Заходи процесуального примусу

5. Спеціальних умов застосування застави законодавець не визна-чає.

Регламентовано тільки визначення розміру застави. Він не може бути меншим:

· 1 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -- щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяж-кого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад 10 років[19;573]

· 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -- щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяж-кого злочину, чи раніше судимої особи;

· 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -- щодо інших осіб.

У всіх випадках розмір застави не може бути меншим за розмір цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами.

Розмір застави встановлюється з урахуванням обста-вин справи органом, який застосував запобіжний захід.

Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення спра-ви до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження спра-ви до суду -- судом.

6. Процесуальний порядок застосування.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, під-судному роз'яснюють його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцеві -- у вчиненні якого злочину підозрюють чи обвину-вачують особу, щодо якої застосовують запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків заставу буде звернено в дохід держави.

Заставодавець може відмовитися від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в дохід держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запо-біжного заходу на інший. Заставу повертають лише після обрання нового запобіжного заходу.

Якшо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, заставу звертають у дохід держави. Це питання вирішується судом у судовому засіданні або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликають заставодавця для дачі пояснень. Його неявка без поважених причин не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в дохід держави.

Долю застави вирішує суд у судовому засіданні. Суд вправі виз-начити у вироку, що запобіжний захід у виді застави зберігає силу до вступу вироку в законну силу і що після цього вона повертається заставнику або обертається на виконання вироку в частині майно-вих стягнень.

Питання про повернення застави заставодавцеві вирішує суд при розгляді справи. Заставу, внесену підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернено судом на виконання вироку в час-тині майнових стягнень.

Згідно з кримінально-процесуальним законом, предметом застави можуть бути гроші чи інші матеріальні цінності -- будь-яке майно або нерухомість, що належать застав-нику на праві власності, стосовно яких він має право володіння, користування і самостійного розпорядження.

Проте, на сьогоднішній день на практиці предметом застави виступають виключно гроші. Найімовірніша причина цього вбачається в досить складному процесі передачі права володіння, користування, розпорядження на об'єкти, зокрема, які належать нерухомого майна.

В.М. Тертишник в Науково-практичному коментарі до КПК України детально розглядає дане питання. Зокрема, він зазначає, що якщо предмет застави є спільною власністю, він може бути ви-користаний як застава лише всіма власниками і як виняток одним із них за письмової згоди інших.

Майно як предмет застави повинно мати такий правовий статус і властивості, за яких виконання рішення про обертання його в при-буток держави не було б поєднано з зустрічними позовами й іншими проблемами. Воно повинно мати індивідуальні ознаки, від-окремлено від інших об'єктів власності, передано в натурі, мати фіксовану вартість і стан, що надає можливість забезпечення його цілості.

Якщо законом передбачається підтвердження права власності на дані об'єкти в особливому порядку (нотаріальна форма договору купівлі-продажу щодо квартири, будинку, автомобіля тощо), дане майно може бути об'єктом застави лише при наданні відповідних документів, що підтверджують право власності. [ 19; 574]

Предметом застави не можуть бути гроші й інші матеріальні цінності, що прилучені до справи як речові докази або на які на-кладено арешт (постанова Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 березня 1999 року „Про практику застосування судами за-стави як запобіжного заходу”).

На гроші й інші цінності, передані як застава підозрюваним, об-винувачуваним або підсудним, може бути накладений арешт тільки при заміні запобіжного заходу застави іншим.

Також у Пстанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 берез-ня 1999 року „Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу” відзначається, що у випадку порушення обвинувачуваним, підозрюваним або підсудним зобов'язань, що спричиняють обертання застави в прибуток держави, суд не вправі звертати її на виконання вироку в частині майнових стягнень. На це вказує п. 12 даної постанови. Вважається, що дане положення проблематичне.

В.М. Тертишник висловлює власну думку щодо цього питання. Відповідно до ст. 13 Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. Ст. 41 Конституції України встановлює принцип непорушності права приватної власності. Використання власності не повинно завдавати шкоди правам громадян. У даній ситуації є сума застави, є встановлений матеріальний збиток громадянину, що постраждав від злочину, є його позовна вимога про відшкодування збитку. У силу ч. 2 ст. 154-1 КПК України сума застави встановлюється в розмірі, що не може бути меншим цивільного позову. Певно це правило припускає, що і застава повинна бути достатня для того, щоб у випадку, коли обвинуваченийний переховується від слідства і суду, можна було б відшкодувати збитки потерпілому.[19; 575]

7. Строк дії: від моменту застосування до моменту зміни чи ска-сування або до закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії застави закон не передбачає.

8. Юридична відповідальність: кримінально-процесуальна:

- звернення застави в дохід держави (ч. 6 ст. 154-1 КПК);

- заміна застави більш суворим запобіжним заходом.

Закінчуючи процесуальну характеристику застави слід зазначити, що такий запобіжний захід набув широкої популярності в Західних країнах, зокрема в США.

Щодо України, то наразі в цій сфері маємо, нажаль, значні проблеми у поширенні застосування застави. Деякі вважають, що застосування запобіжного заходу застави є недоцільним, оскільки містить в собі занадто слабку основу, в основному економічну. До того ж необхідно врахувати, що в особі заставника можуть виступати як будь-яка фізична особа, так і організації, установи тощо. Аналіз практики показує, що застава, як запобіжний захід, обирається часто при здійсненні злочинів проти особистої власності (крадіжках, грабежах, знищення і пошкодження майна), зловживанням владою чи службовим становищем і до деякої міри при здійсненні злочинів проти особи. Застава має всі підстави стати дійовим запобіжним заходом у кримінальному процесі. В умовах реалізації ідеї правової держави, демократизації законодавства і практики його застосування застава набуває значення досить гуманного запобіжного заходу, що у багатьох випадках з урахуванням обставин справи й особистості об-винувачуваного може бути застосована там, де раніше обирався такий запобіжний захід - тримання під вартою.

Проте її застосування повинно бути зваженим. В.М. Тертишник наголошує, що недоцільно її за-стосування у справах про розкрадання в особливо значних розмірах, фінансовому шахрайстві і в інших аналогічних справах, справах, обвинувачувані по яких найчастіше прагнуть у період слідства і суду залишитися на свободі з метою перешкоджати вста-новленню істини, володіючи "великими грошима", нерідко вдають-ся до підкупу або тиску на свідків, шантажу, послуг корумпованих чиновників та інших "покровителів".

Недоречне застосування даного запобіжного заходу й стосовно особливо небезпечних рецидивістів, осіб, що вчинили насильницькі злочини або злочини в складі організованої злочинної групи.[19; 575]

Ця проблема потребує нового законодавчого розв'язання -- внесення доповнень і змін до чинного законодавства.

Процесуальна характеристика ОСОБИСТОЇ ПОРУКИ

1. Особиста порука - це взяття на себе особами, що заслугову-ють на довіру, поручительства за належну поведінку та явку обви-нуваченого за викликом і обов'язку забезпечити за необхідності доставлення його до органів дізнання, досудового слідства чи до суду за першою про те вимогою.

Згідно зі ст. 152 КПК особиста порука полягає у відібранні від осіб, що за-слуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинува-ченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу.

2 Спосіб запобігання: виконання поручителями під страхом кримінально-процесуальної відповідальності у вигляді грошового стяг-нення обов'язку забезпечити належну поведінку та явку обвинува-ченого до органів розслідування чи суду за першим викликом. Вико-нання цього обов'язку здійснюється шляхом психологічного впливу поручителів на обвинуваченого.

3. Мета застосування: забезпечення належної поведінки обвину-ваченого, яка б унеможливлювала ухилення його від слідства і суду та виконання процесуальних рішень, перешкоджання встановлен-ню істини у справі, продовження ним злочинної діяльності.

4. Спеціальні підстави застосування збігаються із загальними під-ставами застосування запобіжних заходів.

5. Умови застосування:

· поручителями можуть бути громадяни з високими моральними якостями, які чесно ставляться до праці та виконання громадських обов'язків, через що мають авторитет у колективі чи за місцем про-живання і можуть завдяки цьому забезпечити належну поведінку обвинуваченого;

· кількість поручителів визначає орган дізнання, слідчий, суддя чи суд, але їх не може бути менше двох;

· цей запобіжний захід може бути застосовано тільки за клопо-танням чи за згодою поручителів.

6. Процесуальний порядок застосування. Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обрано даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на по-ручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.[19; 570]

Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе такі зобов'язання. Якщо поручитель відмовляється від поручительства, особисте поручительство заміняється іншим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнан-ня або попереднього слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питан-ня про грошове стягнення з поручителя вирішується судом, якому підсудна ця справа, у судо-вому засіданні або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликаються поручителі (поручитель).

При визначенні розміру грошового стягнення суд враховує особу поручителя, майновий стан, ступінь його вини, вплив наслідків неявки обвинуваченого на перебіг розслідування чи судового розгляду справи.[21; 377]

Громадяни, які виявили бажання взяти на себе обов'язок із забезпечення належної поведінки обвинуваченого і його явки до відповідних органів, подають до органів дізнання, слідчого, проку-рора чи суду заяву. Ці органи перевіряють дані про особу поручителів і їх відносини з обвинуваченим (за необхідності може бути витребувано характе-ристики на поручителів, довідки, шо додаються до справи). Після цього вони складають постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.

Кожний поручитель дає письмове зобов'язання про те, що він забезпечить належну поведінку обвинуваченого і його явку до ор-ганів дізнання, слідчого, прокурора, суду. Одночасно поручителям повідомляють про суть справи, а також попереджають про те, що коли обвинувачений порушить цей запобіжний захід, то на них може бути накладено грошове стягнення до 200 неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян.

Якщо поручителі переконаються в тому, що не зможуть ви-конати свій обов'язок, вони повинні негайно заявити про відмову від поручительства. В цьому разі з поручителів знімається відпові-дальність за невиконання обов'язку.

У разі відмови поручителя від взятого на себе; зобов'язання його заміняють іншим або обирають щодо обвинуваченого інший запобіжний захід. У разі ухилення обвинуваченого від явки дізнавач або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи.

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішує суд у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому за-сіданні, до якого викликають поручителя.

7. Строк дії: від моменту дачі письмового зобов'язання про поручительство до заміни або скасування цього запобіжного заходу чи закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії поруки закон не передбачає.[20; 148]

8. Юридична відповідальність. Кримінально-процесуальна:

- грошове стягнення з поручителя в розмірі до 200 неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян;

- заміна особистої поруки більш суворим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухилиться від явки до слідчих органів чи суду, особа, яка проводить дізнання, слідчий складає про це протокол і приєднує його до кримінальної справи. Факт неявки обвинуваченого до суду фіксується в протоколі судового засідання. При цьому з'ясовується чи мають місце поважні причини неявки, беруться пояснення у поручителів, вони допитуються про причини невиконання взятого ними на себе зобов'язання.

Процесуальна характеристика ПОРУКИ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АБО ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ (ГРОМАДСЬКОЇ ПОРУКИ).

1. Громадська порука - це взяття громадською організацією або трудовим колективом на себе обов'язку забезпечити належну пове-дінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слід-чого і в суд.

Визначено в ст. 154 КПК: порука громадської організації або трудового колекти-ву полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за на-лежну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Поруку громадської організації або трудового колективу, як запобіжний захід, необхідно відрізняти від передачі особи, яка вчи-нила злочин, що не становить великої небезпеки, на поруки для перевиховання, що являє собою форму звільнення особи від кримінальної відповідальності при закритті кримінальної справи.

Громадська організація або колектив працівників повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, яка передається на поруки.

2. Спосіб запобігання: виконання громадською організацією (тру-довим колективом) взятого на себе на загальних зборах колективу обов'язку забезпечити належну поведінку та явку за викликом. Для цього застосовують заходи громадського і психологічного впливу на обвинуваченого.

3. Мета: збігається із загальною метою застосування запобіжних заходів.

4. Підстави такі самі, як загальні підстави застосування запо-біжних заходів.

5. Умовою застосування є погодження органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду (судді) з рішенням про поручительство, прийнятим колективом на загальних зборах.

6. Процесуальний порядок.

Починається з ознайомлення громадської організації чи трудового колективу з характером обвинувачення.

Далі - прийняття на загальних зборах колективу громадської органі-зації (трудового колективу) рішення про поручительство і оформ лення його постановою (ч. 1 ст. 154 КПК). Забезпечення виконання постанови може бути доручено кон-кретній особі.

У разі вибуття обвинуваченого із організації (колективу) або неможливості забезпечення виконання цього запобіжного заходу організація (колектив) повинні відмовитися від поручительства і повідомити про це орган дізнання, слідчого, прокурора чи суд (суддю) Останні зобов'язані негайно обрати до особи інший запобіжний захід.

Якщо керівництво громадської організації (трудового колек-тиву) не вжило заходів щодо здійснення поручительства або вчасно не повідомило про неправильну поведінку обвинуваченого чи про те, що він не піддається заходам громадського впливу, то орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) можуть направити до ор-ганізації (колективу) подання або ж поставити перед організацією вищого рівня питання про притягнення до відповідальності винних осіб (відповідальність може бути, окрім дисциплінарної, громад-ською, моральною тощо).[20;150]

7. Строк дії - такий, як і особистої поруки.

8. Юридична відповідальність.

- кримінально-процесуальна - у вигляді застосування суворішого за-побіжного заходу (щодо обвинуваченого);

- дисциплінарна (щодо керівників громадської організації чи трудо-вого колективу, а також щодо осіб, яким було доручено виконання постанови загальних зборів).

Процесуальна характеристика НАГЛЯДУ КОМАНДУВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ.

1. Нагляд командування військової частини - це виконання ко-мандуванням військової частини покладеного на нього обов'язку із вжиття щодо обвинуваченого (підозрюваного, підсудного, за-судженого), який є військовослужбовцем, заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити його належну поведінку та явку до органів дізнання, досудового слід-ства, прокуратури і суду.

Визначено окремою ст. 163 КПК: нагляд командування військової частини за підозрю-ваним або обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Зброй-них Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, проку-рора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, по якій обрано даний запобіжний захід

З юридичного погляду, командування вій-ськової частини - це її командир. Саме він згідно з п. 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є єдиноначальником. Проте, хто саме повинен здійснювати нагляд - статутами не визначе-но. На практиці це роблять не тільки командири військових час-тин, а й начальники інших структурних одиниць Збройних Сил Ук-раїни: командири з'єднань, військові комісари, військові комен-данти та начальники гарнізонів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 25 березня 1992 р. “Про загальний військовий обов'язок і війсь-кову службу” військовослужбовців поділяють на:

· рядовий склад;

· сержантський і старшинський склад;

· склад прапорщиків (мічманів);

· офіцерський (молодший, старший і вищий) склад.

Здійснювати нагляд за двома останніми категоріями практично неможливо, оскільки прапорщики та офіцери після служби залишають територію військової частини. А застосування таких способів нагляду, як таємне спостереження, чинним законом не передбачено. Тому на практиці нагляд командування військової частини обирають щодо рядових і сержантів та старшин.

2. Спосіб запобігання: вжиття відповідних спеціальних заходів ко-мандуванням військової частини. Ці заходи пов'язані з тим, що військовослужбовець:

- перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду;

- його позбавляють права на носіння зброї;

- не призначають до несення служби в складі варти (караулу);

- не звільняють із розташування військової частини;

- не направляють на роботу за межі військової частини.

Усі ці заходи статутами Збройних Сил України не передбачено, їх напрацьовано практикою.

3. Мета: забезпечення належної поведінки військовослужбовця, щодо якого обрано цей запобіжний захід, та явки його за викликом.

Поняття належної поведінки військовослужбовця не визначені ні кримінально-процесуальним законом, ні статутами Збройних Сил України. На практиці командування військової частини здійснює нагляд фактично на власний розсуд: тримає військовослужбовців в ізольованих приміщеннях (іноді в коморах), на гауптвахті тощо.[20; 151]

4. Підстави: збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.

5. Умова: цей запобіжний захід може бути застосовано тільки до особи, яка є військовослужбовцем.

6. Процесуальний порядок застосування.

Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід. Нагляд командування військової частини за обвинуваченим військовослужбовцем застосовується з метою забезпечити належ-ну поведінку, а також з'явлення обвинуваченого за викликом слідчого до суду.

При обранні запобіжного заходу, передбаченого ст. 163 КПК України, не потрібна згода командування військової частини. Однак воно обов'язково повідомляється про характер обвинувачен-ня, пред'явленого особі, щодо якої обрано запобіжний захід.

Складається постанова про застосування запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини. Цю постанову направляють командиру військової частини і одно-часно йому повідомляють про суть справи.

Встановивши нагляд, командир військової частини повідомляє про це органу, який обрав цей запобіжний захід.

Військовослужбовці, щодо яких обрано даний запобіжний захід, позбавляються на цей час права носіння зброї, постійно перебува-ють під наглядом своїх начальників або добового наряду, не поси-лаються на роботу поза частиною в одиночному порядку, не при-значаються у варту та інші відповідальні наряди.

7. Строк дії: з моменту встановлення командуванням військової частини нагляду до зміни цього запобіжного заходу; до закінчення провадження у справі; до звільнення військовослужбовця в запас. Обмеження строку дії нагляду командування військової частини закон не передбачає.

8. Юридична відповідальність.

- кримінально-процесуальна у вигляді заміни цього запобіжного за-ходу на більш суворий для військовослужбовця, щодо якого обрано нагляд;

- дисциплінарна, передбачена Статутами Збройних Сил України для командування військової частини, яке не виконало покладених на нього обов'язків.

Процесуальна характеристика ВІДДАННЯ НЕПОВНОЛІТНЬОГО ПІД НАГЛЯД батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

1 Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклуваль-ників або адміністрації дитячої установи - це покладання на зазначе-них суб'єктів обов'язку із забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до органів дізнання, слідчого, про-курора і суду.

Цей запобіжний захід визначено в ст. 436 КПК.

Перед тим як застосовувати до неповнолітнього обвинуваченого один із цих запобіжних заходів (у ст. 436 КПК їх передбачено фактично два), слідчий і суд повинні переконатися, що батьки (або один з них), опікун, піклувальник або адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку і явку неповнолітнього до слідчого, прокурора й суду.

Під дитячими установами (якщо неповнолітній виховується в такій установі) розуміють школи-інтернати, дитячі будинки, приймальники-розпо-дільники, спеціальні виховні та лікувально-виховні установи, виховно-трудові колонії.

2. Спосіб запобігання - виконання батьками, опікунами, піклу-вальниками або адміністрацією дитячої установи обов'язку із забезпечення належної поведінки неповнолітнього і його явки за викликом. Зазначені суб'єкти, які за законом повинні виховувати неповнолітнього, діють шляхом психологічного впливу на неповно-літнього.

3. Мета: збігається із загальною метою запобіжних заходів.

4. Підстави: такі самі, що й загальні підстави застосування запо-біжних заходів.

5. Умови: здатність батьків та інших суб'єктів досягти мети запо-біжного заходу.

6. Процесуальний порядок.

Перш за все слідчий, особа, яка проводить дізнання, прокурор, суд (суддя) повинні з'ясувати, чи є можливість у батьків (та інших суб'єктів) забезпечити належну по-ведінку неповнолітнього і явку його за викликом. Після цього складається постанова про віддання неповнолітнього під нагляд.При цьому від осіб, під нагляд яких передається неповнолітній, береться письмове зобов'язання про забезпечення належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора, суду. Також воно обов'язково попереджаються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його неявки. В разі порушення цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в такому ж порядку, як і до особистих поручителів (ст. 436 КПК). Якщо це зобов'язання не виконає адміністрація дитячої установи, питання про застосування до неї заходів впливу може бути поставлено в поданні слідчого чи прокурора або в окремій ухвалі (постанові) суду.

7. Строк дії: від моменту відібрання письмового зобов'язання до моменту зміни чи скасування запобіжного заходу, обрання іншо-го заходу, припинення провадження у справі.

8. Юридична відповідальність.

Кримінально-процесуальна:

- грошове стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для осіб, яким неповнолітнього було передано під нагляд);

- заміна цього запобіжного заходу на більш суворий (для не-повнолітнього обвинуваченого). [20; 152]

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Висновки

Заходи процесуального примусу застосовуються для забезпечення виконання кримінально-процесуальних функцій та своїх процесуальних обов'язків свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, експертамита іншими суб'єктами.

Примус може полягати у фізичному, матеріальному або моральному (психологічному) впливі держави в особі державного органу на суб'єктів кримінального процесу.

Заходи процесуального примусу застосовуються тільки в разі, якщо авторитету закону і переконання в необхідності виконання приписів норм права недостатньо.

Заходи процесуального примусу поділяють на запобіжні заходи та інші (привід свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозріваного; відсторонення обвинуваченого від посади, яку він обіймає; письмове зобовязання щодо повідомлення про зміну свого місця перебування, а також про явку до слідчого і суду за їх викликом; поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника для неповнолітніх; запобіжне обмеження; поміщення обвинуваченого до медичного закладу; видалення із зали судового засідання осіб, які порушують порядок).

Дискусії щодо питання класифікації заходів процесуального примусу серед вчених тривають. В роботі прийнято за основу класифікацію, запропоновану Л.М. Лобойко.

Заходи процесуального примусу не є кримінально-правовими санкціями і не пов'язані з визнанням особи винною у вчиненні злочину.

Вони є гарантією ефективного функціонування кримінального процесу.

Систему запобіжних заходів чітко визначено в ст. 149 КПК. Запобіжні заходи виділено в окрему главу 13 КПК.

Основні специфічні риси запобіжних заходів:

1.Запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого, які ще не визнані винними, але за умови, що доведено наявність в їх діях складу злочину.

2.Запобіжний захід має на меті створення умов для здійснення в правосуддя.

3.Запобіжний захід є заходом процесуального примусу, який обраний слідчим, органом дізнання або прокурором на різних стадіях процесу для того, щоб перешкодити спробам обвинуваченого приховатися від слідства та суду, заважати правосуддю.

4.Запобіжний захід завжди пов'язаний з обмеженням свободи і пересування обвинуваченого або підозрюваного.

Загальною метою застосування запобіжних заходів є забезпе-чення виконання завдань кримінального процесу.

Підстави до застосування запобіжних заходів складаються із двох елементів: 1) даних про негативну поведінку обвинуваченого,що загрожує балансу можливостей сторін; 2) даних, що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.

Застосування запобіжних заходів здійснюється за певними пра-вилами, які мають щодо них загальний характер.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності до-статніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинуваче-ний, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.

Згідно зі статтею 149 КПК України систему запобіжних заходів складають:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового ко-лективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підо-зрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, пе-редбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.

Окрім названих у ст. 149 КПК України запобіжних заходів до неповнолітнього обвинуваченого може бути вжито спеціальний запобіжний захід, передбачений ст. 436 КПК України, який полягає в тому, що від батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього об-винуваченого або від адміністрації дитячої установи, в якій він ви-ховується, відбирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його з'явлення до слідчого, прокурора і в суд за викликом.

Запобіжні заходи умовно поділяють на ізоляційні та неізоляційні. В даній курсовій роботі використано зазначену класифікацію.

Кримінально-процесуальну характеристику окремих запобіжних заходів здійснено відповідно до логіко-правової схеми, розробленої Л.М. Лобойком:

1) визначення запобіжного заходу;

2) спосіб запобігання;

3) мета застосування;

4) підстави застосування;

5) умови застосування;

6) процесуальний порядок застосування;

7) строк дії;

8) юридична відповідальність за порушення.

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Список використаної літератури:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року

3. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року

4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року

5. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року із змінами і доповненнями

6. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року

7. Кодекс торговельного мореплавства України від 17 лютого 2006 р.

8. Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р.

9. Закон України „Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 року

10. Закон України „Про попереднє ув'язнення” від 30 червня 1993 р.

11. Закон України „Про міліцію” від 14 березня 1995 р.

12. Закон України „Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” від 24 березня 1999 р.

13. Закон України „Про органи і служби в справах неповнолітніх” від 24 січня 1995 р.

14. Закон України „Про розвідувальні органи України” від 22 березня

2001 р.

15. Закон України „Про загальний військовий обов'язок і військову

службу ” від 25 березня 1992 р.

16. Закон України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України” від 11 грудня 2003 р.

17. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р.

№ 4 „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”

18. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 „Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу”

19. Тертишник В.М.: Науково-практичний коментар до Кримінально - процесуального кодексу України.- Київ: А.С.К., 2005.

20. Л.М. Лобойко: Кримінально-прцесуальне право: Курс лекцій: навчальний посібник. - Київ: Істина, 2005 р.

21. Коваленко Є.Г.: Кримінальний процес України: навчальний посібник.- Київ: Юрінком Інтер, 2003 р.

22. Удалова Л.Д.:Кримінальний процес України: особлива частина: підручник: НАВСУ.- Київ: Кондор, 2005 р.

23. Рожнова В.В.: Застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи: Автореф.дис....канд.юрид.наук.- Київ, 2003

24. Бортновська З.: Реалізація права на свободу і особисту недоторканість в українському кримінальному процесі // Право України. - 2003.- № 10

25. Шило О., Глинська Н.: Взяття під варту повинно застосовуватись виключно на підставі обгрунтованих процесуальних рішень // Право України .-2004.- № 10

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6