. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем.// Полис. - 1997. - №3 - с. 126. Суть даної системи полягає в тому, що партія на передодні виборів висуває списки кандидатів, розташовуючи їх у порядку убування важливості для неї, і, вигравши певне число місць, партія передає їх кандидатам, що знаходяться на початку списку. Наприклад, у виборчому окрузі з величиною у 10 місць, кожна партія висуватиме по 10 кандидатів. Якщо певна партія виграла 5 місць, то перші 5 кандидатів в її списку і отримують депутатські мандати. Дана система діє в Ізраїлі, Іспанії і часто критикується за те, що відомі імена тягну у парламент посередностей, що не мають відповідних знань, навичок, умінь для законодавчої роботи, а виборець практично не може відкоригувати список щодо своїх уподобань.

Інший варіант пропорційної системи дає виборцям більшу свободу у виборі окремих кандидатів. Це пропорційна система з перефериціями (система з “гнучкими списками”). Вона дозволяє голосувати не тільки за певну партію, але й віддавати перевагу комусь з висунутих нею кандидатів. Вона застосовується в Бельгії, Нідерландах.

“Голосування та розподіл мандатів за перефериціями відбувається наступним чином. Усі голоси, подані за партію без зазначення переваги комусь із кандидатів, надаються тому, хто стоїть у партійному списку першим. Йому ж належать голоси подані за нього особисто. Якщо він набрав квоту, то одержує мандат, а “зайві” голоси передаються кандидату, що стоїть у списку другим, і додаються до його власних голосів. Якщо він також набрав квоту, то стає депутатом, а залишок голосів переходить до кандидата, що стоїть у списку третім і т.д. У разі якщо вже перший кандидат не набрав квоти, то всі голоси, подані за список, додаються тому, хто має найбільшу кількість голосів виборців. Потім “зайві” голоси передаються кандидату, який стоїть на другому місці після нього за кількістю набраних голосів і т.д” Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці./ Віче. - 1997. - №3. - с. 81

.

За пропорційної системи з перефериціями партійні лідери втрачають можливість впливати на розташування кандидатів в списках; виборці отримують більшу свободу вибору; представництво стає більш “особистим”, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками.

У виборчому досвіді зарубіжних країн зустрічається іще один вид пропорційної системи: панаширування, тобто “змішування”. За цією системою виборці отримують можливість голосувати за кандидатів, що балотуються в окрузі, незалежно від їхньої партійної приналежності, “змішувати” кандидатів однієї партії з іншою. В Люксембурзі, Швейцарії виборці додатково отримують право “накопичувати” переваги, тобто віддавати найбажанішим кандидатам зразу по декілька голосів.

Отже, дана система розширює спектр можливостей, що відкривається перед виборцями, але одночасно виникає ситуація, при якій ряд членів партійної фракції потрапляють туди за рахунок підтримки прихильників інших партій. Це викликає сумніви з точки зору ідей представництва.

Та про яку б із пропорційних систем не йшлося, всі вони потребують математичних процедур для визначення квоти і подальшого розподілу місць у парламенті.

Отже, наступним елементом наукового дослідження є аналіз виборчих квот.

Першою буде розглядатися проста квота (квота Хейра). Зміст її полягає в тому, щоб ділити загальне число голосів в окрузі (V) на величину округу (M), q0=V/М (q0=100% / М - ця формула спрямована на вирахування відсоткової частини голосів, що дає право на один мандат).

Основним недоліком квоти Хейра є те, що частина місць може залишитися нерозподіленою, а для їх розподілення необхідна яка-небудь додаткова процедура. Перший з них (метод найбільшого залишку) полягає в тому, що, мандати, які не розподілилися, передаються партіям, що мають найбільший залишок. Інший метод полягає в тому, що число отриманих партією голосів ділиться на число отриманих нею мандатів плюс 1, нерозподілені мандати передаються партіям з найбільшим середнім.

Іноді використовується покращенні квоти, зміст яких полягає в тому, що загальне число голосів ділиться на число місць плюс 1: q1=V/(M+1). Ця квота менша за квоту Хейра і тому дозволяє розподілити більше число місць. Недолік цієї квоти полягає в тому, що при певних обставинах вона може відвести партіям більше місць, ніж величина виборчого округу. Наприклад, місць 4, так, що квота q1=100/(4+1)=20%. Якщо виявиться, що кожна з 5 партій, які висунули свої списки в даному окрузі, отримають рівно по 20% голосів, то нам необхідно 5 місць. Однак квота Друпа або Гогенбаха-Бішофа унеможливлює і цю можливість. Вона фактично становить собою наступне ціле число, що слідує за q1; qd=[V/(M+1)]+1, де V/(M+1) обчислюється на числовій основі, а не відсотковій частині голосів.

Загальна формула квоти виглядає так: qn=V/(M+n), де n може бути будь-яким (додатнім чи від'ємним) числом, що перевищує (-М). По мірі збільшення n зростає і кількість місць, що розподіляються за квотою. Коли n стає більшим, ніж +1, зростає ймовірність, що число партій, які претендують на місця, перевищить число місць, що виборюються. Не дивлячись на це існують величини n, прирівняні до 2 або 3 (цей різновид квоти відомий під назвою ІмперіаліР. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем.// Полис. - 1997. - №3 - с. 132 ). У таблиці 1 показано до яких результатів приводить використання різних квот у поєднанні з найбільшими залишками при однаковому розподілі голосів в окрузі з величиною М=5.

Таблиця 1

Страницы: 1, 2, 3, 4