Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Зернове виробництво постійно перебуває під впливом двох найбільш впливових факторів: природного і економічного. Відсутність ефективної державної підтримки поглиблює дію природного фактора. Зокрема, при потребі коштів для державного регулювання цін на зерно в обсязі 1 млн. грн. (для закупівлі в державний продовольчий резерв не менше 1,5 млн. тонн зерна з метою здійснення інтервенційних операцій) у 2005 р. було виділено з бюджету лише третину від необхідного, закуплено ж менше 100 тис. тонн продовольчого зерна, а звідси і ефективність від реалізації зерна.

Державне регулювання цін на зерно шляхом запровадження механізму заставних та інтервенційних операцій у зв'язку з відсутністю достатніх фінансових та товарних ресурсів не справляє належного впливу. Так, за 2002-2005 рр. коливання між максимальною і мінімальною реалізаційними цінами на зерно в середньому склало 1,7 раза, у тому числі по пшениці та житу -- майже двократне, а по ячменю 1,7 раза. В окремі періоди коливання досягало майже трикратного, тоді як у США, де вдаються до регулятивних функцій, воно не перевищує 30 %.

1.2 Показники ефективності виробництва зерна та методика їх визначення

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва зерна необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

В ефективності виробництва відображається вплив комплексу взаємопов'язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов'язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов'язаних показників, які повинні більш ефективно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків та господарського розрахунку.

Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників :

· урожайність;

· затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год. ;

· собівартість 1 ц зерна;

· ціна реалізації 1 ц зерна;

· прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;

· рівень рентабельності.

За кількісним співвідношенням валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна. Слід відзначити, що різні зернові культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці. Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці - трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна - важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

Прибуток господарств - це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображає їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залужить вад кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця виручки реалізації 1 ц зерна і собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки кожний суб'єкт підприєм-ницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність -- найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний -- це той, що дає прибуток, доход, доціль-ний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Розділ 2. Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

Підприємство СВК “Пинчуки”, виробничу діяльність якого я аналізуватиму у даному курсовому проекті, розміщене у Васильківському районі Київської області.

Характеризуючи природні умови підприємства, потрібно згадати, що Рівненська область розташована в північно-східній частині України.

Клімат області помірно-континентальний (область лежить у помірному кліматичному поясі). Середня температура січня - -6°С, а липня - +18°С. Середньорічна кількість опадів становить 560-600мм, а на півдні - 650мм і більше. Територія області в холодну пору вкрита покривом снігу, який є нетривким.

Найпоширенішими типами ґрунтів Київської області є дерново-підзолисті, опідзолені, сірі опідзолені ґрунти, 60% дерново-підзолистих ґрунтів області інтенсивно використовуються в сільськогосподарському виробництві. Найбільше поширення в межах області мають сірі опідзолені ґрунти (вони характеризуються підвищеною кислотністю, низьким вмістом нітратів та гумусу. В зв'язку з недостатньою кількістю внесення органічних добрив за останні роки помічено тенденцію до зменшення вмісту гумусу на 0,07%.

Сільськогосподарські підприємства області усіх форм власності спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, цукрових буряків, льону-довгунця та виробництві м'яса і молока. Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві складає 65 тис. чол. Підприємство СВК “Пинчуки” займається діяльністю як у сфері рослинництва, так і у сфері тваринництва, тому володіє значними площами сільськогосподарських угідь. Земля - це основний засіб виробництва у сільському господарстві. Сільськогосподарські угіддя підприємств включають ріллю, сінокоси, пасовища.

Таблиця 2.1. Склад і структура сільськогосподарських угідь СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

За даними Таблиці 2.1. можна зробити висновок, що у структурі сільськогосподарських угідь спостерігаються незначні коливання. Площа сільськогосподарських угідь у 2006 році порівняно з 2004 зменшилася на 9 %, або на 98 га в основному за рахунок зменшення площі ріллі (на 9 %, або на 98 га ), структура сінокосів та пасовищ протягом 3 років залишалася незмінною. Щодо площі ріллі, то її частка у структурі сільськогосподарських угідь стабільно займала 99,7 %. За даними Таблиці 2.1, проведемо аналіз землезабезпеченості на підприємстві. Землезабезпеченість - це площа землі (сільськогосподарських угідь чи ріллі), яка припадає на 1 середньорічного працівника.

Таблиця 2.2. Землезабезпеченість СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Зі зменшенням площі сільськогосподарських угідь, а в тому числі і ріллі, а також середньорічної чисельності працівників (на 4%,або на 3 працівника порівняно з 2004 роком) ), як площа сільськогосподарських угідь, так і ріллі, яка припадає на 1 середньорічного працівника, зменшилися на 5% або на 0,8 га. Можна зробити висновок, що хоч і не значне, але постійне зменшення площі сільськогосподарських угідь призводить до зменшення землезабезпеченості.

Також слід вивчити наявність та ефективність використання трудових ресурсів на даному підприємстві. Трудові ресурси - це населення у працездатному віці (чоловіки - від 16 до 60 років, жінки - від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров'я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою. Трудові ресурси характеризують за такими показниками, як:

o Середньорічна чисельність працівників, чол. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

o Загальні затрати праці, тис люд.-год. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

o Кількість люд.-год., відпрацьованих одним працівником за рік;

o Фонд ресурсів праці, тис люд.-год., який використовують для порівняння із реально відпрацьованими люд.-год. і який розраховують шляхом множення нормативної кількості люд.-год. (1885) на кількість працівників.

o Коефіцієнт використання трудових ресурсів - відношення кількості відпрацьованих протягом року люд.-год. до фонду ресурсів праці.

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що усі показники наявності та використання трудових ресурсів на СВК “Пинчуки” зменшилися. Так загальна чисельність працівників у 2006 році порівняно з 2004 роком зменшилася на 4%, або на 3 працівники, у тому числі в рослинництві на 6%, або на 2 працівники, а в тваринництві на 3%, або на 1 працівника. Відповідно зменшилися і затрати праці - на 15%, або на 30 тис. люд.-год. порівняно з 2004 роком: у галузі рослинництва - на 21%, або на 16 тис. люд.-год., у галузі тваринництва даний показник зменшився на 10%, або на 7 тис. люд.-год. Щодо кількості люд.-год., відпрацьованих 1 працівником, то в загальному по підприємству вони зменшилися на 12%, або на 240 люд.-год., це відбулося за рахунок галузі рослинництва, де даний показник зменшився на 16%, або на 343 люд.-год., і галузі тваринництва ,де даний показник зменшився на 7%, або на 140 люд.-год. Щодо коефіцієнту використання трудових ресурсів, то порівняно з 2004 роком він зріс на 0,1%, порівняно з 2005 роком, він залишився незмінним.

Сільськогосподарське виробництво неможливе за наявності лише землі та трудових ресурсів. У процесі виробництва використовуються засоби виробництва (засоби та предмети праці). Засоби виробництва, виражені у грошовій формі, становлять виробничі фонди сільськогосподарських підприємств. Виробничі фонди поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди -- це ті засоби виробництва, які беруть участь у процесі виробництва багато разів, зберігаючи натурально-речову форму, а свою вартість на створюваний продукт переносять частинами. Земля, яка у сільському господарстві є головним засобом виробництва, ще не має грошової оцінки, тому до складу основних фондів не включається. Оборотні фонди -- це та частина засобів виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Для забезпечення безперервності технологічного і виробничого процесу в кожному господарстві, яке нормально працює, крім основних і оборотних фондів, є ще й фонди обігу.

Фонди обігу-- це кошти підприємств, вкладені у запаси готової продукції, призначеної для реалізації, кошти, що знаходяться у касі підприємства, на банківських рахунках і в дорозі (вартість відвантаженої покупцям готової продукції), а також суми незакінчених розрахунків за реалізовану продукцію. Фонди обігу та оборотні фонди разом становлять оборотні засоби підприємств. Вони переважають оборотні фонди на величину фондів обігу.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів у сільському господарстві характеризується системою показників. Основними з них є показники, які характеризують технічне оснащення підприємства: фондозабезпеченність, фондоозброєність, та показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів: фондовіддача, фондомісткість продукції та норма прибутку.

Фондозабезпеченість - це вартість основних виробничих фондів, яка припадає на 100га сільськогосподарських угідь. ЇЇ розраховують за формулою:

Фз=Вос.ф/П*100

де Фз - фондозабезпеченність, грн;

Вос.ф-вартість основних фондів сільськогосподарського призначення, грн.;

П - площа сільськогосподарських угідь.

Фондоозброєність - характеризує ступінь озброєності працівників основними фондами і обчислюється, як відношення вартості основних фондів до середньорічної чисельності працівників. Фоз=Вос.ф/К

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6