Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій

Важливою новелою Закону, що мала зупинити застосування „чорного компромату” у виборчiй кампанiї, стали положення частини п'ятої статтi 56. Цiєю нормою передбачено механiзм оперативного реагування кандидатiв у народнi депутати у разi поширення у ЗМI iнформацiї, яку кандидат вважає явно недостовiрною. Простежимо, як була застосована ця норма у процесі пiдготовки виборiв. Так, ЦВК розглянула скаргу кандидата Т. щодо направлення подання до мiсцевого суду про тимчасове припинення дiяльностi одного з загальнодержавних телеканалiв. Пiд час трансляцiї в ефiр на цьому каналi телепередачi „П”, яка не була програмою передвиборної агiтацiї, були поданi висловлювання кандидатiв у депутати та посадових осiб державної влади щодо дiяльностi кандидата Т., причому оцiнка дiяльностi Т. носила негативний характер. Враховуючи той факт, що загальнодержавний телеканал вiдповiдно до положень частини п'ятої статтi 56 Закону офiцiйно висловив готовнiсть надати кандидату Т. ефiрний час для розмiщення спростування поширених щодо неї вiдомостей, ЦВК своїм рiшенням скаргу Т. залишила без задоволення [12, 206-207]. Ця справа, крiм усього, вкотре наочно демонструє необхiднiсть законодавчого закрiплення поняття агiтацiї, оскільки цiлком зрозумiло, що просте поширення iнформацiї будь-якого змiсту, негативного чи позитивного, про дiяльність суб'єктiв виборчих перегонiв великою мiрою сприяє формуванню у виборцiв, вiдповiдно, ставлення прихильностi чи, навпаки, несприйняття кандидата або партiї.

Одним iз обмежень ведення передвиборної агiтацiї, вiдповiдно до положень частини першої статтi 56 Закону, є заборона участi в агiтацiї органів державної влади та мiсцевого самоврядування, а також їх службових та посадових осіб. Стосовно посадових осiб, які були зареєстровані кандидатами у депутати, ЦВК та Верховний Суд України у своїх рiшеннях за скаргами лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„ встановили, що зазначенi обмеження на цих посадових осiб не поширюються i Закон не вимагає вiд них припинення своїх повноважень на час участi у виборчому процесi.

Слід зазначити, що пiд час пiдготовки чергових виборiв 2002 року участь народних депутатiв України, у тому числi й тих, хто не був зареєстрований як кандидат на наступних виборах, у веденнi агiтацiї була досить активною. Але вже пiд час пiдготовки повторних виборiв апеляцiйний суд Черкаської областi за скаргою кандидата Г. встановив, що народнi депутати України є службовими особами органу державної влади i, вiдповiдно, не мають права брати участь у передвиборнiй агiтацiї. Нами вже були проаналiзовані епiзоди з практики застосування положень Закону ОВК, коли кандидатовi Ж. за участь у його передвиборнiй агiтацiї народних депутатiв було оголошено попередження.

Доцiльно згадати й iнший випадок оголошення попередження ОВК пiд час пiдготовки повторних виборiв кандидатовi Ж., рiшення про яке у подальшому було скасоване постановою ЦВК. Пiд час розгляду скарги кандидата Ж. ЦВК було встановлено, що народнi депутати виступали в прямому ефiрi передачi, присвяченої дiяльностi Верховної Ради України, i дiйсно вислювлювали пiдтримку кандидатовi Ж. Разом iз тим, ЦВК не встановила факту участi кандидата Ж. у пiдготовцi цiєї передачi, до того ж сам кандидат участi у нiй не брав. Подiбна справа була також розглянута ЦВК за зверненням народного депутата П. щодо порушень ведення передвиборної агiтацiї, а саме - розповсюдження виборчими блоками „ЗЄ„ та „НА” (мiж iншим, опонуючими силами на виборах) друкованих агiтацiйних матерiалiв, що не мiстять необхiдної вихiдної iнформацiї (вiдомостi про установу, що здiйснила друк, наклад, вiдповiдальну за випуск особу). Пiд час розгляду цього звернення ЦВК було встановлено, що обидва виборчi блоки не здiйснювали замовлення i, вiдповiдно, не оплачували виготовлення тих матерiалiв, про якi згадувалось у зверненнi депутата П. Таким чином, ЦВК, з посиланням на той факт, що триває перевiрка правоохоронними органами фактiв виготовлення окремими пiдприємствами агiтацiйних матерiалiв з порушенням вимог законодавства, залишила звернення без задоволення.

Наведені приклади свідчать про необхiдність законодавчого закрiплення обов'язку ЗМI надавати ефiр виключно на пiдставi угод iз суб'єктом виборчого процесу, оплачених належним чином, а також встановити вiдповiдальнiсть юридичних осiб ЗМI за порушення цих вимог. На пiдтвердження такої позицiї авторiв наведемо ще декiлька прикладiв з практики апеляцiйних судiв [18, 330].

Апеляцiйний суд Тернопiльської областi розглянув та задовольнив скаргу кандидата У. на рiшення ОВК № 164 про оголошення йому попередження за порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї, а саме - публiкацiї в газетi агiтацiйних матерiалiв без укладання угоди та оплати публiкацiї з коштiв виборчого фонду. Судом було встановлено, що публiкацiю кандидат не замовляв та дозвiл на розмiщення агiтацiйних матерiалiв не давав. На пiдставi цього рiшення ОВК було визнано неправомiрним та скасовано судом.

Рiшенням апеляцiйного суду м. Києва було розглянуто та задоволено скаргу кандидата С. на рiшення ОВК № 217. Суд встановив, що мало мiсце порушення порядку ведення агiтацiї: поширення агiтацiйних матерiалiв на пiдтримку цього кандидата, якi не мiстили необхiдних вихiдних даних, але у судовому засiданнi не було встановлено зв'язку мiж цими порушеннями та дiями кандидата С.

Судова практика свідчить про ще одну, досить суттєву прогалину чинного виборчого законодавства. Апеляцiйним судом Львiвської областi було розглянуто скаргу виборця В. на бездiяльнiсть ОВК № 125, що полягала, на думку заявника, в усуненнi цiєї комiсiї вiд оцiнки порушень порядку ведення агiтацiї з боку кандидата О., а саме - ненаданнi до ОВК примiрника агiтацiйного плаката-розтяжки. Нагадаємо, що положеннями частини шостої статтi 52 Закону на партiї (блоки) та кандидатiв покладено обов'язок подання до вiдповiдної ВК примiрникiв друкованих агiтацiйних матерiалiв [1, 179-192]. Разом iз тим поза межами правового регулювання цiєї норми дiйсно залишилися питання про розмiщення плакатiв-розтяжок, якi навряд чи можуть бути визнанi саме друкованими матерiалами.

Розглянемо ще такий аспект ведення передвиборної агiтацiї, визначений частиною другою статтi 56 Закону, як обмеження щодо ведення агiтацiї у вiйськових частинах та установах кримiнально-виконавчої системи. Апеляцiйним судом Львiвської областi було розглянуто та задоволено скаргу кандидата К. на бездiяльнiсть ОВК № 117 щодо ненадання вчасно кандидатовi iнформацiї про дату, час i мiсце зустрiчей кандидата iз виборцями, якi перебувають у цих частинах та установах. Суд наголосив на тому, що органiзацiя зустрiчей кандидатiв iз виборцями на цих ВД є обов'язком, а не правом ОВК, як це помилково трактували члени ОВК [1, 186].

Фiнансування виборчої кампанiї

Масив практики розгляду ВК та судами справ, пов'язаних iз фiнансуванням виборчої кампанiї, не є значним. Але немає сумнiву у тому, що потребують подальшого вдосконалення положення законодавства про вибори стосовно саме фiнансування виборчої кампанiї.

Ми вже згадували у цьому дослідженні про обов'язок суб'єктiв виборчого процесу здiйснювати оплату поширення всiх агiтацiйних матерiалiв лише з коштiв виборчого фонду. Разом з тим, законодавцем не було чiтко врегульовано питання щодо того, чи можливе витрачання коштiв виборчого фонду на здiйснення iнших заходiв, не пов'язаних з агiтацiєю. Вважаємо, що й вiдповiдною постановою ЦВК, якою затверджено „Порядок облiку надходжень та використання коштiв виборчих фондiв полiтичних партiй, виборчих блокiв полiтичних партiй, кандидатiв у народнi депутати України та звiтностi iз цих питань” [24, 44-47], повною мiрою не було врегульовано це питання. Крiм передбачених цим Порядком у перелiку витрат на проведення заходiв передвиборної агiтацiї, можемо виокремити лише деякi, що прямо не пов'язанi iз такою дiяльнiстю, а, натомiсть, вiдображають витрати на „загальноадмiнiстративнi” цiлi:

· послуги зв'язку;

· оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобiв;

· оренда (плата за оренду примiщення, обладнання тощо);

· оплата банкiвських послуг.

Найбільш невизначеним є такий напрям витрат, як використання коштiв не за цiльовим призначенням. За вiдсутностi законодавчого визначення „цiльових” напрямiв використання коштiв виборчих фондiв незрозумiлими залишилися критерiї вiднесення окремих витрат до „нецiльових”.

Проаналiзуємо рiшення ЦВК та Верховного Суду України за скаргами лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„. Правова позицiя цих установ є такою: участь виборчого блоку „ЗЄ„ у фiнансуваннi трансляцiї спортивних змагань не є порушенням порядку ведення агiтацiї, а сама трансляцiя змагань не є передвиборною агiтацiєю й iнформацiйною програмою. Таким чином, iз цих рiшень прямо випливає, що ЦВК та Верховний Суд України не вважають порушенням вимог виборчого законодавства фiнансування з коштiв виборчого фонду iнших заходiв, нiж заходи передвиборної агiтацiї. Наразi авторам невiдомо, чи змогли використати таке тлумачення положень Закону кандидати та партiї (блоки), чи витрачалися кошти виборчих фондiв на iншi цiлi: оплату вiдряджень, оплату праці осiб, залучених до роботи у штабах кандидатiв тощо. За даними, що були опублiкованi ЦВК, жодна з полiтичних партiй чи блокiв не зазначила у своїх фiнансових звiтах використання коштiв не за цiльовим призначенням, а кандидати, якi були зареєстрованi у 225-ти ОВО, разом витратили трохи бiльше 8 тис. гривень цiєї категорiї коштiв.

Доречно нагадати, що, наприклад, частиною другою статтi 5 Закону України „Про вибори депутатiв мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв” прямо заборонено використовувати кошти виборчого фонду на iншi потреби, окрiм виборчої кампанiї [20, 15]. До того ж i Законом „Про вибори народних депутатів України” в редакцiї 1998 року передбачалося, що кошти виборчого фонду можуть використовуватися виключно на потреби агiтацiйної кампанiї (частина дванадцята статтi 37) [28, 105].

Положеннями частини п'ятої статтi 52 Закону партiям (блокам) та кандидатам надано право при виготовленнi матерiалiв агiтацiї застосовувати майно, що їм належить. Вочевидь, законодавець передбачав, що партiї (блоки) та кандидати можуть використовувати певне друкарське чи полiграфiчне обладнання. Застосована ж конструкцiя правової норми не видається вдалою з огляду на те, що грошовi кошти так само є майном, яке належить певному власниковi [8, 131]. Отже, якщо до аналiзу цiєї норми застосувати цивiлiстичний пiдхiд, то використання для виготовлення агiтацiйних матерiалiв майна суб'єктiв виборчого процесу у виглядi грошових коштiв, але не з коштiв виборчого фонду, не може вважатися порушенням. Крiм того, застосування термiна „належить” залишило поза межами правового регулювання питання щодо власника майна через те, що майно може належати певному суб'єктовi, який не є власником цього майна, наприклад, на правi оперативного управлiння. Такi недолiки Закону з точки зору недосконалостi юридичної технiки позначилися на правозастосовчій практиці судiв.

Апеляцiйний суд Донецької областi розглянув справу за скаргою В. на рiшення ОВК № 54, яким до В. застосованi санкцiї за порушення вимог законодавства стосовно порядку ведення агiтацiї, а саме - друкування агiтацiйних матерiалiв з використанням ризографа, власником якого не є В. Судом було встановлено, що заявник скарги є володiльцем ризографа на пiдставi договору оренди, тобто на законних пiдставах. Доводи ОВК про несплату орендної плати не були взятi судом до уваги як такi, що стосуються наявних цивiльноправових вiдносин власника ризографа та В. та не пов'язанi з вiдносинами, якi регулюються виборчим законодавством [1, 199].

Досить актуальним також залишається питання забезпечення прозоростi фiнансових витрат виборчих фондiв кандидатiв та партiй. На жаль, законодавчо не встановлений порядок оприлюднення вiдповiдних вiдомостей, а це, у свою чергу, не сприяє забезпеченню принципу рiвностi кандидатiв [9, 10] . Так, Соснiвський районний суд Черкаської областi вже напередоднi повторних виборiв народних депутатiв розглянув скаргу кандидата О. щодо встановлення факту використання кандидатом В. при фiнансуваннi передвиборної агiтацiї, крiм коштiв свого виборчого фонду, iнших коштiв. Крiм iнших доказiв, кандидат О. посилався на участь кандидата В. у передачах на загальнодержавних телеканалах, якi не стосувалися виборiв, а трансляцiя цих передач супроводжувалася вiдеорядом на пiдтримку кандидата В. на виборах. Кандидат О. також стверджував, що оплату ефiрного часу здiйснено не з виборчого фонду кандидата В. та за явно заниженими тарифами. Зазначимо, що своїм рiшенням суд залишив скаргу без задоволення, посилаючись на ненадання кандидатом О. переконливих доказiв стосовно порушень законодавства з боку В. [1, 206]

Гарантiї дiяльностi суб'єктiв виборчого процесу.

Доводиться визнати, що у правозастосовчій практиці ВК та судiв щодо реалiзацiї положень роздiлу IХ Закону, присвячених гарантiям дiяльностi деяких суб'єктiв виборчого процесу, застосовувався різний правовий підхід до вирішення тотожних питань.

Положеннями статтi 61 Закону визначено порядок реєстрацiї та правовий статус офiцiйних спостерiгачiв вiд iноземних держав та мiжнародних органiзацiй. Поза межами правового регулювання Законом залишилося питання про громадянство особи, яка може бути зареєстрована таким спостерiгачем. Верховний Суд України розглянув скаргу виборця С. на рiшення ЦВК, яким йому було вiдмовлено у реєстрацiї офiцiйним спостерiгачем вiд мiжнародної органiзацiї. Суд вiдмовив С. у задоволеннi скарги, мотивуючи своє рiшення, у тому числi, тим, що реєстрацiя громадянина України офiцiйним спостерiгачем вiд мiжнародної органiзацiї суперечить нормам чинного законодавства, яке встановлює права та обов'язки суб'єктiв виборчого процесу i розширення статусу яких за рахунок iнших нормативно-правових актiв не допускається. Разом iз тим ЦВК iншою постановою зареєструвала за поданням консульства Республiки Ф. громадянина України К. офiцiйним спостерiгачем вiд iноземної держави [12, 204-207].

Проаналiзуємо тепер декiлька справ, що стосувалися порушень прав окремих категорiй суб'єктiв виборчого процесу. Положеннями частини шостої статтi 60 Закону офiцiйним спостерiгачам гарантовано право робити фото-, кiнозйомки, аудiо- та вiдеозаписи. Але аналогiчнi права не передбаченi для iнших суб'єктiв, наприклад довiрених осiб кандидатiв у депутати, що значною мiрою обмежує їх можливостi [10, 127]. Так, ЦВК розглянула справу за скаргою кандидата В. на рiшення ОВК № 54 про заборону довiреним особам цього кандидата проводити аудiозапис засiдання ОВК. Своєю постановою ЦВК вiдмовила кандидатовi В. у задоволеннi скарги, зазначивши у мотивувальнiй частинi рiшення, що Законом не надано право довiреним особам здiйснювати аудiозапис [12, 209]. Разом iз тим доречно пригадати, що положеннями статтi 34 Конституцiї України гарантується право кожному вiльно збирати, зберiгати, використовувати та поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб. Очевидно, що вiдповiднi положення виборчого законодавства, що регулюють гарантiї прав суб'єктiв виборчого процесу, потребують подальшого удосконалення.

У цьому дослідження вже зазначалось про необхiднiсть законодавчого визначення окремих понять, якi вживаються у виборчому законодавствi. Значною мiрою це стосується визначення поняття „виборцi”, про що йшлося пiд час висвiтлення справи щодо оголошення попередження кандидатовi Ж. за порушення вимог ведення агiтацiї, яке полягало у наданнi виборцям грошей. Ця проблема також стосується законодавчого регулювання проблеми припинення статусу офiцiйного спостерiгача, довiреної особи кандидата та самого кандидата в депутати [9, 10].

Пiд час пiдготовки повторних виборiв у трьох ВО виникало доволi цiкаве питання: чи припинився строк повноважень офiцiйних спостерiгачiв вiд кандидатiв, зареєстрованих в ОВО на чергових виборах, у зв'язку iз тим, що виборчий процес у цих округах не був завершений? Схоже, що безпосереднi учасники виборчих перегонiв - кандидати та партiї (блоки), якi їх пiдтримували - не дуже переймалися цими майже теоретичними питаннями. На практицi ж вiдбувалося повторне подання вiдповiдних документiв до ОВК, якi реєстрували спостерiгачiв та видавали посвiдчення встановленого зразка.

Виборчi бюлетенi. Голосування та пiдрахунок голосiв. Визнання голосування на дiльницi недiйсним, визнання виборiв в одномандатному виборчому окрузi недiйсними

Доволi незначним є масив правозастосовчої практики щодо розгляду спорiв, пов'язаних iз передачею виборчих бюлетенiв вiд ВК вищого рiвня до ВК нижчого рiвня. Положеннями статтi 64 Закону не встановлюється кiлькiсть бюлетенiв, яку ЦВК передає окремiй ОВК. Натомiсть у частинi шостій статтi 64 Закону зазначено, що виборчi бюлетенi передаються до ДВК у кiлькостi, яка дорiвнює кiлькостi громадян, включених до списку виборцiв на ВД, iз резервом, обсяг якого встановлюється ЦВК [8, 136]. Верховним Судом України було розглянуто та частково задоволено скаргу кандидата С. на дiї ЦВК щодо замовлення, виготовлення та передачi бюлетенiв ОВК № 193. Заявник скарги обгрунтувала свої вимоги тим, що на територiї ОВО проживає близько 153 тисяч виборцiв, а ЦВК замовила та передала вiдповiднiй ОВК 197 тисяч бюлетенiв. У рiшеннi суду зазначається, що передача бюлетенiв вiд ЦВК до ОВК повинна здiйснюватися у такiй загальнiй кiлькостi, щоби ця кiлькiсть дорiвнювала сумi кiлькостей бюлетенiв, якi передаватимуться до окремих ДВК [1, 195].

Великим за обсягом та насиченим за змiстом є масив рiшень ВК та судiв у справах, що стосуються оскарження порушень пiд час голосування та пiдрахунку голосiв, пiдстав для визнання голосування та виборiв недiйсними. У цьому матерiалi нами вже були дослiджені окремi аспекти деяких рiшень, пов'язаних iз оскарженням порушень пiд час голосування, пiдрахунку голосiв та встановленнi результатiв виборiв (предмет, заявник, строки подання скарги тощо).

Що стосується порушень, якi мали мiсце безпосередньо пiд час голосування, знову згадаємо рiшення Шаргородського районного суду Вiнницької областi у справi за скаргою кандидата С. на факти порушення виборчого законодавства при проведеннi виборiв. У своїй скарзi кандидат С. просив встановити факти грубих порушень при проведеннi виборiв:

· позбавлення виборцiв можливостi реалiзувати виборче право через мале примiщення для голосування, недостатню кiлькiсть кабiн для голосування та скриньок;

· заповнення виборчих бюлетенiв у кабiнах одночасно декiлькома виборцями та голосування поза кабiнами;

· видача бюлетенiв без пред'явлення належного документа;

· доставка бюлетенiв на виборчi дiльницi за вiдсутностi членiв ДВК та працiвника мiлiцiї;

· порушення порядку та строкiв голосування;

· видача виборцю декiлькох комплектiв бюлетенiв та iншi порушення.

Розглянувши справу, суд частково задовольнив скаргу (частково - на тiй пiдставi, що низка порушень мала мiсце за межами Шаргородського району), а також визнав, що пiд час проведення голосування на окремих дiльницях мали мiсце порушення статей 3, 4, 5, 6, 7, 66, 67, 69 Закону, якi не дозволяють з достовiрнiстю визначити результати волевиявлення виборцiв на цих дiльницях.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7