Заходи процесуального примусу

Заходи процесуального примусу

43

Зміст

Вступ ...............................................................................................стор. 1

І. Заходи процесуального примусу:

1. Поняття та значення заходів процесуального примусу ......стор. 2

2. Класифікація заходів процесуального примусу....................стор. 4

3. Кримінально-процесуальна характеристика окремих заходів процесуального примусу..................................................................стор. 4-10

II. Запобіжні заходи:

1. Поняття і види запобіжних заходів......................................стор. 11-14

2. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів..........стор. 15-19

3. Процесуальна характеристика окремих запобіжних заходів:......стор. 20

а) Процесуальна характеристика ізоляційних запобіжних заходів.........стор. 21

б) Процесуальна характеристика неізоляційних запобіжних заходів.....стор. 32

Висновки

Вступ

Теоретично механізм кримінально-процесуального регулювання може функціонувати без застосування заходів примусу. Суб'єкти кримінального процесу мають покладені на них державою права та обов'язки. Надаючи їх, держава розраховує на їх виконання завдяки громадській свідомості суб'єктів.

Проте така система працюватиме лише в ідеальних умовах.

В реальному житті заходи процесуального примусу є реально діючою та вагомою гарантією виконання приписів норм закону всіма суб'єктами кримінального процесу.

Тому питання сутності, правової природи та застосування заходів процесуального примусу є, було і буде надалі актуальним та резонансним, оскільки з однієї сторони вони є засобом забезпечення дотримання і виконання приписів закону, а з іншого - пов'язані з обмеженням найважливіших природних прав людини і громадянина.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є специфічні правовідносини, які виникають між суб'єктами в процесі застосування заходів процесуального примусу, їх особливості та процесуальний порядок реалізації кримінально-процесуальних прав ті обов'язків їх учасників.

Предметом дослідження виступають окремі запобіжні заходи та інші заходи процесуального примусу, їх зміст, сутність, особливості та правова природа, а також процесуальний порядок їх застосування.

Мета дослідження - зясувати зміст, правову природу, особливості застосування заходів процесуального примусу та виявити існуючі недоліки їх реалізації, зокрема недоліки законодавчого регулювання.

Завдання курсової роботи :

1. Дослідити теоретичні основи заходів процесуального примусу з юридичної та наукової сторін.

2. Використовуючі нормативно-правову базу та наукові дослідження з'ясувати сутність, правову природу, особливості та процесуальний порядок застосування визначених законодавством запобіжних заходів та окремих заходів процесуального примусу.

3. Виявити риси схожості та відмінності окремих заходів процесуального примусу, а також співвідношення їх з кримінально-правовими санкціями, їх роль та місце в правовій системі України, зокрема в системі Кримінального процесу України

4. Зробити відповідні висновки.

ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ

Поняття та значення заходів процесуального примусу

Для забезпечення виконання такими суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності, як свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерти тощо, своїх процесуальних обов'язків, а також для забезпечення доказів, цивільного позову і можливої конфіскації майна органи дізнання, слідчі, прокурори й суди застосовують передбачені КПК заходи процесуального примусу.

Кримінально - процесуальний примус має індивідуальні ознаки:

1. Державно-владний характер відносин, що виникають, розвиваються, припиняються в ході застосування і припинення конкретних заходів примусу.

2. Примус пронизує все провадження у кримінальних справах , оскільки регламентується кримінально-процесуальним правом, яке є галуззю публічного права.

3. Примус може полягати у фізичному, матеріальному або моральному (психологічному) впливі держави в особі державного органу на суб'єктів кримінального процесу.

4. Завжди пов'язаний з певними обмеженнями прав і свобод суб'єктів процесу.

5. Застосовується в разі, якщо авторитету закону і переконання в необхідності виконання приписів норм права недостатньо.

6. Заходи примусу застосовуються всупереч волі та бажанню суб'єктів.

Єдиної думки серед вчених щодо класифікації заходів процесуального примусу немає.

Однією з провідних класифікацій в теорії кримінального процесу є думка щодо розподілу заходів процесуального примусу на запобіжні заходи, перелік яких є чітко визначеним і вичерпним, виділені законодавцем в окрему главу 13 КПК, та інші заходи.

Щодо інших заходів одностайної позиції вчених також поки-що немає.

Деякі вчені, зокрема Є.Г. Коваленко, вважають, що слідчі дії (обшук, виїмка, освідування, одержання зразків для експертного дослідження та ін.) входять до системи заходів процесуального примусу.

Інші вчені не вдаються до конкретики і визначають просто: до першої групи належать запобіжні заходи, до другої- всі інші.

Можливо, і не має нагальної потреби в конкретизації видів процесуального примусу, оскільки Кримінальний процес, як і, власне, Кримінальне право за своєю правовою природою покликані захищати права та законні інтереси фізичних, юридичних осіб, суспільства, держави від найбільш небезпечних діянь та посягань. Тому в своєму арсеналі вони містять найсуворіші заходи примусу, які пронизують практично всі правовідносини, що скаладаються в сфері застосування норм Кримінального та Кримінально-процесуального права. Відшукати елементи процесуального примусу можна практично в усіх статтях КПК. Отже, і класифікацію заходів процесуального примусу можна продовжувати деталізувати.

Особисто мені найбільш вдалою вбачається класифікація заходів процесуального примусу, запропонована Л.М. Лобойко:. Всі заходи процесуального примусу він поділяє на запобіжні та інші, які, як правило, не включаються до навчальних програм з кримінально-процесуального права:

- привід свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозріваного;

- відсторонення обвинуваченого від посади, яку він обіймає;

- письмове зобов'язання щодо повідомлення про зміну свого місця перебування, а також про явку до слідчого і суду за їх викликом;

- поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника для неповнолітніх;

- запобіжне обмеження;

- поміщення обвинуваченого до медичного закладу;

- видалення із зали судового засідання осіб, які порушують порядок. [20;130]

Заходи процесуального примусу не є мірами кримінального покарання; їх не можна застосовувати як засіб вимагання показань від обвинуваченого чи підозрюваного. Водночас законодавець, виходячи з гуманних міркувань, передбачив, що попереднє ув'язнення зараховується судом до строку покарання при засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний батальйон день за день, при засудженні до виправних робіт - день за три. При засудженні до інших мір покарання суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити від нього засудженого (ст. 47 КК України). Час перебування під вартою особи, умовно засудженої до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, зараховується до строку призначеного вироком суду покарання з розрахунку день за день (ст. 47 КК України). У тому разі, коли обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк відбуття покарання (ч. З ст. 338 КПК).

Класифікація заходів процесуального примусу

Серед вчених до цього часу тривають дискусії стосовно питання класифікації заходів процесуального примусу. Серед можна виділити найбільш детальну, запропоновану Л.М. Лобойко.

Усі заходи процесуального примусу поділяються на дві групи:

1. запобіжні заходи;

2. інші заходи процесуального примусу:

Інші заходи процесуального примусу поділяються:

1. Привід:

- свідка (ч.2 ст.70 КПК);

- потерпілого (ч. 3 ст.72 КПК);

- обвинуваченого (ст.135 КПК);

- підозрюваного (ст. 136 КПК);

2. Відсторонення обвинуваченого від посади, яку він обіймає (ст. 147 КПК);

3. Письмове зобов'язання щодо повідомлення про зміну свого місця перебування, а також про явку до слідчого і суду за їх викликом (ч.3 ст. 148 КПК);

4. Поміщення неповнолітнього віком від 11 до віку, з якого настає кримінальна відповідальність, до приймальника-розподільника для неповнолітніх (ч. З ст. 7-3 КПК);

5. Запобіжне обмеження, тобто заборона особі, щодо якої порушено кримінальну справу, виїжджати за межі України до закінчення досудового слідства чи судового розгляду (ст. 98-1 КПК);

6. Поміщення обвинуваченого до медичного закладу (ст. 205 КПК);

7. Видалення із зали судового засідання осіб, які порушують порядок (ст. 272 КПК) та ін.

Кримінально-процесуальна характеристика окремих заходів процесуального примусу

Привід. Цей захід процесуального примусу здійснюється у передбачених КПК випадках щодо свідка, потерпілого, підозрюваного та обинуваченого.

Свідком в кримінальній справі може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини справи, якщо вона не є зацікавленим у результатах справи учасником процесу.

Потерпілий - фізична особа , якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Підозрюваний -(ст. 43-1 КПК) - особа :

- затримана за підозрою у вчиненні злочину;

- до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

- обвинувачений (ст. 43 КПК) - особа, щодо якої в порядку, визначеному КПК, слідчим винесено вмотивовану постанову про притягнення її як обвинуваченого.

Свідок, потерпілий, підозрюваний та обвинувачений зобов'язані з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи суду. У разі неявки без поважних причин вони підлягають приводу. Поважними причинами неявки є: несвоєчасне одержання повістки, хвороба чи інші обставини, які фактично позбавляють особу можливості своєчасно з'явитися за викликом. Привід здійснюється органами внутрішніх справ за місцем проживання, роботи або навчання особи, яка підлягає приводу, на підставі мотивованої постанови слідчого, судді або ухвали суду, яку оголошують під розписку свідку, потерпілому, підозрюваному чи обвинуваченому перед їх виконанням (ст. 70, 72, 135, 136, 288, 290 КПК). У разі неможливості приводу працівник органу внутрішніх справ робить відмітку на постанові чи ухвалі і через начальника органу повертає її без виконання слідчому, судді чи суду, які їх винесли, зі своїми поясненнями.

Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину є заходом процесуального примусу, суть якого полягає в тому, що ця особа на короткий строк поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта для військовослужбовців) і таким чином позбавляється волі. Метою затримання є з'ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.Затримання підозрюваного, яке регулюється КПК, слід відрізняти від фізичного затримання підозрюваної особи на місці вчинення злочину або з поличним, яке здійснене представниками влади, громадськості або окремими громадянами (п. 2 ч. 1 ст. 94 КПК) з метою доставлення цієї особи у відповідні правоохоронні органи, а також від затримання особи, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення. Кримінально-процесуальне затримання можуть здійснювати лише спеціально уповноважені учасники кримінального процесу: особа, що провадить дізнання (складений нею протокол затримання підлягає затвердженню начальником органу дізнання), орган дізнання, слідчий, прокурор. При затриманні підозрюваного слідчий і прокурор вправі вимагати допомоги від органу дізнання або доручити йому виконання своєї постанови про затримання підозрюваного (ч. 3 ст. 114 КПК).

Закон надає право затримати особу, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі і тільки за наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

4) за наявності інших даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину (наприклад, показання свідків і потерпілих, які не були очевидцями злочину, обвинуваченого, інших підозрюваних), її може бути затримано лише в тому разі, якщо ця особа намагалася втекти, не має постійного місця проживання або не встановлено особу підозрюваного (ч. 1 і 2 ст. 106 КПК). Про кожний випадок затримання підозрюваного орган дізнання або слідчий зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному права мати побачення із захисником до першого допиту. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим (ч. З ст. 106 КПК). Він є підставою для поміщення підозрюваного в місця тримання затриманих. Строк затримання підозрюваного обчислюється з моменту доставлення його в орган дізнання чи до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного його затримання. Про кожний випадок затримання підозрюваного орган дізнання або слідчий зобов'язаний протягом 24 годин письмово повідомити прокурору. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення прокурор зобов'язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого (ч. 3 ст. 106 КПК).

Взяття під варту, підписка про невиїзд з постійного місця проживання або тимчасового знаходження та інші запобіжні заходи можуть бути застосовані до підозрюваного лише у виняткових випадках. У цьому разі обвинувачення йому повинно бути пред'явлене не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК). Особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, піддають особистому обшуку, а при необхідності - дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що складається протокол. Наявні в затриманих речі підлягають оглядові. Затриманим забороняється мати про собі гроші, цінні речі, а також предмети й документи, які не дозволяється зберігати в місцях тримання затриманих. Вилучені у них гроші, цінні речі, згадані предмети й документи здаються на зберігання, про що складається протокол. Затриманих підозрюваних звільняють, якщо не підтвердилася підозра у вчиненні злочину, немає необхідності застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або скінчився встановлений законом строк затримання (72 години). Звільнення затриманого провадиться начальником місця тримання затриманих за постановою особи, що провадить дізнання, слідчого або прокурора негайно після її надходження . Якщо у встановлений законом строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.

Відсторонення обвинуваченого від посади. В разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а також якщо ця особа підлягає притягненню до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового слідства чи дізнання (приховати сліди злочину, вилучити або знищити необхідні для розкриття злочину документи чи змінити їх зміст, впливати на потерпілих, свідків, інших обвинувачених, підлеглих їй по службі) слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову, яка санкціонується прокурором чи його заступником, і копію її надсилає для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого для виконання. Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується ним на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора. Цей примусовий процесуальний захід скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому його застосуванні відпадає потреба (ст. 147 КПК). Слід звернути увагу на те, що цей захід процесуального примусу може застосовуватися тільки щодо обвинуваченого і тільки якщо він є посадовою особою. Обвинувачений, відсторонений від посади, може під час розслідування справи обіймати іншу посаду за попереднім або іншим місцем роботи. Проте якщо слідчий вважає, що й на новій посаді обвинувачений може перешкоджати розслідуванню, він має право відсторонити його й від цієї посади. Постанова обов'язкова для виконання посадовими особами, на адресу яких вона направлена. Рішення про відсторонення від посади може бути оскаржено до суду.

Відсторонення від посади відміняється постановою слідчого, якщо більше немає потреби в подальшому застосуванні цього заходу процесуального примусу.

Поміщення обвинуваченого до медичного закладу (направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу). Згідно ст 205 КПК якщо для проведення судово-медичної чи судово-психіатричної експертизи виникає необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або дослідження його, суд за поданням слідчого, погодженим з прокурором, поміщає його у відповідний медичний заклад, про що виносить постанову.

При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваного чи обвинуваченого, який утримується під варторю, позивачів та осіб, стосовно яких вирішується питання про дієздатність, поміщення їх до лікувально-психіатричного закладу провадиться тільки судом за поданням слідчого, погодженим з прокурором.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза провадиться в психіатричних диспансерах, де створюються стаціонарні судово-психіатричні експертні комісії, що складаються не менше, ніж з трьох лікарів-психіатрів. Для проведення експертизи підекспертні особи поміщаються до судово-психіатричного відділення, за їх відсутності - до спеціально відведених палат загальних відділень психіатричних чи психоневрологічних закладів. Термін стаціонарного обстеження не повинен перевищувати 30 днів. Якщо в цей термін неможливо винести остаточний висновок про психічний стан і осудність особи, стаціонарна експерта комісія виносить рішення про необхідність подовження терміну обстеження, копія якого направляється органу, який призначив експертизу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6