Организация и анализ инвестиционной деятельности предприятия

П = П3 + АПО3,    (1.1)

На основі аналізу сутності економічної ефективності використання виробничих ресурсів, методичних документів старої і нової методик, а також реальної практики інвестування в промисловості Т. Бень пропонує обґрунтування власного підходу до визначення економічної ефективності інвестицій [13]. Рекомендовані методичні положення передбачають використання і вдосконалення раціональних методів і показників старої і нової методик.

Перш за все, необхідно обрати основний показник ефективності. Таким показником має бути строк окупності (або обернений показник рентабельності) інвестицій, який рекомендується обома методиками.

У розрахунках цього показника доцільно виходити із суми прибутку, а не грошових потоків, але розраховувати дисконтований строк окупності, беручи до уваги лише прибуток. Прибуток потрібно дисконтувати за стільки років, скільки необхідно для досягнення окупності інвестицій.

Обґрунтовуючи методику розрахунків дисконтованого строку окупності, потрібно з'ясувати ще два положення – прогнозування прибутку і розрахунок інвестицій.

Дисконтування прибутку не є прогнозуванням його величини в майбутні роки, а лише характеризує зміну вартості грошей у часі. Величина річного прибутку, визначена в інвестиційному проекті, в старій методиці (та досить часто в новій) приймається як незмінна для всіх років. Насправді це не так. У виробничо-господарській практиці розмір прибутку може змінюватися під впливом багатьох факторів – зміни ринків збуту, загострення конкуренції, зміни цін на сировинні та паливно-енергетичні ресурси, дії законодавчих актів та ін.

Зрозуміло, що на тривалий період прогнозувати вплив цих факторів на прибуток дуже важко чи неможливо. Тут доводиться обмежитися лише загальним побажанням прогнозувати вплив найважливіших факторів, спираючись на тенденції їх змін у минулі роки, передбачувані зміни в наступні роки тощо. Серед багатьох факторів є, щонайменше, один, значний вплив якого на прибуток можна і необхідно враховувати. Йдеться про освоєння проектних значень виробничої потужності та собівартості продукції новозбудованих чи реконструйованих об'єктів. У переважній більшості випадків освоєння виробничої потужності триває від декількох місяців до 1-2 і навіть більше років, а проектна собівартість продукції досягається через певний час після освоєння виробничої потужності.

На строки освоєння промислових об'єктів існують різні погляди. Одним з них є твердження, що при досконалих техніці, технології та раціональному проектуванні об'єкта він може (і має) працювати на повну проектну потужність з моменту його введення в експлуатацію.

Потрібно по-різному розглядати це питання залежно від ступеня автоматизації техніки і виробничого процесу. Наприклад, переважно невеликі машини і механізми багатосерійного виробництва, які діють автоматично, без втручання людини (наприклад, електродвигуни, генератори, компресори, холодильники, годинники тощо), дійсно можуть працювати на повну потужність з початку експлуатації. Це стосується і великих машинних комплексів, якщо вони повністю автоматизовані і працюють без втручання працівників у виробничий процес.

Зовсім по-іншому розпочинається експлуатація складних спеціалізованих машинних комплексів, які включають багато машин і механізмів і працюють за участю багатьох працівників, що виконують виробничі функції (наприклад, доменні печі, сталеплавильні агрегати, прокатні і трубні стани, хімічні апарати, вугледобувні комбайни, конвеєри в машинобудуванні тощо). Головна риса таких комплексів полягає в тому, що вони є людино-машинними системами. Ці системи через технічні, організаційні та психологічні фактори потребують певного часу для «приробки» вузлів і деталей машин, пристроїв і набуття працівниками виробничих навичок.

Протягом цього періоду обсяги виробництва та економічні показники не досягають проектних значень, тобто відбувається процес освоєння об'єктів. Тривалість освоєння залежить від складності комплексів. Наприклад, згідно з нормативами, які діяли раніше, тривалість освоєння доменних печей різного обсягу мала продовжуватися не більш як 6 - 9 місяців, прокатних станів – 1-2 роки. Зазначимо, що, спираючись на попередній досвід освоєння аналогічних агрегатів, якість придбаваної техніки і залучення кваліфікованого персоналу, можна досить упевнено прогнозувати тривалість освоєння об'єктів і тим самим підвищити вірогідність розрахунків ефективності інвестиційних проектів.

Розрахунок прибутку в роки неповного освоєння об'єкта можна проілюструвати на умовному прикладі. Якщо освоєння виробничої потужності (В) у першому році прогнозується на 90%, в наступні роки – 100%, а фактична собівартість одиниці продукції в першому році буде вища за проектну (С) на 4%, у другому році – на 2%, далі досягне проектного рівня, то прибуток (П) у першому році при незмінній ціні (Ц) становитиме П1, = (Ц- - С * 1,04) * 0,9В, у другому році -П2 = (Ц - С * 1,02) * В, у наступні роки – П1= (Ц - С) * В.

Друге положення, що стосується дисконтованого строку окупності, полягає у розрахунку суми інвестицій. Потрібно брати до уваги, що інвестиції витрачаються здебільшого не за один рік, а протягом тривалого часу. Тому треба брати не номінальну суму інвестицій, як це часто рекомендується в літературі при викладі нової методики, а нарощену з урахуванням «заморожених» частин інвестицій в роки їх реалізації та дисконтованих частин інвестицій, які, згідно з проектом, витрачаються для завершення яких-небудь робіт, після введення об'єкта в експлуатацію.

Загальну суму приведених інвестицій з урахуванням їх нарощення і дисконтування (Кп) потрібно розраховувати таким чином [31]:

,(1.2)

де Кt – інвестиції кожного року інвестування;

r – процентна ставка;

m – кількість років інвестування до введення об'єкта в експлуатацію;

n – кількість років інвестування після введення об'єкта в експлуатацію.

Зрозуміло, що переважна частина інвестицій реалізується до введення об'єкта в експлуатацію. Чим більша тривалість інвестування і чим більші частки інвестицій реалізуються у перші роки інвестування, тим значніше нарощена сума інвестицій перевищуватиме номінальну.

Для розрахунку дисконтованого строку окупності (Т) потрібно прогнозовані річні прибутки дисконтувати за стільки років, щоб їх сума досягла чи перевищила приведені інвестиції (Кп) [31]:

,    (1.3)

де і = 1, 2, ..., Т;

Т – кількість років експлуатації об'єкта до повної окупності інвестицій, тобто дисконтований строк окупності інвестицій.

У розрахунках за формулою (1.3) інвестиції з нарощенням і дисконтовані інвестиції, а також дисконтований прибуток, розрахований за формулою (1.1), приводяться до року, що передує року введення об'єкта в експлуатацію. Щорічний прибуток дисконтується за стільки років, щоб його сума досягла (або перевищила) суму нарощених і дисконтованих інвестицій (рівняння (1.3)).

Розглядаючи економічну сутність строку окупності (незалежно від того, дисконтований він чи ні), ним характеризується співвідношення інвестицій і генерованого ними річного прибутку. Саме так розраховується цей показник за старою методикою, де інвестиції відносяться до річного прибутку. Щоб розраховувати аналогічний показник у даному випадку, потрібно віднайти середньозважений дисконтований річний прибуток (Пр) [31]:

,   (1.4)

Тоді дисконтований строк окупності (Тр виходячи з середньорічного прибутку (Пр), становитиме [31]:

Тр = Кп/Пр,(1.5)

Беручи обернене відношення річного прибутку до інвестицій, одержуємо коефіцієнт ефективності (рентабельності) інвестицій (Е). У даному випадку дисконтований коефіцієнт ефективності інвестицій (виходячи із середньозваженого річного прибутку) дорівнює [31]:

Е=1/Тр = Пр/Кп, (1.6)

Економічна сутність показників Тр і Е однакова – вони характеризують ефективність інвестицій. У практичному відношенні коефіцієнт ефективності є більш інформативним, дає змогу аналізувати ефективність конкретного інвестиційного проекту в порівнянні з рентабельністю інших проектів, рентабельністю основних фондів діючих підприємств, із ставками банківських депозитів і кредитів і взагалі відповідає прийнятому у світовій практиці грошово-кредитних операцій принципу зіставлення прибутку (доходу) з витратами (інвестиціями, діючим капіталом).

Для кожного інвестиційного проекту залежно від суми і розподілу в часі інвестицій, строків освоєння об'єкта, розміру прибутку визначається дисконтований строк окупності інвестицій. Значення цього строку для різних проектів можуть змінюватися в широкому діапазоні. Якщо, наприклад, строк становить 2 - 3 роки, то не виникає сумнівів відносно високої ефективності проекту. Строк окупності в 10 - 15 і більше років, вірогідно, є свідченням незадовільної ефективності проекту.

Очевидно, що чим більший строк окупності (менший коефіцієнт ефективності), тим нижча ефективність проекту. У цьому зв'язку можна дійти висновку про існування такого (граничного) значення строку окупності (рентабельності) інвестицій, яке відділяє економічно ефективні інвестиційні проекти від неефективних.

Принципово важливим є питання, як визначити граничне значення коефіцієнта ефективності інвестицій. У плановій економіці централізовано затверджувалися нормативні коефіцієнти ефективності, які були обов'язковими для всіх організацій, де визначалась економічна ефективність капіталовкладень, нової техніки, технічного та організаційного розвитку підприємств.

В ринковій економіці також доцільно визначити граничний рівень коефіцієнта ефективності інвестицій. Безумовно, цей коефіцієнт не може бути директивним чи нормативним. В умовах приватної чи корпоративної власності прийнятність або неприйнятність інвестиційних проектів з будь-якими рівнями рентабельності визначають власники і керівники підприємств. Однак останнім теж потрібні певні орієнтири для прийняття раціональних рішень. Саме таким орієнтиром може слугувати граничне значення показника економічної ефективності.

На практиці можуть складатися різні ситуації. Наприклад, коли інвестиційний проект розширення підприємства має рентабельність інвестицій нижчу за граничний рівень, але вищу за рентабельність діючого капіталу підприємства, позитивне рішення щодо реалізації цього проекту може зумовлюватись очікуваним зростанням рентабельності всього капіталу підприємства після його розширення.

Керівники підприємства можуть прийняти інвестиційний проект до реалізації для одержання додаткового прибутку і в тому випадку, коли його рентабельність нижча за граничний рівень і навіть нижча за рентабельність діючого капіталу. Це їх право і їх відповідальність, але вони мають знати, що ефективність прийнятого ними проекту досить низька і це негативно впливатиме на вартість їх підприємства.

Складною проблемою є визначення граничного рівня коефіцієнта ефективності інвестицій у промисловості. Як у попередні часи, коли нормативні коефіцієнти ефективності капіталовкладень централізовано встановлювалися на рівні 0,12 — 0,15, так і тепер відсутні загальноприйняті методи розрахунку нормативних чи пропонованого граничного коефіцієнтів.

Обґрунтування граничного коефіцієнта ефективності інвестицій необхідно проводити на підставі фактичних і прогнозованих даних рівня і динаміки рентабельності основних фондів та інвестицій у промисловості. При обґрунтуванні всі вихідні дані потрібно брати у порівнянних цінах, враховувати зміни галузевої структури промисловості, стан справ у фондостворюючих галузях – машинобудуванні і будівництві, вплив інших факторів.

Таке обґрунтування можуть виконати центральні науково-дослідні інститути, які володіють усією необхідною інформацією і мають досвід аналізу макроекономічних показників.

Граничний рівень рентабельності має забезпечувати підвищену ефективність інвестиційних проектів порівняно з раніше реалізованими інвестиціями і діючими основними фондами. Саме за такої умови реалізація всієї сукупності інвестиційних проектів у промисловості, що мають рентабельність інвестицій вищу за граничний рівень і відповідно високий науково-технічний рівень, буде вирішальним фактором зростання ефективності суспільного виробництва.

Для оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів, які мають порівняно невеликі обсяги інвестицій і строки реалізації, а також для вибору ефективного проекту з декількох альтернативних доцільно використовувати статичні показники абсолютної і порівняльної ефективності (коефіцієнт ефективності, строк окупності інвестицій, зведені витрати), які забезпечують простоту розрахунків і вірогідність їх результатів.

Для оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів із значними обсягами інвестицій і тривалістю реалізації необхідно розраховувати динамічні показники ефективності – дисконтований строк окупності чи дисконтований коефіцієнт ефективності інвестицій.

Застосування пропонованих динамічних показників, по-перше, не потребує недоцільного і непотрібного прогнозування прийняття строку дії проектів, у багатьох випадках – з точністю до 1 року, і тим самим забезпечує вірогідність оцінки ефективності; по-друге, виключає штучне завищення ефективності, що має місце при розрахунках NPV та інших показників на основі грошових потоків.

В обох методичних підходах при застосуванні статичних і динамічних показників слід віддавати перевагу коефіцієнту ефективності, який є більш інформативним, ніж строк окупності, оскільки дозволяє порівнювати його з рентабельністю виробничих фондів на власному підприємстві, на інших підприємствах, у цілому по галузі промисловості, з коефіцієнтами ефективності інших інвестиційних проектів, а також з граничним коефіцієнтом ефективності (після його встановлення), з процентними ставками тощо.

Граничний коефіцієнт ефективності інвестицій може бути встановлено науковими інститутами на замовлення і під керівництвом Міністерства економіки України на базі аналізу і прогнозування рівня рентабельності інвестицій, основних фондів й інших показників на макрорівні. Цей коефіцієнт не повинен бути обов'язковим для інвесторів і підприємств, але його існування і практичне використання як орієнтира забезпечуватиме відбір ефективних інвестиційних проектів і підвищення ефективності виробництва.

Перехід до ринку викликав потребу у формуванні принципово нового підходу до інвестиційної політики промисловості, адекватної сучасній економічній ситуації. Це обумовлено істотними змінами інвестиційного статусу держави і недержавних структур, поділам їхніх функцій в інвестиційному процесі, скороченням частки централізованих інвестицій у їхньому загальному обсязі, зміною структури останніх по формах власності в зв'язку з приватизацією землі й засобів виробництва, зміною складу і співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування, способу розподілу інвестицій у результаті переходу від твердого — централізованого розподілу — до ринкового механізму відповідності попиту та пропозиції, до інших критеріїв оцінки ефективності капітальних вкладень.

Політика охоплює всі напрями діяльності держави. У залежності від сфери суспільних відносин, що є об'єктом політичного впливу, говорять про економічну чи соціальну, культурну чи технічну, фінансову чи інвестиційну, внутрішню чи зовнішню політику.

1.3 Особливості інвестування промисловості

В економічній літературі під інвестиційною політикою розуміють систему заходів і дій органів державної влади, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, вишукування й консолідацію інвестиційних ресурсів, а також ефективне їхнє використання з метою досягнення позитивного економічного ефекту. Дослідження процесу формування інвестиційної політики необхідно починати з питань підстави цілей інвестиційної політики, при цьому варто враховувати, що державна інвестиційна політика — найважливіша складова частина соціально-економічної політики і може бути реалізована лише в її рамках. Отже, інвестиційна політика повинна бути спрямована на реалізацію стратегічних і тактичних цілей усього народного господарства [15].

В даний час виявляється економічна ситуація в промисловості, що характеризується активізацією виробничої діяльності підприємств реального сектора. Після багатократної девальвації гривні у промисловості з'явилися ознаки фінансового оздоровлення підприємств.

З головної мети інвестиційної політики випливають підцілі й задачі. Головна підціль інвестиційної політики — це формування клімату, сприятливого для інвестиційної діяльності. Формулювання задач інвестиційної політики повинне враховувати головний ланцюг і сформовану економічну ситуацію в країні, регіоні й галузі. Тому головна мета і задача інвестиційної політики в сучасних умовах полягає в тому, щоб зупинити спад виробництва, інфляційний процес, активізувати інвестиційну діяльність для забезпечення структурної перебудови народного господарства з метою подальшого економічного й соціального розвитку.

Ефективність інвестиційної політики оцінюється відповідно до того, наскільки вона відображає інтереси різних кіл суспільства і наскільки сприяє досягненню поставлених стратегічних цілей і рішенню конкретних задач. Головна особливість інвестиційної кризи — його чітко виражений галузевий і регіональний характер, тому для здійснення антикризових мір неодмінна регіоналізація інвестиційної політики, а це потребує розробки системи заходів для удосконалювання інвестиційної політики регіону в рамках державної інвестиційної політики.

За роки реформ в інвестиційній сфері слід зазначити наступні основні тенденції: значно знизилася частка інвестицій в основний капітал в промислові підприємства, наслідком цього з'явилося безперервне зниження темпів приросту основних фондів в промисловості, що привело за останні роки до їх абсолютного скорочення. Ряд негативних тенденцій спостерігалися в динаміці структури і темпів зростання інвестицій по галузях промисловості. Більш ніж в два рази зросла частка інвестицій в електроенергетику, скоротилася частка інвестицій в паливну промисловість, а частка інвестицій в харчову промисловість зросла.

Пожвавлення інвестиційної активності є однією з головних умов стійкого, якісного, економічного розвитку підприємств усіх форм власності й галузей. Інвестиційна активність — складова частина ділової активності підприємств, що включає також виробничу, інноваційну, ринкову, маркетингову й іншу активність, інвестиційна активність підприємств виражається в їхній дієвій, цілеспрямованій і результативній діяльності щодо залучення інвестицій із усіх внутрішніх і зовнішніх джерел, а також ефективного використання залучених інвестиційних ресурсів. Для сільськогосподарських підприємств особливо актуальною стала проблема вибору і пошуку джерел інвестицій Стимулювання інвестиційної діяльності, вироблення чіткої стратегії інвестування, визначення її пріоритетних напрямів, мобілізація всіх джерел інвестицій є найважливішими умовами стійкого і якісного розвитку сільського господарства і всього агропромислового комплексу країни.

Питання про структуру інвестиційного потенціалу підприємств із погляду джерел його відтворення, а також питомої ваги його складових частин залишається недостатньо дослідженим.

Джерела інвестицій підприємств можна розглядати як внутрішні й зовнішні, власні й залучені, в тому числі внутрішні й зовнішні позикові кошти.

До внутрішніх джерел інвестицій належать власні фінансові кошти, частина прибутку, амортизаційні заощадження, суми, що виплачуються страховими органами, кошти працівників, а також інші види активів, земельні ділянки, інші об'єкти власності.

Найбільш значними внутрішніми джерелами па підприємствах можна назвати: прибуток підприємств, амортизаційні відрахування; кошти працівників підприємств; доходи від емісії і продажу цінних паперів. Основна мета інвестування на підприємствах — це забезпечення і якісне поліпшення відтворювального процесу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15