Управління бізнесом в умовах економічного спаду

Залежно від змісту підприємницької діяльності та її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види підприємництва:

-                     виробниче підприємництво — коли сам підприємець безпосередньо, використовуючи як фактори знаряддя та предмети праці, робочу силу, виробляє продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію для подальшого продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям;

-                     комерційне підприємництво — підприємець виступає комерсантом, торговцем, продаючи готові товари, отримані ним в інших осіб, споживачеві;

-                     фінансове підприємництво - особлива форма комерційного підприємництва, в якому предметом купівлі-продажу є гроші та цінні папери, що продаються підприємцем покупцеві чи надаються йому в кредит;

-                     посередництво — підприємництво, в якому підприємець сам не виробляє і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що пов'язує ланки у процесі товарного обміну, в товарно-грошових операціях;

-                     страхове підприємництво — підприємець гарантує страховику майна, цінностей, життя за певну плату компенсацію можливих втрат у разі непередбаченого лиха.

Підприємець — це людина, яка організує, управляє та бере на себе ризик, з яким пов'язана діяльність у бізнесі чи на підприємстві.

Ця людина присвячує себе тому, щоб зробити свій бізнес успішним, і готова ризикувати грішми та репутацією заради реалізації своєї ідеї. Вона ризикує фінансовими, матеріальними і людськими ресурсами, щоб знайти новий шлях для створення нової концепції бізнесу чи нових можливостей в межах існуючої фірми.

У кінцевому підсумку більшість підприємців урівноважує ризик підприємства та потенційний прибуток. Важливою рисою підприємців як ділових людей є усвідомлення того що прибуток — вартість бізнесу, яка складається із:

1)прибутку за підприємницькі ідеї та поняття;

2)плати за ефективне управління і керівництво;

3)компенсації за ризик під час операції.

Кваліфікований підприємець розуміє важливу формулу бізнесу:

ДОХІД ВІД ПРОДАЖУ — ВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ = ПРИБУТОК

Головні причини того, чому люди стають підприємцями:

-                     бажання отримати вищий дохід;

-                     бажання зробити успішнішу кар'єру;

-                     бажання бути незалежним;

-                     прагнення бути володарем власного бізнесу;

-                     бажання просунути нову ідею чи поняття;

-                     бажання створити багатство, якого вистачить на тривалий час;

-                     бажання зробити внесок у розвиток людства чи в особливу справу.

Саме приватні підприємці створюють більшість нових видів робіт; само поні підприємства виробляють більшість нових продуктів, які з’являються на ринку щороку.

Загальні характерні риси успішних підприємців:

1) Впевненість у собі, здатність незалежно і багато працювати, розуміння того, що готовий до ризику є складовою успіху;

2) наявність організаторських здібностей, здатність до формування мети, орієнтованість на кінцеві результати, та узяття на себе відповідальності за результати своїх спроб;

3)творчі особистості, які шукаю застосування своїй творчості у сфері підприємництва

4) здатність робити виклик і відчувати задоволення від остаточного втіленим своєї ідеї.

Починаючи нову справу, підприємці зобов'язані:

-                     визначати досяжну мету;

-                     бути готовими ризикувати часом і коштами, усвідомлюючи, що все може бути втрачено, якщо бізнес виявиться невдалим;

-                     бути впевненим у своїй здібності планувати, організовувати і доводити справу до кінця;

-                     налаштовуватись на важку тривалу роботу;

-                     бути людьми творчими і впевненими в необхідності добрих стосунків з покупцями, службовцями, постачальниками, банкірами, державними чиновниками та іншими людьми, які впливатимуть на бізнес;

-                     використовувати можливість працювати самостійно і брати на себе усю відповідальність за успіх чи невдачу.

Специфіка споживчого бізнесу. Споживачі, як правило,- не лише пасивна сторона ділових стосунках стосунках з підприємцями,вони рівно-правні учасники ділових відносин. Їх діловий інтерес — це придбання товарів і послуг, який реалізується через самостійні контакти з виробниками та продавцями продукції (послуг) на основі власного пошуку за принципом максимізації вигоди. Для споживачів такою вигодою є товар (послуга), який найкраще задовольняє потреби.

Реалізуючи свої інтереси, споживачі здійснюють специфічний споживчий бізнес.

Особливості цієї форми бізнесу:

1) відображає зацікавленість людей в кінцевих результатах виробництва на основі пошуку найкращих умов їх досягнення;

2)здійснюється усіма громадянами, і тому відображає загальну участь людей в системі ділових відносин;

3)є стимулюючою силою щодо підприємницького бізнесу, змушуючи підприємства сприймати споживачів як партнерів у ділових відносинах;

4)учасниками споживчого бізнесу є і підприємці як споживачі продукції інших фірм.

Основу споживчого бізнесу становить приватна власність на предмети споживання і послуги.

Трудовий бізнес. Специфічною категорією учасників ділових відносин є громадяни, які працюють за наймом [9-71]. Як і споживачі, вони — рівноправні учасники ділових стосунків з підприємцями. Діловий інтерес найманих працівників — отримання доходів, який реєструється шляхом роботи в підприємницькій фірмі на контрактній чи іншій основі. Вигода в ділових відносинах для найманих працівників— особистий дохід, отриманий в результаті виконання ними посадових обов'язків.

Діловий інтерес держави. Державне підприємництво діє як поєднання комерційних і нескомерційних засад. Вирізняють три види підприємств:

а)бюджетні (відомчі) усі їхні доходи і витрати проходять через бюджет;

б)громадські корпорації акціонерні товариства, всі акції яких належать державі;

в)змішані акціонерні товариства (приватно-публічні корпорації).

Державне підприємництво передбачає націоналізацію та денаціоналізацію підприємств, створення державою власних підприємств та забезпечення управління і планування їхньої діяльності.

В умовах сучасної ринкової економіки ділові люди здійснюють підприємницькі ініціативи, вступаючи у відносини з іншими діловими людьми. Якщо ділові відносини, їх предмет чи форма не заборонені законом, то зацікавленість в їх здійсненні виявляє і держава. Діловий інтерес держави відрізняється відділових інтересів інших суб'єктів. Основу його становлять потреби в здійсненні пріоритетних загальнодер¬жавних науково-технічних, науково-виробничих та інших програм, здатних принести користь державі як єдиному цілому і тим самим — її громадянам.

Принципом взаємної вигоди сторін за таких ділових відносин є з боку підприємницьких фірм — стимулювання державою участі у цих програмах, з боку держави — можливість реєстрації таких програм.

Основою державного бізнесу є державна власність на засоби виробництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери, грошові ресурси.

РОЗДІЛ 2. Проблеми управління бізнесом українських підприємств в умовах економічної кризи

2.1 Стратегічні аспекти антикризового управління бізнесом

В основу управління підприємством покладено дві базові складові — місію та цілі. Якщо місія задає загальні орієнтири, напрями функціонування підприємства, що виражають зміст його існування, то конкретні кінцеві результати, яких прагне досягти підприємство, фіксуються у вигляді його цілей.

Місія — це основна, загальна мета підприємства, що визначає причину його існування.

Місія підприємства деталізує його статус і забезпечує напрям та орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях.

Мета — це бажаний стан майбутнього, якого прагне досягти суб'єкт підприємницької діяльності.

Стратегія — це набір принципів та ініціатив вищого керівництва, що дають змогу підприємству досягти мети з найменшими витратами.

Таким чином, якщо мета — це пункт призначення, то стратегія — це спосіб дістатися цього пункту. При цьому стратегія завжди повинна враховувати можливий вплив зовнішнього середовища, і саме з цієї причини стратегія має передбачати можливість перевизначення мети в разі неможливості досягнення вже окресленої мети.

Стратегічна мета — це конкретний стан характеристик підприємства, яких бажано досягти і на досягнення яких спрямована його діяльність.

Стратегічні цілі мають безліч значень для підприємства:

-                     уможливлюють визначення стандартів діяльності;

-                     становлять основу для прийняття рішень у процесі діяльності;

-                     становлять джерело мотивації працівників підприємства.

Неможливо переоцінити значущість для підприємства стратегічних цілей [18-47]. Вони є вихідною точкою планування; їх покладено в основу побудови організаційних відносин; на них базується використовувана підприємством система мотивування; нарешті, вони є відправною точкою у процесі контролю і оцінки результатів роботи окремих працівників, підрозділів, підприємства загалом.

Формування стратегічної мети повинно бути ретельно підготовлено на основі попереднього аналізу зовнішнього середовища, оцінки внутрішніх ресурсів і можливостей підприємства. Для цього необхідно виконати такі операції:

-                     сегментувати ринок і вивчити кожний його сегмент. У цьому разі визначаються пріоритетні сегменти, а також соціальні прошарки, на які підприємство повинно орієнтуватись у своїй діяльності.

-                     визначити загальний напрям цінової політики підприємства. Зокрема, вирішується питання, чи знижуватиме підприємство ціни на свої товари і послуги, здійснюються маркетингові дослідження, поширюється реклама, активізуються продажі;

-                     визначити основні напрями розвитку технології з урахуванням життєвого циклу товару чи послуги;

-                     оцінити виробничі потужності підприємства. Оцінюються всі ресурси підприємства і фінансові можливості залучення ресурсів зовнішнього середовища, наприклад, у вигляді інвестицій, кредитів, а також залучення спонсорів;

-                     визначити основні напрями кадрової політики (наприклад, підприємство навчатиме власних працівників чи найматиме фахівців з великим досвідом роботи).

В умовах організованої діяльності стратегічні цілі можуть виконувати такі функції:

-                     когнітивні, коли узагальнюються зусилля координуючих органів, які зосереджують увагу на аналізі альтернативних дій і прийнятті рішень;

-                     ідентифікації, тобто порівняння власних прагнень персоналу підприємства з цілями підрозділу чи підприємства загалом;

-                     мотивації. Стратегічні цілі здатні мотивувати працівників підприємства в тому разі, якщо останні визнають їх реально досяжними, орієнтованими на майбутнє і співвіднесеними з власними потребами;

-                     перетворення. Прагнення реалізувати стратегічні цілі підприємства неминуче зумовлює усвідомлення необхідності перетворення різних аспектів організаційної діяльності. Особливо це стосується підприємств, що працюють у ринковому середовищі з високим ступенем невизначеності, коли цілі на стадії становлення вже зорієнтовані на зміни та інновації;

-                     емоційні. Стратегічні цілі можуть формувати у персоналу підприємства різні емоційні стани: піднесення або, навпаки, почуття розгубленості, непевності. Ці побічні функції цілей необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень;

-                     символічні. Визначаючи стратегічні цілі, підприємство повинно враховувати їх вплив на пересічних споживачів, клієнтів, партнерів, замовників, представників банків. У цьому разі стратегічні цілі вважаються візитною карткою концентрованого вираження стратегічних задумів підприємства;

-                     ідеологічні. Стратегічні цілі формують ідеологію підприємства, тобто пояснюють не тільки те, як досягатимуться певні результати, а й чому постала потреба в їх досягненні [30-6]. На жаль, керівники вітчизняних підприємств мало уваги приділяють питанням ідеології підприємств, у той час як американські та японські керівники вважають створення такої ідеології першочерговим завданням.

Однак якщо цілі визначено неправильно, це може призвести до великих негативних наслідків у функціонуванні підприємства. З досвіду щодо визначення цілей можна виокремити кілька ключових вимог, яким повинні задовольняти правильно сформульовані стратегічні цілі.

Стратегічні цілі антикризового управління визначаються на основі аналізу посталих проблем, виду кризи і цілей, поставлених для виходу з кризової ситуації.

Існують три різновиди проблем, що можуть виникнути в такій ситуації.

1.Руйнування (випадання) одного елемента системи управління. Ця проблема постає внаслідок руйнації одного елемента системи управління. Наприклад, постала проблема з постачанням сировини.

Для її вирішення необхідно замінити один з елементів системи (наприклад, замінити джерело постачання сировини або постачальника).

2.Необхідність коригування моделі управління. Вирішення цієї проблеми потребує коригування або регулювання моделі управління. При цьому коригується або управлінське рішення, або модель управління шляхом виключення або доповнення окремих елементів. Загалом модель управління продовжує працювати.

3.Руйнування системи управління. У цьому разі необхідно створити іншу систему, на якісно новій основі, прогресивнішу і перспективнішу.

Стратегічний аналіз має на меті змістовний і певною мірою формальний опис об'єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямів його розвитку. Отримані дані про об'єкт управління є базою для визначення його загальної концепції і способів управління ним.

Прогнозування розвитку підприємства. Використовується для забезпечення реальності стратегічних орієнтирів.

Мета будь-якого прогнозу — виявити майбутні процеси і передбачити розвиток подій. Передбачене майбутнє дає змогу підготуватись як до позитивних, так і до негативних тенденцій, максимізувати прибутки (результати) і мінімізувати збитки.

У стратегічному управлінні найбільшого поширення дістали розробки сценаріїв розвитку подій. Вони займають проміжне положення між експертними методами і методами моделювання.

Стратегія — це довгостроковий якісно визначений напрям розвитку суб'єкта підприємницької діяльності на закріплення позицій, задоволення споживачів і досягнення поставлених цілей. Стратегічний план розроблюють для того, щоб визначити напрям розвитку підприємства і прийняття рішення при виборі способу дій.

Стратегію вирізняють довгостроковість та впровадження інновацій. Основне завдання, яке розв'язує стратегія діяльності підприємства, — забезпечення впровадження інновацій та змін шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації та передбачення майбутніх змін у діяльності.

Стратегія постійно розвивається і уточнюється. Завжди виявляється щось нове, на що треба реагувати, і в результаті цього відкриваються нові стратегічні можливості. Стратегія повинна поєднувати заплановану і продуману лінію поведінки, а також можливість реагування на незаплановані чинники. Розрізняють такі стратегії:

-                     загальні — для суб'єкта підприємницької діяльності загалом;

-                     загальні конкурентні за окремими бізнес-напрямами.

Згідно з класифікаційними ознаками стратегії розрізняють за рівнями управління, на яких розробляються стратегії; стадіями життєвого циклу підприємства; характером поведінки на ринку; позиціями в конкурентному середовищі.

Позиція підприємства в конкурентному середовищі залежить від численних чинників. Вибір зовнішнього та внутрішнього середовища конкретної стратегії зумовлюють цілі суб'єкта підприємницької діяльності, ризик, на який зважується цей суб'єкт, а також його зовнішнє та внутрішнє середовище.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5