Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій

Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій

Реферат на тему:

Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій

Положеннями Закону України „Про вибори народних депутатiв України” (далi - Закон) [19, 265] передбачено, що розгляд скарг про порушення вiдбувався у судовому чи адмiнiстративному порядку, вiдповiдно, судами загальної юрисдикцiї та виборчими комісіями (ВК) усiх рiвнiв. Особливостi процедури судового розгляду скарг встановленi положеннями глави 30-В Цивiльного процесуального кодексу України (далi - ЦПК) [30] та статтi 29 Закону. Окремо зазначимо, що пiсля проведення чергових виборiв народних депутатiв 31 березня 2002 року набули чинностi змiни до ЦПК, згідно з якими глава 30-В викладена в iншiй редакцiї. Новi положення глави 30-В ЦПК, у свою чергу, були застосованi вже пiд час повторних та промiжних виборiв в окремих одномандатних виборчих округах, про що йтиметься далi.

У першу чергу заслуговує на увагу несистемнiсть понятiйного апарату самого Закону, а також його неузгодженiсть iз положеннями iнших законодавчих актiв. Так, вiдповiдно до статтi 3 Закону України „Про звернення громадян”[25, 59], термiн „звернення” вживається як родове поняття, що охоплює своїм значенням такi видовi поняття, як „заява” та „скарга”. Разом iз тим, Закон надає термiнам „звернення”, „заява” та „скарга” значення одного рiвня, про що свідчить аналiз положень статей 23, 24 Закону, якими встановленi повноваження окружних та дiльничних виборчих комiсiй (далi, вiдповiдно - ОВК та ДВК), а саме: розгляд звернень, заяв та скарг щодо пiдготовки та проведення виборiв. Порядок подання й розгляду скарг судами та ВК, а також вимоги до форми скарги на порушення виборчого законодавства виписаний досить чiтко, хоча поза межами правового регулювання залишилися такi важливi моменти, як:

· процедура прийняття партiями або блоками рiшення про направлення скарги до суду чи ВК;

· засвiдчення пiдпису особи, яка направляє скаргу вiд iменi виборчого блоку полiтичних партiй, з огляду на те, що виборчi блоки Закон не надiляє статусом юридичних осiб.

У той самий час, Законом були не визначені вимоги щодо оформлення, подання та розгляду заяв про порушення, у тому числi норми стосовно оформлення заяв вiд iменi виборчих блокiв. А це, у свою чергу, у поєднаннi iз обов'язком ВК розглядати заяви та приймати рiшення по сутi призводило до того, що Центральною виборчою комiсiєю (далi - ЦВК) було розглянуто, наприклад, заяви, якi направлялися телеграмою, а також заяви, якi направлялися в порядку контролю за дотриманням законодавства. При розглядi таких заяв скасовувались, у тому числi, рiшення ОВК, строк на оскарження яких у порядку подання скарги, вже сплив. Деякi iз подiбних рiшень ОВК у подальшому були скасованi судами. Зокрема, рiшенням апеляцiйного суду Запорiзької областi було скасовано рiшення ОВК № 84 про оголошення кандидату попередження за порушення виборчого законодавства, прийнятого на пiдставi депутатського звернення народного депутата. Вiдповiдна постанова ОВК була визнана судом такою, що не вiдповiдає вимогам Закону, через те, що вона була прийнята на пiдставi депутатського звернення народного депутата України, який не є суб'єктом виборчого процесу. Спробуємо дослiдити процесуально-правовi особливостi розгляду виборчих спорiв судами i ВК у поєднаннi iз аналiзом правозастосовчої практики цих органiв [1, 156].

Положеннями статтi 29 Закону було визначено коло заявникiв скарг, суб'єктiв оскарження, предмет скарг, а також строки подання та розгляду скарг судами. Крiм того, у новiй редакцiї глави 30-В ЦПК коло суб'єктiв оскарження розширено за рахунок включення до нього кандидатiв у депутати. На перший погляд, застосування зазначених положень Закону та ЦПК не повинно було би викликати нiяких неузгодженостей. Разом iз тим, правозастосовча практика свiдчить про iнше [7, 44].

Заявники скарг. Частиною першою статтi 29 Закону до кола заявникiв скарг було вiднесено виборцiв, партiї, виборчi блоки та кандидатiв у депутати. Вiдповiдно до положень статтi 11 Закону, виборцями є громадяни України, якi мають право голосу, тобто досягли 18 рокiв, та не обмеженi судом у дiєздатностi. Отже, виборцiв вiднесено до кола тих, хто вправi подавати скарги на порушення виборчого законодавства, хоча Законом не визначено: якi саме виборцi (виборцi певного одномандатного виборчого округу, наприклад) вправi оскаржувати тi чи iншi порушення, що прямо чи опосередковано обмежують їхнi права.

У свою чергу, ця невизначенiсть стала пiдставою для вiдмови у прийняттi Верховним Судом України декiлькох скарг виборцiв на рiшення та бездiяльнiсть ЦВК iз посиланням на вимоги статтi 5 ЦПК, вiдповiдно до яких суд приступає до розгляду цивiльної справи за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав або охоронюваних iнтересiв. Із змiсту оскаржуваних дiй та бездiяльностi ЦВК суд не виявив їх такими, що безпосередньо зачiпають iнтереси заявникiв скарг [12, 55].

Доволi заплутаною є ситуацiя щодо статусу кандидата як можливого заявника скарги, а також моменту припинення цього статусу. Навiть пiсля встановлення результатiв виборiв рiшенням ОВК ЦВК продовжувала розглядати скарги саме „кандидатiв” на вiдповiднi рiшення ОВК, хоча за логiкою пiсля оголошення результатiв виборiв iншi особи, нiж кандидат-переможець, втрачали статус кандидата. Бiльше того, пiсля прийняття рiшення ОВК про скасування реєстрацiї кандидатiв громадяни втрачали статус кандидата, але не втрачали право на оскарження вiдповiдних рiшень як виборцi.

Парадоксальною видається ситуацiя з громадянином К., реєстрацiю якого як кандидата тричi скасовувала ОВК, причому востаннє - майже о двадцять четвертій годині дня, що передує дню виборів (за матерiалами справи), хоча К. стверджував, що фактично рiшення було прийнято вже 31 березня. Вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 29 Закону, К. мав право оскаржити чергове зняття з реєстрацiї до двадцять четвертої години дня, що передує дню виборів. Отже, фiзично направити скаргу вiн не мiг. Громадянин К. звернувся до апеляцiйного суду Кiровоградської областi зi скаргою на дiї ОВК та вимогою скасувати рiшення ОВК про затвердження результатiв голосування. Суд залишив скаргу без розгляду на тiй пiдставi, що скаргу було подано з порушенням встановлених строкiв на оскарження. Крiм того, в аргументацiю рiшення суду було покладено ще одне положення стосовно того, що, вiдповiдно до вимог статтi 29 Закону, рiшення, дiї чи бездiяльнiсть ОВК можуть бути оскарженi, крiм iнших суб'єктiв виборчого процесу, зазначених у цiй статтi, тiльки кандидатом в депутати. Виходячи з матерiалiв справи, суд дiйшов висновку, що оскiльки К. був знятий з реєстрацiї як кандидат у депутати вiн втратив статус суб'єкта виборчого процесу, а тому не мав права оскаржувати рiшення ОВК щодо затвердження результатiв голосування.

Не дослiджуючи застосування судом норми щодо строкiв подання скарги, все ж пригадаємо, що виборцiв також вiднесено до кола суб'єктiв виборчого процесу, а тому втрата громадянином статусу кандидата не позбавляє його як i повноцiнного суб'єкта виборчого процесу - виборця - права на оскарження. Бiльше того, в окремих випадках судами та ВК розглядалися скарги, направленi пересічними громадянами, якi детально дослiдженi у цьому оглядi, у тому числi скарга громадянина Малюкова В.А. на рiшення ОВК № 35 щодо оголошення попередження кандидатовi. У черговий раз доводиться звертати увагу на актуальнiсть проблеми рiвностi кандидатiв[1, 65-67].

Схожої правової позицiї дотримувався й апеляцiйний суд м. Севастополя при розглядi скарги громадянки Ф. на рiшення ОВК № 225. Суд, з'ясувавши, що Ф. є головою вiдповiдної ДВК, вiдмовив у прийняттi скарги на рiшення ОВК про звiльнення Ф. з оплачуваної посади у цiй ДВК на пiдставi того, що заявник оскаржувала рiшення ОВК не як виборець - суб'єкт виборчого процесу; до того ж оскаржуване рiшення ОВК не є таким, що випливає з виборчого процесу [1, 68-69].

Згадаємо, що правом на подання скарг надiленi також партiї i блоки. Законом не визначено хто має подати скаргу: лише партiї, якi не входять до виборчих блокiв, або й партiї, що разом iз iншими партiями утворили виборчий блок. Бiльше того, Законом не передбачено, що направляти скарги мають право лише партiї (блоки) - суб'єкти виборчого процесу. Така невизначенiсть стала пiдставою для прийняття, розгляду та часткового задоволення апеляцiйним судом Запорiзької областi скарги двох обласних осередкiв партiй, якi разом з iншими партiями утворили виборчий блок полiтичних партiй, на рiшення ОВК № 76. Пiд час судового розгляду представником ОВК наголошувалося на тому факті, що партiї не мають статусу суб'єктiв виборчого процесу [12, 122].

Аналiз судової практики свiдчить i про розширення перелiку осiб, якi вправi направляти скарги до суду. Так, апеляцiйний суд Чернiгiвської областi розглянув та задовольнив скаргу міцевої територiальної виборчої комiсiї на рiшення ОВК № 206. Суд визнав, що ця територiальна ВК по виборах депутатiв мiсцевих рад є суб'єктом виборчого права та, вiдповiдно до вимог частини шістнадцятої статтi 25 Закону, була вправi оскаржити рiшення ОВК [12, 132].

Суб'єкти оскарження та предмет скарги. Частинами другою та третью статтi 29 Закону та главою 30-В ЦПК було визначено вичерпний перелiк осiб, чиї рiшення, дiї чи бездiяльнiсть можуть бути оскарженi у судовому порядку. Спробуємо дослiдити деякi судовi рiшення щодо їх вiдповiдностi вимогам закону.

Цiкавою є справа, розглянута Печерським районним судом м. Києва за скаргою кандидата в депутати К. на дiї громадянина Є., який, на думку К., пiд час прес-конференцiї поширив неправдивi вiдомостi про дiяльнiсть К. у ходi виборчого процесу. Кандидат К. просив суд винести рiшення щодо визнання вiдомостей, оприлюднених громадянином Є., такими, що не вiдповiдають дiйсностi, є сфальсифiкованими, та зобов'язати громадянина Є. спростувати поширену iнформацiю. У судовому засiданнi представники заявника скарги уточнили вимоги скарги i просили визнати дiї громадянина Є. незаконними, а вiдомостi такими, що явно не вiдповiдають дiйсностi, принижують честь i гiднiсть заявника [1, 78].

Нагадаємо, що вiдповiдно до положень Конституцiї України та Цивiльного кодексу України, громадяни мають право звертатися до суду з вимогами щодо спростування вiдомостей, які не вiдповiдають дiйсностi або викладенi неправдиво, якi порочать їх честь, гiднiсть чи дiлову репутацiю. Зазначимо також, що такi спори розглядаються судами в порядку позовного провадження. У той самий час скарги на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть, що стосуються виборiв, розглядаються в порядку провадження у справах, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, тобто вiдповiдно до iнших процесуальних норм. До того ж, вiдповiдно до вимог статтi 29 Закону, громадяни не вiднесені до кола осiб, чиї рiшення, дiї чи бездiяльнiсть можуть оскаржуватися в порядку, визначеному цiєю статтею [17, 45-46]. Отже, слiд було очiкувати, що суд вiдмовить громадянину К. у прийняттi його скарги на тiй пiдставi, що:

· iснує iнший порядок розгляду таких спорiв;

· дiї громадян не можуть бути оскарженi в порядку, визначеному статтею 29 Закону.

Однак суд прийняв скаргу до провадження, розглянув її та винiс рiшення, яким:

· визнав дiї громадянина Є., пов'язані з поширенням ним вiдомостей про дiяльнiсть громадянина К., такими, що порушують вимоги Закону;

· встановив, що оприлюдненi громадянином Є. вiдомостi стосовно кандидата у депутати К. є явно неправдивими, принижують його честь i гiднiсть [12, 101].

Наведемо ще один приклад iз судової практики розгляду справ, що стосуються виборiв, в якому, на наш погляд, також є суперечності. Шаргородський районний суд Вiнницької областi розглянув скаргу кандидата в депутати С. на факти порушення виборчого законодавства. У своїй скарзi кандидат С. просив встановити факти грубих порушень при проведеннi виборiв. Далi у матерiалi ми детальнiше проаналiзуємо це рiшення. Зараз лише зазначимо, що, розглядаючи скаргу по формi, суд, керуючись процесуальними вимогами статтi 29 Закону, фактично розглянув заяву про встановлення фактiв порушення, тому що поза змiстом скарги та рiшення суду залишилася вiдповiдь на питання: чиї ж дiї оскаржувалися. Знову, як i у попередньому прикладi, доводиться констатувати, що суд, застосовуючи за аналогiєю положення статтi 29 Закону при здiйсненнi розгляду скарги, процесуальний порядок якого не визначений чинним законодавством, розширив коло суб'єктiв оскарження [12, 105-107].

Апеляцiйний суд Одеської областi розглянув скаргу Т. на порушення кандидатом С. положень Закону в частинi фiнансування передвиборної агiтацiї з боку органу державної влади пiд час пiдготовки чергових виборiв [12, 109]. Нагадаємо, що до набуття чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК кандидати у депутати не були включенi до кола можливих суб'єктiв оскарження. Оскарження неправомiрних дiй кандидатiв стало можливим лише пiсля набрання чинностi змiн до ЦПК, причому розгляд справ за такими скаргами вiднесено положеннями цивiльного процесуального законодавства до повноважень мiсцевих судiв.

Строк подання скарг. Пiд час виборiв народних депутатiв України 2002 р. положеннями статтi 29 Закону та глави 30-В ЦПК встановлювалися строки подання та розгляду скарг та заяв про порушення. Очевидно, що саме швидкоплиннiсть виборчого процесу змусила законодавця зазначити, що строки на подання скарг до суду чи ВК поновленню чи продовженню не пiдлягають [2, 267-268]. Аналiз правозастосовчої практики, передусім судiв, свiдчить про те, що доволi чiтке законодавче регулювання вимог щодо строкiв на подання скарг не завжди адекватно було вiдображене у судових рiшеннях.

По-перше, згiдно з вимогами частини шостої статтi 29 Закону, скарга повинна бути подана до вiдповiдної ВК або до суду у семиденний строк з дня прийняття рiшення, вчинення дiї чи бездiяльностi [19,265]. Положеннями частини третьої статтi 87 ЦПК встановлено, що у випадку, коли строки визначаються днями, то вони обчислюються з дня, наступного пiсля того дня, з якого починається строк [30, 69]. Разом iз тим, в ухвалi апеляцiйного суду Донецької областi за матерiалами скарги Р. на постанову ОВК № 44 обчислення строку здiйснено судом у такий спосiб, що день прийняття ОВК оскаржуваного рiшення був включений до строку на подання скарги. Виходячи iз такої позицiї, строк подачі скарги сплив і суд залишив скаргу без розгляду [12, 111].

Частина шоста статтi 29 Закону мiстить застереження стосовно того, що скарги на порушення, якi мали мiсце до дня виборiв, можуть бути поданi не пiзнiше двадцять четвертої години дня, що передує дню виборiв [19, 265]. Застосування цiєї норми Закону, як i деякi iншi, також не було однаковим. Так, апеляцiйний суд Донецької областi ухвалою вiд 11 квiтня залишив без розгляду скаргу Х. на рiшення ОВК № 58 вiд 30 березня, що була направлена до суду 10 квiтня, вмотивувавши своє рiшення пропуском семиденного строку на подання скарги [1, 59].

Згiдно з положеннями частини восьмої статтi 29 Закону, скарга, що надiйшла до вiдповiдної ВК або до суду напередоднi дня виборiв, розглядається невiдкладно. Практична реалiзацiя цього положення ускладнилася тим, що iнодi ВК вищого рiвня приймали свої рiшення, наприклад про скасування реєстрацiї кандидатiв, пiзно ввечерi напередоднi дня виборiв. Часом особи, реєстрацiя яких як кандидатiв була скасована, встигали оскаржити такi рiшення ВК, а iнодi - нi. Подекуди й суди фiзично не мали змоги розглядати скарги того ж дня. Разом iз тим судова практика у цьому питаннi також характеризується неоднаковiстю застосування положень Закону. Крiм того, пiдстави для неоднакового тлумачення та застосування правових норм були закладенi положеннями Закону, вiдповiдно до яких останнiй термiн подання скарги (двадцять четверта година дня, що передує дню виборiв) i прийняття рiшення у справi за скаргою, збігаються, що наочно демонструється судовими рiшеннями у двох справах [3, 35]. Так, в ухвалi Верховного Суду України, яким залишено без розгляду скаргу кандидата К. на бездiяльнiсть ЦВК, зазначається, що кандидат подав скаргу 30 березня о 23:57 [1, 45]. З одного боку, видається, що кандидат, оскаржуючи неправомiрну, на його думку, бездiяльнiсть ЦВК, дотримався необхiдного строку, подавши скаргу до 24:00 дня, що передує дню виборiв. Але суд, зазначивши в ухвалi, що оскаржуються порушення, якi мають бути усуненi в судовому порядку до дня виборiв, вiдмовив заявнику у розглядi його скарги.

Дещо iншою є ситуацiя iз розглядом апеляцiйним судом Сумської областi скарги кандидата Л. на постанову ОВК № 158, що була направлена до суду 30 березня. Очевидно, що розгляд справи за цiєю скаргою зайняв значний час та тривав усю нiч, тому рiшення суду про задоволення вимог скарги та скасування вiдповiдного рiшення ОВК датовано вже 31 березня [12, 115].

Значний масив судової практики становлять рiшення, що стосуються оскарження рiшень ВК вищого рiвня про встановлення результатiв виборiв. Не торкаючись у цьому роздiлi проблеми предмета цих скарг, розглянемо лише правовий аспект стосовно строкiв подання та розгляду вiдповiдних скарг. Нагадаємо, що вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 29 Закону про порушення, якi мали мiсце пiд час пiдрахунку голосiв та встановлення результатiв голосування в роботi ДВК, скарга може бути подана до ОВК або до суду протягом двох днiв пiсля дня виборiв [19, 265]. Наразi з'являється проблема, яка, на думку авторiв цього дослiдження, не знайшла свого належного правового врегулювання та у якiй поєднуються у комплексi проблеми строкiв подання скарг, предмета та належних доказiв, а саме: у випадку, коли предметом скарги до ЦВК або апеляцiйного суду є результати виборiв, наприклад в ОВО, то чи можуть бути наведенi та прийнятi докази, що засвiдчують порушення, якi сталися пiд час голосування та пiдрахунку голосiв, але не були предметом окремих скарг до ОВК чи мiсцевого суду? [6, 263]

Цiкаво дослiдити, як ця проблема розв'язувалася при розглядi скарг у судовому порядку. Апеляцiйний суд Запорiзької областi розглянув скаргу Б. вiд 5 квiтня на постанову ОВК № 83 щодо результатiв виборiв. Заявник скарги доводив свої вимоги даними щодо певної кiлькостi порушень, якi, на його думку, мали мiсце до дня виборiв та пiд час голосування. З одного боку, заявник Б. нібито вже пропустив строк на оскарження цих порушень, але вказанi порушення не становили предмета даної скарги, а, натомiсть, були використанi як докази [1, 61]. Отже, суд розглянув справу за скаргою, дослiдив наведенi докази, визнав, що пiд час проведення виборiв мали мiсце деякi порушення, якi не вплинули на результати виборiв, та своїм рiшенням вiдмовив у задоволеннi вимог заявника скарги.

Схожу правову позицiю зайняв Верховний Суд України у своїх рiшеннях за скаргами кандидатiв Є. та Ш. на вiдповiднi постанови ЦВК. В обох випадках заявники Є. та Ш. зверталися до ЦВК з вимогами про скасування постанов ОВК, доводячи свої вимоги фактами порушень, що мали мiсце безпосередньо пiд час голосування та пiдрахунку голосiв у ДВК. Рiшеннями ЦВК скарги Є. та Ш. на постанови двох ОВК про встановлення результатiв виборiв були залишенi без розгляду внаслiдок порушення строкiв на оскарження. Верховний Суд України при розглядi справ установив, що предметами обох скарг було визнання виборiв недiйсними у двох одномандатних виборчих округах (далі - ОВО). Своїми рiшеннями Верховний Суд України частково задовольнив вимоги Ш. та Є., а також зобов'язав ЦВК розглянути по сутi їхнi скарги [12, 119-121].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7