Функції менеджменту як основа процесу управління

Портрет людини Х (теорія X) характеризується тим, що людина має природжену огиду до праці і намагається будь-яким способом уникнути її. Тому більшість людей необхідно контролювати, скеровувати і загрозою покарання примушувати робити свій внесок у досягнення цілей, організації. Така людина охоче дозволяє собою управляти, уникає відповідальності, не має прагнення до наживи і передусім бажає безпеки.

Портрет людини У. За своєю природою ця людина не має огиди до праці, навпаки, праця для неї є джерелом задоволення[11,ст280].

Якщо людина повністю поділяє цілі організації, то тоді не потрібен сторонній контроль; розвивається самоконтроль і власна ініціатива. Найбільш важливим стимулом до праці є задоволення потреб власного "Я" і прагнення до самореалізації.

Таким чином, вирішальний вплив на поведінку менеджера має тс, як він думає про співробітників, які портрети їх він собі склав і чим планує мотивувати їхню працю. Відповідно до цього розроблені Мак-Грегором теорії можна інтерпретувати як мотиваційні теорії. Теорія Х (управління через контроль) відповідає негативній мотивації і стосується тільки уже задоволених потреб, залишаючи осторонь більш високі; теорія У (управління за допомогою мотивації) відповідає позитивній мотивації, стосується незадоволених більш-високих потреб і, крім того, "дешевша", оскільки самоконтроль та співробітництво зменшують витрати на контроль. В літературі ще висвітлюється теорія 2, яка може розглядатися як прив'язка теорій Х і У.

Теорія двох факторів Герцберга. В 1959 р. Герцберг і його співробітники провели цілеспрямоване опитування приблизно 200 бухгалтерів та інженерів про приємні та неприємні ситуації на роботі (чи можете Ви по можливості описати точно ситуацію, яку вважаєте дуже доброю або поганою)? Виходячи з того факту, що дуже рідко ті самі причини (фактори) були названі в зв'язку з приємними і неприємними переживаннями на роботі, Герцберг дійшов висновку, що є фактори, які: не дають відчуття задоволення — політика підприємства, оплата і умови праці; можуть принести задоволення—досягнення, визнання, цікава за змістом праця, відповідальність, просування по службі[10,156].

Висновок Герцберга про те, що позитивні установка співробітників відносно праці мають інші причини, ніж негативні, спонукав його відмовитися від класичної концепції задоволеності, яка виходить з безперервності переходу від стану "задоволений" до "незадоволення". Протилежним почуттям незадоволеності є не задоволеність, а відсутність незадоволеності: (вода, яка не містить мікробів, перешкоджає виникненню хвороби, проте й не робить людину здоровішою).

Теорія мотивації продуктивності Мак-Клейланда. З надзвичайно широкого спектру потреб Мак-Клейланд. відмітив три найбільш значущі для пояснення поведінки людини:

ü    прагнення до досягнень;

ü    соціальні прагнення;

ü    прагнення до влади.

При цьому основну увагу Мак-Клейланд приділив прагненню до досягнень і на цьому побудував теорію мотивації праці (досягнень). Під прагненням до досягнень слід розуміти досить стабільну здатність прагнути досягнень і успіхів. І хоч у Маслоу ця потреба не виражена так явно, але її можна віднести (за його класифікацією) до потреб більш високого рангу, якщо не до самореалізації. Перед Мак-Клейландом постало питання, чому у людей з більш чи менш чітко вираженими трьома основними потребами мотивація до досягнень виявляється по-різному: в одних сильніше, ніж в інших, і при яких умовах можна посилити мотивацію до досягнень. Щоб відповісти на це запитання, він вивчав багато індивідуумів з вираженою мотивацією до досягнень манери їхньої поведінки і особисті якості. На основі цього Мак-Клейланд відмітив у них такі характерні риси[2,ст100]:

ü    ідуть на добре продуманий ризик;

ü    надають перевагу завданням середнього ступеня складності, але таким з них, які відрізняються новизною змісту і потребують особистої ініціативи та творчого підходу;

ü    концентруються на праці (завданні) самі і менше— на співробітниках, не люблять зупинок у роботі;

ü    віддають перевагу таким ситуаціям у роботі, коли вони можуть самостійно працювати і приймати рішення;

ü    потребують безпосереднього зворотного зв'язку, частих оцінок (власних і сторонніх) результатів праці;

ü    відчувають велике задоволення від самої праці (внутрішня мотивація). Гроші для них мають значення тільки як індикатор оцінки досягнень.

Мотивація досягнень є для Мак-Клейланда передумовою успішної діяльності менеджера. І насправді, він відкрив (про це свідчать порівняльні дані досліджень на світовому рівні), що для менеджерів характерна більш висока мотивація до досягнень, ніж для інших професійних груп з відповідною освітою, і що менеджери, які досягли більших успіхів, відповідно мають більш високу мотивацію до досягнень, ніж ті, які таких успіхів не досягли.

Теорія очікувань Врума. Модель Врума ґрунтується на підході до проблеми під кутом зору "шлях—ціль" і являє собою орієнтовану на психологію теорію рішень, яка походить з того, що людина обирає таку альтернативу, яка максимально відповідає очікуваній нею користі з її суто суб'єктивного погляду. Ідея "шлях — ціль" виникла з емпіричних спостережень, згідно з якими праця, виконувана працівником (шлях), тільки тоді може бути визнаною, коли при цьому досягається бажана ціль.

Таким чином, прояв індивідуумом прагнення до досягнень залежить не тільки від здібностей чи. соціалізації, а й від суб'єктивного сприйняття відносної користі результату праці для досягнення особистої цілі. Ця думка "засоби — ціль" розробляється і в теорії процесів як інструментарій. Відповідно до цього в центрі уваги перебувають три поняття: цінність, інструментарій, очікування.

Цінність у цій моделі означає ефективну орієнтацію людини на результати діяльності її: наскільки важливе притягальне значення результату для індивідуума? Розрізняють два рівні результатів: результатами першого рівня є, наприклад, винагорода за підсумки праці (оплата), які служать стимулом; результатами другого рівня е певні потреби чи цілі, до яких прагне індивідуум[12,ст321].

Інструментарій відповідає за очікування, що результат першого рівня певного способу дій приведе до досягнення бажаної цілі (результату другого рівня). Результат першого рівня — не самоціль, а засіб одержати від нього користь завдяки наявності у нього такої якості, як задоволення позитивного результату другого рівня (потреби).

Очікування людей полягають у вірогідності того, ще певні дії приведуть до певного результату. Суб'єктивна ймовірність визначається тим, що за допомогою певних зусиль досягається певний результат (ціль завдання) і буде певна винагорода, зумовлена виконанням завдання.

Використовуючи описані елементи моделі, можна визначити зусилля, яких докладає індивідуум при певних (визначених емпірично) значеннях трьох змінних (цінність, інструментарій, очікування), а це і є мотиваційною силою.

Виходячи з розглянутих теоретичних положень, можна відповісти на запитання: "Як мотивувати своїх співробітників"? Мотивація співробітників має виходити з того, що ніколи не можна замінити власну мотивацію співробітника сторонньою мотивацією. Іншими словами, внутрішню мотивацію неможливо викликати зовнішньою. Проте керівник може досить мотивувати своїх співробітників, створивши ситуаційне поле, яке спонукає їх зробити те, що від них очікують. Це поле складається, з таких складових частин:

ü    стиль управління;

ü    поведінка керівника в комунікаціях;

ü    оплата праці;

ü    вимогливість через постановку завдань і цілей та ін.

Для того щоб зуміти створити таке поле для співробітників з врахуванням їх особливостей, керівник повинен знати внутрішній мотиваційний спектр своїх співробітників, відповівши на запитання "Де і як найкраще з допомогою ситуації і завдань спонукати співробітників до дії?"

Проблематика мотивації набуває нині дедалі більшого значення насамперед тому, що у всіх випадках виконання робіт потребує розумових зусиль працівників. Саме цей вид зусиль підлягає мотивації[18,ст402].

Є багато стимулів, що спонукають працівника добре працювати, однак серед них немає універсальних. Люди по-різному реагують на різні стимули, і навіть у тих самих людей реакція не завжди однозначна. Людина звикає до стимулів і перестає на них реагувати, тому керівник повинен володіти арсеналом стимулів і постійно їх поновлювати.

Контроль у складі функцій менеджменту є протилежним полюсом щодо функції цілевстановлення і логічним продовженням дій керівника: коли поставлено ціль, то слід переконатися, чи можна її взагалі досягти. І хоч контроль у розумінні аналізу цілі є необхідним, однак контроль, як і влада, зумовлює передусім негативні емоції. Для багатьох людей контроль здебільшого означає обмеження, примус, відсутність самостійності, все те, що пов'язується у нашій свідомості з обмеженням прав особи. Внаслідок цього контроль належить до тих функцій управління, суть яких, як правило, розуміють неправильно.

Для визначення суті контролю потрібно відповісти на такі запитання:

1) Що контролюється (приблизно так: співробітник як особистість? Його метод праці? Результати його праці?).

2) Хто контролює і як контролює?

3) Які наслідки контролю?

Розглянемо можливі відповіді на ці запитання. Об'єкт контролю. Емоційне напруження, яке несе в собі слово "контроль", є значною мірою наслідком того, що контролюються не результати діяльності, а в основному особистість. Якщо добуті результати не відповідають очікуваним, це часто стає приводом для перевірки не тільки самої праці, а й ставиться під сумнів сама особистість. Тому об'єктом контролю не може бути особистість. Керівник, який у ході перевірки виявив, що результати роботи не ті, які мають бути, і одночасно встановив, що це наслідок невисокої кваліфікації співробітника, навряд чи знайде співчуття у цього співробітника. Навіть якщо виключити особистість з контролю, все одно будуть дві можливості при перевірці: проконтролювати тільки результат праці або ще й шлях досягнення цілі. З погляду психології управління слід контролювати тільки результати. Інколи виникає потреба проконтролювати і шлях досягнення цілі (методи праці). Це насамперед стосується тих випадків, коли не кваліфіковане ставлення до процесу праці може призвести до збитків для підприємства чи для самого працівника[8,ст211].

Ефективність контролю залежить також від контролюючих інстанцій і застосовуваної техніки контролю. Питання про контролюючі інстанції — це перш за все питання про те, хто контролює: "свої" чи "чужі", начальник контролює підлеглих чи підлеглі контролюють самі себе. Отже, питання зводиться до самоконтролю чи контролю стороннього (контролю начальника).

Самоконтроль стимулює у співробітника почуття власної відповідальності за якість і результати праці. Він потребує значно менше витрат, ніж зовнішня система контролю. Самоконтроль може здійснюватися працівником у необхідний час, він потребує меншого часу і дає змогу вникнути у загальний виробничий процес, побачити своє місце у ньому.

Контроль сторонній, і начальника повинен бути первинним щодо самоконтролю, тобто виключити будь-який ризик, пов'язаний з самоконтролем, наприклад, коли спостерігаються постійні дефекти у виробах чи недоліки у результатах праці, які сам співробітник не помічає. Цей вид контролю застосовують також тоді, коли співробітник оцінює результати своєї праці, керуючись заниженими порівняно з іншими співробітниками еталонами.

Щодо техніки проведення контролю, то виникає питання, чи повинен співробітник знати про наступний контроль. Наприклад, чи повинен касир знати, що у певний час буде проведена перевірка касових книг і готівки. Проблема полягає у тому, що дуже складно дати однозначну відповідь, не розглядаючи специфіку кожної конкретної ситуації і керуючись тільки етичними Нормами, без будь-якого зв'язку з реальністю. Для ілюстрації можна навести такий приклад. Перевіряючи магазини торгової організації, один з інспекторів у своїй зоні завжди відмічає кращі результати, ніж інші. На запитання про те, чим це пояснюється, він відповів, що це результат його системи контролю, яка полягає в тому, що керівники магазинів завжди знають, коли слід чекати інспектора. На цей момент вони наводять порядок у магазинах, а інспектор тільки відмічає позитивні моменти. Цю ситуацію можна трактувати по-різному. Крім того, при вирішенні питання про техніку контролю необхідно подумати про те, який контроль проводити: вибірковий чи суцільний. Тут також не можна дати ніяких загальних рекомендацій, крім тієї, що суцільний (тотальний) контроль слід провадити тільки там, де він безумовно необхідний.

Один з найпоширеніших видів контролю можна назвати нейтральним з емоційного погляду словосполученням "аналіз досягнення цілі". Залежно від результатів такого контролю можуть бути різні наслідки і заходи.

Розглянемо два можливі наслідки такого контролю.

Випадок А. Контроль підтвердив, що ціль досягнута. Крім того, вибіркова перевірка показала, що шлях до досягнення результату був обраний правильно.

Якщо ціль була досягнута звичайними засобами І методами, то. співробітник одержує визнання у вигляді зворотного позитивного зв'язку. Якщо ж ціль була досягнута нестандартним шляхом чи за допомогою особливих зусиль працівника, то поряд із звичайним зворотним зв'язком (визнанням високої кваліфікації працівника, його важливої ролі в досягненні успіхів та ін.) повинні бути застосовані засоби додаткової мотивації методів, обраних працівником[5,ст183].

Випадок Б. Контроль показав, що ціль не була досягнута. Починається пошук причин. У принципі можуть бути три можливості:

а) об'єктивні причини не дали змоги досягти цілі;

б) ціль не досягнута через причини, зумовлені діями керівника;

в) ціль не досягнута в зв'язку з неправильними діями співробітника (обрано неправильний шлях).

Якщо пошук причин показав, що вирішальну роль у недосягненні цілі відіграли об'єктивні причини, які не можна усунути, то необхідно переглянути цілі і, знову розпочати процес менеджменту.

У випадку, коли ціль не досягнута через дії керівника, то він повинен визнати свої помилки. Не можна їх перекладати на співробітників.

Розділ 3. Практичне поєднання і використання функцій управління діяльності сучасних організацій

ЗАТ "Хмельницька макаронна фабрика" - одне з небагатьох спеціалізованих виробництв нашої країни, керівництву якого в непростих економічних умовах вдасться зберігати стабільне фінансове становите підприємства, нарощувати обсяги виробництва нової високоякісної продукції вдосконалювати технологію виготовлення макаронних виробів.

Фабрика постійно працює на перспективу, вкладаючи 55 % прибутків у модернізацію та оновлення виробництва.

ЗАТ " Хмельницька макаронна фабрика" – у своїй діяльності використовує дві функції управління: планування і організація. Зокрема стратегічне планування приносить значну кількість переваг компаніям, які його застосовують. По-перше, воно приносить чисто фінансову користь, а по-друге, підвищує імідж компанії.

Серед стратегічних пріоритетів Хмельницької макаронної фабрики залишаються орієнтація на передові досягнення в галузі забезпечення якості виробів, задоволення потреб споживачів, впровадження прогресивних сучасних технологій та обладнання, підвищення професійного рівня персоналу, вдосконалення методів управління, впровадження системи управління якістю.

Першим кроком, який зробило керівництво ЗАТ "Хмельницька макаронна фабрика" на шляху вдосконалення роботи підприємства, стало визначення місії, системи цінностей та політики у сфері якості.

Сьогодні фабрика успішно конкурує з вітчизняними та зарубіжними виробітками. Протягом останніх років на ній впроваджено методи та засоби управління, рекомендовані Європейською моделлю досконалості, що охоплює всі аспекти діяльності підприємства, спрямовані на задоволення потреб споживачів, персоналу, суспільства, а також на власні ділові інтереси, та застосовується для діагностики, аналізу та удосконалення діяльності фабрики.

Слід зазначити, що концепція якості пронизує всю організаційну систему акціонерною товариства та виробничі процеси. Фабрика приймає участь в національних конкурсах якості ,) 1998 року (ІІІ-У національні конкурси). Зокрема, вона стала лауреатом IV Українського національного конкурсу якості і) номінації "Середні та малі підприємств". З 1999 року ЗАТ "Хмельницька макаронна фабрика" входить до Клубу лідері в я кості Україні. 1} 199') році Українська асоціація якості (УАЯ) рекомендувала фабрику до участі у змаганні за Європейську нагороду з якості в 2000 році[24,www.google.com.ua]. ЗАТ "Хмельницька кондитерська фабрика "КОНДФ1Л"" має більш ніж 70-літню історію. Велику частину цього часу фабрика функціонувала в складі величезної інфраструктури. У той же час найважливішим фактором продуктивності була валова продукція з мінімальними виробничими витратами, тому основна увага приділялася удосконалюванню технології масового виробництва. Державне планування явно не заохочувало ініціативу, і обов'язки будь-якого керівника в деякій мері зводилися до формальних. Постійна нестабільність постачань, ліміти сповільнювали розвиток, підганяючи всі підприємства під одну мірку, під один стандарт. З приходом на фабрику в 1982 р. нинішнього керівника — Василя Станіславовича Любовецького — була проведена реконструкція практично усіх виробничих потужностей, і в 1990 р. обсяг виробництва перевищив 12000 т у рік.

Підприємство регулярно надає допомогу суспільним та благодійним організаціям. Цих результатів неможливо було б досягти без упровадження нових методів господарювання і керування виробництвом, без визначення перспективних напрямків розвитку. На підприємстві діє програма річного ц стратегічного планування до 2005 р., що припускає використання інвестиційних капіталів збільшення кількості продукції, що випускається, розширення виробничої бази, освоєння нових ринків.

В умовах твердої конкуренції і насичення внутрішнього ринку України імпортною продукцією, коли єдиним шляхом для виживання вітчизняних підприємств є підвищення конкурентноздатності їхніх товарів, першочерговими стали задачі але підвищенню якості, а отже, питання комплексного і погодженого керування технічними, економічними. адміністративними і соціальними факторами, що впливають на нього. На підприємстві була впроваджена горизонтальна система керування, розроблена власна система організації й оплати праці, що дозволяє оцінити роботу кожного підрозділу, кожної служби, кожного з грудинка.

Була реорганізована служба маркетингу і зараз вона являє собою чітку і відпрацьовану систему планування і контролю виконання задач, що дозволяє оперативно реагувати на зміни ситуації на ринку " працювати з замовниками по індивідуальних проектах.

Зараз на фабриці підібрана сильна команда досвідчених фахівців, що працює над удосконалюванням організаційної структури підприємства. Ці процеси мають фінансову, організаційну й інформаційну підтримку правління. На підприємстві розвита система участі співробітників у процесах керування, збору і розгляду пропозиції але удосконалюванню виробничих процесів. Проводяться конкурси на кращі ідеї для рішення тих чи інших проблем, упроваджена система їхнього рішення і система пілотних проектів при реалізації удосконаленні. Два рази на рік проводиться анкетування для оцінки роботи членів правління і по їхніх результатах проводяться кадрові зміни. Кадрова політика підприємства погоджена зі стратегічними планами його розвитку. Незважаючи на хиткість економіки України, персонал ЗАТ "Хмельницька кондитерська фабрика "КОНДФ1Л" здатний виконати намічені стратегічні плани. Головне — дати йому. реалізувати свій потенціал і досвід, або змушувати шукати вихід у лабіринтах непродуманої державної політики [24,www.google.com.ua].

Висновки

В даній курсовій роботі розкрито функції менеджменту, як вони впливають на організацію праці менеджера на управлінські рішення, тобто їх взаємозв’язок між собою.

Менеджмент – процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з тим, щоб досягнути координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань.

Управління організацією в умовах ринкової економіки складніше, ніж в умовах центральної системи. Це пов’язано з розширенням прав відповідальності та з необхідністю пристосування до змін у зовнішньому середовищі. Всі проблеми, які виникають перед організацією, неможливо вирішити без сучасного професійного менеджменту – цього могутнього прискорювача розвитку суспільства.

Менеджмент визначається як процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації та керують ними шляхом постановки цілей та розробки засобів їх досягнення. Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації для досягнення певних цілей. Тому менеджмент – це вміння досягти поставлених цілей, спрямовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки людей, які працюють в організації. Тому можна розглядати менеджмент як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи, організації в цілому з метою досягнення найкращих результатів.

Мистецтвом досягти цілі повинен володіти певний прошарок суспільства – менеджери, робота яких полягає в організації та управлінні зусиллями всього персоналу для досягнення цілей. Тому менеджмент визначається як орган чи апарат управління.

Отже, для ефективного функціонування будь-якої системи управління необхідно врахувати всі чинники як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, які на неї впливають.

Процес управління в перспективі , то виявиться , що будь – яке підприємство чи організація своєю сьогоденною діяльністю спрямовані в майбутнє прагнуть досягти певного ідеального стану.

Цілі повинні бути реальними , зрозумілими, кількісно та якісно визначеними , розмежованими у часі та просторі.

Місце функції планування зумовлено як логікою людської діяльності взагалі , так і логікою здійснення процесу управління соціально – економічними системами.

Отже, менеджмент являє собою поточну діяльність з управління виробництвом товарів чи послуг у рамках певної організації Однак організація не виникає сама по собі, а є також породженням менеджменту, його функцією. Організаційна складова менеджменту охоплює організацію структур, інформаційних каналів, діловодство, облік, контроль, аналіз, планування, прийняття рішень і організацію праці в широкому розумінні цього слова. Сюди відносять оптимізацію розмірів підприємства, централізацію і децентралізацію управління, поділ праці в апараті управління, загальну організаційну структуру, штати працівників, обов'язки, повноваження та делегування їх, мотивацію та стимулювання праці.

Тобто, ця тема визначає функціональний характер процесу управління, сутність поняття функцій менеджменту планування, організації, мотивація, контроль їх зміст і системний характер.

Список використаної літератури

1.           Бесєдін М.О., Нагаєв В.М. Основи менеджменту: оцінно-ситуаційний підхід (модульний варіант): Рідручник. – К.: Центр навчальної літератури; 2005. – 496 с.

2.           Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Менеджмент в організації: Навчальний посібник для студентів екон. Спец. Вузів. – К "Кондор"- 2002. – 654 с.

3.           Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Організація праці менеджера: Навчальний посібник для студентів економічних вузів – К.: "Кондор" – 2002. – 518 с.

4.           Виханський О.С., Наумов А.И. Менеджмент. – М.: МГУ, 1995. – 364 с.

5.           Гріфін Р.,Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. Ред. Яцура В.,Олєснєвич. – Львів: Бок, 2001. – 624 с.

6.           Жигалов В.Т., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності: Підручник. – К.: Вища школа., 1994. – 223 с.

7.           Лафта Дж.К. Менеджмент. – М.: Кно Рус, 2002. – 256 с.

8.           Ломберт Том Ключові проблеми керівника. 50 перевіриних способів вирішення проблем: Пер. З англ.. – К.: Наукова думка, 2001. – 303 с.

9.           Максименко С.Д. загальна психологія:Навчальний посібник. – Видання друге, перероблене та доповнене. - Київ:"Центр навчальної літератури", 2004. – 272 с.

10.      Маркіна І.А. менеджмент підприємства. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів – К:НМЦ "УКООПСПІЛКА", 2000. – 268 с.

11.      Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2005. – 304 с.

12.      Международный менеджмент: Учебник для вузов / Под. Ред. С.Э. Пивоварова, Д.И. Баркана, Л.С. Тарасевича, А.И. Майзеля. – СПБ.: Питер, 2000.

13.      Мурашко М.І. Довідник для підприємців-роботодівців та працівників відділів кадрів підприємств, установ і організацій. К., 1998 – 164 с.

14.      Нікітіна Г.О.,Дробиш Л.В. Організація праці на підприємстві: Опорний конспект лекцій. – Полтава: РВВ ПУСКУ, - 2003. –51 с.

15.      Орлов А.И. Менеджмент в техносфере: Учеб. Пособие для студ. Высш. Учеб. Завидения / Орлоав А.И., Федосеев В.Н.-М.: Издательский центр "Академия", 2003. – 384 с .

16.      Осовська Г.В., Копитова І.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2005. – 581 с.

17.      Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами : Навч. Посібник. – К.: "Кондор" 2003. – 224 с.

18.      Панфилова А.П., Громова Л.А., Богачек И.А., Абчук В.А. Основы менеджмента. Полное руководство по кейс- технологиям/ Под ред. Проф. Соломина В.П. – СПб.: Питер, 2004. – 240 с.

19.      Стадник В.В., Йохана М.А. Менеджмент : Посібник. – К. :Академвидав, 2003. – 464 с.

20.      Старобинский Э.Е" Как управлять персоналом" / Издание 6-е, перераб. И доп. – М.: ЗАО "Бизнес - школа", 2002. – 384 с.

21.      Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. – К. : Академвидав, 2005. – 608с. (Альма – Матер).

22.      Цимбалюк І.М. Підвищення професійної кваліфікації: психологія педагогічної праці. – Науково-методичний посібник для підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. - Київ: ТОВ Видавничий дм "Професіонал". 2004. – 150 с.

23.      Шегда А.В. Менеджмент:Навчальний посібник. - К: Т-о "Знання", КОО, 2002. – 538 с.

24.Мережа інтернет www.google.com.ua.

Страницы: 1, 2, 3, 4