Управління корпоративною власністю підприємства

Той факт, що “загарбники” витрачають значні кошти на отримання довіреності для встановлення контролю над корпорацією, свідчить про те, що контроль має ціну. У США видача довіреності на голосування рівнозначна самому голосуванню, тому акціонер повинен бути поінформований з усіх питань, включених до порядку денного зборів, а це вимагає значних коштів. Якщо менеджери корпорації використовують для цього кошти самої корпорації, то “загарбники” оплачують самі.

Різноманітність інструментів, що існують у акціонерів для контролю ефективності роботи менеджерів, не означає того, що вони завжди застосовуються. Звичайно зі всього спектра в окремо взятій моделі корпоративного управління використовуються декілька основних механізмів. Формування такої системи, як показують численні дослідження, залежить від того, яким чином і серед кого розподілений акціонерний капітал корпорації.

Вирішення питання про те, чи є у корпорації великий власник або ж акціонерний капітал розпорошений, визначає вибір акціонерів: голосувати “руками” (на Раді директорів), або “ногами” (продажами акцій на фондовому ринку). Це викликано тим, що розпиленість акціонерного капіталу корпорації призводить до того, що жоден акціонер не володіє достатнім пакетом акцій, необхідним для встановлення контролю за корпорацією, і, отже, не може вплинути на рішення Ради директорів. Не маючи можливості контролювати менеджмент корпорації прямо, дрібні акціонери здійснюють непрямий контроль. При невдоволенні поведінкою менеджерів дрібні акціонери продають акції, що належать їм, на фондовому ринку, що, як було вже відзначено, загрожує зниженням курсової вартості акцій.

У випадку якщо капітал розпорошений, найбільш ефективними механізмами контролю за менеджерами є фінансові ринки, використання механізму голосування за дорученням і механізму зв’язку інтересів акціонерів і менеджерів побудовою системи винагороди останніх. Коли, за відсутності значного акціонера, “кермо влади” належать аутсайдерам, то ефективний контроль здійснюється з боку інституту незалежних директорів. До того ж, як показує практика, в тих країнах, де акціонерний капітал більшості корпорацій розпорошений, інтереси акціонерів захищені законодавчо сильніше, ніж в країнах з концентрованим капіталом. Це обумовлено тим, що нижче відсоток голосів, потрібний для скликання зборів акціонерів, є можливість заочного голосування поштою, передбачено кумулятивне голосування, захищені інтереси меншості акціонерів, одна акція дає один голос.

3.2 Покращення механізму контролю за управлінням корпоративною власністю Представництва Американської Торгівельної Палати в Україні

Серед недоліків системи корпоративного управління у Представництві Американської Торгівельної Палати називають по-перше, її нестабільність, пов’язану з боротьбою внутрішніх і зовнішніх акціонерів, по-друге, схильність дрібних акціонерів до продажу акцій при зниженні її прибутковості призводить до відмови менеджерів від здійснення довгострокових інвестиційних проектів, здатних на деякий проміжок часу понизити ринкову вартість акцій корпорації.

Боротьба серед зовнішніх і внутрішніх акціонерів в умовах розпорошеності капіталу часто закінчується на користь менеджерів корпорації. Це явище пояснюється теорією “безкоштовного проїзду”. Суть даної теорії полягає в тому, що жоден дрібний акціонер не хоче брати на себе проблеми пов’язані з контролем за менеджментом корпорації і перекладає їх на решту акціонерів, внаслідок відсутності у всіх акціонерів інтересу до контролю влада “де-факто” переходить до менеджерів корпорації.

При концентрації акціонерного капіталу корпорації в одних або декількох руках найбільш ефективними вважаються такі механізми контролю: прямий контроль через участь в Раді директорів (ефективний, якщо великий акціонер-аутсайдер), контроль з боку товарних ринків (небезпека банкрутства при зниженні ефективності управління)[5].

Концентрований капітал корпорації забезпечує стабільність системи володіння, що дозволяє, на відміну від розпорошеного капіталу, здійснювати довгострокові перспективні проекти.

За наявності влади в руках “інсайдерів” виникає найбільш гостре питання про наявність або відсутність агентських конфліктів і, отже, використання механізмів корпоративного управління. Вивчення даного питання привело до розуміння того, що існує кореляційний зв’язок між силою агентських конфліктів, механізмів, якими вони можуть бути розв’язані, і частками акціонерного капіталу корпорації, що належить вищим менеджерам.

Виявлено сили, що діють в протилежному напрямі. Гіпотеза заснована на тому, що головним інструментом контролю за діяльністю менеджера є фінансовий ринок з можливістю поглинання і зміни менеджерів. Отже, чим більший пакет акцій корпорації знаходиться у менеджерів, тим важче здійснити таке поглинання. Пороговим значенням вважається пакет що дорівнює 30% акцій корпорації. Набираючи такий відсоток акцій, згідно з гіпотезою менеджери “окопуються”, падає дисципліна і знижується ефективність їхньої роботи.

Визначено ступінь переваги в поведінці менеджерів, тобто переважання гіпотези конвергенції інтересів або гіпотези “обкопування”, залежно від розміру пакета акцій, що належить їм. При зростанні частки менеджерів від 0% до 5% ринкова ціна корпорації зростає, потім з 5% до 25% – падає, а потім знову зростає. При цьому зростання ціни відображає посилення конвергенції інтересів, а падіння – посилення “окопування” менеджерів. Ці дані дозволяють зробити висновок про те, що при зростанні ціни пакета акцій менеджерів з 5%до 25% прагнення до “окопування” менеджерів переважає над тенденцією конвергенції інтересів. Починаючи з частки пакета акцій, що дорівнює 25%, становище менеджерів стає настільки впевненим, що далі “окопуватися” немає сенсу, і починає переважати (все більше і більше) тенденція конвергенції інтересів. Доцільною є передача в управління менеджменту корпорації не більше 5% акцій, що дозволяє контролювати менеджмент і стимулювати його роботу. Чим більший пакет акцій, що належать інсайдеру (більше 25%), тим менш актуальне питання про наявність, і головне, вирішення агентських конфліктів. Недоліком даної моделі є закритість системи корпоративного управління (відсутній або недостатній вплив зовнішніх акціонерів), проте недостатньо емпіричних досліджень, щоб зробити висновок про те, до яких негативних наслідків призводить цей недолік. І основним механізмом, що гарантує ефективність роботи менеджерів, є постійна загроза банкрутства за наявності високої конкуренції.

Проведені дослідження впливу різних факторів на систему корпоративного управління виявили недостатність однофакторного підходу для класифікації моделей корпоративного управління. Тому виникає необхідність об'єднати різні підходи і запропонувати новий спосіб класифікації моделей корпоративного управління[6].

Протягом 2007-2008 років фахівці Юридичного Комітету та спеціально створеної робочої групи Американської Торгівельної Палати в Україні із залученням найкращих експертів та практиків у сфері корпоративного законодавства наполегливо працювали над проблемою прийняття в України Закону про акціонерні товариства.

Необхідність прийняття спеціального Закону що регулює діяльності акціонерних товариств не викликає сумнівів, оскільки глава І розділу ІІ Закону України «Про господарські товариства» на сьогодні застаріла та не відповідає ані чинному Цивільному кодексу України, ані сучасним потребам корпоративного сектору. Основне завдання Закону «Про акціонерні товариства» - визначити умови створення, управління та припинення діяльності акціонерних товариств, а також правове становище та механізми захисту інтересів акціонерів.

Партнери та співробітники Палати брали активну участь в обговоренні та підготовці проекту Закону Про акціонерні товариства до другого читання. Ця робота велася спеціально створеною робочою групою про Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку України. За результатами діяльності робочої групи до проекту Закону «Про акціонерні товариства» було розроблено декілька сотень поправок, більшість з яких враховані народними депутатами України під час підготовки проекту закону до другого читання у Комітеті Верховної Ради України з питань економічної політики.

Загалом слід зазначити, що проект Закону, що обговорюється, відповідає положенням Директив ЄС, враховує рекомендації Принципів корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, а також Принципів корпоративного управління України. Безумовними перевагами зазначеного проекту Закону є те, що він створює правові умови для захисту прав акціонерів в Україні та максимально усуває прогалини у національному законодавстві щодо створення та діяльності акціонерних товариств в Україні.

Окремо слід зазначити про «антирейдерську» роль проекту Закону «Про акціонерні товариства». Цей Закон є важливою складовою законодавства, що має забезпечувати юридичне підґрунтя для усунення багатьох прогалин, якими зараз користуються корпоративні рейдери. Зокрема, цим законопроектом запроваджуються механізми захисту від входження рейдера до складу акціонерів, від прихованого скуповування рейдером контрольного пакету акцій або захоплення активів підприємства, від безпідставного оскарження рішень загальних зборів тощо. З урахуванням цього, прийняття зазначеного проекту Закону має значною мірою запобігти незаконним захопленням підприємств.

Проект Закону «Про акціонерні товариства» враховує також інтереси держави як акціонера. Управління товариствами, у статутних фондах яких є корпоративні права держави, здійснюються з урахуванням особливостей, визначених чинним Законом України «Про управління об’єктами державної власності». Основною перешкодою прийняття проекту Закону у минулому, серед іншого, було те, що зазначене законодавство значно впливає на інтереси акціонерів існуючих закритих акціонерних товариств. З метою подолання зазначеної перешкоди розробниками проекту Закону знайдено певний компроміс у питаннях подальшої діяльності закритих акціонерних товариств. Так, відповідно до проекту закону існуючі закриті акціонерні товариства не підпадатимуть під його дію і зможуть продовжувати свою діяльність протягом необмеженого терміну відповідно до своїх статутів, внутрішніх положень та Закону України «Про господарські товариства». Відповідно до проекту Закону єдиним випадком, коли закриті акціонерні товариства повинні привести свій статут у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» є збільшення статутного капіталу.

Проект також значною мірою забезпечує інтересі міноритарних акціонерів. Крім інших важливих та загальноприйнятих у світовій практиці механізмів гарантування інтересів міноритаріїв, в проект Закону закладено норму, відповідно до якої міноритарні акціонери отримують можливість обрати свого представника до наглядової ради товариства за допомогою процедури кумулятивного голосування.

Прийняття зазначеного проекту Закону, на наше глибоке переконання, сприятиме покращенню інвестиційного клімату в Україні, створить умови для подальшого розвитку фондового ринку в Україні та гарантуватиме захист права власності. Палата повністю розуміє, що не всі норми проекту Закону про акціонерні товариства є досконалими, необхідність його ухвалення не викликає сумніву.

Палата готова й надалі працювати над положеннями законодавства у сфері корпоративного управління та докладати всіх зусиль для його вдосконалення.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що відсутність Закону «Про акціонерні товариства» протягом багатьох років, безумовно, справляє деструктивний вплив на інвестиційний клімат та загальну ситуацію в українській економіці. Палата сподівається, що нарешті законодавець закриє цю прогалину у вітчизняному законодавстві. Продовжує активно підтримуватися прийняття проекту акону України «Про акціонерні товариства», що встановлює справедливі та передбачувані правила діяльності акціонерних товариств.

Палата рада ще раз висловлює подяку усім активним учасникам цієї роботи, Компаніям – Членам Американської Торгівельної Палати в Україні. Особливу подяку висловлюємо Агентству США з міжнародного розвитку, Центру комерційного права та особисто науковому консультанту Центру Олені Щербині; компаніям Baker & McKenzie, CMS Cameron McKenna CLC, Marks, Sokolov & Burd, юридичній та патентній фірмі "Грищенко та Партнери" і всім іншим.

3.3 Оптимізація кадрової політики як шлях до підвищення ефективності управління корпоративною власністю Представництва

Американської Торгівельної Палати в України

Як відомо, у виробничому процесі корпоративних об'єднань бере участь велика кількість учасників. Зазвичай ці учасники – підконтрольні підприємства, які є об’єктами корпоративної власності. Назвемо ці підконтрольні підприємства – кластером корпорації.

У рамках будь–якого кластеру об’єктів власності управління здійснюється на декількох рівнях залежно від значущості проблем. У зв’язку з цим, як кожний окремий потік, так і діяльність корпорації в цілому може розглядатися з різних точок зору.

Тобто ми стверджуємо, що залежно від варіанта розгляду будь-якого кластеру корпорації можна використовувати один з підходів до управління кластером власності. Зокрема, автор пропонує використовувати такі підходи:

Диференційований - використовується при розгляді кластеру як сукупності окремих елементів, що вимагають самостійного управління. Він може використовуватися, наприклад, на рівні топ-менеджменту для управління об’єктами корпоративної власності;

Портфельний - використовується за умови об’єднання окремих елементів в так звані портфелі управління, необхідно уточнити, що об’єднання відбувається за затвердженим критеріальним алгоритмом.

Зміст диференційованого підходу ґрунтується на розгляді будь-якого елемента кластеру корпоративної власності, як самостійного об’єкта управління, що є структурною складовою кластеру як системи. У рамках диференційованого підходу, необхідно відзначити, що він певною мірою нагадує сегментацію споживачів, і широко використовується в маркетингу. Проте пропонований диференційований підхід відрізняється від сегментації з кількох причин:

– по-перше, при сегментації, як правило, не відбувається ранжування сегментів. Усі вони розглядаються як рівнозначні частини ринку збуту, в диференційованому підході ранжирування – основний інструмент вибору сегмента;

– по-друге, при сегментації досліджується ринок, тобто в аналізі присутній елемент невизначеності, що робить сегментацію вірогідністю, а диференційований підхід повернутий всередину кластеру, всі об’єкти повністю прозорі для аналітика;

– по-третє, при сегментації ринок розглядається як поле рівнозначних споживачів без урахування їх взаємного впливу або такий вплив визнається неістотним. При диференційованому підході взаємозв'язок елементів має одне з найважливіших значень, оскільки аналізуються елементи кластеру, що робить аналіз більш комплексним.

Таким чином, диференційований підхід – це самостійний стосовно маркетингу інструмент управління діяльністю корпорації, що враховує її організаційну специфіку. Тобто, до кожного об’єкта управління можуть бути застосовані основні принципи диференційованого управління, такі як принцип Парето, а також принцип важливості об’єкта управління.

Розглянемо зміст основних принципів диференційованого підходу.

1. Принцип Парето. Ідея цього принципу стосовно теорії кластеру полягає в тому, що всього лише 20% загальної кількості об’єктів управління корпорації є економічною основою (80%) цього кластеру. Так, концентрація уваги і управлінських зусиль (тобто 80% управлінської праці) на найважливіших елементах діяльності корпорації (20% об’єктів власності) є основою ефективної роботи менеджменту на будь-якому рівні управління корпорації, що дозволяє діяти з мінімальними втратами і одержувати максимальний ефект.

2. Принцип важливості об’єкта управління. Його можна подати таким правилом: кількість часу, що виділяється для вирішення проблеми, повинна бути адекватною проблемі, а рівень керівника – рівню проблеми. Визначення питомої ваги робочого часу, а також рівня вирішення цієї проблеми може проводитися з використанням критерію важливості проблеми. Критерії важливості проблеми (об’єкта управління) формуються у вигляді наборів значень відповідних оцінок. У роботі запропоновано два критерії:

– відносний, який дозволяє попарно порівняти ступені важливості об’єктів і обрати пріоритетний для генерації керуючої дії;

– абсолютний, який дозволяє ранжувати всі об’єкти за ступенем важливості.

Розглянемо алгоритм формування відносного критерію:

1. Кластер поділяється на об’єкти управління moj (j = 1, ..., n). де j – кількість об’єктів управління).

2. Визначається набір показників для оцінки важливості об’єкта, який може бути поданий у вигляді чіткої непорожньої множини D, елементами якої є властивості важливості об’єкта di (i = 1, ..., m) де i – кількість властивостей важливості. Як показники, що характеризують важливість об’єкта, слід використовувати основні фінансово-економічні показники діяльності корпорації.

3. Кожному з елементів di привласнюється ступінь важливості (вага – pi). Після цього вони упорядковуються відповідно до ступеня важливості.

4. Для всіх об’єктів управління на безлічі властивостей важливості встановлюються значення важливості vij.

5. Для кожного об’єкта управління складається нечітка множина Dj. При цьому:

,                                                                                  (3.1)

де– функція важливості, що показує, наскільки ця властивість важлива для даного об’єкта управління:

.                                                                         (3.2)

6. Для всіх Dj визначається висота , тобто найбільше з усіх набутих значень функції важливості:

                                                      (3.3)

7. Усі значення функцій важливості нормуються:

,`                                                                  (3.4)

при цьому:

,                                                                              (3.5)

деDk – функція важливості нормованої нечіткої множини.

8. Об’єкти управління ранжуються шляхом зіставлення нормованих функцій важливості, причому можна говорити, що показник Dj важливіший за Dk, якщо виконується умова:

,              (3.6)

де – кількість пар функцій важливості, в яких нормовані значення даних функцій множини Dj більше відповідних значень функцій важливості множини Dk;

– кількість пар функцій важливості, в яких нормовані значення даних функцій множини Dj менше відповідних значень функцій важливості множини Dk.

Якщо виконується зворотна умова, тобто

,                 (3.7)

можна стверджувати, що Dk важливіша за Dj. У разі рівності обох N – об’єкти мають однакову важливість.

На підставі проведених парних порівнянь формується впорядкований набір об’єктів управління. Такий набір дозволяє відповідно до принципу Парето виділити найважливіші об’єкти для генерації управлінських дій.

Разом з диференційованим підходом корпорація може використовувати портфельний підхід управління власністю, який здійснюється на основі портфельної стратегії [88].

Головна мета портфельної стратегії корпорації полягає у формуванні сукупності портфелів власності, кожний з яких є диверсифікованою сукупністю різних елементів (рис. 3.5). При цьому знижується ризик, коли кошти, що вкладаються, розподіляються між безліччю різних видів вкладень. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи за одним елементом портфеля, які будуть компенсовані високими доходами з інших об’єктів власності. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення до портфеля безлічі різних елементів, тісно непов’язаних між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності. Для найефективнішого перерозподілу елементів може використовуватися методика диверсифікації портфеля.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9