Здійснення права на житло шляхом отримання його у користування

Надане для виселення інше опоряджене житлове приміщення не обов'язково повинно знаходитися в місці розташування військового містечка, воно може бути надане в межах того адміністративного району, на території якого розташоване військове містечко.

Виселення громадян у зв'язку з капітальним ремонтом жилого будинку

Під час проведення капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду встановлені особливі правила для виселення наймача. В частині 1 ст. 101 ЖК передбачено, що при проведенні капітального ремонту в указаних жилих приміщеннях, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов'язаний надати наймачеві та членам його сім'ї на деякий період інше житло, не розриваючи при цьому договорів найму на ремонтоване приміщення.

Виселення «на деякий період» означає, що житлове зобов'язання не припиняється: після того, як капітальний ремонт буде завершений, наймач вправі зайняти своє попереднє приміщення. Але і виселення, і повернення старого приміщення закон пов'язує з певними умовами. По-перше, для виселення необхідно, щоб будинок дійсно потребував капітального ремонту. По-друге, ремонт є неможливим без попереднього виселення. По-третє, при наявності спеціальних коштів для проведення ремонту. Необхідність виселення виникає, наприклад, при проведенні перепланування квартири, заміні перекриття і т. д. Перші два факти підтверджуються висновком спеціальних органів, де вказується і термін проведення такого ремонту. При наявності вказаних умов і у разі відмови наймача від переселення в Інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку. Разом з тим вважаємо істинним висновок, що коли проведення ремонту може бути здійснено без звільнення приміщення наймачем і членами його сім'ї, то наймодавець не вправі ставити питання про їх виселення. Необхідно підкреслити, що водночас законодавство не передбачає і права наймача вимагати надання йому іншого жилого приміщення на період капітального ремонту, якщо останній можливо провести без виселення, хоча при цьому для жильців і створюються певні незручності.

Жиле приміщення, надане на час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту і від повідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Як правило, наймодавець надає наймачу в таких випадках за рахунок спеціально створеного маневрового фонду друге жиле приміщення, придатне для проживання, хоча і не завжди рівноцінне приміщенню, з якого наймач тимчасове виселяється. При цьому не дивлячись на збереження попереднього договору наймач вносить квартирну плату лише за житло, надане йому на час ремонту. Наймач не зобов'язаний проводити поточний ремонт у тому приміщенні, що йому тимчасово надано. Але це не звільняє його від виконання загальних зобов'язань по забезпеченню збереження жилих будинків, тобто бережно відноситись до вказаного приміщення, використовувати відповідно до призначення, дотримуватись правил утримання жилих приміщень і т.д.

Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав. У тому випадку, коли наймодавець надасть приміщення, в якому проводився капітальний ремонт, іншим особам, наймач може в судовому порядку вимагати їх виселення. З другого боку, викладення вказує і на обов'язок наймача звільнити після закінчення ремонту приміщення, надане для тимчасового проживання. Проте ремонт інколи призводить до перепланування і перебудови, в результаті чого старе приміщення може перестати існувати або істотно зменшитись чи збільшитись. У тих випадках, коли жиле приміщення, яке займають наймач та члени його сім'ї, в результаті капітального ремонту не може бути збережене або істотно збільшиться чи істотно зменшиться, йому та членам його сім'ї, відповідно до діючого законодавства, повинно бути надано інше благоустроєне жиле приміщення до початку капітального ремонту.

Витрати наймача по переселенню, викликаному капітальним ремонтом жилого будинку, відшкодовуються наймодавцем. При цьому маються на увазі не тільки витрати, пов'язані з переселенням в жиле приміщення, надане на час ремонту, а і вселення в приміщення, яке наймач займав раніше.

Частина 6 ст.101 ЖК передбачає, що замість надання жилого приміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві та членам його сім'ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення. Наявність такої норми пов'язана з тим, що тимчасове переселення в інше приміщення, незалежно від відшкодування видатків, створює для громадян певні складнощі (наприклад, із цього приміщення важко добратися до місця роботи, навчання, дитячого закладу). Поряд з цим в окремих випадках відсутність жилої площі в будинках маневреного фонду не дає можливості проведення капітального ремонту. Тому житлові органи бувають зацікавлені у відселенні жильців із жилих приміщень на постійне проживання. Після закінчення ремонту ці приміщення заселяються іншими громадянами у встановленому порядку.

Інші випадки виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

З наданням іншого жилого приміщення може бути виселено:

- робітників і службовців (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузей народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв'язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину. Списки таких підприємств, установ, організацій повинні бути затвердженими КМ України;

- громадян, позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.

Відповідно до ст. 114 ЖК виселення із жилих будинків вказаних організацій проводиться з наданням іншого, хоча і не обов'язково благоустроєного житла. Однак надане громадянам у зв'язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам тобто придатним для проживання в ньому. Суперечки і розбіжності щодо придатності жилого приміщення для проживання і відповідності його санітарним і технічним вимогам вирішуються судом з урахуванням висновку санітарно-епідеміологічних або житлово-комунальних органів про санітарний і технічний стан житлового приміщення, а також його придатності для постійного проживання. Воно може бути і меншим за площею, ніж те, що займав наймач. Проте в кожному випадку розмір наданого іншого приміщення повинен бути більшим норми, при якій у даному населеному пункті громадяни беруться на облік як ті, що потребують поліпшення житлових умов.

У правовій літературі відзначається, що при наявності підстав для виселення робітника разом з ним, як правило виселяються і всі члени його сім'ї, оскільки їх право користування житлом залежить від права на неї робітника, що виселяється. Разом з тим у випадках, коли робітник залишив свою сім'ю і перейшов жити на інше місце, але при цьому зберіг трудові відносини з організацією, члени його попередньої сім'ї виселенню не підлягають.

Виселення звільнених робітників не може бути поставлено в залежність від їхнього бажання повернутися на роботу до підприємства, установи чи організації, що надали жиле приміщення.

Інше приміщення громадянам, що виселяються відповідно до ст. 114 ЖК, надає та організація, що пред'явила позов про виселення. Причому судова практика виходить з того, що позов може бути задоволене тільки у тому випадку, коли організація реально має можливість виселити робітника, тобто представити до суду ордер чи дані про передбачуване житло.

Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення

Як указував О.С.Іофе, цей вид виселення може бути застосований при наявності підстав двоякого роду: злісне порушення житлових обов'язків наймачем або відпадання умов, при яких житлове зобов'язання зберігається1. Так, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил суспільного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Особам, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Осіб, які самоправне зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Виселення без надання житлового приміщення провадиться, якщо наймач, члени його сім'і або інші спільно проживаючі з ним особи систематично порушують або псують житлове приміщення. Оскільки громадяни зобов'язані використовувати житло відповідно до його призначення, додержуватися правила користування ним, бережно ставитися до санітарно-технічного й іншого устаткування, недотримання цих правил може спричинити такого роду наслідки.

Закон встановлює в якості умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій).

Передбачається, що руйнація або псування здійсню валися із вини наймача. Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач даного приміщення чи хто-небудь із членів його сім'ї, що сумісно проживають із ним опікуни, попечителі, піднаймачі, тимчасові жильці та інші, які спільно проживають. Провина цих осіб може носити як характер умислу, так і грубої необережності. Вони відповідають і за дії неповнолітніх дітей. Тому, якщо в житловому приміщенні мешкають інші члени сім'ї, що не здійснювали дій спрямованих на пошкодження приміщення, то вони не підлягать виселенню. Вимогу про виселення винної особи можуть заявити як наймодавець, так і громадяни, що мешкають у даному будинку або квартирі, у тому числі й інші члени сім'ї наймача. Не можуть служити підставою виселення наймача руйнація або псування житлового приміщення, якщо вони відбулися не з його вини. Наприклад, аварія водопроводу, тепломережі, каналізації, електроустаткування й ін., тобі виникли із об'єктивних причин.

На думку ряду вчених винне поводження особи може виявлятись не тільки в активних діях, але й у формі бездіяльності, невиконання яких-небудь обов'язків.

Псування або ушкодження житла може виявлятися в різних формах: в ушкодженні стін, підлог, устаткування будівлі, у псуванні й ушкодженні не тільки жилих кімнат, але і місць загального користування.

Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.

Житло призначене для постійного проживання в ньому. Але мають місце випадки, коли житло здається виробничим і торговим організаціям, в ньому утримуються тварини і т.п. Закон не дозволяє цього. В такому вирішенні питання зацікавлений і власник житла. Такі дії, з точки зору житлового законодавства, розцінюються як використання жилого приміщення не за призначенням, а тому є підставою для виселення із нього без надання іншого.

До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі. Розірвання договору соціального найму житла і виселення без надання іншого помешкання, відповідно до ст. 116 ЖК УРСР, припускається у випадках:

- протиправної винної поведінки особи, що створює своїми діями неможливість спільного проживання в одній квартирі або цілому будинку;

- систематичного характеру таких дій;

- безрезультатності заходів попередження або суспільного впливу і продовження винним негідної поведінки.

Як зазначено у правовій літературі, протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір'ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку. Місце учинення винною особою таких дій значення не має (у квартирі стосовно Членів сім'ї або інших проживаючих із нею осіб, у загальній квартирі стосовно інших її користувачів або в окремій квартирі стосовно сусідів, інших мешканців будинку).

Оскільки мова йде про навмисні дії, виключається відповідальність осіб, що страждають слабоумством, душевнохворі або іншими захворюваннями. Не може ставитися питання про виселення всіх проживаючих у квартирі осіб, якщо навмисні винні дії чинить наймач житла або один із членів його сім'ї,

Деякі наймачі або члени їх сім'ї в силу своїх професійних занять змушені виконувати значну частину роботи вдома (займатися машинописом, грати на музичних інструментах, користуватися швейною машиною і т. п.). Утворювані в зв'язку з цим незручності не можуть розглядатися як обставини, що спричиняють виселення з мотивів неможливості спільного проживання, якщо ці дії не порушують встановлених правил користування жилим приміщенням, якими забороняється, наприклад, грати на духових інструментах із відкритими вікнами або балконними дверми; грати на інструментах в квартирі і на подвір'ї з 23 до 7 години ранку (п. 22 Правил користування приміщеннями житлових будинків... ПКМУ № 572 від 8 жовтня 1992 р.).

Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття. Водночас, як роз'яснив пленум Верховного Суду УРСР у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р., при розгляді справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або житловому будинку, варто виходити з того, що при антигромадському поводженні, що продовжується, виселення винного може бути й у випадку повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або суспільного впливу не дали позитивних результатів.

Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили дії винного. Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.

Законом не встановлений період, протягом якого можуть враховуватися факти порушень правил, що мали місце, суспільного співжиття, тому порушення позову про виселення ставиться у пряму залежність від часу застосування заходів впливу за попередні порушення. Пред'явлення позову про виселення слідом за застосуванням відповідного заходу впливу не може бути визнано правомірним, тому що мається на увазі, що такі вимоги можуть бути заявлені лише у випадку, коли після застосування заходів впливу до винної в порушенні правил суспільного співжиття особи його поведінка не змінилася і скоєні нові неправомірні дії, що і послужило підставою розглядати їх як несумісні з установленими правилами суспільного співжиття. Проте в кожному конкретному випадку суд може дати їм оцінку і з урахуванням давнини скоєних дій, їх характеру і наступного поводження винного розв'язати суперечку, що виникла.

Виселення без надання іншого житлового помешкання обумовлено ще і безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу.

Як роз'яснив пленум Верховного Суду УРСР у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р., є, зокрема, міри попередження, застосовувані судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також міри суспільного впливу, прийняті на зборах мешканців будинку або членів ЖБК, трудових колективів та інших громадських організацій за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих указівок щодо можливого виселення).

Систематичне порушення правил суспільного співжиття може призвести не тільки до виселення із займаного житла. Це крайня міра. Закон допускає, щоб до особи, яка систематично порушує загальнолюдські правила співжиття, були застосовані й інші санкції. Замість виселення вона може бути зобов'язана зробити обмін свого житла на інше житлове помешкання, зазначене зацікавленою в обміні стороною.

Надане для відселення в порядку обміну житлове приміщення в цих випадках може бути по розміру і менше належної частки жилої площі, що раніше ним займалася. Але в усіх випадках цей обмін повинен провадитися відповідно до встановлених правил обміну житлових помешкань.

Ініціювати процес виселення осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття, можуть зацікавлені в цьому особи. До таких можна віднести наймодавця, наймача житла, членів його сім'ї, сусідів по будинку або по квартирі, уповноважені на те громадські організації і т. д.

Виселення осіб, що позбавлені батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим. Виселення без надання іншого житлового помешкання застосовується до осіб, позбавлених у встановленому законом порядку батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми, у відношенні до яких вони позбавлені таких прав, визнано неможливим. При вирішенні цього питання до уваги беруться ті самі підстави, що були причиною позбавлення батьківських прав, а саме: жорстоке ставлення до дітей, систематичне пияцтво, аморальна поведінка, спонукання до крадіжок, учинення скандалів та інший згубний вплив на них. Основна спрямованість даного правила полягає у тому, щоб уберегти дітей від негативного впливу особи, позбавленої батьківських прав (або обмеженого в батьківських правах), створити їм належні умови для проживання. Тому при вирішенні даної категорії справ, на думку О.А. Пушкіна, не потрібно встановлювати систематичність неправомірної поведінки вказаних осіб, не потрібно застосування до них заходів попередження і громадського впливу.

У випадках, коли всі діти, у відношенні яких судом ухвалене рішення про позбавлення батьківських прав, оприділені у дитячі установи або до родичів, їхні батьки не підлягають виселенню із займаного житла на цій підставі.

З урахуванням досить широко поширеної практики примусового обміну житловими помешканнями з метою ліквідації житлових конфліктів та, як зазначав П.І. Седугін, виходячи з їх гуманних розумінь, закон (ч. 2, ст. 116 ЖК України) передбачає, що замість виселення без надання житлової площі суд може зобов'язати відповідні особи зробити обмін житла, що займається, на інше помешкання, визначене зацікавленою стороною. При відмові особи від обміну вона може бути виселена без надання іншого житлового приміщення. Примусовий обмін можливий тільки із дотриманням загального порядку обміну, встановленого законом. Вимоги про виселення з житлового помешкання можуть бути заявлені одним із батьків, опікуном, районним відділом народного освіти, комісією зі справ неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевого органу самоврядування або прокурором.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12