Менеджмент зарубіжних спортивно-оздоровчих клубів та професійного спорту

Важливою характеристикою бюрократичного менеджменту була раціональність, яка вимагала використання найбільш ефективних засобів виконання завдань організації. [19, с. 8]

Найбільше часто виділяють наступні особливості німецької моделі менеджменту:

1. Стимулювання професійної підготовки.

Характерні риси німецької моделі менеджменту можна виявити в національній системі професійно-технічної освіти, що відрізняється увагою до інженерної справи, технічного навчання й ремеслам, що і є, за деякими оцінками, кращою в Європі. Вона забезпечує підготовку молоді у віці 16-21 років протягом 3 років з одержанням державного диплому.

2. Технічна підготовленість менеджерів.

Німецькі менеджери відомі як фахівці. Але цікаво, що в Німеччині не занадто високо цінується загально управлінська підготовка й відповідно, ступінь МВА не є розповсюдженою. Оскільки менеджмент у Німеччині не вважався окремою науковою галуззю, та відповідні навчальні дисципліни до 1980- х років були рідкістю на відміну від США.

3. Поважне відношення до компетентності.

Професіоналізм і компетентність відіграють вирішальну роль у німецькій культурі і потребує значної самодисципліни. Німецькі менеджери цінують високу кваліфікацію працівників і прагнуть бути ближче до цехів і виробничих підрозділів.

4. Якість і інновації.

Якість продукції, своєчасна її доставка й післепродажне обслуговування є основною метою й конкурентною перевагою німецьких компаній. Високий рівень доходів німецьких споживачів, дозволяє їм платити за високу якість. Стратегією, що дозволяє зберегти й зміцнити свої конкурентні позиції на ринку, було й залишається технічне вдосконалювання й інновації.

5. Ефективні трудові відносини.

Стабілізуючим фактором для німецької економіки є стабільні й стійкі відносини між менеджерами й профспілками, а також робочими радами.

Таким чином, проведений аналіз показує, що німецький стиль управління є досить своєрідним і специфічним і по своїм рисам відрізняється від інших національних стилів.

Німецький менеджмент по-своєму забезпечує високу ефективність виробництва й, отже, прибуток. [22, с. 26]

2.2 Порівняльна характеристика спортивно-оздоровчих клубів Німеччини та США

Узагальнення зарубіжного досвіду вказує на те, що спортивні центри є основною організаційною формою менеджменту, фізичного виховання та спорту у більшості країн світу. За кордоном нарівні з популярними клубами професійного футболу, хокею функціонує велика кількість різноманітних типів спортивних клубів оздоровчого напрямку. Так, наприклад, у Німеччині діє 85,5 тисяч спортивно-оздоровчих центрів, у яких 5,9 млн. людей займаються більш ніж 100 різноманітними видами спорту. У США нараховується більше 15000 клубів. [3, с. 83]

Аналізуючи зарубіжну літературу зі спорту, фізичному вихованню і спортивної рекреації, треба мати на увазі, що зарубіжні автори не використовують звичний для нас термін «фізична культура». У більшості зарубіжних країн використовують такі терміни: fitness – фізична підготовленість, physical education – фізичне виховання, physical recreation – фізичне оздоровлення. Слово «спорт» використовується для позначення різних видів спортивної діяльності, яка пов’язана з результатами, порівнянням результатів у змаганнях. [3, с. 94]

У США виділяють наступні види спортивної діяльності:

1.   Невимушений спорт,або, як його називають у Європі, «спорт для всіх»

2.   Організований спорт, який включає у себе шкільний та студентський спорт

3.   Спорт у різноманітних організаціях, клубах, асоціаціях, спорт вищих досягнень, включаючи олімпійський

4.   Професійний спорт

Усіма перерахованими видами діяльності у зарубіжних країнах займаються різні люди і різні організації. Але всіх об’єднує одна спільна основа – основною організаційною ланкою є клуб – спортивний, оздоровчий або спортивно-оздоровчий. [5, с. 52 ]

Аналіз менеджменту у зарубіжному спорті показує, що у країнах з ринковою економікою функціонують різні типи клубів спортивно-оздоровчого напрямку. Так, відомий американський спеціаліст спортивно-оздоровчої індустрії М. Уолф виділяє наступні види клубів:

· Комерційні оздоровчі центри

· Приватні спортивно-оздоровчі клуби

· Клуби, які належать різноманітним асоціаціям

· Спортивно-оздоровчі клуби, центри корпорацій, фірм

· Спортивно-медичні центри/клуби

· Любительські та професійні клуби по видам спорту

Багато клубів входять у різні асоціації – такі, як Корпорація клубів Америки, Корпорація здоров'я та тенісу та інші суспільні асоціації.

В останні роки за кордоном все більшу популярність мають багатоцільові клуби. В США майже кожний четвертий клуб – багатоцільовий. Ці клуби призначені для задоволення самого широкого спектру спортивно-оздоровчих інтересів клієнтів. Такі клуби зазвичай мають різні споруди: зали для спортивних ігор, тренажерні зали, зали для дітей, басейн і т.д. [5, с. 82]

Виділяють також комерційні і некомерційні спортивні клуби (Додаток А).

Зараз характер та направленість спортивно-оздоровчих клубів різко змінилась. Якщо раніше вони мали оздоровчий, відновлювальний або змагальний аспект, то тепер програми стали більш складними і серйозними, більшу уваги приділяють жінкам та дітям: жінки приходять займатися фізичними вправами, а діти грають, танцюють і т.д.

Особливо популярні клуби, де працюють персональні тренери: з жінками, які мають надмірну вагу, с людьми, які бажають серйозно займатися шейпінгом та бодібілдингом. За персональну опіку клієнти ладні платити по 25 дол. за годину. [13, с. 10]

Узагальнення менеджменту зарубіжних спортивних клубів показує, що спортивні організації мають деяку специфіку. У зв’язку з цим ми виділимо: американську модель спортивно-оздоровчого клубу та німецьку модель.

На думку німецького спеціаліста Кемерера, оптимальна структура організації спортивних клубів у Германії характеризуються наступними параметрами:

-  доцільний 1 клуб на 1 тис. жителів (у середньому);

-  кожний клуб повинен передбачати програми для всіх вікових груп;

-  членство в клубах - платне (внески вносяться з розрахунку оплати в середньому одна години роботи кваліфікованого фахівця);

-  усі інші види, що не відповідають кліматичним або географічним умовам, повинні бути передбачені в сусідньому клубі в радіусі однієї години їзди.

Клуби не тільки щорічно організують близько 10 млн. спортивних заходів, але й проводять 8,2 тис. різних курсів. Одна зі складових частин діяльності клубів - підготовка кадрів для роботи як спортивних керівників на добровільній основі. У країні налічується 1,4 млн. чоловіків і жінок, що добровільно працюють головами, членами президій, суддями і т.д. Щорічно вони проводять на спортивних майданчиках або за робочим столом 185 млн. годин. [12, с. 26]

Німецькі фахівці з менеджменту спортивних клубів вважають, що клуб як форма організації спортивно-оздоровчої роботи з населенням найбільш ефективний з наступних причин:

- орієнтований на інтереси населення, надає можливість широкого вибору видів спорту;

- орієнтований на змагальну діяльність: добре стимулює для участі в змаганнях регіонального й місцевого рівнів;

- орієнтований на здоровий спосіб життя;

- орієнтований на добровільну роботу в області спорту: відзначається високий відсоток людей, що працюють тут у якості керівників на добровільній основі;

У Німеччині багато спортивно-оздоровчих клубів у своїй діяльності виходять із наступних принципів:

- не існує небажаючих займатися спортом, існує погана організація;

- початківцям слід пропонувати заняття спортом у самій спрощеній формі, щоб уже перші кроки в спорті принесли успіх;

Крім чисто філософських і організаційних установок німецькі клуби дотримуються й наступних практичних принципів:

1.   Доступність клубу: послуги надаються за доступними цінами.

2.   Інструктори по фізичній підготовці й спорту приділяють увагу кожному, хто займається. Спортивні зали оснащені сучасними тренажерами.

3.   Молоді люди можуть самостійно організувати свій вільний час і брати участь у розробці програм.

4.   Спорт у колективі - найкращий спорт. [ 19, с. 14]

Джерела фінансування спортивно-оздоровчих організацій

Аналіз даних закордонних досліджень показує, що близько 70% комерційних спортивно-оздоровчих клубів відносяться до малого бізнесу, тому що чисельність працюючих становить менше 100 чол., а розмір річного доходу - до 3,5 млн. дол. Бувають і більші клуби. Більш одного відсотка клубів мають прибуток більш 3,5 млн. дол. у рік. Однак дохід приблизно 70% усіх наявних спортивно-оздоровчих клубів становить менш 1 млн. дол.

Для муніципальних спортивно-оздоровчих клубів і некомерційних організацій основним джерелом фінансування є дотації державних органів різного рівня. Розміри цих дотацій і відсоток у загальному кошторисі різні в різних клубах і країнах. Далі йдуть членські внески, надання додаткових платних послуг, внесків від спонсорів, ліцензійної діяльності, суспільних фондів і т.д. [13, с. 6]

Основними джерелами фінансування приватних і комерційних спортивно-оздоровчих клубів у закордонних країнах є:

- членські й вступні внески, що становлять до 70% усіх внесків;

- внески від оплати за тренувальні програми й консультації;

- дохід від оплати додаткових послуг, що досягає в деяких клубах 30% (Додаток Б).;

- доходи за рахунок нових членів клубу;

- дохід від ліцензійної діяльності й іншої комерційної діяльності;

- внески від спонсорів і благодійних фондів. Слід підкреслити, що фахівці закордонних клубів застосовують дуже гнучкі системи оплати членських внесків. [12, с. 14-15]

Критерії оцінки ефективності роботи клубів. Середньостатистичний спортивно-оздоровчий клуб у США нараховує від 1500 до 2000 членів. Клуби відкриті, як правило, по 17 годин на день.

У США власники комерційних спортивно-оздоровчих клубів як критерій оцінки ефективності роботи клубу використовують співвідношення загального річного прибутку із загальною площею комплексу.

У закордонних клубах прийнята практика під кінець року підводити підсумки його діяльності. При цьому обов'язково враховується кількість нових членів клубу, а також тих, хто з якихось причин покинув клуб. Деякі закордонні клуби працюють на повну потужність, тому практично всі вони планують збільшення своїх членів протягом року - ріст числа членів клубу в рік на 6-8% вважається задовільним, на 8-10% - гарним і на 10-12% - відмінним. [23, с. 47]

Оподатковування клубів

У багатьох закордонних країнах існує пільгове оподатковування спортивно-оздоровчих клубів, що стимулює підприємців займатися цим видом малого бізнесу. Наприклад, у Німеччині набув чинності закон про надання допомоги спортивним клубам. Клуби одержали також право відшкодувати збитки, понесені ними в одному виді діяльності, за рахунок доходів в іншому виді. Важливо тільки стежити, щоб при фінансових операціях діяльність клубу в цілому не виявилася збитковою. А якщо ні, то він втрачає пільги при виплаті податків. Тому торгівля спортивними товарами й реманентом, здійснювана спортивним клубом, може принести йому більшу користь. Якщо врахувати, що ціни на товари, які продаються в клубах, нижче, чим у спеціалізованих магазинах, то стане ясно, що цей закон дає клубам значні переваги. [22, с. 61]

2.3 Менеджмент у професійному спорті

Історія розвитку професійного спорту, його організаційна структура, мета та завдання, які вирішуються лігами, командами, спортсменами й менеджерами, свідчать про те, що професійний спорт - це й спорт, і розвага, і бізнес.

Спортсмен - професіонал робить специфічний товар - видовище. Тому час, який він витрачає на спорт, по суті, є робочим часом. Про це, зокрема, свідчать: режим тренування; виїзд на тренувальні збори; порівняння энерготрат спортсменів і представників інших професій; календар змагань, який у деяких видах професійного спорту обумовлює безперервну участь у змаганнях протягом 6-8 місяців у році; розміри матеріальних винагород спортсменів і ін.

Професійний спорт відноситься до індустрії розваг. Професійні ліги претендують на гроші, які люди готові платити, щоб не без задоволення заповнити час дозвілля. Але, у професійному спорті є щось, що відрізняє цей вид ділової активності від інших сфер бізнесу. [7, с. 24, 31]

Таким чином, професійний спорт являє собою тип розважального шоу-бізнесу, у якому гроші є універсальним рушійним стимулом. Гравці й власники команд віддають перевагу, скоріше, грошам, ніж самій грі. Телевізійні гроші диктують розклад ігор, час перерв для комерційної реклами й навіть те, що говорять коментатори. [7, с. 51]

Таким чином, специфіка бізнесу в професійному спорті має наступні принципові особливості:

1. Клуби, команди, спортсмени вступають у конкурентні взаємини лише в процесі змагань. У бізнесі вони не конкуренти, а партнери.

2. Застосовується своєрідна система відбору робочої сили ("драфт") і контракти, які містять ряд обмежень для гравців.

3. Виключне право клубу (команди) на надану їй територію.

4. Специфічні правила вступу в лігу (асоціацію) нових клубів (команд).

5. Розподіл доходів між клубами (командами) ліг від продажу квитків на ігри й прав на радіо й телетрансляцію ігор.

6. Надання муніципальних спортивних споруд в оренду за символічну плату.

7. Пільгове застосування до командних ігрових видів спорту антитрестовського законодавства.

8. Високий рівень зарплати спортсменів і тренерів по відношенню до представників інших професій.

9. Диференційований підхід до оплати праці професійних спортсменів.

Розвиток професійного спорту і його економіки визначається насамперед попитом на цей вид діяльності. На професійній основі, розвиваються більш видовищні й прибуткові види спорту - автоперегони, футбол, бейсбол, баскетбол, бокс, боротьба, гольф, кінні перегони, теніс, хокей і ін. Змагання тільки в цих видах спорту в 90- х відвідали 250-300 млн. глядачів. Щорічний дохід від придбання вхідних квитків склав більш 5 млрд. доларів. Сукупний дохід у професійному спорті наприкінці 90- х років коливався в межах 8-10 млрд. доларів. Найбільш прибутковим були американський футбол, бейсбол, баскетбол і хокей. Доходи відповідно становили: у футболі - 3,5 млрд. доларів, бейсболі - 2,5 баскетболі - 2,0, хокеї - 1,4 млрд. доларів. У цілому доходи від цих чотирьох видів спорту були близько 60% від доходів професійного спорту в цілому. [6, с. 56-57]

Один з основних і постійних джерел доходів професійного спорту - реалізація квитків на змагання. Навіть стрімкий розвиток телебачення не зміг виявити негативного впливу на відвідуваність змагань.

Ціни на квитки коливаються в дуже великому діапазоні й залежать від популярності команди, рівня комфорту того або іншого спортивного спорудження, конкретного місця й інших факторів. Так, ціни на квитки на матч команд НБА коливаються від 2 до 350 доларів. У Філадельфії вони становлять 8-30, у Чикаго - 12-175, а в Лос-Анджелесі - 2-350 доларів.

Основою квиткового бізнесу в командних ігрових видах професійного спорту є продаж сезонних абонентів. НБА - близько 60% загальної кількості місць у залах. НХЛ - 60% від загальної суми, а у вільний продаж надходило лише 15-20% квитків.

Більш 75% сезонних абонентів на ігри купують різні фірми й корпорації по статті "ділові зустрічі", а не із власних доходів їх співробітників. Ці абоненти віддають безкоштовно постійним клієнтам фірм або їх гостям. [7, с. 42]

Величезну роль у залученні глядачів на змагання відіграє реклама й організація проведення самих змагань. Професійні команди мають стабільні календарі й більшість їх шанувальників у місті знають, коли й де грає їхня команда. Тому основна частка рекламних витрат у цих видах спорту припадає на виготовлення барвистих програм, фотографій команд і окремих гравців, які, згідно із записом у контрактах, зобов'язані також проводити рекламну роботу.

Спортивні змагання в США, супроводжуються багатьма ритуалами й церемоніями, які залучають глядачів своєю барвистістю і є своєрідними актами ідейно-психологічного впливу.

Багато уваги приділяється створенню комфортної атмосфери: чистоти, відмінні й різноманітні послуги, добре відношення обслуговуючого персоналу, продаж різних продуктів харчування, напоїв, сувенірів і т.д.

Наступне джерело фінансування професійного спорту - дохід від концесій стадіонів і інших спортивних споруджень. Кожний глядач, який прийшов подивитися спортивний захід, є потенційним покупцем прохолодних напоїв, їжі, пам'ятних сувенірів, програм і безлічі інших товарів.

Під час звичайної гри хокейної команди " Ньорк-Йорк Рейнджерс" у Палаці спорту "Медісон сквер гарден" продається 20 тис. хот-догів, 15 тис. банок пива, 10тис. пляшок содової води, 2500 програм і 500 щорічників команди, 10 тис. вимпелів, прапорців і спортивних майок. Загальний дохід від концесій тільки за одну гру становить близько 80 тис. доларів. Якщо врахувати, що ця хокейна команда проводить у Палаці спорту 41 регулярну гру на своєму полі, то сумарний дохід становить більш 3 млн. доларів за сезон. [7, с. 82 ]

У професійному спорті виробниками є ліга й команда, споживачами - глядачі. У практиці спортивного менеджменту, змагання - це середовище для передачі рекламної інформації й інших послуг зацікавленій групі глядачів. У цих випадках використовується реклама на спортивних спорудах, на спортивному одязі й самі спортсмени як носії реклами (Додаток В).

Професійний спорт у США є еталоном ведення спортивного бізнесу, сформувався особливо в командах ігрових видах професійного спорту і це добре збалансована інфраструктура, а найголовніше - особливе відношення населення до спорту, що й ніде більше не зустрічається.

Питання організації й керування різними видами професійного спорту тісно пов'язані з його історією й традиціями, появою нових джерел фінансування, змінами, що відбуваються в спорті.

Величезний вплив на організаційну структуру всіх професійних видів спорту, зокрема ігрових, виявив професійний бейсбол. Американські фахівці вважають, що модель його організації пояснює організаційну сутність усього професійного спорту.

Основною структурою одиницею в професійному спорті є ліга або асоціація. Так, у бейсболі, футболі, хокеї - це ліги, у баскетболі, гольфі, тенісі - асоціації, у боксі - ще й ради.

Оскільки професійні ліги є самостійними організаціями, багато хто з них мають істотні відмінності, незважаючи на однаковий характер інтересів і наявність загальних проблем. [13, с. 82-85]

РОЗДІЛ 3. Напрямки удосконалення управлінської ДІЯЛЬНОСТІ СПОРТИВНО - ОЗДОРОВЧИХ КЛУБІВ ТА ПРОФЕСІЙНОго СПОРТу

Аналіз зарубіжного досвіду підтверджує, що й у ринкових умовах професійний спорт й спортивно-оздоровчі клуби є основою спортивного менеджменту. Закордонні фахівці приділяють аналізу діяльності спортивно-оздоровчих клубів дуже велику увагу.

В даній роботі був проведений аналіз ефективності менеджменту у такій сфері, як спорт, були виявлені особливості зарубіжного менеджменту та зробили порівняльну характеристика спортивно-оздоровчих клубів та особливостей професійного спорту Німеччини та США.

Дослідивши актуальну на сьогоднішній день тему можна зробити висновки, виділити позитивні та негативні сторони зарубіжного спортивного менеджменту та дати обґрунтовані рекомендації.

Позитивні сторони:

- Програми у зарубіжних клубах більш складні та різноманітні, велику уваги приділяють жінкам та дітям;

- Проводиться підготовка кадрів для роботи спортивних менеджерів на добровільній основі;

- Клуби орієнтовані на інтереси населення;

- Послуги надаються за доступними цінами;

- Індивідуальний підхід до клієнта;

- Влада пропонує пільгове оподаткування спортивних клубів;

- Надання муніципальних спортивних споруд в оренду за символічну плату;

- Високий рівень зарплати спортсменів та тренерів у професійному спорті;

- Стрімкий розвиток телебачення не вплинув негативно на відвідуваність змагань;

- Змагання супроводжуються ритуалами та церемоніями, які

приваблюють глядачів.

Негативні моменти у діяльності та менеджменті:

- Іноді спортивно-оздоровчі клуби можуть втрачати пільги при оподаткуванні;

- В останній час гравці та власники команд віддають перевагу грошам, ніж самій грі;

- ЗМІ диктують розклад змагань, час перерв для комерційних реклам;

- Розвиваються тільки найбільш популярні види професійного спорту;

- Великий діапазон цін на квитки.

Люди займаються спортом усе частіше, різноманітніше й довше. Суспільство стає більш спортивним, однак при цьому губиться первісне значення спорту і щоб це не трапилось треба внести деякі зміни у повсякденну та стратегічну діяльність клубів та спортсменів за кордоном. Майбутнє мають тільки ті клуби, які дійсно орієнтуються на нього.

Для удосконалення вищезазначених процесів необхідно враховувати наступне:

- спортивний рух, що формується, повинен стати більш автономним і вільним, враховуючи значення спорту в житті суспільства, активно відстоювати його інтереси, визначати пріоритети своєї діяльності й витримати тиск із боку держави, що постійно підсилюється;

- динаміку змін вже не можна більше диференціювати у вигляді спорту вищих досягнень, масового спорту й реабілітаційного спорту. Спортивний клуб залишається фундаментом;

- організаційна єдність спорту може бути забезпечена лише в нових формах і при новому ранжируванні завдань.

Спорт - це значно більше, ніж події із спортивними рекордами, перемогами й медалями, що ще зберігають свою привабливість для багатьох. Спорт представляється як радість, що приносить активність мільйонів людей при величезній кількості добровільних помічників та кваліфікованих кадрів. Адже, головний принцип "спорту для всіх" - доступність занять спортом і фізичними вправами для всіх соціальних шарів і груп населення незалежно від їхньої расової й етнічної приналежності, від займаного ними місця в системі виробництва й у суспільстві в цілому. [4, с. 213]

ВИСНОВКИ

В ході дослідницької роботи доведено, що в сучасному суспільстві відбувається еволюція економічних відносин в індустрії спорту. Показано, що раніше в усьому світі спостерігалася перевага аматорського спорту над професійним, а в сучасних умовах ринкової трансформації пріоритетний розвиток одержав професійний спорт. Спорт розглядається як самостійний сектор ринку, що має різноманітні сторони прояву.

За кордоном масовий спорт у першу чергу є механізмом оздоровлення населення, досягнення самореалізації, самовираження й розвитку, а також засобом боротьби проти асоціальних явищ. Тому закордонні держави надають питанням розвитку масового спорту особливу значимість, ставлячи основною метою залучення населення в заняття масовим спортом. Основними характеристиками процесів розвитку масового спорту є: підвищення ролі держави в підтримці масового спорту, а також усіх форм організації діяльності в даній сфері.

Метою даної роботи було дослідження ефективності менеджменту у сфері спорту та аналіз існуючих напрямків зарубіжного менеджменту. Було виявлено, що процеси комерціалізації спорту, вдалий та ефективний менеджмент впливають на зростання доходів від: спортивних видовищ і сектору спортивних послуг; збільшення обсягів спортивного телерадіомовлення; розвитку фізкультурно-оздоровчої інфраструктури з урахуванням потреб населення; різноманіття форм обслуговування, методів і засобів пропозиції послуг масового спорту.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аникин Б.А. Высший менеджмент для руководителя: Учеб. пособие для студ. вузов. - М.: Издательский Дом "ИНФРА-М", 2000. — 135 с.

2. Башкирова М.М., Гуськов С.И. Спортивно-оздоровительные клубьы за рубежом. - М.: ВНИИФК, 2004. – 180 с.

3. Вейлл Питер. Искусство менеджмента. – М.: Новости, 1999. – 221 с.

4. Галкин В.В., Сысоев В.И. Экономика физической культуры и спорта. Учебное пособие для вузов физической культуры. 2–е изд.– Воронеж: Изд–во Моск. Акад. экономики и права, 2000.– 219 с.

5. Грейсон Д., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. – М.: Экономика, 2004.- 188с.

6. Гуськов С.И. Спортивный маркетинг. - Киев: Олимпийская литера тура, 2001. – 258 с.

7. Гуськов С.И. Платонов В.Н. Профессиональный спорт. – К.: Олимпийская литература. 2000. – 295 с.

8. Жолдак В. И., Квартальнов В. А. Менеджмент спорта и туризма. - М.: Советский спорт, 2001. — 416 с.

9. Золотов М.И., Кузин В.В. и др. Менеджмент и экономика физической культуры и спорта. 2-е издание. М.: Академия, 2004 – 215 с.

10. Зубаев Ю.А. Спонсорство в спорте. Омск, 2004г. - 47с.

11. Кредісов А.І. Менеджмент для керівників.-К.: Вища школа, 2005.- 247

12. Кузин В.В. Спортивный менеджмент и практика развития спорта: выводы и предложения зарубежных специалистов// Научно-теоретический журнал, 2006. - №2.

13. Кузьмичева Е.В. Зарубежный опыт формирования сооружений для физкультурно-оздоровительных и массовых спортивных занятий населения // Теория и практика физической культуры. — 2007. — №3.

14. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 2000. – 704 с.

15. Перевезин И.И. Менеджмент спортивной организации. М.: «СпортАкадемПресс», 2002. – 529 с.

16. Переверзин И.И. Подготовка спортивных менеджеров. 2-е издание. М.: «СпортАкадемПресс», 2001. – 175 с.

17. Подсолонко Е.А. Менеджмент: теория и практика. - К.: Вища школа, 2000. — 264 с.

18. Родченко В.В., Новак В.О. Менеджмент: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. - К.: НАУ, 2001. — 400 с.

19. Соколов А.С. Роль и участие местных органов власти Германии и Франции в развитии физического воспитания и спорта. // Теория и практика физической культуры. — 1999. — №4. — 49 с.

20. Степанова О.Н. Маркетинг в сфере физической культуры и спорта. – М.: Советский спорт, 2003. – 263 с.

21. Управление физкультурным движением и спортивный менеджмент. Библиография 2005г.- 112с.

22. Фирсов А., Фирсов Ю. Особенности российского и западного менеджмента. М., 2007. - 125 с.

23. Хлусов В.П. Основы маркетинга. - М.: Приор, 1997. – 216 с.

Додаток А

Різниця між муніципальними та приватними спортивно-оздоровчими клубами

Додаток Б

Додаткові види послуг, які надаються спортивно-оздоровчими клубами

Додаток В

Рекламні написи на спортивних спорудах для професійного спорту за кордоном

Страницы: 1, 2