Управління контрактною діяльністю на підприємстві

Управління контрактною діяльністю на підприємстві

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Кафедра управління та зовнішньоекономічної діяльності

Випускна робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

Тема роботи: "Упрвління крнтрактною діяльністю на підприємстві: розробка, застосування та виконання зовнішньоекономічних договорів"
На матеріалах: ВАТ "Центролит" (м.Суми)

студента УАБС (денної форми навчання)

IV курсу гр. М-72

спеціальності: менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

Заїки Павла Вікторовича

Допущена до захисту завідуючий кафедрою проф.Козьменко С.М.
___________________
«___»_________2001р.
Науковий керівник випускної роботи:
Чуйко О.В.
_______________

Виконавець-випускник:
Заїка П.В.
_________________
«___»_______2001р.

Суми – 2001

Зміст

| |ВСТУП......................................................| 4 |
| |....................................... | |
|1. |Економічні та правові передумови застосування контрактної | |
| |регламентації відносин із зарубіжними |6 |
| |партнерами.......……....... | |
| |Зовнішньоекономічний договір як основа міжнародної | |
| |бізнесової діяльності су'єктів господарювання | |
| |України....................................................|6 |
| |................................. | |
| |Джерела правового регулювання контрактної | |
| |діяльності.................................................|12 |
| |................................ | |
|2. |Концептуальні підходи щодо управління контрактною | |
| |діяльністю на |15 |
| |підприємстві...............................................| |
| |............. | |
| |Характеристика основних напрямків, організаційних | |
| |форм та методів експортно-імпортної діяльності | |
| |ВАТ |15 |
| |"Центролит"................................................| |
| |...................... | |
| |2.2. Організаційні підходи щодо знаходження та оцінки | |
| |партнерів для здійснення зовнішньоекономічних | |
| |угод.............................………………………………………..... |20 |
| |2.3. Особливості технології укладення та виконання | |
| |контракту з урахування специфіки діяльності підприємства на| |
| |зовнішньому |25 |
| |ринку......................................................| |
| |............. | |
|3. |Вплив факторів ризику на формування базових умов | |
| |зовнішньоторговельного |35 |
| |контракту............................................... | |
| |3.1. Цінова політика |35 |
| |контракту..................................................| |
| |..... | |
| |3.2. Перерозподіл відповідальності та права власності як | |
| |джеоело виникнення спорів у практиці міжнародної | |
| |торгівлі...................................................|40 |
| |......................……........... | |
| |3.3. Регламентація у зовнішньоекономічному договорі | |
| |вирішення спорів, як запорука правової захищеності |44 |
| |експортера.................................................| |
| |.................................. | |
| |ВИСНОВКИ...................................................|48 |
| |.................................. | |
| |СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ |50 |
| |ДЖЕРЕЛ.......................................... | |
| |ДОДАТКИ....................................................|52 |
| |................................... | |
| | | |

Вступ

Радикальна перебудова системи управління економікою, яка переходить на шлях ринкових відносин - один з найважливіших напрямків програми реформ, які проводяться в нашій державі. Особливе значення ця проблема має на рівні підприємства, положення якого в ринковій економіці змінюється корінним чином.

Становлячись об'єктом зовнішньоекономічних відносин, володіючи економічною самостійністю та повністю відповідаючи за результати своєї господарської діяльності, підприємство повинно зформувати систему управління , яка б забезпечила б йому високу ефективність роботи, конкурентоздатність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, стійкість у відносно складних умовах сьогодення.

Вихід на зовнішні ринки як в якості продавця, так і в якості покупця товарів, зумовлює різного роду контакти з сторонами, які є заінтресованими у роботі з підприємством. А це в свою чергу породжує інститут контракту, тобто основного документу, що регулює взаємовідносини контрагентів тієї чи іншої угоди на міжнародному ринку. Це потребує від підприємств створення на своїй базі потужної системи управління контрактною діяльністю. Адже правильно складений контракт - це надійна гарантія від збитків. Це, навіть, фактор, здатний принести підприємству прибуток. Справжній контракт - це свого роду витвір мистецтва. Його укладання потребує як знань законодавства та практики, так і творчих здібностей , вміння чітко та лаконічно формулювати основні умови договору та виділяти в життєвих ситуаціях юридично-значимі аспекти.

Але, як правило, на підприємствах цьому питанню приділяється не зовсім велика увага і, як результат,можна бачити як деякі підприємства страждають від того, що "спіймалися" на вміло поставлений капкан закордонних партнерів і понесли значні збитки.

Щоб в якійсь мірі застерегти підприємства від допущення помилок при складанні зовнішньоекономічних контрактів і була виконана дана робота.

Основна мета дослідження - це проведення аналізу існуючої системи менеджементу контрактної діяльності на ВАТ "Центролит", виявлення недоліків в її організації та спроба згенерувати деякі рекомендації по вдосконаленню роботи з іноземними партнерами.

При дослідженні пропонується вивчити ряд таких питань:

. специфіку укладання контракту при торгівлі виробами з чугуну на зовнішніх ринках;

. цінову політику контрактів, що укладаються;

. використання базових умов поставок, регламентованих Інкотермс-90;

. здійснення арбітражного вирішення суперечок.

Проведений аналіз та наведені рекомендації повинны стати у нагоді як менеджерам ВАТ "Центролит", так і всим іншим підприємствам, які мають проблеми з управлінням контрактрою діяльністю і бажають змінити ситуацію на краще.

РОЗДІЛ 1

Економічні та правові передумови застосування контрактної форми

регламентації відносин із закордонним партнером

1 Зовнішньоекономічний договір як основа міжнародної

бизнесової діяльності суб'єктів господарювання на

Україні.

Зовнішньоекономічна діяльність на Україні знаходиться в стадії формування, поступово оформляється відповідна їй нормативна база. Реформи, що відбулися в країні за останнє десятиліття, націлені на будівництво демократичної правової держави, підставою якого повинна послужити ринкова економіка. Складовою частиною даного процесу реформування стала орієнтація
України на повномасштабне включення у світову економічну систему.

Як відомо, протягом багатьох десятиліть у нашій країні панувала монополія зовнішньоекономічної діяльності, тобто виключне право держави на здійснення усіх видів зовнішньоекономічних зв'язків. Держава здійснювала свою монополію через спеціально створені органи.

Міжнародна купівля-продаж здійснювалася через Міністерство зовнішньої торгівлі (пізніше – Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків) і його галузеві експортно-імпортні об'єднання; міжнародні розрахунки – через
Внешэкономбанк СРСР.

Поступове реформування зовнішньоекономічної діяльності почалося з
1986р. Були розширені права державних зовнішньоторговельних організацій, поряд з ними на зовнішній ринок були допущені галузеві, республіканські і регіональні організації. З кінця 80-х років почали одержувати право безпосереднього виходу на зовнішній ринок виробники експортної продукції. .

Поряд з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності, що відбулася, перетворенням широкого спектра господарських організацій у головних діючих суб'єктів у здійсненні зовнішньої торгівлі, зміні піддалося також відношення до участі держави в механізмі міжнародних економічних зв'язків.

Однак скасування державної монополії зовнішньої торгівлі і розширення числа суб'єктів зовнішньоторговельного обороту аж ніяк не означають відмовлення держави від втручання в систему зовнішньої торгівлі.

Більш того, світовий досвід показує, що відбувається посилення і диверсифікованість подібного впливу, пріоритети, принципи, механізми й інструменти якого взаємопогоджені на міжнародному рівні в численних двосторонніх і багатосторонніх угодах, документах міжнародних організацій.

У результаті змін, що пройшли, у цій сфері, у багатьох підприємств з'явилася можливість самостійно виходити на зовнішні ринки. Але щоб фірма могла успішно працювати з іноземними партнерами, потрібно щоб на підприємстві була чітко налагоджена система керування контрактною діяльністю. Тому що саме контракт (договір) є основним документом, що регулює взаємини сторін у зовнішньоекономічній діяльності.

Договір міжнародної купівлі-продажу – найбільш важливий із усіх зовнішньоторговельних договорів.

Шляхом виконання саме такого договору здійснюється зовнішньоторговельний товарообмін, що складає основну частину зовнішньої торгівлі України.

З даним договором тісно зв'язані різні види договору підряду, тобто угод, спрямованих на виконання робіт і надання послуг, що супроводжують постачання машин і устаткування. Виконання договору цього виду припускає заключення договору перевезення і страхування, а нерідко також ліцензійного договору, що підписується для того, щоб забезпечити виробництво товарів, передбачених договором міжнародної купівлі-продажу товарів.

Договір купівлі-продажу являє собою документ, що свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов'язується передати зазначений у контракті товар (чи інший предмет угоди) у власність іншій стороні
(покупцю), що, у свою чергу, зобов'язується прийняти його і сплатити за нього встановлену ціну.

Існують різні види договорів купівлі-продажу.

Контракт разового постачання - одноразова угода, що передбачає постачання погодженої кількості товару до визначеної дати, терміну, періоду часу. Постачання товарів виконується один чи кілька разів протягом установленого терміну. По виконанню прийнятих зобов'язань юридичні відносини між сторонами і, власне, контракт припиняються.

Разові контракти можуть бути з короткими та тривалими термінами постачання.

Контракт із періодичним постачанням передбачає регулярне (періодичне) постачання визначеної кількості, партій товару протягом встановленого в умовах контракту періоду часу, що може бути короткостроковим (звичайно один рік), і довгостроковим (5-10 років, а іноді і більше).

Обоє вищевказаних контракти можуть мати як короткий, так і тривалий термін виконання, а основна відмінність складається в специфіці взаємин партнерів угоди.

Контракти на постачання комплектного устаткування передбачають наявність зв'язків між експортером і покупцем-імпортером устаткування, а також спеціалізованими фірмами, що беруть участь у комплектації такого постачання. При цьому генеральний постачальник організує і несе відповідальність за повну комплектацію і своєчасність постачання, а також за якість.

У залежності від форми оплати за товар розрізняють контракти з оплатою в грошовій формі і з оплатою в товарній формі чи цілком частково.
Контракти з оплатою в грошовій формі передбачають розрахунки у визначеній погодженій сторонами валюті з застосуванням обумовлених у контракті способів платежу (готівковий платіж, платіж з авансом і в кредит) і форм розрахунку (інкасо, акредитив, чек, вексель).

Велике поширення одержали в сучасних умовах контракти з оплатою в змішаній формі, наприклад, при будівництві на умовах цільового кредитування підприємства “під ключ” оплата витрат відбувається частково в грошової, а частково в товарній формі.

У нашій країні також широке поширення одержали бартерні угоди - товарообмінні і компенсаційні угоди, що передбачають простий обмін погоджених кількостей одного товару на іншій. У цих угодах встановлюється або кількість взаимопоставляемых товарів, або обмовляється сума, на яку сторони зобов'язуються поставити товари. Але останнім часом спостерігається тенденція до обмеження державою такого роду угод, тому що вони не припускають присутність грошей при її здійсненні, що саме собою є збитковим для держави.

Проста компенсаційна угода, так само як і товарообмінна, передбачає взаємне постачання товарів на рівну вартість. Однак на відміну від товарообмінної, компенсаційна угода передбачає узгодження сторонами цін взаємопоставлених товарів. У такій угоді звичайно фігурують не два товари, а значне число передбачуваних до обміну товарів.

У силу діючого на Україні законодавства всі учасники обороту незалежно від форм власності в праві самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Оскільки укладення і виконання контрактів міжнародної купівлі-продажу товарів є одним з видів зовнішньоекономічної діяльності, це означає, що в принципі стороною таких контрактів можуть бути будь-які юридичні особи, зареєстровані в якості таких на території України.
Стороною договору можуть бути також діючі на території України підприємства з іноземними інвестиціями, включаючи цілком належні інвесторам.

Усі, що знаходяться в договірних відносинах сторони міжнародних комерційних угод називаються контрагентами. Гнітюча частина міжнародних комерційних операцій здійснюється фірмами.

Однією з основних умов успішного здійснення зовнішньоекономічних операцій є заключення контрактів.

Зовнішньоекономічний контракт вважається укладеним, якщо він належним чином підписаний сторонами, юридичні адреси яких у ньому зазначені. Кожен контракт повиннен мати індивідуальний номер, а також указівку на дату і місце його підписання. Відсутність якого-небудь з цих елементів може привести до визнання контракту недійсним.

Контракт оформляється сторонами угоди після закінчення переговорів у потрібній кількості екземплярів, кожна зі сторін одержує рівне число екземплярів контракту.

Умови контракту купівлі-продажу включають погоджені сторонами і зафіксовані в документі статті, що відбивають взаємні права й обов'язки контрагентів. Сторони контракту самостійно вибирають ті чи інші формулювання статей контракту, керуючись ситуацією на ринку, торговельними порядками і потребами сторін. Крім того, деякі умови контракту можуть визначатися міжнародними й іншими угодами або загальними умовами торгівлі, на які в контракті в цьому випадку робляться посилання.

Умови контракту прийнято поділяти на обов'язкові і додаткові.
Обов'язковими умовами вважаються такі статті контракту, при невиконанні яких одним з партнерів інша сторона може відмовитися від прийняття товару, розірвати угоду і стягнути понесені збитки. При порушенні додаткових умов інша сторона не має права відмовитися від прийняття товару і розірвати угоду, а може тільки вимагати виконання зобов'язання і стягнення збитків.
Поняття обов'язкових і додаткових умов залежить від конкретної угоди.
Звичайно до істотних умов відносять предмет, якість, ціну і ряд інших умов контракту.

У міжнародній практиці існує звичай, відповідно до якого сторони угоди повинні домовитися про визначений мінімум умов контракту, щоб він вважався дійсним. У зазначений мінімум входять наступні умови: предмет контракту, ціна і термін виконання угоди.

Структура і зміст контракту носять багато в чому індивідуальний характер і визначаються як специфікою предмета угоди, так і ступенем близькості контрагентів. У цілому зовнішньоекономічні контракти звичайно містять наступні основні статті, розташовувані у визначеній послідовності:

- преамбула і визначення сторін;
- предмет договору;
- ціна і загальна сума контракту;
- якість;
- терміни постачання;
- умови платежу;
- упакування і маркірування товарів;
- гарантії;
- штрафні санкції і відшкодування збитків;
- страхування;
- форс-мажорні обставини (обставини нездоланної сили);
- арбітражне застереження;

Після того як перераховані всі умови контракту, указуються дата і місце здійснення угоди , записуються юридичні адреси сторін і імена їхніх представників, а при необхідності і банківські рахунки й адреси обслуговуючих банків. Контракт скріплюється підписами уповноважених представників і печатками. Крім того, кожна сторінка контракту, якщо текст контракту написаний на декількох аркушах, повинна бути підписана представниками сторін у посвідчення того, що сторони згодні з умовами, записаними на цій сторінці, а також для того, щоб виключити можливі зловживання.

Контракт вважається виконаним, коли сторони належним чином виконали всі умови, записані в контракті.

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, можна зробити висновок про важливість зовнішньоторговельного контракту. Це єдиний документ за допомогою якого сторони контракту регулюють свої відносини і регламентують обопільні права й обов'язки при виконанні зовнішньоторговельних операцій.
І, слід зазначити, що від грамотного і продуманого складання зовнішньоторговельного контракту залежить успіх підприємця на зовнішньому ринку.

1.2 Джерела правового регулювання контрактної діяльності

До основних джерел правового регулювання зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу відносяться міжнародні договори, внутрішнє законодавство, звичаї.

Практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, що регулюють відносини по міжнародній купівлі-продажу. Наприклад , у
Франції, Німеччині, США, Швейцарії такі норми містяться в торгових кодексах. У Великобританії прийняті спеціальні законодавчі акти по міжнародній купівлі-продажу (Закон Великобританії 1979 р. про купівлю- продаж товарів).

У практиці міжнародної торгівлі застосовуються наступні джерела регулювання відносин зовнішньоторговельної купівлі-продажу:

• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 г);

• Конвеция ООН про здавнення позову в міжнародній купівлі-продажу товарів

(1974 р.);

• Конвенція про право, застосовному до договорів міжнародної купівлі- продажу товарів (1985 р.);

У практиці міжнародної торгівлі найбільше широко застосовується
Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.
Вона була підписана у Відні 2 квітня 198 р. і набрала сили 1 січня 1988 р. для держав, що на той момент ратифікували її чи приєдналися до неї.

Віденська конвенція 1980 р. складається з чотирьох частин, 101 статті і докладно визначає порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу і його основні умови. Застосування її обмежується договорами купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться на території різних договірних держав, чи випадками, коли до договору застосовне право держави
— учасника Конвенції. Варто враховувати ту обставину, що Віденська конвенція 1980 р. не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу.
Вона визначає спеціальні торгові терміни у відношенні постачання товарів і способів визначення ціни, а також перехід права власності на товар.

У відповідності зі ст. 7 (2) зазначеної Конвенції, якщо питання, що відносяться до предмета її регулювання, прямо в ній не вирішуються, то вони підлягають вирішенню відповідно до загальних принципів Конвенції; у випадку їхньої відсутності — відповідно до права, застосовного у силу норм міжнародного приватного права.

Страницы: 1, 2, 3, 4