Организация и анализ инвестиционной деятельности предприятия

2. Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес

Оскільки накопичений підприємством запас капіталу весь використовується в інвестиційних цілях, а частина грошового або іншого капіталу у зв'язку з вимогами ліквідності являє собою форму страхового запасу, зберігаючи пасивну форму, то інвестиції в противагу цьому слід розглядати як найбільш активну форму використання накопиченого капіталу.

3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу в усіх альтернативних формах

В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найбільш універсальною з позиції сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка для безпосереднього застосування в цьому процесі потребує в більшості випадків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений в формі запасу конкурентних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до безпосередньої участі в інвестиційному процесі, однак сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.

4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об'єкти господарської діяльності

В комбінації з іншими факторами виробництва (трудові ресурси, природні ресурси) інвестиційний капітал може бути використаний як для випуску продукції споживчого призначення, так і капітальних товарів в формі засобів і предметів праці.

5. інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності

Метою інвестування є досягнення конкретного ефекту, який може носити як економічний, так і позаекономічний характер.

Досягнення ефекту інвестицій визначається їх потенційною здатністю генерувати дохід.

6. Інвестиції як об'єкт ринкових відносин

Різноманітні інвестиційні ресурси, товари та інструменти, що використовуються підприємством у процесі діяльності, виступають як об'єкти купівлі-продажу на особливому виді ринку – «інвестиційному ринку». Останній формується усією системою ринкових економічних умов, тісно пов'язаний з іншими ринками (ринком праці, споживчих товарів, послуг тощо) і функціонує під певним впливом різноманітних форм державного регулювання.

7. Інвестиції як об'єкт власності та розпорядження

Як об'єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності і розпорядження. В сучасних умовах підприємство, що використовує різні форми капіталу в інвестиційному процесі, можуть володіти правами розпорядження без права власності на нього. В цьому випадку права власності і розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є розподіленим в розрізі окремих суб'єктів економіки.

8. Інвестиції як об'єкт переваги

Між інвестуванням капіталу та отриманням інвестиційного доходу часовий лаг може характеризуватися більшим або меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором стоїть альтернатива часової переваги використання капіталу – а) вибирати для інвестиційної діяльності коротко- чи довгострокові об'єкти (інструменти) інвестування з відповідним рівнем інвестиційного доходу; б) надати перевагу можливостям майбутнього споживання замість поточного, не дивлячись на те, що економічна цінність першого оцінюється нижче, ніж другого.

Для того, щоб перебороти указаний стереотип часової переваги і спонукати власника капіталу до інвестування, відмовившись від його використання на цілі споживання, необхідно забезпечити таку відмову вагомою винагородою у формі інвестиційного доходу.

9. Інвестиції як носій ризику

Ризик є важливою характеристикою інвестицій, пов'язаного із усіма їх формами і видами. Носієм фактору ризику інвестиції виступають як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинен усвідомлено йти на економічний ризик, пов'язаний з можливим зниженням або недоотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (частковою чи повною) інвестиційного капіталу. Відповідно ризик і доходність інвестицій в підприємницькій діяльності інвестора взаємопов'язані.

10. Інвестиції як носій ліквідності

Процес діяльності вкладеного капіталу, який забезпечується його ліквідністю, характеризується терміном дезінвестиції. Капітал, звільнений в процесі дезінвестиції, може бути реінвестований в інші об'єкти та інструменти. Таким чином, ліквідність інвестицій дозволяє формувати не тільки прямий, але й зворотній потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.

Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства, яка є одним з самостійних видів його господарської діяльності та найважливішою формою реалізації його економічних інтересів.

Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес вишукування необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об'єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфелю) та забезпечення її реалізації [20].

Інвестиційна діяльність підприємства характеризується наступними особливостями:

1.      Вона є головною формою забезпечення росту операційної діяльності підприємства і по відношенню до її цілей та задач носить підпорядкований характер

Інвестиційна діяльність підприємства покликана забезпечувати зростання його операційного прибутку в перспективному періоді за двома напрямками: а) шляхом забезпечення операційних доходів (будівництва нових філій; розширення обсягу реалізації за рахунок вдосконалення продукції, освоєння нових унікальних її видів); б) шляхом забезпечення зниження операційних витрат (своєчасна заміна фізично зношеного обладнання: оновлення морально застарілих виробничих основних засобів та нематеріальних активів тощо).

2.      Форми і методи інвестиційної діяльності у меншій мірі залежать від галузевих особливостей підприємства, ніж операційна його діяльність

Це визначається тим, що інвестиційна діяльність підприємства здійснюється переважно в тісному зв’язку з фінансовим ризиком, галузева сегментація якого практично відсутня.

3. Обсяг інвестиційної діяльності підприємства характеризуються суттєвою нерівномірністю по окремим періодам

Циклічність масштабів цієї діяльності визначається рядом умов – необхідністю накопичення фінансових коштів, змінами «інвестиційного клімату» в країні, можливістю формування внутрішніх умов для здійснення інвестиційної діяльності (вичерпання резервів підвищення продуктивності використання наявних необоротних активів).

4. Формування інвестиційного прибутку у віддаленій перспективі

Це означає, що між витратами інвестиційних ресурсів і отриманням інвестиційного прибутку проходить звичайно тривалий період часу, що визначає довгостроковий характер цих витрат.

5. Інвестиційна діяльність формує особливий самостійний вид грошових потоків підприємства, які суттєво відрізняються в окремі періоди за своєю спрямованістю

Протягом окремих періодів сума негативного грошового потоку по інвестиційній діяльності підприємства значно перевищує суму позитивного грошового потоку. Крім того, на перших етапах реалізації інвестиційного проекту спостерігається лише відтік грошових коштів.

6. Інвестиційна діяльність характеризується наявністю ризику

Рівень інвестиційного ризику значно перевищує рівень операційного (комерційного) ризику. Це пов'язано з тим, що в процесі інвестиційної діяльності ризик втрати капіталу має більшу ймовірність виникнення, ніж в процесі операційної діяльності [39].

Для успішного вирішення проблеми залучення та реалізації інвестицій потрібні, зокрема, надійні методи визначення економічної ефективності інвестиційних проектів.

1.2 Економічна ефективність інвестицій

Нині склалася ситуація невизначеності і розбіжностей у застосуванні методів оцінки економічної ефективності інвестицій. Використання традиційної методики [42], яка передбачає розрахунок абсолютної ефективності капіталовкладень (строк окупності, чи коефіцієнт ефективності капіталовкладень) і порівняльної ефективності (строк окупності, чи коефіцієнт ефективності додаткових капіталовкладень, показник зведених витрат), яка офіційно не скасована, поступово звужується. Починаючи з 90 - х років минулого століття, поширення набула нова методика, запозичена на Заході, якою передбачається розрахунок показників чистої приведеної вартості (NPV), дисконтованого строку окупності (DPB), внутрішньої норми прибутку (IRR), індексу прибутковості (коефіцієнта рентабельності інвестицій) (РІ).

Обидва методичні підходи мають певні переваги і недоліки. Т. Бень виконав порівняльний аналіз зазначених методів [14]. Перевагами старої методики є доступність і вірогідність вихідних даних, простота розрахунків, відсутність потреби у прогнозуванні поточних витрат, цін, прибутку, строку дії проекту, можливість визначення абсолютної ефективності загальної суми інвестицій якого-небудь окремо взятого інвестиційного проекту, можливість оцінки порівняльної ефективності будь-якої кількості альтернативних проектів і вибору з них найбільш ефективного.

Недоліками старої методики є, перш за все, часткове врахування фактора часу, оскільки прибуток не дисконтується, а приймається як стабільний протягом наступних років. Лише в методичних рекомендаціях з визначення економічної ефективності заходів щодо прискорення науково-технічного прогресу, затверджених у 1988 р., здійснено спробу ліквідувати цей недолік шляхом розрахунку так званого інтегрального ефекту [42].

До недоліків старої методики можна віднести також складність і певну умовність приведення альтернативних варіантів технічного чи організаційного рішення (проекту) до порівнянного виду, якщо ці варіанти істотно відрізняються обсягами виробництва, якістю і асортиментом продукції, вартістю інвестиційних ресурсів; неврахування відстрочки при виплаті основної суми боргу та ін.

У літературі відзначаються як недоліки старої методики використання нібито штучно сконструйованого показника зведених витрат, ігнорування амортизації як джерела коштів. Проте ці зауваження не є недоліками старої методики [14].

Беручи до уваги переваги і недоліки старої методики, а також багаторічний досвід її пракіичного застосування, можна з упевненістю говорити про практичну придатність і доцільність використання цієї методики для оцінки ефективності інвестицій, особливо проектів короткострокового характеру.

Основна перевага нової методики полягає у врахуванні всіх витрат і надходжень за весь строк дії проекту і зміни вартості грошей у часі, що досягається дисконтуванням щорічних грошових надходжень, які генеровані інвестиціями. Ідея, закладена в нову методику, приваблива і не викликає заперечень, інша справа – як реалізується ця ідея. Як надходження, що генеруються інвестиціями, приймаються грошові потоки, у складі яких теоретично необгрунтовано враховуються прибуток, амортизація та залишкова вартість виробничих фондів в останньому році функціонування проекту.

Ця методика має істотні недоліки, які зменшують її практичну цінність [13]. При її застосуванні перш за все розраховується показник NPV, позитивне значення якого визначається головним показником ефективності інвестиційного проекту. У виданих у Росії [17] монографіях як найважливіший показник, виходячи з офіційно затверджених Методичних рекомендацій [43], наводиться чистий дисконтований доход (ЧДД), який за своєю сутністю виступає аналогом показника NPV, оскільки є різницею між сумою дисконюваних грошових потоків за весь період передбачуваного функціонування інвестиційного проекту і сумою дисконтованих інвестицій.

Одним з найістотніших недоліків показника NPV, як і взагалі всієї нової методики (оскільки інші її показники – похідні від NPV), є необхідність прогнозування періоду дії проекту. Науково обгрунтованих методів чи рекомендацій щодо визначення його тривалості немає. У більшості згаданих та інших джерел наголошується на необхідності брати строк дії проекту для розрахунків, але залишається неясно, як його визначити.

У деяких випадках рекомендується виходити з нормативних строків служби машин, тобто з того, чого немає, оскільки такі строки служби відсутні. Якби навіть були офіційно затверджені нормативні строки служби машин, довелось би передбачати повернення в останньому році дії проекту вартості всіх елементів пасивної частини основних фондів підприємства, яка у загальній вартості основних фондів у різних галузях промисловості становить 60-80%. Розрахунки залишкової вартості будівель, споруд, передавальних засобів в останньому році дії проекту пов'язано з великими похибками і є умовними, оскільки невідомо, чи будуть вони з часом корисними для якогось нового виробництва, чи виявляться зовсім непотрібними.

Дані зауваження стосуються і поодиноких рекомендацій щодо встановлення строку дії проекту виходячи з морального старіння машин [17], але як саме це зробити – не повідомляється.

Моральне старіння – це не якась заздалегідь відома величина, а поступовий процес, який розпочинається відразу після придбання нової машини. На якомусь етапі життєвого циклу машин воно досягає такого ступеня, коли доцільно оновити техніку. Тому для діючої машини в процесі її експлуатації необхідно періодично розраховувати ступінь морального старіння і, відповідно, економічну доцільність заміни на нову техніку. Для нової машини потрібно було б якось визначити (і це передбачається в інвестиційному проекті), через скільки років її моральне старіння досягне вже неприйнятного ступеня. Визначення цього періоду означає не що інше, як прогнозування темпів науково-технічного прогресу у відповідній галузі машинобудування. Зрозуміло, що обґрунтування таких прогнозів для розрахунку економічної ефективності кожного інвестиційного проекту практично неможливе.

У практиці проектування нових, розширення чи реконструкції діючих підприємств не вирішується питання про те, скільки років діятиме підприємство за розроблюваним проектом. У ряді проектних організацій (без будь-яких обґрунтувань для розрахунку показника NPV для всіх інвестиційних проектів) цей період приймається у 10 років.

Відсутність рекомендацій чи наведені вище поради, які не мають необхідної для практичного застосування конкретизації, зумовлюють суб'єктивізм у визначенні тривалості дії проекту, а відтак – і визнання його ефективним чи неефективним. Справа в тому, що відповідь на це запитання, для якого і проводяться розрахунки ефективності, в багатьох випадках залежить від вибору строку дії проекту. Досить часто виникає ситуація, коли за строк дії проекту, наприклад, 6 років він виявляється неефективним, а за 7 – ефективним.

Загальновідомо, що немає (і не може бути) таких методів, які дозволяють визначати строк дії інвестиційних проектів з точністю до 1 року: наприклад, 6 чи 7 років, 12 чи 13, 16 чи 17 і т. д. Суб'єктивний вибір строку дії проекту для розрахунку показника NPV дозволяє обґрунтовувати «потрібну» оцінку ефективності проекту, але не забезпечує об'єктивної оцінки його дійсної ефективності. Тому лише з цієї причини показник NPV, хоча в теоретичному відношенні і має внутрішню логіку, в практичному є непридатним.

Показнику NPV притаманне внутрішнє протиріччя: з одного боку, врахування за весь період дії проекту всіх змін витрат і надходжень, а з іншого – неможливість передбачити всі ці зміни, оскільки їх може бути дуже багато, і їх тим більше, чим більший строк дії проекту (можливі зміни попиту на продукцію, конкуренції, цін на сировину, енергоносії, на готову продукцію, ставок дисконтування, законодавчих актів стосовно розмірів податків, норм амортизації, мита тощо).

Отже, в побудові показників ефективності інвестицій не повинно бути вимоги розрахунків за весь строк дії проектів.

Другий недолік нової методики, що має принципове значення, стосується використання грошових потоків для розрахунків ефективності.

Грошовий потік – це сума коштів, які одержує підприємство за певний період. Ця сума включає прибуток, амортизацію, дивіденди по акціях інших підприємств, якими володіє дане підприємство, повернення підприємству комерційного товарного кредиту, продаж емітованих цінних паперів, зайвого, непотрібного майна, прибуток від невиробничої діяльності, курсові різниці та ін. Як бачимо, грошові потоки включають надходження коштів, які не мають ніякого відношення до інвестицій. Грошові потоки є важливим показником в аналізі і плануванні фінансової діяльності підприємства, у визначенні цінності фірми тощо.

Щодо нової методики, то в ній наголошується на необхідності брати грошові потоки лише в складі надходжень, які начебто генеруються інвестиціями, тобто прибуток і амортизацію. Сума прибутку і амортизації є не грошовим потоком, склад якого вказано вище, а, можна сказати, умовним грошовим потоком для оцінки ефективності інвестицій. У зв'язку з цим виникає запитання відносно і суті терміна «інвестиції генерують»: що вони генерують, тобто що створюють (чи забезпечують створення)?

У такому контексті можна з упевненістю говорити про ніким не заперечувану істину, що інвестиції генерують прибуток. Виходячи з того, що інвестиційний проект передбачає прогресивні конструкторські, технологічні і проектні рішення, він забезпечує скорочення витрат матеріальних ресурсів, підвищення технічної озброєності та фондоозброєності праці, а відтак – і підвищення її продуктивності, в результаті чого створюється нова, додаткова вартість. Відомо, що однією з форм реалізації тієї частини новостворюваної вартості, яка йде на нагромадження, є прибуток. Тому саме новостворену вартість можна вважати віддачею інвестицій, а на рівні підприємств частину цієї вартості – прибуток – брати для виміру ефективності інвестицій.

Щодо амортизації, то її використання як віддачі від інвестицій не витримує критики. Вона не є новоствореною вартістю, а лише відбиває вартість спрацювання основних засобів (інвестицій), тобто виступає витратами виробництва в складі собівартості продукції. Амортизація як величина споживання основних фондів (інвестицій) не може слугувати оцінкою ефективності тих самих інвестицій, а лише характеризує розмір повернення інвестицій. У процесі амортизації проявляються кругообіг основних фондів, нагромадження коштів для простого відтворення.

Ці загальновідомі істини доводиться нагадувати, оскільки новою методикою рекомендовано ефективність інвестицій оцінювати сумою прибутку і амортизації, і на практиці так робиться. У результаті таких розрахунків ефективність інвестиційних проектів завищується порівняно до їх дійсної ефективності (NPV, ІRR, РІ завищуються, DPB – занижується), тобто результати її оцінки є невірогідними. Ступінь завищення ефективності може бути дуже великим. У багатьох інвестиційних проектах частка амортизації в грошових потоках перевищує 30 - 40%, і навіть 50%. У результаті створюється ілюзія ефективності. Можна навести умовний приклад. Припустимо, що інвестиційний проект настільки невдалий (висока енерго- і ресурсомісткість продукції, низькі продуктивність праці та якість продукції), що прибутку дуже мало чи зовсім немає, але врахування амортизації «виводить» проект до складу ефективних. Зрозуміло, що такий проект нікому не потрібний.

Таким чином, враховуючи, що ефективність інвестицій може вимірюватися лише новостворюваною вартістю, а не витратами виробництва (амортизацією), показники ефективності необхідно розраховувати не на основі так званого грошового потоку, а виходячи із створюваного прибутку.

Наголошуючи на цих безперечних у теоретичному відношенні положеннях, необхідно разом з тим зауважити, що в схемах економічних розрахунків можуть відбуватися певні метаморфози деяких показників, коли, не змінюючи своєї економічної суті, вони набувають іншої назви і нібито іншого змісту. У цьому сенсі питання амортизації є більш складним. Справа в тому, що частина прибутку відображається під назвою і в формі амортизації. У розрахунках, зроблених за новою методикою, частина амортизації насправді є частиною прибутку. Це пов'язано з джерелами фінансування інвестицій. Якщо для фінансування залучаються позикові кошти, то при введенні об'єкта в експлуатацію вони повертаються кредитору за рахунок одержуваного прибутку, внаслідок чого розмір прибутку зменшується. Нараховані амортизаційні відрахування, відповідно до частки позикових коштів в інвестиціях, за своєю суттю є частинами прибутку, що направляються на виплату боргу. Тому в розрахунках ефективності інвестицій потрібно виходити з прибутку (П), який є сумою прибутку за звітом (Пз) та амортизації, що відповідає частині позикових коштів у загальних інвестиціях (Апоз) [15]:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15