Організація діяльностї зовнішньоторговельної фірми ЗАТ Шпалерна фабрика "Едем", м. Дніпропетровск

о) Під форсом-мажором розуміються обставини нездоланної сили, тобто ті, котрі не залежать від бажання сторін, але які унеможливлюють виконання ними чи однієї з них узятих на себе зобов'язань. До обставин нездоланної сили відносяться: пожежа, стихійні лиха, воєнні дії, заборона чи експорту імпорту. Якщо форс-мажорні обставини продовжуються довше погодженого терміну, то контракт може бути розірвуть.

п) Арбітраж - це порядок розгляду споровши. Цей порядок повинний вказуватися в тексті договору разом з найменуванням арбітражної організації, у якій підлягають до розгляду усі суперечки, що виникають із приводу виконання договору.

р) Крім зазначених вище основних пунктів, зовнішньоторговельні контракти часто містять пункт "Інші умови", що містить, наприклад, домовленності сторін про заборону переуступки чи прав перепродажу товарів.

У результаті, умови контракту визначають конкретну схему взаємодії торгових партнерів, тобто, з одного боку - руху товару, з іншого боку - руху грошей. Основою цієї схеми є механізм міжнародних розрахунків, що регулює сам процес торгівлі. У зв'язку з цим, розгляд різних умов і форм міжнародних розрахунків піднімає питання визначення найбільш вигідних умов з погляду фірми.

До форм розрахунків, які використовуються у міжнародній торгівлі, нале-жать такі :

-          100%-ний авансовий платіж;

-          оплата після відвантаження;

-          оплата після отримання товару(торгівля по відкритому рахунку)

-          документарний акредитив;

-          документарне інкасо;

-          міжнародний факторинг;

-          міжнародний форфейтинг;

Одержання повної (100%) оплати авансом перед відвантаженням є найбільш безпечним варіантом для експортера. У цьому випадку експортер не підданий ризику відмови іноземного покупця від платежу за товар. Авансовий платіж означає також, що експортер, не надаючи покупцю товарного кредиту, не повинен сам фінансувати цей продаж, тобто вкладати грошові кошти в оборотний капітал для експортної торгівлі.

Очевидним же недоліком авансового платежу для покупця є небезпека того, що експортер не виконає доставку товарів чи вони надійдуть не в належ-ному стані і не відповідно до вимог специфікацій. Роблячи авансовий платіж, покупець фінансує продаж за якийсь час до надходження товару в його розпо-рядження. У тому випадку, якщо експортер не виконає своєї частини зобов'я-зань за контрактом, імпортер зможе застосувати лише юридичний вплив через суд, якщо це виправдає його витрати часу, зусиль і грошей, адже судовий орган може, у тому числі, знаходитися в країні експортера чи в третій країні.

У міжнародній торгівлі широко використовується часткова передплата, при якій друга частина ціни товару оплачується за допомогою іншого методу. Цей варіант одержав поширення незважаючи на те, що стосовно залишку платежу експортер повинний погодитися на один з менш безпечних з його погляду способів платежу.

У випадку оплати після відвантаження відповідно до контракту продавець сплачує вартість товару тільки після того, як буде зроблене відвантаження. За цією схемою експортер повинний послати телеграму чи телекс покупцю, сповіщаючи його про відвантаження, і указати всі подробиці відвантаження. Після цього продавець очікує негайного виконання платежу покупцем. Якщо імпортер не виконає платіж після відвантаження, то експортер усе ще має право власності на товар, оскільки тримає в себе документи на право власності.

Для імпортера даний спосіб трохи безпечніший авансового платежу. Для експортера ж виникає питання про те, що робити на місці призначення з товаром у випадку відмовир від оплати, адже товар вже на шляху доставки.

Оплата після одержання товару (торгівля по відкритому рахунку) являє собою продаж у кредит, при якій в експортера немає ніякої гарантії, що покупець розрахується зі своїм боргом у передбачений термін.

Експортер відправляє товар покупцю разом з відвантажувальними документами, отже, він втрачає контроль над товаром, а також своє юридичне право власності на нього. При цьому імпортер, даючи згоду сплатити товари в обговорений термін у майбутньому, може розпоряджатися товарами за своїм розсудом.

На відміну від авансового платежу, оплата після одержання товарів забезпечує експортеру найменший ступінь безпеки, імпортеру ж навпаки - найбільшу ступінь волі.

Даний спосіб розрахунків припускає велику довіру до імпортера, що виникає, як правило, у процесі регулярних ділових відносин між торговими партнерами.

Частка акредитивної форми (документарний акредитив) в міжнародних розрахунках значно скромніше в порівнянні з іншими формами, одначе, саме акредитив найбільш повно забезпечує своєчасність одержання експортного виторгу, тобто максимально відповідає інтересам експортера.

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом - "Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів", що розроблений Міжнародної Торгової Палатою (ICC) [20,c.5] . Ці правила періодично доповнюються і змінюються виходячи з тенденцій розвитку міжнародної торгівлі і розрахунків. У сьогоденній час діє редакція Правил від 1993 р.

Документальний акредитив являє собою грошове зобов'язання банку, що виставляється на підставі доручення його клієнта - імпортера, на користь експортера. Банк, що видає зобов'язання, повинний здійснити платіж експортеру чи забезпечити здійснення платежу іншим банком (тратта - документ, що містить наказ продавця (експортера) покупцю (імпортеру) здійснити платіж визначеної суми в зазначений термін).

Зобов'язання банку є умовним, тому що його реалізація зв'язана з виконанням експортером визначеної вимоги - пред'явлення в банк передбачених акредитивом документів, що підтверджують виконання всіх умов акредитива .

Відповідно до Уніфікованих правил, у кожнім акредитиві повинний бути чітко обговорений спосіб його виконання шляхом:

-         платежу по пред'явленні документів;

-         шляхом платежу з розстрочкою по пред'явленні документів;

-         негоціації (покупки) тратт (переказних векселів) бенефіціара (одержувача платежу).

У всіх інструкціях у контракті по відкриттю акредитива чи зміні його умов повинний бути зазначений чіткий перелік документів, проти яких виконується платіж з акредитива.

Від бенефіціара (експортера) за умовами акредитива може вимагатися надання таких документів:

1) Комерційний рахунок. Обов'язковий до складання документ, що містить інформацію про умови акредитива, про порядок відвантаження і про самий товар.

2) Транспортні документи. Вони виписуються вантажоперевізником у посвідчення того, що товар прийнятий їм до перевезення. Як транспортні документи виступають: при залізничних перевезеннях - залізнична накладна; при авіаперевезеннях - авіа накладна; при автодорожніх - автодорожня накладна; при морських - коносамент.

3) Комерційні документи. До їхнього числа відносяться документи, що дають якісну і кількісну характеристику товару. Комерційними документами є: специфікація, пакувальний аркуш, сертифікат якості, свідчення походження, страховий поліс і деякі інші документи.

Акредитивна форма розрахунків найбільш вигідна експортеру, тому що являє собою тверде і надійне забезпечення платежу. Здійснення платежу по акредитиві не зв'язано зі згодою покупця на оплату товару. Крім того, експортер має можливість одержати платіж по акредитиву максимально швидко, часто до прибуття товару в пункт призначення.

З погляду імпортера акредитив зручний тим, що можна бути впевненим, що оплатити товар необхідно буде лише в тому випадку, якщо надані експортером документи збігаються у всіх відносинах з умовами акредитива.

При укладанні імпортних контрактів, що передбачають проведення розрахунків по акредитивах, для імпортера безпечніше обмовляти в контракті відкриття акредитива тільки на суму конкретного постачання, і домагатися проведення остаточних розрахунків банківським переказом з оплатою після постачання та після кількісного і якісного приймання товару.

 У той же час акредитив вважається найбільш складною формою розрахунків особливо для експортера, оскільки одержання платежу зв'язане з правильним оформленням документів і своєчасним наданням їх у банк. Пред'являючи тверді вимоги до оформлення документів з погляду відповідності їх умовам акредитива, банки захищають інтереси імпортерів, тому що діють на підставі їхніх інструкцій.

Основними недоліками акредитивної форми розрахунків для контрагентів є :

-         по-перше, визначена затримка пробігу документів через банки і,

-         по-друге, висока вартість акредитива.

За проведення операцій (відкриття, авізування, підтвердження, прийом і перевірку документів по акредитиву) банки стягують комісію в залежності від суми акредитива . Тому при відкритті акредитива його наказодатель повинний чітко вказати, за чий рахунок відповідно до контракту повинні бути оплачені ті чи інші витрати по акредитиві - за рахунок наказодателя чи за рахунок бенефіціара. Звичайно в міжнародної торгівлі використовується практика поділу банківських витрат між партнерами, кожний з який оплачує банківські комісії на території своєї країни.

Документарне інкасо можна спрощено визначити як доручення експортера своєму банку одержати від імпортера через інший банк визначену суму чи підтвердження (у формі акцепту імпортером тратти (векселя), виписаної експортером на нього) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Застосування інкасової форми розрахунків регулюється спеціальним документом - "Уніфіковані правила по інкасо", що розроблений Міжнародною Торговельною Палатою (ICC) [21,c.5] . В теперішній час діє редакція Правил 1978 р.

Згідно Уніфікованим правилам, інкасо означає операцію з документами, здійснювану банком на підставі отриманих інструкцій, з метою:

 - одержання акцепту чи платежу;

 - видачі документів проти акцепту чи платежу.

Документи, з якими виконуються операції по інкасо розділяються на дві групи: фінансові документи (переказні і прості векселі, чеки й інші документи, використовувані для одержання платежу грошима) і комерційні документи.

Розрахунки за товари у формі інкасо, відповідно до контракту можуть вимагати оформлення наступних комерційних документів:

 - рахунок-фактура, що виписується експортером і містить информацию про товар;

 - відвантажувальні документи;

 - страхові поліси;

 - сертифікати, специфікації, свідчення, що визначають кількість і якість товару.

Таким чином, інкасо комерційних документів, іноді супроводжуваних фінансовими документами, чи інкасо тільки комерційних документів і являє собою документарне інкасо.

Інкасова форма розрахунків деякою мірою вигідна експортеру тим, що банки захищають його право на товар до моменту оплати документів чи акцепту тратт (письмової згоди на оплату тратти). Право на товар імпортеру дають товаророзпорядчі документи, у володіння якими він вступає після їхньої оплати (акцепту тратт), якщо експортер не дав банкам розпорядження про видачу документів без оплати.

У міжнародній практиці можливі два варіанти оплати інкасових документів:

 - інкасо з негайним платежем (документи проти платежу);

 - інкасо на умовах відстрочки платежу (документи проти акцепту).

У випадку використання інкасо в розрахунках, експортеру необхідно домагатися, де це можливо, застосування інкасо з платежем проти телекса уповноваженого банку, що підтверджує виставляння документів на інкасо.

Імпортеру ж при інкасовій формі розрахунків необхідно настоювати на варіанті оплати документів проти акцепту з максимально можливою відстрочкою платежу. До настання терміну платежу по інкасо імпортер має право ознайомитися в банку з інкасовими документами. Однак, ці документи залишаються в розпорядженні банку до моменту їхньої оплати (акцепту тратт) і у випадку несплати повертаються банку експортера з вказівкою причин несплати (неакцепту). Проте, ця перевага не завжди реалізується на практиці. Так, імпортер може одержати товар (наприклад, по одному з оригіналів коносамента, висланому експортером разом з товаром) до моменту представлення йому документів. Тоді підвищується ризик необґрунтованої затримки платежу покупцем.

Інкасова форма розрахунків особливо вигідна імпортеру, оскільки вона має на увазі оплату дійсно поставленого товару, а витрати по проведенню інкасової операції відносно невеликі.

Основним недоліком інкасової форми розрахунків є тривалість пробігу документів через банки і, відповідно, періоду їхніх оплат, що може займати від декількох тижнів до місяця і більше. Крім того, імпортер вправі відмовитися від оплати представлених документів.

У цьому випадку експортер понесе витрати, пов'язані зі збереженням вантажу, продажем його третій особі чи транспортуванням назад у свою країну.

У цьому зв'язку, у розрахунках по інкасо можуть використовуватися різні способи прискорення і забезпечення платежів. У розрахунках, що передба-чають відстрочку платежу, інкасо документів часто супроводжується виставлянням на прохання імпортера банківської гарантії платежу на користь експортера, що забезпечує платіж у випадку несплати імпортером документів в обумовлений термін. Експортеру варто прагнути до одержання банківської гарантії платежу від імпортера, у той час як для імпортера звертання в банк за гарантією пов'язано з додатковими витратами.

Факторинг – це придбання права на стягнення боргів, на перепродаж то-варів і послуг з наступним одержанням платежів по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги. Іншими словами, факторинг є різнови-дом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник (факторингова ком-панія) за визначену плату одержує від підприємства право стягувати і зарахову-вати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і приймає на себе його кредитний і валютний ризики.

Предметом поступки, під яку надається фінансування, може бути як гро-шова вимога, термін платежу по який уже наступив (існуюча вимогу), так і пра-во на одержання коштів, що виникне в майбутньому (майбутня вимога). Грошо-ва вимога, що є предметом поступки, повинна бути визначена в договорі клієн-та з фінансовим агентом таким чином, який дозволяє ідентифікувати існуючу вимогу в момент висновку договору, а майбутню вимогу - не пізніше ніж у мо-мент її виникнення. Цей тип договору широко застосовується в міжнародній практиці під назвою "факторинг".

Особливістю використання в схемі розрахунків зовнішньоторговельного факторингу в цілому є його завжди відкритий характер, а також відсутність права регресу до постачальника на експорт. Останнє обумовлено тим, що ос-новною причиною факторингового обслуговування експортера виступає зви-чайно захист експортера від кредитного ризику. Обслуговування всього товаро-обігу, що передбачається при операціях усередині країни, зустрічається при факторинговому обслуговуванні зовнішньоторговельних операцій набагато рід-ше, факторингові компанії в більшості випадків спеціалізуються на обслугову-ванні ринку однієї країни чи ринку визначеної продукції.

Міжнародний факторинг дозволяє імпортеру на постійній основі одержу-вати товар з відстрочкою платежу (звичайно до трьох місяців). Зобов'язання оп-лати покладається на імпортера після приймання товарного постачання по якос-ті і кількості. Факторинг відкриває унікальні можливості для підприємств, що імпортують товари , будучи не чим іншим, як товарним кредитом.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої в 1988 Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак [39,c.122]:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;

3) инкасування його заборгованості;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

Можна виділити головні економічні достоїнства факторингу:

- збільшення ліквідності, рентабельності і прибутку;

- перетворення дебіторської заборгованості в готівку;

- можливість одержувати знижку при негайній оплаті всіх рахунків постачальників;

- незалежність і воля від дотримання термінів платежів з боку дебіторів;

- можливість розширення обсягів обороту;

- підвищення прибутковості;

-    економія власного капіталу;

- поліпшення фінансового планування.

Форфейтингові операції [39,c.162] - це покупка боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) приймає на себе зобов'язання про відмовлення – форфейтінгу - від звертання регресивної вимоги до кредитора при неможливості одержання задоволення в боржника. Купівля оборотного зобов'язання відбувається, природно, зі знижкою.

Механізм форфейтінга використовується в двох видах угод:

- у фінансових угодах - з метою швидкої реалізації довгострокових фінан-сових зобов'язань;

- в експортних угодах - для сприяння надходженню готівки експортеру, що надав кредит іноземному покупцю.

Основними оборотними документами, використовуваними в якості фор-фейтингових інструментів, є векселі [39,c.146].

Переваги для експортера :

1)       Надання форфейтінгових послуг на основі фіксованої ставки.

2)       Фінансування за рахунок форфейтера без права регресу на експортера.

3)       Можливість одержання готівки відразу після постачання продукції чи надання послуг, що благотворно відбивається на загальній ліквідності, знижує обсяг банківських позик, дає можливість реінвестування коштів.

4)       Відсутність витрат часу і грошей на керування боргом чи на організа-цію його погашення.

5)       Відсутність ризиків (усі валютні ризики, ризики зміни процентних ставок, а також ризик банкрутства гаранта несе форфейтер).

6)       Простота документації і можливість швидкого оформлення вексельних боргових інструментів.

7)       Конфіденційний характер даних операцій.

8)       Можливість швидко упевнитися в тім, що форфейтер готовий фінансу-вати угоду, оперативно погодити умови угоди.

9)       Можливість заздалегідь одержати від форфейтера опціон на фінансу-вання угоди по фіксованій ставці, що дозволяє експортеру заздалегідь підрахувати свої витрати і включити їх у контрактну ціну, розрахувати інші підсумкові цифри.

Недоліки для експортера :

1)       Необхідність підготувати документи таким чином, щоб на самого експортера не було регресу у випадку банкрутства гаранта, а також необхідність знати законодавство країни імпортера, що визначає форму векселів, гарантій і авалю.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7