Кон'юнктура ринку науково-технічної продукції

Комерційний успіх таких фірм залежить насамперед від зниження витрат на впровадження нововведення.

Фірми "спіноф" і фірми, що обслуговують програмно-цільові наукові дослідження і розробки, є незалежними організаціями, проте їх фінансування відрізняється від самостійних впроваджувальних фірм і фірм-розроблювачів.

До таких, що обслуговують програмно-цільові розробки, слід віднести проектні фірми з надання послуг окремим спеціалістам і організаціям щодо підготовки документації проектів і програм, консультативно-експертні фірми з питань платної оцінки проектів і підготовки їх техніко-економічних обгрунтувань, фірми з підготовки матеріально-технічної бази наукових організацій.

Творчі групи і проектні бригади створюються у рамках існуючих наукових організацій, їхня діяльність має відносно автономний характер на основі повного комерційного розрахунку.

4. Інформаційне і консультативне обслуговування виробництва

Протягом останніх років стрімко розвивається ринок інформаційних послуг, що обумовлено бурхливим розвитком технічних засобів інформаційного забезпечення (комутаційного зв'язку, комп'ютерних технологій, програмного забезпечення інформаційних технологій). Якщо у 60-ті роки інформаційним продуктом були в основному реферативні видання, інформаційні бюлетені, бібліотечні каталоги, що поширювалися за передплатою, то у 70-ті роки набули розповсюдження бази даних на машинних носіях. Саме в цей час почали розвиватися і зміцнюватись на ринку комерційні сервісні інформаційні служби.

У структурі інформаційного бізнесу прийнято виділяти: значні інформаційні служби-генератори, сервісні комерційні інформаційні фірми і фірми інформаційної інфраструктури.

Інформаційні служби-генератори формують і структурують накопичену традиційну інформацію (друковані видання, технічну документацію, довідкову інформацію на машинних носіях). Подібного роду інформаційні центри тісно пов'язані з науково-технічними, державними організаціями і навчальними закладами, кооперуючись з ними стосовно збору джерел інформації і форм її опрацювання. Генерування інформації є дуже трудомістким процесом. Прискорення опрацювання інформації можливе лише за рахунок його автоматизації. Тому в структурі капіталу таких фірм переважну частину становить вартість технічного забезпечення збору і передання інформації (комп'ютери, їх мережі, розмножувальна і копіювальна техніка тощо).

Сервісні інформаційні фірми виконують в основному функції посередника, що реалізує накопичений інформаційний продукт безпосередньому споживачеві. Поява таких фірм на ринку інформації стала можливою лише з виникненням розвинутої системи інформаційних комунікацій. У цьому випадку накопичена у банках даних інформація стає масовим видом товару.

Наприклад, за наявності у місті 5 значних науково-технічних бібліотек її користувачами одночасно можуть бути від 500 до 1000 осіб. Система теледоступу до банку даних у телефонному режимі дає можливість збільшити кількість користувачів у десятки й сотні разів (обмежувачем може бути кількість телефонів і комп'ютерів).

В інфраструктурі інформаційного обслуговування зайняті фірми, які створюють комунікаційні інформаційні зв'язки, а також фірми, які здійснюють програмне забезпечення інформаційних технологій, тощо.

Аналіз сучасного розвитку інформаційного ринку вказує на тенденцію збільшення частки посередницьких послуг сервісних інформаційних фірм і фірм, що здійснюють програмне забезпечення. Поступово відбувається зсув сервісного обслуговування у бік генерації інформаційних баз даних.

Інформаційні посередники використовують такі форми взаємовідносин із замовниками інформації:

— поширення інформації за передплатою;

— відкритий продаж інформаційного продукту;

— інформаційні замовлення;

— постійне (сервісне) інформаційне обслуговування;

— користування базами даних.

Поширення інформації за передплатою є одним із видів інформаційного обслуговування, що полягає у виборі замовником визначеної тематики інформації, яку він бажає одержати протягом визначеного терміну. Цей вид обслуговування дає змогу постійно поліпшувати і розширювати змістовність наданого замовнику матеріалу. До недоліків цього виду послуг варто віднести однобічність наданої замовнику інформації, яку він не спроможний коригувати. У зв'язку з цим такий вид послуг оцінюється невисоко і комерційні результати можливі лише за великих обсягів замовлення. Ці ж недоліки властиві і відкритому продажу інформації, який розрахований на випадкового користувача (видання довідкової літератури, бібліотечних каталогів, спеціальних видань тощо).

Якщо перелічені види інформаційних послуг спрямовані на споживача, то індивідуальні інформаційні замовлення звичайно надходять від споживачів. До цього виду послуг варто віднести підготовку технічних підбірок, копій документації з інформаційних фондів, машинних копій матеріалів баз даних і т. ін.

Вищим рівнем інформаційного обслуговування є постійне (сервісне) обслуговування замовників інформації. За такого рівня обслуговування сервісна фірма має постійне коло клієнтів, взаємовідносини з якими можуть оформлятися на договірних умовах або без них. Постійні замовники забезпечуються усіма видами інформації та інформаційних послуг.

Особливим видом інформаційного обслуговування є патентна робота і продаж патентних ліцензій Продаж ліцензій є вузькоспеціалізованим і висококваліфікованим видом комерційної діяльності.

Ліцензією заведено називати надане за визначену винагороду право на використання різноманітних науково-технічних досягнень. Ліцензії бувають таких видів:

— патентна, що надає право на використання запатентованого винаходу або винаходу, на який подана заявка;

— безплатна ліцензія, що дає право на використання "ноу-хау", яке незапатентоване або втратило новизну;

— комплексні, надані на нововведення, на які подано заявку, але патентна чистота нововведення є сумнівною;

— виняткова, що визначає монопольне право її власника на використання винаходу;

— проста, що видається під право використання нововведення на певний строк.

У загальному вигляді вартість ліцензії розраховується за такою формулою:

Ц = WТП, (1)

де Ц — ціна ліцензії;

W — частка лицензіара в прибутку ліцензіата;

Т — термін дії ліцензії;

П — щорічний прибуток ліцензіата від використання ліцензії.

Платежі за ліцензії здійснюються двома способами:

— за фактичним економічним результатом та участю у прибутках;

— за очікуваним економічним ефектом (паушальний платіж).

Паушальний платіж — це твердо зафіксована у ліцензійному договорі сума винагороди від очікуваного економічного ефекту. Такі платежі встановлюються за користування занадто складними "ноу-хау" або з невизначеними результатами впровадження (продаж ліцензії маловідомій фірмі, впровадження нововведення через визначений термін і т. ін.).

За фактичним результатом, як правило, здійснюються періодичні відрахування у відсотках від визначеного базового показника (вартості продукції, суми продажів, з одиниці виготовлюваної продукції, з одиниці потужності і т. ін.). Такі відрахування прийнято називати роялті.

Роялті визначають за формулою

 (2)

де Р — розмір роялті;

П — додатковий очікуваний прибуток;

Ц — світова ціна базового аналога одиниці продукції, що ліцензується.

У міжнародній практиці набули поширення такі розміри роялті, %:

З—6 — за ліцензії на виробниче устаткування;

1—5 — за ліцензії на вироби масового попиту і продовольчі товари;

4—8 — за ліцензії на спеціальні прилади й устаткування;

1—4 — за ліцензії на напівфабрикати і продукцію непромислових галузей.

Виходячи з розмірів роялті, ціна на ліцензію розраховується у такий спосіб:

Ц = QрРТ, (3)

де Ц — ціна ліцензії;

Q — обсяг продукції, що випускається;

р — ціна виробу;

Р — розмір роялті;

Т — термін дії ліцензії.

Термін дії ліцензійних договорів, як правило, не перевищує 10 років.

Останнім часом значного поширення набули консультаційні послуги, що також виділилися в окремий вид науково-технічної діяльності — консалтинг.

Прийнято виділяти такі типи консультаційних послуг:

— дослідження і прогнозування ринку (товарів, послуг, "ноу-хау" і т. ін.);

— дослідження і прогнозування цін світових торгових ринків;

— оцінка експортно-імпортних операцій;

— розробка техніко-економічних обгрунтувань;

— юридичні консультації.

Більшість консультативних фірм надає послуги з багатьох проблем, створюючи для цього спеціалізовані групи, які вирішують питання, пов'язані з конкретними функціями підприємства (виробництво, фінанси, збут, вивчення ринку тощо) або сектором економіки (промисловість, банківська справа, торгівля, комунальні послуги і т. ін.). У таких фірмах, з одного боку, дбають про поглиблену спеціалізацію шляхом накопичення досвіду, а з іншого — всіляко сприяють розширенню кваліфікаційного профілю співробітників, переводячи їх з однієї спеціалізованої групи в іншу. Усе це сприяє підвищенню рівня кваліфікації спеціалістів, тому що на роботу в консультативні фірми підбираються спеціалісти, що мають економічний або технічний (рідше обидва) профіль спеціалізації.

Контроль за якістю роботи консультантів здійснюється фірмою-клієнтом разом з адміністрацією консультаційної фірми. Попередній і поточний контроль є ефективнішим, ніж контроль після закінчення роботи.

Серед чинників, що забезпечують високу якість консультативних послуг, виділяють: рівень підготовки консультантів і їхню активність; точне визначення умов контракту; чіткий добір договорів відповідно до спеціалізації консультативної фірми; правильну організацію взаємовідносин між консультантом і фірмою-клієнтом; стандартизацію методів роботи консультантів.

Підтримання якісного рівня консультативних послуг забезпечується своєчасним відстежуванням нових тенденцій у розвитку науки і техніки в результаті аналізу поточної періодики, організації внутрішньофірмових заходів, участі у семінарах і на курсах підвищення кваліфікації.

Висока якість роботи консультативних фірм останнім часом забезпечується використанням електронно-обчислювальної техніки у двох основних напрямках: опрацювання технічної інформації і застосування ЕОМ безпосередньо у процесі консультування.

5. Показники кон'юнктури науково-технічної продукції

З погляду вивчення кон'юнктури ринку науково-технічної продукції, показники, які її характеризують, можна розділити на такі, що:

— оцінюють діяльність науково-технічних колективів і їхню усталеність на ринку;

— характеризують власне науково-технічну продукцію;

— дають уявлення про стан самого ринку науково-технічної продукції.

До показників, що оцінюють діяльність тієї або іншої науково-технічної організації, можна віднести об'ємні і фінансові показники її діяльності, частку охоплення ринку, конкурентоспроможність, кількісні і якісні оцінки авторитетності наукового колективу.

До об'ємних і фінансових показників діяльності науково-технічних організацій насамперед варто віднести обсяг науково-технічних робіт, у тому числі за їх видами, валовий прибуток і чистий прибуток організації.

Динаміка зміни обсягу науково-технічної продукції навіть однієї науково-технічної організації може в цілому вплинути на зміну кон'юнктури попиту на певний вид розробок.

Зміна структури видів науково-технічних робіт вичерпно характеризує тенденції динаміки кон'юнктури ринку науково-технічної продукції. Найважливішими показниками конкурентоздатності є частка ринку і рівень конкурентоздатності.

Важливе значення для науково-технічної фірми мають її імідж і авторитетність у вибраному напрямку наукових розробок. Формально оцінити авторитетність практично неможливо, проте непрямо це робиться за допомогою показників рейтингу і науково-технічного потенціалу організації.

До показників, що оцінюють науково-технічну продукцію, варто віднести: показники очікуваної і фактичної ефективності її впровадження, термін окупності витрат на наукові дослідження і розробки, науково-технічний рівень розробок.

Ефективність є одним з основних цінотвірних показників науково-технічної розробки. Економічний ефект від впровадження інновації розраховується за такою формулою:

 (4)

де Рt — вартісна оцінка результатів впровадження інновації у t-муроці, t=1,...,n;

Вt — витрати на впровадження інновації у t-му році;

Взаг — витрати на розробку інновації.

Найважливішим показником, що характеризує інновацію, є термін окупності витрат. У загальному вигляді цей показник розраховується у такий спосіб:

Т=В/Рt (5)

де Т — термін реалізації, років;

Рt — середньорічні витрати на впровадження інновації.

Особливо ускладнюються розрахунки цього показника через необхідність приведення різночасових витрат і результатів за всі роки впровадження до їх середньої бази. При цьому вдаються до застосування так званого коефіцієнта приведення:

 (6)

де dt — коефіцієнт приведення витрат;

Ен— норматив приведення різночасових витрат;

tр — розрахунковий рік;

t — рік, витрати якого приводяться до розрахункового року.

Показники науково-технічного рівня розробок можуть розраховуватися за різними методиками стосовно того або іншого виду продукції.

6. Особливості ціноутворення у науково-технічній сфері

Залежно від призначення результатів наукових досліджень і розробок у науково-технічній сфері можуть застосовуватися різноманітні методи ціноутворення. Якщо нововведення має прикладний характер, а його освоєння споживачем забезпечує йому додатковий прибуток, то його ціна повинна визначатися як частка розробника у цьому прирості:

Ц=аt Пt (7)

де Ц — ціна нововведення;

аt — частка розробника у прирості прибутку, і = 1,... n;

Пt — приріст прибутку споживача за і-й рік;

п — термін ефективної експлуатації нововведення.

Термін ефективної експлуатації нововведення визначається експертним шляхом і залежить від специфіки галузі та реалізованого нововведення (насамперед від його новизни).

Звичайно п приймається рівним 2—4 рокам.

Значення аt, тобто частки розробника у прирості прибутку, визначається на основі узвичаєного коефіцієнта участі у прибутку, скоригованого на розмір коефіцієнта у створенні нововведення. Коефіцієнт участі у прибутку звичайно застосовується в межах 0,2—0,4 і залежить від суми одержуваного додаткового прибутку. В остаточному підсумку він встановлюється за домовленістю сторін.

Необхідність його коригування обумовлена тим, що науково-технічна фірма може реалізовувати нововведення у різноманітній формі — від робочої документації до дослідної партії. Чим вищий ступінь завершеності розробки, тим вище значення коефіцієнта участі у нововведенні.

Приклад. Мале впроваджувальне підприємство "Прогрес" пропонує машинобудівному підприємству модернізований токарний верстат, застосування якого забезпечує зниження трудомісткості виготовлення деталей і відсоток браку, збільшення продуктивності праці. Подібна модернізація здійснюється у середньому один раз на три роки. Цей термін приймається за n.

Розрахунки розробника, підтверджені результатами впровадження цього устаткування на інших підприємствах, показують, що експлуатація нововведення гарантує одержання такого додаткового прибутку: 1-й рік — 1800 грн.; 2-й рік — 4000 грн.; 3-й рік — 3600 грн. Разом — 9400 грн.

Науково-технічна фірма бере на себе виконання усіх робіт з впровадження і сервісного обслуговування модернізованого устаткування.

Маючи таку інформацію, сторонам потрібно лише домовитися про конкретну частку кожного в одержуваному додатковому прибутку. Якщо, наприклад, досягнуто згоди про частку розробника 3%, то ціна нововведення становитиме 2820 грн.

За подібної форми ціноутворення, яка одержала назву розподілу результату, фірму-розроблювача повинна цікавити нижня межа, до якої вона може зменшувати свій коефіцієнт участі у прибутку. Ця межа має гарантувати їй одержання середньої норми прибутку за умови реалізації нововведення, тобто

 (8)

де Цнм — нижня межа ціни на нововведення;

Вр — витрати на розробку нововведення;

Ко — очікуваний обсяг реалізації нововведення, одиниць;

Вс — витрати на створення (матеріальне втілення) нововведення;

Нп — середня норма прибутку в галузі.

Ціноутворення на основі розподілу результату привабливе тим, що забезпечує окупність витрат споживача нововведень, стимулює його зацікавленість у їхньому придбанні. Якщо виконується ця умова, то творець нововведення, забезпечуючи високий рівень обсягу продажу, гарантує собі комерційний успіх від проведених робіт.

У випадку, коли результатом нововведення є новий продукт, найчастіше ціна такої розробки визначається за принципом роялті. За базовий показник при цьому доцільно використовувати обсяг продажів.

Одним із різновидів підходу розподілу результату є формування ціни залежно від параметрів розроблюваного нововведення. У цьому випадку ціна визначається у такий спосіб:

Ц=f(a1,а2,...,an),  (9)

де Ц — ціна розробки;

аi — параметри розробки (продуктивність, потужність, ремонтоспроможність тощо).

Приклад. Вартість наукових досліджень і розробки нового штампувального верстата визначена у 1000 грн. У випадку збільшення його продуктивності розробник одержує додаткову премію у розмірі 100 грн. за кожний додатковий відсоток понад норматив, оговорений у технічному завданні на розробку.

Якщо кінцевий результат розробки не завжди ясний або вона не зорієнтована на одержання додаткового прибутку, то можливе використання витратного принципу ціноутворення. У ряді випадків застосовується змішана форма встановлення ціни на нововведення, тобто компенсація витрат розробника, а у випадку комерційного успіху — одержання відсотка від приросту прибутку.

7. Методика дослідження кон'юнктури ринку науково-технічної продукції

Вивчення кон'юнктури ринку науково-технічної продукції передбачає таку послідовність: 1) дослідження основних рис і особливостей ринку певного виду науково-технічної продукції; 2) розробка методики вивчення кон'юнктури; 3) збір і накопичення кон'юнктурної інформації; 4) аналіз кон'юнктури; 5) прогноз кон'юнктури.

Ринок науково-технічної продукції відноситься до організованого ринку. Тому інформація про споживчі характеристики науково-технічної продукції є досить доступною навіть для новітніх досліджень і розробок. Проте через описані у першому параграфі особливості науково-технічної продукції, її кон'юнктурні характеристики (ціна, динаміка попиту і пропозиції тощо) практично недоступні моментним методам вивчення кон'юнктури, оскільки більша частина інновацій є еталонною. Тому вивчення кон'юнктури науково-технічної продукції здійснюється головним чином за оцінкою її виробників.

Кон'юнктурний аналіз ринку може бути проведений і з позицій споживача науково-технічної продукції або позиції конкуруючої фірми чи спеціалізованої інформаційної фірми.

Споживача в основному цікавлять ціни та ефективність впровадження наукових досліджень. Як показує досвід, таку інформацію про науково-технічну продукцію можна одержати, проаналізувавши договори на аналогічну продукцію і пропозиції від різних виробників. Проте низька ціна і кращі декларовані технічні характеристики нової техніки не є основними ринковими показниками для споживача інновації. Як правило, для споживача науково-технічної продукції гарантією якості є не сама досконалість інновації, а скоріше рейтинг її розробників.

Тому для оцінки кон'юнктури на ринку інновацій для споживача найважливішими є показники, що оцінюють діяльність розробників того чи іншого виду науково-технічної продукції.

Аналіз кон'юнктури з погляду конкурентів, як правило, зводиться до дослідження показників ефективності і ціни самої інновації.

Особливості науково-технічної продукції зводять нанівець серйозні спроби прогнозування кон'юнктури на конкретний вид товару. Прогнозування можливе лише з позиції оцінки непрямих чинників, таких як економічні умови розвитку конкурентів-розробників, оцінка деяких тенденцій розвитку того або іншого науково-технічного напрямку і т. ін.

Література

1. Авдулов П.В., Гойзман Э.И., Кутузов В.А. и др. Экономико- математические методы и модели для руководителя. М.: Экономика, 2008

2. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. – М.: Прогресс, 2007

3. Ансофф И. Стратегическое управление. – М.: Экономика, 2008.

4. Багриновский К.А., Рубцов В.А. Модели и методы прогнозирования и долгосрочного планирования: Учеб. пособие. - М.,2009.

5. Л.П. Владимирова. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательский Дом «Дашков и К», 2009. – 308 с.

6. Гальчинський., Наєць В., Семиноженко В. Україна: реалії та інновацційний розвиток. – К., 2008

Страницы: 1, 2